На вокзалі нас чекав Андрій М. з Єрмаком, який їхав з Чорткова, сіли в поїзд і поїхали. Біля 12 години ми були в Квасах, туристи, які їхали в поїзді вийшли в Лазещині, до Квасів з туристів доїхали ми одні.
Одразу у Квасах Андрій М. (який ще в поїзді негласно взяв на себе обов’язки керівника) запропонував запарити вівсянки. Не знаю чому так, але сніданок першого дня ми (з Вовою найчастіше) їмо перекус, який взяли з дому. Я пропонував зїсти канапки і хліб з салом, але в результаті пішли запарювати вівсянку.
Чомусь зранку вівсянка з сирим арахісом мене не пре і я поснідав канапками і хлібом з салом і закусив вівсянкою (ще попутно зїв вівсянки на дні миски). В результаті хлопці повикидали половину запареної вівсянки і о 13:30 ми вийшли від джерела мінеральної води.

Погода в цей день була суперова – світило сонечко, була гарна видимість. Через 20 хвилин вже стало жарко йти, але вже в лісі стало холодніше і йти було нормально. Хлопці йшли попереду, я позаду. Спочатку стежка була протоптана, йшлось непогано, тільки вже на висоті 1200 м снігу було побільше. Під кінець дня насунули хмари і видимість стала меншою. О 17:00 ми прийшли на біостаціонар, сторож (до речі, дуже класний дядько) нам дав ключі від нашого номера кімнати і ми пішли облаштовуватись. Довго не могли розпалити пічку, але врешті-решт розпалили, за той час поки розпалювали пічку зварили рис на пальнику і повечеряли курячим м’ясом і рисом з тушонкою (що може бути смачніше в горах за тушонку ). З нами вечеряв ще один мешканець біостаціонару – кішка (шкода, забув, як називається). Дуже класна киця – ручна, стрибає одразу на коліна (минулого року, коли спускались з Петроса, то я вже зустрічав цю кішку на біостаціонарі).

До вечері Андрій С. взяв ще пляшку Vana Tallinn – естонський лікер зі смаком рому (але міцність явно не лікера – 50 градусів). Випили частину лікеру і полягали спати. Домовились, що встаємо о 4:30, щоб в районі 5 години вийти. Будильник продзвенів, але ніхто і не думав вставати, Андрій сказав, що рано і встали о 6 годині (дежа вю – аналогічна ситуація була у поході Ліснівським хребтом), краще б ті півтора години нормально поспати, а не розривати сон. Вночі пробуджувався декілька раз, наша нова знайома (киця) лазила по нас (тобто по спальниках), а один раз вилізла навіть на голову. Насамкінець вмостилась між мною і Андрієм С. і так спала з нами.

О 7:20 ми вийшли з біостаціонару. Взяли з собою 3 термоси, снікерси, арахіс і теплу підкладку до куртки. До перемички ми вирішили йти не траверсом, а через г.Шешул, тому що сторож з біостаціонару сказав, що дорогу сильно замело. На вулиці туман – видимість 50 м. Почали підйом – сніг по коліна і вище, через хвилин 15 підйому побачили сліди (вони починали підйом трохи південніше від нас). Так по цих слідах ми і йшли майже до Петроса. Час від часу перевіряв правильність маршруту на навігаторі. Спочатку провалювались по коліна, потім по пояс – йти було нелегко. Деякі ділянки приходилось проходити на чотирьох кінцівках. Рух ускладнювало ще те, що під снігом росте чи то жереп, чи то якась інші кущі. О 9:30 ми піднялись на вершину Малий Шешул. Звідти до Шешула більшого вже рукою подати, але мені йти було важко. О 10:08 ми на вершині г.Шешул. Якраз перед Малим Шешулом був дуже приємний момент – хмари внизу трохи розійшлись і ми побачили хоч щось (забігаючи наперед – це були найкращі погодні умови в той день). По дорозі перекушуємо снікерсом і гарячим чаєм. Хоча і йшли ми весь час в тумані і було десь в районі -5 -7 ° C, але було зовсім не холодно (я йшов у футболці, тонкій флісці і штормовій куртці). Можливо ще було так, бо на висоті до 1800 м був відсутній вітер.

На Шешулі за інерцією пішли прямо, але пропали сліди і я зразу глянув на навігатор – так і є, потрібно повертати наліво, спускаємось вниз – скинули в районі 150 м по висоті. Тут я помітив, що батарейки в навігаторі підсіли, поставив інші (у мене було 6 запасних батарейок + ще 4 в фотоапараті) – від них навігатор навіть не хотів вмикатись, прийшлось помінятись батарейками з фотоапаратом (вдома, відігрівшись, батарейки показували більше половини заряду). Тут і вирішив, вимкнути навігатор і час від часу вмикати його, звіряючись з треком (тим більше, що було добре видно сліди). Далі дорога була пологою, висота набирається повільно, йшли то вгору, то вниз. Чим ближче до вершини, тим гіршою ставала видимість, якщо йдеш першим – то взагалі не видно лінію горизонту (небо зливається зі снігом). По дорозі ще “зустрілись” 2 карнизи – на один з який хлопці пішли фотографуватись (я вважав, що краще подалі знаходитись від нього), а на другий в тумані Андрій зайшов. Перед самою вершиною (десь в районі 1900 м) була маленька (метрів 20, не більше) ділянка фірну. Ближче до вершини з’являється вітер (добре, що хоч не сильний, на хребті, коли йшли на Говерлу – був набагато сильніший).

О 13:15 ми на вершині, заходимо в капличку, їмо снікерс, сирий арахіс (хоч важко заходить, але набиваю шлунок, бо треба поповнити запаси енергії), п’ємо чай і йдемо вниз. Андрій С. попереду, я другий, Андрій М. позаду. На мої зауваження, що нам треба йти значно лівіше Андрій М. (”керівник групи”) відповідає менше говори і йди за Андрієм, він знає куди йти. Подивився на навігатор – ніби все ок, ми знаходимось на треку. Але щось мене непокоїть – не видно ні наших слідів і щось здається ми тут не йшли. І через декілька хвилин мені щось стукає в голову – трек іншого кольору (піднімались по зеленому, а спускаємось по синьому). І я розумію свою помилку – крім треків підйому на Петрос – на навігаторі був присутній літній трек спуску з Петросу в Ясіню, яким я спускався літом. Кричу Андрієві М., що ми спускаємось в Ясіню, а не Кваси, на що отримую стандартну відповідь – менше говори і йди за Андрієм – він знає, куди йти. Починаю голосно матюкатись, бо по-іншому Андрій мене не хотів сприймати. Спустились ми по висоті метрів 110. Пропоную піднятись на вершину і спуститись нормальним треком, на що отримую заперечення (склалось таке враження, що повернутись назад – це в Андрія на рівні фобії, я розумію на сплаві, там це неможливо через течію річки, але тут це цілком реально) – ми будемо траверсувати схил, поки не вийдемо на наш трек підйому. На мої репліки, що траверсувати такий схил небезепечно. була стандартна відповідь помовчати. Взагалі, в той день (та і в попередній) мою думку Андрій не сприймав і вважав правильною тільки свою.

Траверсувати схил – заняття не з приємних. Взагалі – це був один з найнеприємніших моментів у поході – йти по коліна (пояс) в снігу під стрімким кутом. Не знаю, чи можна спровокувати лавину з таким станом снігу, але мені йти було страшно. Півтора години зайняв наш траверс, поки ми не вийшли на шлях підйому. ,причому підйом з цього місця до вершини зайняв 40 хвилин (тобто, максимум годину зайняв би підйом назад на вершину і спуск по хребту). Але, якраз, головним аргументом(Андрія) за траверсування було те, що ми зекономимо час. В результаті втратили більше півгодини (це мінімум).

Попавши на трек підйому, йшлось вже набагато приємніше, хоча були ще деякі неприємні моменти (але не буду тут про них). Сліди наші були заметені і часто провалювались в сніг (зверху шар снігу, а знизу жереп), деколи 2-3 метри вліво, вправо і все ок, потім знову провалюємось. Ще йдучи туди, я “агітував”, щоб повертатись не через Шешул, а траверсом (коли закінчується світловий день – цей варіант – безпечніший), на що отримував очікувану відповідь – ні, ми будемо йти через Шешул. В результаті все-таки пішли траверсом. Перед перемичкою вирішили піти напряму (і так було без різниці, бо завжди провалювались в сніг, якого за цей день добряче випало) і вийшли трохи правіше (метрів на 100) дороги, яка зрізає шлях від перемички до траверсу (в принципі, може і на краще, що ми не були на перемичці – а то Андрієві могло стукнути в голову – піти через Шешул).

Прийшлось спуститись в яр, а потім піднятись з нього (напряму, щоб не обходити), за що я отримав лекцію від Андрія, що не вмію користуватись картою і на ній було видно цей яр по горизонталях і т.д. і т.п. Але в той день це все було не важливо (і сил і бажання комусь щось розказувати і доводити не було) – основне, що ми вийшли на наш траверс і скоро будемо в біостаціонарі. Тут ми випили останні запаси чаю, зателефонували рятівникам (повідомили, що все ок) і пішли на біостаціонар.

О 19:00 (через півтора години) ми вже були на біостаціонарі. Всю дорогу прийшлось тропити сніг, який тут був вище колін, але йшлося на диво легко (мабуть через те, що все погано вже було позаду). На біостаціонарі ми вирішували, що робити: хлопці хотіли їхати нічним поїздом, а я хотів залишатись тут на ще одну ніч. У мене не було бажання йти вночі у Кваси, було мало сил, та й ноги у мене були повністю мокрі: у мене були бахіли, але без шнурків і сніг постійно попадав через верх взуття – під кінець походу всередині взуття було багато снігу. В результаті ми розділились: я залишився ночувати, а хлопці, взявши мій навігатор, пішли на нічний поїзд. Повечерявши зі сторожем (між іншим, дуже класний дядько), полягали спати. Щоб не розпалювати мені пічку, я ночував у кімнаті сторожа.

Наступного дня, о 7 ранку прокинувся, поснідав, прибрав місце ночівлі (хлопці ввечері не встигли це зробити), набрав повний термос чаю і пішов сам у Кваси. За ніч нападало багато снігу, місцями слідів не було видно і провалювався у сніг. Вже у лісі йти було супер – мало снігу, нема вітру. І тільки на Джорджевій прелуці (назва якась американська) не було видно ні слідів, ні стежки і прийшлось брести порядка 200 метрів у снігу по пояс. А далі ліс і село. Біля 12 години я був на автобусній зупинці. Через 10 хвилин очікування зупинився бус, який їхав у Чернівці і до Чернівців доїхав у теплі і затишку, попиваючи чай з термоса і “Живчик”. Дорогою весь час лунала музика на іноземній мові, на ній же спілкувався водій автобуса з деякими пасажирами. Я довго не міг зрозуміти, чи то угорська, чи молдавська. Але коли водій на трасі проїхав метрів 500 обочиною на задній передачі – точно зрозумів, що молдавани. . Але хто би вони не були, о 16:00 я вже був у Чернівцях.

Після цього походу, я зрозумів, що не готовий ще ходити в зимові походи, ні фізично, ні психологічно. Можливо, ще погода так вплинула на мене, бо йти в суцільному тумані зимою – досить неприємно, а я хотів отримати від цього походу гарні фотографії і враження. Враження отримав, тільки не такі, як хотів.
На щастя не простудився, тільки декілька днів після походу боліли очі від снігу. В поході я мав з собою гірськолижну маску, але весь похід носив на голові її, а коли потрібно було одягати – там вже була суцільна льодова кірка.

Деякі фотографії з походу

Старт у Квасах	Обтирання	У лісі	Відпочинок
Польоти	Горрри	Горрри	Шешул
Шешул	Шешул	Вивчаємо маршрут	Ялинка
Туман розсіюється	Туман розсіюється	Що там у нас далі по маршруту ?	Хмари наступають
На схилі	Такий “краєвид” був майже цілий день	Медитація	Позаду карниз
Вершина	Портрет	Зимова ялина

Дзвонить телефон, просинаємось (якщо точно, то Вова один просинається я і так не спав – за цілу дорогу може поспав хвилин 20). Надворі темно, ще й брудні вікна, через які і вдень не дуже добре видно, де ми є – не знаємо, Вмикаю навігатор, ми проїхали Татарів. Наступна зупинка – Ворохта (видно багато ліхтарів), потім Вороненка, за якою зразу тунель і Лазещина. Вже за сьому годину, а надворі ще темно. Темно і холодно (в поїзді десь в районі Татарова включили опалення – спочатку ми побачили дим, а потім відчули, що тепліше стало), вночі був заморозок, бо калюжі позамерзали. Але йти нехолодно і ми бадьорим кроком (о 7:05) рушаємо вперед.

Згодом починає світати і ми бачимо вершини Петроса і Говерли. Ого, а вони повністю в снігу. Швиденько доходимо до КПП (там ми були о 7:47), реєструємось і вперед. Ось уже і дорога (8:33), якою ми спускались 1 травня з Кукула і турбаза Казьмещик (8:54). Дорога направо на Петрос, дорога прямо на Говерлу.

Йдемо прямо, зразу ж справа від нас веде стежка до якихось будівель, а лівіше добра дорога, йдемо лівіше. Переходимо через потічок, йдемо біля 10 хвилин, далі дорога роздвоюється, куди йти не знаємо. Витягую навігатор, а він показує, що нам треба повертатись назад. А ми навіть і не сумнівались, що йдемо правильно, повертаємось назад (вийшло лишніх 1.2 км), спочатку йде стежка, потім дорога, є маркування шляху Слід зазначити, що я взагалі не готувався до маршруту (чомусь думав, що Вова знає маршрут, хоча ми тут обоє перший раз були), ні трека не шукав, ні на карту не дивився, ні точок цього району не закидав. Але виручив навігатор і векторна топокарта Карпат з можливістю маршрутизації (вже не перший раз). Далі дорогою стрімко вгору по дуже розбитій лісовозами дорогою. Добре, що болото хоч трохи примерзло. Звідси добре видно Горгани, вершини яких у снігу. Через деякий час дорога розходиться – ми йдемо тією, що бере вліво, я подивився на навігатор, а нам потрібно було йти прямо, але йдемо далі цією (мені здавалось, що ця дорога повертає трохи далі направо). Виявилось, що дорога веде до вирубки лісу. Треба було вернутись назад 200 метрів, але ми вирішили зрізати по азимуту. 10 хвилин йдемо вздовж потічка, потім снігом, виходимо на стежку. Позаду нас йшла група дітей з Костополя, які вийшли з Казьмещика (правда вони йшли без рюкзаків), на цьому відрізку вони нас обігнали.

Тим часом, вирішуємо робити перекус – бутерброди, горішки. Йдемо далі в ліс, а чим далі в ліс – тим більше дров снігу. Вище 1200 м дорога повністю покрита снігом, калюжі покриті товстим (1-2 см) шаром льоду. О 10:50 на полонині Гропа (я так думаю, бо на карті ніде нема позначок її) доганяємо групу з Костополя, прямо перед нами колиби, повертаємо праворуч (дорога, яка йде прямо – також виводить на стежку до Говерли, але там є колиби і вода, хоча і на 400 м довша) і стрімко набираємо висоту. Попереду йде ця група, стежка після них добре втоптана, деколи ми йдемо попереду, але стежка все одно втоптана (хтось недавно тут був до нас). Чим вище – тим сильніший вітер, зустрічаємо хлопців, що йдуть з вершини, кажуть, що на хребті дуже сильний вітер. Цей підйом дається мені важко. постійно відстаю від Вови. Дійсно, на хребті вітер сильнішає (коли йшли другий раз на Попа вітер був ще сильніший), але йти не холодно (у поїзді було холодніше) – куртка, штани не продуваються.

На підйомі зі мною стався цікавий випадок: чоловік, що вів групу дітей йшов позаду мене і сказав фразу: “Та все нормально, всі вчора пили ввечері і йдемо нормально”. Я заперечив, при чому тут алкоголь. У поїзді я розказав Вові цю дивну для мене фразу. А виявляється цей чоловік запитав Вову, чому я так повільно йду, а Вова оригінально пожартував, що я вчора дуже сильно напився і не можу йти. Сам люблю розігрувати людей, але тут Вова мене розіграв по повній програмі.

Перед перемичкою на хребті снігу майже нема – його повністю здвуває вітер, а зліва від нас (на північному боці) починають формуватись карнизи. О 13:08 я виходжу на вершину, де мене уже чекає Вова. На вершині суцільне молоко, а нижче метрів на 80 дуже гарна видимість. На Говерлі багато людей, багато прийшли з Заросляка і одягнені явно не по погоді.

Починаємо спуск у Заросляк з надією добратись до Ворохти і встигнути на рахівський поїзд. Зліва від нас 4 хлопців і дівчина спускаються на лижах (один з них нам потім дуже допоміг). Спуск йде набагато швидше за підйом (для мене, Вова спочатку на спуску трішки відстає).

На висоті 1840 м їмо снікерс з чаєм (19 годин у термосі – а чай ще гарячий) і спускаємось далі. Пару метрів з’їжджаємо на “підсрачниках”. Перший раз ногами не вдалось загальмувати, прийшлось перекидатись на сторону, другий раз вже краще спускаюсь. Знову ж таки багато людей піднімаються з Заросляка – в кросовках, туфлях, а внизу взагалі хлопця в кедах бачили, група дітей (штук 30) з Умані розтягнулась метрів на 200. Мені здається, що їхні керівники роблять несерйозно – в таку погоду вести натовп дітей, а потім будуть писати в новинах – що група дітей загубилась на Говерлі. Чим нижче – тим менше снігу і тим більше болота – в лісі біля Заросляка – суцільне болото.

О 14:48 ми на Заросляку. О 17:00 нам треба вже бути у Ворохті на вокзалі. Пішки ми ніяк не встигаємо, треба транспорту. На самій базі транспорту мало, дорога вкрита льодом і багато машин і автобусів не доїхавши до бази, стоять по дорозі. Йдемо дорогою, попутно питаючи, чи може хтось підвезе. Водій автобуса погоджується, зможе нас забрати, коли повернеться його група. Йдемо далі, надіючись, що буде ще хтось їхати, а то ті групи, що піднімались на Говерлу – то їм до спуск ще далеко. Дорогою швидко їде джип, я навіть не хотів зупиняти, але Вова настояв на своєму – зупиняй. Махнув рукою і Mitsubishi L200 (в кузові машини такої марки нас підвозили у Дземброні, коли я йшов перший раз на Попа) зупинилась. Виявилось, що водій – це один з тих, хто спускався з Говерли на лижах Дуже швидко, як для такої дороги (на дорозі з Заросляка швидкість складала 70-80 км/год) доїхали до Ворохти. Подякували, гроші брати відмовився, ще й по-доброму насварився на нас, щоб ми швидше вилізали, бо у нього немає часу. Просто супер, о 15:45 ми були нв вокзалі, у нас ще було більше години часу, але виявилось, що поїзд запізнюється на 40-50-60 і т.д. хвилин Ми доїли свої бутерброди, попили чаю (за недемократичною ціною ) і з’їли деруни у місцевому кафе і сіли на рахівський поїзд до Делятина, там пересіли на коломийський поїзд, в Коломиї Вова пересів на чернівецький дизель, а я поїхав до батьків.
Так закінчився наш квазізимовий похід.

За день пройшли стандартних 25 км(у нас останнім часом виробився такий стандарт), перепад висот – 1320 м.

GPS-трек маршруту Лазещина – Говерла – Заросляк.

Схід сонця в Лазещині	Кукул	Говерла	Говерла з полонини Гропа
На фоні Говерли	Говерла	Петрос	Петрос і Петросул
Свидовецький хребет	Говерла	На Говерлу	Петрос
Утворення карнизів	Говерла	Петрос в хмарах	Вниз з Говерли
Десь там далеко Говерла	Заросляк	Чорногірський хребет	Брескул
Спуск	Прощальний погляд на Говерлу	Тузік (якого підгодовували у Ворохті)	Маршрут
Профіль висоти

Будильник ми поставили на 7, але, як це завжди буває, остаточно вилізли з наметів біля 8 години. На пальнику розігріли води, зварили гречані пластівці з гречкою, попили чайку, зібрали рюкзаки і вперед. О 9:50 ми вийшли. Вирішили, що йдемо під Петрос, а там буде видно, як буде у мене зі здоровям. Сьогодні на небі ні хмарники, сонце припікає нормально.

20 хвилин ходьби і ми біля урочища Скопеська. Через 30 хвилин ми біля підніжжя Петроса. Політ нормальний, 100% йдемо на Петрос. Йду набираю води, бо після Петроса вода буде нескоро. Повільно піднімаємось на Петрос, По дорозі на великому камені викладено маленькими камінчиками 1+1. Молодці, Хоча така конструкція довго не простоїть, але не обписали фарбою, а гарно виклали камінчиками. На вершині аналогічна аплікація – “Крехів-2010″. Підйом на Петрос в мене зайняв 1 год 16 хв (Вова на 15 хв швидше вийшов).

Перекус на вершині і треба спускатись вниз, спускаємось в Ясіню. В Лазещину не хотіли обоє спускатись, бо були тут недавно, коли йшли на Кукул, в Кваси я не дуже хотів, бо був тут 2 місяці тому, коли йшли з Дземброні у Кваси. З боку Ясіні ми піднімались з Вовою у першому нашому спільному поході. Коли згадуємо той похід – перше, що приходить в голову – це кількість їди, якої нам вистачило б на тиждень.

Спускаємось через Петросул і по стежці, тільки по нормальній стежці, а не як в нашому першому поході. Нижче Петросула знайшли камінь, під яким ми залишили паштет, консерви і згущене молоко (в тому ж таки пам’ятному першому поході), запасів уже не виявилось.

Через 1:40 год виходимо на галявину, де перетинаються 3 стежки, саме тут ми пішли в нашому першому поході прямо (і потім лізли в лоб на хребет), а треба було взяти лівіше. Ще трохи лісом і починається дуже неприємний спуск – крутий і кам’янистий. Потім ми вийшли на полонину Шеса. Тут навігатор показував нам йти вправо, хоча ми 100% знали, що дорога веде прямо, але через 10 хв побачили стежку, яка йшла з лісу і якою ми б вийшли, якщо б пішли за навігатором. Потім уже в селі декілька раз ми зрізали, як показував навігатор і йшли по стежках, а не по дорозі. Останні півтора години дорога йшла відкритою місцевістю, сонце припікало і я вже став почуватись не дуже добре (тим більше, що півночі не спав).

О 5 годині ми прийшли на вокзал. Так як до поїзда було ще більше 2,5 годин, то ми пішли на трасу зупиняти маршрутки. Одразу ж проїхав автобус Хуст-Коломия – для нас це був ідеальний варіант, але автобус нам не зупинився. . Пішли на зупинку зупиняти машини (точніше зупиняв Вова, а я в сидів у тіні на протилежній стороні дороги). Більше 50 машин проїхало за півтора години, але кількість у якість не переросла, ніхто так і не зупинився, в результат пішли на поїзд Рахів-Коломия. В Коломиї взяли таксі і поїхали до мене додому, там переночували і рано поїхали у Чернівці.
Трек спуску Петрос – Ясіня. Відстань – 21.7 км.
Фото з походу

Петрос	Петрос	Петрос	Петрос
Говерла	1+1	Крехів 2010	Вид з Петроса
Лазещина	Схил Петросула	Петросул	Петросул
Такі “кінські коники” живуть у Ясіні	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Петрос

Отже, біля половини 11 ми на повороті у с.Бистрець, даємо гроші полякам – вони їдуть до Дземброні. По дорозі сюди таксист розказав багато цікавої інформації – про гриби, які тут скуповують італійці і київські ресторани, про чорниці, які тут купує Volvo для фарби на їхні автомобілі і т.д.

О 11 годині ми починаємо наш похід. Погода гарна, пече сонце, де-не-де на небі хмаринки. Через півгодини ходьби нас доганяє вантажний автомобіль. Водій сам зупиняється і підбирає нас в кузов. Так 5,5 км ми їдемо 30 хв, замість того, щоб йти годину-півтора. Їхати було весело – інколи по річці, інколи під кутом, що здавалось, що машина може перевернутись.

О 11:30 продовжуємо наш похід пішки, через 15 хв доходимо до роздоріжжя – напрво дорога на Шпиці через полонину Маришевську, а нам наліво – через урочище Гаджина. По дорозі приходиться декілька раз переходити річку. Так як трека в нас немає – то йдемо по маршруту, який проклав навігатор. В одному з місць – стежка петляє через річку, ми вирішуємо річку не переходити, а йти по іншій стежці, яка невдовзі закінчується. Потім дивимось ми відхиляємось від нашої стежки. Йдемо лісом напролом по азимуту, хвилин через 25-30 виходимо на стежку (все одно прийшлось переходити річку). В той час коли ми ходили почалась гроза. Дощ, блискавка, грім – невесело ходити в лісі в таку погоду. Виходимо на галявину, а тут нас чекають … . Чорниці, афини, Vaccinium myrtillus L. – затримали нас тут на 15 хвилин, затримали би на довше, але я постійно підганяв Вову, Вова парирував, що коли бачить перед собою ЦЕ, то він ні про що інше, крім чорниць не думає.

Далі проходимо метрів 600 лісом і виходимо на широку дорогу, трохи далі зустрічаємо 2 хлопців – один з яких знайомий Вови – вони йдуть на г.Ребра. Частину шляху йдемо разом. Трохи вище стоїть джип Range Rover і хлопці будують притулок для фрірайдерів. Зустрічаємо людей, що спускаються з Чорногірського хребта, кажуть, що там була сильна гроза, град. Далі наші шляхи розходяться ми з Вовою йдемо на Шпиці, а наші знайомі на Ребру. Позаду нас (над Бистрецем) чорні зловіщі хмари, чути перекати грому. Проте нам повезло – ця гроза обходить нас стороною.

Біля 16:00 доходимо в урочище Гаджина. Звідси видно так звані Гаджинські водоспади – струмки стікають по крутому схилу. Добре видно г. Ребра. Всюди по дорозі сюди на нас чатують чорниці, час від часу ми зупиняємось через них.

Підходимо під самі скелі – думаємо, куди б це піти – чи в лоб, чи обійти справа, чи зліва. Насправді стежки зліва нема, тут я трохи зморозив, бо подумав, що вершина Шпиць знаходиться лівіше, там де скелі, а виявляється що вершина Шпиць знаходиться справа (тобто на пн.сх. від скель). Якщо б пішли вліво – то дерлись би вгору і вийшли десь посередині між г.Ребра і перемичкою між г. Шпиці і г.Ребра. В лоб не пішли, пішли стежкою. Півгодини підйому і ми на висоті 1800 м. Милуємось красою цих неймовірних скель і йдемо далі. З хребта відкривається вигляд в обидві сторони – зліва від нас Бребенескул, Дземброня, Вухатий Камінь, справа – Туркул, Говерла, Петрос.

О 17:30 ми уже біля Несамовитого, на озері 15 наметів, вогнища, багато людей, йдемо далі, час у нас ще є. Траверсуємо Туркул, Данціж і Пожижевську. Піднімаємось на Брескул. З напрямку Говерли йде поляк, проходить повз нас і я чую різкий запах газу, ну думаю, може він десь щось на пальнику готував і заніс цей запах. Але запах не пропадає, принюхуюсь, а це мій рюкзак “газує”. Відкриваю його, а з балона газу спала кришка і коли я скидав рюкзак то потиснув на клапан і трохи газу вийшло. Перепакував балони так, щоб газ більше не виходив і спускаємось далі. На сьогодні Брескул – був останнім нашим підйомом і, слава Богу, вечір першого дня для мене в поході найважче. Говерлу ми траверснули, ніколи ми ще там не були і було набагато цікавіше обійти її, ніж лізти на неї. Пробую фотографувати небо і захід сонця через поляризаційний фільтр (тобто через скло сонячних окулярів). Показую Вові вершину Попа Івана Мармароського (я ж крутий, був там місяць тому).

О 20:20 ми біля екопункту, хатинка зайнята, йдемо далі, так доходимо (о 21:00) до сідловини (перемички) Петрос-Говерла, де і вирішили заночувати. Тут ми заплатили лісникам по 10 грн за перебування у заповіднику та 30 грн за “паладку” (саме так було написано в квитанції). Можна було ночувати і в будиночку – по 20 (чи 25) грн з чоловіка, але там було багато “шашличників” і ми розклали ту саму “паладку”. Цікаво, що розклали ми її за 10 м від надгробку (забув хто там похований), добре, що цей дух вночі нас не турбував.

Добре, що в нас був пальник і проблема з дровами відпала, хоча дров і багато навколо, але шукати біля десятої години вечора дрова у темному лісі – думаю, що не дуже приємно. Зварили супчику, попили чаю, вина, гречку відклали на завтра і спати. Я ще пробував фотографувати нічне небо, на малій витримці зірок не було видно, а на великій (більше півхвилини зірки перетворювались у риски).

За цей день сукупний кілометраж склав 27.6 км (22 км пішки, 5.6 км машиною).

Трек маршруту з Бистреця на Шпиці (одне зауваження – де точка “Поворот” потрібно йти стежкою, що йде вправо.
Фото з походу

с.Бистрець	Так ми їхали	с.Бистрець	Борцям за волю України
Урочище Гаджина	Шпиці	Струмок	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Чорногірський хребет (справа наліво – Бребенескул, Менчул, Дземброня, Вухатий камінь)
Петрос, Говерла	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці
Несамовите	Великі кізли і г.Гомул (справа)	Цікава хмарка	Та сама хмарка
Данціж, Туркул	Підйом на Брескул	Данціж, Туркул	Хмари над Гаджиною
Хмари над Гаджиною	Вид на Говерлу з Брескула	Там далеко Мармароси	Брескул
Траверсуючи Говерлу	Захід сонця над Петросом	Говерла	Петрос
2 чоловіка і паладка	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Панорами

Гаджина

Шпиці

Справа наліво Ребра, Бребенескул, Менчул, Вухатий камінь

Панорама з Брескула

Говерла з південного заходу

Так ми їхали, шкода, що тільки частина – фотоапарат пізно витягнув.

Дземброня

Захід сонця на Попі Івані

Обсерваторія

Зліва Гутин Томнатик, справа Ребра

Ребра

Віталік на фоні Бребенескула

По дорозі на Несамовите

Панорама з Несамовитого озера

Між Говерлою і Петросом

Панорама з Петроса

Звідти ми прийшли – зліва Петрос, на задньому плані Говерла і Чорногірський хребет

Полонина Менчул

Так ми дійшли до Брескула, обігнавши по дорозі двох “москалькок”, що ночували з нами на Несамовитому. Ще при траверсі Пожижевської мене почало боліти праве коліно (дивно, чому праве, адже раніше були проблемом з меніском лівого коліна, хоча після походу на Явірник-Горган мене наступного дня боліло саме праве коліно – тоді я списав це на холод, вологу). Це коліно мене уже не переставало боліти аж до кінця дня. На Брескул піднімався і спускався (особливо на спуску боліло сильно) шкутильгаючи. Через своє коліно я постійно відставав від хлопців і більшу частину маршруту 3-го дня йшов соло. Хоча, незважаючи на моє коліно від Несамовитого до Говерли ми вклались за 2 години 7 хв – ніби непогано. На Говерлі, як завжди, багато людей, групи з дітьми, ветерани-афганці і т.д. Я хотів відкалібрувати альтиметр у навігаторі, але помилково ввів висоту 20160 м, аж потім побачив як я “калібрував”, хоча якість вимірювання не змінилась – висоту Петроса навігатор показав 2011 м (в межах похибки). А далі для мене було найгірше – стрімкий спуск з Говерли, який зайняв більше часу ніж підйом. Спускався я і задом, і боком, і якби не трекінгові палиці – мені би прийшлось дуже важко. Хлопців я догнав (тобто вони мене там чекали) біля будинку лісника, де вони спілкувались з єгерем. Далі перехід до полонини Скопеська і ще пару кілометрів до підніжжя Петроса.

Тут ми обговорювали наші подальші плани – хлопці хотіли встигнути на раховоз на 19:00 (тобто за 5 годин піднятись на Петрос і спуститись у Кваси), я пропонував як альтернативу варіант з нічним львівським раховозом із пересадкою, бо затяжний спуск швидко я не міг пройти. Були пропозиції збігати без рюкзаків на Петрос і вернутись в Лазещину, я запропонував розійтись – хлопці продовжують маршрут, а я спускаюсь в Лазещину, щоб не гальмувати їх. Ігор висловив іншу думку, щоб я траверснув Петрос і зустрівся з ними за Петросом. В результаті всі троє пішли на вершину. Фотоапарат віддав Віталіку, а то я й так відстаю, а коли ще й фотографую – то взагалі.

Підйом на Петрос дуже стрімкий – з одного боку це добре – кладу ліву ногу на камінь, опираюсь двома руками на палиці і праву ногу підтягую не згинаючи (саме при згині найбільше боліло коліно). На Петрос йшли 1 год 15 хв, що, враховуючи, мій стан вважаю нормальним часом. По дорозі на Петрос знайшов бандану хакі – якщо хто загубив – пишіть, віддам. На вершині Петроса людей уже явно менше, ніж на Говерлі (а значить і чистіше) – чоловік 15-20, майже всі вже спускались, крім нас, ще піднімались хлопці з Тисменницького району з синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами. Сфотографувались декілька раз і вниз у Кваси. Довгий, затяжний спуск, нога болить сильніше, сонце пече нестерпно (при підйомі ще хоч вітер був, а тут вже нема), самому йти не дуже весело. Час від часу хлопці мене чекають, я їх доганяю і через пару хвилин знову йду на самоті. По дорозі зустрічаємо дівчину з рюкзаком, яка за її ж словами “нормальна кобіта – була на Попі Івані, на сплавах, а тут їй погано стало” – тож віддала рюкзак хлопцеві, далі зустрічаю і хлопця, який несе 2 рюкзаки.

Мене доганяють 2 львів’ян, якийсь час ідемо втрьох, потім знову сам. На роздоріжжі мене чекають хлопці, під горою Шешул є 2 варіанти спуску в Кваси – обхід зліва і обхід справа, ми пішли вправо – по воєнній дорозі, яка йде аж від Лазещини. Правда, одразу ж зрізали – дуже крутий спуск повз г.Шешул. Дуже гарна г.Шешул – йдеш а зліва від тебе стіна, як у Дністровському каньйоні.

Так ми дійшли до полонини Менчул (я прийшов о 18:25 – до поїзда залишалась одна година, пішки ми не встигали у будь-якому випадку, а молоковози їхали пізніше). Пішли на біостаціонар, зварили картопельки, купили молока (1,5 л звичайного і 1,5 л квасного) і добре поїли (я вже був добряче зголоднів, адже їли ми тільки біля 9 години на Несамовитому озері). Тут я і помітив, що пропало моє термогорня (термокружка, якщо хтось не знає), швидше за все, я залишив його на Несамовитому, якщо хтось з читачів знайде його там – просьба напишіть.

Біля 9 години вечора ми стартували. По рівному йшлось нормально, але коли був спуск вниз (а це десь було 70% нашої дороги) було трохи важкувато. Так ми йшли нічним лісом, попереду нас виднілись Близниці, позаду г. Шешул і полонина Менчул. По дорозі я відчув дивне відчуття (соррі за тавтологію) – жарко, спотів, а мене час від часу морозить. Чим далі в ліс тим більше дров частіше з’являлось таке відчуття. Потім і голова почала боліти, і крутитись в голові. Але нічого – помаленьку дійшов до джерела мінеральної води. Тут я уже цокотів зубами добре. 2 роки тому у Залізному Порту був випадок зі мною, коли я отримав сонячний удар, симптоми були подібні. (наступного дня зранку мав температуру 37,6 °С, але почував себе краще, то звечора певно була десь на градус вища).

Потім перехід до залізничного вокзалу, посадка на поїзд Рахів-Львів, мертвий сон у цьому поїзді, висадка у Яремчі, продовження сну (2 години) у Яремчі, сідаємо о 5:00 на нічний поїзд Ворохта-Коломия, далі знову сон і о 7 ранку нас зустрічає Коломия.

Висновки походу – трохи загорів (шкіра на носі лущиться), обпік ногу, дістав тепловий (сонячний) удар, травмував коліно, загубив горня, вітер “вкрав підсрачник” АЛЕ це все дрібниці у порівнянні з тим, яке отримав задоволення від наших українських Карпат.

За третій день ми пройшли 29.3 км, в сумі за 3 дні – 59-60 км (перші 5 км я навігатор не вмикав і при стоянках деколи вимикав). Я забув взяти запасний комплект батарейок і прийшлось піти на хитрість – кожного дня я міняв батарейки з навігатора і фотоапарата.

Якщо комусь потрібен GPS-трек нашого походу – можете скачати. GPS-трек походу Чорногорою. Дземброня – Смотрич – Піп Іван – Говерла – Петрос – Кваси
Деякі фото з третього дня.

Туркул	Готування сніданку	Готування сніданку	Сніданок
Польова кухня	Наш стіл	Несамовите	Туркул
Говерла	Говерла	Говерла	Говерла
Петрос	Капличка по дорозі на Петрос	Підйом на Петрос	Петрос
Підйом на Петрос	Підйом на Петрос	Вид з підйому на Петрос	Перший раз на Петросі
Говерла з Петроса	Говерла з Петроса	Підйом на Петрос	Дорога у Кваси
Спуск у Кваси	г.Шешул	Камінь, на якому напис німецькою мовою	г.Шешул
Полонина Менчул	Ось така гарна киця на біостаціонарі	Шешул	Шешул
Профіль висоти – на ньому чітко видно перший день – стрімкий набір висоти від 800 м і до 2000 м і ночівля на вершині, другий день – від 2000 м до 1700м на Несамовитому і третій день – дуже чітко видно, стрімкий спуск з Говерли і стрімкий підйом на Петрос, ну і з Петроса в Кваси стрімкий спуск

Сніданок був аналогічним до вечері – український борщ (з свининою і курятиною), салат “Дністер” ну і, звичайно,чай (з шипшини) – куди без чаю в горах.

Поїли, помили посуд, провітрили спальники, прибрали все за собою і пішли всередину обсерваторії. Вилізли на дах обсерваторії (перший раз був на самому даху – завжди всередині лазили і на ротонду). Краєвиди відкриваються неймовірні – видно всю Чорногору. На даху обсерваторії дме дуже сильний вітер (як казав Ігор вітер тут дме тільки з одного боку – з румунського – отже всі дощі через румунів – треба їм вимикати час від часу свій вітряк ).

Дуже пізно (о 12:55) ми продовжили нашу мандрівку Чорногорою. Далі – стандартний маршрут по хребту. Вийшли на гостроверху вершину, яку я вважав (та і не тільки я) г. Дзембронею, а навігатор показує, що до гори ще біля 1 км йти. Потім дома перевірив на 3 картах – дійсно – та гостроверха вершина – це не г.Дземброня, а просто безіменна висота 1870 м, а г. Дземброня на 8 метрів вища. Хоча ця гора і краща, і тут чіткіше виражена вершина, ніж на г.Дземброня. Біля Дземброні ми зустріли туристів, які були на озерах, говорили, що купались, нормальна вода. Ігор запалився ідеєю – давайте сьогодні йдемо на Несамовите, там ночуємо і завтра на Петрос і спуск у Кваси. Мені такий варіант не дуже подобався, бо 3 день мав бути досить важким (так воно і сталось). Віталік вагався – але після слів Ігоря, що давай збігаємо на Гутин-Томнатик погодився (він на Гутин-Томнатику ще не був). Так як у нас демократія, то більшість перемогла.

Далі по маршруту йде траверс Менчула і досить різкий (але короткий) підйом на хребет. Бребенескул ми мали траверсувати, але Ігор йшов першим попереду і пішов на вершину. Ми з Віталіком за Ігорем також піднялись на вершину Бребенескула. Підйом не викликав жодних труднощів. З вершини Бребенескула видніються Шпиці – одне з найкрасивіших місць у Карпатах. Після Бребенескула – траверс г. Ребра, о 16:30 ми на перемичці до Гутин-Томнатика. Знімаємо рюкзаки і швиденько на Гутин-Томнатик (туди і назад дорога зайняла 30 хвилин). Далі спуск до Несамовитого, по дорозі обдумуємо де би поставити намет, бо на озері сильний вітер (цілу дорогу від Попа Івана до Несамовитого нас супроводжував сильний вітер – деколи від поривів нас тягнуло сильно вправо). Цей же вітер і “вкрав” у мене “підсрачник”, який був причеплений до рюкзака (не везе мені з ними, один з них я залишив, коли йшли на Довбушанку).

Декілька хвилин по 6 – і ми на Несамовитому, розкладаємо намет, Віталік і Ігор скупались в озері (не боячись накликати грозу ), я сказав пас. Крім нас на озері ще 2 москальки і 6 спортсменів (як сказав нам еколог по дорозі). У спортсменів із Хмельницька великі проблеми з наметом – він тріпотить на вітрі і хоче кудись полетіти. Дуже довго вони мучились з наметом, потім перенесли його в інше місце і поставили. Біля нас бівакували ще 2 хлопці з Івано-Франківська, було весело – анекдоти, різні історії, оповіді. З одним з них трапився цікавий випадок – вітер хапнув каремат і почав нести до озера. Хлопець тільки дожене карімат, новий порив вітру і карімат знову “тікає”, так вітер заніс карімат на озеро, але лізти в озеро не прийшлось, через декілька хвилин карімат був уже на протилежному боці озера.

Вечеря знову домашня – салат “Дністер”, смажене куряче філе і тушонка. А на десерт – глінтвейн з лимоном. Все, треба йти спати, завтра буде найважчий день. Сьогодні із запланованих 24 км пройшли тільки 14 км, отже завтра буде лишніх 10 км.

Якщо ви не любите ходити в гори, а віддаєте перевагу авіатуризму – купуйте авиабилеты Украина на авіарейси у нашої компанії.

Польова кухня на Попі Івані	Польова кухня на Попі Івані	Ротонда Білого слона	Мармароси – румунські Михайлик і Феркеу
Обсерваторія	Говерла через грати	Відпочинок на обсерваторії	Обсерваторія
Віталік і я	Чорногірський хребет	Обсерваторія	Обсерваторія
Обсерваторія	Обсерваторія	Піп Іван (Чорна гора)	Піп Іван (Чорна гора)
Дорога на "псевдоДземброню"	"ПсевдоДземброня"	Підйом на хребет	На задньому плані Піп Іван
Бребенескул	Гутин Томнатик	На задньому плані Петрос і Говерла	Шпиці
Траверс г.Ребра	Земля прийом	Оз. Бребенескул	Оз. Бребенескул і г.Бребенескул
Гутин Томнатик	Гутин Томнатик	г. Лемська	Несамовите озеро
Наш намет

Такий вітер супроводжував нас цілий день

]]> http://yablog.org.ua/2010/06/15/chornohora-den-druhyj-pip-ivan-brebeneskul-nesamovyte/feed/ 10 http://yablog.org.ua/2010/06/14/chornohora-den-pershyj-dzembronya-smotrych-pip-ivan/ http://yablog.org.ua/2010/06/14/chornohora-den-pershyj-dzembronya-smotrych-pip-ivan/#comments Mon, 14 Jun 2010 10:49:25 +0000 yAnTar http://yablog.org.ua/?p=2755 В неділю планував поїхати на Скелю Сокільського, але “дякуючи” одному знайомому, який в останній момент відмовився їхати нічого не вийшло. Ніби логічного зв’язку з Чорногорою нема жодного – подумає читач, а насправді зв’язок прямий – телефоную до одного знайомого, іншого – у всіх в неділю є плани, але на середу мені пропонують приєднатись до одноденного походу на Близницю, а у четвер – на Чорногору. Мій вибір випав на Чорногору (подібним маршрутом йшли минулого року).. В середу спакувавши рюкзак поїхав у Коломию. По дорозі додому зайшов на автостанцію, де сказали, що перший автобус на Верховину відправляється о 6:10 (ми домовлялись на 7:40, але поміняли плани і вирішили йти на 6:10). Раненько приходимо на автостанцію – тут нас чекає сюрприз – водій автобуса на Косів пропонує їхати з ним до Косова, бо верховинського автобуса о 6:10 не буде. У касі кажуть, що автобус буде і готові продати нам квитки, диспетчер каже, що автобуса не буде – дивна у нас автостанція. Їдемо до Косова з надією пересісти там на автобус до Верховини. У Косові наступний автобус до Верховини о 8:45 – тобто той, який їде з Коломиї о 7:40.

Тим часом вирішуємо перепакувати рюкзаки і попити чайку – і тут нас чекає неприємний сюрприз. При зарядці балонів Віталік зарядив їх під зав’язку і з 3-х балонів працює тільки один (в решти двох не відкривається клапан). Знайшли шпицю від парасолі і за допомогою неї випустили лишній газ (якщо б запалили сірник – було би гарне фаєр-шоу), але пальник все одно не працює. Потрібно викидати балони – ми довго сперечались, що з ними робити – Ігор пропонував викинути у смітник, а ми з Віталіком пропонували або закопати, або здати МНСникам. В результаті взяли балони з собою з надією, що ще щось придумаємо.

Біля 9 години приїхав автобус Коломия-Верховина і ми через півтора години їзди приїхали у Верховину. Там чекаємо ще більше години на автобус Верховина-Шибене, пакуємось (по-іншому сказати не можна) у цей автобус (хоча автобусом його важко назвати, йому більше підходила назва – термостат) і вперед. я ще й сидів в тому автобусі. Біля 13 години ми виходимо на маршрут. О 13:50 доходимо до початку маршруту на Піп Іван, вмикаю свій навігатор і далі по маршруту. Дуже сильно пече сонце, я час від часу згадую події річної давності, коли я дуже важко піднімався по такому сонцю цим маршрутом. О 15:30 ми біля колиб, відпочиваємо, набираємо води, фотографую майбутнього пастуха Василька (ніяк не хотів фотографуватись, тільки після 3 жмень арахісу з ізюмом ). Тут ми просиділи біля 45 хвилин, далі пішли на Смотрич (на Вухатому камені Віталік уже був, а на Смотричі ні, та й Ігор казав, що через Смотрич буде швидше). Вийшло можливо і не швидше через Смотрич, але набагато приємніше – лісом, потім жерепом – сонце не так пече, як йти через Вухатий камінь. На Смотрич ми піднялись аж о 19:20. 15 хвилин на фотографування, одягання віндстопера (незважаючи на спеку – тут відчутний сильний і не зовсім теплий вітер) і вперед на Попа. Трохи нижче Смотрича набираємо воду (спочатку мали йти до перемички Смотрич – Вухатий і там набирати воду ,але побачили швидше озерце – пішли до нього – вода не айс, потім чуть вище знайшли воду). Набрали кожен по 5 л води. Мене ці 5 л і добили. Швидкість пересування у мене прямувала до нуля. Хлопці взяли у мене 3.5 л води і далось йшлось трохи легше (але все одно останні метри на Попа для мене були важкими – у попередніх походах мій рюкзак важив менше порядка на третину).

О 22:00 Віталік і Ігор піднялись на вершину, через 10 хвилин вийшов і я. Були вже сутінки. Всередині стояв один намет, голос з якого сказав, щоб ми не брали дрова, які він назбирав (нам і не потрібно – у нас пальник). Розташувались в одній із кімнат обсерваторії, трохи прибравши її. А далі був святковий стіл (Ігор звик в горах харчуватись як дома) – на перше справжній український борщ ( з куряим філе) і на друге – салат “Дністер” (їсти такі страви в горах просто супер – тільки нести капусту, картоплю і все решта трохи важкувато). Ігор мав з собою газову лампу – це було просто супер – світла вистачало, щоб освітлити все наше приміщення (забув сказати, що балони поремонтували – запхавши голку в клапан – більше балони заправляти не можна буде, але проте у нас було і світло, і газова плитка ).

Біля 2 години лягли спати, потрібно виспатись, бо 2 день мав бути найважчим – у планах було пройти від Попа до перемички Говерла-Петрос. За перший день пройшли зовсім небагато – 15.7 км, проте першого дня різкий набір висоти від 900 м до 2020 м.

Смотрич із Дземброні	Смотрич	Затшина хатинка	Мілка
Полонина	Майбутній пастух Василько	Гори	По дорозі на Смотрич
По дорозі на Смотрич	Рододендрон карпатський	Стежка на Смотрич	Піп Іван з вершини Смотрича
Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Цей камінь здалеку мені нагадує голову римського воїна
Скелі на Смотричі	Рододендрон карпатський	Смотрич	Віталік на фоні Попа Івана
Піп Іван з печери на Смотричі	Вухатий камінь	Вечірній Піп Іван

]]> http://yablog.org.ua/2010/06/14/chornohora-den-pershyj-dzembronya-smotrych-pip-ivan/feed/ 8 http://yablog.org.ua/2010/05/12/kukul-part-2/ http://yablog.org.ua/2010/05/12/kukul-part-2/#comments Wed, 12 May 2010 10:58:54 +0000 yAnTar http://yablog.org.ua/?p=2514 В першій частині я писав як ми сходили на Кукул. Йдучи вздовж потічка Форесок ми постійно бачили Петрос і почали планувати наступний похід – через 2 тижні (наступного тижня мав бути матч Буковина – Бастіон і ) на Петрос. Чим ближче ми підходили до розвилки дороги на Лазещину і Козьмещик – тим сміливішими у нас ставали плани. У когось (не пам’ятаю в кого саме) виникла думка – а давай сьогодні на Козьмещику переночуємо, а завтра раненько на Петрос, пізніше Козьмещик помінявся на колиби під Петросом. А потім Вова запропонував для чого чекати до завтра йдемо сьогодні.За такими розмовами ми дійшли до Козьмещика, вирішили перестрахуватись і домовитись за ночівлю, якщо б ми не встигали на нічний поїзд Рахів-Львів. Господар хати виявився трохи дивним чоловіком, спочатку запитав звідки ми, подивився на нас, подумав і сказав, що місць нема, всі зайняті і т.д. Знаходимо поляну біля річки, варимо гречку з тушонкою, складаємо необхідні речі у один рюкзак (який ніс Вова), решта речей залишаємо з Вованом (який відмовився йти на Петрос). Рівно о 15:00 стартуємо. Лісом йдеться легко, далі йде серйозний підйом, замість того, щоб іти серпантином зрізаємо. Час від часу зупиняємось (я зупиняюсь частіше), щоб перепочити. Чим ближче до Петроса, тим більші шматки снігу зустрічаються, по дорозі течуть струмки талої води. По дорозі зустрічаємо багато туристів, але всі вони йдуть вниз, тільки ми одні йдемо вверх. О 16:40 ми біля колиб, за 20 хвилин доходимо до місця нашої ночівлі, коли ми тут були минулого разу. Стає трохи холодніше, але вітру немає. О 17:20 зустрічаємо хлопців, що спустились з Петроса – вони кажуть, що спуск у них зайняв півтора години і що дуже важко спускатись (топиться сніг і дуже слизько) без трекінгових палиць. Обмірковуючи нашу ситуацію, ми повертаємось назад (наш підйом закінчився на висоті 1600 мнрм). Для Вови це вже третій (для мене другий) невдалий підйом на Петрос зі сторони Лазещини. О 19:13 приходимо на місце дислокації Вована, їмо, відпочиваємо (у мене сил вже майже нема) і йдемо в Лазещину. Сонце заходить, одягаємо ліхтарики і так в темноті йдемо. На КПП реєструємось, розказуємо звідки, куди йдемо. Останній кілометр дороги в Лазещині я вже ледве йшов (на п’ятах утворились величезні мозолі і кожен крок давався мені важко) О пів на одинадцяту ночі ми приходимо на залізничну станцію.

Крім нас тут ще двоє хлопців, виявляється вони з Литви, приїхали до нас в Карпати. По-українськи не розуміють нічого, по-російськи декілька слів. Спілкуємось (це більше стосується обидвох Вов) по-англійськи. Знайомство починається банальним “Would you like tea”, який, ми заварили на пальнику. Потім спільна вечеря, гра в дурака, фотка на память. Приємні хлопці.

Так закінчується 1 травня. Мій день народження як почався на вокзалі (у Франківську), так і закінчився на вокзалі (в Лазещині). О 1:30 приїжджає раховоз, у нас загальні квитки, наші знайомі з Литви квитки не взяли, пробують сісти в плацкарт (у Лазещині квитки продають тільки у загальний вагон, старенький дідок виписує ручкою квитки). Провідник хотів здерти з них по 70 грн (за плацкарт) або по 40 грн за загальний вагон (реально він коштує 15). Вова домовився з провідником – до Франківська заплатили по 15 грн за плацкарт, а далі взяли квитки у касі на Львів. Ми у Франківську пересідаємо зразу на поїзд Львів-Чернівці (знову загальний вагон), переходимо з м’якого 3 вагона у твердий 2 (там менше людей і нема смороду). У 9 ранку в Чернівцях.
Так закінчився наш похід на Кукул. За день (15 годин) намотали ні мало, ні багато – 44.7 км (на треку 43.9 км, частину я витер – писав в першій частині). Якщо комусь потрібно – трек нашого маршруту (одна поправка – в районі г. Кукул від точки 817 до точки 1002 потрібно йти по стежці).

Дорога на Петрос	Петрос	Петрос	Крокуси
Сніг	Говерла	Петрос	Говерла
Потічок	Крокуси		Петрос
Петрос	Петрос	Говерла	У Лазещині з нашими знайомими з Литви
Профіль висоти

 

Свидовецький хребет

Горгани (зліва направо – Довбушанка, Малий Горган, Синяк, Хом’як)

Чорногора – Свидовець (в центрі Говерла і Петрос)

Чорногора

Чорногора

]]> http://yablog.org.ua/2010/05/12/kukul-part-2/feed/ 13 http://yablog.org.ua/2009/10/04/panoramy-chornohory-2/ http://yablog.org.ua/2009/10/04/panoramy-chornohory-2/#comments Sun, 04 Oct 2009 20:37:58 +0000 yAnTar http://yablog.org.ua/?p=1541 Під час походу на Шпиці (перша частини і друга частина тут) зробив декілька панорам. Пробував зшивати в hugin i в ArcSoft Panorama Maker. ІМХО, результати кращі показує друга програма – вона більше згладжує переходи між кадрами(особливо, це помітно на небі), але в той же час, на одній панорамі було помічено зниження яскравості кольору (більше розмита одна ділянка фотографії).

 

 

 

Справа наліво – Говерла, Брескул, Пожижевська, Данціж, Туркул (не знаю, що за гора на передньому плані)

г.Туркул, внизу Несамовите озеро

Невідома гора біля Гутин Томнатика, зліва видно Гутин Томнатик

Урочище Гаджина

360°-градусна панорама Чорногірського хребта

]]> http://yablog.org.ua/2009/10/04/panoramy-chornohory-2/feed/ 6