Пенсіонерсько-дитячий похід на Рокиту

Чер 26

Рокита Минулого року (за різними об’єктивними чи суб’єктивними обставинами) в горах був дуже рідко – два рази на лижах і 2 вилазки, одна на Рокиту, а друга на Шпиці. Тут якраз і буде про Рокиту.

Моя сестра давно мене вже просила кудись повести їх в гори, я обіцяв Шпиці, І ось одного разу в суботу ввечері я поїхав в Коломию, щоб в неділю повести їх на ~~Шпиці~~ Рокиту. Шпиці були замінені на Рокиту, бо погоду обіцяли дощову в районі Ворохти, Бистреця ще зранку, а в Микуличині і Татарові вже після обіду. А другим фактором був той, що крім першої племінниці Ксені (якій було 12 років) з нами ще мала їхати Юля, якій всього-навсього 5 років (хоча Ксеня в свої 5 років сама вийшла на Хом’як). Надіюсь, що цього року Вітька вже можна буде брати на подібний маршрут, або десь в район Кострича. Крім дітей були ще моя сестра і батьки (тому і такий заголовок), яким на двох вже виповнилось 120 років.

Отже, вранці машиною виїжджаємо з Коломиї. В Микуличині перед мостом повертаємо наліво. А тут якийсь парадокс – бічна дорога в селі виявляється кращою за трасу – рівненький асфальт без ям, таке враження, що там живе якийсь депутат і він собі проклав дорогу додому. Але. як це завжди у нас, радість закінчується десь через 4-5 км, далі уже йде звичайна гравійна дорога. Залишаємо машину у тіні і йдемо пішки. Спочатку йдемо дорогою під палючим сонцем, а згодом заходимо в ліс.

Наймолодший учасник походу – Юля.

Юля і Ксеня

Камінчик в лісі

От і я виліз на камінчик (певно єдина фотографія зі мною)

Юля зі своєю мамою

На розвилці я пропустив поворот на Костел або Горган (жовтий маршрут), хоча вдома я ще дивився, що треба звертати з зеленого маршруту на жовтий. В результаті пішли зеленим маршрутом і прийшлось вертатись назад хвилин 20, щоб піднятись на г. Костел. Але ту обов’язково треба піти – там скеля а-ля Писаний Камінь, з якої відкривається вид на обидві Рокити.

Знову дві сестрички

Дві сестрички з дідом

г. Костел (Горган)

Знову племінниці

А це вже всі разом (крім мене)

А тут і я вже є

4167—-

Ксеня

Підйом на гору

На вершині

Колиби

Рокита

Велика Рокита, Мала Рокита, полонина Гундякова

3 різні фотографії з одного і того ж місця

Вертаємось назад

Розсипи камінь

І знову Ксеня

Перекус внизу і йдемо на Рокиту, дорогою нас обганяють люди на квадроциклах, уазиках (дивляться на нас з думкою – от лохи пішки йдуть, а ми на машині). На половині дороги від Костела до Рокити у нас майже закінчується вода, але на мапі є вказівник джерела, до якого ми і прямуємо. Але, як це часто буває теорія і практика – то різні речі. В теорії джерело є, на практиці видно його залишки, але спекотне літо дає своє і на практиці води нема – джерело пересохло. Оголошуємо “сухий закон”, під який не підпадає дитяча частина походу. Йдемо на Рокиту – там 100% вода повинна бути.

Останні кроки до Рокити

Оглядаємось назад і бачимо хребет Кострич (в подібному складі, тільки без мами і Юлі ми ходили на Кострич), а на задньому плані видніється Чорногора

А з Рокити на протилежну сторону видно міста Західної України – Яремчу, Коломию і, навіть, Івано-Франківськ. Місцевий працівник ретрансляційної вишки (такої самої, як на г.Терентин) розказує нам і показує, де яке місто і село.

Я тим часом біжу по воду, вода зовсім близько (за гуцульськими мірками) – туди і назад десь біля 1,5 км.

Прощальний погляд

Ще вдома я планував піти ще на Малу Рокиту, полонину Гундякову і паралельною дорогою повернутись до машини. Але так як з нами пішла Юля, то вирішили, що логічно буде повернутись з Великої Рокити тією самою дорогою назад.

За день пройшли 15,5 км (що для такого складу вважаю непогано). GPX трек можна завантажити тут.

Мапа з маршрутом