Хребтом Пішконею: Синевир – г.Гропа – г.Негровець – г.Дарвайка – Колочава » yAnTar блог

Вер 06

Хребтом Пішконею: Синевир – г.Гропа – г.Негровець – г.Дарвайка – Колочава

З того часу, як я прочитав про маршрут на Пішконю пройшло вже більше 3 років. Гуляючи з коляскою з малим Вітею я частенько перечитував про цей маршрут в книзіУкраїнські Карпати. Пішохідні маршрути: путівник. І от ~~минулого тижня~~ півроку тому нарешті вдалось відвідати цей хребет із загадковою назвою Пішконя.

Але не все так просто, як гадається, виникла проблема з квитками. Справа в тому, що в ті краї (Синевир, Колочава) з Черівців нормально (не своєю машиною) можна добратись через Львів, але хоч і квитки до Воловця були на електричку Львів – Мукачево, у нас виникла проблема з добиранням до Львова, бо до Львова не було жодного квитка. І тоді на горизонті з’явився запасний маршрут – Мислівка – Горган Ілемський – Яйко Ілемське – Мислвіка.
Але в п’ятницю з’явились квитки на нічні поїзди зі Львова до Воловця і ми знайшли варіант з добиранням на BlaBlaCar.

Нижче короткий лікбез, як добратись з Чернівців (звичайно, що все через Львів) в Синевир, Колочаву.

1. Найдешевший варіант
Чернівці – Львів – 608 поїзд 00:28 – 06:30 На жаль цей поїзд відмінили (з того часу як я почав писати цей пост пройшло вже більше півроку).
Львів – Воловець – 827 поїзд – 07:15 – 10:18
Воловець – Міжгір’я – найближча маршрутка (bus.com.ua показує о 12:10)
Міжгір’я – Синевир (Колочава) – шукати машину.
Мінус такого добирання – на маршрут можна вийти біля 13:00 – що для осені є дуже пізно

2. Дорожчий варіант, але можна вийти на маршрут о 8 ранку (ми ним і їхали)
Чернівці – Львів – тут є варіанти
а) 668 поїзд Чернівці – Ковель 20:27 – 02:14, але він тільки по непарних числах
б) автобус Чернівці – Щецин – 18:00 – 00:10
в) blablacar -тут як повезе, нам повезло
Львів – Воловець – є декілька варіантів, залежно від того, як зашвидко приїхали до ЛЬвова
а) 99 поїзд – 02:21 – 05:30
б) 213 (Київ – Солотвино) або 13 (Київ – Ужгород) – 03:47 – 06:56 (ІМХО найкращий варіант, ним ми і їхали)

Отже в п’ятницю ввечері Олег (той, у якого були всі ноги мокрі в Лугах) Вова (раніше з ним, не ходив в походи, працюємо разом) і я виїжджаємо до Львова, де до нас має приєднатись Віталік (бувалий турист, про якого навіть на сторінках вікіпедії є згадка). .
Їхали до Львова не дуже добре – був туман, а водій їхав біля 100 км/год, при цьому ще дивлячись у планшет своєї подруги і гладив її по коліні. В повороти входив по зустрічній. Водієва на блаблакарі вліпив двійку (але акаунта того вже нема). Ну добре, що добре закінчилось і ми без пригод доїхали до Львова. Там пішли перекусили і в зал на 2 поверх ~~відпочивати~~ трохи покуняти і почекати Віталіка.

Довго я засинав, тільки заснув, вже треба виходити. Сідаємо в наш поїзд Київ – Ужгород і вперед до Воловця. Тільки я заснув, як знову треба прокидатись, вже Воловець скоро.

У Воловці на таких як ми вже зразу чекав бусик і нам запропонували за 150 грн з людини до Синевиру. Ми одразу ж погодились, хоча могли торгуватись і реальна ціна 100 – 120 грн. Але то таке, п’ємо каву (чай) з тістечком в магазині, купуємо хліба (ТІЛЬКИ ХЛІБА І НЧОГО БІЛЬШЕ), бо все решта мав купити Віталік (так я думав) і їдемо в Синевир. Біля години поганої їзди в бусі (я думав, що моє тістечко не доїде до місця призначення і вийде
раніше). ми вже на місці. І за декілька хвилин до 9 ми вже виходимо на маршрут (червоний промаркований маршрут йде одразу від дороги).

Одразу дорога заходить в ліс і починаємо набирати висоту, але підйом приємний, зовсім не стрімкий (взагалі, забігаючи наперед скажу, що тут якось не було особливо стрімких підйомів).

Трошки відстаю, бо фотографую мохи і гриби.
Дорогою фотографую мохи, гриби.

Перша наша зупинка – це озеро з дуже “загадковою” назвою Озерцце. Воно знаходиться трохи в стороні від маршруту, то я пропонував заховати рюкзаки, щоб не тягнути їх з собою, бо назад прийдеться вертатись тією ж самою дорогою В результаті ми так довго шукали місце, що заховали рюкзаки за 200-300 метрів до самого озера.

На озері ми вирішили перекусити. За їду у нас відповідав Віталік (ну там я думав і так ми в скайпі обговорювали цей момент).
І тут відбувається такий діалог (Я це я, В – це Віталік)
Я: давай ковбасу, будемо їсти
Віталік витягує маленький шматочок ковбаси (десь грам 100)
Я: це що все ?
В: НУДА.
Я: а чому не купив ковбасу
В: так я м’ясо взяв
Я: ну м’ясо ввечері до тушонки, а зараз перекус. Ну ок, сир давай
В: так я не купив сир
Я: #$@ (починаю вже матюкатись), ну давай тоді хоч снікерси
В: так я і снікерси не купив, купив цукерки (хоча добре, що це купив).
Я: а що ти взагалі купив
В: згущене молоко, ти ж казав купити (коментар від мене – коли ми їхали в автобусі, Віталік подзвонив і запитав, що купити ще треба, я сказав, що згущене молоко і вівсяні пластівці. Про снікерси, ковбасу і сир ми переписувались у скайпі)
Я: ну хоч це добре, а вівсяні пластівці купив ?
В: ні, не купив, я їх не люблю.
Я: так згущене молоко до вівсяних пластівців
В: ну я згущене молоко купив.
Занавіс.

Той самий маток ковбаси

Проводимо ревізію того, що у нас є:
- буханка хліба
- гречка
- м’ясо до гречки
- декілька картоплин, цибулин і моркв (на суп)
- приблизно 400 г цукерків “Червоний мак”
- печиво Марія (Олег взяв)
- вино (Вова взяв)
- медовуха (Олег взяв)
Прийдеться в цьому поході економити на їжі, ну і в принципі не їсти сюди прийшли.

З’їдаємо той мізерний шмат ковбаси, по декілька цукерок і вертаємось назад. Мені, чесно кажучи, озеро не дуже сподобалось, я навіть не сфотографував його.

Хоча ні, оце єдине, що мені сподобалось на озері і я сфотографував

Знову мухомори

Біля першої години виходимо з лісу, починається підйом на хребет Пішконя.

Перед виходом на хребет

На хребті сильний вітер, треба утеплятись і обов’язково одягати капюшони

Вершину Мала Гропа проходимо непомітно, попереду Велика Гропа.

Мала Гропа

Велика Гропа

Велика Гропа, зліва Негровець

Просто хребти

Негровець, справа г.Горб

Траверс г. Горб, дуже мені нагадує траверс Великого Верха на Боржаві.

г.Барвінок

На вершині Негровця

_____паноарма______

Далі з Негровця ми могли йти через г.Барвінок в Колочаву, але я вибрав довший варіант через г.Дарвайка. Дуже мені хотілось побути на тій горі (Ігор Меліка багто писав, що з неї найкращі краєвиди в Карпатах). Отже після Негровця повертаємо ліворуч, траверсуючи г.Горб з північного боку.

Схили Негровця

Починається дощ, в принципі ми чекали, що він буде, але десь біля 8 години (так прогнозували всі прогнозні сайти), але дощ почався біля 4, спочатку дрібненький, а потім все сильніший і сильніший, тож прийшлось сховати фотоапарат.

Знаходимо більш-менш рівне місце для ночівлі і розкладаємо намети. Приходиться це робити дуже швидко, бо дощ посилюється. Залізаємо в намети і довго радимось, що робити, чи їсти те що в нас є всухом’ятку, чи варити на пальнику. На пальнику не дуже зручно, бо в тамбурі дуже висока трава і все мокро, але все таки перемагаємо лінь, облаштовуємо місце для пальника і варимо їсти.

З того мінімуму, що був у нас нам вдалось зварити суп і гречку (добре, що Віталік взяв багато тушонки).

Заготовка на салат

А це вже гречка

Ще трохи посиділи, поспівали, налякались вовка (Вова навіть за ножа схопився, а виявилось, що то у Олега в животі був вовк ) і Олег з Віталіком пішли в свій намет, а ми ще організували кінотеатр – поличка в наметі ідеально підходить для організації кінотеатру (я попередньо закинув туди фільми про Еверест).

Як завжди поставив будильник, щоб йти знімати схід сонця і як завжди не пішов . Але ближче до 8 години заставив себе встати і піти подивитись, що там твориться на вулиці. А там творилось просто диво – все під нами було встелено туманом, куди не глянь – всюди молочні ріки. Бачив я подібне, коли ми були на Боржаві, але щоб аже так – то жодного разу за ті 10 років, що ходжу в гори. Краще дивитись, ніж читати.

А позаду наш намет і вершини Негровець і Горб

Вова пішов зі мною дивитись на краєвиди (в той час як Олег і Віталік спали)

Ще трохи туману

І знову тумани

Медитація (насправді дійсно можна медитувати, просто сидіти і споглядати на красу)

Одне з рідкісних фото, де я на фоні чогось

Гори

Жереп

Схили Пішконі

Через півгодини і Олег з Віталіком прийшли

Туман потрохи піднімається і розсіюється

Жереп

Ще трохи туману

А це мені найбільше подобається

Олег прийшов фотографувати на телефон, але у нього як завжди в потрібний час почав оновлюватись Android

Андроід оновився, можна і фотографувати

Знову тумани

А тепер трохи зелененького

І червоненького

Вертаємось до наметів, варимо їсти, на сніданок знову гречка з м’ясом, вогонь не розпалюємо, варимо на пальнику.

Стартуємо дуже пізно (аж після 11 години), погода (як для кінця жовтня) просто супер, трохи сонце, трохи вітерець.

А поруч з нами тумани і тумани

А попереду жереп

Хребет Пішконя

Цікава гілка, мені чомусь нагадує якогось ховраха чи іншого представника родини гризунів

Попереду г.Ясновець, яку ми маємо траверсувати зі східної сторони (зліва, якщо дивитись по напрямку руху).

На годиннику вже 12 година дня, а хмари не спішать підінматись.

Хребет Пішконя

А далі нас взяли в полон, взяла в полон брусниця

Я ще ніколи в житті не їв стільки брусниці, скільки на Пішконі. Через це я і Вова відстали, Олег пішов наперед, Віталік за ним і пропустили стежку. Коли ми вже помітили це, то ліньки було вертатись і ми почали траверсувати хребет, поки не вперлись у жереп, потім почали лізти в лоб, в результаті вернулись майже до того місця, де зійшли зі стежки і вилізли на хребет. Тут ми втратили більше години. Хоча я пройшов найменше зайвих кілометрів, бо поки хлопці ходили не туди, я об’їдався брусницею.

Олег шукає стежку

Вид на невідомі вершини, одна з них дуже зацікавила Олега, бо виглядала, як правильна піраміда

Над нами літали орли (тобто ворони)

Патик, який мені сподобався

Та сама таємнича піраміда (там можуть жити рептилоїди)

Пішконя

г.Стримба

А далі по хребту потихенько дійшли до Дарвайки. Віталік ще встиг хвилин 30 понести камінь, який я йому в клапан поклав. Олег почав серйозно відставати, то ми забрали майже всі речі у нього, але він все одно відставав, жалівся, що натер ноги. Ну це не дивно, бо йти цілий день з розв’язаними шнурками в горах – це як мінімум натреш ноги (хоча Олег заперечував, що причина зовсім в іншому).

Ігор Меліка дуже багато писав про цю гору, що з неї відкриваються дуже гарні краєвиди. І дійсно краєвиди звідси гарні – видно Стримбу, Колочаву, Пішконю і Вільшанське водосховище. Тільки з погодою не дуже повезло, майже все небо в хмарах.

г.Стримба

р. Теребля і Вільшанське водосховище

Схили гори Дарвайка

Безіменна висота 1400м з хрестом.

Вільшаньске водосховище

Чим ближче до Колочави, тим кольори ставали червонішими.

Стримба

Колочава

Знову трохи лісу

А далі ми розділились, бо Олег ну дуже сильно вже відставав, я лишився з ним, а Віталік і Вова пішли в село шукати машину, як нам добратись до Воловця, поки ми зійшли вниз, вони вже її знайшли. Ми ще пішли в місцеву корчму поїли бограча, тим часом пприїхала машина і ми успішно доїхали до Вол
овця. А далі купа поїздів на Львів, правда в перший ми не попали, бо не було інтернету в касі і не можна було купити квиток (але ми і не спішили, бо на ковельський поїзд (в першій ночі) були тільки загальні місця, а до одеського ще було багато часу (після 3 ночі він їхав зі Львова). Далі все стандартно, серед ночі приїхали до Львова, серед ночі виїхали зі Львова і вранці уже були в Чернівцях.

За 2 дні вийшло майже 30 км (29.8). трек Синевир – Гропа – Негровець – Дарвайка – Колочава

Мапа маршруту