yAnTar блог - про моє життя » Подорожі

Бистрець – Шпиці – Петрос – Ясіня. День другий

yAnTar — Sat, 28 Aug 2010 12:25:57 +0000

Початок тут. Другий день нашого походу для мене почався дуже рано – о 3 годині ночі. Саме тоді я проснувся і відчув, що у мене температура – кожен дотик тіла до спальника – і мене морозить. Розбудив Вову, Вова знайшов якусь таблетку. Цікаво, що таблетки в нього не у блістерах, а так – без упаковки, він їх по кольору і розміру розрізняє (згадав виступ Вадіка Галигіна про професії і про фармацевта). Взагалі дуже добре, коли з тобою у поході є ходяча аптека . Потім я не міг довго заснути, хтось ще ходив біля намету (напевно якийсь пес або миша, або дух від того пам’ятника ), лісники ще чогось ходили півночі.Десь біля години п’ятої я заснув (я ще думав, може піти . Вранці прокинувся цілий мокрий – температура спала, мені було вже краще. Взагалі дивно, що я дістав тепловий удар, адже попереднього дня сонце ховалось за хмарами, був вітерець. Тільки один момент був – коли ми траверсували Говерлу – сонце зайшло за хмару, подув вітерець, я одягнув свою віндстоперку, через деякий час вийшло сонце і добряче припекло до чорної віндстоперки. Я деякий час не знімав її (було ліньки) і тільки тоді я міг отримати щось типу теплового удару, але це було недовго – порядка 15 хвилин. Цього року другий раз на Чорногорі – і другий раз з тепловим ударом. Не любить мене Чорногора.
Будильник ми поставили на 7, але, як це завжди буває, остаточно вилізли з наметів біля 8 години. На пальнику розігріли води, зварили гречані пластівці з гречкою, попили чайку, зібрали рюкзаки і вперед. О 9:50 ми вийшли. Вирішили, що йдемо під Петрос, а там буде видно, як буде у мене зі здоровям. Сьогодні на небі ні хмарники, сонце припікає нормально.
20 хвилин ходьби і ми біля урочища Скопеська. Через 30 хвилин ми біля підніжжя Петроса. Політ нормальний, 100% йдемо на Петрос. Йду набираю води, бо після Петроса вода буде нескоро. Повільно піднімаємось на Петрос, По дорозі на великому камені викладено маленькими камінчиками 1+1. Молодці, Хоча така конструкція довго не простоїть, але не обписали фарбою, а гарно виклали камінчиками. На вершині аналогічна аплікація – “Крехів-2010″. Підйом на Петрос в мене зайняв 1 год 16 хв (Вова на 15 хв швидше вийшов).
Перекус на вершині і треба спускатись вниз, спускаємось в Ясіню. В Лазещину не хотіли обоє спускатись, бо були тут недавно, коли йшли на Кукул, в Кваси я не дуже хотів, бо був тут 2 місяці тому, коли йшли з Дземброні у Кваси. З боку Ясіні ми піднімались з Вовою у першому нашому спільному поході. Коли згадуємо той похід – перше, що приходить в голову – це кількість їди, якої нам вистачило б на тиждень.
Спускаємось через Петросул і по стежці, тільки по нормальній стежці, а не як в нашому першому поході. Нижче Петросула знайшли камінь, під яким ми залишили паштет, консерви і згущене молоко (в тому ж таки пам’ятному першому поході), запасів уже не виявилось.
Через 1:40 год виходимо на галявину, де перетинаються 3 стежки, саме тут ми пішли в нашому першому поході прямо (і потім лізли в лоб на хребет), а треба було взяти лівіше. Ще трохи лісом і починається дуже неприємний спуск – крутий і кам’янистий. Потім ми вийшли на полонину Шеса. Тут навігатор показував нам йти вправо, хоча ми 100% знали, що дорога веде прямо, але через 10 хв побачили стежку, яка йшла з лісу і якою ми б вийшли, якщо б пішли за навігатором. Потім уже в селі декілька раз ми зрізали, як показував навігатор і йшли по стежках, а не по дорозі. Останні півтора години дорога йшла відкритою місцевістю, сонце припікало і я вже став почуватись не дуже добре (тим більше, що півночі не спав).
О 5 годині ми прийшли на вокзал. Так як до поїзда було ще більше 2,5 годин, то ми пішли на трасу зупиняти маршрутки. Одразу ж проїхав автобус Хуст-Коломия – для нас це був ідеальний варіант, але автобус нам не зупинився. . Пішли на зупинку зупиняти машини (точніше зупиняв Вова, а я в сидів у тіні на протилежній стороні дороги). Більше 50 машин проїхало за півтора години, але кількість у якість не переросла, ніхто так і не зупинився, в результат пішли на поїзд Рахів-Коломия. В Коломиї взяли таксі і поїхали до мене додому, там переночували і рано поїхали у Чернівці.

Трек спуску Петрос – Ясіня. Відстань – 21.7 км.

Фото з походу

Петрос	Петрос	Петрос	Петрос
Говерла	1+1	Крехів 2010	Вид з Петроса
Лазещина	Схил Петросула	Петросул	Петросул
Такі “кінські коники” живуть у Ясіні	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Петрос

Бистрець – Шпиці – Петрос – Ясіня. День перший

yAnTar — Fri, 27 Aug 2010 21:21:18 +0000

Давно я не писав нічого на блог, хоча матеріалу є багато (походb на Мармароси, Протяте каміння, фестиваль Битва націй і ін.), то часу не вистачало, то натхнення не було. Логічно, що спочатку мав би написати про Мармароси (так як на них був швидше), але напишу про Шпиці (де був недавно). На Шпицях я вже був минулого року, але ми йшли з Завоєлі через полонину Маришевську, а хотілось ще піти з Бистреця.Наш похід почався стандартно – поїзд Чернівці-Львів до Коломиї, ночівля в Коломиї і зранку маршруткою у Верховину. Маршрутка о 6:10 вже не ходить, прийшлось їхати о 7:40. Біля 10 години ми були у Верховині, до автобуса залишалось ще 2 години і щоби їх не тратити ми пішли домовлятись з поляками (які сіли у Косові) про спільне добирання на таксі (вони йшли на чорногірського Попа). Залишивши біля них рюкзаки пішли шукати таксистів, запропонували до повороту на Дземброню – 120 грн, до повороту на Бистрець – 90 грн. Вернулись до “наших поляків” пояснили на пальцях їм скільки треба платити (дивно, що ні по-українськи, ні по-російськи вони нічого не розуміли, тільки трохи по-англійськи). Поляки знову довго думали – але врешті-решт погодились (вже у машині у мене склалось враження, що вони чогось боялись – чи думали, що ми їх кудись завеземо і заберемо речі, чи що, хз).
Отже, біля половини 11 ми на повороті у с.Бистрець, даємо гроші полякам – вони їдуть до Дземброні. По дорозі сюди таксист розказав багато цікавої інформації – про гриби, які тут скуповують італійці і київські ресторани, про чорниці, які тут купує Volvo для фарби на їхні автомобілі і т.д.
О 11 годині ми починаємо наш похід. Погода гарна, пече сонце, де-не-де на небі хмаринки. Через півгодини ходьби нас доганяє вантажний автомобіль. Водій сам зупиняється і підбирає нас в кузов. Так 5,5 км ми їдемо 30 хв, замість того, щоб йти годину-півтора. Їхати було весело – інколи по річці, інколи під кутом, що здавалось, що машина може перевернутись.
О 11:30 продовжуємо наш похід пішки, через 15 хв доходимо до роздоріжжя – напрво дорога на Шпиці через полонину Маришевську, а нам наліво – через урочище Гаджина. По дорозі приходиться декілька раз переходити річку. Так як трека в нас немає – то йдемо по маршруту, який проклав навігатор. В одному з місць – стежка петляє через річку, ми вирішуємо річку не переходити, а йти по іншій стежці, яка невдовзі закінчується. Потім дивимось ми відхиляємось від нашої стежки. Йдемо лісом напролом по азимуту, хвилин через 25-30 виходимо на стежку (все одно прийшлось переходити річку). В той час коли ми ходили почалась гроза. Дощ, блискавка, грім – невесело ходити в лісі в таку погоду. Виходимо на галявину, а тут нас чекають … . Чорниці, афини, Vaccinium myrtillus L. – затримали нас тут на 15 хвилин, затримали би на довше, але я постійно підганяв Вову, Вова парирував, що коли бачить перед собою ЦЕ, то він ні про що інше, крім чорниць не думає.
Далі проходимо метрів 600 лісом і виходимо на широку дорогу, трохи далі зустрічаємо 2 хлопців – один з яких знайомий Вови – вони йдуть на г.Ребра. Частину шляху йдемо разом. Трохи вище стоїть джип Range Rover і хлопці будують притулок для фрірайдерів. Зустрічаємо людей, що спускаються з Чорногірського хребта, кажуть, що там була сильна гроза, град. Далі наші шляхи розходяться ми з Вовою йдемо на Шпиці, а наші знайомі на Ребру. Позаду нас (над Бистрецем) чорні зловіщі хмари, чути перекати грому. Проте нам повезло – ця гроза обходить нас стороною.
Біля 16:00 доходимо в урочище Гаджина. Звідси видно так звані Гаджинські водоспади – струмки стікають по крутому схилу. Добре видно г. Ребра. Всюди по дорозі сюди на нас чатують чорниці, час від часу ми зупиняємось через них.
Підходимо під самі скелі – думаємо, куди б це піти – чи в лоб, чи обійти справа, чи зліва. Насправді стежки зліва нема, тут я трохи зморозив, бо подумав, що вершина Шпиць знаходиться лівіше, там де скелі, а виявляється що вершина Шпиць знаходиться справа (тобто на пн.сх. від скель). Якщо б пішли вліво – то дерлись би вгору і вийшли десь посередині між г.Ребра і перемичкою між г. Шпиці і г.Ребра. В лоб не пішли, пішли стежкою. Півгодини підйому і ми на висоті 1800 м. Милуємось красою цих неймовірних скель і йдемо далі. З хребта відкривається вигляд в обидві сторони – зліва від нас Бребенескул, Дземброня, Вухатий Камінь, справа – Туркул, Говерла, Петрос.
О 17:30 ми уже біля Несамовитого, на озері 15 наметів, вогнища, багато людей, йдемо далі, час у нас ще є. Траверсуємо Туркул, Данціж і Пожижевську. Піднімаємось на Брескул. З напрямку Говерли йде поляк, проходить повз нас і я чую різкий запах газу, ну думаю, може він десь щось на пальнику готував і заніс цей запах. Але запах не пропадає, принюхуюсь, а це мій рюкзак “газує”. Відкриваю його, а з балона газу спала кришка і коли я скидав рюкзак то потиснув на клапан і трохи газу вийшло. Перепакував балони так, щоб газ більше не виходив і спускаємось далі. На сьогодні Брескул – був останнім нашим підйомом і, слава Богу, вечір першого дня для мене в поході найважче. Говерлу ми траверснули, ніколи ми ще там не були і було набагато цікавіше обійти її, ніж лізти на неї. Пробую фотографувати небо і захід сонця через поляризаційний фільтр (тобто через скло сонячних окулярів). Показую Вові вершину Попа Івана Мармароського (я ж крутий, був там місяць тому).
О 20:20 ми біля екопункту, хатинка зайнята, йдемо далі, так доходимо (о 21:00) до сідловини (перемички) Петрос-Говерла, де і вирішили заночувати. Тут ми заплатили лісникам по 10 грн за перебування у заповіднику та 30 грн за “паладку” (саме так було написано в квитанції). Можна було ночувати і в будиночку – по 20 (чи 25) грн з чоловіка, але там було багато “шашличників” і ми розклали ту саму “паладку”. Цікаво, що розклали ми її за 10 м від надгробку (забув хто там похований), добре, що цей дух вночі нас не турбував.
Добре, що в нас був пальник і проблема з дровами відпала, хоча дров і багато навколо, але шукати біля десятої години вечора дрова у темному лісі – думаю, що не дуже приємно. Зварили супчику, попили чаю, вина, гречку відклали на завтра і спати. Я ще пробував фотографувати нічне небо, на малій витримці зірок не було видно, а на великій (більше півхвилини зірки перетворювались у риски).
За цей день сукупний кілометраж склав 27.6 км (22 км пішки, 5.6 км машиною).
Трек маршруту з Бистреця на Шпиці (одне зауваження – де точка “Поворот” потрібно йти стежкою, що йде вправо.

Фото з походу

с.Бистрець	Так ми їхали	с.Бистрець	Борцям за волю України
Урочище Гаджина	Шпиці	Струмок	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Чорногірський хребет (справа наліво – Бребенескул, Менчул, Дземброня, Вухатий камінь)
Петрос, Говерла	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці
Несамовите	Великі кізли і г.Гомул (справа)	Цікава хмарка	Та сама хмарка
Данціж, Туркул	Підйом на Брескул	Данціж, Туркул	Хмари над Гаджиною
Хмари над Гаджиною	Вид на Говерлу з Брескула	Там далеко Мармароси	Брескул
Траверсуючи Говерлу	Захід сонця над Петросом	Говерла	Петрос
2 чоловіка і паладка	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Панорами

Гаджина

Шпиці

Справа наліво Ребра, Бребенескул, Менчул, Вухатий камінь

Панорама з Брескула

Говерла з південного заходу

Так ми їхали, шкода, що тільки частина – фотоапарат пізно витягнув.

Явірник

yAnTar — Thu, 29 Jul 2010 11:55:17 +0000

В кінці травня і зі своїм знайомим Віталіком ходили на хребет Явірник і вершину Явірник-Горган. Тоді весь похід нас супроводжувала дощова погода і з хребта крім туману ми так нічого і не побачили. І ось трошки більше ніж через місяць я захотів пройтись ще раз на Явірник, але спуститись іншою стороною. А починалось все в суботу, коли я з Вовою домовились в неділю йти на Явірник. Відсвяткувавши зустріч випускників, я в екстреному порядку взяв маленький рюкзак, навігатор і пішов на московський поїзд. Доїхали московським поїздом в Коломию, переночували у мене і пішли на ранковий автобус на Буковель.
О 7:10 відправлявся автобус Коломия – Мукачево, на який ми сіли і за півтора години вийшли на зупинці (біля відпочинкового комплексу “На пеньках”) в Ямні. Далі маршрут йде по дорозі вздовж комплексу “Карпати”, все як попереднього разу, тільки цього разу погода набагато краща. Світить сонце, навколо нас плавно піднімаються хмарки. Трохи вище у зоні лісу робимо перекус. Виходимо з лісу на полонину Прутинок, з якої відкривається гарний краєвид, звідси видно полонину Явірник (минулого разу тут був тільки туман). Йдемо знову лісом по дорозі, виходимо до перехрестя (вправо – назад в Яремчу, вліво і вгору – дорога йде на полонину Явірник, йдемо вгору). На цьому перехресті лісовози зробили страшне болото, та й дорога розбита сильно лісовозами. Йдемо болотом до полонини, після вориння (загорожа для корів хто не знає) нас зустрічає корова, яка якось дивно на нас настроєна. Корови хоч і не боюся, але сховався за дерево. Виявляється, вона йде до вориння, думаючи, що ми його не закрили. О 11:00 ми виходимо з лісу. Щоб вийти на стежку на хребті – треба обійти колибу, ми полізли в лоб. З полонини гарно видно г.Хомяк, на якій я був 2 роки тому.
А далі – стандартна дорога – трохи лісом і камінням. О 12:17 (мій прогноз, що вийдемо о 12:00 не справдився) ми на вершині Явірник-Горган. Звідси добре видно хребет Синяка і Малого Горгана. Над нами скупчуються чорні грозові хмари, чути гуркіт грому. Причому гримить з усіх боків – один раз перед нами, другий раз ззаду нас. Починає крапати дощик. Одягаємо дощовики, але дощ нас не зачіпає (забігаючи наперед скажу, що три рази ми думали,що змокнемо і завжди нам везло, дощ зупинявся). Якраз перед нами чорна грозова хмара, ми йдемо їй назустріч. Каміння намокло, а по мокрому камінню йти задоволення небагато. Так ми доходимо до точки, де нам потрібно повертати у ліс (як потім виявилось на карті – то є г.Женець). Тут ледь-ледь помітна стежка (не маючи навігатора – ми її би не знайшли). Метрів за 20 перед цією стежкою, я почав обходити величезну каменюку і обходив стороною лісу, знайшов якусь “псевдостежку”, почав нею йти, провалюючись у чорницях, вернувся назад на хребет. Спускаємось вниз – перші метрів 100 спуск дуже крутий – майже вертикальний, далі просто крутий спуск.
До полонини Туршугувата у мене трек був, далі трека не було (як виявився, був і трек далі, я просто ступив), хоча там досить чітко видно стежку. Так ми дійшли до р. Жонка, яку прийшлось переходити вбрід, бо були тільки залишки кладки. Після кладки, єдина дорога, яка була повертає наліво (в протилежну сторону від Яремчі) та ще й вгору. Це мене трохи збентежило. Але через 200 метрів дорога повернула в потрібну нам сторону. Згодом (через 300 метрів) від цієї дороги відходить (чи то приєднується до цієї дороги) дорога з 201 маршрутом на Переслоп. По цій дорозі сходимо в Яремчу. Йдемо ще подивитись на водоспад Пробій, але заходимо з базару. Я думав, що там є прохід, а його там не виявилось, але подивились на водоспад з іншого ракурсу, а то завжди з мосту. У Яремчі зупиняємо маршрутку в сторону Коломиї, а в Коломиї одразу пересідаємо на автобус Ужгород-Чернівці, який догнав нас в Коломиї.
Так закінчився наш похід на хребет Явірник. За день пройшли 24.7 км. GPS-трек маршруту можна скачати тут.

Фото з походу:

Гори димлять	Гори димлять	Гори димлять	Гусениця
Гусениця		Плямиста саламандра	Краєвид
Там де видніється синій дах – полонина Явірник (туди ми йдемо)	3D-хмара	Полонина Явірник	Яремча
Хом’як			Каміння
Явірник Горган	Хом’як	Чи то дим, чи верткальна хмарка	Горгани
Горгани	Кедр	Я власною персоною	Горгани
Горгани	Вова	В цю хмару нам треба йти	Наше світле майбутнє
Яремча	А там уже дощ	Кедр	Спуск вниз (тут не видно крутизни схилу)
Камінь біля водоспаду	Водоспад Пробій	Профіль висоти (чітко видно який стрімкий спуск)	Карта маршруту

Вид з полонина Прутинок

Полонина Явірник

Зліва направо Хом’як, Синяк, Малий Горган

На Сокільський хребет

yAnTar — Sun, 18 Jul 2010 16:50:30 +0000

Купивши карту Косівського району, вирішив пройтись по одному з маршрутів, вибір припав на маршрут на Сокільський хребет (вже давно хотів сюди піти, але щось не виходило).Отже, в суботу 17 липня, виїжджаємо першим автобусом на Путилу (7:50). О 10:00 ми зупинці – 100 метрів від скелі Сокільського (на цьому місці я був 2 роки тому). Крім нас, виходять 3 дівчини-туристи і йдуть на маршрут. Біля 15 хвилин ми витрачаємо на переодягання, фотографування місцевості і вирушаємо. Не доходячи декілька метрів до пам’ятника Шевченка є дорога (по якій і треба йти), ми йдемо до пам’ятника, думаючи, що там є стежка. Стежки не виявилось і ми лізли лісом хвилин 10, щоб вийти на нашу дорогу. Далі дорога веде лісом, звиваючись змійкою.
О 11:30 вирішили перекусити, їмо швиденько бутерброди з огірками і вперед по маршруту. Стежка виходить з лісу і далі ми йдемо метрів 300 вздовж лісу. Сонце в таких місцях пече нещадно. Нашу стежку перпендикулярно перетинає інша стежка – за словами місцевого хлопчини вона йде в Малий Рожин. Стежка знову заходить в ліс і починається крутий підйом. Карта показує, що ми піднімаємось на г. Петрів Грунь. В лісі ми доганяємо дівчат, які вийшли перед нами. Далі йдемо по хребту, стежка роздвоюється, дівчата йдуть вліво, ми спочатку повертаємо за ними, але потім йдемо по хребту стежкою вправо. Через 10 хвилин ходьби помічаємо перший камінчик (у порівнянні з наступними), біля нього намет і багато людей. Йдемо далі.
О 13:25, при виході з лісу бачимо те, заради чого ми сюди прийшли. Величезна каменюка висотою під 30м. Сходимо зі стежки і повертаємо на 90° вліво. 10 хвилин спуску і ми під каменем. Крім нас тут ще група хлопців і дівчат з Косова, чекаємо, поки вони злізуть, бо тут односторонній рух . На одного “скелелаза” прийшлось чекати біля 10 хвилин, бо він хотів злазити, не так як всі, врешті решт зліз він нормально і вилізли ми. По дорозі нагору поїли чорниць (вони ростуть прямо на камені). На вершині цього каменя стоїть маленький (відносно) камінь, на якому є графіті УНА-УНСО. Звідси добре видно с.Яворів і гірські хребти за ним.
З вершини цього каменя видно другий камінь, до нього і веде стежка (потрібно від каменя повернути наліво, а не вертатись на хребет), ми нею і пішли. Через півгодини ходьби ми дійшли до наступного каменя, я виліз на нього, на відміну від першого – тут немає чіткої вершини – просто рівнина. Знайшов тут розпору, показав Вові, що це таке і що по такому треба лазити в печері. Біля цього каменю в лісі розташований ще один камінь, на який ми вже не лізли. Вийшли на хребет, знайшли стежку і повернули в сторону села (стежка малопомітна, але перед нею видно зсув грунту), як ми думали, що ми на рівні села Малий Рожин, але карта Navlux в навігаторі показувала, що це вже Бабин. Уточнивши у місцевого – дійсно виявилось, що це с.Бабин і до “асфальту” в сторону Косова 4 км, а в сторону Вижниці – 10 км. Йдемо в сторону Вижниці, по дорозі Вова часто відставав, причиною цього була малина. По дорозі ми бачили наслідки недавньої повені, половина мостів в селі підмита або зруйнована (маю багато фото, напишу окремий пост).
Так ми дійшли до зупинки, чекали на останній автобус з Путили, який проїхав на швидкості і не зупинився, вирішили йти пішки у Вижницю, по дорозі зупиняючи машини. Але багато пройти ми не встигли (900 м). Нас догнав автобус Путила – Чернівці (той який не зупинився – то був якийсь лівий автобус), яким ми приїхали зранку сюди. На цьому і закінчився наш похід на Сокільський хребет.
Якщо когось цікавить GPS-трек цього походу – його можна скачати тут.
Точка 008 – місце ймовірного виходу в село, якщо з точки камінь2 не йти по хребту, а пройтись перпендикулярно до нього.
Точка 009 – Сільська рада.
Одне уточнення – трек між точками Камінь і Камінь2 не писався (але там стежку видно чітко).
Фото з походу:

Скеля Сокільського	Галявина	Галявина	Вид на с.Малий Рожин
Перший камінчик	Рельєф каменя	Рельєф каменя	Рельєф каменя
Сокільський хребет		Перший камінь	Камінь
Калина		Альпініст Вова
	Під каменем		Другий камінь
		Гірський краєвид	Розпора (майже як у Млинках )
Третій камінь		Небо
Коники	Краєвид	с.Бабин	Підосиновик
Маршрут

По гриби

yAnTar — Mon, 12 Jul 2010 12:43:19 +0000

В п’ятницю ввечері вирішили їхати по гриби. Вовану сказали, що в Долішньому Шепоті дуже багато грибів. Вирішили вставати о 4 ранку і біля 4:30 виїжджати, щоб на місці бути рано. Звечора, як завжди, лягли спати біля 1 години, я ще й цілу ніч не міг заснути, то до дзвінка Вована о 4 годині крутився в ліжку. Вован розбудив, ми прокинулись, зібрались і о 4:30 були готові їхати. Але не так сталося, як гадалося. Вован звечора полінувався накачати колесо, то зранку прийшлось його півгодини качати, а потім міняти на інше, потім ще заїхали на заправку, в результаті виїхали з Чернівців о 5:30. Їхали, як завжди, весело, слухаючи прокльони Вована в адресу своєї машини – та пчихала, кашляла, в горб ледве їхала, але деколи її проривало (так само ми вертались з Бучача). Доїхали в Долішній Шепіт, зупинились біля магазину, вже зібрались йти в ліс, але Вован вирішив поїхати за місцевими на мопеді (вони знають краще де є гриби). Так ми заїхали на перевал Шурдин – найвищий в Україні автомобільний перевал (висота 1173 м). Біля 8 години вийшли на “тихе полювання”.
Піднімаємось вгору і чим далі в ліс, тим більше дров грибників. На самому перевалі біля дороги ми нарахували 20 машин, спускаємось трохи вниз, звідки і починаємо збирати гриби, потихенько піднімаючись вгору. Грибів було не густо (Вовану сказали, що дуууже багато грибів є), находились багато. В темному лісі я просто засинав (далась взнаки безсонна ніч), але перший знайшов білого гриба, потім ще одного і т.д Намотали за 5 годин в районі 10-12 км (навігатор був вимкненим, бо сідали батарейки, вмикав тільки у “грибних” місцях, щоб відмітити точку). В результаті нашої поїздки я знайшов 8 білих грибів, Валя 12, Вован 15. Ще знайшли декілька підосиновиків і підберезовиків.
Треба було їхати днем раніше, бо дуже багато в лісі було зрізаних грибів, а в суботу – дуже багато людей і всі мало назбирали. Повернулись до машини і поїхали додому, на карті Вижницького району знайшов 2 цікавих місця, про які ніколи не чув – Чимирнарський Гук (місцевий сказав, що це маленькі і нецікаві водоспади) і Серетські скелі, до яких ми так і не дійшли, бо треба було переходити р. Серет. (і замучені сильно були, не дуже і рвались) Назад їхали так само, як і туди – Вовану прийшлось постійно підгазовувати, щоб машина десь не заглохла. Півдороги я дрімав, засинав, просинався і вже аж вдома нормально виспався.
Грибів нам вистачило і поїсти (що може бути смачнішим за картоплю з грибами в сметані) і навіть посушити трішки.

Вид з перевалу Шурдин	Найбільший гриб	Вид з перевалу Шурдин	Ці гриби назбирав я
Брати	Все, що ми назбирали (верхній ряд білих грибів мій)

Панорами Чорногори

yAnTar — Thu, 17 Jun 2010 09:19:52 +0000

Як писав у трьох попередніх постах (день перший, день другий, день третій) – недавно ми успішно пройшлись Чорногірським хребтом – від Дземброні до Квасів.. Викладаю тут декілька панорам з Чорногірського хребта. Зшивав у програмі Autopano pro. Я фотограф-любитель (аматор), тому прошу строго не судити, але критику сприймаю адекватно.

Дземброня

Захід сонця на Попі Івані

Обсерваторія

Зліва Гутин Томнатик, справа Ребра

Ребра

Віталік на фоні Бребенескула

По дорозі на Несамовите

Панорама з Несамовитого озера

Між Говерлою і Петросом

Панорама з Петроса

Звідти ми прийшли – зліва Петрос, на задньому плані Говерла і Чорногірський хребет

Полонина Менчул

Чорногора. День третій. Несамовите – Говерла – Петрос – Кваси

yAnTar — Wed, 16 Jun 2010 14:56:26 +0000

Так як перші 2 дні ми трохи філонили, то третього дня ми мали надолужити згаяне (а конкретніше – 10 км). Потрібно було добре виспатись, що я з успіхом провалив (у наметі було жарко і я довго не міг заснути). Зранку о 7 підйом, сніданок (як завжди – це салат “Дністер” і м’ясне – смажена курятина і свинна тушонка). Незважаючи на те, що встали ми перші на озері, вийшли ми останніми.А вийшли ми аж у 10 годині. Так як сьогодні треба було швидко і багато йти – то на вершину Туркула ми не йшли – траверснули її, Наступною за Туркулом була г.Данціж, яку ми також траверсували. На Пожижевську мали підніматись, але пішли також траверсом, хоча мені і цікавіше було йти траверсом – ніколи ним не ходив. Траверсом хоч і цікаво було йти, але ноги (через спеку були в шортах), які вчора попік сонцем, кололи голки альпійки.
Так ми дійшли до Брескула, обігнавши по дорозі двох “москалькок”, що ночували з нами на Несамовитому. Ще при траверсі Пожижевської мене почало боліти праве коліно (дивно, чому праве, адже раніше були проблемом з меніском лівого коліна, хоча після походу на Явірник-Горган мене наступного дня боліло саме праве коліно – тоді я списав це на холод, вологу). Це коліно мене уже не переставало боліти аж до кінця дня. На Брескул піднімався і спускався (особливо на спуску боліло сильно) шкутильгаючи. Через своє коліно я постійно відставав від хлопців і більшу частину маршруту 3-го дня йшов соло. Хоча, незважаючи на моє коліно від Несамовитого до Говерли ми вклались за 2 години 7 хв – ніби непогано. На Говерлі, як завжди, багато людей, групи з дітьми, ветерани-афганці і т.д. Я хотів відкалібрувати альтиметр у навігаторі, але помилково ввів висоту 20160 м, аж потім побачив як я “калібрував”, хоча якість вимірювання не змінилась – висоту Петроса навігатор показав 2011 м (в межах похибки). А далі для мене було найгірше – стрімкий спуск з Говерли, який зайняв більше часу ніж підйом. Спускався я і задом, і боком, і якби не трекінгові палиці – мені би прийшлось дуже важко. Хлопців я догнав (тобто вони мене там чекали) біля будинку лісника, де вони спілкувались з єгерем. Далі перехід до полонини Скопеська і ще пару кілометрів до підніжжя Петроса.
Тут ми обговорювали наші подальші плани – хлопці хотіли встигнути на раховоз на 19:00 (тобто за 5 годин піднятись на Петрос і спуститись у Кваси), я пропонував як альтернативу варіант з нічним львівським раховозом із пересадкою, бо затяжний спуск швидко я не міг пройти. Були пропозиції збігати без рюкзаків на Петрос і вернутись в Лазещину, я запропонував розійтись – хлопці продовжують маршрут, а я спускаюсь в Лазещину, щоб не гальмувати їх. Ігор висловив іншу думку, щоб я траверснув Петрос і зустрівся з ними за Петросом. В результаті всі троє пішли на вершину. Фотоапарат віддав Віталіку, а то я й так відстаю, а коли ще й фотографую – то взагалі.
Підйом на Петрос дуже стрімкий – з одного боку це добре – кладу ліву ногу на камінь, опираюсь двома руками на палиці і праву ногу підтягую не згинаючи (саме при згині найбільше боліло коліно). На Петрос йшли 1 год 15 хв, що, враховуючи, мій стан вважаю нормальним часом. По дорозі на Петрос знайшов бандану хакі – якщо хто загубив – пишіть, віддам. На вершині Петроса людей уже явно менше, ніж на Говерлі (а значить і чистіше) – чоловік 15-20, майже всі вже спускались, крім нас, ще піднімались хлопці з Тисменницького району з синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами. Сфотографувались декілька раз і вниз у Кваси. Довгий, затяжний спуск, нога болить сильніше, сонце пече нестерпно (при підйомі ще хоч вітер був, а тут вже нема), самому йти не дуже весело. Час від часу хлопці мене чекають, я їх доганяю і через пару хвилин знову йду на самоті. По дорозі зустрічаємо дівчину з рюкзаком, яка за її ж словами “нормальна кобіта – була на Попі Івані, на сплавах, а тут їй погано стало” – тож віддала рюкзак хлопцеві, далі зустрічаю і хлопця, який несе 2 рюкзаки.
Мене доганяють 2 львів’ян, якийсь час ідемо втрьох, потім знову сам. На роздоріжжі мене чекають хлопці, під горою Шешул є 2 варіанти спуску в Кваси – обхід зліва і обхід справа, ми пішли вправо – по воєнній дорозі, яка йде аж від Лазещини. Правда, одразу ж зрізали – дуже крутий спуск повз г.Шешул. Дуже гарна г.Шешул – йдеш а зліва від тебе стіна, як у Дністровському каньйоні.
Так ми дійшли до полонини Менчул (я прийшов о 18:25 – до поїзда залишалась одна година, пішки ми не встигали у будь-якому випадку, а молоковози їхали пізніше). Пішли на біостаціонар, зварили картопельки, купили молока (1,5 л звичайного і 1,5 л квасного) і добре поїли (я вже був добряче зголоднів, адже їли ми тільки біля 9 години на Несамовитому озері). Тут я і помітив, що пропало моє термогорня (термокружка, якщо хтось не знає), швидше за все, я залишив його на Несамовитому, якщо хтось з читачів знайде його там – просьба напишіть.
Біля 9 години вечора ми стартували. По рівному йшлось нормально, але коли був спуск вниз (а це десь було 70% нашої дороги) було трохи важкувато. Так ми йшли нічним лісом, попереду нас виднілись Близниці, позаду г. Шешул і полонина Менчул. По дорозі я відчув дивне відчуття (соррі за тавтологію) – жарко, спотів, а мене час від часу морозить. Чим далі в ліс тим більше дров частіше з’являлось таке відчуття. Потім і голова почала боліти, і крутитись в голові. Але нічого – помаленьку дійшов до джерела мінеральної води. Тут я уже цокотів зубами добре. 2 роки тому у Залізному Порту був випадок зі мною, коли я отримав сонячний удар, симптоми були подібні. (наступного дня зранку мав температуру 37,6 °С, але почував себе краще, то звечора певно була десь на градус вища).
Потім перехід до залізничного вокзалу, посадка на поїзд Рахів-Львів, мертвий сон у цьому поїзді, висадка у Яремчі, продовження сну (2 години) у Яремчі, сідаємо о 5:00 на нічний поїзд Ворохта-Коломия, далі знову сон і о 7 ранку нас зустрічає Коломия.
Висновки походу – трохи загорів (шкіра на носі лущиться), обпік ногу, дістав тепловий (сонячний) удар, травмував коліно, загубив горня, вітер “вкрав підсрачник” АЛЕ це все дрібниці у порівнянні з тим, яке отримав задоволення від наших українських Карпат.
За третій день ми пройшли 29.3 км, в сумі за 3 дні – 59-60 км (перші 5 км я навігатор не вмикав і при стоянках деколи вимикав). Я забув взяти запасний комплект батарейок і прийшлось піти на хитрість – кожного дня я міняв батарейки з навігатора і фотоапарата.
Якщо комусь потрібен GPS-трек нашого походу – можете скачати. GPS-трек походу Чорногорою. Дземброня – Смотрич – Піп Іван – Говерла – Петрос – Кваси

Деякі фото з третього дня.

Туркул	Готування сніданку	Готування сніданку	Сніданок
Польова кухня	Наш стіл	Несамовите	Туркул
Говерла	Говерла	Говерла	Говерла
Петрос	Капличка по дорозі на Петрос	Підйом на Петрос	Петрос
Підйом на Петрос	Підйом на Петрос	Вид з підйому на Петрос	Перший раз на Петросі
Говерла з Петроса	Говерла з Петроса	Підйом на Петрос	Дорога у Кваси
Спуск у Кваси	г.Шешул	Камінь, на якому напис німецькою мовою	г.Шешул
Полонина Менчул	Ось така гарна киця на біостаціонарі	Шешул	Шешул
Профіль висоти – на ньому чітко видно перший день – стрімкий набір висоти від 800 м і до 2000 м і ночівля на вершині, другий день – від 2000 м до 1700м на Несамовитому і третій день – дуже чітко видно, стрімкий спуск з Говерли і стрімкий підйом на Петрос, ну і з Петроса в Кваси стрімкий спуск

Чорногора. День другий. Піп Іван – Бребенескул – Несамовите

yAnTar — Tue, 15 Jun 2010 13:57:05 +0000

Я давно ще мав мрію – переночувати на Попі Івані і сфотографувати схід сонця. Ця мрія здійснилась наполовину – я переночував на Попі Івані, але схід сонця сфотографувати не зміг (чому те сонце сходить так рано, якби того дня сходило о 10 год. – я би якраз встиг). Отже, зрозуміло, що спали ми допізна – прокинулись о 10 год. Нашого сусіда вжене було, він десь в 7 ранку зібрався і пішов геть. Якраз в цей час почали підтягуватись люди, як зі сторони Шибеного, так і зі сторони Бребенескула (говорили, що вночі такий вітер був на Бребенескулі, що ламав намети). У нас також був вітер, але ми були захищеними від вітру могутньою стіною Білого слона.
Сніданок був аналогічним до вечері – український борщ (з свининою і курятиною), салат “Дністер” ну і, звичайно,чай (з шипшини) – куди без чаю в горах.
Поїли, помили посуд, провітрили спальники, прибрали все за собою і пішли всередину обсерваторії. Вилізли на дах обсерваторії (перший раз був на самому даху – завжди всередині лазили і на ротонду). Краєвиди відкриваються неймовірні – видно всю Чорногору. На даху обсерваторії дме дуже сильний вітер (як казав Ігор вітер тут дме тільки з одного боку – з румунського – отже всі дощі через румунів – треба їм вимикати час від часу свій вітряк ).
Дуже пізно (о 12:55) ми продовжили нашу мандрівку Чорногорою. Далі – стандартний маршрут по хребту. Вийшли на гостроверху вершину, яку я вважав (та і не тільки я) г. Дзембронею, а навігатор показує, що до гори ще біля 1 км йти. Потім дома перевірив на 3 картах – дійсно – та гостроверха вершина – це не г.Дземброня, а просто безіменна висота 1870 м, а г. Дземброня на 8 метрів вища. Хоча ця гора і краща, і тут чіткіше виражена вершина, ніж на г.Дземброня. Біля Дземброні ми зустріли туристів, які були на озерах, говорили, що купались, нормальна вода. Ігор запалився ідеєю – давайте сьогодні йдемо на Несамовите, там ночуємо і завтра на Петрос і спуск у Кваси. Мені такий варіант не дуже подобався, бо 3 день мав бути досить важким (так воно і сталось). Віталік вагався – але після слів Ігоря, що давай збігаємо на Гутин-Томнатик погодився (він на Гутин-Томнатику ще не був). Так як у нас демократія, то більшість перемогла.
Далі по маршруту йде траверс Менчула і досить різкий (але короткий) підйом на хребет. Бребенескул ми мали траверсувати, але Ігор йшов першим попереду і пішов на вершину. Ми з Віталіком за Ігорем також піднялись на вершину Бребенескула. Підйом не викликав жодних труднощів. З вершини Бребенескула видніються Шпиці – одне з найкрасивіших місць у Карпатах. Після Бребенескула – траверс г. Ребра, о 16:30 ми на перемичці до Гутин-Томнатика. Знімаємо рюкзаки і швиденько на Гутин-Томнатик (туди і назад дорога зайняла 30 хвилин). Далі спуск до Несамовитого, по дорозі обдумуємо де би поставити намет, бо на озері сильний вітер (цілу дорогу від Попа Івана до Несамовитого нас супроводжував сильний вітер – деколи від поривів нас тягнуло сильно вправо). Цей же вітер і “вкрав” у мене “підсрачник”, який був причеплений до рюкзака (не везе мені з ними, один з них я залишив, коли йшли на Довбушанку).
Декілька хвилин по 6 – і ми на Несамовитому, розкладаємо намет, Віталік і Ігор скупались в озері (не боячись накликати грозу ), я сказав пас. Крім нас на озері ще 2 москальки і 6 спортсменів (як сказав нам еколог по дорозі). У спортсменів із Хмельницька великі проблеми з наметом – він тріпотить на вітрі і хоче кудись полетіти. Дуже довго вони мучились з наметом, потім перенесли його в інше місце і поставили. Біля нас бівакували ще 2 хлопці з Івано-Франківська, було весело – анекдоти, різні історії, оповіді. З одним з них трапився цікавий випадок – вітер хапнув каремат і почав нести до озера. Хлопець тільки дожене карімат, новий порив вітру і карімат знову “тікає”, так вітер заніс карімат на озеро, але лізти в озеро не прийшлось, через декілька хвилин карімат був уже на протилежному боці озера.
Вечеря знову домашня – салат “Дністер”, смажене куряче філе і тушонка. А на десерт – глінтвейн з лимоном. Все, треба йти спати, завтра буде найважчий день. Сьогодні із запланованих 24 км пройшли тільки 14 км, отже завтра буде лишніх 10 км.

Якщо ви не любите ходити в гори, а віддаєте перевагу авіатуризму – купуйте авиабилеты Украина на авіарейси у нашої компанії.

Польова кухня на Попі Івані	Польова кухня на Попі Івані	Ротонда Білого слона	Мармароси – румунські Михайлик і Феркеу
Обсерваторія	Говерла через грати	Відпочинок на обсерваторії	Обсерваторія
Віталік і я	Чорногірський хребет	Обсерваторія	Обсерваторія
Обсерваторія	Обсерваторія	Піп Іван (Чорна гора)	Піп Іван (Чорна гора)
Дорога на "псевдоДземброню"	"ПсевдоДземброня"	Підйом на хребет	На задньому плані Піп Іван
Бребенескул	Гутин Томнатик	На задньому плані Петрос і Говерла	Шпиці
Траверс г.Ребра	Земля прийом	Оз. Бребенескул	Оз. Бребенескул і г.Бребенескул
Гутин Томнатик	Гутин Томнатик	г. Лемська	Несамовите озеро
Наш намет

Такий вітер супроводжував нас цілий день

Чорногора. День перший. Дземброня – Смотрич – Піп Іван

yAnTar — Mon, 14 Jun 2010 10:49:25 +0000

В неділю планував поїхати на Скелю Сокільського, але “дякуючи” одному знайомому, який в останній момент відмовився їхати нічого не вийшло. Ніби логічного зв’язку з Чорногорою нема жодного – подумає читач, а насправді зв’язок прямий – телефоную до одного знайомого, іншого – у всіх в неділю є плани, але на середу мені пропонують приєднатись до одноденного походу на Близницю, а у четвер – на Чорногору. Мій вибір випав на Чорногору (подібним маршрутом йшли минулого року).. В середу спакувавши рюкзак поїхав у Коломию. По дорозі додому зайшов на автостанцію, де сказали, що перший автобус на Верховину відправляється о 6:10 (ми домовлялись на 7:40, але поміняли плани і вирішили йти на 6:10). Раненько приходимо на автостанцію – тут нас чекає сюрприз – водій автобуса на Косів пропонує їхати з ним до Косова, бо верховинського автобуса о 6:10 не буде. У касі кажуть, що автобус буде і готові продати нам квитки, диспетчер каже, що автобуса не буде – дивна у нас автостанція. Їдемо до Косова з надією пересісти там на автобус до Верховини. У Косові наступний автобус до Верховини о 8:45 – тобто той, який їде з Коломиї о 7:40.
Тим часом вирішуємо перепакувати рюкзаки і попити чайку – і тут нас чекає неприємний сюрприз. При зарядці балонів Віталік зарядив їх під зав’язку і з 3-х балонів працює тільки один (в решти двох не відкривається клапан). Знайшли шпицю від парасолі і за допомогою неї випустили лишній газ (якщо б запалили сірник – було би гарне фаєр-шоу), але пальник все одно не працює. Потрібно викидати балони – ми довго сперечались, що з ними робити – Ігор пропонував викинути у смітник, а ми з Віталіком пропонували або закопати, або здати МНСникам. В результаті взяли балони з собою з надією, що ще щось придумаємо.
Біля 9 години приїхав автобус Коломия-Верховина і ми через півтора години їзди приїхали у Верховину. Там чекаємо ще більше години на автобус Верховина-Шибене, пакуємось (по-іншому сказати не можна) у цей автобус (хоча автобусом його важко назвати, йому більше підходила назва – термостат) і вперед. я ще й сидів в тому автобусі. Біля 13 години ми виходимо на маршрут. О 13:50 доходимо до початку маршруту на Піп Іван, вмикаю свій навігатор і далі по маршруту. Дуже сильно пече сонце, я час від часу згадую події річної давності, коли я дуже важко піднімався по такому сонцю цим маршрутом. О 15:30 ми біля колиб, відпочиваємо, набираємо води, фотографую майбутнього пастуха Василька (ніяк не хотів фотографуватись, тільки після 3 жмень арахісу з ізюмом ). Тут ми просиділи біля 45 хвилин, далі пішли на Смотрич (на Вухатому камені Віталік уже був, а на Смотричі ні, та й Ігор казав, що через Смотрич буде швидше). Вийшло можливо і не швидше через Смотрич, але набагато приємніше – лісом, потім жерепом – сонце не так пече, як йти через Вухатий камінь. На Смотрич ми піднялись аж о 19:20. 15 хвилин на фотографування, одягання віндстопера (незважаючи на спеку – тут відчутний сильний і не зовсім теплий вітер) і вперед на Попа. Трохи нижче Смотрича набираємо воду (спочатку мали йти до перемички Смотрич – Вухатий і там набирати воду ,але побачили швидше озерце – пішли до нього – вода не айс, потім чуть вище знайшли воду). Набрали кожен по 5 л води. Мене ці 5 л і добили. Швидкість пересування у мене прямувала до нуля. Хлопці взяли у мене 3.5 л води і далось йшлось трохи легше (але все одно останні метри на Попа для мене були важкими – у попередніх походах мій рюкзак важив менше порядка на третину).
О 22:00 Віталік і Ігор піднялись на вершину, через 10 хвилин вийшов і я. Були вже сутінки. Всередині стояв один намет, голос з якого сказав, щоб ми не брали дрова, які він назбирав (нам і не потрібно – у нас пальник). Розташувались в одній із кімнат обсерваторії, трохи прибравши її. А далі був святковий стіл (Ігор звик в горах харчуватись як дома) – на перше справжній український борщ ( з куряим філе) і на друге – салат “Дністер” (їсти такі страви в горах просто супер – тільки нести капусту, картоплю і все решта трохи важкувато). Ігор мав з собою газову лампу – це було просто супер – світла вистачало, щоб освітлити все наше приміщення (забув сказати, що балони поремонтували – запхавши голку в клапан – більше балони заправляти не можна буде, але проте у нас було і світло, і газова плитка ).
Біля 2 години лягли спати, потрібно виспатись, бо 2 день мав бути найважчим – у планах було пройти від Попа до перемички Говерла-Петрос. За перший день пройшли зовсім небагато – 15.7 км, проте першого дня різкий набір висоти від 900 м до 2020 м.

Смотрич із Дземброні	Смотрич	Затшина хатинка	Мілка
Полонина	Майбутній пастух Василько	Гори	По дорозі на Смотрич
По дорозі на Смотрич	Рододендрон карпатський	Стежка на Смотрич	Піп Іван з вершини Смотрича
Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Цей камінь здалеку мені нагадує голову римського воїна
Скелі на Смотричі	Рододендрон карпатський	Смотрич	Віталік на фоні Попа Івана
Піп Іван з печери на Смотричі	Вухатий камінь	Вечірній Піп Іван

Явірник-Горган

yAnTar — Tue, 25 May 2010 12:14:43 +0000

В суботу вдома щось сидіти не хотілось і в пятницю було вирішено кудись поїхати на 1 день (на 2 дні не виходило, бо в неділю мав бути Обнова-фест і в суботу ввечері фінал Ліги Чемпіонів). Хоча погода була дощовою уже тиждень, сайти показували різну погоду на суботу (weather.in.ua – ясно, meteoprog.ua – півдня дрібний дощ, півдня сухо, gismeteo.ua – цілий день дощі) вирішено було все таки поїхати в гори. Вибір упав на хребет Явірник (маршрут – Ямна – полонина Прутинок – полонина Явірник – хребет Явірник – г. Явірник-Горган – хребет Явірник – Женецький водоспад), багато чув про нього, але ніколи там не бував. В п’ятницю після обіду швиденько знайшов треки підходу (і спуску) на Явірник і поїхав в Коломию. В суботу о 7:20 виїжджаємо з Коломиї автобусом до Буковеля. Погода така, як передавав gismeteo.ua, але ми маємо надію, що погода стане такою, як на weather.in.ua (наївні).
О 8:40 ми уже на зупинці в Ямні, крапає маленький дощик. Йдемо по дорозі, в напрямку готелю Карпати. Час від часу перідично поглядаю на GPS, чи правильно ми йдемо по треку (трек брав звідси, точки цього району брав з проекту Блуд). Прямо перед нами болото – справа паркан, зліва – кущі, обійти ніяк не можна. Приходиться йти по виступу паркана (швидко, поки не бачить господар обійстя). Дивлюсь на GPS – ми пропустили поворот наліво, треба вертатись назад (добре що небагато – 200 м, але дорога неприємна знову через болото). Приходимо на місце, де навігатор показує поворот, а там будинок і заїзд до будинку (на треку точка 122). Нормальна дорога йде прямо, а нам наліво, ходимо тупцюємось на місці, пропоную вернутись трохи назад, може побачимо нашу дорогу. Питаємо місцевого – як нам на Горган пройти – каже йдіть через подвір’я – господар хати приватизував собі стежку.
Заходимо в ліс, метрів через 300 справа до нашої стежки примикає дорога (швидше за все це та якою ми пішли зразу ця дорога на карті перетинається з нашим треком набагато пізніше). Далі все прогнозовано йдемо по стежці. Зустрічаємо двох місцевих, які питаються, куди ми йдемо. На Явірник – гордо відповідаємо ми. В результаті прогнозована відповідь – ну і день ви вибрали для походу. Доходимо до 124 точки – тут роздоріжжя, йдемо прямо – хвилин через 20 виходимо на полонину Явірник. Дощ, вітер, туман, видимість 50 м, без навігатора було би дуже скрутно. Перед нами суцільне молоко, йдеш – і одразу перед нами, як у казці, виринає ліс. Тут, під лісом п’ємо гарячого чайку (куртка промокла – стало холодно, одягаємо рукавиці – після походу на Піп-Іван завжди беру рукавиці). Приємно, коли холодно, дощ, а в нас в рюкзаку є термос з чаєм (термосу 5 балів). Йдемо вздовж лісу, одна дорога йде наліво – точка 5 (сьогодні дивився в Ozi – треба було йти на зворотньому шляху тією дорогою до Женецького водоспаду, тоді не додумав подивитись – нема ще досвіду користування навігатором, наступного разу треба буде самому в Ozi прокласти маршрут, а не йти по готовому треку), друга повертає направо в ліс – логічно йти наліво, але навігатор показує треба направо. Обов’язково ще раз сюди прийду і тоді попробуємо повертатись назад тією другою дорогою.
Йдемо лісом, дощ потрохи зупиняється, через 20 хвилин ходьби з’являються каміння. Оце вже цікаво. Починаються справжні Горгани. Далі по каміннях до вершини. Цікаво ходити по мокрому камінню, особливо, коли це плита – стаєш на неї і потихеньку зсуваєшся вниз. Цікаво ходити на Явірник в туман – йдеш, тільки пройшов одну брилу, а через пару метрів з туману виринає ще одна – ще більша. Йдеш по каменюках, подивишся вправо – а там обрив метрів 10. Так ми йшли до вершини (г. Явірник-Горган – 1463м, навігатор показував 1457 м) майже годину (а відстань то всього – 930 м). На вершині обідаємо – бутерброди, гарячий чай. Дощ зупинився, через хмари пробиваються промені сонця, погода налагоджується.
Сподіваємось, що назад будемо повертатись уже не під акомпанемент дощу. Поки доходимо до полонини Явірник на мені висихає одяг. Що ще треба для більшого щастя у горах – ніж бути сухим у дощову погоду. На полонині Явірник бачимо якихось 3 птахів типу великих голубів (може куріпки). Далі по треку планово йдемо лісовою стежкою (знову ж на карті є паралельна дорога – цікаво, якого вона стану). Починається дощ, який поступово переходить у зливу. Через хвилин 20 ми повністю мокрі. Віталік йде і постійно витискає з рукавиць воду – як у казці – вода з каміння. Пізніше серпантинна стежка пропадає і хвилин 10 йдемо лісом вниз. Пізніше виходимо на дорогу і повертаємо направо – до Женецького водоспаду. Я там вже був, Віталік ні – хоче відвідати, та і я не проти подивитись на повноводний Женецький водоспад. Нам назустріч йде “товариство синіх дощовиків” – група, що приїхала автобусом до Женецького водоспаду – всі в чистенькому одязі, взутті, дехто з парасолею. Швиденько доходимо до водоспаду, дощі, що йдуть уже декілька днів утворили багато водоспадів, що впадають у р. Женець. На водоспаді з фотоапаратом стається прикрість (точніше 3 прикрості) – спочатку сідають батарейки, хоча зранку було 70%, можливо через потрапляння води. (Дома також батарейки були на нулю, а наступного дня 70% і все нормально, ще наступного дня на Обнові цілий день фоткав і зі спалахом). Через сідаючі батарейки фоткав через видошукач і не бачив, що шторки об’єктива не відкривались до кінця і ще накінець на об’єктив попала вода – і на фотках ця пляма була видна.
Від водоспаду йдемо 6 км до траси, там через хвилину нам зупиняється машина – доїжджаємо до Делятина, на зупинці робимо перекус – чай зі снікерсом (чай за 11 годин ще досить гарячий). Через 15 хвилин приїжджає автобус Ужгород – Чернівці і ми їдемо в Коломию (цікава річ – дорога назад рівно в 2 рази дорожча, ніж дорога туди ). Після Ланчина дощ зупиняється, виглядає сонечко, погода налагоджується, ех, чому не на 10 год. швидше. Проте буде привід приїхати сюди ще раз.
GPS-трек качати тут (трек повністю мій, точки скопійовано з трека звідси – http://alexey-ap.livejournal.com/14586.html і звідси – http://www.karpaty.com.ua/gps/blud.php). Але останні 6 км від водоспаду до дороги мені не подобаються – вони відрізняються як від дороги на карті, так і від існуючого треку (можливо погодні умови внесли свої похибки, бо інші 17.5 км добре лягли на карту).

Фото з походу

Ямна	“Йожик” в тумані	Туди ми йдемо	Полонина Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Одиноке дерево	Хребет Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник
г. Явірник-Горган	г. Явірник-Горган	Явірник	Явірник
Явірник	Женецький водоспад	Женецький водоспад	Водоспад
Водоспад	Водоспад	Водоспад	Водоспад
Дорога	Водоспад	Водоспад