Отже, зранку в 7:10 ми сіли в автобус Чернівці – Долішній Шепіт і о 9:10 вже виходили у зазначеному місці. – на першому повороті за мостом після Лопушної (так сказав я водієві, крім того, я забив приблизну точку на навігатор, де треба виходити). Як йти “до доміків” – так сказав водій і зупинився, там де нам потрібно (виявляється саме на цьому повороті ми смажили сосиски, коли їхали з Шурдина). “О 6 вечора я буду повертатись назад і заберу вас” – сказав водій. Але ми планували в цей час бути вже з іншого боку – на трасі з Путили. Але був і запасний варіант (якщо б не встигали) – піти до скелі Кінашки і повернутись назад. Погода стояла пречудова – світило сонечко, але не сильно гріло.

Йшли ми не дуже швидко – по дорозі “зустріли” тритонів, трохи їх пофотографував (хочу собі купити зеркалку і взяв у знайомого для проби Olympus E-400), потім фотографувались на екскаваторі. Маршрут весь час пролягав по дорозі, по якій лісовози возять зрубаний ліс. А лісу тут зрубали багато – місцями просто пустирі з пеньками. Перша “достопрімєчатєльность” – Лопушнянські водограї виявились epic fail. Зразу видно почерк того, хто складав карти – 2 камені – це Серетські скелі, 2 камінчики – водограї. Тут у мене закрались деякі сумніви, чи не може бути скеля Кінашки аналогічним випадком.
Так ми йшли дорогою і йшли, пройшли повз розгалуження доріг – пішли прямо – головною дорогою, дорога вправо вела вниз. А на наступному розгалуженні повернули вправо Через деякий час, глянувши на навігатор, зрозумів, що ми трохи відхились вліво. але (так як наша дорога спочатку йшла паралельно необхідному напрямку) ми подумали, що рано чи пізно вона має повернути вправо (списували на похибку карти, а про перший поворот вправо навіть і не думали).

О 11:10 вирішили поснідати і, щоб не вертатись піти по азимуту до нашої дороги. Таким чином ми пройшли зайвих 1.5 км, поки не вийшли на галявину, звідки ми побачили скелю Кінашку (виявилась не аналогом водограїв) і дорогу, яка йшла низом (вона траверсувала гору, на яку ми піднялись). Але, як кажуть, нема поганого, щоб на добре не вийшло: за цілий день єдиний раз пройшлись лісом – а так цілий маршрут по лісовозній дорозі. Тільки почали спускатись до дороги, як почався дощ – небо затягнули чорні хмари, спочатку дощ був невеликий, а потім полило як з відра. Прийшлось ховати фотоапарат, одягати куртки і швиденько тікати до лісу, щоб сховатись від дощу. Але нам повезло (ще один плюс, що ми не туди повернули) і біля самої дороги заховались від дощу у колибі. Половина колиби була неробочою – там обвалився дах і тріщала підлога.
Більше півгодини ми сиділи у колибі, чекаючи закінчення дощу (проте ми не гаяли час даремно – випили пляшку справжнього французького вина ).
Дощ ніби зупинився, а потім з неба, як у фільмі катастрофі почали падати білі великі камінчики. Це був град, причому коли він розлітався на шматки від удару із землею – ці шматки були більші від гороху. Не було б даху над головою – було би страшно. Біля 13:00 ми вийшли з нашої колиби і пішли вгору до скелі. По дорозі текли ріки, дорога перетворилась на місиво. Після дощу на дорозі над підстерігали нові “перешкоди” – плямисті саламандри, на них ми знову витратили багато часу. Причому, коли йшли до скель – майже всі вони лізли в одну сторону, а коли повертались назад – в іншу. Напевно, у когось з них був День народження і всі вони йшли в гості, а коли ми повертались – розходились додому.

Якщо ви надаєте перевагу екзотичним країнам – Туры в Кению на будь-який смак.

Біля самих скель останні 200 метрів ми пішли знову “бездоріжжям” хоча поруч нас була стежка. Місце біля скель обгороджене залізним дротом (але для чого хз, якщо його можна переступити). Сфотографувались внизу біля неї, вилізли нагору і пішли назад. Багато часу ми витратили на тритонів, саламандр, саму скелю (і навіть якби не блукали – все одно часу б не вистачило спуститись в Розтоки). Спустились від скелі на дорогу стежкою. Але краще було йти лісом, бо стежка веде повз низькі дерева і ми збирали на себе всю росу з них (перед цим хвилин 15-20 знову падав дощ і ми сховавшись під каміння, дерева, перечекали його.). А далі тільки лісовозна дорога, яка перетворилась на суцільне болото. По дорозі повзали наші друзі саламандри. В ставку квакали жаби, весь ставок був обплутаний якимись нитками, придивившись добре виявилось, що це жаб’яча ікра (ці нитки тягнулись від жаб).

Коли до траси в сторону Чернівців залишалось ще біля 3 км ми зупинились в альтанці (всередині було досить чисто і майже без сміття) і продовжили символічне святкування Дня народження – випили пляшку вина і посмажили сосиски. Заздалегідь (щоб не пропустити автобус) о 17:18 ми були на дорозі. Якраз в сторону Шепота проїхав автобус, ми зробили припущення, що це наш автобус (пізніше це підтвердилось). Там ми прочекали до 18:15, але автобуса так і не було, став накрапати дощик, я почав шукати на карті приватні садиби, щоб можна було на крайняк переночувати, Вітя наспівував пісеньку “Welcome to the hotel Lopushania” і під’їхав наш автобус з нашим знайомим водієм. Ним ми і доїхали в Чернівці.

Як для першого походу-розминки пройшли немало-небагато 17.9 км. Чесно кажучи, я очікував трохи більшого – краєвидів в стилі тих, що на Писаному Камені – стандартних для Покутсько-Буковинських Карпат, а тут виявились в більшості пейзажі зрубів
Трек Лопушна – скеля Кінашки.

Фото

Волохата колючка	Ранкова роса	Тритончик	Портерт тритона
Наш танк їде вперед	Жовто-зелені	Такий був град	Саламандра плямиста
Сучасні краєвиди	Сучасні краєвиди	Це моя скеля і іншим сюди не можна	На вершині
Скеля Кінашки	Туалет	Саламандра плямиста	Тут ми врятувались від граду
Жаб’яча ікра

Дуже сподобались різьбярські вироби майстра з Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл. – дерев’яні дзеркала, тварини з дерева. Також з дерева була склеєна (клеєм ПВА) церква і віз. Біля фонтану художник продавав картини – дуже сподобались. З декількох метрів виглядають як фотографії. Тут я купив собі сувенірну колоду карт (уже маю 5 штук, треба буде написати про них) міста Чернівці.

Але основним дійством на Турецькій площі було Свято ковалів. Тут можна було вживу спостерігати за процесом створення металевих виробів. На площі стояли викувані велика діжка, мангал, міст (для закоханих). Тут одразу можна було і купити їхні вироби – від різних дрібничок до великого кованого дзеркала за 2500 грн.

Після Турецької площі ми пішли на Центральну площу, де дівчата і хлопці у чудернацьких костюмах рекламували якісь парфуми. Також на Центральній площі продавали вироби хлібопекарської галузі, привернули увагу Барбі-торт і машина-торт. На Кобилянській проходив показ мод, у вітрині магазину Provokateurs сиділа дівчина з дивною зачіскою і усміхалась (перехожим, затягуючи їх в магазин (ото десь Клаус бігав щасливий по офісу як мала дитина).

Ввечері пішли на Театральну площу, де мало бути проекційне шоу. На Соборній площі відбувався концерт Іво Бобула і російського гурту “Непара”. Не розумію, чому на день міста Чернівці запрошують попсових російських виконавців (минулого року був Стас П’єха), невже нема в Україні якісної української музики. Добре, що в неділю виступав СКАЙ (але я на нього не попав, бо був знову на Турецькій площі). ГАНЬБА організаторам музичної частини суботи.. А на рахунок проекційного шоу – перша частина була нецікава – показували вовка з “Ну постривай”, показували історію Чернівців – як діафільми, а друга частина була цікавою (ну не такою, як я бачив на Ютубі в Харкові, але все одно). Нижче фотографій є відео другої частини. На відео музики майже не чути, а чути голоси дебілів (по-іншому не можу сказати про них), які п’яні стрибали на постаменті і кричали.

В неділю ввечері був концерт СКАЙ і, одночасно, на Турецькій площі фаєр-шоу і постановочні лицарські бої (саме постановочні – не такі, як на Битві націй – про яку я ніяк не напишу звіт). Було дуже багато людей, стояли ззаді, правда я стояв на якісь бетонній штуці, то я її відсунув так, щоб було більше видно. Фоток з другого дня взагалі нема, є відео, але не дуже доброї якості.
Фото з дня міста

Вироби з бісеру	Вироби з бісеру	Дерев’яні книги	Дерев’яні книги
Вишиті сорочки	Ікона (різьба по дереву)	Керамічна біжутерія	Те саме бісероплИтіння
Дерев’яні дощечки	Шкіряна сумка	Домовичок Кузя	3D-кераміка
Лев	Пасічник	Гуси-лебеді	Гуси-лебеді
Кераміка	Кераміка	Кераміка	Різьба по дереву
Різьба по дереву	Різьба по дереву	Різьба по дереву	Дерев’яна церква
Дерев’яна церква	Harley Davidson	Годинник	Натюрморт
Пейзаж	No comments	Діжка	Мангал
Ліхтар	Собакориба	Scorpio	Коваль за роботою
Міст для закоханих	Серця закоханих	На цьому апараті гнали ту що вище фотографія	Металеві прикраси
Прикраси	Виноград на виній діжці	Діжка	Цю рибку викували поки ми ходили рядами
Посередині Ганна Герман (ну дуже подібна)	Герман і компанія	Слон	Дерев’яні квіти
Реклама якихось парфумів		Торти

Відео:

Проекційне шоу

Біля 12 години ночі приїжджаємо у славне місто Станіслав. Купуємо квитки на рахівський поїзд на 3:20 і умощуємось на пероні на лавочках спати. Отак починається 1 травня – день мого народження

Довго спати не вийшло (до першої ночі), по перону ходять люди, недалеко від нас група туристів співає пісні, та й холодно вже стало. Переходимо в зал для очікування. Тут тепліше, багато людей, ближче до 3 години туристів стає все більше і більше (все нормально, так і має бути). Займаємо 3 лавки – все нормально, можна спати аж до Вороненки. Але не все так добре, як здається. До Делятина мені прийшлось ділитись половиною лавки (хоча з моїм зростом і умінням спати калачиком мені і півлавки вистачило).

О 6:40 наша зупинка, швиденько виходимо, поїзд тут стояв менше хвилини. Поправляємо всю нашу амуніцію і в дорогу. Йдемо по треку, який я скачав на cайті Народні стежки Карпат, точніше йдемо перших 15 хв по треку, бо потім я його вилучаю. Вилучав старі дані одометра про пройдений шлях і швидкість і вибрав всі галочки (хто розробляв інтерфейс навігатора, чому при стиранні даних одометра є пункти вилучити всі треки, маршрути, точки). Та нічого, це не проблема (

без трека навіть цікавіше йти, жартую я ), у мене є роздрукована частина карти з треком і чудова векторна топографічна карта Карпат з стежками і стежечками, по яких навігатор може прокласти необхідний нам маршрут (в горах для цієї карти потрібно юзати режим прокладання маршруту – для автомобіля, бо якщо для пішохода – він може показати напряму). Перед самим тунелем повертаємо направо і йдемо по широкій дорозі. Через хвилин 20 ходьби відкривається чудовий краєвид на Свидовецький хребет – як на долоні видно Близниці. Сонце піднімається все вище і вище, стає тепло.

Не доходячи г. Припір вирішуємо поснідати – швиденько на пальнику (перший раз його юзав – пальник тест пройшов на відмінно) кип’ятимо воду і їмо вівсяні пластівці із згущеним молоком. Траверсуємо г. Припір, г. Буковинка. По дорозі розташовано багато колиб, в одній з них явно живуть спортсмени. Футбольне поле, штанга, тренажер для жиму, бруси. Вован з Вовою грають у футбол (пеньком ), качаються на тренажерах. Далі по дорозі г. Підбирдо, яку ми ж знову таки траверсуємо. Весь цей час ми бачимо чудові краєвиди – на півдні – Петрос, Говерла і Чорногірський хребет, на сході – Свидовецький хребет, на півночі – Горгани. Доходимо до колиб, тут дорога повертає направо і йде в Лазещину, а Кукул залишається зліва від нас. Вирішуємо, що вийдемо на Кукул, а потім повернемось назад. Деремось в лоб на хребет, дивимось на Кукул, більша частина якого лісиста. І тоді думаємо, а нафіга нам той Кукул, якщо з нього явно не буде краще видно, ніж з нашого місця. Назад не вертаємось, йдемо лісом з таким розрахунком, щоб вийти на нашу стежку (добре, що є навігатор і карта). В обхід виходить 1.6 км, по часу – 57 хв, тут ми втратили хвилин 40. Далі виходимо в долину потічка Форесок і йдемо дорогою вниз-вниз.

Перед нами постійно маячать то Петрос, то Говерла.І у нас з Вовою виникають деякі думки, а може туди піти, а у нас ще багато часу. Так ми доходимо до розвилки – направо підеш – в Лазещину попадеш, наліво підеш – може на Петрос попадеш. На цьому і закінчується перша (прогнозована) частина походу на Кукул. А що було далі – буде пізніше.
Фото

Вороненка	Тунель	Свидовець – Близниці	Самотня колиба
Гуцульський футбол	Гуцульський футбол	Гуцульський футбол	Гуцульський тренажер
Гуцульські качелі	Гуцульський бодібілдінг	Гуцульський бодібілдінг	Колиба
Петрос	Свидовець	Говерла – Петрос	Говерла
Крокуси	Крокуси	Вова	Цікаве дерево
Ще одне цікаве дерево	Полонина Кукул (на задньому плані видно Горгани)	Петрос	Петрос
Ось що роблять у нас з лісом

Happy Birthday Вова.

Цікаво, що у Східній Азії застосовують інші види смайлів – каомодзі, їх повертати не потрібно.

Більше можете прочитати на Вікіпедії
Вітаємо тебе смайлик