Ближче до фортеці розташовувались ятки з різними книгами, сувенірами і іншими китайськими дрібницями. Я не оминув нагоди купити ще одну колоду карт і 2 книги – 8 мандрівок Буковиною, написаною Блекою (www.castles.com.ua) і путівник Україна – усе, що варто побачити. Перед входом у фортецю купили вхідні квитки (80 грн) і зайшли всередину.

Всередині майже все було як і попереднього року (причому багатьох торговців я вже бачив декілька раз – і у Чернівцях, і у Кам’янці-Подільському), тільки ще привезли гармату (часів Полтавської битви), на якій був кран і можна було попити чаю і (або) стрельнути з пушки (за відповідну плату). Недалеко від гармати йшов густий дим – там на величезних (діаметр в районі 1 м) сковорідках смажили картоплю. Ми пішли оглядати базарчик, дівчата купили ковані вироби (щоб з них зробити сережки), я з Вітею нічого не купував. А на базарі купити можна було багато чого (як і минулого року) – зброя (), вироби з шкіри, металу, глини, різні грамоти і т.д. Також можна було відчеканити монету (що з успіхом Оля і зробила).
Незабаром почались бої 1 на 1 і ми поспішили до ристалища. На жаль, у фіналі одиночних боїв українців не було представлено. Всі 4 місця у фіналі зайняли учасники з Росії, а виграв як і минулого року Сергій Уколов. Після закінчення боїв 1 на 1 оголосили перерву і ми пішли у фортецю, там під мостом відбувались масові договірні бугурти, де українці змагались з росіянами. Тут було дуже багато людей і мало місця, але я знайшов дуже гарне місце на горісі , звідки і спостерігав бій, правда час від часу струшував листочки і гілочки міліціонеру на кашкет, який стояв під деревом.
У фортеці ми постріляли з лука (майже всі постріли в молоко) і пішли оглядати наметове містечко. По дорозі помітили декілька колоритних учасників з Квебеку, які радо погоджувались фотографуватись з усіма бажаючими (безкоштовно, на відміну від деяких наших учасників). В наметовому містечку в деяких станах (Німеччина, Італія) учасників вже не було зовсім. Так як скоро починались бої 5 на 5 ми поспішили назад. Скуштували смачної смаженої картоплі (з великих сковорідок) і пішли дивитись на бої. На жаль, як і в номінації 1 на 1 тут були представлені тільки збірні Росії, які і розіграли між собою призові місця. Хоча, слід зазначити в одному бої 2 команди отримали жовті картки за симуляцію бою (тобто між собою вони не хотіли битись, а домовлялись, хто і як має виграти). У боях 5 на 5 я зайняв непогане місце біля огорожі (міліціонер мене впустив туди) і з об’єктивом 42-150 мм (взяв у знайомого на 2 тижні Olympus E-400) зміг “дотягнутись” до поля бою.

Перед боями 21 на 21, де у фіналі зустрічались Україна і Росія у мене стався неприємний випадок – батарея розрядилась (після вилазки до скелі Кінашки я її не зарядив) і з боїв 21 на 21 фотографій немає. Більше того, здохли акумулятори і у мого старенького Canon Powershot A620, а запасні я просто не взяв.
В результаті наші програли фінал боїв 21 на 21. “Кляті москалі” зайняли всі перші місця у всіх номінаціях і як минулого року ходили і кричали “Слава Рассєї”, цього року підтримка наших була кращою, але все таки не вміють наші вболівати і підтримувати свою збірну. Причому дуже цікавий епізод – як танцювали воїни збірної Росії в обладунках під музику Барбари Стрейзанд. Після цього відбулась масова фотографія всіх учасників і відбулось нагородження учасника з автентичним обладунком. Перемогу тут здобув учасник з Квебека – Frеdеric Dalphond, що представив одяг тевтонського воїна XV ст. Але найбільше запам’ятались 2 учасники збірної України – Євгеній Гасан, який, як справжній актор розказував про свій одяг (він і отримав приз глядацьких симпатій) і хлопець 20 років (на жаль не можу знайти, як його звати). Ще оголосили переможців стрілецького турніру, який ми так і не побачили і ми поспішили додому. Не доходячи до центру Хотина сіли у маршрутку і доїхали в Чернівці.

Якщо буду їхати наступного року – то потрібно обов’язково їхати на 2 дні – перший або другий і на останній, а то ми не побачили багатьох учасників з інших країн і побачили тільки один бій з участю збірної України.

Карл Маркс у Хотині	Середньовічні музиканти	Середньовічні музиканти	Гармата
Технічні дані гармати	Картопелька		Кицькі
Солдатик	Ковальські вироби	Шкіра	Шолом
Поєдинок	Поєдинок	Щитки	Продавець
Луки	Майбутній воїн		Підготовка до бою
Монета – аверс	Монета – реверс	Ще один майбутній воїн	Загальний вигляд наметового містечка
Договірні бугурти	Договірні бугурти	Договірні бугурти	Вояк з Квебека
Продавець	Шкіряні паски	Договірні бугурти	Ще один вояк з Квебеку
Знову Квебек	Ще раз Квебек	Намет	Намет
Стяги	Обладунки	Хотинська фортеця	Український воїн
Ще один намет	Музиканти	Музикант	Колоритна пара
Колоритний учасник	Підготовка до бою	Ритуальний танок	Бій
Відпочинок	Відпочинок	Бій	Знову відпочинок
Українська збірна

І ще з іншого фотоапарату

Намет	Робоча обстановка	У стані збірної Квебеку	Квебекець
Стародавнє вогнище	Ранкова зарядка	Збірна України	Гасан Євген – одяг часів Данила Галицького
Одяг монгольського воїна	Один з наймолодших учасників турніру

Також я ще прикупив 3 колоди карт – Унікальна Україна, Країна замків і фортець і 17 століття.

І коли ми вже йшли на автостанцію, щоб повертатись в Чернівці, я глянув на небо і побачив повітряну кулю. Ех, де і коли (але явно пізніше, ніж за розкладом) їх запускали – так ми і не дізнались,

Тут фото:

Водоспад на Смотрицькому каньйоні	Троїцька церква	Міська ратуша	Фортеця
Вежа	Вежа	Оборонні мури	Фортеця з іншої сторони
Фортеця з іншої сторони		Вхід у Тринітарський костел	Тринітарський костел (нині Церква священномученика Йосафата УГКЦ
	Герб	Статуя Божої Матері на мінареті	Іоанн Павло ІІ
Іоанн Павло ІІ	Катедральний петропавлівський костел	Надгробок у вигляді книги	Надгробок
Надгробок	Надгробок	Надгробок	Надгробок
Надгробок	Герб	Всевидяче око	Долина ріки Смотрич
	Те, заради чого ми сюди їхали		Кований смітник
Розлога верба

Фортеця

Дуже неприємно, що фестиваль вели російською мовою, адже, якщо білоруси і українці розуміють українську мову, то, я думаю, що і росіяни з білорусами зрозуміють нашу мову. Також було досить “оригінальним” рішенням під час середньовічних боїв включати попсу. Але це таке – вернемось до наших боїв.

Як я казав – на бої один на один ми не встигли, але зате повністю бачили півфінали і фінали боїв 5 на 5 і 21 на 21. У півфіналах наші класно розправились з росіянами (2 командою) і білорусами (там не дуже зрозуміла система півфіналів), а у фіналі програли (матч ведеться до 2 виграних поєдинків, поєдинок виграє та команда, учасники, якої залишилась на ногах) значно сильнішій російській команді (навіть видно по зовнішньому вигляді, що суперники були краще підготовленими і переважали наших). В боях 21 на 21 дуже багато сумбуру – поле маленьке і часто воїни падали, зашпортавшись за свого ж побратима (суперника). А якщо воїн впав – значить він вже вибуває з бою.

Як я вже писав, у всіх дисциплінах виграла Росія, Україна зайняла 2 місце, поляки і білоруси (не пам’ятаю, хто яке) поділили 3-4 місця. Після виграшу наші північні сусіди розмахували прапором і кричали “Слава Рассєї”. Ну нічого собі, мало того, що москалі Крим забрали у нас, тут виграли, розмахуєте своїм імперським (з двоголовим орлом) прапором і ще й “Слава Рассєї”. Прийшлось мені заводити нашу збірну України (в команді було декілька хлопців зі Львова, що підтримали) і тоді москалі почули, що в нас має звучати “Слава Україні – Героям слава”, а не “Слава Рассєї”.

Після змагань були ще договірні бугурти. Тут учасники бились не на повну силу, їх можна зрозуміти після 3 важких днів сил було мало, та й це був, так сказати, товариський матч. Потім ми пішли оглядати фортецю, дивитись на різний крам, що пропонували на середньовічному базарі. А продавала тут майже все те саме, що і в Кам’янці-Подільському на Terra Heroica – зброя, вироби з дерева, шкіри, металу. Я купив собі ще одну колоду карт.
На полі можна було прийняти участь у битві мішками з зав’язаними очима. Коли бились 2 дівчини – це виглядало досить кумедно. У фортеці відбувались різні дійства – стрільба з лука, стрибання через величезну скакалку, відрубування голови. В наметове містечко нам не можна було йти (у нас були звичайні квитки, а не преміум), тому подивились ще на Дністер і повернулись назад, а потім і додому.
Повертаючись додому, звернув увагу на стенд (я любитель читати всілякі стенди), а там були орфографічні помилки – терІторію (слово так вжите 3 рази) і беСпечні.

Фото з фестивалю

Учасник	Учасники	Переодягання	Хотинська фортеця
Учасник	Учасник	Судді	Наш
Середньовічна музика	Відпочинок	Відпочинок	Початок бою
Бій	Бій	Відпочинок	Початок бою
Фінал	Середньовічний фотограф	Нікудишній з мене лицар	Лицарські обладунки
Український лицар	Підготовка до бою	Українська команда (бій 21 на 21)	Ще секунда і все почнеться
Уже і почався бій	Відпочинок	Лицар	Після важкого бою
		Табір	Лицарів возили на машинах
Шоломи	Намет в таборі	Лицар	Майбутній лицар
Договірні бугурти	Договірні бугурти	Договірні бугурти	Договірні бугурти
Після бугуртів	Імперський ворожий прапор	Братання
Всі учасники	Всі учасники	Всі учасники	Всі учасники
Всі учасники	Всі учасники	Всі учасники	Лицар повинен і на машину вміти залізти
Хотинська фортеця	Хотинська фортеця	Табір	Відрубування голови
Гак
		Грамотні писали	Грамотні писали

Відео з фестивалю:

Прокинувшись о 7 ранку погода нас приємно здивувала – на небі ні хмаринки, сонечко світить. Поснідали, висушили намети і пішли оглядати скелі. Ще в прадавні часи тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, разом з утворенням гір Карпат були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення виринули на поверхню землі. До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля та інші менш відомі. Саме на цих 3 скелях існувала фортеця.

Тустаань — давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, який існував з другої половини IX до середини XIII ст., поки в 1240 р. хан Батий не зруйнував його.

По дорозі до скель є катапульта, з якою штурмують фортецю на щорічному фестивалі “Ту Cтань” (цього року пройде 6 вересня). Трохи далі по дорозі – каплиця з джерелом.

Спочатку ми вирушили на оглядини Малої Скелі і Гострого Каменя. Трохи полазили на цих скелях, сфотографувались на дереві, Андрій перевтілився у древнього жителя цієї фортеці. З Острого Каменя відкривається чудовий краєвид на основну скелю – Камінь. Тут же є криниця в камені.

Повертаємось до головної скелі, де колись був дитинець – укріплена частина замку. Камені вражають своєю висотою, у каменях видно діри, в яких стояли дерев’яні сваї, екскурсовод розказує, що тут був п’ятиповерховий (!!!) житловий комплекс, висота кожного поверху складала 3-4 метри. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто раз почути.

Далі повертаємось до машини і повертаємось назад. Їдемо тією ж жахливою дорогою через Східницю. Сьогодні їхати важче – сонце пече немилосердно.

Біля обіду приїжджаємо в Самбір – тут довго не затримуємось, прогулюємось центром, оглядаємо ззовні органний зал, костел Івана Хрестителя (1530 р., зберігся у хорошому стані) і церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У Самборі біля церкви стояла колоритна дівчина в якскраво-червоній спідниці і чоботах. (побачивши нас з фотоапаратами – дівчина пішла геть – на одній фотографії в куті видно її) .
Наступна зупинка Крехів – село відоме своїм монастирем, який відомий своїми чудотворними іконами. Монастир було засновано ще в 1613 р. ченцями Києво-Печерської Лаври Йоілем та Сильвестром. Походивши по території монастиря вирушаємо далі.
Жовква – районний центр – проте який районний центр – Львів в мініатюрі. Тут в центрі міста на малій площі зосереджені Ратуша, Жовквівський замок (зараз там проходить реконструкція),  костел Св. Лаврентія XVII ст., (такий же грандіозний, як Домініканський костел у Львові), а також Василіанський (XVII-XX ст.) і Домініканський (XVII-XVIII ст.) монастирі. Жовква стає останнім пунктом у нашій мандрівці. Далі переїзд до Львова і нічним дизелем додому.
Фотографії.

Тустань

Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Капище
Капище	Капище		Ідол
Ідол з дерева			Мавки
	Острий камінь	Острий камінь	Острий камінь
Вид з Острого каменя на фортецю			Древні жителі:)
	Камінь – центр фортеці
		Камінь з іншого боку
Початок (у нашому випадку кінець) маршруту

Самбір

Міська ратуша

Костел Івана Хрестителя

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Крехів

В’їздна брама	Мозаїка	Миколаївська Церква	Миколаївська Церква
Оборонна вежа	Миколаївська Церква

Жовква

Мури фортеці	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія
Міська ратуша	Солдат на димарі		Фортеця

Маршрут на перший день був таким – Унів – Свірж – Звенигород – Старе Село – Урич (Тустань).

Перша зупинка – с.Унів, відоме своєю Унівською Лаврою. Незважаючи на досить поважний вік (побудована у XV ст.) вона збереглась у гарному стані. Навколо монастиря високі стіни з оборонними баштами. Всередині на стінах монастиря ікони святих та сцени з релігійного життя. В дворику монах розказував історію про одного священика, якого вивезли в Росію (на жаль, я забув прізвище і імя). Недалеко біля монастиря будується дерев’яна церква.
Виїхавши з Унева - повз Перемишляни їдемо в Свірж. В цьому селі над ставом знаходиться мальовничий замок, згадки про який зустрічаються в архівних документах, датованих 1530 р. В той час він належав шляхетському родові Свірзьких. Сучасного вигляду замок набув у середині XVII ст., з часу переходу його у власність графа О.Цетнера. Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок.

Закінчивши прогулянку замком нас чекав сюрприз. Наш автомобіль заперли у пастку, позаду Славути припаркувався джип. Андрій і пробував вирулювати, але місця було дуже мало. Прохожий підказав – та перенесіть ви машину, скільки того і сам миттєво допоміг це зробити. Добре, що машина легенька (Славута) і так просто вийшли з ситуації.
Далі повз Бібрку їдемо в с.Звенигород – колишню твердиню і одне з наймогутніших міст Галицько-Волинського князівства. Звенигород в свій час був столицею Звенигородського князівства. Але в 1240 р. хан Батий спалив місто і воно уже не відродилось і зараз має статус села. В селі знаходиться музей історії Звенигорода, який, якщо ви вже тут, неодмінно треба відвідати. У музеї є дуже багато цікавих експонатів – знаряддя праці, прикраси наших пращурів. Окрасою музею є 2 діорами – на першому поверсі – битва звенигородців з ханом Батиєм, на другому поверсі – сучасний і тодішній Звенигород. Недалеко біля музею розташований пам’ятник Землеробу, Воїну, Літописцю і Матері-берегині (я спочатку подумав, що то Кий, Щек, Хорив і Лебідь ). В зарослях бур’яну можна знайти пам’ятник давньоруському князю на коні з трьома ногами. З траси в Звенигород можна попасти з двох сторін, з одного боку – дорога гарна, з іншого – погана (через с.Шоломия). Ми за відомим законом попали на погану дорогу (хоча у порівнянні з Уричем це була ще автомагістраль).
Виїхавши із Звенигорода на трасу одразу повертаємо наліво – там знаходиться Старе Село. Руїни замку (оборонний замка кн. Острозьких, побудований 1584 — 89 з участю А. Прихильного та відновлений 1642 і 1654 рр. ) з дороги вражають своєю величиною – ну дуууже великі. Всередині також відчувається величина (і велич) замку, який тут колись був. На жаль, зараз, залишились тільки стіни. Всередині замку багато машин, людей, шашлики, пиво і т.д. Швиденько обідаємо і в дорогу – зараз нас чекає найдовший переїзд за сьогодні – в с.Урич.
Їхали ми туди довго і нудно, під Львовом попали під сильну грозу, пропустили потрібний поворот, прийшлось вертатись назад. По дорозі сюди бачили завод, де за словами Андрія “Микола їсть цемент” (Миколаїв цемент).  А в Дрогобичі – це взагалі був сміх і гріх. Не знаю, хто і як ставить дорожні вказівники у дрогобицькому районі. Виїхали з Дрогобича, потрібно у Борислав, вказівник показує наліво Борислав, Дрогобич, повернули, виявляється вертаємось назад, їдемо далі. По дорозі зустрічаємо ще пару подібних вказівників, що Борислав і Дрогобич в одну сторону, хоча на карті, вони явно в протилежних сторонах. Складається враження, що інших вказівників не було, тільки Дрогобич – ось і ставлять його куди треба і не треба (перефразовуючи древнє прислівя можна сказати “всі дороги ведуть у Дрогобич”). Один раз повертались назад, бо стрілку на Східницю ставлять перед поворотом, а повертати треба не зразу, а через один поворот. Найсмішніше було далі – коли стоять 2 вказівники на відстані 100 метрів один від одного, перший показує поворот на Східницю наліво, а другий направо (цікаво, що між першим і другим знаком поворота наліво немає). В Східниці біля дороги є мінеральне джерело типу “Боржомі”, проте там дуже багато людей, а у нас немає часу (коли вертались назад, то підприємливі мешканці цю ж воду уже продають). В Східниці дорога стає гіршою і аж до Тустані дорога постійно погіршується. Останні 20 км їхали цілу вічність. Погода погіршилась, почав крапати дощик. Біля 21:20 (планували о 18:00) ми приїжджаємо на місце ночівлі. Краєвид суперовий.  Розбиваємо намети, збираємо дрова, готуємо їжу. Дощ, який зупинився починає йти ще сильніше. Замість вечері за столом – вечеряємо в наметі. Біля 01:30 засинаємо. Щоб всюди встигнути завтра  раненько потрібно прокидатись.

Реклама: Якщо би у нас не було намету прийшлось би ночувати у готелі, а дізнатись про готелі Львова ціни можна на сайті hotelsbooking.com.ua

Унів

Оранта	Унівська лавра	Унівська лавра	Климентій Унівський
Фреска на стіні	Розп’яття	Капличка	Церква
Вежа

Свірж

Фортеця у Свіржі	Центральний вхід	Вежа	Звідси зрозумів тільки рік – 1917
Герб родини Цетнерів	Внутрішній дворик	Вхідні двері	Озеро
Фрагмент архітектури	Всередині фортеці		Фортеця – загальний вигляд
Вежа	Вежа	Вежа з іншої сторони

Звенигород

Звенигород	Звенигород	Музейний експонат	Макет церкви 12 ст.
Древній коваль	Вироби і знаряддя шевців	Вітражі	Вітражі
Останки древньої посуди	Люстра в музеї	Літописець	Воїн
Мати-берегиня	Хлібороб

Старе Село

Загальний вигляд фортеці

Фрагмент стіни

Фрагмент стіни

Вигляд зсередини

Панорама фортеці

Діорами в музеї с.Звенигород

О 20:00 на автостанції в Чорткові мене зустріли Саня і Рома і ми, дочекавшись маршрутки, поїхали в смт. Заводське, де нас зустрів Андрій. До години першої ночі розмовляли, дивились різні ролики.  На нас 3 випало одне місце на дивані і два на підлозі. Волею сліпого жеребу на дивані опинився Саша.

5 година ранку – підйом, потрібно пакувати рюкзаки, катамарани в буси і вперед. Їдемо в с. Збручанське. Дорога просто жахлива. Пригадую,  що один раз уже їхав цією дорогою, тільки у зворотньому напрямку, коли їхали перший раз у Млинки і поїхали в с.Залісся Борщівського ,а не Чортківскього району (привіт Озерянам).

Прибувши на місце – розпалюємо вогнище, снідаємо, готуємо катамаран до сплаву. Після цього відвідини залишків фортеці XVI ст. у Чорнокозинцях і початок сплаву. Хто на якому катамарані буде сплавлятись вирішує жереб. Ми втрьох попадаємо на один катамаран (зелений). Надворі холодно, вітер, але головне, що нема дощу. На обід зупиняємось у с. Кудринці, де мене чекав неприємний сюрприз. Я кинув чалку на берег і вискакуючи з човна, став на край берега – берег мене не витримав і пішов вниз, я за ним – двома ногами у воду – по коліна в 2 штанах (свої запасні я одягнув під низ, щоб не було холодно, хоча до закінчення обіду мої хакі-штани вже були сухі). Вода ніби і холодна була, але я не відчув холоду. Швиденько переодягнувшись (виручив Рома, який дав мені свої запасні штани) пішли оглядати залишки Кудринецької фортеці XVII ст., побудованої панами Гербуртами у 1615 році з пісковику, який тут же і добували.

На самому верху під гул вітру Андрій і Олексій влаштували дует-партію на скрипці і гітарі. Такої гри на скрипці я ще не чув, чесне слово. Там були і народні мотиви, і Мурка, і “Шторм” Вівальді (Ванесса Мей відпочиває).

Після обіду – продовження сплаву. Річка петляє каньйоном, і то зліва, то справа постають величні береги каньйону. Де річка захищена каньйоном – вітру немає і веслувати неважко, але коли берег низький, вітер дує прямо назустріч і веслувати важкувато. Веслуєш, веслуєш – а результату нема. В такі моменти в голові крутяться слова однієї пісні: “Ветер в харю, а я шпарю”. Потрібно було дійти до ГЕС – а там невеликий відпочинок, але та ГЕС за поворотом, а до повороту ще далеко. Як на мене це була найважча ділянка за весь сплав. Потім обніс катамаранів берегом, ще біля години веслування і розбиття табору (було 8 наметів) – розкладання наметів (свій намет тестив перший раз), потім вечеря, футбол, розмови, ігри біля багаття.

Вночі погода принесла сюрприз – почався дощ, але ранком, десь біля 8 години він зупинився. Сніданок і далі в дорогу на Хотин. По дорозі ще 2 зупинки і прогулянки до чудових водоспадів, маленький перекат, розвід з тросами. (місцеві жителі над річкою натягують троси, до яких чіпають човни, нам потрібно повністю лягати на катамарані, щоб нас не скинуло у воду. Катамаран, що йшов перед нами попередив нас про 2 троси, які ми пройшли. Дивимось, вся команда катамарану лягла, ніби проходить трос. Ага, значить є трос. Йдемо повільно, пильно вдивляємось, де ж він є, повільно ми так йшли до того місця, поки не зрозуміли, що нас просто розіграли ). Перекус на воді, не відходячи від інструментів (весел), дає нам сили веслувати ще трохи.

Десь біля години другої виходимо у дельту Дністра. Тут на межі 3 областей (Тернопільської, Чернівецької і Хмельницької) Збруч впадає у Дністер. Ширина просто неймовірна, як море. Ніколи ще не бачив, коли одна річка впадає в іншу і чітко видно, де води однієї річки, а де вже іншої (Збруч – чистий, Дністер – брудний). Між іншим наш катамаран у води Дністра ввійшов першим, хоча попереднього дня часто був останнім. Вітер знову дує в обличчя – гойдаємось на хвильках Дністра. Трохи далі хвильки закінчуються і починається дуууже сильний вітер. Веслувати важко, цей стан описує переінакшена народна мудрість: “Веслуй, не веслуй, все одно …”. Провеслувавши ще трохи, причалюємо до берега. Все, фініш. До Хотина йти не будемо, хоча залишилось вже недалеко. Вдалині височіє Хотинська фортеця. Розкладаємо катамарани, спускаємо їх, миємо, носимо дрова.

Після перекусу ми залишаємо групу, яка буде повертатися бусами в Чортків. Ми спішимо на автовокзал в Хотин. Приходимо за 2 хвилини до відправлення останнього автобуса в Чернівці. В Чернівці прибуваємо за 5 хвилин до відправлення останнього автобуса в Коломию.
Результати сплаву: вражаючий каньйон, багато нових вражень, нових знайомих, описати це важко, потрібно обов’язково, хоч раз в житті спробувати. Шкода, що нема жодної фотографії з Дністровського каньйону, коли були на катамарані не було як фотографувати, коли були на березі сильно спішили на автобус.
P.S. Наступної ночі мені снилось, що я веслую і мене розбудила дружина, сказала, щоб я перестав гребсти. Я здивувався, звідки вона знає, а я просто намагався веслувати і сіпався.
З нетерпінням чекаю сплаву на Дністрі.
P.P.S. Якщо написав щось не так, або щось забув, нехай мене поправлять ті, хто брали участь у сплаві.

Залишки фортеці у с.Чорнокозинці	Залишки фортеці у с.Чорнокозинці	Залишки фортеці у с.Чорнокозинці	Збручанський каньйон
р.Збруч	Чорнокозинці	Чорнокозинці	р.Збруч
фортеця у с.Кудринці	Кар’єр	Як змійка в’ється Збруч	Фортеця у с.Кудринці
Збруч	Дует	Роман	Я
Розвалини фортеці	Проходження перекату	Чудовий водоспад	Той самий водоспад
		Половина учасників сплаву	А це вже інший водоспад
Наша команда веслує навіть на березі	Учасники подорожі

Панорама Збруча – с. Збручанське