Декілька днів тому закінчив читати нову книжку Макса Кідрука “Жорстоке небо”. Презентація книги була 20 жовтня в Чернівцях, але я в той час був на Боржаві. Книга, як і попередні книги Кідрука була гарно розпіарена – трейлер, презентації у великих містах України і т.д. Але, на жаль, крім піару в цій книзі більше нічого і нема. Чому так – далі.
І досі не можу зрозуміти, якого жанру ця книга. на вікіпедії та і сам автор пишуть, що це технотрилер. Який це в біса трилер, адже в класичнмоу розумінні трилер – це книга, яка тримає в напруженні від початку і до кінця книги. А тут – все прогнозовано і банально.
Також десь читав, що це детектив, знову повторюсь, який це в біса детектив. Адже в детективі до кінця книги має бути інтрига, загадка, а тут десь на 100 сторінці (з 600) вже ясно, хто є злочинцем. А останні сторінки книги – то взагалі “детектив з 90-х” – на 2 сторінках викрадення дитини, паяльна лампа, розборки з вогнепальною зброєю. 
Також окремо хочу написати про те, що автор (мені так здалось) хвалиться про 130 000 слів в книзі. На мою думку з цих 130 тисяч змістовних десь тисяч 25-30. Решта це (знову ж таки ІМХО) лишній і непотрібний матеріал – лишні персонажі і події, щоб збільшити кількість сторінок книги. Чого тільки вартують сцени блювання Реви, “пісяння і какання” малюка Діани (ну і звичайно сексуальні сцени, куди . Хоча можливо саме ці сцени за задумом автора і є елементами трилеру.
Хоча і Кідрук пише про 100500 рідерів, які шукали помилки і неточності, все одно йому не вдалось їх уникнути (коли писав свої враження про Твердиню також згадував “незлим тихим словом” коректора). Не знаю, як “рідери” а потім і коректор не помітили таких слів, як “Був нашого зборки”, “Через трохи часу”, “фотографія 10х13″ (знаю, що є 9х13 і 10х15) і, насамкінець, “вуглуватість” – це просто шедевр.
Останні 2 книги Кідрука дуже розчарували, таке враження, що Кідрук вибрав хибний шлях “одна книжка в рік”, не зважаючи на те, якої якості буде книга. Як сказав Вітя “Кідрук хоче стати українською Марініною”.
