Позаминулої неділі (24 жовтня) з Вовою пройшли такий маршрут. Планували і підніматись, і спускатись в Лазещину, щоб встигнути на “раховоз”, але підйом давався трохи важко (особливо мені) і вже майже на самій вершині ми підкорегували маршрут. А почалось все, ще в пятницю, коли я побачив на буковельській вебкамері витягу №12 сніг. Захотілось пройтись сніжком (зимою ми не ходимо в гори). Читати далі »
На тій же карті Вижницького району були ще одні скелі – скелі Лекечі, Навіть від дорого є позначка куди їхати, Я вмовив Вована повернути туди, подивитись на цю скелю (мені було мало тільки Серетських скель). 
Отже, за селом Лопушна (не путати з однойменною горою в Горганах) потрібно повернути наліво (якщо їхати в сторону Вижниці), на дорозі є вказівник до садиби Лекечі. Читати далі »
Минулого тижня їздили на перевал Шурдин по гриби. Як завжди – грибів всюди повно, а у нас нічого – знайшов 7 білих грибів (5 з яких дома викинув). Коли їхали сюди ще перший раз я зауважив, що на карті Вижницького району знаходиться точка Серетські скелі (інформації в інтернеті взагалі про них нема). Тоді треба було переходити через Серет і ми подумали, що десь не туди повернули. Цього разу я був настроєним за будь-яку ціну знайти ці скелі. Що з того вийшло
Минулого року ходив за таким маршрутом на початку зими. Враження були суперові (не буває походів, після яких залишились погані враження) незважаючи на те, що ми нічого не побачили. Той маршрут запам’ятав такий, що я йшов перший раз зі своїм навігатором. І ось, через 10 місяців після того походу мені запропонували поїхати на Буковель і пройтись цим маршрутом. Звичайно, що я погодився. Читати далі »
Ще в місяці липні я гуляв Мармаросами, але ніяк не виходило написати звіт про той похід. А починалось все так: в червні у нас була зустріч випускників матфаку, на якій однокурсник запропонував піти з ним в похід Мармаросами. Від такої пропозиції я відмовитись не міг – це ж Мармароси і я ще минулого року хотів попасти туди. Через декілька днів Вася мені скинув зразок дозволу на перебування в прикордонній зоні, я скинув на e-mail в Мукачево, передзвонив 2 рази в Ділове мого дозволу (Вася дозвіл на свою групу переслав ще до нашої зустрічі і тому я писав окремий дозвіл тільки на себе) не було (але сказали, що можна без проблем приєднатись до іншої групи).
Продовжую розповідь про наш похід на найвищу вершину Горган Сивулю. Тут перша частина розповіді. Ранок почався стандартно – будильник в 6 чи в 7 ранку, через півгодини після будильника я виліз з намету. Далі стандартний сніданок – мюслі (пластівці) із згущеним молоком і вперед. Читати далі »
Так як і минулого року на початку осені приїхав Вова Осіпов з США і за традицією ми зібрались у похід. Вирішили йти на найвищу точку Горган – г. Сивулю (1836 м), так як ніхто з нас не був в цих краях. Заодно і можна протестити карту Горгани, Свидовець (забігаючи наперед можу сказати, що йти з такою картою і навігатором одне задоволення). Читати далі »
Початок тут. Другий день нашого походу для мене почався дуже рано – о 3 годині ночі. Саме тоді я проснувся і відчув, що у мене температура – кожен дотик тіла до спальника – і мене морозить. Розбудив Вову, Вова знайшов якусь таблетку. Цікаво, що таблетки в нього не у блістерах, а так – без упаковки, він їх по кольору і розміру розрізняє (згадав виступ Вадіка Галигіна про професії і про фармацевта). Взагалі дуже добре, коли з тобою у поході є ходяча аптека . Потім я не міг довго заснути, хтось ще ходив біля намету (напевно якийсь пес або миша, або дух від того пам’ятника ), лісники ще чогось ходили півночі. Читати далі »
Давно я не писав нічого на блог, хоча матеріалу є багато (походb на Мармароси, Протяте каміння, фестиваль Битва націй і ін.), то часу не вистачало, то натхнення не було. Логічно, що спочатку мав би написати про Мармароси (так як на них був швидше), але напишу про Шпиці (де був недавно). На Шпицях я вже був минулого року, але ми йшли з Завоєлі через полонину Маришевську, а хотілось ще піти з Бистреця. Читати далі »
В кінці травня і зі своїм знайомим Віталіком ходили на хребет Явірник і вершину Явірник-Горган. Тоді весь похід нас супроводжувала дощова погода і з хребта крім туману ми так нічого і не побачили. І ось трошки більше ніж через місяць я захотів пройтись ще раз на Явірник, але спуститись іншою стороною. Що з того вийшло читайте далі
