National Geographic Ukraine №1 Лопушна – скеля Кінашки – Розтоки
Кві 11

Отже, ми з ВІтею розпрощались з Олегом і пішли на залізничний вокзал. Купили квитки в одну сторону (one way ticket), бо назад у нас були вчорашні квитки і пішли в поїзд. В поїзді з лівої сторони місця були один напроти одного (по одному з кожного боку). Там і вирішили сісти. Заодно і вирішили поїсти мандаринок. Тут ми і зрозуміли, чому мандарини були такими дешевимм (4.80 грн/кг) – половина з них були підмерзлими. Можливо біля цінника щось і писало про це (наші знання чеської не допомогли би все одно), а може і ні. Але чого добро буде пропадати, тим більше, що половина мандаринок абсолютно нормальні. :) Ключова відмінність чеських поїздів – вони не розраховані на те.щоб тут їсти – ЇСТИ В ПОЇЗДІ – в класичному розумінні цього слова – курка, бутерброди, салати і т.д, тому що тут надзвичайно маленькі підставки (столиками це назвати важко). І ще одна ключова відмінність – тут є смітники.

Так швиденько приїхали в Ждяр, в той самий Ждяр, де ще 20 годин тому ми бігали за поїздом і де через 4 години знову будемо… але про все по порядку. Нам було цікаво, чи побачимо ми нашу вчорашню рятувальницю, але її не було (цікаво, що би вона сказала нам). Зі Ждяра в Нове Место вирішили їхати не шатлом, а приміським поїздом. Купили квитки (зовсім недорогі – в районі 8 грн, хоча там і відстань маленька) і вирушили в дорогу. Майже весь поїзд був забитий такими ж як і ми любителями біатлону і нам ледве вдалось відшукати 2 вільних місця. На наступній зупинці я побачив, що це були місця для інвалідів, але так як інших інвалідів крім нас не було, то ми так і продовжили на них сидіти.

3 або 4 зупинки і вже заставка (тобто зупинка) Нове Место. Зупинка знаходиться дуже близько від місця посадки на шатли. Прапор на древко (тобто вудочку) і вперед на стадіон. Біля входу волонтер на російській мові пояснила нам, що можна відвідати нижню трасу і верхню і додала, що на верхній трасі видно монітор. Без вагань ми вибрали верхню трасу. Дорогою до верхньої траси уже літній чех нам сказав гарною російською: “Хай живе Радянська Україна”, я заперечив, ніііі, нема ніякої Радянської, на що він відповів: “Так колись казали”. Швиденько дійшли до траси, де ставати на трасі питання не було – звісно ж, що на підйомі.

Welcome to biathlonWelcome to biathlon ПрапорПрапор
ТренуванняТренування ТренуванняТренування
Наші вболівальникиНаші вболівальники ТренуванняТренування
ТренуванняТренування ТренуванняТренування

Напроти нас був прикріплений український прапор, ми з Вітею вирішили зробити аналогічно. Але от питання – як прикріпити вудочку до маленького стовпчика. Наноскотч ми не купили, шнурівок було шкода. Але зі мною в рюкзаку була аптечка і там лейкопластир (який я купив, між іншим, у Болгарії). Але лейкопластир це не наноскотч і він зразу відклеювався. Було знайдено інше вирішення проблеми – лейкопластир ми використали як шнурок і примотали прапор до стовпчика. Але чи то лейкопластир поганий був, чи руки у нас не звідти ростуть, через пару хвилин прапор почав хилитися і чуть не впав. Це ж не личить одній з провідних країн у жіночому біатлон (передаю привіт Вані ;) ), І тут нам на допомогу прийшов брат-слов’янин – збоку стояв трішки старший словак і дивився на наші потуги закріпити прапор. Його очі не могли, напевно, більше дивитись на наші незграбні дії. Він взяв у нас лейкопластир і сам зробив все за нас. Перед самим початком гонки ми дістали великий прапор. Наш новий знайомий певно подумав, о, знову треба цим двом балбесам допомагати. Але великим прапором можна було тільки розмахувати. Через деякий час вирішили, що вистачить тільки одного прапора і великий сховали (до завтрашньої жіночої естафети).

НанолейкопластирНанолейкопластир Наші вболівальникиНаші вболівальники ГріємосьГріємось

І ось, по трасі проходить група зачистки (вони нікого не вбивають, просто після них на трасу вже не пускають нікого) і через 10-15 хвилин починається гонка. І Вітя, і я вболівали за одного і того ж спортсмена – любителям біатлону неважко здогадатись, що це був Великий і Жахливий Уле Ейнер Бйорндален (шкода, але його епоха вже закінчилась). Під 14 номером стрімко (як сказав би Мащенко) пролітає Уле. Ще 10-15 хвилин – і все закрутилось, завертілось. Хтось біжить вже друге коло, хтось третє, дехто тільки стартував – це ж індивідуалка. Одне, що нас виручає, це екран, на якому можна дивитись поточний стан на стрільбищі. Ех, як важко вас тут фотографувати – ви пролітаєте за секунди. Фотографую Фака, щоб Олегу показати Фака. :)

Самотній якутський вболівальникСамотній якутський вболівальник (дякую Вові Осіпову за ідентифікацію прапора) В камеру дивисьВ камеру дивись
Яков ФакЯков Фак Домінік ЛадертінгерДомінік Ладертінгер
Домінік ЛадертінгерДомінік Ладертінгер Олексій Алмуков (Австралія)Олексій Алмуков (Австралія)
Великий і Жахливий (Бйорндален)Великий і Жахливий (Бйорндален) Великий і Жахливий (Бйорндален)Великий і Жахливий (Бйорндален)
Енді БірнбахерЕнді Бірнбахер Золото - Мартен ФуркадЗолото – Мартен Фуркад
Андрій ДериземляАндрій Дериземля Знову Великий і ЖахливийЗнову Великий і Жахливий

Під 29 номером пролітає (саме так, не проходить, а пролітає) Мартен Фуркад – на той час (за відсутності Свендсена) найсильніший спортсмен. Хоч і не люблю я Фуркада, але реально сильнішого за нього не було тоді. Крім того, що Фуркад швидко бігає, він ще і влучно стріляє – допустивши всього 1 промах на 4 рубежах. На жаль, Дериземля з тим же одним промахом програв 2 з половиною хвилини Мартену. Бйорндален, на жаль, допустив 3 промахи.

Бронзовий призер Фредерік ЛіндстрьомБронзовий призер Фредерік Ліндстрьом Фуркад доганяє на підйомі Мірослава МатяскоФуркад доганяє на підйомі Мірослава Матяско
Третя ліга чоловічого біатлонуТретя ліга чоловічого біатлону Андрій ДериземляАндрій Дериземля
Великий і ЖахливийВеликий і Жахливий Знову Великий і ЖахливийЗнову Великий і Жахливий
І ще раз король біатлонуІ ще раз король біатлону І знову БйорндаленІ знову Бйорндален
Ще раз БйорндаленЩе раз Бйорндален Це вже останній раз БйорндаленЦе вже останній раз Бйорндален

Боротьбу Мартену міг нав’язати перспективний швед Ліндстрьом, але на останній стрільбі також допустив один промах. Онджей Моравец навіть з одним промахом йшов краще від Фуркада, але промах на останній стрільбі і чех прощається з надією на золото. Але проміжне третє місце також непогано, тим більше, що на трасі залишається мало людей, які можуть його посунути. 57 номер – Тарєй Бьо (ще один спортсмен, за якого я вболіваю), але остання стрільба того дня була фатальною для всіх. Ну все, здавалось нам, так гонка і закінчиться. В лісі було трохи холодно і Вітя пішов грітись до вогнища. І тут на останню стрільбу приходить Тім Бурк – нічого собі, та він йде на перше місце. Промах на останній стрільбі не став фатальним для Бурка (друге місце як-не-як), але став фатальним для Моравеца – дуже шкода, що Онджею не вдалось побувати на п’єдесталі. Ну все, тепер вже точно трійка сформована. Хоча був ще один спортсмен і якби не промах на третій стрільбі у Семена (Симона) Фуркада, то бути би йому разом з братом на п’єдесталі. А так – тільки 6 місце.

Не можу ідентифікуватиНе можу ідентифікувати Не можу ідентифікуватиНе можу ідентифікувати
ТрійкаТрійка Угорець в майже українській форміУгорець в майже українській формі
Фуркад летить до золотаФуркад летить до золота Фуркад летить до золотаФуркад летить до золота
Фуркад летить до золотаФуркад летить до золота Срібна стрільба БуркаСрібна стрільба Бурка

Потім я пішов до вогню погрітись. Дочекались четвертого кола Олександра Біланенка, який ніколи не славився своєю швидкістю і з 2 промахами десь балансував на межі 75 місця і вирішили потихеньку змотувати вудочки і йти на поїзд. Пройшлись ще трасою вгору-вниз. Помітили, що більшість тренерів сидить з ноутбуками, а наші чомусь без жодних технічних засобів :( .

НоргиНорги Американський тренерАмериканський тренер ТрасаТраса
Карл Йоган БергманКарл Йоган Бергман Карл Йоган БергманКарл Йоган Бергман
Під мостомПід мостом

Все, йдемо до шатлів. Часу у нас було вдосталь (трохи менше півтора години), Вітя запропонував зайти в намет і з’їсти по хот-догу. Так як ми були голодні, то я підтримав цю ініціативу. Чеський хот-дог мало чим відрізняється від нашого, як за ціною (10 грн), так і за смаковими властивостями (тільки у них сосиска смачніша – певно менше туалетного паперу). Ну все, можна зі спокійно душею йти до шатлів.

Скот ПерасСкот Перас Кшиштоф ПливачекКшиштоф Пливачек
Можна і подевелопитиМожна і подевелопити
І цей аутсорсингом займаєтьсяІ цей аутсорсингом займається
Останній з могікан (Олександр Біланенко)Останній з могікан (Олександр Біланенко) ТрасаТраса

Година до відправлення нашого поїзда – ми біля шатлів. Один з них ось-ось відправляється, людей, як в нашій маршрутці, поки ми думаємо, двері закриваються і шатл їде. Ну нічого, через 10 хвилин приїжджає інший шатл. Діалог такий самий як вчора – Ждяр ? Ждяр. Надраже ? Надраже. Сідаємо.

З стоянки в Новому Место до вокзалу в Ждярі навігатор на моєму телефоні показує біля 12 км. Часу у нас десь 45 хвилин. Автобус відправляється. Я починаю жартувати в стилі: “Прикинь Вітя, ми сьогодні запізнюємось знову, а там та сама жінка і нам викликає таксі, оце був би прикол”. Сказавши раз, повторюю ще раз, але вже в іншій інтерпретації. Наступна зупинка, дивлюсь на навігатор, до вокзалу 900 м, а до відправлення поїзда 25 хвилин. Пропоную Віті виходити тут, йти на наше вчорашнє місце, чекати, поки у нас буде 15 хвилин до поїзда і бігти Але звичайно це був жарт і ми сидимо у автобусі, чекаючи особистого запрошення від водія ( Васі, Валери, балбеси швейцарські фени) виходити. І ось перший сюрприз, навігатор показує поворот наліво на вокзал, автобус їде прямо. Я як штурман одразу кажу Віті. Та не парся Тарас, напевно там буде зупинка, він розвернеться і поїде назад. Ну логічно, погоджуюсь я з Вітею. Але автобус не розвертається. Відстань до вокзалу потихеньку збільшується 2 – 2.5 – 3 – 3.5 км. Я починаю нервувати. Вітя намгаючись бути спокійним (але також нервується) заспокоює, та все нормально, зараз він розвернеться. І ось кінець міста 4.5 км і автобус розвертається. Хух, на душі стає легше. 17 хвилин до відправлення поїзда і 4.5 км – тобто середня швидкість автобусу має бути 16 км/год.

Тільки одне непокоїть нас, автобус зупиняється ще на одній зупинці і в ньому залишається порядку десяти людей. Наступна зупинка за 1.5 км до вокзалу. У автобусі залишаємось тільки ми двоє. Водій нам каже все виходьте, я пробую просити 10 хвилин Влак Брно Надражі. Водій нічого не хоче чути, виходьте хлопці. 13 хвилин і 1.5 км.

Дві фрази, які сказав Вітя після виходу з автобусу я запам’ятаю на все життя: “Ї..в я ці шатли. Тарас, побігли”.
Отже, наша гонка з масовим стартом продовжується (тільки вже без Олега). Я стартую на декілька секунд раніше від Віті, бо у нього вудочки. Чую як позаду мене секції вудочок, випадаючи, віддають луною. Але нема часу на такі дрібниці. Вітя доганяє мене – я йому даю фотоапарат. Біжимо далі. Добігаємо до світлофора, біля якого бігли вчора, там в снігу були чиїсь сліди, мені здається, що то наші, бо хто ще у Ждярі буде бігати навпростець, як не ми. Вибігаємо на одну з площ міста – о, та тут все знайоме, за нами можна звіряти годинники – два дні підряд в одному і тому ж місці в один і той же час. Такий собі “День Сурка”. Місцеві жителі скоро почнуть складати легенди, що після біатлону, о 20:25 бігають чорні біатлоністи і кричать щось на незнайомій для них мові. В голові промайнула думка підбігти до машини, які стояли на площі і попросити підвезти до вокзалу, але в машині не було помітно нікого, а таксі у Ждярі на вагу золота.

А вечірню тишу маленького міста Ждяр над Сазавою (в день св. Валентина) роздирали всього-на-всього 2 вигуки: “Тараааааас біжи”, “Вііііііітя проси”. Пробігаючи центром помітив ще одну секцію нашої вудочки (Вітя по дорозі їх всіх розгубив). І ось спуск вниз, перехід на червоне світло (так як і вчора, нехай мене пробачать чеські правоохоронці), маленький підйом і фінішна пряма (все як на біатлонному стадіоні). Ще трішки, а бігти важче і важче, а в голові тільки одна думка – “Як, це не може бути, щоб 2 дні підряд отак сталось”. Ось, вже бачу перед собою супермаркет, а за ним будівлю вокзалу. А часу залишилось мало – ще 2 хвилини і буде повне дежавю. Забігаю в приміщення вокзалу, люди сміються (ще б пак, один вже тут такий був), біжу проти течії по сходах вниз (всі люди йдуть вгору), вибігаю на перон. Є поїзд, але треба уточнити, який це поїзд, щоб не поїхати в Гавлічкув Брод. Підбігаю до провідника і на останньому подиху кричу: “Брнооооооооо ?”.

Так, спокійно киває провідник. Навігатор показує 20:31 (скільки було секунд не знаю, але думаю, що в районі 30). Хм, а Віті нема, так він ж біг попереду мене. Пробую питати у провідника, чи не було ще одного такого як я. “Ще один має бути ?” – усміхаючись питає провідник (його напевно вчорашні попередили, мають прибігти троє з вудочками, без них поїзд не відправляти). І з другого боку вагона чую крик: “Тарааааааас”. Заходжу у поїзд, двері зачиняються, поїзд відправляється.

Легені вискакують з грудей, у вухах таке враження, що ніби щось потріскало, подих захоплює. Вітя мені щось говорить, я його посилаю в Ждяр (просто нічого розумного в той момент не міг сказати). Як і вчора, дістаємо з моєї аптечки Септефрил (велике дякую Вові Зеленюку, в одному з походів він мені порадив цей засіб, і він у мене прописався в аптечці). Сидимо в проході десь біля 10 хвилин, я нікуди не хочу йти. Потім все таки йдемо і сідаємо на бічні сидіння. Так як, ми довгий час грілись біля вогню, то від нас тхне димом. А в суперкомпозиції з нашим виглядом і, напевно, потом, то виглядали з боку ми не дуже. Врешті-решт йдемо в купе і сідаємо біля людей. :)

В поїзді весь цей час ми їхали майже мовчки (що дуже дивно як для таких двох балакунів, як я і Вітя). Вітя запропонував, щоб назад їхати не на головний вокзал, а на зупинку Кралове поле (звідти нам набагато ближче до готелю, ніж з центру). З Кральового поля навігатор показував 1.5 км до готелю, але ми ще трохи скоротили відстань між будинками. Дивно, але в 21:30 ввечері на День Св. Валентина не чути вигуків, матюків, бійок, нема п’яних підлітків. Майже всі кафе, ресторани, що зустрічались дорогою, закриті.

На заправці вирішили купити пива (3 пляшки) і ще якихось продуктів. “До громади” запитала продавчиня, Вітя, відповів – ну так на громаду, маючи на увазі, що 3 пляшки беремо не на нас двох, а ще на когось. Вітя напевно подумав, що так як у СРСР було – не більше одиниці в одні руки. “До громади” виявилось банальним “разом”. Незважаючи на мої бідні знання чеської мови, це я зрозумів одразу, і сказав “разом, докупи, догромади, zusammen, together”.

Біля 10 години вечора ми прийшли в готель. Перша фраза Олега “чому так рано” викликала у нас шалений сміх. Захлинаючись слиною, перебиваючи один одного ми з Вітею почали розказувати наші пригоди. Але перша фраза, яку почув Олег це була “Ти віриш, у дежавю ?”. Між іншим, ми обіцяли з вокзалу у Ждярі написати Олегу у скайп (там є фрішний wi-fi), але не склалося. :)

А далі була вечеря, я зробив грецький салат (правда без маслин і замість Фети був інший сир), смачне пиво і обговорення наших пригод. ВІтя каже, що дежавю це не зовсім коректна назва – правильна назва “реванш” за вчорашній день.У нас з’явилось одне нове слово попіЖДЯРили. А Вітя заспівав нову пісню (ми з ним дуетом її виконуємо)
One way ticket
One way ticket
One way ticket
To the Zdyaaaaaaar

Теги: , , , , , , ,

Читайте також:

Залишити коментар

Коментарів: 8 для “Чеські замітки: день четвертий, Нове Место, індивідуальна чоловіча гонка, дежавю у Ждярі”

  1. 1. ScorpioNo Gravatar Сказав:

    Вы в том шатле одни на ж/д вокзал что ли? Как же остальные люди добирались? Фотки классно получились!

  2. 2. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Та ні, наскільки ми зрозуміли, то шатли на самий вокзал не їдуть, а ті кому треба на вокзал, то виходять швидше і далі йдуть пішки. (та зупинка про яку я писав – 900м до вокзалу).
    Або ще інший варіант – що водій тупо проігнорував наше питання на рахунок вокзалу і що саме цей шатл на вокзал не їхав.
    Але більше ми тими шатлами не їздили.

    Між іншим ми читали негативні відгуки на biathlon.com.ua про організацію з шатлами.

  3. 3. ScorpioNo Gravatar Сказав:

    а маршрут шатла нигде не обозначен?
    или это вы так не подготовились? :)

  4. 4. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    У нас були буклети з “маршрутами” шатла. Маршрут – це місто звідки він відпрваляється (Нове Место) і місто куди прибуває (у нашому випадку Ждяр) і зона. Ми це все знали і сіли в правильний шатл.

    Але чому водій не сказав на зупинці – кому на вокзал -виходьте тут (місцеві то зрозуміло, що знають де виходити). Тим більше, що ми його питали зі своїм акцентом Ждяр надражі ?

*