yAnTar блог - про моє життя » Чорногора

Бистрець – Шпиці – Петрос – Ясіня. День другий

yAnTar — Sat, 28 Aug 2010 12:25:57 +0000

Початок тут. Другий день нашого походу для мене почався дуже рано – о 3 годині ночі. Саме тоді я проснувся і відчув, що у мене температура – кожен дотик тіла до спальника – і мене морозить. Розбудив Вову, Вова знайшов якусь таблетку. Цікаво, що таблетки в нього не у блістерах, а так – без упаковки, він їх по кольору і розміру розрізняє (згадав виступ Вадіка Галигіна про професії і про фармацевта). Взагалі дуже добре, коли з тобою у поході є ходяча аптека . Потім я не міг довго заснути, хтось ще ходив біля намету (напевно якийсь пес або миша, або дух від того пам’ятника ), лісники ще чогось ходили півночі.Десь біля години п’ятої я заснув (я ще думав, може піти . Вранці прокинувся цілий мокрий – температура спала, мені було вже краще. Взагалі дивно, що я дістав тепловий удар, адже попереднього дня сонце ховалось за хмарами, був вітерець. Тільки один момент був – коли ми траверсували Говерлу – сонце зайшло за хмару, подув вітерець, я одягнув свою віндстоперку, через деякий час вийшло сонце і добряче припекло до чорної віндстоперки. Я деякий час не знімав її (було ліньки) і тільки тоді я міг отримати щось типу теплового удару, але це було недовго – порядка 15 хвилин. Цього року другий раз на Чорногорі – і другий раз з тепловим ударом. Не любить мене Чорногора.
Будильник ми поставили на 7, але, як це завжди буває, остаточно вилізли з наметів біля 8 години. На пальнику розігріли води, зварили гречані пластівці з гречкою, попили чайку, зібрали рюкзаки і вперед. О 9:50 ми вийшли. Вирішили, що йдемо під Петрос, а там буде видно, як буде у мене зі здоровям. Сьогодні на небі ні хмарники, сонце припікає нормально.
20 хвилин ходьби і ми біля урочища Скопеська. Через 30 хвилин ми біля підніжжя Петроса. Політ нормальний, 100% йдемо на Петрос. Йду набираю води, бо після Петроса вода буде нескоро. Повільно піднімаємось на Петрос, По дорозі на великому камені викладено маленькими камінчиками 1+1. Молодці, Хоча така конструкція довго не простоїть, але не обписали фарбою, а гарно виклали камінчиками. На вершині аналогічна аплікація – “Крехів-2010″. Підйом на Петрос в мене зайняв 1 год 16 хв (Вова на 15 хв швидше вийшов).
Перекус на вершині і треба спускатись вниз, спускаємось в Ясіню. В Лазещину не хотіли обоє спускатись, бо були тут недавно, коли йшли на Кукул, в Кваси я не дуже хотів, бо був тут 2 місяці тому, коли йшли з Дземброні у Кваси. З боку Ясіні ми піднімались з Вовою у першому нашому спільному поході. Коли згадуємо той похід – перше, що приходить в голову – це кількість їди, якої нам вистачило б на тиждень.
Спускаємось через Петросул і по стежці, тільки по нормальній стежці, а не як в нашому першому поході. Нижче Петросула знайшли камінь, під яким ми залишили паштет, консерви і згущене молоко (в тому ж таки пам’ятному першому поході), запасів уже не виявилось.
Через 1:40 год виходимо на галявину, де перетинаються 3 стежки, саме тут ми пішли в нашому першому поході прямо (і потім лізли в лоб на хребет), а треба було взяти лівіше. Ще трохи лісом і починається дуже неприємний спуск – крутий і кам’янистий. Потім ми вийшли на полонину Шеса. Тут навігатор показував нам йти вправо, хоча ми 100% знали, що дорога веде прямо, але через 10 хв побачили стежку, яка йшла з лісу і якою ми б вийшли, якщо б пішли за навігатором. Потім уже в селі декілька раз ми зрізали, як показував навігатор і йшли по стежках, а не по дорозі. Останні півтора години дорога йшла відкритою місцевістю, сонце припікало і я вже став почуватись не дуже добре (тим більше, що півночі не спав).
О 5 годині ми прийшли на вокзал. Так як до поїзда було ще більше 2,5 годин, то ми пішли на трасу зупиняти маршрутки. Одразу ж проїхав автобус Хуст-Коломия – для нас це був ідеальний варіант, але автобус нам не зупинився. . Пішли на зупинку зупиняти машини (точніше зупиняв Вова, а я в сидів у тіні на протилежній стороні дороги). Більше 50 машин проїхало за півтора години, але кількість у якість не переросла, ніхто так і не зупинився, в результат пішли на поїзд Рахів-Коломия. В Коломиї взяли таксі і поїхали до мене додому, там переночували і рано поїхали у Чернівці.

Трек спуску Петрос – Ясіня. Відстань – 21.7 км.

Фото з походу

Петрос	Петрос	Петрос	Петрос
Говерла	1+1	Крехів 2010	Вид з Петроса
Лазещина	Схил Петросула	Петросул	Петросул
Такі “кінські коники” живуть у Ясіні	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Петрос

Бистрець – Шпиці – Петрос – Ясіня. День перший

yAnTar — Fri, 27 Aug 2010 21:21:18 +0000

Давно я не писав нічого на блог, хоча матеріалу є багато (походb на Мармароси, Протяте каміння, фестиваль Битва націй і ін.), то часу не вистачало, то натхнення не було. Логічно, що спочатку мав би написати про Мармароси (так як на них був швидше), але напишу про Шпиці (де був недавно). На Шпицях я вже був минулого року, але ми йшли з Завоєлі через полонину Маришевську, а хотілось ще піти з Бистреця.Наш похід почався стандартно – поїзд Чернівці-Львів до Коломиї, ночівля в Коломиї і зранку маршруткою у Верховину. Маршрутка о 6:10 вже не ходить, прийшлось їхати о 7:40. Біля 10 години ми були у Верховині, до автобуса залишалось ще 2 години і щоби їх не тратити ми пішли домовлятись з поляками (які сіли у Косові) про спільне добирання на таксі (вони йшли на чорногірського Попа). Залишивши біля них рюкзаки пішли шукати таксистів, запропонували до повороту на Дземброню – 120 грн, до повороту на Бистрець – 90 грн. Вернулись до “наших поляків” пояснили на пальцях їм скільки треба платити (дивно, що ні по-українськи, ні по-російськи вони нічого не розуміли, тільки трохи по-англійськи). Поляки знову довго думали – але врешті-решт погодились (вже у машині у мене склалось враження, що вони чогось боялись – чи думали, що ми їх кудись завеземо і заберемо речі, чи що, хз).
Отже, біля половини 11 ми на повороті у с.Бистрець, даємо гроші полякам – вони їдуть до Дземброні. По дорозі сюди таксист розказав багато цікавої інформації – про гриби, які тут скуповують італійці і київські ресторани, про чорниці, які тут купує Volvo для фарби на їхні автомобілі і т.д.
О 11 годині ми починаємо наш похід. Погода гарна, пече сонце, де-не-де на небі хмаринки. Через півгодини ходьби нас доганяє вантажний автомобіль. Водій сам зупиняється і підбирає нас в кузов. Так 5,5 км ми їдемо 30 хв, замість того, щоб йти годину-півтора. Їхати було весело – інколи по річці, інколи під кутом, що здавалось, що машина може перевернутись.
О 11:30 продовжуємо наш похід пішки, через 15 хв доходимо до роздоріжжя – напрво дорога на Шпиці через полонину Маришевську, а нам наліво – через урочище Гаджина. По дорозі приходиться декілька раз переходити річку. Так як трека в нас немає – то йдемо по маршруту, який проклав навігатор. В одному з місць – стежка петляє через річку, ми вирішуємо річку не переходити, а йти по іншій стежці, яка невдовзі закінчується. Потім дивимось ми відхиляємось від нашої стежки. Йдемо лісом напролом по азимуту, хвилин через 25-30 виходимо на стежку (все одно прийшлось переходити річку). В той час коли ми ходили почалась гроза. Дощ, блискавка, грім – невесело ходити в лісі в таку погоду. Виходимо на галявину, а тут нас чекають … . Чорниці, афини, Vaccinium myrtillus L. – затримали нас тут на 15 хвилин, затримали би на довше, але я постійно підганяв Вову, Вова парирував, що коли бачить перед собою ЦЕ, то він ні про що інше, крім чорниць не думає.
Далі проходимо метрів 600 лісом і виходимо на широку дорогу, трохи далі зустрічаємо 2 хлопців – один з яких знайомий Вови – вони йдуть на г.Ребра. Частину шляху йдемо разом. Трохи вище стоїть джип Range Rover і хлопці будують притулок для фрірайдерів. Зустрічаємо людей, що спускаються з Чорногірського хребта, кажуть, що там була сильна гроза, град. Далі наші шляхи розходяться ми з Вовою йдемо на Шпиці, а наші знайомі на Ребру. Позаду нас (над Бистрецем) чорні зловіщі хмари, чути перекати грому. Проте нам повезло – ця гроза обходить нас стороною.
Біля 16:00 доходимо в урочище Гаджина. Звідси видно так звані Гаджинські водоспади – струмки стікають по крутому схилу. Добре видно г. Ребра. Всюди по дорозі сюди на нас чатують чорниці, час від часу ми зупиняємось через них.
Підходимо під самі скелі – думаємо, куди б це піти – чи в лоб, чи обійти справа, чи зліва. Насправді стежки зліва нема, тут я трохи зморозив, бо подумав, що вершина Шпиць знаходиться лівіше, там де скелі, а виявляється що вершина Шпиць знаходиться справа (тобто на пн.сх. від скель). Якщо б пішли вліво – то дерлись би вгору і вийшли десь посередині між г.Ребра і перемичкою між г. Шпиці і г.Ребра. В лоб не пішли, пішли стежкою. Півгодини підйому і ми на висоті 1800 м. Милуємось красою цих неймовірних скель і йдемо далі. З хребта відкривається вигляд в обидві сторони – зліва від нас Бребенескул, Дземброня, Вухатий Камінь, справа – Туркул, Говерла, Петрос.
О 17:30 ми уже біля Несамовитого, на озері 15 наметів, вогнища, багато людей, йдемо далі, час у нас ще є. Траверсуємо Туркул, Данціж і Пожижевську. Піднімаємось на Брескул. З напрямку Говерли йде поляк, проходить повз нас і я чую різкий запах газу, ну думаю, може він десь щось на пальнику готував і заніс цей запах. Але запах не пропадає, принюхуюсь, а це мій рюкзак “газує”. Відкриваю його, а з балона газу спала кришка і коли я скидав рюкзак то потиснув на клапан і трохи газу вийшло. Перепакував балони так, щоб газ більше не виходив і спускаємось далі. На сьогодні Брескул – був останнім нашим підйомом і, слава Богу, вечір першого дня для мене в поході найважче. Говерлу ми траверснули, ніколи ми ще там не були і було набагато цікавіше обійти її, ніж лізти на неї. Пробую фотографувати небо і захід сонця через поляризаційний фільтр (тобто через скло сонячних окулярів). Показую Вові вершину Попа Івана Мармароського (я ж крутий, був там місяць тому).
О 20:20 ми біля екопункту, хатинка зайнята, йдемо далі, так доходимо (о 21:00) до сідловини (перемички) Петрос-Говерла, де і вирішили заночувати. Тут ми заплатили лісникам по 10 грн за перебування у заповіднику та 30 грн за “паладку” (саме так було написано в квитанції). Можна було ночувати і в будиночку – по 20 (чи 25) грн з чоловіка, але там було багато “шашличників” і ми розклали ту саму “паладку”. Цікаво, що розклали ми її за 10 м від надгробку (забув хто там похований), добре, що цей дух вночі нас не турбував.
Добре, що в нас був пальник і проблема з дровами відпала, хоча дров і багато навколо, але шукати біля десятої години вечора дрова у темному лісі – думаю, що не дуже приємно. Зварили супчику, попили чаю, вина, гречку відклали на завтра і спати. Я ще пробував фотографувати нічне небо, на малій витримці зірок не було видно, а на великій (більше півхвилини зірки перетворювались у риски).
За цей день сукупний кілометраж склав 27.6 км (22 км пішки, 5.6 км машиною).
Трек маршруту з Бистреця на Шпиці (одне зауваження – де точка “Поворот” потрібно йти стежкою, що йде вправо.

Фото з походу

с.Бистрець	Так ми їхали	с.Бистрець	Борцям за волю України
Урочище Гаджина	Шпиці	Струмок	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Чорногірський хребет (справа наліво – Бребенескул, Менчул, Дземброня, Вухатий камінь)
Петрос, Говерла	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці
Несамовите	Великі кізли і г.Гомул (справа)	Цікава хмарка	Та сама хмарка
Данціж, Туркул	Підйом на Брескул	Данціж, Туркул	Хмари над Гаджиною
Хмари над Гаджиною	Вид на Говерлу з Брескула	Там далеко Мармароси	Брескул
Траверсуючи Говерлу	Захід сонця над Петросом	Говерла	Петрос
2 чоловіка і паладка	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Панорами

Гаджина

Шпиці

Справа наліво Ребра, Бребенескул, Менчул, Вухатий камінь

Панорама з Брескула

Говерла з південного заходу

Так ми їхали, шкода, що тільки частина – фотоапарат пізно витягнув.

Панорами Чорногори

yAnTar — Thu, 17 Jun 2010 09:19:52 +0000

Як писав у трьох попередніх постах (день перший, день другий, день третій) – недавно ми успішно пройшлись Чорногірським хребтом – від Дземброні до Квасів.. Викладаю тут декілька панорам з Чорногірського хребта. Зшивав у програмі Autopano pro. Я фотограф-любитель (аматор), тому прошу строго не судити, але критику сприймаю адекватно.

Дземброня

Захід сонця на Попі Івані

Обсерваторія

Зліва Гутин Томнатик, справа Ребра

Ребра

Віталік на фоні Бребенескула

По дорозі на Несамовите

Панорама з Несамовитого озера

Між Говерлою і Петросом

Панорама з Петроса

Звідти ми прийшли – зліва Петрос, на задньому плані Говерла і Чорногірський хребет

Полонина Менчул

Чорногора. День третій. Несамовите – Говерла – Петрос – Кваси

yAnTar — Wed, 16 Jun 2010 14:56:26 +0000

Так як перші 2 дні ми трохи філонили, то третього дня ми мали надолужити згаяне (а конкретніше – 10 км). Потрібно було добре виспатись, що я з успіхом провалив (у наметі було жарко і я довго не міг заснути). Зранку о 7 підйом, сніданок (як завжди – це салат “Дністер” і м’ясне – смажена курятина і свинна тушонка). Незважаючи на те, що встали ми перші на озері, вийшли ми останніми.А вийшли ми аж у 10 годині. Так як сьогодні треба було швидко і багато йти – то на вершину Туркула ми не йшли – траверснули її, Наступною за Туркулом була г.Данціж, яку ми також траверсували. На Пожижевську мали підніматись, але пішли також траверсом, хоча мені і цікавіше було йти траверсом – ніколи ним не ходив. Траверсом хоч і цікаво було йти, але ноги (через спеку були в шортах), які вчора попік сонцем, кололи голки альпійки.
Так ми дійшли до Брескула, обігнавши по дорозі двох “москалькок”, що ночували з нами на Несамовитому. Ще при траверсі Пожижевської мене почало боліти праве коліно (дивно, чому праве, адже раніше були проблемом з меніском лівого коліна, хоча після походу на Явірник-Горган мене наступного дня боліло саме праве коліно – тоді я списав це на холод, вологу). Це коліно мене уже не переставало боліти аж до кінця дня. На Брескул піднімався і спускався (особливо на спуску боліло сильно) шкутильгаючи. Через своє коліно я постійно відставав від хлопців і більшу частину маршруту 3-го дня йшов соло. Хоча, незважаючи на моє коліно від Несамовитого до Говерли ми вклались за 2 години 7 хв – ніби непогано. На Говерлі, як завжди, багато людей, групи з дітьми, ветерани-афганці і т.д. Я хотів відкалібрувати альтиметр у навігаторі, але помилково ввів висоту 20160 м, аж потім побачив як я “калібрував”, хоча якість вимірювання не змінилась – висоту Петроса навігатор показав 2011 м (в межах похибки). А далі для мене було найгірше – стрімкий спуск з Говерли, який зайняв більше часу ніж підйом. Спускався я і задом, і боком, і якби не трекінгові палиці – мені би прийшлось дуже важко. Хлопців я догнав (тобто вони мене там чекали) біля будинку лісника, де вони спілкувались з єгерем. Далі перехід до полонини Скопеська і ще пару кілометрів до підніжжя Петроса.
Тут ми обговорювали наші подальші плани – хлопці хотіли встигнути на раховоз на 19:00 (тобто за 5 годин піднятись на Петрос і спуститись у Кваси), я пропонував як альтернативу варіант з нічним львівським раховозом із пересадкою, бо затяжний спуск швидко я не міг пройти. Були пропозиції збігати без рюкзаків на Петрос і вернутись в Лазещину, я запропонував розійтись – хлопці продовжують маршрут, а я спускаюсь в Лазещину, щоб не гальмувати їх. Ігор висловив іншу думку, щоб я траверснув Петрос і зустрівся з ними за Петросом. В результаті всі троє пішли на вершину. Фотоапарат віддав Віталіку, а то я й так відстаю, а коли ще й фотографую – то взагалі.
Підйом на Петрос дуже стрімкий – з одного боку це добре – кладу ліву ногу на камінь, опираюсь двома руками на палиці і праву ногу підтягую не згинаючи (саме при згині найбільше боліло коліно). На Петрос йшли 1 год 15 хв, що, враховуючи, мій стан вважаю нормальним часом. По дорозі на Петрос знайшов бандану хакі – якщо хто загубив – пишіть, віддам. На вершині Петроса людей уже явно менше, ніж на Говерлі (а значить і чистіше) – чоловік 15-20, майже всі вже спускались, крім нас, ще піднімались хлопці з Тисменницького району з синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами. Сфотографувались декілька раз і вниз у Кваси. Довгий, затяжний спуск, нога болить сильніше, сонце пече нестерпно (при підйомі ще хоч вітер був, а тут вже нема), самому йти не дуже весело. Час від часу хлопці мене чекають, я їх доганяю і через пару хвилин знову йду на самоті. По дорозі зустрічаємо дівчину з рюкзаком, яка за її ж словами “нормальна кобіта – була на Попі Івані, на сплавах, а тут їй погано стало” – тож віддала рюкзак хлопцеві, далі зустрічаю і хлопця, який несе 2 рюкзаки.
Мене доганяють 2 львів’ян, якийсь час ідемо втрьох, потім знову сам. На роздоріжжі мене чекають хлопці, під горою Шешул є 2 варіанти спуску в Кваси – обхід зліва і обхід справа, ми пішли вправо – по воєнній дорозі, яка йде аж від Лазещини. Правда, одразу ж зрізали – дуже крутий спуск повз г.Шешул. Дуже гарна г.Шешул – йдеш а зліва від тебе стіна, як у Дністровському каньйоні.
Так ми дійшли до полонини Менчул (я прийшов о 18:25 – до поїзда залишалась одна година, пішки ми не встигали у будь-якому випадку, а молоковози їхали пізніше). Пішли на біостаціонар, зварили картопельки, купили молока (1,5 л звичайного і 1,5 л квасного) і добре поїли (я вже був добряче зголоднів, адже їли ми тільки біля 9 години на Несамовитому озері). Тут я і помітив, що пропало моє термогорня (термокружка, якщо хтось не знає), швидше за все, я залишив його на Несамовитому, якщо хтось з читачів знайде його там – просьба напишіть.
Біля 9 години вечора ми стартували. По рівному йшлось нормально, але коли був спуск вниз (а це десь було 70% нашої дороги) було трохи важкувато. Так ми йшли нічним лісом, попереду нас виднілись Близниці, позаду г. Шешул і полонина Менчул. По дорозі я відчув дивне відчуття (соррі за тавтологію) – жарко, спотів, а мене час від часу морозить. Чим далі в ліс тим більше дров частіше з’являлось таке відчуття. Потім і голова почала боліти, і крутитись в голові. Але нічого – помаленьку дійшов до джерела мінеральної води. Тут я уже цокотів зубами добре. 2 роки тому у Залізному Порту був випадок зі мною, коли я отримав сонячний удар, симптоми були подібні. (наступного дня зранку мав температуру 37,6 °С, але почував себе краще, то звечора певно була десь на градус вища).
Потім перехід до залізничного вокзалу, посадка на поїзд Рахів-Львів, мертвий сон у цьому поїзді, висадка у Яремчі, продовження сну (2 години) у Яремчі, сідаємо о 5:00 на нічний поїзд Ворохта-Коломия, далі знову сон і о 7 ранку нас зустрічає Коломия.
Висновки походу – трохи загорів (шкіра на носі лущиться), обпік ногу, дістав тепловий (сонячний) удар, травмував коліно, загубив горня, вітер “вкрав підсрачник” АЛЕ це все дрібниці у порівнянні з тим, яке отримав задоволення від наших українських Карпат.
За третій день ми пройшли 29.3 км, в сумі за 3 дні – 59-60 км (перші 5 км я навігатор не вмикав і при стоянках деколи вимикав). Я забув взяти запасний комплект батарейок і прийшлось піти на хитрість – кожного дня я міняв батарейки з навігатора і фотоапарата.
Якщо комусь потрібен GPS-трек нашого походу – можете скачати. GPS-трек походу Чорногорою. Дземброня – Смотрич – Піп Іван – Говерла – Петрос – Кваси

Деякі фото з третього дня.

Туркул	Готування сніданку	Готування сніданку	Сніданок
Польова кухня	Наш стіл	Несамовите	Туркул
Говерла	Говерла	Говерла	Говерла
Петрос	Капличка по дорозі на Петрос	Підйом на Петрос	Петрос
Підйом на Петрос	Підйом на Петрос	Вид з підйому на Петрос	Перший раз на Петросі
Говерла з Петроса	Говерла з Петроса	Підйом на Петрос	Дорога у Кваси
Спуск у Кваси	г.Шешул	Камінь, на якому напис німецькою мовою	г.Шешул
Полонина Менчул	Ось така гарна киця на біостаціонарі	Шешул	Шешул
Профіль висоти – на ньому чітко видно перший день – стрімкий набір висоти від 800 м і до 2000 м і ночівля на вершині, другий день – від 2000 м до 1700м на Несамовитому і третій день – дуже чітко видно, стрімкий спуск з Говерли і стрімкий підйом на Петрос, ну і з Петроса в Кваси стрімкий спуск

Чорногора. День другий. Піп Іван – Бребенескул – Несамовите

yAnTar — Tue, 15 Jun 2010 13:57:05 +0000

Я давно ще мав мрію – переночувати на Попі Івані і сфотографувати схід сонця. Ця мрія здійснилась наполовину – я переночував на Попі Івані, але схід сонця сфотографувати не зміг (чому те сонце сходить так рано, якби того дня сходило о 10 год. – я би якраз встиг). Отже, зрозуміло, що спали ми допізна – прокинулись о 10 год. Нашого сусіда вжене було, він десь в 7 ранку зібрався і пішов геть. Якраз в цей час почали підтягуватись люди, як зі сторони Шибеного, так і зі сторони Бребенескула (говорили, що вночі такий вітер був на Бребенескулі, що ламав намети). У нас також був вітер, але ми були захищеними від вітру могутньою стіною Білого слона.
Сніданок був аналогічним до вечері – український борщ (з свининою і курятиною), салат “Дністер” ну і, звичайно,чай (з шипшини) – куди без чаю в горах.
Поїли, помили посуд, провітрили спальники, прибрали все за собою і пішли всередину обсерваторії. Вилізли на дах обсерваторії (перший раз був на самому даху – завжди всередині лазили і на ротонду). Краєвиди відкриваються неймовірні – видно всю Чорногору. На даху обсерваторії дме дуже сильний вітер (як казав Ігор вітер тут дме тільки з одного боку – з румунського – отже всі дощі через румунів – треба їм вимикати час від часу свій вітряк ).
Дуже пізно (о 12:55) ми продовжили нашу мандрівку Чорногорою. Далі – стандартний маршрут по хребту. Вийшли на гостроверху вершину, яку я вважав (та і не тільки я) г. Дзембронею, а навігатор показує, що до гори ще біля 1 км йти. Потім дома перевірив на 3 картах – дійсно – та гостроверха вершина – це не г.Дземброня, а просто безіменна висота 1870 м, а г. Дземброня на 8 метрів вища. Хоча ця гора і краща, і тут чіткіше виражена вершина, ніж на г.Дземброня. Біля Дземброні ми зустріли туристів, які були на озерах, говорили, що купались, нормальна вода. Ігор запалився ідеєю – давайте сьогодні йдемо на Несамовите, там ночуємо і завтра на Петрос і спуск у Кваси. Мені такий варіант не дуже подобався, бо 3 день мав бути досить важким (так воно і сталось). Віталік вагався – але після слів Ігоря, що давай збігаємо на Гутин-Томнатик погодився (він на Гутин-Томнатику ще не був). Так як у нас демократія, то більшість перемогла.
Далі по маршруту йде траверс Менчула і досить різкий (але короткий) підйом на хребет. Бребенескул ми мали траверсувати, але Ігор йшов першим попереду і пішов на вершину. Ми з Віталіком за Ігорем також піднялись на вершину Бребенескула. Підйом не викликав жодних труднощів. З вершини Бребенескула видніються Шпиці – одне з найкрасивіших місць у Карпатах. Після Бребенескула – траверс г. Ребра, о 16:30 ми на перемичці до Гутин-Томнатика. Знімаємо рюкзаки і швиденько на Гутин-Томнатик (туди і назад дорога зайняла 30 хвилин). Далі спуск до Несамовитого, по дорозі обдумуємо де би поставити намет, бо на озері сильний вітер (цілу дорогу від Попа Івана до Несамовитого нас супроводжував сильний вітер – деколи від поривів нас тягнуло сильно вправо). Цей же вітер і “вкрав” у мене “підсрачник”, який був причеплений до рюкзака (не везе мені з ними, один з них я залишив, коли йшли на Довбушанку).
Декілька хвилин по 6 – і ми на Несамовитому, розкладаємо намет, Віталік і Ігор скупались в озері (не боячись накликати грозу ), я сказав пас. Крім нас на озері ще 2 москальки і 6 спортсменів (як сказав нам еколог по дорозі). У спортсменів із Хмельницька великі проблеми з наметом – він тріпотить на вітрі і хоче кудись полетіти. Дуже довго вони мучились з наметом, потім перенесли його в інше місце і поставили. Біля нас бівакували ще 2 хлопці з Івано-Франківська, було весело – анекдоти, різні історії, оповіді. З одним з них трапився цікавий випадок – вітер хапнув каремат і почав нести до озера. Хлопець тільки дожене карімат, новий порив вітру і карімат знову “тікає”, так вітер заніс карімат на озеро, але лізти в озеро не прийшлось, через декілька хвилин карімат був уже на протилежному боці озера.
Вечеря знову домашня – салат “Дністер”, смажене куряче філе і тушонка. А на десерт – глінтвейн з лимоном. Все, треба йти спати, завтра буде найважчий день. Сьогодні із запланованих 24 км пройшли тільки 14 км, отже завтра буде лишніх 10 км.

Якщо ви не любите ходити в гори, а віддаєте перевагу авіатуризму – купуйте авиабилеты Украина на авіарейси у нашої компанії.

Польова кухня на Попі Івані	Польова кухня на Попі Івані	Ротонда Білого слона	Мармароси – румунські Михайлик і Феркеу
Обсерваторія	Говерла через грати	Відпочинок на обсерваторії	Обсерваторія
Віталік і я	Чорногірський хребет	Обсерваторія	Обсерваторія
Обсерваторія	Обсерваторія	Піп Іван (Чорна гора)	Піп Іван (Чорна гора)
Дорога на "псевдоДземброню"	"ПсевдоДземброня"	Підйом на хребет	На задньому плані Піп Іван
Бребенескул	Гутин Томнатик	На задньому плані Петрос і Говерла	Шпиці
Траверс г.Ребра	Земля прийом	Оз. Бребенескул	Оз. Бребенескул і г.Бребенескул
Гутин Томнатик	Гутин Томнатик	г. Лемська	Несамовите озеро
Наш намет

Такий вітер супроводжував нас цілий день

Чорногора. День перший. Дземброня – Смотрич – Піп Іван

yAnTar — Mon, 14 Jun 2010 10:49:25 +0000

В неділю планував поїхати на Скелю Сокільського, але “дякуючи” одному знайомому, який в останній момент відмовився їхати нічого не вийшло. Ніби логічного зв’язку з Чорногорою нема жодного – подумає читач, а насправді зв’язок прямий – телефоную до одного знайомого, іншого – у всіх в неділю є плани, але на середу мені пропонують приєднатись до одноденного походу на Близницю, а у четвер – на Чорногору. Мій вибір випав на Чорногору (подібним маршрутом йшли минулого року).. В середу спакувавши рюкзак поїхав у Коломию. По дорозі додому зайшов на автостанцію, де сказали, що перший автобус на Верховину відправляється о 6:10 (ми домовлялись на 7:40, але поміняли плани і вирішили йти на 6:10). Раненько приходимо на автостанцію – тут нас чекає сюрприз – водій автобуса на Косів пропонує їхати з ним до Косова, бо верховинського автобуса о 6:10 не буде. У касі кажуть, що автобус буде і готові продати нам квитки, диспетчер каже, що автобуса не буде – дивна у нас автостанція. Їдемо до Косова з надією пересісти там на автобус до Верховини. У Косові наступний автобус до Верховини о 8:45 – тобто той, який їде з Коломиї о 7:40.
Тим часом вирішуємо перепакувати рюкзаки і попити чайку – і тут нас чекає неприємний сюрприз. При зарядці балонів Віталік зарядив їх під зав’язку і з 3-х балонів працює тільки один (в решти двох не відкривається клапан). Знайшли шпицю від парасолі і за допомогою неї випустили лишній газ (якщо б запалили сірник – було би гарне фаєр-шоу), але пальник все одно не працює. Потрібно викидати балони – ми довго сперечались, що з ними робити – Ігор пропонував викинути у смітник, а ми з Віталіком пропонували або закопати, або здати МНСникам. В результаті взяли балони з собою з надією, що ще щось придумаємо.
Біля 9 години приїхав автобус Коломия-Верховина і ми через півтора години їзди приїхали у Верховину. Там чекаємо ще більше години на автобус Верховина-Шибене, пакуємось (по-іншому сказати не можна) у цей автобус (хоча автобусом його важко назвати, йому більше підходила назва – термостат) і вперед. я ще й сидів в тому автобусі. Біля 13 години ми виходимо на маршрут. О 13:50 доходимо до початку маршруту на Піп Іван, вмикаю свій навігатор і далі по маршруту. Дуже сильно пече сонце, я час від часу згадую події річної давності, коли я дуже важко піднімався по такому сонцю цим маршрутом. О 15:30 ми біля колиб, відпочиваємо, набираємо води, фотографую майбутнього пастуха Василька (ніяк не хотів фотографуватись, тільки після 3 жмень арахісу з ізюмом ). Тут ми просиділи біля 45 хвилин, далі пішли на Смотрич (на Вухатому камені Віталік уже був, а на Смотричі ні, та й Ігор казав, що через Смотрич буде швидше). Вийшло можливо і не швидше через Смотрич, але набагато приємніше – лісом, потім жерепом – сонце не так пече, як йти через Вухатий камінь. На Смотрич ми піднялись аж о 19:20. 15 хвилин на фотографування, одягання віндстопера (незважаючи на спеку – тут відчутний сильний і не зовсім теплий вітер) і вперед на Попа. Трохи нижче Смотрича набираємо воду (спочатку мали йти до перемички Смотрич – Вухатий і там набирати воду ,але побачили швидше озерце – пішли до нього – вода не айс, потім чуть вище знайшли воду). Набрали кожен по 5 л води. Мене ці 5 л і добили. Швидкість пересування у мене прямувала до нуля. Хлопці взяли у мене 3.5 л води і далось йшлось трохи легше (але все одно останні метри на Попа для мене були важкими – у попередніх походах мій рюкзак важив менше порядка на третину).
О 22:00 Віталік і Ігор піднялись на вершину, через 10 хвилин вийшов і я. Були вже сутінки. Всередині стояв один намет, голос з якого сказав, щоб ми не брали дрова, які він назбирав (нам і не потрібно – у нас пальник). Розташувались в одній із кімнат обсерваторії, трохи прибравши її. А далі був святковий стіл (Ігор звик в горах харчуватись як дома) – на перше справжній український борщ ( з куряим філе) і на друге – салат “Дністер” (їсти такі страви в горах просто супер – тільки нести капусту, картоплю і все решта трохи важкувато). Ігор мав з собою газову лампу – це було просто супер – світла вистачало, щоб освітлити все наше приміщення (забув сказати, що балони поремонтували – запхавши голку в клапан – більше балони заправляти не можна буде, але проте у нас було і світло, і газова плитка ).
Біля 2 години лягли спати, потрібно виспатись, бо 2 день мав бути найважчим – у планах було пройти від Попа до перемички Говерла-Петрос. За перший день пройшли зовсім небагато – 15.7 км, проте першого дня різкий набір висоти від 900 м до 2020 м.

Смотрич із Дземброні	Смотрич	Затшина хатинка	Мілка
Полонина	Майбутній пастух Василько	Гори	По дорозі на Смотрич
По дорозі на Смотрич	Рододендрон карпатський	Стежка на Смотрич	Піп Іван з вершини Смотрича
Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Цей камінь здалеку мені нагадує голову римського воїна
Скелі на Смотричі	Рододендрон карпатський	Смотрич	Віталік на фоні Попа Івана
Піп Іван з печери на Смотричі	Вухатий камінь	Вечірній Піп Іван

Кукул. Частина 2 – несподівана

yAnTar — Wed, 12 May 2010 10:58:54 +0000

В першій частині я писав як ми сходили на Кукул. Йдучи вздовж потічка Форесок ми постійно бачили Петрос і почали планувати наступний похід – через 2 тижні (наступного тижня мав бути матч Буковина – Бастіон і ) на Петрос. Чим ближче ми підходили до розвилки дороги на Лазещину і Козьмещик – тим сміливішими у нас ставали плани. У когось (не пам’ятаю в кого саме) виникла думка – а давай сьогодні на Козьмещику переночуємо, а завтра раненько на Петрос, пізніше Козьмещик помінявся на колиби під Петросом. А потім Вова запропонував для чого чекати до завтра йдемо сьогодні.За такими розмовами ми дійшли до Козьмещика, вирішили перестрахуватись і домовитись за ночівлю, якщо б ми не встигали на нічний поїзд Рахів-Львів. Господар хати виявився трохи дивним чоловіком, спочатку запитав звідки ми, подивився на нас, подумав і сказав, що місць нема, всі зайняті і т.д. Знаходимо поляну біля річки, варимо гречку з тушонкою, складаємо необхідні речі у один рюкзак (який ніс Вова), решта речей залишаємо з Вованом (який відмовився йти на Петрос). Рівно о 15:00 стартуємо. Лісом йдеться легко, далі йде серйозний підйом, замість того, щоб іти серпантином зрізаємо. Час від часу зупиняємось (я зупиняюсь частіше), щоб перепочити. Чим ближче до Петроса, тим більші шматки снігу зустрічаються, по дорозі течуть струмки талої води. По дорозі зустрічаємо багато туристів, але всі вони йдуть вниз, тільки ми одні йдемо вверх. О 16:40 ми біля колиб, за 20 хвилин доходимо до місця нашої ночівлі, коли ми тут були минулого разу. Стає трохи холодніше, але вітру немає. О 17:20 зустрічаємо хлопців, що спустились з Петроса – вони кажуть, що спуск у них зайняв півтора години і що дуже важко спускатись (топиться сніг і дуже слизько) без трекінгових палиць. Обмірковуючи нашу ситуацію, ми повертаємось назад (наш підйом закінчився на висоті 1600 мнрм). Для Вови це вже третій (для мене другий) невдалий підйом на Петрос зі сторони Лазещини. О 19:13 приходимо на місце дислокації Вована, їмо, відпочиваємо (у мене сил вже майже нема) і йдемо в Лазещину. Сонце заходить, одягаємо ліхтарики і так в темноті йдемо. На КПП реєструємось, розказуємо звідки, куди йдемо. Останній кілометр дороги в Лазещині я вже ледве йшов (на п’ятах утворились величезні мозолі і кожен крок давався мені важко) О пів на одинадцяту ночі ми приходимо на залізничну станцію.
Крім нас тут ще двоє хлопців, виявляється вони з Литви, приїхали до нас в Карпати. По-українськи не розуміють нічого, по-російськи декілька слів. Спілкуємось (це більше стосується обидвох Вов) по-англійськи. Знайомство починається банальним “Would you like tea”, який, ми заварили на пальнику. Потім спільна вечеря, гра в дурака, фотка на память. Приємні хлопці.
Так закінчується 1 травня. Мій день народження як почався на вокзалі (у Франківську), так і закінчився на вокзалі (в Лазещині). О 1:30 приїжджає раховоз, у нас загальні квитки, наші знайомі з Литви квитки не взяли, пробують сісти в плацкарт (у Лазещині квитки продають тільки у загальний вагон, старенький дідок виписує ручкою квитки). Провідник хотів здерти з них по 70 грн (за плацкарт) або по 40 грн за загальний вагон (реально він коштує 15). Вова домовився з провідником – до Франківська заплатили по 15 грн за плацкарт, а далі взяли квитки у касі на Львів. Ми у Франківську пересідаємо зразу на поїзд Львів-Чернівці (знову загальний вагон), переходимо з м’якого 3 вагона у твердий 2 (там менше людей і нема смороду). У 9 ранку в Чернівцях.

Так закінчився наш похід на Кукул. За день (15 годин) намотали ні мало, ні багато – 44.7 км (на треку 43.9 км, частину я витер – писав в першій частині). Якщо комусь потрібно – трек нашого маршруту (одна поправка – в районі г. Кукул від точки 817 до точки 1002 потрібно йти по стежці).

Дорога на Петрос	Петрос	Петрос	Крокуси
Сніг	Говерла	Петрос	Говерла
Потічок	Крокуси		Петрос
Петрос	Петрос	Говерла	У Лазещині з нашими знайомими з Литви
Профіль висоти

Свидовецький хребет

Горгани (зліва направо – Довбушанка, Малий Горган, Синяк, Хом’як)

Чорногора – Свидовець (в центрі Говерла і Петрос)

Чорногора

Панорами Чорногори

yAnTar — Sun, 04 Oct 2009 20:37:58 +0000

Під час походу на Шпиці (перша частини і друга частина тут) зробив декілька панорам. Пробував зшивати в hugin i в ArcSoft Panorama Maker. ІМХО, результати кращі показує друга програма – вона більше згладжує переходи між кадрами(особливо, це помітно на небі), але в той же час, на одній панорамі було помічено зниження яскравості кольору (більше розмита одна ділянка фотографії).

Справа наліво – Говерла, Брескул, Пожижевська, Данціж, Туркул (не знаю, що за гора на передньому плані)

г.Туркул, внизу Несамовите озеро

Невідома гора біля Гутин Томнатика, зліва видно Гутин Томнатик

Урочище Гаджина

360°-градусна панорама Чорногірського хребта

Шпиці – частина 2

yAnTar — Thu, 01 Oct 2009 19:47:05 +0000

Друга частина нашого походу на Шпиці (першу частина тут) почалася ранком на Несамовитому озері. Намети ззовні і земля були покриті інеєм, вночі був мороз. Спочатку було трішки холодно, але вийшло сонце і зразу стало тепло. За кільканадцять хвилин до 9 виліз з намету. В моїх планах ще були відвідини Гутин Томнатика. Проте ніхто мені не хотів складати компанію (ех, шкода, що не було ні Вови Осіпова, ні Зеленюка – вони б точно пішли зі мною), народ ще відпочивав. Швиденько перекусивши, взявши карту, компас і шоколадку пішов на Гутин Томнатик.
О 9:25 я вийшов від Несамовитого. 5 хвилин підйому і я на хребті, тут зустрів хлопців, які питали, якою стежкою йти (траверсом, чи вершиною). Я пішов попереду, вони за мною, але досить швидко я від них відірвався (найважче, що я взяв – це була шоколадка ). О 9:45 піднявся на вершину перед г.Ребра. Тут був вказівник, що до Томнатика ще 1 год. 20 хв (а в мене було виділено всього 2 год. на шлях туди і назад). Насправді, до Гутин Томнатика звідси я добрався за 22 хвилини (час, напевно, розраховано для туристів із спорядженням). Піднімаюсь на вершину Томнатика, внизу гарно переливається оз.Бребенескул. Погода просто чудова, гарні краєвиди – десь далеко над горами піднімаються хмарки.
Я піднявся на цю вершину, яка мені не давала спокою місяць від того часу, коли ми ночували на оз.Бребенескул. Тоді вона мене просто зачарувала. В моїх уявах вона ввижалася хребтом гігантського стегозавра, який закам’янів тут 170 млн.років тому. І ось, я тут, на вершині, хоча, тут, не відчуваєш краси цієї гори, яку можна споглядати знизу від озера. 5 хвилин перепочинку і назад.
На зворотньому траверсі г.Ребра зустрів хлопців з Хмельницька (яких обганяв, коли йшов сюди), показав їм на карті, де ми зараз є, куди дорога на Гутин Томнатик, де Бребенескул (одного з них – onsnov – впізнав на аватарі на travel.org.ua), попросив ковток води у них. 11:10 – я на на Несамовитому озері, звідки стартував недавно. Варимо на пальнику (дякую Юрі за позичений пальник) вівсяні пластівці із згущеним молоком, п’ємо чай, збираємо намети і вперед. Довго ми збирались, вийшли аж о 12:40 (не памятаю походу, коли ми так пізно виходили). На Туркул підніматись не стали, траверсуємо його. Данціж також траверсуємо. Далі Пожижевська, на яку піднімаюсь за стандартні 8 хвилин. На Пожижевській робимо перекус і вниз до метеостанції. Стежка не дуже приємна – стрімко і постійно чіпляємось рюкзаками за альпійку. 40 хвилин спуску і ми біля метеостанції. Ще 10 хвилин і ми на Заросляку. До поїзда з Ворохти ще 2 години 20 хвилин. На Заросляку багато автобусів, є надія, що доїдемо з кимось до Ворохти. Проте, ця надія швидко гасне, ніхто з водіїв не хоче взяти нас (в одних нема місця, в других – інші причини). Перспектива йти пішки 20 км нас не приваблює, але що поробиш. Йдемо по дорозі, зупиняємо машини, автобуси. Ніхто не зупиняється. Так ми проходимо біля 2 км. На обочині бачимо УАЗик, знаходимо водія, за 80 грн (20 грн з кожного) нас везуть у Ворохту. Уррра.
Водій УАЗика виявився місцевим Шумахером. Стрілка на спідометрі машини на окремих ділянках дороги показувала 100-110 км/г (максимум на спідометрі – 120). Ще не бачив, щоб перед лежачим поліцейським водій натискав не на гальма, а на газ(двох лежачих поліцейських ми пролетіли на швидкості 60 км/г). Так ми швиденько домчали до Ворохти.
У Ворохті біля пам’ятника Шевченка зїли паштет, консерву і сіли у поїзд Ворохта – Івано-Франківськ. У Татарові сіло дуже багато дітей (таке враження, що ціла школа), вагони забились повністю. У Делятині нас чекала пересадка на поїзд до Коломиї. Людей зібралось дуже багато. Ми стали позаду. Поїзд зупинився так, що двері вагону опинились якраз напроти мене, я протиснувся трохи вперед, люди просто навалилися з боків і мене занесли (в прямому значенні цього слова) у вагон. До Коломиї доїхали без проблем. Там пересіли на поїзд до Чернівців. Планували трохи поспати, але якісь репери слухали свою музику на піввагона, тож спання нормального не вийшло. Біля 12 години ночі я зайшов до хати. Похід вдався повністю: побачив Шпиці, піднявся на Гутин Томнатик. Ще в планах цього року пройтись Мармаросами, доки ще не випав сніг.

Фотографії з походу

Ранок на Несамовитому	Несамовите на фоні Туркула		Моя ціль того дня – Гутин Томнатик
оз.Бребенескул	Петрос, Говерла	Бребенескул	Піп Іван
Піп Іван	Гутин Томнатик	Невідома гора	Гутин Томнатик
Несамовите	Говерла	На метеостанції

Шпиці – частина 1

yAnTar — Mon, 28 Sep 2009 21:35:40 +0000

На цих вихідних (між іншим, був день туризму) вирішили пройтись на г. Шпиці. Ці скелясті вершини я бачив місяць тому, коли ходили Чорногірським хребтом. Також у мене в планах було піднятись на вершину Гутин Томнатик, яку я бачив побачив вперше місяць тому. Що з цього вийшло читайте далі.
Наша подорож почалась в п’ятницю ввечері, коли ми сіли в Чернівцях на автобус Київ-Косів. Через 2 години ми були в Коломиї. Переночували у мене і вранці сіли на відомий усім туристам “раховоз”. У Ворохті були о 10:30. Біля 11 години приїхала Оля (дівчина Роми) і ми поїхали до Заросляка. Їхати прийшлось на таксі, бо нічим іншим туди добратись не можна було. Вийшло трохи багатенько – по 30 грн на чоловіка. На КПП заплатили ще по 15 грн. Біля 12 години виходимо на маршрут (маршрут починається за 1.5-2 км до Заросляка). Маршрут йде через полонину Маришевську. Півтора години ходу і перша несподіванка – стежка роздвоюється – одна йде прямо, друга направо. Починаємо йти стежкою направо, але вона йде вниз і ми повертаємось на іншу стежку, яка йде вгору. Так ми виходимо на якусь гірку (швидше за все, це г. Маришевська Велика), там робимо перекус і повертаємось назад. Втрачено біля півтора години дорогоцінного часу.
Потім стежка йде лісом, час від часу стежка розходиться, але через пару хвилин стежки сходяться. В одному місці втрачаємо ще 10 хвилин, повернувши вправо, вертаємось назад, йдемо прямо. Через декілька хвилин виходимо на жереп. Пробиваємось через зарослі жерепу. О 16:40 виходимо з жерепу, перед нами якась невідома вершина. Йдемо по стежці, нас проймають сумніви, чи ми не пройшли уже Шпиці. Вирішуємо з Романом збігати без наплічинків вліво від нас подивитись, чи там нема Шпиць. Шпиці не знаходимо, повертаємось назад. Йдемо по стежці, думаємо, що за цією горою, що перед нами уже Несамовите озеро. Але ми, переоцінили свої сили, Шпиці ми ще не пройшли, а Несамовите ще не близько. Зліва від хребта, по якому ми йдемо – Шпиці, виглядають вони суперово – таких скель в Карпатах я ще не бачив (багато говорити не буду, як кажуть – краще раз побачити, ніж сто раз почути). Швиденько йдемо до Несамовитого, бо уже темніє. На нас насуваються хмари, але г.Ребра зупиняє їх. Вершину Туркул також накрила хмара. О 19:00 ми на Несамовитому. На озері біля 10 наметів. Вночі приходять ще 3 групи. Ми розкладаємо намети, поки ще видно, збираємо жереп, розпалюємо вогонь, варимо смачний суп, гречку з тушонкою (пригощаємо наших сусідів гречкою) і гріємось глінтвейном. Надворі стає холодно, залазимо в намети і спати. Продовження буде далі.

Фотографії

Підготовка до походу	Пожижевська	Данціж, Пожижевська, Брескул (зліва направо)	Туркул
Полонина Маришевська	Данціж, Пожижевська, Брескул (зліва направо)		На передньому плані – г.Гомул, на задньому – Петрос, Говерла, Брескул, Пожижевська
Тут ми шукали Шпиці	Скелі
Шпиці	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Шпиці	Шпиці	Шпиці	Шпиці
Великі Кізли	Хмара накриває г.Ребра	На задньому плані Говерла в тумані	Говерла
Туркул	Туркул	Несамовите	Несамовите