yAnTar блог – подорожі, відпочинок

1 травня увесь світ святкує Міжнародний день солідарності трудяших, а я ще і свій День народження. Так сталось, що завжди цей день був вихідним і часто саме на нього припадали весняно-польові роботи, чим я був у дитинстві незадоволеним. А в більшості випадків дні народження святкувались традиційно – випивка, закуска і т.д. Минулого року на свій День народження ще з 2 знайомими зробив марш-кидок на Кукул майже на 45 км. Цього року вирішив знову кудись піти, щоб не сидіти вдома на вихідних. Вирішили пройтись з Лопушної в Розтоки. Маршрут взяв з карти Чернівецької області. і закинув на навігатор растрову версію цієї карти. На цей “міні-похід” підписались ще 2 знайомих – Оля і Вітя. Так як все ж таки був День народження – то крім перекусу взяли ще сосиски і пляшку вина ( + ще одну взяли Оля з Вітею) .

Отже, зранку в 7:10 ми сіли в автобус Чернівці – Долішній Шепіт і о 9:10 вже виходили у зазначеному місці. – на першому повороті за мостом після Лопушної (так сказав я водієві, крім того, я забив приблизну точку на навігатор, де треба виходити). Як йти “до доміків” – так сказав водій і зупинився, там де нам потрібно (виявляється саме на цьому повороті ми смажили сосиски, коли їхали з Шурдина). “О 6 вечора я буду повертатись назад і заберу вас” – сказав водій. Але ми планували в цей час бути вже з іншого боку – на трасі з Путили. Але був і запасний варіант (якщо б не встигали) – піти до скелі Кінашки і повернутись назад. Погода стояла пречудова – світило сонечко, але не сильно гріло.

Йшли ми не дуже швидко – по дорозі “зустріли” тритонів, трохи їх пофотографував (хочу собі купити зеркалку і взяв у знайомого для проби Olympus E-400), потім фотографувались на екскаваторі. Маршрут весь час пролягав по дорозі, по якій лісовози возять зрубаний ліс. А лісу тут зрубали багато – місцями просто пустирі з пеньками. Перша “достопрімєчатєльность” – Лопушнянські водограї виявились epic fail. Зразу видно почерк того, хто складав карти – 2 камені – це Серетські скелі, 2 камінчики – водограї. Тут у мене закрались деякі сумніви, чи не може бути скеля Кінашки аналогічним випадком.
Так ми йшли дорогою і йшли, пройшли повз розгалуження доріг – пішли прямо – головною дорогою, дорога вправо вела вниз. А на наступному розгалуженні повернули вправо Через деякий час, глянувши на навігатор, зрозумів, що ми трохи відхились вліво. але (так як наша дорога спочатку йшла паралельно необхідному напрямку) ми подумали, що рано чи пізно вона має повернути вправо (списували на похибку карти, а про перший поворот вправо навіть і не думали).

О 11:10 вирішили поснідати і, щоб не вертатись піти по азимуту до нашої дороги. Таким чином ми пройшли зайвих 1.5 км, поки не вийшли на галявину, звідки ми побачили скелю Кінашку (виявилась не аналогом водограїв) і дорогу, яка йшла низом (вона траверсувала гору, на яку ми піднялись). Але, як кажуть, нема поганого, щоб на добре не вийшло: за цілий день єдиний раз пройшлись лісом – а так цілий маршрут по лісовозній дорозі. Тільки почали спускатись до дороги, як почався дощ – небо затягнули чорні хмари, спочатку дощ був невеликий, а потім полило як з відра. Прийшлось ховати фотоапарат, одягати куртки і швиденько тікати до лісу, щоб сховатись від дощу. Але нам повезло (ще один плюс, що ми не туди повернули) і біля самої дороги заховались від дощу у колибі. Половина колиби була неробочою – там обвалився дах і тріщала підлога.
Більше півгодини ми сиділи у колибі, чекаючи закінчення дощу (проте ми не гаяли час даремно – випили пляшку справжнього французького вина ).
Дощ ніби зупинився, а потім з неба, як у фільмі катастрофі почали падати білі великі камінчики. Це був град, причому коли він розлітався на шматки від удару із землею – ці шматки були більші від гороху. Не було б даху над головою – було би страшно. Біля 13:00 ми вийшли з нашої колиби і пішли вгору до скелі. По дорозі текли ріки, дорога перетворилась на місиво. Після дощу на дорозі над підстерігали нові “перешкоди” – плямисті саламандри, на них ми знову витратили багато часу. Причому, коли йшли до скель – майже всі вони лізли в одну сторону, а коли повертались назад – в іншу. Напевно, у когось з них був День народження і всі вони йшли в гості, а коли ми повертались – розходились додому.

Якщо ви надаєте перевагу екзотичним країнам – Туры в Кению на будь-який смак.

Біля самих скель останні 200 метрів ми пішли знову “бездоріжжям” хоча поруч нас була стежка. Місце біля скель обгороджене залізним дротом (але для чого хз, якщо його можна переступити). Сфотографувались внизу біля неї, вилізли нагору і пішли назад. Багато часу ми витратили на тритонів, саламандр, саму скелю (і навіть якби не блукали – все одно часу б не вистачило спуститись в Розтоки). Спустились від скелі на дорогу стежкою. Але краще було йти лісом, бо стежка веде повз низькі дерева і ми збирали на себе всю росу з них (перед цим хвилин 15-20 знову падав дощ і ми сховавшись під каміння, дерева, перечекали його.). А далі тільки лісовозна дорога, яка перетворилась на суцільне болото. По дорозі повзали наші друзі саламандри. В ставку квакали жаби, весь ставок був обплутаний якимись нитками, придивившись добре виявилось, що це жаб’яча ікра (ці нитки тягнулись від жаб).

Коли до траси в сторону Чернівців залишалось ще біля 3 км ми зупинились в альтанці (всередині було досить чисто і майже без сміття) і продовжили символічне святкування Дня народження – випили пляшку вина і посмажили сосиски. Заздалегідь (щоб не пропустити автобус) о 17:18 ми були на дорозі. Якраз в сторону Шепота проїхав автобус, ми зробили припущення, що це наш автобус (пізніше це підтвердилось). Там ми прочекали до 18:15, але автобуса так і не було, став накрапати дощик, я почав шукати на карті приватні садиби, щоб можна було на крайняк переночувати, Вітя наспівував пісеньку “Welcome to the hotel Lopushania” і під’їхав наш автобус з нашим знайомим водієм. Ним ми і доїхали в Чернівці.

Як для першого походу-розминки пройшли немало-небагато 17.9 км. Чесно кажучи, я очікував трохи більшого – краєвидів в стилі тих, що на Писаному Камені – стандартних для Покутсько-Буковинських Карпат, а тут виявились в більшості пейзажі зрубів
Трек Лопушна – скеля Кінашки.

Фото

Волохата колючка	Ранкова роса	Тритончик	Портерт тритона
Наш танк їде вперед	Жовто-зелені	Такий був град	Саламандра плямиста
Сучасні краєвиди	Сучасні краєвиди	Це моя скеля і іншим сюди не можна	На вершині
Скеля Кінашки	Туалет	Саламандра плямиста	Тут ми врятувались від граду
Жаб’яча ікра

Теги: gpx, День народження, Кінашка, Карпати, Лопушна, скеля

• Лопушна – скеля Кінашки – Розтоки
• Сивуля. День перший. Гута – Боревка – Сивуля – Рущина
• Кукул. Частина 1 – прогнозована
• Вороненка – Кукул – Завоєля
• Заросляк – полонина Маришевська – Шпиці ...
• Пенсіонерсько-дитячий похід на Рокиту
• Прогулянка під Хом’як
• Півдня в Румунії
• Красник – хребет Кострич – Кривопілля