Стежка добре маркована, тільки в одному місці (де розходяться річки – в файлі точка №1) маркування не було і ми пішли за треком (скачаним з raduet.com/nsk). Далі маркування пропало. Справа в тому, що маршрут на старій карті Горган і маршрут на новій карті (Горгани-Свидовеь від stezhky.org.ua) трохи відрізняється – на старій карті він йде південніше, на новій північніше. Так як трек в нас збігався зі старим (південним) маршрутом – то ми пішли по ньому. Накінець стежка пропала і нам прийшлось біля 1 кілометра лізти лісом по азимуту. Проте Андрій знайшов 2 грибів – одного великого красеня, другого меншого. О 13:15 ми вийшли на нормальну стежку і через 20 хвилин вийшли на полонину Середню. Тут нас догнали хлопці з Коломиї, які вийшли на годину пізніше з Гути, але взяли нормальний темп. Вони планували за сьогодні дійти до Сивуль і спуститись на Рущину. На полонині Середній ми затримались – там були непогані чорниці. Ми планували підніматись ще на г. Середню, але передумали і пішли далі. Невдовзі почались справжні Горгани – дорога була всипана каменюками. На хребті був свіжий вітерець, тож прийшлось одягнути куртки. А далі по хребту, захопившись розмовами пропустили підйом на г. Високу. Прийшлось вернутись, щоб піднятись на цю вершину (висота цієї вершини всього на 1 м менша, ніж висота Ігровця).

Після г.Високої хребет Ігровище і біля 18:00 сама вершина Ігровець. Вершина – це так собі сказано, тому що Ігровець плоский і великий, як футбольне поле – і турів штук 5 на ньому – хто де хотів, там вершину і позначив.З вершини добре видно навколишні села, Сивулі, десь далеко Довбушанку. На вершині перекусили, пофоткались і почали спуск. Спуск (як і кожен спуск у Горганах) неприємний – каміння сунуться, є ймовірність впасти. Темп у нас був не дуже швидким, ми були на перевалі Боревка біля 20:00.

Тут ніби гарне місце – є недалеко вода, дрова. Але не все так добре, як би здавалось. На цій полонині полчища якихось мух, від яких неможливо заховатись, і вони лізуть у ніс, вуха, рот, кусають за руки і зразу утворюються на руках плямки. Мастились зірочкою, ще якимись кремами – нічого не допомагало. Єдиний дієвий метод – це на голову шапку, на обличчя бандану, футболку з довгим рукавом і рукавиці на руки, ще би мати окуляри – тоді би був повний захист. Трохи далі в лісі зустріли хлопців, які планували вийти на Сивулю – але відклали на завтра марш-кидок. Зготували їсти на пальнику, розпалили вогонь (щоби посидіти біля нього). Ніби під боком ліс, але прийшлось пошукати дров – бо тут все чисто визбирано. Виручив величезний корінь дерева, яке впало. Біля 10 години вечора всі мухи, як за помахом чарівної палички пропали – напевно полетіли на іншу полонину, шукати нових туристів.

Ще в магазині, коли купували їсти, зайшла розмова, що будемо брати зі спиртного. Я, взагалі, в горах майже не п’ю (хіба, що глінтвейну перед сном або Вова привезе якогось модного бурбону). А в магазині Вітя взяв пляшку закарпатського коньяку – ну пляшка коньяку на трьох – ще може бути, подумав я. Але Андрій взяв ще одну таку саму пляшку коньяку і ще знайшов в рюкзаку 0.5 л самогонки (для розтирання). То було вже забагато. Ми вирішили горілку не пити, а випити коньяк. До нашої ватри підійшов поляк і запитав, чи не можна йому посмажити сосиски. В результаті – ми поділились з ним коньяком, він з нами сосисками, потім ми допивали коньяк, а Норберт самогонку. Говорили про різні речі, Вітя по-польськи, я пробував по-англійськи, виявляється, коли і ти, і твій співрозмовник погано говорять по-англійськи – в результаті все зрозуміло (а може то коньяк так подіяв, що все було зрозуміло ). Говорили про різні речі – від звичайних побутових до політичних (правда Норберт подавав вигляду, що не розумів, коли ми говорили про Бандеру і Хмельницького), в кінці зійшлись на одному, що москалів і в Західній Україні, і в Польщі не люблять.

В кінці Норберт видав чудову фразу: “Ніц не годен пити, але ше м єдну буду”. Після того всього йому стало трохи погано, але через пару хвилин уже було все нормально. Ми розійшлись по наметах спати.

Наступного дня біля 7 години підйом, я посередині галявини знаходжу свої черевики (звечора я забув їх сховати під намет, добре, що не було дощу), готуємо їсти і о 9:20 стартуємо. Навіть не знаю, що тут розказувати – пологий спуск, маршрут промаркований, пригод ніяких не було. Цим маршрутом минулого року ми піднімались на Сивулю. Нам назустріч йде група з Тернополя (15 людей), яка розтягнулась на півгодини. Стандартні фото на розсипах каміння на траверсі Ігровця, далі лісом до поля Лопушна, тут я шукав залишки фундаменту (не знайшов). Майже все як і минулого року – тільки не потрібно було переходити 3 рази річку – тому що цього разу побачили маркування і пройшли вздовж річки (здавалось, що там пройти не можна і минулого року ми обходили це місце). Потім вихід на дорогу і ми в селі. Почав накрапати дощ і тільки ми склали всі свої речі в машину і виїхали почалась справжня злива. Вітя вирішив їхати через Івано-Франківськ – там краща дорога і в результаті швидше доїхали.

За 2 дні пройшли приблизно 28.7 км (перший день 17 км, другий 11.7). Трек можна скачати тут.

Ігровець	Гриб	г.Середня	Шишка
Ялівець	Вперед	г.Висока
По стежці		Ігровець
Траверс г.Висока	Траверс г.Висока	г.Висока	Вітаємо на г. Висока
Ігровець	Ігровець	Ігровець	На Ігровці
Ігровище (на задньому плані Сивулі)	с.Осмолода	Ігровище
Мала і Велика Сивулі		Вітя	Тарас (я)
Горгани	Горгани		Прощальний погляд
Горобина	Карта з маршрутом

Вийшли на маршрут о 9:24, навколо хмари, нічого не видно. А у Буковелі будують і будують. Коли тут не буваю – завжди все більше і більше він розростається. Йдемо по старому треку вздовж 13 підйомника. Підпеньки ростуть прямо на дорозі, білих грибів не видно (хоча ми особливо і не шукали – Олег зайшов декілька раз в ліс). Туман починає пропадати і ми бачимо просто фантастичні краєвиди. Думаємо, що це за гори, Свидовецький хребет чи може Буковельська трійця, але як на Буковель, Чорну Клеву і Довгу – то вони явно завеликі. Пізніше бачимо, що це дійсно Свидовець.

Попереднього разу між точками 006 і точками 007 на треку ми пішли напряму скоротивши, цього разу йдемо траверсом не напрягаючись. О 11 годині робимо перекус – бутерброди, гарячий чайок, шоколадка. Щось довго ми їли – аж півгодини. О 12:33 ми доходимо до полонини, з якої просто шикарний краєвид – видно Хом’як, Синяк, Малий Горган, Довбушанку, позаду нас видно красуню Чорногору – з-за хмар визирають вершечки Петроса і Говерли. Пізніше хмари над Чорногорою опускаються і ми бачимо, що Чорногора частково вкрита снігом – від Говерли до Бребенескула, тільки Петрос незаймано безсніжний. Піднімаємось кам’янистим серпантином. О 14:00 ми на Синяку. До Малого Горгана – як рукою подати, я думаю, що 15 хв ходьби туди, реально – годину. Справа від нас чудово видно хребет Явірник. На вершині фотографуємо(сь) і по хребту на Малий Горган. Справа (і ззаду) від Довбушанки йде якийсь хребет, думаємо, чи це хребет Сивуль чи ні. На форумі karpaty.com.ua підказали, що то Поленський і Кізя Гора, а позаду них Ігровище і г.Висока, а Сивулю ледь видно.

О 15:13 на вершині Малого Горгана, знову чай, бутерброди, відпочинок. Через півгодини починаємо спуск, спуск тут досить крутий, каміння дрібне, йдемо і просто зсуваємось вниз. Хоч спуск і стрімкий, але короткий, через 200 м каміння закінчується, починається ліс. О 16:24 доходимо до роздоріжжя (на треку точка 017), минулого разу ми пішли лівіше, зараз я планував йти прямо (автор треку, по якому ми йшли перший раз писав, що лівіше швидше, але прямо добра стежка через хребет Маришечек, але довше). Вирішуємо йти лівіше, тому що з часом у нас слабо і йти в темноті з одним ліхтариком по незнайомій місцевості не дуже б хотілося. Спочатку йде гарна широка стежка, потім вона звужується, а потім і остаточно пропадає і починається екстрім. На профілі висот видно, що перепад висот, який йде до 18 точки складає більше 200м (на 1 км). На карті (роздруківці) видно стежку, яка йде ще стрімкіше, ми її не бачили (та і чесно кажучи, ми на неї і не орієнтувались). Приблизно 900 м (за 30 хв) стрімкого спуску і ми на широкій дорозі, що веде у Буковель. Далі дорога перегороджена сіткою – і дорога, і ліс, і потічок (цікаво, якщо б ми пішли тією стежкою, що на карті, як би ми пролазили цю сітку), пам’ятаю, що ми перелазити тут неприємно, але ворота відкриті, як перші, так і другі. А потім нормальна дорога перетворюється у суцільне болото (машини тут постійно їздять) і починається справжній offroad. Минулої зими такого не було, та і морозець був, дорога була примерзла.

О 19:00 ми біля машини, сідаємо і їдемо в Коломию, там я забираю ще деякі речі і у Чернівці.

Навігатор показує, що пройшли ми 18,9 км (минулого року 17,7 км, Цікаво, що минулого року ми пройшли на півтора години швидше – було холодно і ми не сиділи і милувались горами (та і не видно нічого не було).. Порівнюючи треки, знайшов біля 730 м різниці (обхід між точками 006 і 007, йшли в Буковелі не від зупинки, а трохи далі і т.д). Цікаво, що навігатор у Віті показував, що ми пройшли на 1.5 км менше. Так що, відстань залежить від наших кроків і хто як ходить. Хто хоче пройти більшу відстань за один і той самий час – треба ходити біля мене, хто хоче пройтись маршрутом, але менше кілометрів – ходіть біля Віті.. А якщо серйозно – думаю різниця у відстані з’явилась через частоту записування трека (в мене було часто, у Віті – норма). Ввечері буду мати обидва треки і порівняю. Порівняв треки – 500 м різниці знайшов – на старті мій швидше почав писати трек і в лісі у мене багато поворотів, а у Віті трек прямий. Або я ходив багато зигзагами, або у Віті повороти локальні не враховує, або у мене забагато враховує. . Треба брати середні цифри – 18,5 км точно було.

Якщо потрібен трек – можна скачати тут.

Будівництво на Буковелі	Там далеко Свидовець	Свидовець	Морозець
Морозець	Полонина під Синяком	Хом’як	Говерла і Петрос
Говерла і Петрос	На вершині Синяка	Малий Горган (позаду Довбушанка, справа від неї у хмарах Сивуля)	Малий Горган (позаду Довбушанка)
Явірник	На Малий Горган	Зліва направо – Довбушанка, Ведмежик, на задньому плані-Поленський і Козя Гора, ще далі – Ігровець і г.Висока	Зліва направо – Поленський, Козя Гора
Вершина Малого Горгана	Спуск	Довбушанка	На задньому плані Чорногора
Малий Горган	Малий Горган і Синяк	Профіль висот	Карта маршруту

Панорами з походу:

Синяк

Явірник

Чорногора

Свидовець

Малий Горган

Тут ми могли піти двома шляхами – через полонину Негрова, або через гору Тавпиш і хребет Тавпіширка. Ми ще вдома вирішили що будемо йти через хребет Тавпіширка.

Зранку виглянуло гарне сонечко, проте через годину воно уже заховалось за хмари і більше цього дня не показувалось нам. Починається дощик. Йдемо спочатку лісом, потім просіками (у лісі обходимо завал з десятка дерев – як їх тут повалило хз). О 10:45 виходимо на дорогу, яка складається з суцільного болота і ще й до того йде вертикально вгору, йдемо дорогою в лісі, дорогу уже приємніша, хоча болота багато. Доходимо до розвилки – йде дорого прямо і наліво, дивлячись на трек (який був скачаний з karpaty.com.ua) я сказав йти вліво, а насправді вліво – це траверс, а прямо – набір висоти на г. Тавпиш. Через 30 хвилин походу ми бачимо г. Тавпиш і хребет Тавпіширка і тут нам потрібно йти невелику ділянку вгору.

Один з учасників нашого походу піддає мій маршрут жорсткій критиці (мол я такий поганий – маючи карту і навігатор, завів їх кудись, чуть не заблукали і т.д і т.п.). Насправді по довжині стежка траверсу на 500 м довша ніж пряма і максимум що ми втратили – 15 хв часу (а, можливо, і менше). Єдиною помилкою, що я допустив – це на роздоріжжі я полінувався витягнути карту з клапана (та і дощик йшов, не хотілось щоб вона намокла – треба купити однозначно чохол для карти і завжди носити при собі), а на карті чітко видно обидві дороги.

Виходимо на г. Тавпиш і йдемо просікою рівно, а потім вниз. Вниз – це не до добра, бо завжди після цього треба буде підніматись вгору. Так і є, скоро ми бачимо перед собою вертикальний підйом по каменюках (шкода, що нема фотографії, бо погода була дощова і фотоапарат був далеко у рюкзаку). І що найцікавіше ми в тумані і не бачимо, коли він закінчиться, а таке враження, що він не закінчиться ніколи. На рисунку профіля висот в районі 30 км видно вертикальні спуск і підйом. А далі по хребту Тавпіширка спочатку рівно, а потім тільки вниз.

О 13:12 на хребті бачимо роздоріжжя, направо – стежка на перевал Легіонів (туди треба обов’язково буде піти іншим разом), а ми йдемо прямо. О 13:28 непомітно проходимо вершину на хребті Тавпіширка (1499 м). Далі по хребту, потім лісом вниз, нічого особливого. Десь на висоті 1200 м знаходимо ожини (дуже смачні і дуже великі). Далі йдемо в село, останній кілометр зрізаємо через людські городи. Йдемо на автобус, що відправляється звідси о 17:20, але місцева жінка каже, що сьогодні неділя і не буде такого автобуса. О 16:08 добігаємо (по дорозі нам сказали, що автобус уже відправляється) на автостанцію, але автобус повністю забитий, а нам з нашими рюкзаками і тим більше місця нема.

А далі триває ціла епопея з добиранням. Вирішуємо брати таксі до Надвірної, крім нас ще двоє хочуть до Надвірної, дзвонять у Надвірну, бусів нема, а легкова нам явно не підходить. Місцевий пяничка пропонує послуги посередника і машину, яка за 150 грн нас відвезе у Надвірну. Вова і Ваня шукають в селі людей, які готові нас відвезти, не знаходять. Аж у місцевому ресторані-забігайлівці власник викликає таксі з Надвірної. Правда приїхав не бус, а Dacia Logan MCV. Рюкзаки спокійно поміщаються в багажник, а ми четверо на задньому сидінні так собі. Доїжджаємо в Надвірну, звідти їдемо цим же таксі в Коломию, бо маршрутка буде їхати тільки о 8 годині. Я виходжу біля хати, щоб залишити деякі речі у батьків, а деякі взяти, хлопці поїхали на вокзал, а приміський поїзд відправляється через 10 хв. Я їду з дому, встигаю забігти в останній вагон, коли поїзд рушає і двері напіввідкриті. Ну а далі – стандартне закінчення походу – доїдання шоколадок, гра в карти, згадування цікавих моментів.

Другого дня пройшли 19.1 км + 23 км першого дня = 42.1 км за 2 дні.
GPS-трек з походу на Сивулю (трек мій, точки взяті з проекту “Блуд”). Де точка 499 – там стежки розходяться – можна йти прямо вгору, а можна вліво (я про це писав в тексті). Також ще одне – траверс Малої Сивулі – перші 300 метрів – не по стежці, потрібно йти по стежці підйому, а потім від неї буде поворот вправо.
Фото з другого дня

Г.Негрова (я так думаю)	Г.Негрова (я так думаю)	Урвище Пекло	Десь в районі Довбушанки
Урвище Пекло	Урвище Пекло	Мухомор	Повалені дерева
От туди нам йти – вгору по болоті	Горррри	Горррри	Маршрут другого дня
Профіль висот (1 день + 2 день)

В Коломиї переночували в мене вдома і вранці пішли на автобус до Івано-Франківська, дуже добре, що вони їдуть через кожні 15 хвилин. Біля 7 ранку були в обласному центрі (Вова з одного Сан-Франціска приїхав в інше Сан-Франціско), зустріли Женю – 5 учасника нашого походу і поїхали на трикотажну фабрику, звідки відправляються маршрутки в сторону Гути.

Перед відправленням автобуса зайшли в “Фуршет” перекусили якимись гарячими бутербродами і сіли в автобус на Гуту. О 8:20 виїхали з Франківська, через 1:40 год ми на місці. Відстань невелика, але автобус їде довго, бо такий автобус і по дорозі ще заїжджає в Солотвин на базар. По дорозі нетверезий (а це було 8:30 !!!) місцевий житель нам розказував про ведмедів, які водяться у Горганах.

10 хвилин після десятої ми у Гуті, швиденько переодягаємось, перевзуваємось і о 10:25 виходимо на маршрут.Йдемо сільською автомобільною дорогою, потім починається грунтова дорога, болото, доходимо до вказівника, який показує прямо на Сивулю, направо на Ігровець, йдемо прямо, через 150 м дивлюсь на GPS, а наш маршрут повинен йти направо (ще вдома ми вирішили йти через Боревку), повертаємо назад.

А далі починається те, що дуже “любить” Вова Зеленюк – переходи річок, а точніше однієї – р. Лопушна, перший раз по камінню, другий раз по колоді, а третій раз вбрід. Хоча третій раз (і четвертий – назад вбрід) ми могли і не переходити, потрібно було шукати стежку справа від річки, але там вода розмила берег і стежки не було видно. Перейшовши річку йдемо деякий час зліва від неї, хоча навігатор показує, що потрібно йти справа. Коли зліва стежка закінчується переходимо на праву сторону і попадаємо на наш маркований маршрут. Слава Богу річку переходити більше не доведеться, вона зліва від нас. Ми виходимо на поле Лопушна, залишаючи справа від нас залишки фундаменту (яких ми так і не побачили),

Далі стежка йде траверсом Ігровця, біля стежки бачимо могилу дівчинки, яка прожила 14 років (що з нею сталось не знаю). О 14:20 бачимо справжні Горгани – величезні цекоти справа від нас, тут робимо привал, перекус, фотографуємось і вперед. Йдемо через перевал Боревка на полонину Погар, тут є інформаційний знак “Карпатських стежок” (взагалі цей маршрут досить добре промаркований, ще не зустрічав у Карпатах такого якісного маркування). Трохи далі від цього місця набираємо води, бо за точками з проекту “Блуд” наступна вода буде не скоро. Хоча погода така, що води пити не хочеться – хмарно і прохолодно. О 16:30 ми на г. Боревка. Тут зустрічаємо туристів, які йшли з Осмолоди, але в таку погоду нікуди йти не хочуть і сьогодні відпочивають (у них є день в запасі – вони можуть собі це дозволити). Видимість метрів 50, перед нами суцільне молоко, стає холодніше. По дорозі Вова чуть не наступає на гадюку, робимо гадюці фотосесію, добре, що холодно і вона малоактивна. О 17:43 проходимо г. Лопушна Далі кам’яні залишки укріплень з часів першої світової війни – добре зроблені – уже скоро буде 100 років, а вони не розвалюються.

Дорога йде по каміням тільки вгору і вгору. Женя і я (особливо я) відстаємо. О 18:40 робимо привал, їмо шоколадку, цукерки, trail mix (Вова привіз зі штатів – горіхи з корицею – класна штука, мені сподобалась). І тут диво – хмари (бувально за лічену мить) розходяться і ми бачимо пречудову картину – всі навколишні гори (подібне було таке, коли ми перший раз йшли на Чорногірського Попа Івана). Фотографуємо всю цю красу. І ось за поворотом ми бачимо ціль сьогоднішнього дня – Велику Сивулю, а далеко в небі ми бачимо веселку. Піднімаємось на Велику Сивулю і о 19:35 ми на вершині. Підйом на вершину не був важким,

Далі Мала Сивуля, але у нас з часом трабли, нам його банально не вистачає, вирішуємо траверсувати Малу Сивулю, тим більше, що на карті є стежка. Траверсна стежка йде відгалуженням від стежки, яка йде на вершину, але ми зрізали і не піднімались вгору, а пішли зразу в обхід. Метрів 300 бездоріжжям і ми виходимо на наш траверс. 20:30 і в лісі вже темно, одягаємо ліхтарики і йдемо лісом до місця ночівлі. О 20:55 знаходимо гарне місце (полонина Бистра або Рущина), де і розбиваємо наше наметове містечко.

Так як було темно і дрова не дуже приємно збирати, то варимо їсти на пальниках (крім мого, був ще один пальник – Женя взяв).

Як і минулого разу Вова взяв модне спиртне (того року був Бурбон), цього року 375 мл Pyrat Rum XO Reserve. А вечеря стандартна – суп, гречка з тушонкою.

За цей день ми пройшли 23 км з перепадом висот 1246 м. (трек пройденого маршруту буде сукупним за 2 дні в наступній частині).
Фото з першого дня походу

Бистриця Солотвинська	Offroad	Offroad	Перехід по колоді
Вбрід	Могила	Траверс Ігровця	Траверс Ігровця
Кедр	Мох	Цікаве дерево	Горгани
Підйом на г.Лопушна	Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758))	Залишки укріплень під г.Лопушна	Хмарки
Г.Лопушна	Гірський краєвид	Гірський краєвид	Велика Сивуля
Велика Сивуля	Гірський краєвид	Гірський краєвид	Велика Сивуля
Захід сонця	Мала Сивуля	Маршрут 1 дня

Лопушна

Хмари

Лопушна (на задньому плані Ігровець)

О 7:10 відправлявся автобус Коломия – Мукачево, на який ми сіли і за півтора години вийшли на зупинці (біля відпочинкового комплексу “На пеньках”) в Ямні. Далі маршрут йде по дорозі вздовж комплексу “Карпати”, все як попереднього разу, тільки цього разу погода набагато краща. Світить сонце, навколо нас плавно піднімаються хмарки.  Трохи вище у зоні лісу робимо перекус. Виходимо з лісу на полонину Прутинок, з якої відкривається гарний краєвид, звідси видно полонину Явірник (минулого разу тут був тільки туман). Йдемо знову лісом по дорозі, виходимо до перехрестя (вправо – назад в Яремчу, вліво і вгору – дорога йде на полонину Явірник, йдемо вгору). На цьому перехресті лісовози зробили страшне болото, та й дорога розбита сильно лісовозами. Йдемо болотом до полонини, після вориння (загорожа для корів хто не знає) нас зустрічає корова, яка якось дивно на нас настроєна. Корови хоч і не боюся, але сховався за дерево. Виявляється, вона йде до вориння, думаючи, що ми його не закрили. О 11:00 ми виходимо з лісу. Щоб вийти на стежку на хребті – треба обійти колибу, ми полізли в лоб. З полонини гарно видно г.Хомяк, на якій я був 2 роки тому.

А далі – стандартна дорога – трохи лісом і камінням. О 12:17 (мій прогноз, що вийдемо о 12:00 не справдився) ми на вершині Явірник-Горган. Звідси добре видно хребет Синяка і Малого Горгана. Над нами скупчуються чорні грозові хмари, чути гуркіт грому. Причому гримить з усіх боків – один раз перед нами, другий раз ззаду нас. Починає крапати дощик. Одягаємо дощовики, але дощ нас не зачіпає (забігаючи наперед скажу, що три рази ми думали,що змокнемо і завжди нам везло, дощ зупинявся). Якраз перед нами чорна грозова хмара, ми йдемо їй назустріч. Каміння намокло, а по мокрому камінню йти задоволення небагато. Так ми доходимо до точки, де нам потрібно повертати у ліс (як потім виявилось на карті – то є г.Женець). Тут ледь-ледь помітна стежка (не маючи навігатора – ми її би не знайшли). Метрів за 20 перед цією стежкою, я почав обходити величезну каменюку і обходив стороною лісу, знайшов якусь “псевдостежку”, почав нею йти, провалюючись у чорницях, вернувся назад на хребет. Спускаємось вниз – перші метрів 100 спуск дуже крутий – майже вертикальний, далі просто крутий спуск.

До полонини Туршугувата у мене трек був, далі трека не було (як виявився, був і трек далі, я просто ступив), хоча там досить чітко видно стежку. Так ми дійшли до р. Жонка, яку прийшлось переходити вбрід, бо були тільки залишки кладки. Після кладки, єдина дорога, яка була повертає наліво (в протилежну сторону від Яремчі) та ще й вгору. Це мене трохи збентежило. Але через 200 метрів дорога повернула в потрібну нам сторону. Згодом (через 300 метрів) від цієї дороги відходить (чи то приєднується до цієї дороги) дорога з 201 маршрутом на Переслоп. По цій дорозі сходимо в Яремчу. Йдемо ще подивитись на водоспад Пробій, але заходимо з базару. Я думав, що там є прохід, а його там не виявилось, але подивились на водоспад з іншого ракурсу, а то завжди з мосту. У Яремчі зупиняємо маршрутку в сторону Коломиї, а в Коломиї одразу пересідаємо на автобус Ужгород-Чернівці, який догнав нас в Коломиї.

Так закінчився наш похід на хребет Явірник. За день пройшли 24.7 км. GPS-трек маршруту можна скачати тут.
Фото з походу:

Гори димлять	Гори димлять	Гори димлять	Гусениця
Гусениця		Плямиста саламандра	Краєвид
Там де видніється синій дах – полонина Явірник (туди ми йдемо)	3D-хмара	Полонина Явірник	Яремча
Хом’як			Каміння
Явірник Горган	Хом’як	Чи то дим, чи верткальна хмарка	Горгани
Горгани	Кедр	Я власною персоною	Горгани
Горгани	Вова	В цю хмару нам треба йти	Наше світле майбутнє
Яремча	А там уже дощ	Кедр	Спуск вниз (тут не видно крутизни схилу)
Камінь біля водоспаду	Водоспад Пробій	Профіль висоти (чітко видно який стрімкий спуск)	Карта маршруту

Вид з полонина Прутинок

Полонина Явірник

Зліва направо Хом’як, Синяк, Малий Горган

О 8:40 ми уже на зупинці в Ямні, крапає маленький дощик. Йдемо по дорозі, в напрямку готелю Карпати. Час від часу перідично поглядаю на GPS, чи правильно ми йдемо по треку (трек брав звідси, точки цього району брав з проекту Блуд). Прямо перед нами болото – справа паркан, зліва – кущі, обійти ніяк не можна. Приходиться йти по виступу паркана (швидко, поки не бачить господар обійстя). Дивлюсь на GPS – ми пропустили поворот наліво, треба вертатись назад (добре що небагато – 200 м, але дорога неприємна знову через болото). Приходимо на місце, де навігатор показує поворот, а там будинок і заїзд до будинку (на треку точка 122). Нормальна дорога йде прямо, а нам наліво, ходимо тупцюємось на місці, пропоную вернутись трохи назад, може побачимо нашу дорогу. Питаємо місцевого – як нам на Горган пройти – каже йдіть через подвір’я – господар хати приватизував собі стежку.

Заходимо в ліс, метрів через 300 справа до нашої стежки примикає дорога (швидше за все це та якою ми пішли зразу ця дорога на карті перетинається з нашим треком набагато пізніше). Далі все прогнозовано йдемо по стежці. Зустрічаємо двох місцевих, які питаються, куди ми йдемо. На Явірник – гордо відповідаємо ми. В результаті прогнозована відповідь – ну і день ви вибрали для походу. Доходимо до 124 точки – тут роздоріжжя, йдемо прямо – хвилин через 20 виходимо на полонину Явірник. Дощ, вітер, туман, видимість 50 м, без навігатора було би дуже скрутно. Перед нами суцільне молоко, йдеш – і одразу перед нами, як у казці, виринає ліс. Тут, під лісом п’ємо гарячого чайку (куртка промокла – стало холодно, одягаємо рукавиці – після того пам’ятного походу на Піп-Іван завжди беру рукавиці). Приємно, коли холодно, дощ, а в нас в рюкзаку є термос з чаєм (термосу 5 балів). Йдемо вздовж лісу, одна дорога йде наліво – точка 5 (сьогодні дивився в Ozi – треба було йти на зворотньому шляху тією дорогою до Женецького водоспаду, тоді не додумав подивитись – нема ще досвіду користування навігатором, наступного разу треба буде самому в Ozi прокласти маршрут, а не йти по готовому треку), друга повертає направо в ліс – логічно йти наліво, але навігатор показує треба направо. Обов’язково ще раз сюди прийду і тоді попробуємо повертатись назад тією другою дорогою.

Йдемо лісом, дощ потрохи зупиняється, через 20 хвилин ходьби з’являються каміння. Оце вже цікаво. Починаються справжні Горгани. Далі по каміннях до вершини. Цікаво ходити по мокрому камінню, особливо, коли це плита – стаєш на неї і потихеньку зсуваєшся вниз. Цікаво ходити на Явірник в туман – йдеш, тільки пройшов одну брилу, а через пару метрів з туману виринає ще одна – ще більша. Йдеш по каменюках, подивишся вправо – а там обрив метрів 10. Так ми йшли до вершини (г. Явірник-Горган – 1463м, навігатор показував 1457 м) майже годину (а відстань то всього – 930 м). На вершині обідаємо – бутерброди, гарячий чай. Дощ зупинився, через хмари пробиваються промені сонця, погода налагоджується.

Сподіваємось, що назад будемо повертатись уже не під акомпанемент дощу. Поки доходимо до полонини Явірник на мені висихає одяг. Що ще треба для більшого щастя у горах – ніж бути сухим у дощову погоду. На полонині Явірник бачимо якихось 3 птахів типу великих голубів (може куріпки). Далі по треку планово йдемо лісовою стежкою (знову ж на карті є паралельна дорога – цікаво, якого вона стану). Починається дощ, який поступово переходить у зливу. Через хвилин 20 ми повністю мокрі. Віталік йде і постійно витискає з рукавиць воду – як у казці – вода з каміння. Пізніше серпантинна стежка пропадає і хвилин 10 йдемо лісом вниз. Пізніше виходимо на дорогу і повертаємо направо – до Женецького водоспаду. Я там вже був, Віталік ні – хоче відвідати, та і я не проти подивитись на повноводний Женецький водоспад. Нам назустріч йде “товариство синіх дощовиків” – група, що приїхала автобусом до Женецького водоспаду – всі в чистенькому одязі, взутті, дехто з парасолею. Швиденько доходимо до водоспаду, дощі, що йдуть уже декілька днів утворили багато водоспадів, що впадають у р. Женець. На водоспаді з фотоапаратом стається прикрість (точніше 3 прикрості) – спочатку сідають батарейки, хоча зранку було 70%, можливо через потрапляння води. (Дома також батарейки були на нулю, а наступного дня 70% і все нормально, ще наступного дня на Обнові цілий день фоткав і зі спалахом). Через сідаючі батарейки фоткав через видошукач і не бачив, що шторки об’єктива не відкривались до кінця і ще накінець на об’єктив попала вода – і на фотках ця пляма була видна.

Від водоспаду йдемо 6 км до траси, там через хвилину нам зупиняється машина – доїжджаємо до Делятина, на зупинці робимо перекус – чай зі снікерсом (чай за 11 годин ще досить гарячий). Через 15 хвилин приїжджає автобус Ужгород – Чернівці і ми їдемо в Коломию (цікава річ – дорога назад рівно в 2 рази дорожча, ніж дорога туди ). Після Ланчина дощ зупиняється, виглядає сонечко, погода налагоджується, ех, чому не на 10 год. швидше. Проте буде привід приїхати сюди ще раз.

GPS-трек качати тут (трек повністю мій, точки скопійовано з трека звідси – http://alexey-ap.livejournal.com/14586.html і звідси – http://www.karpaty.com.ua/gps/blud.php). Але останні 6 км від водоспаду до дороги мені не подобаються – вони відрізняються як від дороги на карті, так і від існуючого треку (можливо погодні умови внесли свої похибки, бо інші 17.5 км добре лягли на карту).
Фото з походу

Ямна	“Йожик” в тумані	Туди ми йдемо	Полонина Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Одиноке дерево	Хребет Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник
г. Явірник-Горган	г. Явірник-Горган	Явірник	Явірник
Явірник	Женецький водоспад	Женецький водоспад	Водоспад
Водоспад	Водоспад	Водоспад	Водоспад
Дорога	Водоспад	Водоспад

В 9:15 виходимо на маршрут. Йшли за треком з Народних Стежок Карпат. Одразу відмічу, що окремі частини треку повністю співпадають із стежкою, а до окремих є претензії – це “стежка в лісі”, якої не існує (ACTIVELOG.19 – ACTIVELOG.27). UPD. Помилка була моєю, автор написав у себе: “На полонине в WP17 я решил сократить путь и пойти по тропе которая уходит влево. В результате я спустился достаточно быстро, но тропа теряется и я бы не рекомендовал следовать далее по моему треку. Лучше пойти прямо до хр.Маришечек и спустится по нему. По времени это может занять больше минут на 30, но дорога более приятная.”. А я цього не прочитав.

Погода так собі – легенький сніжок, сильний туман (не було би його – було би просто супер). Спочатку йдемо дорогою, витягом, через годину заходимо в ліс. Тут нас чекає неймовірна краса. Зимовий ліс заворожує. Через годину походу швиденько снідаємо і далі вперед. Йдемо по треку, тільки в одному місці стежка пропадає і ми зрізаємо (на треку це між точками 006 і 007).

В районі точки 008 ми почули як виє вовк (я реально налякався). А це виявилось “вив” Роман, який непомітно відійшов на метрів 50 вперед, поки я орієнтувався по GPSу. Біля 12 години виходимо на полонину Товсту. Перед полониною знаходяться колиби, одна з яких в досить непоганому стані (координати N48 22.957 E24 27.140). 20 хвилин ходьби і починаються справжні Горгани – каміння. Піднімаємось серпантином вгору. О 13:04 ми на висоті 1665 м. Швиденько фотографуємось і вперед по хребту. Йти неприємно – великі каміння, притрушені снігом, часто ноги ковзаються і є шанс травмуватись, декілька раз падаємо (але без неприємних наслідків). О 14:10 ми на Малому Горгані. Йдемо далі стежкою вниз (Роман каже, що знає сюди стежку). Я забуваю про навігатор. Через 10 хвилин я дивлюсь на навігатор. Ми йдемо не в тому напрямку, потрібно вертатись назад, вертаємось не по хребту, а до 14 точки зрізаючи (ми були впевнені, що між 13 і 14 точкою стежки нема). Біля 15:00 доходимо до лісу – обідаємо, пробуємо пити чай (його температура уже близька до нуля, а зранку ще був тепленьким), пробуємо їсти снікерс – але він замерз – можна горіхи ним товкти. Кидаю снікерс за пазуху (щоб відігрівався). Потрібно спішити, бо через годину вже буде темно, а нам ще біля 5 км шляху. Виходимо на полонину, на якій видніється колиба в гарному стані (N48 23.788 E24 25.446). Дорога розходиться прямо і направо. А трек йде наліво. Повертаємось пару метрів назад – так і є, ми пропустили стежку, повертаємо трішки вліво. Фотографуємось, з’їдаємо снікерс, який відігрівся. Рома пробує закип’ятити мінералку своїм способом(запальничкою підігріває пластикову пляшку), відкриває пляшку, а вода зверху моментально замерзає. Треба брати термос з собою (або пальник і малесеньку каструлю). Стежка широка, йдеться легко, вечірній зимовий ліс чарує. Але ця ідилія триває недовго.

Далі починається найгірша частина походу, стежка припадає, ми відхиляємось від трека на декілька метрів (та й треку як такого тут нема – тільки уривки). Пробуємо вийти на трек – виходимо, але стежки нема жодної – йдемо напролом до точки 018 (по дорозі бачимо слід великої тварини – швидше за все кабана). 30 хвилин жахливого спуску, деколи на 5 точці, згадуємо незлим тихим словом тих, хто ходив цими “стежками”. Виходимо десь на 50м південніше точки 018. Все – далі широка дорога, просто автобан, якщо порівняти з тим де ми провели останні 30 хвилин. Проте і на автобані трапляються халепи. Дорога перегороджена воротами, вгору метрів 10 також стіка, вниз – сітка до потічка. Але біля самого потічка є дірка, через яку ми пролазимо. Далі пригод уже нема – спокійно доходимо до Буковеля, Роман сідає на маршрутку на Івано-Франківськ, ми з Віталіком сідаємо на останню маршрутку в Коломию. Перша зимова подорож закінчилась. Якщо не рахувати двох спусків – то все було суперово, а так трішки естріму вийшло.

Деякі технічні дані

Загальний шлях – 17.19 км
Час руху – 5 г 8 хв
Час зупинок – 2 г 25 хв (ніколи не думав, що так багато часу йде на
перекуси, фотографування)
Середня швидість руху – 3.3 км
Середня швидкість пересування – 2.3 км
Найвища висота – 1667м
Повний підйом – 802 м

На початку маршруту	Віталік і я	Зимова казка	Зимова казка
Ялина	Чорниця	Зимова казка	Зимова казка
	На вершині Синяка	На вершині Синяка	На вершині Синяка
Під деревом	На хребті	На хребті	Жереп
Жереп	Малий Горган	Малий Горган	Малий Горган
Зимовий ліс	Зимова фантасмагорія (випадково покрутив рукою при натисканні на кнопку спуску)

В суботу вранці Валя і я (взявши рюзачок), мали сісти на автобус Чернівці-Хуст, в якому з Чернівців їхали Роман і Саша. Але в касі нам помилково дали квитки на автобус Коломия-Микуличин і прийшлось їхати цим автобусом і в Дорі чекати хлопців. Як потім, виявилось, чекати прийшлось не 20 хвилин, а цілих 50 – у автобусі порвався ремінь і у Делятині хлопці пересіли на бусик Делятин – Яремча. Аж біля 11 години ми вийшли із зупинки в Дорі. Від зупинки потрібно пройти метрів 200 назад в сторону Делятина і повернути наліво. Далі дорога йде попри монастир. Через деякий час дорога роздвоюється, куди йти – не знаємо. Пішов питати місцевого жителя, що стояв біля магазину. Дуже довго він мені розказував, як йти (у нього в голові певно було одне – як похмелитись ), спочатку розпитував, хто ми, звідки і т.д, потім казав, що потрібно вліво йти, через хвилину вже вправо. Потім, задумавшись, сказав: “Я можу тебе післати по-інакшому”. Коротше треба йти прямо, а біля каплички, яка будується повернути направо. Далі дорогою повз ліс, а потім через ліс маркованою стежкою для велосипедистів.

О 12:40 ми підійшли до Білого Каменю (інша назва – Пірс Дора) – трохи полазивши по Каменю (згадали розпорку в Млинках). Йдемо далі – по дорозі слухаємо музику групи Фліт, особливо гарно звучить пісня “Там був я”. Йдеться легко – дорога така, що легкова машина може проїхати. Хмари розійшлись, почало припікати сонце, прийшлось переодягатись. О 14:00 доходимо до нафтовидобувної вишки – Роман заліз на вишку, щоб сфотографуватись. Робимо перший привал і обідаємо. Води, не набрали, надіємось, що тут не буде такий випадок як на Добошанці. Приблизно через 20 хвилин доходимо до колиби, йду питати, де тут воду можна набрати. Старенький чоловік показує, де можна набрати воду (і тут як у пісні Фліт “Я був вражений”) – бо тут на висоті цивілізація – з землі стирчить кран, з якого тече холодна джерельна вода. Дідусь нам показав коротшу стежку лісом (вправо), щоб не обходити дорогою зліва. Ще дідусь нам розказав, що скоро будуть дощі, на питання звідки він знає, гордо відповів “з інтернета”. Ми посміялись, дідусь сказав, “у діда ще й мобілка є”.

Далі нас підстерігала небезпека – спочатку малини, суниці, а на самій Синячці чорниці (по місцевому афини), через які ми втратили багато часу. О 16:30 виходимо на Синячку. 15 хвилин сидимо на вершині і вниз. Вирішуємо спускатись іншою дорогою. Ми знали, що одна дорога, що йшла повз будиночки нафтовиків – йде в Яремчу. Пішли дорогою, яка огинає Синячку з іншого боку, ніж ми прийшли, надіючись, що вийдемо в Дору. Але дорога йшла то прямо, то вправо, то трішки вліво, але аж ніяк нв на ту дорогу, з якої ми починали маршрут. Зустріли місцевих по дорозі, вони сказали, що в Дору ми точно не вийдемо, а куди – вони і самі не знають. Пропонували нам вернутись назад. Але ми йшли вперед і вперед і вийшли в Яремчі, прямо на автостанцію біля 19:00. Автобусів в Коломию вже не було, то ж ми сіли у автобус Верховина-Івано-Франківськ і доїхали до Делятина, далі пішки до повороту на Надвірну. Там ми надіялись на маршрутку з Надвірної або на попутний транспорт. Але в той день нам не щастило. Простоявши до 21:00 ми повернулись назад в Делятин (за 3 км в Делятин водій, що їхав попутно бусиком хотів 20 грн, але врешті-решт довіз за 10). В Делятині ми дочекались поїзда Рахів-Коломия і о 23:20 були в Коломиї.

Нас “погубили” суниці і чорниці, які ми довго їли і через них не встигнули ні на поїзд о 18:55, ні на автобус.

Маковиця	Дора	Білий Камінь	Білий Камінь
Білий Камінь	Розпорка	Білий Камінь	Нафтовидобувна вишка
Нафтовидобувна вишка	Роман добуває нафту	Роман осідлав вишку	На Синячку
Вид з Синячки	На Синячці	Альпініст	На Синячці
Яремча	Яремча	Вокзал у Делятині

Як і минулого разу в п’ятницю ввечері хлопці приїхали до мене (але московським поїздом, автобус Київ – Косів не заїжджав на автовокзал у Чернівцях), переночували і рано на 6:30 на автобус Коломия – Надвірна. Через 15 хвилин їзди заснув, але скоро прокинувся – надворі було темно і йшов дуже сильний дощ – двірники не встигали змивати воду з лобового скла. Біля 8 години приїхали в Надвірну. Дощ був менший, але все одно йшов. Пішли на автостанцію, де, через хвилин 20 йшов автобус на Бистрицю. 40 хвилин їзди по не дуже добрих дорогах і ми в Бистриці. Позаду нас чорнезні хмари. Снідаємо сардинами і вперед на Довбушанку. Хмари, ніби за помахом чарівної палички обходять нас стороною. з-за хмар виходить сонечко і стає жарко.

Йдемо вздовж невеликої річки, по дорозі зустрічаємо велике наметове містечко (більше 15 палаток) з мешканцями. По дорозі табличка – природний заповідник “Горгани”. Біля таблички карта місцевості, цікаво цю карту рисували або шпіони, або для шпіонів, бо розташування населених пунктів там досить дивне (особливо Рахова, який знаходиться між Верховиною і Зеленою). Біля 12 години дорога різко повертає наліво (річка залишається в стороні), піднімаємось досить крутим підйомом. Через півгодини підйому згадуємо, що води у нас грам 300 на чотирьох і, якщо вийдемо на хребет – то води уже не наберемо. Та всередині жевріє надія на маленький потічок. Чим вище піднімаємось, тим ця надія слабшає. Доходимо до розвилки, йдемо наліво через повалене дерево, через 5 хвилин ходьби повертаємось назад і йдемо направо. Починає накрапати дощик, але згодом закінчується, тільки витрачаємо час на дощовики.

О 13:50 виходимо на велику галявину, де пасуться коні. Тут починаються горгани – насипи великих каменюк. Сідаємо, відпочиваємо, нас доганяє група моїх земляків, спілкуємось з ними. Дарують нам напівповну півлітрову пляшку з водичкою. Йдуть попереду нас – їм легше йти – у них рюкзаки об’ємом 20-30 л. Починається жереп. Години півтори продираємось через жереп – ніби є стежка, але йти складно, жереп чіпляється за ноги, руки, рюкзак. Приходиться складати трекінгові палиці, вони не тільки не допомогають, але ще й заважають (взагалі на висоті в Горганах трекінгові палиці – зайва річ). Урррра. Жереп закінчився, попереду тільки каміння. Виходимо на хребет трохи нижче г.Ведмежик, на цю гору не піднімаємось, повертаємо одразу направо на Довбушанку. Вдруге нас обганяє група з Коломиї (вони ще піднімались на Ведмежик). Потрібно поспішати, бо нас наздоганяють чорні грозові хмари, чути перекати грому і не хочеться на вершині попасти під грозу. Але в той день нам везло (на відміну від наступного) і хмари знову нас обходять стороною (цікава штука – грім гримів позаду нас – майже над нашими головами потім моментально пропав, завжди коли гроза – довго ще чути перекати грому в стороні, де гроза, а тут пропав – і все). З Довбушанки відкриваються чудовий краєвид – попереду нас Малий Горган, Синяк і трохи далі – Хом’як, справа – Говерла і Петрос, ще правіше – Близниця позаду – Сивуля.

Біля 16:00 ми піднялись на Довбушанку. Тут у нас майже закінчилась вода і останки води ми розвели кислим вином. Згадували на Довбушанці, що за ті гроші, що купили вино, можна було купити вдвічі більше смачного соку. В багатьох каміннях були останки дощової води, але ми не ризикували її пити. Спуск з Довбушанки не був легшим за підйом, бо на каміннях є ризик впасти, чи підвернути ногу. Спускались камінням поки не знайшли стежку в лісі. Закінчилась наша вода з вином, прийшлось уже втамовувати спрагу ковтками вина, від якого в горлі пекло. Йдучи в лісі по стежці, ми чули звуки річки. Для нас цей звук був божественним, але наша стежка йшла в протилежний бік від річки і цей звук пропав. Пізніше стежка круто повертає наліво і ми знову йдемо в потрібному напрямку і звуки води стають все ближче до нас. Між іншим, тут вперше за цілий день ми побачили перший вказівник. Навіть не один вказівник, а цілих чотири на відстані 100 метрів, а далі жодного. Йдучи лісовою стежкою ми побачили тонесенький струмочок. Вова поліз вгору набирати води. Потік був дуууже слабеньким, але Вова напився сам і приніс нам 0.5 л води. Вперше за 7 годин ми напились води не економлячи. А через півгодини ми розкладаємо намети біля тієї самої річки, яка видавала божественні звуки. В лісі, недалеко біля кладки є місце для розведення багаття. саморобні лавки біля вогню.

Вечеря класична – суп, гречка з тушонкою, чай зі згущеним молоком і вино. Під час вечері згадуємо фрукти, які би ми хотіли їсти – банани, ананаси, маракуйї і т.д. . Починається дощ, але під деревами він не такий сильний, згодом дощ зупиняється. Біля вогнища вирішуємо, що завтра спускаємось в Буковель, а не йдемо на Малий Горган. Лягаємо спати.

Щоб добре спати потрібно мати зручну постільну білизну. Ви можете постельное белье купить в нашому магазині.

Неділя 8:00 – замість будильника Роман виконує гімн України. Підйом, сніданок. Приходить лісник, який судячи з його вигляду вчора дуже добре святкував. Побачивши пляшку від пива (брали з дому на воду) в нього загораються очі – невже там пиво. Почувши негативну відповідь махнув рукою і пішов. Пізніше навідується ще один місцевий житель, який вже третій день шукає свого коня, який втік. Біля 10:00 виходимо в сторону Буковеля. Йдемо вздовж річки, приходиться декілька раз переходити через неї. По дорозі є поворот вліво (ми думали, що це поворот на Малий Горган, насправді це був поворот на Буковель). Дуже зручно переходити річку з трекінговими палицями, особливо по слизькому камінні. Виходимо на велику галявину з колибою.

Дорога розходиться вліво і вправо. Ми йдемо вправо, спочатку зарослями малини і кропиви (дуже добре йти в шортах і футболці), потім болотами. В деяких місцях нога попадає повністю в багнюку. Намочивши ноги, набравши болота (крім Вови, в якого класне взуття) йдемо уже прямо по потічку вниз, тому що стежка пропала. Час від часу звіряємо напрямок за компасом – все нормально. Ось наш потічок зливається з маленькою річкою і нам потрібно трохи звернути вліво, ми так і робимо і у Роми закрадається думка, що ми тут були. Дійсно – є наші сліди в іншу сторону. Висновок – півтора години блукання хащами, болотами і жодного результату. Повертаємось назад до місця нашої ночівлі. Три з половиною години назад ми стартували звідси.

Питаємо у місцевого жителя, як нам попасти в Буковель – можна двома шляхами – один – той, який ми йшли, але потрібно було повернути наліво, а інший – в другу сторону, а потім направо і дорогою лісом. Йдемо другим шляхом. Починає накрапати дощ, вирішуємо перечекати дощ. Тут я забув свою сідачку (”підсрачник”), згадав тільки через 30 хвилин, назад вертатись не хотів. Йдемо трохи стежкою, трохи дорогою, бачимо стрілки на камені. О 14:30 виходимо з жопи, в якій були майже півдня, бачимо Буковель. Уррра. Але за нами насувається інша жопа, яка через 10 хвилини нас наздоганяє. Гроза. Вода лиє, як з відра. Швиденько збігаємо вниз, але наша швидкість у порівнянні зі швидкістю хмар є нікчемною. Рома ще в цю грозу збирає суниці. Через півгодини гроза закінчується, ми йдемо, по коліна в болоті, майже по пояс мокрі, грунтовою дорогою в Буковель. В Буковелі купа машин, людей (чистих, а не таких як ми ). Від інших людей на Буковелі нас відділяє паркан, але яка велика різниця між нами і людьми за парканом. Переодягаємось на території Буковеля, тут же доїдаємо сардини і сідаємо на маршрутку до Яремчі. В Яремчі одразу пересідаємо на автобус Яремча-Чернівці, але, на жаль, для хлопців, він їде тільки в Коломию. Я виходжу трішки ближче до автостанції, хлопці їдуть далі.
Ось так закінчилась наша подорож на Довбушанку. Дуже погано, що нема маркування ні туди, ні звідти. Вчора на travel.org.ua/forums/ читав, що є один вказівник по дорозі на Довбушанку, але його важко помітити. Дуже добре мати з собою GPS (буду міняти телефон – візьму собі HTC Touch Cruise – там є вбудований GPS). Карту з маршрутом не викладаю, тому що важко зорієнтуватись, де ми почали маршрут другого дня і де ми блукали.

Така була погода в Бистриці	Початок маршруту	Гірський краєвид	Гірський краєвид
Шпіонська карта	Конячка	Синяк	Жереп
Ведмежик	Ведмежик	Добошанка	Погода атакує
Добошанка	Хмара нас обійшла стороною	Горгани	Горгани
Горгани	Малий Горган, за ним Синяк, вдалині Хом’як	Справа Петрос, зліва Говерла	Добошанка
Горгани	Химерне дерево	Малий Горган	Вечеря
Вечеря	Привид на дереві	Буковель	Буковель
Дорога	Дорога	Буковель