1) Ще в першому замовленні я купив такий ніж (добре, що СБУ не кваліфікувала його як холодну зброю) – за свої гроші класна штука – бра декілька раз в похід – не тупиться, тверде лезо, зручна ручка.
2) Набір посуду – для 2 людей ідеальний, для 3 буде мало, в комплект входять млаенька каструля і сковорідка, один раз використовував – сподобалась ця річ.
3) Набір карабінів – пригодились вже не один раз, кріпив на них фотоссумку до рюкзака.
4) Кресало – (постійно використовує його Беар Грілз), поки-що реально не прийшлось використовувати, тільки в домашніх умовах.

5) Компактний рушничок для походів – поки ще не використовува, нічого не можу сказати.

Висновок з поїздки – ніколи не зупиняйтесь в “готелі Спартак”, завжди пробуйте знайти інший готель. Хоча один плюс в цього “готеля” є – з нього відкривається дуже гарний краєвид на Жандарми.

Жандарм	Лижник	Говерла і Петрос	Близниця
Драгобрат	Готель	Трамплінщик	Salomon

“Готель Спартак” – no comments

Зранку підйом, о 6:30 перший автобус на Надвірну, в автобусі вдалось трохи поспати. В Надвірній йдемо на іншу автостанцію, сідаємо на автобус до Бистриці. В цьому автобусі теоретично заснути не можна: дорога – це суцільні ями, причому водій їх навіть не об’їжджає. По дорозі автобус перетворюється на “шкільний автобус” – більше половини пасажирів – діти, які їдуть до школи. Біля школи всі діти виходять, крім них ще виходять 2 чоловіків – трудовик і директор, вирішили ми. Чим ближче до пункту призначення – тим цікавіше – місце водія змінює його дружина (сестра, …) Стиль керування цікавий – обернувшись в сторону пасажирів говорить зі своїм сином і крутить кермо. Хоча, заради справедливості, треба сказати, що ями вона об’їжджала. Біля 9 години ми у Бистриці. Погода така собі – небо затягнуте хмарами (таким і був прогноз погоди, але обіцяли без дощів).
Тут нас затримав на півгодини футбольний матч між 2 запеклими командами (орієнтовно 5 класу). Які пристрасті вирували на цьому футбольному полі (Ліга Чемпіонів ховається), а яка форма різноманітна у учасників – був навіть справжній джентльмен, у білій сорочці і чорних брюках. Довгий час рахунок був нульовим, одна команда на чолі з дівчиною-бомбардиром атакувала більше і все ж таки забила Але через деякий час команда-суперник зрівняла рахунок. Бойовою нічиєю закінчився цей цікавий матч.

Приблизно десь о 9:40 ми стартували. Маршрут йде нормальною сільською дорогою. Об 11:03 дорога роздвоюється (у мене є треки по обидвох дорогах – потім вони сходяться), йдемо лівішою дорогою. Цією дорогою ми йшли 2 роки тому. Дорога йде вздовж потічка Озерний. О 12:00 години ми біля озера (на карті позначено як кляуза). 2 роки тому ми не йшли на Ведмежик, а продирались жерепом і вийшли на хребет між Ведмежиком і Довбушанкою і цього разу цікаво було вияснити, де ми помилились. Перша ймовірна помилка була тут, але ні – трек йде так,як ми йшли минулого разу. Заходимо в ліс, набираємо води (щоб не було як минулого разу тут). Починається стежка лісом, затяжний стрімкий підйом, який, здається, ніколи не закінчиться. О 13:30 ми біля тріангуляру, робимо перекус – хліб з м’ясом і сиром. Починає накрапати дощ, який одразу і закінчується. Тут вже стає холодно (сильний вітер), потрібно одягатись тепліше. Далі спуск на галявину (пам’ятаю, що минулого року тут було багато коней) і підйом. Починаються справжні Горгани – стежка стає кам’янистою. Вова З. згадує про кліп Rammstein’a на пісню Ohne dich – я тишком вмикаю на телефоні її (вона якраз у мене на дзвінку стоїть).

Йдемо стежкою вгору, гарно видно Ведмежик, над ним дуже швидко рухаються хмари. Зліва від Ведмежика видно г.Пікун. Перед самим Ведмежиком знаходимо чуть лівіше стежку, яка потім виходить на Ведмежик, попереднього разу ми взяли вправо і довго йшли жерепом і вийшли десь посередині між Ведмежиком і Довбушанкою. Оце і було нашою фатальною помилкою 2 роки тому.

О 14:50 ми на Ведмежику, класно видно гостру Довбушанку. Сильний вітер і дуже цікаво тут рухаються хмари – з одного боку хребта піднімаються, переходять за хребет і опускаються донизу. Перед нами високо густі хмари, а позаду нас небо чисте. На Довбушанку ми йшли більше години – аж біля 4 години були на вершині – аналогічно, як і минулого разу. Далі – вниз по хребту і я пропустив поворот вправо на пд-сх. відрозі Довбушанки (минулого року ми йшли далі прямо до зони лісу – то коротша дорога, але важча). Пройшли зайвих 200 м, ніби небагато, зрізали вниз – по каменюках не дуже приємно. Потім виходимо на стежку і далі вниз вже йдеться простіше, далі заходимо в зону лісу, дорога йде тільки вниз і вниз. Вова знаходить 2 грибів – один з них просто велетень, але віддав їм грибникам, бо думав, що не донесе їх цілими за наступний день. Виходимо на дорогу, якою ходили минулого разу і йдемо до місця ночівлі (ночували на тому ж самому місці, що і минулого разу).

Вова за традицією з Штатів привозить пляшку якогось цікавого алкоголю – цього разу це була 375 мл пляшечка Maker’s Mark Kentucky straight bourbon Whisky або по-нашому Бурбон з Кентуккі (hand made, між іншим). Смачно повечеряли, випили бурбон і пішли спати і ще довго сиділи біля вогнища, згадували різні історії, хлопці вчили мене англійської мови на етикетці бурбона. Потім Вова З. запропонував поспівати – ми погодились. Співали довго і нудно весело – починали з українських – першою була пісня “Ой піду я на гору крутую” ТіКа, потім Плач Єремії, Океан Ельзи, Скрябін, ВВ, українські народні. Далі пішли закордонні – російські Кино, Ария, Король и Шут, трохи пробували і англомовних – Metallica, System of a Down, Rammstein. Було ще щось, але вже всіх не пам’ятаю. Дуже багато пісень закінчувались на 1-2 куплетах, особливо останні. Горлаючи так посередині Горган ми розбудили одну пташку, яка намагалась нас перекричати, але зрозумівши, що це марна справа затихла. Біля 12 пішли спати.

Вранці біля 7:00 я прокинувся (Вова З. прокинувся раніше і вже щось там куховарив на пальнику). Зранку було досить холодно – відчувався перший день жовтня. Вийшли ми досить рано – о 8:30. Так як я забув вдома шапку, то прийшлось адаптувати під шапку балаклаву.

У нас було 2 варіанти підніматись на Малий Горган – з пд.-сх. напрямку (через гору Бабин Погар, біля полонини Блажів) і з пн.-сх. напрямку Я обрав другий напрямок, тому що першим я вже спускався, коли йшли з Буковеля на Синяк і Малий Горган. Біля 9 години сходимо з дороги наліво (дорога прямо йде на перевал Пересліп) і починається підйом. Далі тільки вгору. Починає гріти сонечко, стає жарко, знімаю куртку (спочатку було холодно – то я одягнув футболку, фліску і куртку), потім і мокру футболку, залишаюсь в одній флісці. Вішаю футболку на рюкзак, щоб сохла. Пізніше, я помічу, що футболки вже нема (минулого разу Горгани забрали підсрачник, цього разу футболку).

Недалеко біля колиби трохи сходимо з треку (зашвидко повертаємо направо), але зразу ж повертаємось на стежку, яка загубилась між кущами. Заходимо в густий ліс, тут стрімкий вертикальний підйом. В кінці цього підйому робимо перекус, знову починаються Горгани. Досить швидко виходимо на Малий Горган – погода чудова, хмар майже нема, тільки на висоті дує вітер. Біля 11:40 ми на вершині, далі дорога на Синяк – візуально він здається дуже близько, але йшли ми до нього більше години (о 13:00 були на вершині). По дорозі (вперше за похід) зустрічаємо інших туристів: група дітей з керівником йде в 6-дениий похід довжиною 150 км, ще два туристи зі Львова йдуть на Довбушанку. Потім перехід з Синяка на полонину Хомяків – тут уже натовпи людей, що приїхали на Хом’як. Я починаю відставати, дається взнаки моє коліно.

О 14:50 на повороті, що веде до траси до дачі Ющенка. На Хом’як ми вирішили не йти, щоб зекономити час на транспорт. Вови йдуть до колиби під Хом’яком, щоб набрати води, а я їх чекаю, води там не набрали і ми спускаємось вниз. Спуск тут дуже крутий і мені знову важко йти з моїм коліном. Саме цей підйом я шукав далекого 2008 року, коли перший раз йшов на Хом’як Приблизно через годину і 15 хвилин виходимо на дорогу. На Женецький водоспад теж не йдемо, хоча треба було піти – часу у нас потім було достатньо. По дорозі йдеться швидко і о 17:00 ми на автобусній зупинці. Бачимо, як їде потяг Рахів – Івано-Франківськ, яким ми б могли їхати до Делятина. Через декілька хвилин сідаємо в автобус на Івано-Франківськ, виходимо в Делятині, йдемо на залізничний вокзал, сідаємо у потяг до Коломиї, там пересідаємо на чернівецький.

За 2 дні навігатор нарахував 37.7 км. Трек Бистриця – Довбушанка – Малий Горган – Синяк – Татарів Цікаво виглядає профіль висот – першого дня набираємо кілометр висоти, скидаємо 800 м, другого дня набираємо 700 м – це не те, що на Чорногорі – вийшов на хребет і йдеш по рівному.

Бистриця	Вівці	Підйом	Починаються горгани
Ведмежик	Довбушанка	Підйом на Ведмежик
Ведмежик	Довбушанка	Довбушанка	Спуск з Довбушанки
Захід сонця над Малим Горганом	Захід сонця над Малим Горганом	Горгани	Гриби
Захід сонця	Makers mark bourbon	Ранок у Карпатах	Довбушанка
Довбушанка	Море з хмар	Довбушанка	Горгани
Чорногора	Статуї Синяка	Статуї Синяка	Хом’як
Карта	Профіль висот

Звичайно, що нікуди в Непал я не літав, Гімалаїв не бачив, але на К2 був – адже мова йде про настільну гру К2 від Адама Калузи, локалізованою українським видавництвом IGames. Якість виконання гри – 5 балів (no comments), переклад також якісний, тільки мені не дуже подобається слово локація – можливо краще пункт, точка, місцеblog.

Дуже цікава гра, суть якої полягає у підйомі команди чисельністю 2 альпіністів (може грати 1-5 гравцыв) на гору К2 (Чогорі) за 18 днів (ходів). Чим вище піднявся альпініст – тим більше очок він заробив. На підйом впливають різні фактори – акліматизація, маршрут, жетони ризику (для тих, хто хоче дуже першим йти). Існує 2 варіанти карти – легша і складна і 2 варіанти погоди – літній і зимовий. Як такого рандома в грі майже немає – тому що кожен з гравців використовує одні і ті ж карти, тільки в різній послідовності. На даний час (після декількох зіграних ігор) побачили, що можна грати двома стратегіями –
1) один альпініст піднімається на вершину, другий чекає його внизу (нижче 6000 м) в безпечних умовах і в кінці гри робить стрімкий підйом нагору (мені так вдавалось декілька раз виграти гру – в останній день виходив на вершину – плюс, що спускатись вже не потрібно).
2) два альпіністи разом піднімаються на вершину, десь між 7000 і 8000 сидять в наметах (оптимально саме між 7000 і 8000 ставити намети), один робить підйом, потім інший.
Після декількох ігор з’явились деякі пропозиції для розширення правил (але ми їх ще не використовували) – на висотах вище 7000 – можна обміняти 2 (3) очки руху на 1 акліматизації. Також можливе правило – можна залізти в намет іншого гравця, якщо він не перебуває на тих самих висотах, що і ви, якщо гравець повертається у намет – він займає намет, а вам -1 очко до акліматизації.
Правила гри можна знайти на офіційному сайті.

Висновок до цієї гри – однозначно must have. Одна з небагатьох ігор, де присутня така атмосфера, ніби ти реально йдеш нагору і переживаєш за кожного альпініста, щоб він не загинув, а вижив і піднявся на вершину.

Ця гра була мені ще цікава тим, що ще до виходу цієї гри я думав про настільну гру, зв’язану з походами (тестова назва “Карпати” ) – накидав деякі тези, правила для гри, а тут бац і виходить ця гра. Деякі речі, які я записував є присутніми в цій грі, а деякі ні.

P.S. Між іншим вже вийшло розширення до цієї гри: K2: Broad Peak – скоро я його куплю.

Коробка	Результат гри	Процес гри	Процес гри
Карта (легший маршрут)	Карта (важчий маршрут)	Погода літній варіант	Погода зимовий варіант
Карти руху	Карти мотузки	Карти акліматизації	Всі можливі карти

Що не сподобалось – так це реклама самого фільму від кінотеатру “Чернівці” – всередині гарні плакати, а ззовні плакат в стилі 90-х (червоною фарбою 5 слів і все), варто би було поміняти їх місцями.

Цікаво, що одним з офіційних рекламних партнерів (спонсорів) виступає ex.ua