yAnTar блог - про моє життя » Дземброня

Чорногора. День другий. Піп Іван – Бребенескул – Несамовите

yAnTar — Tue, 15 Jun 2010 13:57:05 +0000

Я давно ще мав мрію – переночувати на Попі Івані і сфотографувати схід сонця. Ця мрія здійснилась наполовину – я переночував на Попі Івані, але схід сонця сфотографувати не зміг (чому те сонце сходить так рано, якби того дня сходило о 10 год. – я би якраз встиг). Отже, зрозуміло, що спали ми допізна – прокинулись о 10 год. Нашого сусіда вжене було, він десь в 7 ранку зібрався і пішов геть. Якраз в цей час почали підтягуватись люди, як зі сторони Шибеного, так і зі сторони Бребенескула (говорили, що вночі такий вітер був на Бребенескулі, що ламав намети). У нас також був вітер, але ми були захищеними від вітру могутньою стіною Білого слона.
Сніданок був аналогічним до вечері – український борщ (з свининою і курятиною), салат “Дністер” ну і, звичайно,чай (з шипшини) – куди без чаю в горах.
Поїли, помили посуд, провітрили спальники, прибрали все за собою і пішли всередину обсерваторії. Вилізли на дах обсерваторії (перший раз був на самому даху – завжди всередині лазили і на ротонду). Краєвиди відкриваються неймовірні – видно всю Чорногору. На даху обсерваторії дме дуже сильний вітер (як казав Ігор вітер тут дме тільки з одного боку – з румунського – отже всі дощі через румунів – треба їм вимикати час від часу свій вітряк ).
Дуже пізно (о 12:55) ми продовжили нашу мандрівку Чорногорою. Далі – стандартний маршрут по хребту. Вийшли на гостроверху вершину, яку я вважав (та і не тільки я) г. Дзембронею, а навігатор показує, що до гори ще біля 1 км йти. Потім дома перевірив на 3 картах – дійсно – та гостроверха вершина – це не г.Дземброня, а просто безіменна висота 1870 м, а г. Дземброня на 8 метрів вища. Хоча ця гора і краща, і тут чіткіше виражена вершина, ніж на г.Дземброня. Біля Дземброні ми зустріли туристів, які були на озерах, говорили, що купались, нормальна вода. Ігор запалився ідеєю – давайте сьогодні йдемо на Несамовите, там ночуємо і завтра на Петрос і спуск у Кваси. Мені такий варіант не дуже подобався, бо 3 день мав бути досить важким (так воно і сталось). Віталік вагався – але після слів Ігоря, що давай збігаємо на Гутин-Томнатик погодився (він на Гутин-Томнатику ще не був). Так як у нас демократія, то більшість перемогла.
Далі по маршруту йде траверс Менчула і досить різкий (але короткий) підйом на хребет. Бребенескул ми мали траверсувати, але Ігор йшов першим попереду і пішов на вершину. Ми з Віталіком за Ігорем також піднялись на вершину Бребенескула. Підйом не викликав жодних труднощів. З вершини Бребенескула видніються Шпиці – одне з найкрасивіших місць у Карпатах. Після Бребенескула – траверс г. Ребра, о 16:30 ми на перемичці до Гутин-Томнатика. Знімаємо рюкзаки і швиденько на Гутин-Томнатик (туди і назад дорога зайняла 30 хвилин). Далі спуск до Несамовитого, по дорозі обдумуємо де би поставити намет, бо на озері сильний вітер (цілу дорогу від Попа Івана до Несамовитого нас супроводжував сильний вітер – деколи від поривів нас тягнуло сильно вправо). Цей же вітер і “вкрав” у мене “підсрачник”, який був причеплений до рюкзака (не везе мені з ними, один з них я залишив, коли йшли на Довбушанку).
Декілька хвилин по 6 – і ми на Несамовитому, розкладаємо намет, Віталік і Ігор скупались в озері (не боячись накликати грозу ), я сказав пас. Крім нас на озері ще 2 москальки і 6 спортсменів (як сказав нам еколог по дорозі). У спортсменів із Хмельницька великі проблеми з наметом – він тріпотить на вітрі і хоче кудись полетіти. Дуже довго вони мучились з наметом, потім перенесли його в інше місце і поставили. Біля нас бівакували ще 2 хлопці з Івано-Франківська, було весело – анекдоти, різні історії, оповіді. З одним з них трапився цікавий випадок – вітер хапнув каремат і почав нести до озера. Хлопець тільки дожене карімат, новий порив вітру і карімат знову “тікає”, так вітер заніс карімат на озеро, але лізти в озеро не прийшлось, через декілька хвилин карімат був уже на протилежному боці озера.
Вечеря знову домашня – салат “Дністер”, смажене куряче філе і тушонка. А на десерт – глінтвейн з лимоном. Все, треба йти спати, завтра буде найважчий день. Сьогодні із запланованих 24 км пройшли тільки 14 км, отже завтра буде лишніх 10 км.

Якщо ви не любите ходити в гори, а віддаєте перевагу авіатуризму – купуйте авиабилеты Украина на авіарейси у нашої компанії.

Польова кухня на Попі Івані	Польова кухня на Попі Івані	Ротонда Білого слона	Мармароси – румунські Михайлик і Феркеу
Обсерваторія	Говерла через грати	Відпочинок на обсерваторії	Обсерваторія
Віталік і я	Чорногірський хребет	Обсерваторія	Обсерваторія
Обсерваторія	Обсерваторія	Піп Іван (Чорна гора)	Піп Іван (Чорна гора)
Дорога на "псевдоДземброню"	"ПсевдоДземброня"	Підйом на хребет	На задньому плані Піп Іван
Бребенескул	Гутин Томнатик	На задньому плані Петрос і Говерла	Шпиці
Траверс г.Ребра	Земля прийом	Оз. Бребенескул	Оз. Бребенескул і г.Бребенескул
Гутин Томнатик	Гутин Томнатик	г. Лемська	Несамовите озеро
Наш намет

Такий вітер супроводжував нас цілий день

Чорногора. День перший. Дземброня – Смотрич – Піп Іван

yAnTar — Mon, 14 Jun 2010 10:49:25 +0000

В неділю планував поїхати на Скелю Сокільського, але “дякуючи” одному знайомому, який в останній момент відмовився їхати нічого не вийшло. Ніби логічного зв’язку з Чорногорою нема жодного – подумає читач, а насправді зв’язок прямий – телефоную до одного знайомого, іншого – у всіх в неділю є плани, але на середу мені пропонують приєднатись до одноденного походу на Близницю, а у четвер – на Чорногору. Мій вибір випав на Чорногору (подібним маршрутом йшли минулого року).. В середу спакувавши рюкзак поїхав у Коломию. По дорозі додому зайшов на автостанцію, де сказали, що перший автобус на Верховину відправляється о 6:10 (ми домовлялись на 7:40, але поміняли плани і вирішили йти на 6:10). Раненько приходимо на автостанцію – тут нас чекає сюрприз – водій автобуса на Косів пропонує їхати з ним до Косова, бо верховинського автобуса о 6:10 не буде. У касі кажуть, що автобус буде і готові продати нам квитки, диспетчер каже, що автобуса не буде – дивна у нас автостанція. Їдемо до Косова з надією пересісти там на автобус до Верховини. У Косові наступний автобус до Верховини о 8:45 – тобто той, який їде з Коломиї о 7:40.
Тим часом вирішуємо перепакувати рюкзаки і попити чайку – і тут нас чекає неприємний сюрприз. При зарядці балонів Віталік зарядив їх під зав’язку і з 3-х балонів працює тільки один (в решти двох не відкривається клапан). Знайшли шпицю від парасолі і за допомогою неї випустили лишній газ (якщо б запалили сірник – було би гарне фаєр-шоу), але пальник все одно не працює. Потрібно викидати балони – ми довго сперечались, що з ними робити – Ігор пропонував викинути у смітник, а ми з Віталіком пропонували або закопати, або здати МНСникам. В результаті взяли балони з собою з надією, що ще щось придумаємо.
Біля 9 години приїхав автобус Коломия-Верховина і ми через півтора години їзди приїхали у Верховину. Там чекаємо ще більше години на автобус Верховина-Шибене, пакуємось (по-іншому сказати не можна) у цей автобус (хоча автобусом його важко назвати, йому більше підходила назва – термостат) і вперед. я ще й сидів в тому автобусі. Біля 13 години ми виходимо на маршрут. О 13:50 доходимо до початку маршруту на Піп Іван, вмикаю свій навігатор і далі по маршруту. Дуже сильно пече сонце, я час від часу згадую події річної давності, коли я дуже важко піднімався по такому сонцю цим маршрутом. О 15:30 ми біля колиб, відпочиваємо, набираємо води, фотографую майбутнього пастуха Василька (ніяк не хотів фотографуватись, тільки після 3 жмень арахісу з ізюмом ). Тут ми просиділи біля 45 хвилин, далі пішли на Смотрич (на Вухатому камені Віталік уже був, а на Смотричі ні, та й Ігор казав, що через Смотрич буде швидше). Вийшло можливо і не швидше через Смотрич, але набагато приємніше – лісом, потім жерепом – сонце не так пече, як йти через Вухатий камінь. На Смотрич ми піднялись аж о 19:20. 15 хвилин на фотографування, одягання віндстопера (незважаючи на спеку – тут відчутний сильний і не зовсім теплий вітер) і вперед на Попа. Трохи нижче Смотрича набираємо воду (спочатку мали йти до перемички Смотрич – Вухатий і там набирати воду ,але побачили швидше озерце – пішли до нього – вода не айс, потім чуть вище знайшли воду). Набрали кожен по 5 л води. Мене ці 5 л і добили. Швидкість пересування у мене прямувала до нуля. Хлопці взяли у мене 3.5 л води і далось йшлось трохи легше (але все одно останні метри на Попа для мене були важкими – у попередніх походах мій рюкзак важив менше порядка на третину).
О 22:00 Віталік і Ігор піднялись на вершину, через 10 хвилин вийшов і я. Були вже сутінки. Всередині стояв один намет, голос з якого сказав, щоб ми не брали дрова, які він назбирав (нам і не потрібно – у нас пальник). Розташувались в одній із кімнат обсерваторії, трохи прибравши її. А далі був святковий стіл (Ігор звик в горах харчуватись як дома) – на перше справжній український борщ ( з куряим філе) і на друге – салат “Дністер” (їсти такі страви в горах просто супер – тільки нести капусту, картоплю і все решта трохи важкувато). Ігор мав з собою газову лампу – це було просто супер – світла вистачало, щоб освітлити все наше приміщення (забув сказати, що балони поремонтували – запхавши голку в клапан – більше балони заправляти не можна буде, але проте у нас було і світло, і газова плитка ).
Біля 2 години лягли спати, потрібно виспатись, бо 2 день мав бути найважчим – у планах було пройти від Попа до перемички Говерла-Петрос. За перший день пройшли зовсім небагато – 15.7 км, проте першого дня різкий набір висоти від 900 м до 2020 м.

Смотрич із Дземброні	Смотрич	Затшина хатинка	Мілка
Полонина	Майбутній пастух Василько	Гори	По дорозі на Смотрич
По дорозі на Смотрич	Рододендрон карпатський	Стежка на Смотрич	Піп Іван з вершини Смотрича
Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Цей камінь здалеку мені нагадує голову римського воїна
Скелі на Смотричі	Рододендрон карпатський	Смотрич	Віталік на фоні Попа Івана
Піп Іван з печери на Смотричі	Вухатий камінь	Вечірній Піп Іван

Чорногірським хребтом – день 1

yAnTar — Fri, 04 Sep 2009 19:45:39 +0000

Ще під час минулорічного походу на Петрос і Говерлу у нас виникла думка, а чи не пройтись нам Чорногірським хребтом. І, коли Вова Осіпов взяв відпустку і приїхав в Україну, ми зробили, те що задумали раніше, правда трішки полегшеним складом.
Все почалось, ще у четвер ввечері, коли обидвоє Вов приїхали до мене в Коломию. Переночувавши, ранком побігли (саме так, не йшли, а бігли – бо довго збирались) на автобус Коломия-Верховина. О 6:10 виїхали з Коломиї. Біля 9 години у Верховині. На зупинці жодного туриста, а ми надіялись, що хтось буде і ми зможемо взяти бус або машину до Дземброні. Прийдеться брати на трьох – по 30 гривень з чоловіка. Їхали у Дземброню на вбитій копійці, з якої цілу дорогу лунали шлягери 90-х а-ля Юра Шатунов.
20 хвилин їзди і ми у Дземброні. Їмо бутерброди і о 10 годині вирушаємо у нашу подорож. Йдеться легко, набагато легше, ніж місяць тому, сонце є, але не пече. Доганяємо двох поляків хлопця з дівчиною, вони йдуть з легкими рюкзаками (частина їхньої групи поїхала в Шибене і будете спускатись в Дземброню – так нам розказав водій, який їх привіз). О 11:20 перший привал. 12:00 – заходимо в ліс, через 35 хвилин ми біля Дзембронських водоспадів. Обганяємо групу дівчат і хлопців, біля водоспаду їмо шоколадку, фотографуємось і вперед на Вухатий. 14:20 – ми на вершині Вухатого. Їмо енергетичну суміш з ізюму, горішків, сушених бананів і ананасів. Далі йдеться ще легше. Позаду нас починають згущуватись хмари, гримить грім, а на Попа ще треба йти. Вова Зеленюк залишається внизу з нашими наплічниками, а Вова Осіпов і я швиденько біжимо на Попа. О 15:40 ми на вершині Попа (на вершині майже нікого нема – тільки збоку сидять 5 хлопців), швиденько фотографуємось і назад. По дорозі зустрічаємо хлопця з дівчиною, які несуть на вершину дрова і питаються нас, чи там можна десь заночувати.
Повертаємось до Вови, в бахілах і курточці здалеку він виглядає на суворого прикордонника. Їмо сардину, а хмари все наступають і наступають, але вітер дме в іншу сторону і за законами фізики хмари повинні нас обійти. Так вони і роблять. Ура. О 16:40 продовжуємо нашу мандрівку в напрямку оз. Бребенескул, де плануємо ночувати. О 17:20 – виходимо на г.Дземброня. Спускаємось вниз. Перед собою бачимо високу гору, але стежка йде траверсом, а не на гору – йдемо траверсом, думаємо що Бребенескул. Обдумуємо, чи не збігати нам на цю гору подивитись точно, чи це Бребенескул. Вови знімають рюкзаки і вже практично вирушили на неї, але думаємо, що там далі має бути краща стежка. Проходимо ще хвилин 5 і бачимо перед собою більшу гору – це точно Бребенескул, а та гора, яку ми траверснули – це Менчул.
О 19:10 виходимо на другу за висотою (2032 м) вершину Українських Карпат. Внизу видно озеро Бребенескул, але щось воно дуже маленьке. Нічого, зійдемо вниз – стане більшим – каже Вова, я заперечую, що в інтернеті бачив більше, але іншого озера нема, то погоджуюсь, що це воно. Спускаємось нижче і бачимо дійсно озеро Бребенескул, а не калюжу води. Надворі вже сутеніло і озеро було заховано під Гутин Томнатиком. Біля 8 години спускаємось до озера (я вже трохи втомився і відстав на 5-10 хвилин). Біля озера 4 намети. Розкладаємо мій намет Fjord Nansen Veig III, збираємо жереп, розпалюємо вогнище. Запарюємо гречані пластівці з тушонкою, п’ємо чай і по 60 г міцного віскі бурбону (53,4%). Від озера відкривається фантастичний краєвид на Гутин Томнатик, вершини якої нагадують хребет міфічного дракона. Все, спати, завтра має бути найважчий день.

Звіт Вови:
Частина 1
Частина 2

Фото з першого дня

Перший привал	Смотрич	Дзембронські водоспади	Дзембронські водоспади
Вухатий Камінь	Відпочинок на Вухатому	На Вухатому Камені	г.Дземброня
На Вухатому	На Вухатому	Піп Іван	Я власною персоною
Дорога по хребту	Вороги не пройдуть	Вороги не пройдуть	Хмари внизу
Менчул, Бребенескул і Гутин Томнатик (зліва направо)	г.Дземброня	Менчул, Бребенескул	Бребенескул
На вершині Бребенескула	Говерла (справа), Петрос(зліва)	Захід сонця над Гутин Томнатиком	Бребенескул
Гутин Томнатик	Псевдоозеро Бребенескул	Гутин Томнатик	оз.Бребенескул

Піп Іван Чорногірський

yAnTar — Wed, 29 Jul 2009 18:47:51 +0000

На вихідних не хотілось сидіти вдома і в четвер вирішували куди йти. Маршрут на Несамовите відпав через масове сходження за участю Ющенка і можливі проблеми з добиранням до Заросляка. Тоді виникла ідея спробувати піднятись втретє на Піп Іван.
В суботу о 6 годині ранку сідаємо на автобус Коломия-Верховина. В автобусі уже є 3 хлопці з рюкзаками. Між нами відбувається такий діалог:
(я) У Верховину ?
- так у Верховину
(я)а далі в Дземброню ?
- в Дземброню
(я)на Попа ?
- на Попа
(я) через Вухатий, чи через Смотрич
- ще не знаємо (ми також не вирішили, якою дорогою будемо підніматися, якою спускатись).
Підніматись будемо гуртом, а гуртом, як відомо, і батька легше бити.
У Верховину приїжджаємо о 9:00. Чекати до 12:00 на автобус до Шибеного трохи довго і ми вирішуємо взяти бус до Дземброні. В саму Дземброню водій хотів 150 грн, домовились за 100 до повороту на Дземброню. Потім уже хотіли в саму Дземброню, але водій не встигав. О 10:15 виходимо, погода гарна – на небі ні хмаринки, тільки сонце припікає. О 11:00 повертаємо наліво, бачимо щит “Еколого-Пізнавальна стежка Дземброня – г. Піп Іван”. (Цією дорогою я ще не ходив. Попередні 2 рази – я ходив прямо селом, і стежка виходила потім на цю стежку біля входу в густий ліс), Сонце починає припікати ще сильніше і підніматись стає дедалі важче. Стрімкий підйом і палюче сонце остаточно мене добивають і я починаю відставати. Ще й перед нами півгодини їде УАЗ і смердить своїми вихлопними газами. Зупиняється перед перелазом, ми його обганяємо, він знову нас доганяє і знову ми дихаємо не чистим гірським, а повітрям від УАЗика. Доходимо до ферм, робимо привал (справжній, а то ми і так зупинялись через кожні 5-10 хвилин). УАЗик не може виїхати в горб, на якому вони мають зупинитись. Але водій впертий і десь за 4 разом ледве виїхав. Ура. Більше не будемо вдихати його вихлопи.
Трохи вище ферм дорога роздвоюється – направо на Вухатий, прямо – на Смотрич. Вирішуємо, що піднімаємось через Вухатий Камінь, а спускатись будемо через Смотрич. Зі сторони Смотрича на нас йде хмарка і швидко нас накриває. Починається гроза, ховаємось під деревом, хвилин 15 чекаємо, коли закінчиться дощ. Одягаємо дощовики і, як завжди, коли одягаєш дощовик – дощ закінчується. Заходимо у ліс – сонця нема, йти стає набагато легше. Швиденько доходимо до водоспаду, тут зупинилась на привал велика група – біля 15 чоловік. Група йде, зупиняємось ми, фоткаємо водоспад, фоткаємось самі, робимо перекус і вперед.
Підйом на Вухатий дається нам важкувато – сонце пече дуже сильно. Як тільки випадає нагода – ховаємось від сонця за камені. О 14:30 виходимо на вершину Вухатого. Ось тут закінчилась наша з Вовою мандрівка на Піп Іван минулого разу. По дорозі на Вухатий сталась цікава історія – одного з наших “нових” знайомих я впізнав – ми були знайомі ще років 15 назад – він приїжджав в село до бабусі, а я там раніше жив. Ніколи не думав, що можна так зустріти знайомого дитинства (але як кажуть – Земля тісна) Робимо швиденький перекус і вперед на Попа. Далі йти набагато легше, спочатку дорога йде вниз, потім плавно піднімається вгору. Півтора години ходьби з Вухатого і ми на вершині. Можна скинути рюкзаки і відпочити. Ура, за третім разом ми підкорили цю вершину. Ззовні споруда виглядає гарно, але всередині обсерваторії дуже брудно, дерев’яне перекриття обвалилось. З вершини Попа відкривається чудовий краєвид, вдалині видно Говерлу і Петрос.
О 17:10 починаємо спуск вниз. Йдеться назад легше і швидше. Доходимо до розвилки Вухатий Камінь-Смотрич. Трошки правіше Смотрича висять чорні грозові хмари. Хлопці думають, щоб повертатись через Вухатий, я наполягаю на Смотричі. Йдемо через Смотрич. О 18:40 виходимо на Смотрич, фотографуємось, ми з Вовою інсценізуємо кадр з Титаніку . Смотрич за своєю красою нічим не поступається Вухатому Каменю. Спускаємось вниз, грозові хмари нас обходять стороною. Спускаючи зі Смотрича, я знову відстаю (але не через втому, а через бажання сфотографувати кожен камінь). Справа від стежки видно красиві скелі. Як на мене (це не тільки моя думка, а всіх, хто спускався) – спуск зі Смотрича набагато складніший, ніж з Вухатого – спуск стрімкий, глина їде з під ніг (мене виручають трекінгові палиці). Якщо би тут був дощ – прийшлось би всім несолодко. Зайшовши в ліс ми уже розслабились – півгодини їли чорниці, йшли повільно. Біля 21:00 прийшли на місце ночівлі – велика галявина вище ферм, під лісом. Далі стандартний розклад – розкладання наметів, розпалювання вогнища, вечеря, посиденьки біля вогню.
Рано погода дуже зіпсувалась. Зі сторони Попа на нас йшли чорні хмари, був вітер (якщо внизу був сильний вітер, то можна тільки уявити, який вітер був на хребті), крапав трохи дощик.
Так як лягли пізно (біля 2 години), то наступного дня не йшли на автобус Буркут-Коломия, а вийшли о 9:40 з надією, що пішки до самої Верховини йти не будемо, а по дорозі щось нас підбере. Так пройшли до повороту на Дземброню. Почався дощ, проте довго не йшов – хвилин 20 не більше. Дійшли до Бистреця. У Бистреці нас догнав УАЗик, на водія якого ми були злі днем раніше (той самий, який їхав на Попа і забруднював повітря). Водій УАЗика взяв до себе на борт Андрія, в якого боліла стопа, Богдана і всі наші рюкзаки на багажник. Далі уже йшлось набагато легше. Проте довго йти не довелось, Через 40 хвилин нас підібрав вантажний мікроавтобус Мерседес. В бусику було дууже брудно, багато порохів, але як сказав нам водій: “краще х.йово їхати, ніж гонорово йти”. Так він нас довіз до Ільців, де нас чекали Андрій і Богдан. Гроші брати відмовився, пояснивши це тим, що сам знає, що таке туристи і як ходити добре з рюкзаком.
З Ільців йдемо пішки у Верховину, не доходячи хвилин 20 до автовокзалу нас трьох (2 Андріїв і мене) підвозить родич другого Андрія. Чекаємо на автовокзалі на Вову, Діму і Юру.
Вова і Діма їдуть першими автобусом Ворохта-Городенка до Снятина. Андрій і Юра після них у Франківськ (потім їм до Львова), а інший Андрій і я сідаємо на франківський автобус, що їде через Коломию. Нарешті, я таки піднявся на Попа, та ще не просто піднявся, а зустрів старого знайомого і знайшов ще 4 нових.

На старті	Вершини Смотрича	Важко піднімаюсь на фоні Дземброні	Дощик
Дзембронський водоспад	Дзембронський водоспад	Підйом на Вухатий Камінь	Замучені життям
Вухатий Камінь	Погляд в далечінь	Каміння на Вухатому	Піп Іван
Вова і я	Останні кроки	Обсерваторія	Обсерваторія – вид згори
Справа – Говерла, зліва – Петрос	У вікні	Цегла, з якої збудована обсерваторія	На обсерваторії
	Обійми	Поцілунок	Прощальний погляд
На Смотричі	Титанік на Смотричі	3 богатирі	Печера
Каміння на Смотричі	Каміння на Смотричі	Спуск вниз	Скелі Смотрича
Скелі Смотрича	Каміння	Камінь на задньому плані нагадує голову гладіатора	Приготування вечері

UPD.
Фото від львівських знайомих

Фото на вершині

Дівчата штовхають УАЗик

Наші намети

Піп Іван Чорногірський – невдала спроба №2

yAnTar — Wed, 22 Oct 2008 07:14:04 +0000

Після першої невдалої спроби підняття на Піп Іван я дуже сильно хотів вийти на неї. Але за рахунок різних обставин (хвороба, весілля у знайомих, не було з ким йти) похід відкладався і відкладався. Я розумів, що чим з кожним тижнем ймовірність піти наступного тижня зменшується внаслідок погоди, а взимку в гори я не ходив. Одного разу мені навіть снилося, що я вийшов на цю гору. І ось в суботу, Вова Зеленюк (з ним я ходив на Петрос і Говерлу) склав мені компанію (він також мав одну невдалу спробу покорення Попа Івана) і о 15:00 сівши в автобус Коломия-Буркут ми вирушили в Дземброню. Хто їхав цим автобусом, той знає, який рівень комфорту у ньому – тут і клімат-контроль (з вікна дує, внизу – жарко), і музика зі спецефектами (особливо, коли переключаються передачі, деколи з другого, або третього разу) і швидкість пересування (3 год. з Коломиї у Верховину) т.ін.

О 19:00 нарешті наш автобус приїхав (якщо це можна так назвати) у Дземброню. Надворі досить темно, швиденько доїдаємо бутерброди і о 19:20 вирушаємо в дорогу – йти до місця ночівлі ще біля 5 км. Дорога повністю розбита – болото, калюжі. Час від часу напроти нас їдуть машини і так світять в очі, що взагалі нічого не видно. Проїхало 2 Урали наповнені деревом (ось так вночі люди заробляють гроші). Через хвилин 40 стає вже остаточно темно, вмикаємо фонарик і йдемо. По дорозі Вова наспівує пісеньку Йожин з Бажина, я його підтримую. О 21:00 приходимо на місце нашої ночівлі, втративши по дорозі хвилин 15 (я був невпевнений чи ми правильно йдемо, хоча йшли ми правильно). Градусник показує -1° C. В хаті тепліше, ніж надворі, але ненабагато. Вирішуємо вогонь не розкладати, щоб більше поспати, бо завтра раненько потрібно вставати. Вечеряємо. Біля 23 години сюрприз – приходить СМС з Каліфорнії від Вови Осіпова. Відписую йому. Лягаємо спати.

Неділя. 6:00 – звучить Du hast – потрібно вставати. Зі спальника вилазити не хочеться, тому що в хаті холодно, на вулиці було -5, а в хаті не набагато тепліше (хоча спати було не холодно, спальник свій тест пройшов). Через 15 хвилин Вова наважується вилізти зі спальника, дивиться у вікно і каже, що випав сніг. Я не вірю йому, але через 5 хвилин вилажу зі спальника, дивлюсь у вікно – справді всюди сніг – на деревах, на землі. Як так може бути, адже ж ввечері небо було зоряне і ясне. Але добре придивившись, бачимо, що це не сніг, а іній. Їмо, п’ємо чай і о 8:00 виходимо на наш маршрут. Погода просто супер – на небі ні хмаринки. Надворі просто краса, сонце виходить з-за обрію, світить на іній. Йдемо не тим маршрутом, де є позначка еколого-пізнавальна стежко Дземброня – Піп Іван, а іншим – щоб не вертатись назад. Через 30 хвилин ми бачимо вершину Смотрича і Вухатого Каменя – вершини вкриті снігом. Через годину ходьби виходимо на перемичку біля жолобка, де сходяться ці дві стежки, я мав деякі сумніви, чи правильно ми йшил, але зараз всі сумніви позаду – йдемо правильно. Заходимо в ліс, чути як сильно на верху шумить вітер, але у лісі його немає.

9:35 – Виходимо з лісу – перший водоспад, тут уже вітер відчувається досить сильно. На водоспаді утворилися гарні бурульки. Також дуже гарно, коли краплинки води стікають під льодом (далі у відео можна глянути). Піднімаємось на Вухатий Камінь – з кожним кроком вітер все посилюється. Мене починає боліти ліве коліно, місяць тому я був впав і тільки зараз воно дало про себе знати. Я частіше зупиняюсь, коли не піднімаюсь – коліно не болить. При підйомі на Вухатий вітер все сильніший і пориви частіші, рухаємось короткими перебіжками від каменя до каменя. Вітер сильний, деколи припадаємо до землі, щоб не зносило. Трохи вище вітер вщухає, підніматись можна нормально. О 11:04 виходимо на вершину Вухатого – Вова йде попереду мене на відстані 5 метрів, каже мені, що треба акуратно йти, одразу ховаємось за камінь, Вітер просто шалений – збиває з ніг. Ось і побачили ми Попа Івана, на хребті досить багато снігу. Вирішуємо чекати на вершині 15-20 хвилин, можливо вітер вщухне. Пробуємо фотографувати Попа. Фотографувати важко, вітер задуває в очі. Посидівши хвилин 15 ми спускаємося вниз. Вова пропонує писати СМС Вові Осіпову, щоб він у себе вирубав кондиціонер, а то нас здуває сильно . Якщо б на нашому місці були б досвідчені туристи – то вони, напевно, би йшли по хребту, а ми туристи-чайники не маючи, хоча б, окулярів і трекінгових палок, повертаємось назад. Шкода, що друга спроба піднятись на Піп Іван для нас закінчилась невдачею. По дорозі зустрічаємо групу з Молдавії, яка хоче пройти Чорногірським хребтом.

Спускаємось швиденько вниз, хочемо сьогодні встигнути на автобус Верховина-Київ. На спусках мене сильно болить коліно, спускаюсь, як інвалід. 2 з половиною години займає у нас спуск. Швиденько обідаємо, випиваємо трошки вина за той рік, коли ми підкоримо Піп Іван і в дорогу. Надіємось, що по дорозі хтось підвезе до Верховини. Перша надія розбивається, коли туристи на Mercedes Sprinteri відмовляються підвезти, мотивуючи тим, що у них 12 чоловік і немає місць (літом коли спустились з Говерли – їхали в бусику, де була жара неймовірна – люди з Львівської області нас чотирьох взяли, а тут на двох місця не вистачило), треба було сфоткати таких “добрих людей” і вивісити тут їх фотки. Йдемо далі пішки – назустріч їде Ланос, водій зупиняється, питає чи ще далеко їхати в Зелене, пояснюємо, що йому потрібно вернутись назад і їхати через міст. Разом з тим напрошуємось під’їхати до моста (це приблизно 1.5 км). Далі знову пішки. Пройшовши декілька кілометрів – зупиняється вантажний Mercedes, що возить каміння з Красника у Дземброню. Велике спасибі чоловіку з Києва, який нас двох з двома рюкзаками взяв на одне місце біля нього – все-таки світ не без добрих людей. Так ми доїхали до Красника, далі знову пішки до повороту на Ільці. На зупинці дівчина каже, що має бути маршрутка Івано-Франківськ-Верховина через 15-20 хвилин, ми чекаємо 20 хвилин – маршрутки немає, вирішуємо йти пішки, пройшовши біля кілометра їде маршрутка і .. не зупиняється. Йдемо по дорозі і рахуємо з якою швидкістю нам потрібно йти, щоб встигнути на автобус Верховина-Київ. Зупиняємо машини, якщо ніхто не зупиниться – то ми, очевидно, не встигнемо. Зупиняється таксист і підвозить нас до автостанції. Водій закриває двері автобуса, виявляється, що автобус відправляється о 17:50, не хоче нас брати, тому що всі місця розкуплені (але багато вільних є), просимось, що будемо стояти. Усе, їдемо додому. Згадуємо в автобусі всі наші вреження. Цікаво, чому проїзд у комфортному автобусі Верховина-Київ дешевший, ніж в ковбойському автобусі Коломия-Буркут, можливо в буркутському – додаткова плата за екстрім.
З.І. Якщо я щось забув, або не так сказав – Вова виправить.

Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні
Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні	Бурульки на водоспаді	По дорозі на Вухатий Камінь
По дорозі на Вухатий Камінь	По дорозі на Вухатий Камінь	Вид з Вухатого Каменя на Піп Іван	Піп Іван
Гора справа від Попа (напевно г.Дземброня)	Вниз з Вухатого Каменя	Вниз з Вухатого Каменя
		Бурульки на водоспаді	Бурульки на водоспаді
Бурульки на водоспаді	Вухатий Камінь	Вухатий Камінь	Тут ми ночували
Черемош	Міст(по ньому їздять машини)	Банер – вітер робив його флешовим

Зліва г. Дземброня

Зліва у снігу – Вухатий Камінь

Дземброня, дорога на Вухатий Камінь, вітер тільки починається

По дорозі на Вухатий Камінь

На вершині Вухатого Каменю

Дзембронський водоспад. Краплинки води стікають під льодом.

Піп Іван Чорногірський – невдала спроба

yAnTar — Mon, 15 Sep 2008 16:39:31 +0000

Рано-вранці троє туристів (Вова, Віталік і я), сівши на автобус Коломия-Верховина розпочали перший етап сходження на г. Піп-Іван – третю за висотою вершину Українських Карпат. В Коломиї погода була нельотною, падав дощ. Через 3 години ми були у Верховині, тут дощу не було, але небо було повністю затягнуто хмарами. Автобус до Дземброні відправлявся о 11:10 (Верховина – Шибене), у нас було ще 2 години вільного часу. Десь біля 10 години і у Верховині почався дощ. Купили квитки, глянули на них, у нас було 1-3 місця. Ми були перші і єдині, напевно, хто мав квитки ,всі розплачувались з водієм, ми ще були змушені доплатити за наш багаж. Автобус був переповнений (як нам сказали, сьогодні у Верховині – базарний день), крім людей у автобусі також їхали 2 маленькі свинки, які всю дорогу кувікали (звичайно, що запах у автобусі був оригінальний – Шанель № 145).Хоча автобус уже був забитий людьми, водій по дорозі ще набирав пасажирів. Такі маленькі автобуси – як резинові, люди напихаються і напихаються. Крім нас, в автобусі були ще 5 туристів, як потім вияснилось, вони також йшли на Піп-Іван. Хоча, вони планували за 1 день вийти на Піп Іван і дійти до Несамовитого озера, але їм сказали, що це неможливо. Водій виявився справжнім гонщиком – по таких ямах з такою швидкістю, коли зліва обрив, а справа – скеля, йому можна сміливо йти на раллі Париж-Дакар. В автобусі місцевий чоловік поцікавився, куди ми їдемо, почувши, що на Піп Іван, не без долі сарказму усміхнувся і сказав, що там вчора випав сніг. Який сніг запитав Віталік. Білий, відповів гуцул. Тоді до мене дійшло, я не взяв шапку з собою, а тільки кепку. В такій же ситуації був і Вова. Нічого, щось придумаємо, вирішили ми. Цим самим автобусом в неділю ми думали повертатись, але в автобусі нас повідомили, що в неділю ходить тільки один автобус з цього напрямку Буркут – Коломия о 8:00 у Дземброні.Через півгодини їзди, якщо це можна так називати, ми вийшли у Дземброні.

Вирішили одягнути дощовики, так як моросив дощ. Крім нас 3, а також 5 туристів (більшість з них було з Києва), вийшов на зупинці місцевий житель – пан Тарас, який розказав нам, як пройти на Піп Іван, а також сказав, що, можна у нього переночувати (20 грн з чоловіка). Під’їхав джип Mitsubishi L-200 з чернівецькими номерами і запропонував під’їхати. Пан Тарас сів у салон, київські туристи сіли у кузов. Ми подумали, що нам місця уже не вистачить. Але водій сказав, щоб сідали і ми. 8 чоловік у кузові машини (Віталік і я – наполовину) ,4 у салоні. Ось скільки людей може їхати у джипі. Тут ми зекономили 4,5 км дороги. Гарно подякувавши водієві (гроші брати він відмовлявся), ми почали 2 етап нашого сходження на г.Піп Іван. Почали сходження разом з київськими туристами, вони попереду, ми трішки позаду них. Але вже через 20 хвилин підйому, вони почали чуть відставати і ми пішли попереду них. Маршрут добре промарковано. Спочатку стежка йде попри ліс, моросить дощ. Помічаємо, що це моросить не дощ, а мокрий сніг. Через годину заходимо в ліс. Ліс густий, стежка вузенька – заходимо, ніби в якусь печеру. Далі йдемо лісом, лісом, при виході з лісу зустрічаємо місцевих жителів, кажуть, що до Вухатого Каменю ще годину ходьби. При виході з лісу переходимо потічок, який утворює каскад водоспадів. Далі йде низькотрав’я – багато чорниць (по-місцевому афин) і жерепу. Вові дуже смакують чорниці (він їх їсть перший раз у житті). Листя і голки вкриті інеєм. Набагато холодніше, ніж в лісі, добре, що вітру немає. Видимість – метрів 50-100.

Вова і я за відстутності шапок, замотуємо на голову рушники, я одягаю на руки шкарпетки. Витягуємо градусник з рюкзака, він показує +4°C. О 16:00 піднімаємо на Вухатий Камінь. Стає зрозумілим чому саме так назвали цю гору. За умов поганої видимості камінь виринає з туману як привид. Ми вирішуємо, що краще сховати рюкзаки тут і швиденько збігати на Піп Іван і назад. Позначок маршруту вже немає. (ми сховали рюкзаки трохи нижче каменя з останньою позначкою). Піднімаємось вгору і вгору. Виходимо на верх гори, далі стежка йде різко вниз. За картою і компасом, нам потрібно йти вліво, а стежки не видно. Походивши хвилин 30 і не знайшовши стежки ми повертаємось назад. Забираємо рюкзаки і йдемо вниз. Зійшовши добру частину дороги, зустрічаємо групу з Києва. Даємо їм роздруківку карти, бо нам вона уже не знадобиться. Спускаємось далі вниз. І тут сталось майже диво: прямо на очах туман розсіюється, з-за хмар виходить сонечко. Але, на жаль, ми уже йдемо додому, якщо би у нас був ще один день в запасі, то могли би піднятись на гору. Якщо б це сталось години на дві швидше, ми будучи на Вухатому камені бачили би стежку куди нам йти. А нам наступного дня потрібно їхати додому.

Шкода, що ми не побували на Піп Івані, хоча є привід повернутись сюди ще раз ( а так досить реально, навіть вийти о 12:30 сходити на Попа і назад). Далі йдемо повільно вниз. По дорозі на дереві бачимо вивіску: вогонь не розпалювати, палатку не розкладати, земля приватизована, цікаво, чи це тільки земля навколо дерева приватизована, чи цілий ліс. Скоро уже і в гори не підеш, бо все приватизують. Вирішуємо ночувати не в палатках надворі, а в хатинці у пана Тараса. Розпалюємо у кімнаті камін, вечеряємо, лягаємо спати. Спали мало, бо лягли біля 1 години ночі, а встали о 5:20, ще й Вова заважав спати, бо цілу ніч говорив на мові подібний до івриту . Треба було його штовхати, щоб він перестав говорити. Ранком прокидаємось, о 6:25 виходимо, йдемо 50 хвилин до зупинки, сідаємо на автобус Буркут-Коломия і їдемо додому. Вова на кожній зупинці закриває задні двері руками, бо самі вони вже не закриваються. . А спати хочеться жахливо, та хіба в ньому поспиш.

P.S. Потім телефонував туристам з Києва, вони вийшли того дня на Піп Іван, спустились на полонину між Попом і Вухатим каменем, там переночували, казали, що вогонь розпалити не змогли, вночі було дуже холодно.

P.S.S. Якщо я щось забув або сказав неправильно, то Віталік і Вова допишуть.

Ранок у Дземброні	Вхід у ліс	Туман	Іній
Іній	Замерзлі крапельки	Налітає сніжок	Жереп
Віталік	Вова	Тарас (я)	Вухатий камінь
Я тримаю камінь	Вухатий Камінь	Вухатий Камінь	Іній
Ось так тепло там було	Ось так тепло там було	Туман розсіюється	На Вухатому Камені
с.Дземброня	Вухатий Камінь	Вухатий Камінь	Ось таким було небо, коли ми повертались
Вухатий Камінь	Вухатий Камінь	Вухатий Камінь	Вухатий Камінь
	Павутина	Дзембронський водоспад	Дзембронський водоспад
Вухатий Камінь здалеку	Гірська стежка	Гірський краєвид
Вечеря	Вечеря	Міст на Шибене
Дзембронька впадає в Черемош