За мостом в річку впадає потічок (з лівої сторони), тут нам потрібно повертати (якщо йти дорогою прямо то можна вийти на Писаний камінь), йдемо дорогою в ліс, але дорога поступово відхиляється від потічка в результаті ми вже не бачимо і не чуємо потічка. Навігатор показує, що ми трішки в стороні від водоспаду. Вова пропонує йти напролом до водоспаду, я відхиляю пропозицію, повертаємось назад до потічка, тут перевзуваю свої сандалі на трекінгові черевики. Спочатку йдемо по потічку, потім плавно з’являється стежка і дорога (піднімаємось на дорогу, потім знову спускаємось і йдемо потічком). Через декілька хвилин чути гуркіт водоспаду, але не видно. Ще декілька десятка метрів і з-за повороту видно нашу сьогоднішню мету. Красунчик водоспад, подібний на Бухтівецький. Тут ми провели багато часу – фотографувались (я біля, Вова у водоспаді), з’їли канапки. вияснили, що ніхто не взяв сірники (Вова взяв сосиски ). Просиділи біля водоспаду більше години. Спочатку було холодно (незважаючи що на сонці було біля 30 °C), бо сонце сюди зовсім не світило, потім вийшло сонечко і стало тепліше.

Великий Рожин

Злий тузік

Магазин з підземним порталом

Лужківський водоспад

Вова на фоні водоспаду

Лужківський водоспад

Лужківський водоспад

Лужківський водоспад

Потім ми захотіли подивитись на водоспад згори, я запропонував йти дорогою, але Вова відкинув мою пропозицію, тож ми пішли лісом. В результаті дерлись стрімким схилом, лазили ожиною і прийшли до … дороги, на яку можна було вийти без проблем за 5 хвилин. Але ми не шукаємо легких доріг. Назад вирішили йти не дорогою, а в напрямку с.Розтоки, щоб вийти на трасу Путила – Чернівці. Взяли приблизний курс і пішли. Поки дорога не вперлась в чиюсь хату. Там ми запитали людей і нам сказали, що можна пройти подвір’ям, там далі дорога продовжується. Потім трохи лісом, полем, лісом, полем і знову до людей. Взяли сірники і пішли далі. З полонини відкриваються чудові краєвиди (навіть видно каміння Сокільського хребта). Далі ще одна полонина, відпочиваємо тут, я валяю дурака, роблю стійку на лопатках

Середина водоспаду

Лужківський водоспад

Лужківський водоспад

Лужківський водоспад

Лужківський водоспад (вид згори)

Полонини

Відкривається вид на с.Розтоки і Черемош. Бачимо міст через Черемош, туди нам і треба йти. Справа в тому, щоб вийти на трасу нам потрібно перейти на протилежний бік Черемоша, а де міст в цьому районі ми не знали. Спускаємось вниз в напрямку моста. на стежці гріється зміючка, поки я витягував фотоапарат, вона втекла. Так дійшли до дороги, яка паралельна трасі, тільки з іншого боку річки. Була в нас ідея перейти вбрід Черемош (там де мілко), але вирішили піти як нормальні люди через міст. В місцевому магазині (подібний магазин я бачи в Діловому – 40 м², а асортимент як в супермаркеті) взяли холодного квасу (привіт моєму горлу) і пішли на трасу чекати автобуса. Дочекались автобуса Яблуниця – Вижниця, у Вижниці пересіли на автобус до Чернівців і успішно доїхали додому.

В результаті за день пройшли біля 17 км. Повного треку нема, бо у навігаторі була вимкнена опція писати трек (племінниця мучила девайс тиждень тому) і я побачив це аж на водоспаді.
Координати Лужківського водоспаду: N48.20788 E25.04985
Добратись дуже просто – біля 6 км дорогою (на карті це коричневий маршрут), за мостом наліво вздовж потічка метрів 500.
Трек з точкою можна скачати тут

Колиба

Валяю дурня

Валяю дурня	с.Розтоки	с.Розтоки	Черемош
Маршрут

Висновок з поїздки – ніколи не зупиняйтесь в “готелі Спартак”, завжди пробуйте знайти інший готель. Хоча один плюс в цього “готеля” є – з нього відкривається дуже гарний краєвид на Жандарми.

Жандарм	Лижник	Говерла і Петрос	Близниця
Драгобрат	Готель	Трамплінщик	Salomon

“Готель Спартак” – no comments

Зранку підйом, о 6:30 перший автобус на Надвірну, в автобусі вдалось трохи поспати. В Надвірній йдемо на іншу автостанцію, сідаємо на автобус до Бистриці. В цьому автобусі теоретично заснути не можна: дорога – це суцільні ями, причому водій їх навіть не об’їжджає. По дорозі автобус перетворюється на “шкільний автобус” – більше половини пасажирів – діти, які їдуть до школи. Біля школи всі діти виходять, крім них ще виходять 2 чоловіків – трудовик і директор, вирішили ми. Чим ближче до пункту призначення – тим цікавіше – місце водія змінює його дружина (сестра, …) Стиль керування цікавий – обернувшись в сторону пасажирів говорить зі своїм сином і крутить кермо. Хоча, заради справедливості, треба сказати, що ями вона об’їжджала. Біля 9 години ми у Бистриці. Погода така собі – небо затягнуте хмарами (таким і був прогноз погоди, але обіцяли без дощів).
Тут нас затримав на півгодини футбольний матч між 2 запеклими командами (орієнтовно 5 класу). Які пристрасті вирували на цьому футбольному полі (Ліга Чемпіонів ховається), а яка форма різноманітна у учасників – був навіть справжній джентльмен, у білій сорочці і чорних брюках. Довгий час рахунок був нульовим, одна команда на чолі з дівчиною-бомбардиром атакувала більше і все ж таки забила Але через деякий час команда-суперник зрівняла рахунок. Бойовою нічиєю закінчився цей цікавий матч.

Приблизно десь о 9:40 ми стартували. Маршрут йде нормальною сільською дорогою. Об 11:03 дорога роздвоюється (у мене є треки по обидвох дорогах – потім вони сходяться), йдемо лівішою дорогою. Цією дорогою ми йшли 2 роки тому. Дорога йде вздовж потічка Озерний. О 12:00 години ми біля озера (на карті позначено як кляуза). 2 роки тому ми не йшли на Ведмежик, а продирались жерепом і вийшли на хребет між Ведмежиком і Довбушанкою і цього разу цікаво було вияснити, де ми помилились. Перша ймовірна помилка була тут, але ні – трек йде так,як ми йшли минулого разу. Заходимо в ліс, набираємо води (щоб не було як минулого разу тут). Починається стежка лісом, затяжний стрімкий підйом, який, здається, ніколи не закінчиться. О 13:30 ми біля тріангуляру, робимо перекус – хліб з м’ясом і сиром. Починає накрапати дощ, який одразу і закінчується. Тут вже стає холодно (сильний вітер), потрібно одягатись тепліше. Далі спуск на галявину (пам’ятаю, що минулого року тут було багато коней) і підйом. Починаються справжні Горгани – стежка стає кам’янистою. Вова З. згадує про кліп Rammstein’a на пісню Ohne dich – я тишком вмикаю на телефоні її (вона якраз у мене на дзвінку стоїть).

Йдемо стежкою вгору, гарно видно Ведмежик, над ним дуже швидко рухаються хмари. Зліва від Ведмежика видно г.Пікун. Перед самим Ведмежиком знаходимо чуть лівіше стежку, яка потім виходить на Ведмежик, попереднього разу ми взяли вправо і довго йшли жерепом і вийшли десь посередині між Ведмежиком і Довбушанкою. Оце і було нашою фатальною помилкою 2 роки тому.

О 14:50 ми на Ведмежику, класно видно гостру Довбушанку. Сильний вітер і дуже цікаво тут рухаються хмари – з одного боку хребта піднімаються, переходять за хребет і опускаються донизу. Перед нами високо густі хмари, а позаду нас небо чисте. На Довбушанку ми йшли більше години – аж біля 4 години були на вершині – аналогічно, як і минулого разу. Далі – вниз по хребту і я пропустив поворот вправо на пд-сх. відрозі Довбушанки (минулого року ми йшли далі прямо до зони лісу – то коротша дорога, але важча). Пройшли зайвих 200 м, ніби небагато, зрізали вниз – по каменюках не дуже приємно. Потім виходимо на стежку і далі вниз вже йдеться простіше, далі заходимо в зону лісу, дорога йде тільки вниз і вниз. Вова знаходить 2 грибів – один з них просто велетень, але віддав їм грибникам, бо думав, що не донесе їх цілими за наступний день. Виходимо на дорогу, якою ходили минулого разу і йдемо до місця ночівлі (ночували на тому ж самому місці, що і минулого разу).

Вова за традицією з Штатів привозить пляшку якогось цікавого алкоголю – цього разу це була 375 мл пляшечка Maker’s Mark Kentucky straight bourbon Whisky або по-нашому Бурбон з Кентуккі (hand made, між іншим). Смачно повечеряли, випили бурбон і пішли спати і ще довго сиділи біля вогнища, згадували різні історії, хлопці вчили мене англійської мови на етикетці бурбона. Потім Вова З. запропонував поспівати – ми погодились. Співали довго і нудно весело – починали з українських – першою була пісня “Ой піду я на гору крутую” ТіКа, потім Плач Єремії, Океан Ельзи, Скрябін, ВВ, українські народні. Далі пішли закордонні – російські Кино, Ария, Король и Шут, трохи пробували і англомовних – Metallica, System of a Down, Rammstein. Було ще щось, але вже всіх не пам’ятаю. Дуже багато пісень закінчувались на 1-2 куплетах, особливо останні. Горлаючи так посередині Горган ми розбудили одну пташку, яка намагалась нас перекричати, але зрозумівши, що це марна справа затихла. Біля 12 пішли спати.

Вранці біля 7:00 я прокинувся (Вова З. прокинувся раніше і вже щось там куховарив на пальнику). Зранку було досить холодно – відчувався перший день жовтня. Вийшли ми досить рано – о 8:30. Так як я забув вдома шапку, то прийшлось адаптувати під шапку балаклаву.

У нас було 2 варіанти підніматись на Малий Горган – з пд.-сх. напрямку (через гору Бабин Погар, біля полонини Блажів) і з пн.-сх. напрямку Я обрав другий напрямок, тому що першим я вже спускався, коли йшли з Буковеля на Синяк і Малий Горган. Біля 9 години сходимо з дороги наліво (дорога прямо йде на перевал Пересліп) і починається підйом. Далі тільки вгору. Починає гріти сонечко, стає жарко, знімаю куртку (спочатку було холодно – то я одягнув футболку, фліску і куртку), потім і мокру футболку, залишаюсь в одній флісці. Вішаю футболку на рюкзак, щоб сохла. Пізніше, я помічу, що футболки вже нема (минулого разу Горгани забрали підсрачник, цього разу футболку).

Недалеко біля колиби трохи сходимо з треку (зашвидко повертаємо направо), але зразу ж повертаємось на стежку, яка загубилась між кущами. Заходимо в густий ліс, тут стрімкий вертикальний підйом. В кінці цього підйому робимо перекус, знову починаються Горгани. Досить швидко виходимо на Малий Горган – погода чудова, хмар майже нема, тільки на висоті дує вітер. Біля 11:40 ми на вершині, далі дорога на Синяк – візуально він здається дуже близько, але йшли ми до нього більше години (о 13:00 були на вершині). По дорозі (вперше за похід) зустрічаємо інших туристів: група дітей з керівником йде в 6-дениий похід довжиною 150 км, ще два туристи зі Львова йдуть на Довбушанку. Потім перехід з Синяка на полонину Хомяків – тут уже натовпи людей, що приїхали на Хом’як. Я починаю відставати, дається взнаки моє коліно.

О 14:50 на повороті, що веде до траси до дачі Ющенка. На Хом’як ми вирішили не йти, щоб зекономити час на транспорт. Вови йдуть до колиби під Хом’яком, щоб набрати води, а я їх чекаю, води там не набрали і ми спускаємось вниз. Спуск тут дуже крутий і мені знову важко йти з моїм коліном. Саме цей підйом я шукав далекого 2008 року, коли перший раз йшов на Хом’як Приблизно через годину і 15 хвилин виходимо на дорогу. На Женецький водоспад теж не йдемо, хоча треба було піти – часу у нас потім було достатньо. По дорозі йдеться швидко і о 17:00 ми на автобусній зупинці. Бачимо, як їде потяг Рахів – Івано-Франківськ, яким ми б могли їхати до Делятина. Через декілька хвилин сідаємо в автобус на Івано-Франківськ, виходимо в Делятині, йдемо на залізничний вокзал, сідаємо у потяг до Коломиї, там пересідаємо на чернівецький.

За 2 дні навігатор нарахував 37.7 км. Трек Бистриця – Довбушанка – Малий Горган – Синяк – Татарів Цікаво виглядає профіль висот – першого дня набираємо кілометр висоти, скидаємо 800 м, другого дня набираємо 700 м – це не те, що на Чорногорі – вийшов на хребет і йдеш по рівному.

Бистриця	Вівці	Підйом	Починаються горгани
Ведмежик	Довбушанка	Підйом на Ведмежик
Ведмежик	Довбушанка	Довбушанка	Спуск з Довбушанки
Захід сонця над Малим Горганом	Захід сонця над Малим Горганом	Горгани	Гриби
Захід сонця	Makers mark bourbon	Ранок у Карпатах	Довбушанка
Довбушанка	Море з хмар	Довбушанка	Горгани
Чорногора	Статуї Синяка	Статуї Синяка	Хом’як
Карта	Профіль висот

Цілий день ми катались тільки на цій одній трасі, хоча до Драгобрату неприпустимо слово траса – хочеш їдеш вправо, хочеш вліво, хочеш вниз, найбільше сподобалось їхати між ялинками, обліпленими снігом, а потім виїжджати в такий собі жолоб і там зі стінки на стінку переїжджати. Схил був досить укатаним (але не такий як на Буковелі – місцями були горбики, на яких можна підстрибувати, але льоду взагалі не було) і пухляку майже не було. Один раз заїхав далеко в ліс, потім ледве звідти вибрався – в лісі снігу дуже багато. Покатались до 16:00 і пішли в наш котедж.

Котедж досить непоганий, тільки погано працює змішувач в душі на 3 поверсі (але це все дрібниці, порівняно з враженнями від відпочинку). Потім вечеря, трішки коньяку, гра в покер і Saboteur. Спочатку дуже хилило на сон (бо на цей день спав тільки 3 години), але потім відкрилось друге дихання і в Saboteur ми грали до 12 години ночі. Було дуже цікаво і весело – завжди хтось придумував нестандартні рішення. Також візиткою того вечора була фраза “карту”, адже майже всі (крім Олега і мене) забували добирати карту. Після того фраза “карту взяв” стала у нас крилатою.

Ввечері я агітував за те, щоб зранку ще йти покататись, піднявся о 8 годині, розбудив Вітю і разом з Сашею пішли на підйомники. Спустились один раз на бугелі (але на спуску пройшовся ретрак і весь спуск був у смугах – нам це не сподобалось), потім пішли на наш звичний крісельний підйомник на Стіг. Піднялись на саму вершину г.Стіг (піднялись це звучить дуже пафосно, бо туди йти метрів 50 ). З вершини відкривається дуже гарний панорамний огляд на Свидовець. На відміну від суботи в неділю був дуже сильний вітер (і в тіні було холодно).

Спустились ще 2 рази вниз, мене боліли сильно ноги і я зупинявся декілька раз перепочити. Під час останнього спуску у мене неприємна ситуація була – 2 рази вилітала права лижа на поворотах, я зупинився і підкрутив на кріпленнях вагу на більшу, але після цього взагалі на прямому відрізку (на нормальній швидкості) просто відстрілилась (як пружина), після чого я покотився вниз. Вже на роботі Юра підказав, що ймовірною причиною було не погане кріплення, а сніг на підошві лижного взуття. Швидше за все так і було, бо перед цим ми ходили на г.Стіг без лиж.

Покатались до 11 години – більше не було часу (та чесно кажучи у мене і сил вже не було). Далі стандартна процедура у зворотньому напрямку – переодягання, пакування рюкзаків, вихід, машина, дорога вниз, Ясіня, пакування речей у наші машини і дорога додому. Між іншим дорога назад була ідеальною – до перевалу повністю суха дорога, до Коломиї нормальна, в Коломиї жахлива з льодом, далі до Чернівців без льоду.

Так закінчилась моя перша вилазка на Драгобрат. Дякую усім, хто організував цю поїздку і чекаю наступної поїздки.

Реклама: якщо ви хочете поїхати в Австрію на лижі – звертайтесь в нашу компанію – горнолыжные туры в австрию на будь-який смак.

Снігова ялинка		Драгобрат	Ялинки
Ялинка	Драгобрат	На задньому плані Говерла і Петрос	Вітя
	Близниця	Лижники відпочивають	Кіт з Ясені

Свидовець

Груша на землі (тобто майбутня баня)

Красноїльський дід мороз

Аптека і ритуальні послуги (щоб далеко не ходити)

Філіал Чудейської державної музичної школи

Далі ми пішли в сторону місцевого ресторану, тут з маланкуючих були, в основному, підлітки у формі беркута, охорони, міліції, спортсменів і боксерів (бігали за дівчатами і дітьми і били їх шлангами), була також бригада “лікарів”, які силою затягували на кушетку і “лікували” молотком, капельницями і т.д

Наша міліція нас береже	Наша міліція нас береже	Не розумію, що таке Николаевск	Охорона
Медики	Медики	Результати флюорографії	Лікування

Далі, за натовпом ми дійшли до однієї з хат, де була справжня маланка. Чесно кажучи, спочатку це виглядало, як боротьба негрів афроамериканців за свої права – купа чорношкірих зі зброєю вигукують щось незрозуміле. Шкода, що це все було румунською мовою і нічого не можна було зрозуміти. Візуально було зрозуміло, що ведмеді борються проти циган (які ведуть їх на ланцюгах). Солом’яні ведмеді – це взагалі окрема тема – хлопці у солом’яному одязі (вага від 20 кг) підстрибують і танцюють (ото реально Дикі танці). Як нам потім розказали (та ми і самі це бачили), в Красноїльську кожен (4) кут збирає свою маланку і в кожній солом’яні ведмеді відрізняються – наступні найбільше виглядали як сердечка, а останні яких ми бачили з крилами (розмах їх досягав 5 метрів). На їхній центральній площі всі ці маланки збираються і проводять своє шоу (карнавал в Ріо-де-Жанейро ховається). Біля обіду десь зі сторони Долішнього Шепоту прийшла чорна хмара і ми заховались в машину, потім сніг перестав падати і ми знову пішли на маланку.

Біля 5 години вечора вирішили їхати додому, але все було не так просто – дорога була закрита, десь біля години мусили чекати, щоб виїхати з села. Вже коли сутеніло виїхали з Красноїльська, їхали довго, бо була місцями ожеледиця. Замучений, трохи простуджений, але задоволений приїхав додому. В голові бухкала одна і та ж мелодія.

Реально там було дуже цікаво і є багато про що написати, але останнім часом щось у мене нічого не виходить.

Делегація	Поважний пан	Ведмедик
Ambulance			Цигани ведуть ведмедів
Основне дійство	Основне дійство	Основне дійство
Красноїльський вікінг
Боксери-футболісти	Ведмідь	Циган	Ведмеді
Дикі танці			Джазмен
		Маленький ведмедик	Вільям Уоллес
			Гррррррр
Ведмідь	Дикі танці
Вбивство ведмедя	Вбивство ведмедя	Приїхав кордон	Ведмеді з іншої маланки
Лікарі	Ще одні ведмеді	Крилаті ведмеді	Крилаті ведмеді
Крилаті ведмеді	Крилаті ведмеді	Крилаті ведмеді

Автобус, як би сказав Кузьма, був з часів підписання угоди Молотова-Ріббентропа. Задні сидіння взагалі були шикарні – стояли на пеньках. Автобус потихеньку доїхав до Вижниці -сюди особливих вражень від їзди не було, а от після Вижниці почалися. В районі Великого Рожена в салоні автобуса утворився туман – через діри автобуса набилось повно пилюки всередину, так що було важко дихати. Але це тільки початок. Далі водій включив пічку і наше сидіння нагрілось до такої температури, що всидіти на ньому було важко, а потім до цього ще і додався сморід плавленої пластмаси. На наші репліки, що там щось горить водій відповів – все ок (не перший раз йому це чути), зараз перестане. Дійсно, хвилин через 10 сидіння вже так не пекло і противного смороду не було (або ми вже звикли до нього). Далі почались дороги (якщо можна їх так назвати), які відремонтовані (також важко тут вжити це слово) після повені 2008 року. Їхали ми довго і нудно, на деяких ділянках навігатор показував не більше 30 км/год.

Чим вище в гори, тим більше снігу було біля дороги, Черемош в деяких місцях був повністю скований льодом, в той час як у Чернівцях тоді (та і зараз) і близько снігу не було. О 13:20 (я планував, що приїдемо о 11:00 – 11:30) приїхали в Усть-Путилу. При виході з автобуса я глянув на термометр і побачив, що там була неймовірна цифра – 27 °C – в старих автобусах пічка працює в 2 режимах – вкл і викл. А далі все по плану – вийшли, подивились на Закам’янілу Багачку і замерзлий водоспад Кізя. По дорозі пострибали на льоді річки, покидались сніжками, повисіли на тросах (від колишнього моста) над річкою, дійшли до Біскова і назад.

Прийшлось швидко повертатись, бо ми не знали, чи буде автобус о 18:30 (це той, яким ми їхали сюди і він поламався) і ми йшли на автобус на 17:30. Знову довго їхали тими “дорогами”, хоча автобус був вже кращим за свого попередника. У Вижниці прямо з-під нашого носа (ми навіть не встигли з автобуса вийти) поїхав автобус у Чернівці (за розкладом він мав відправитись на 3 хвилини пізніше) і нам прийшлось чекати 40 хвилин на наступний. За той час перекусили в столовій на автостанції, дочекались нашого автобуса і успішно доїхали в Чернівці.

Закам’яніла багачка	Двоголова корова	Вирубка	Скеля
Річка	Подихи зими	Подихи зими	Акробат
Скеля	Дорога додому	Водоспад Кізя	Дорога додому

Після обіду вирішили піти на 2А – черг тут не було зовсім, що приємно, тільки після обіду (не знаю, що було до обіду) там багато горбиків і, десь починаючи з третини траси до половини багато льоду. Мені і Ігореві ця траса не сподобалась, я запропонував піти на 13А, перейшли на 7 підйомник, піднялись, але 13А була закрита, спустились по 7 і назад по мостику (через який важко йти через глибину снігу) на 2А. Потім 2 спуски по 5В і ще декілька спусків по 14А і “робочий день” закінчився. Після обіду вже давали взнаки ноги і кататись було важче.

Біля 17:00 ми виїхали з Буковеля і біля 21:00 були вдома.

Як на мене, то відкриття сезону вдалось – було нехолодно, людей відносно небагато, з 24 спусків тільки 1 раз впав (+ 2 рази мав впасти, але втримався на ногах), вперше заюзав свою маску – набагато зручніше кататись у масці, ніж без. За цей день не зробив ні одну фотографію, хоч і брав свій старенький фотоапарат, але не витягував ні разу. Ще з мінусів неприємний випадок, що стався зі мною і Вованом біля 11 підйомника. Ми чекали Ігоря і біля нас промчали 2 лижники (вони хотіли з 12А проскочити зразу на 11А), один з яких збив (але легенько) Вована , а потім повністю виніс іншого хлопця, причому на протести того, кого збили, той хто летів довго протестував, якого х.. ми стояли на дорозі. Хоча це був верх 11 підйомника і там було дуже багато людей.

Мало не забув, днем напередодні, в офісі, я з Юрою говорили, що важко зрозуміти людей, які у твітері буквально описують кожен свій крок і для чого це їм здалось. Так от, Юра запропонував вести онлайн-трансляцію з Буковеля – на якому підйомнику і яку опору проїжджаю. Я так і зробив – весь наш стьоб можна прочитати на моєму твітері (який буду використовувати для таких цілей)

Плануючи відпочинок в карпатах, слід врахувати, що чим ближче до курорту Буковель, тим вища вартість проживання, а якщо номер знаходиться безпосередньо біля витягів, то ціна виростає ще на 20-30%.

Біля 12 години ночі ми приїхали у Франківськ, тут, як завжди в залі очікування поспати (до відправлення поїзда більше 3 годин) неможливо через сморід від бомжів, а на пероні на лавочці не дуже комфортно. Вирішили піти в залізничні каси (для приміських поїздів), касирша не мала нічого проти, тільки попередила, що може міліція нас вигнати. Ми в куточку розклали карімати, одягнулись тепліше, рюкзаки під голову і полягали спати. В принципі спали непогано, тільки голос тьоті з гучномовця, коли відправляється наступний поїзд трохи заважав.

Приїхав раховоз, ми в нього запакувались (в прямому значенні цього слова), було дуже багато людей – найбільше велотуристів і грибників. Поспати в поїзді взагалі не вийшло – було дуже шумно, тож вирішили грати в карти на пару (біля нас сиділи хлопець з дівчиною з Дрогобича). Без декілька хвилин восьма ми у Квасах. Бабка в поїзді нам дає пораду, щоб стереглись ведмедів і каже, що в Карпатах є багато рисів. У Квасах, крім нас, ще вийшли 3 хлопці (потім з ними довгий час йшли), йдуть також на Близниці, але їм ще потрібно поповнити запаси продуктів. Стартуємо, доходимо до повороту на наш маршрут – тут є столик, робимо перекус (у Вови лишилась пляшка пива і кальмари, які він хотів знищити в поїзді) і о 8:45 стартуємо. Через 5 хвилин дорога розходиться, тут потрібно повертати направо (добре, що є навігатор і трек), а далі плавний набір висоти. Зранку в горах дуже гарно – ти піднімаєшся вгору, а під тобою хмари (які через годину вже будуть набагато вище від тебе). Через годину ходьби робимо вимушений привал – я одягаю наколінники, нас переганяють хлопці, які у Квасах шукали магазин. О 10:00 заходимо в ліс – тут йти легше, бо сонце не гріє, але тут стрімкіший підйом. Півгодини ходьби лісом і ми виходимо на полонину Браїлка. Перед самим виходом з лісу доганяємо якогось сильно замученого іноземця, він йде сам і йому дуже важко йти, наступного дня ми його знову обженемо (на Драгобраті).

На полонині зустрічаємо хлопців, які нас обійшли, говоримо, знайомимось з ними – вони з Волинської області, йдемо далі, хлопці ще відпочивають. Далі дорога вгору і тільки вгору, дерев нема, сонце припікає все сильніше і сильніше. По дорозі нам зустрічаються чорниці, Вова залишається, я йду вперед, бо якщо буду їсти чорниці – то відстану. Так потихеньку (о 13:12) добираємось до Близниці Малої. Далі спуск метрів на 70 вниз і підйом на Близницю Велику. Під час спуску зустрічаю знайому Віту (вона тягне на собі велосипед на Близницю) – разом сплавлялись по Дністру і Збручу. Через 20 хвилин ми уже на Близниці Великій. Довго не затримуємось (бо нам ще йти і йти), йдемо далі Далі – жандарми, одне з найкращих місць у Карпатах (у моєму рейтингу поруч з Шпицями і Гутин Томнатиком). Я пропоную Вові йти наперед, а я його сфотографую на краю жандарма. Тут робимо перекус, нас знову доганяють наші нові знайомі і далі спускаємось разом. Під час спуску один з хлопців запитав, чи будемо ми чергувати вночі біля намету (наслухавшись розповіді про ведмедів), я кажу, що однозначно ні, якщо у них є бажання – будь-ласка.

О 14:40 ми біля підйомників з Драгобрату. Під горою Стіг – гарні чорниці, хлопці тут затримуються більше ніж на півгодини, я поїв хвилин 10 і потихеньку пішов далі, потім прийшлось їх чекати. Гору Стіг ми траверсуємо, на наступну безіменну вершину виходимо (коли будемо вертатись назад будемо траверсувати). Ще одну безіменну вершину (то була г.Крачуняска) ми з Вовою траверсуємо, хлопці йдуть хребтом .Взагалі-то маршрут у нас був до оз. Ворожеська, але ми вирішуємо йти на Догяску. Щоб спуститись на Ворожеську треба зробити стрімкий спуск і ще й не видно доброї стежки. Хлопці йдуть наперед, а я з Вовою лишаємось позаду. Починаючи від траверсу г.Стіг і аж до оз. Догяски хребтом їздять машини – за день десь було 5 джипів (+ 3 машини ще були на озері) – ще трохи і будуть не хребти Свидовець і Апшинець, а дороги місцевого значення.

Гору Ворожеська також траверсуємо (якщо підніматись на неї, то буде гак), обганяємо тут двох поляків (які, як потім вияснилось, також йдуть на Догяску). Тут з Вовою ми вже були 2 роки тому, коли спускались в Чорну Тису. О 17:35 приходимо на озеро – тут 3 машини і багато людей – дорослі з дітьми. На схилах гори пастухи зганяли своїх овець (пастухи розказали, що за горою ходять вовк і рись ). “Волинські” хлопці залізли в озеро, Вова також скупнувся, я довго вагався, але все таки поліз – надворі місяць серпень, жара, а вода тут холоднюща, ще й повно п’явок. Поляки (Артур і Кшиштоф), які прийшли, запитали чи вода нормальна, я сказав, що холодно, але класно. Один з них також заліз, але одразу виліз. Потім ми пішли збирати дрова (бо тут з дровами слабо), Артур сказав, що там далеко бачив розвалену колибу (але то дійсно далеко – туди десь півгодини ходу), в результаті трохи назбирали недопалених дров з інших вогнищ. Під вечір “матрасники” машинами поїхали. Перед від’їздом принесли нам величезний пакет пластикової посуди і сказали “Спаліть її хлопці”, на що ми обурились і відповіли, що у вас машина, заберіть з собою, викинете. На нас подивились з осудом – от ви які погані – не хочете спалити наш пластик, а нам його везти з собою, але все таки забрали його.
Спочатку ми поїли смачного кулеша з бринзою від волинських знайомих (хлопці купили бринзу на Браїлці), а через годину-другу ще на пальнику зварили макаронів з тушонкою. Потім ще приїхали 2 мотоциклісти (але вони були осторонь нас). Потім довго сиділи біля вогню (точніше місця, де був вогонь), розмовляли про різні речі, дуже приємним співрозмовником був Артур (постіійно жартував, розказував нам про похід в Гімалаї, свої подорожі), незважаючи на мовний бар’єр (хоча між українцями і поляками він невеликий) ми повністю його розуміли (ІМХО він старався говорити зрозуміло для нас, Кшиштофа було важче зрозуміти). Десь біля 10 години ночі майже всі пішли спати, залишились Вова, Артур і я. Вова, ще в поїзді казав, що буде сюрприз, виявляється він взяв 200-250 г віскі і 1л Coca-Cola. Так ми зробили собі віскі-колу. Так ми сиділи аже десь до опівночі і пішли спати.

Вранці, о 6:40 проснулись, планували вийти о 8 годині, але вийшли о 9. Зранку був дуже гарний пейзаж – над озером був туман і вершечок гори Догяска не було видно. Взагалі розташування оз. Догяска дуже подібне на розташування оз.Бребенескул під Гутин-Томнатиком (де ми ночували 2 роки тому). Попрощались з нашими новими знайомими, хлопці з Волині вирішили йти в Усть-Чорну. Їм однаково чи з Ясіні, чи з Усть-Чорної у Львів добиратись, а нам з Усть-Чорної тільки в Ясіню 120 км. Назад – стандартна дорога по вчорашньому маршруту, тільки зранку весь Свидовець і Апшинець в тумані, сильний вітер, було холодновато – прийшлось одягати куртку. Назад вирішили йти тільки траверсами, на одному з них (де вчора піднімались на вершину), повернули направо, я вчасно глянув на навігатор, що нам в протилежну сторону. А далі стандартна дорога – траверс г. Стіг, Драгобрат, спуск на турбазу Драгобрат і дорогою в с.Ясіня. По дорозі знову обганяємо іноземця (чех або поляк), якого вчора при підйомі на Браїлку обганяли. Біля повороту на трасу ми о 13:13, ми точно не знаємо коли поїзд з Рахова і спішимо. Спочатку думали піти на зупинку Свидовець, але вирішили за краще йти в Ясіню 5 км (останній км нас підвіз таксист). Постояли на дорозі хвилин 30, машини не зупинялись, то пішли на наш улюблений раховоз. Там було дуже багато людей (як і завжди на вихідних). У Ворохті взагалі був забитий повністю, контролерша ходила і злилась: “Як я люблю ця неділю і цей раховоз”. “І цих туристів” додав я. Далі стандартні пересадки у Делятині і Коломиї і біля 23:00 ми дома.

За 2 дні пройшли немало-небагато 43.7 км (20.5 перший день, 23.2 другий день). Трек Кваси – Близниця – Догяска – Ясіня можна скачати тут.

Щоб іти в гори, потрібно знати, яка погода там буде, користуйтесь сервісом meteoprog.ua – погода киев та в будь-якому іншому місті.

Ранок у Квасах	Ранок у Квасах	Підйом з Браїлки	Підйом
На Близниці	Сюди ми піднімались	Стрімке урочище	Свидовець
Драгобрат	Близниця	Близниця	Близниця
Близниця	Вова на жандармі	Вова на жандармі	Вова на жандармі
Перший жандарм	Перший жандарм	Другий жандарм	Другий жандарм
Стежка на Близницю	Озеро Івор	Жандарми	Третій жандарм
Третій жандарм	Свидовець	Приготування їди	Вся наша компанія
Ранок на Догясці	Свидовець (попереду г.Котел)	Прощальний погляд	Ясіня
Витвори мистецтва на стелі вокзалу в Ясіні	Маршрут	Профіль висоти

Стежка добре маркована, тільки в одному місці (де розходяться річки – в файлі точка №1) маркування не було і ми пішли за треком (скачаним з raduet.com/nsk). Далі маркування пропало. Справа в тому, що маршрут на старій карті Горган і маршрут на новій карті (Горгани-Свидовеь від stezhky.org.ua) трохи відрізняється – на старій карті він йде південніше, на новій північніше. Так як трек в нас збігався зі старим (південним) маршрутом – то ми пішли по ньому. Накінець стежка пропала і нам прийшлось біля 1 кілометра лізти лісом по азимуту. Проте Андрій знайшов 2 грибів – одного великого красеня, другого меншого. О 13:15 ми вийшли на нормальну стежку і через 20 хвилин вийшли на полонину Середню. Тут нас догнали хлопці з Коломиї, які вийшли на годину пізніше з Гути, але взяли нормальний темп. Вони планували за сьогодні дійти до Сивуль і спуститись на Рущину. На полонині Середній ми затримались – там були непогані чорниці. Ми планували підніматись ще на г. Середню, але передумали і пішли далі. Невдовзі почались справжні Горгани – дорога була всипана каменюками. На хребті був свіжий вітерець, тож прийшлось одягнути куртки. А далі по хребту, захопившись розмовами пропустили підйом на г. Високу. Прийшлось вернутись, щоб піднятись на цю вершину (висота цієї вершини всього на 1 м менша, ніж висота Ігровця).

Після г.Високої хребет Ігровище і біля 18:00 сама вершина Ігровець. Вершина – це так собі сказано, тому що Ігровець плоский і великий, як футбольне поле – і турів штук 5 на ньому – хто де хотів, там вершину і позначив.З вершини добре видно навколишні села, Сивулі, десь далеко Довбушанку. На вершині перекусили, пофоткались і почали спуск. Спуск (як і кожен спуск у Горганах) неприємний – каміння сунуться, є ймовірність впасти. Темп у нас був не дуже швидким, ми були на перевалі Боревка біля 20:00.

Тут ніби гарне місце – є недалеко вода, дрова. Але не все так добре, як би здавалось. На цій полонині полчища якихось мух, від яких неможливо заховатись, і вони лізуть у ніс, вуха, рот, кусають за руки і зразу утворюються на руках плямки. Мастились зірочкою, ще якимись кремами – нічого не допомагало. Єдиний дієвий метод – це на голову шапку, на обличчя бандану, футболку з довгим рукавом і рукавиці на руки, ще би мати окуляри – тоді би був повний захист. Трохи далі в лісі зустріли хлопців, які планували вийти на Сивулю – але відклали на завтра марш-кидок. Зготували їсти на пальнику, розпалили вогонь (щоби посидіти біля нього). Ніби під боком ліс, але прийшлось пошукати дров – бо тут все чисто визбирано. Виручив величезний корінь дерева, яке впало. Біля 10 години вечора всі мухи, як за помахом чарівної палички пропали – напевно полетіли на іншу полонину, шукати нових туристів.

Ще в магазині, коли купували їсти, зайшла розмова, що будемо брати зі спиртного. Я, взагалі, в горах майже не п’ю (хіба, що глінтвейну перед сном або Вова привезе якогось модного бурбону). А в магазині Вітя взяв пляшку закарпатського коньяку – ну пляшка коньяку на трьох – ще може бути, подумав я. Але Андрій взяв ще одну таку саму пляшку коньяку і ще знайшов в рюкзаку 0.5 л самогонки (для розтирання). То було вже забагато. Ми вирішили горілку не пити, а випити коньяк. До нашої ватри підійшов поляк і запитав, чи не можна йому посмажити сосиски. В результаті – ми поділились з ним коньяком, він з нами сосисками, потім ми допивали коньяк, а Норберт самогонку. Говорили про різні речі, Вітя по-польськи, я пробував по-англійськи, виявляється, коли і ти, і твій співрозмовник погано говорять по-англійськи – в результаті все зрозуміло (а може то коньяк так подіяв, що все було зрозуміло ). Говорили про різні речі – від звичайних побутових до політичних (правда Норберт подавав вигляду, що не розумів, коли ми говорили про Бандеру і Хмельницького), в кінці зійшлись на одному, що москалів і в Західній Україні, і в Польщі не люблять.

В кінці Норберт видав чудову фразу: “Ніц не годен пити, але ше м єдну буду”. Після того всього йому стало трохи погано, але через пару хвилин уже було все нормально. Ми розійшлись по наметах спати.

Наступного дня біля 7 години підйом, я посередині галявини знаходжу свої черевики (звечора я забув їх сховати під намет, добре, що не було дощу), готуємо їсти і о 9:20 стартуємо. Навіть не знаю, що тут розказувати – пологий спуск, маршрут промаркований, пригод ніяких не було. Цим маршрутом минулого року ми піднімались на Сивулю. Нам назустріч йде група з Тернополя (15 людей), яка розтягнулась на півгодини. Стандартні фото на розсипах каміння на траверсі Ігровця, далі лісом до поля Лопушна, тут я шукав залишки фундаменту (не знайшов). Майже все як і минулого року – тільки не потрібно було переходити 3 рази річку – тому що цього разу побачили маркування і пройшли вздовж річки (здавалось, що там пройти не можна і минулого року ми обходили це місце). Потім вихід на дорогу і ми в селі. Почав накрапати дощ і тільки ми склали всі свої речі в машину і виїхали почалась справжня злива. Вітя вирішив їхати через Івано-Франківськ – там краща дорога і в результаті швидше доїхали.

За 2 дні пройшли приблизно 28.7 км (перший день 17 км, другий 11.7). Трек можна скачати тут.

Ігровець	Гриб	г.Середня	Шишка
Ялівець	Вперед	г.Висока
По стежці		Ігровець
Траверс г.Висока	Траверс г.Висока	г.Висока	Вітаємо на г. Висока
Ігровець	Ігровець	Ігровець	На Ігровці
Ігровище (на задньому плані Сивулі)	с.Осмолода	Ігровище
Мала і Велика Сивулі		Вітя	Тарас (я)
Горгани	Горгани		Прощальний погляд
Горобина	Карта з маршрутом

Справа від хребта видно поодинокі хатки(думаю, територіально вони відносяться до с. Бисків), які знаходяться в долинах між вершинами. Але довго милуватись ними ми не могли, бо біля 13:30 небо почорніло, я сховав фотоапарат, почався дощ, який через хвилин 20 переріс у справжню зливу. Так, як рюкзаки були у нас маленькі – ми сховали їх під куртки, після чого Вова став подібним на українського (синьо-жовтий) пінгвіна (капюшон від куртки слугував дзьобом), а я за словами Вови – на вагітну Марічку. Шкода, що нема фотографій, можна було б посміятись. Під час грози ми (особливо я, бо трохи боюсь блискавок ) спішили вниз, біля 14:15 ми вийшли на дорогу, перейшли 2 мости (в одному з яких була величенька дірка – цікаво, як там машини їдуть) і йшли вздовж річки, на який розташований водоспад Бісків (нічого особливого). А далі були дуже гарні скелі по дві сторони дороги – я зробив декілька фото на свій старенький Canon Powershot A620 і водоспад Кізя – гарний каскадний водоспад – є фото, але не дуже гарної якості. Є привід повернутись сюди ще раз, але вже з Усть-Путили, щоб подивитись на ці скельні утворення, водоспад. Дощик вже майже припинився, щоб … піти ще сильніше. Почалась злива – найбільша за цей день. Але нам було все одно – в літньому взутті і бриджах (шортах) – ми вже і так промокли повністю. О 15:40 (планували біля 17:00) ми вийшли на трасу і побачили те, заради чого пройшли 24.6 км, а не просто під’їхали до неї – скеля Закамяніла багачка. Стоїть біля самої дороги і дивиться на неї. Звичайно, що фото я не робив, бо пожалів в дощ витягувати старенький фотоапарат, щоб не відправити його передчасно на пенсію. Через годину (о 16:40) приїхав автобус Путила – Вижниця, у Вижниці зразу пересіли на автобус до Чернівців, який чомусь їхав біля 3 годин (хоча майже всю дорогу я і так спав).

Якщо хтось бажає пройтись цим маршрутом – можете скачати трек Долішній Шепіт – Усть-Путила

Маленька реклама: якщо ви любите відпочивати за кордоном – звертайтесь до нас отдых в Израиле ми вам забезпечимо на вищому рівні.

Нижче деякі фото (вже вдома я побачив, що майже на всіх фото є плями – на матрицю попала пилюка і прийшлось їх усувати в фотошопі.

Галявина	Квіточки	Гірський краєвид	Дерева
Дерева	Ягоди готові до вживання	Ягоди знищені	Галявина
Квіточка	Загадковий ліс	Загадковий ліс	Загадковий ліс
Ці хмари нас обійшли	с.Бисків	Серпантини	Ще одна квіточка
Хребет Чиохелька	Хребет Чиохелька	Стежка	Стежка на хребет
	3-зірковий готель	Хребет Чиохелька	Правильне кругле дерево
Те саме дерево на задьному плані		Правильне кругле дерево	Ще одне цікаве дерево
А ці хмари нас не оминули	Як проїхати цю яму – хз	Скелі біля дороги	Ще одні скелі
Водоспад Кізя	Наш маршрут