Йдемо до другого водоспаду – Дівочі сльози (то місце місцеві називають Пустельник). Йдемо стежкою (менш протоптаною, ніж до Джуринського водоспаду), в лісі видно сліди різних тварин, Вован нам розказує, де косуля, де заєць, де ведмідь (жартую, ведмедів там нема). 20 хвилин ходьби і ми на Пустельнику. Навіть не думав, що побачу тут таке диво. Величезна льодова брила з голубуватим відтінком висотою 5 м постає перед нами. А літом – тут тече маленький струмочок. Фотографуємо і вирушаємо назад. У Вована народжується ідея – давайте я вас поведу не тією стежкою, куди ми йшли, а через Лису гору. Йдемо спочатку стежкою, потім дорогою, якою возять (крадуть) дрова, потім знову стежкою, а потім ми самі уже робимо стежку. Ноги повністю мокрі (взутий я у звичайні черевики і одягнений у джинси). Хвилин 15 такої ходьби (часто з елементами акробатики і присідання на м’яке місце) і ми виходимо з лісу. В лісі було видно чисельні місця, де нарили землю кабани (навіть не думав, що є ще місця, де зустрічаються так часто сліди тварин – у Карпатах за цілий рік не бачив жодного разу). Ліс закінчився, ура – далі нормальна дорога. На башти йти нема жодного бажання, та й був я там уже декілька раз – останінй раз – 2 місяці тому.

Йдемо до хати, сушимо ноги, черевики. Їдемо на автобус (виїжджаємо з повороту прямо перед ним), повезло, що виходили люди на зупинці і ми встигли на нього (якщо б секунд на 30 пізніше – були б не встигли). Швиденько доїжджаємо в Чернівці (у Заліщиках він був о 17:32, а за розкладом в цей час він мав бути на зупинці, де ми його чекали). Відвідини зимових водоспадів вдались на п’ятірку. Потрібно ще поїхати зимою на ті всі водоспади, де бував літом. Наступної зими зроблю це обов’язково. Літом на водоспади можна їхати велоспедом, найкращі – велосипеды trek
Далі, традиційно короткий фотозвіт. Частина фото мої, частина Николяка Володимира (у нього Olympus E400).

Джуринський водоспад – 1 ярус	Джуринський водоспад – 1 ярус	Джуринський водоспад	Джуринський водоспад – низ
Джуринський водоспад – низ	Водоспад Дівочі сльози	Водоспад Дівочі сльози	Водоспад Дівочі сльози
			Загальний вигляд
Башти	Вид з лісу	Костел	Башти
Зимовий ліс	Хрест (місцеві кажуть, що такі хрести ставили, де ховали хворих на чуму).	Лиса гора	Джуринський водоспад
Джуринський водоспад	Листок	Червоноградський каньйон	Ідол в печері пустельника
Водоспад Дівочі сльози	Водоспад Дівочі сльози	Водоспад Дівочі сльози	Урочище Червоне
Тут починається водоспад		Башти	Костел
Башти	Дерево-хрест	Прощальне фото	Прощальне фото

Джуринський водоспад

Джуринський водоспад

Скориставшись чварами між нащадками Данила Галицького, литовські феодали в 1362 році захопили цю територію Південно-Західної Русі. Землі, розташовані по Дністру, перейшли до рук великокнязівського роду Коріатовичів. Вони зробили Червоногород столицею своїх володінь. Один з них заснував на території замку домініканський монастир, який був зруйнований разом з містом у 1538 році волохами.

В 1430 році Червоногород перейшов у власність польського магната, каменецького старости Теофіла Язловецького, а згодом до своїх рук прибрав це місто найбільший землевласник Прикарпаття і Поділля, снятинський і коломийський староста Михайло Бучацький.

За старої Польщі з 1434 року місто було столицею Червоногородського повіту, Подільського воєводства , тобто західного Поділля, що сягало від річки Стрипи по річку Збруч. Цей статус протримався за Червоногородом аж до 1867 року (у цьому році повітом стало місто Заліщики ) . Польський король Казимир – ІV Ягелончик надав Червоногороду, першому з міст Тернопільщини, у 1448 році магдебурзьке право (вільне самоврядування).

У 1615 році власником міста став львівський калетелян Микола Данилович, який на місці дерев’яного спорудив кам’яний замок дві башти якого збереглися до наших днів. Він мав вигляд правильного паралелепіпеда з високими оборонними мурами і чотирма баштами, оточений річкою Джурин.

Восени 1648 року до міста підступили селянські загони сіл Лисовець, Шипівців, Торського, Головченців і містечка Тлусте (під час народно-визвольної війни 1648-1654р.р) . Після облоги та штурму вони з допомогою місцевого населення оволоділи замком.

Влітку 1672 року цю твердиню здобули штурмом війська турецького султана Магомета ІV. Три стіни і дві башти були сильно пошкоджені, які так і залишилися невідбудованими. Двадцять сім років повіт разом з Червоногородом перебував під турецьким ігом (з 1672 по 1699 р.р.).

Протягом XVІІІ століття замок перебував у напівзруйнованому стані. У 1778 році австрійський уряд продав його князю Королю Понінському, який в 1820 році частково розібрав замок, а решту перебудував на розкішний палац . Цей палац ще раз був перебудований сином князя Понінського.

Ось як описує його О.Чоловський в довіднику “Давні замки і фортеці на Галицькій Русі: “ “… Замок, розташований на східній стороні містечка. Оточений з усіх боків гористою місцевістю, являв собою в плані прямокутник, звернений фронтальною стороною до сходу, з двох сторін якого знаходились круглі башти з галереями зверху.

Між баштами розміщувався ганок, опертий на колони і прикрашений гербами князів Понінських. Замок збудований з червоного каменю. Всередині замку зберігалися фамільні портрети родини його власника князя Понінського.

На початку XVX століття Червоногород перейшов в руки князів Любомирських.

Біля замку у 1716 році в стилі пізнього ренесансу з елементами готики був збудований костел. У костелі на стінах було кілька пам’ятних таблиць , старі фрески та портрет фундатора. Стеля костелу повністю склеплена з каменю. На подвір’ї костелу знаходилась надгробна плита, датована

1618 рокам. Під костелом були людські поховання. В даний час будівля костелу перебуває в напівзруйнованому стані.

Біля замку на річці Джурин знаходиться найбільший на Поділлі водоспад, висота якого зараз становить 16 м. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько –татарськими полчищами, які в 1620 році після перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до м. Львова і м. Перемишля.

Справа в тому, що річка Джурин, колись була досить повноводна , робить у Червоногороді кілька кілометрову петлю, омиваючи своїми водами червоногородське поселення. Для того, щоб здобути цей замок , турками довелося перерубати кам’яний кряж і пустити води до повноводного Джурина на водоспад, звільнивши таким чином собі шлях до замку. Але, як би там не було, легенда залишається легендою, а водоспад існує.

На цьому водопаді на початку XІX століття був побудований водяний млин, який на початку нашого століття перебудували на двох турбінний водяний млин, що молов борошно і постачав електроенергію у червоногородське містечко. В 1956 році на його місці збудовано гідроелектростанцію, яка давала електричний струм для сіл Нирків, Нагіряни і Солоне. На жаль тепер її також немає. Залишилися одні руїни. Але водопад і далі кидає свої води із 16- ти метрової висоти.

В 1970 році населений пункт Червоне ( Червоногород) перестав існувати.

Ось так безславно закінчилася тисячолітня історія могутньої, найстарішої столиці Подільського краю-Червоногорода. І залишилися нам на згадку єдина хатина яка стоїть донині, фотографії, руїни і спогади… Червоні скелі, червона земля, червоний замок, навіть сніг при заході сонця також яскраво-червоне забарвлення. Дивишся і очам своїм не віриш…

Історія, краса цього мальовничого краю неповторна, як і його минуле, таке далеке. Але близьке для всіх, хто живе тут.

Текст надано Николяком Володимиром. Фотографії мої

Також про історію села Нагіряни можете почитати в книжці Василя Дрозда Село Нагоряни на тлі історії України

Тут є ще один водоспад – Дівочі сльози, але ми були дуже сильно обмежені в часі і не були на ньому (коли я був перший раз на ньому, у мене не було фотоапарату ).
Водоспад на річці Джурин. Дуже важко сфотографувати, щоби в кадр не попали люди, так як відпочиваючих там досить багато.

Ось такий він Червоногородський замок.

Червоноградські башти

Ліва башта

Права башта

За мною Червоногородський каньйон

Вид з середини башти

Макове поле По дорозі з Коломиї в Нагіряни (здається, с. Сороки, Городенківського р-ну).