Зранку підйом, о 6:30 перший автобус на Надвірну, в автобусі вдалось трохи поспати. В Надвірній йдемо на іншу автостанцію, сідаємо на автобус до Бистриці. В цьому автобусі теоретично заснути не можна: дорога – це суцільні ями, причому водій їх навіть не об’їжджає. По дорозі автобус перетворюється на “шкільний автобус” – більше половини пасажирів – діти, які їдуть до школи. Біля школи всі діти виходять, крім них ще виходять 2 чоловіків – трудовик і директор, вирішили ми. Чим ближче до пункту призначення – тим цікавіше – місце водія змінює його дружина (сестра, …) Стиль керування цікавий – обернувшись в сторону пасажирів говорить зі своїм сином і крутить кермо. Хоча, заради справедливості, треба сказати, що ями вона об’їжджала. Біля 9 години ми у Бистриці. Погода така собі – небо затягнуте хмарами (таким і був прогноз погоди, але обіцяли без дощів).
Тут нас затримав на півгодини футбольний матч між 2 запеклими командами (орієнтовно 5 класу). Які пристрасті вирували на цьому футбольному полі (Ліга Чемпіонів ховається), а яка форма різноманітна у учасників – був навіть справжній джентльмен, у білій сорочці і чорних брюках. Довгий час рахунок був нульовим, одна команда на чолі з дівчиною-бомбардиром атакувала більше і все ж таки забила Але через деякий час команда-суперник зрівняла рахунок. Бойовою нічиєю закінчився цей цікавий матч.

Приблизно десь о 9:40 ми стартували. Маршрут йде нормальною сільською дорогою. Об 11:03 дорога роздвоюється (у мене є треки по обидвох дорогах – потім вони сходяться), йдемо лівішою дорогою. Цією дорогою ми йшли 2 роки тому. Дорога йде вздовж потічка Озерний. О 12:00 години ми біля озера (на карті позначено як кляуза). 2 роки тому ми не йшли на Ведмежик, а продирались жерепом і вийшли на хребет між Ведмежиком і Довбушанкою і цього разу цікаво було вияснити, де ми помилились. Перша ймовірна помилка була тут, але ні – трек йде так,як ми йшли минулого разу. Заходимо в ліс, набираємо води (щоб не було як минулого разу тут). Починається стежка лісом, затяжний стрімкий підйом, який, здається, ніколи не закінчиться. О 13:30 ми біля тріангуляру, робимо перекус – хліб з м’ясом і сиром. Починає накрапати дощ, який одразу і закінчується. Тут вже стає холодно (сильний вітер), потрібно одягатись тепліше. Далі спуск на галявину (пам’ятаю, що минулого року тут було багато коней) і підйом. Починаються справжні Горгани – стежка стає кам’янистою. Вова З. згадує про кліп Rammstein’a на пісню Ohne dich – я тишком вмикаю на телефоні її (вона якраз у мене на дзвінку стоїть).

Йдемо стежкою вгору, гарно видно Ведмежик, над ним дуже швидко рухаються хмари. Зліва від Ведмежика видно г.Пікун. Перед самим Ведмежиком знаходимо чуть лівіше стежку, яка потім виходить на Ведмежик, попереднього разу ми взяли вправо і довго йшли жерепом і вийшли десь посередині між Ведмежиком і Довбушанкою. Оце і було нашою фатальною помилкою 2 роки тому.

О 14:50 ми на Ведмежику, класно видно гостру Довбушанку. Сильний вітер і дуже цікаво тут рухаються хмари – з одного боку хребта піднімаються, переходять за хребет і опускаються донизу. Перед нами високо густі хмари, а позаду нас небо чисте. На Довбушанку ми йшли більше години – аж біля 4 години були на вершині – аналогічно, як і минулого разу. Далі – вниз по хребту і я пропустив поворот вправо на пд-сх. відрозі Довбушанки (минулого року ми йшли далі прямо до зони лісу – то коротша дорога, але важча). Пройшли зайвих 200 м, ніби небагато, зрізали вниз – по каменюках не дуже приємно. Потім виходимо на стежку і далі вниз вже йдеться простіше, далі заходимо в зону лісу, дорога йде тільки вниз і вниз. Вова знаходить 2 грибів – один з них просто велетень, але віддав їм грибникам, бо думав, що не донесе їх цілими за наступний день. Виходимо на дорогу, якою ходили минулого разу і йдемо до місця ночівлі (ночували на тому ж самому місці, що і минулого разу).

Вова за традицією з Штатів привозить пляшку якогось цікавого алкоголю – цього разу це була 375 мл пляшечка Maker’s Mark Kentucky straight bourbon Whisky або по-нашому Бурбон з Кентуккі (hand made, між іншим). Смачно повечеряли, випили бурбон і пішли спати і ще довго сиділи біля вогнища, згадували різні історії, хлопці вчили мене англійської мови на етикетці бурбона. Потім Вова З. запропонував поспівати – ми погодились. Співали довго і нудно весело – починали з українських – першою була пісня “Ой піду я на гору крутую” ТіКа, потім Плач Єремії, Океан Ельзи, Скрябін, ВВ, українські народні. Далі пішли закордонні – російські Кино, Ария, Король и Шут, трохи пробували і англомовних – Metallica, System of a Down, Rammstein. Було ще щось, але вже всіх не пам’ятаю. Дуже багато пісень закінчувались на 1-2 куплетах, особливо останні. Горлаючи так посередині Горган ми розбудили одну пташку, яка намагалась нас перекричати, але зрозумівши, що це марна справа затихла. Біля 12 пішли спати.

Вранці біля 7:00 я прокинувся (Вова З. прокинувся раніше і вже щось там куховарив на пальнику). Зранку було досить холодно – відчувався перший день жовтня. Вийшли ми досить рано – о 8:30. Так як я забув вдома шапку, то прийшлось адаптувати під шапку балаклаву.

У нас було 2 варіанти підніматись на Малий Горган – з пд.-сх. напрямку (через гору Бабин Погар, біля полонини Блажів) і з пн.-сх. напрямку Я обрав другий напрямок, тому що першим я вже спускався, коли йшли з Буковеля на Синяк і Малий Горган. Біля 9 години сходимо з дороги наліво (дорога прямо йде на перевал Пересліп) і починається підйом. Далі тільки вгору. Починає гріти сонечко, стає жарко, знімаю куртку (спочатку було холодно – то я одягнув футболку, фліску і куртку), потім і мокру футболку, залишаюсь в одній флісці. Вішаю футболку на рюкзак, щоб сохла. Пізніше, я помічу, що футболки вже нема (минулого разу Горгани забрали підсрачник, цього разу футболку).

Недалеко біля колиби трохи сходимо з треку (зашвидко повертаємо направо), але зразу ж повертаємось на стежку, яка загубилась між кущами. Заходимо в густий ліс, тут стрімкий вертикальний підйом. В кінці цього підйому робимо перекус, знову починаються Горгани. Досить швидко виходимо на Малий Горган – погода чудова, хмар майже нема, тільки на висоті дує вітер. Біля 11:40 ми на вершині, далі дорога на Синяк – візуально він здається дуже близько, але йшли ми до нього більше години (о 13:00 були на вершині). По дорозі (вперше за похід) зустрічаємо інших туристів: група дітей з керівником йде в 6-дениий похід довжиною 150 км, ще два туристи зі Львова йдуть на Довбушанку. Потім перехід з Синяка на полонину Хомяків – тут уже натовпи людей, що приїхали на Хом’як. Я починаю відставати, дається взнаки моє коліно.

О 14:50 на повороті, що веде до траси до дачі Ющенка. На Хом’як ми вирішили не йти, щоб зекономити час на транспорт. Вови йдуть до колиби під Хом’яком, щоб набрати води, а я їх чекаю, води там не набрали і ми спускаємось вниз. Спуск тут дуже крутий і мені знову важко йти з моїм коліном. Саме цей підйом я шукав далекого 2008 року, коли перший раз йшов на Хом’як Приблизно через годину і 15 хвилин виходимо на дорогу. На Женецький водоспад теж не йдемо, хоча треба було піти – часу у нас потім було достатньо. По дорозі йдеться швидко і о 17:00 ми на автобусній зупинці. Бачимо, як їде потяг Рахів – Івано-Франківськ, яким ми б могли їхати до Делятина. Через декілька хвилин сідаємо в автобус на Івано-Франківськ, виходимо в Делятині, йдемо на залізничний вокзал, сідаємо у потяг до Коломиї, там пересідаємо на чернівецький.

За 2 дні навігатор нарахував 37.7 км. Трек Бистриця – Довбушанка – Малий Горган – Синяк – Татарів Цікаво виглядає профіль висот – першого дня набираємо кілометр висоти, скидаємо 800 м, другого дня набираємо 700 м – це не те, що на Чорногорі – вийшов на хребет і йдеш по рівному.

Бистриця	Вівці	Підйом	Починаються горгани
Ведмежик	Довбушанка	Підйом на Ведмежик
Ведмежик	Довбушанка	Довбушанка	Спуск з Довбушанки
Захід сонця над Малим Горганом	Захід сонця над Малим Горганом	Горгани	Гриби
Захід сонця	Makers mark bourbon	Ранок у Карпатах	Довбушанка
Довбушанка	Море з хмар	Довбушанка	Горгани
Чорногора	Статуї Синяка	Статуї Синяка	Хом’як
Карта	Профіль висот

Стежка добре маркована, тільки в одному місці (де розходяться річки – в файлі точка №1) маркування не було і ми пішли за треком (скачаним з raduet.com/nsk). Далі маркування пропало. Справа в тому, що маршрут на старій карті Горган і маршрут на новій карті (Горгани-Свидовеь від stezhky.org.ua) трохи відрізняється – на старій карті він йде південніше, на новій північніше. Так як трек в нас збігався зі старим (південним) маршрутом – то ми пішли по ньому. Накінець стежка пропала і нам прийшлось біля 1 кілометра лізти лісом по азимуту. Проте Андрій знайшов 2 грибів – одного великого красеня, другого меншого. О 13:15 ми вийшли на нормальну стежку і через 20 хвилин вийшли на полонину Середню. Тут нас догнали хлопці з Коломиї, які вийшли на годину пізніше з Гути, але взяли нормальний темп. Вони планували за сьогодні дійти до Сивуль і спуститись на Рущину. На полонині Середній ми затримались – там були непогані чорниці. Ми планували підніматись ще на г. Середню, але передумали і пішли далі. Невдовзі почались справжні Горгани – дорога була всипана каменюками. На хребті був свіжий вітерець, тож прийшлось одягнути куртки. А далі по хребту, захопившись розмовами пропустили підйом на г. Високу. Прийшлось вернутись, щоб піднятись на цю вершину (висота цієї вершини всього на 1 м менша, ніж висота Ігровця).

Після г.Високої хребет Ігровище і біля 18:00 сама вершина Ігровець. Вершина – це так собі сказано, тому що Ігровець плоский і великий, як футбольне поле – і турів штук 5 на ньому – хто де хотів, там вершину і позначив.З вершини добре видно навколишні села, Сивулі, десь далеко Довбушанку. На вершині перекусили, пофоткались і почали спуск. Спуск (як і кожен спуск у Горганах) неприємний – каміння сунуться, є ймовірність впасти. Темп у нас був не дуже швидким, ми були на перевалі Боревка біля 20:00.

Тут ніби гарне місце – є недалеко вода, дрова. Але не все так добре, як би здавалось. На цій полонині полчища якихось мух, від яких неможливо заховатись, і вони лізуть у ніс, вуха, рот, кусають за руки і зразу утворюються на руках плямки. Мастились зірочкою, ще якимись кремами – нічого не допомагало. Єдиний дієвий метод – це на голову шапку, на обличчя бандану, футболку з довгим рукавом і рукавиці на руки, ще би мати окуляри – тоді би був повний захист. Трохи далі в лісі зустріли хлопців, які планували вийти на Сивулю – але відклали на завтра марш-кидок. Зготували їсти на пальнику, розпалили вогонь (щоби посидіти біля нього). Ніби під боком ліс, але прийшлось пошукати дров – бо тут все чисто визбирано. Виручив величезний корінь дерева, яке впало. Біля 10 години вечора всі мухи, як за помахом чарівної палички пропали – напевно полетіли на іншу полонину, шукати нових туристів.

Ще в магазині, коли купували їсти, зайшла розмова, що будемо брати зі спиртного. Я, взагалі, в горах майже не п’ю (хіба, що глінтвейну перед сном або Вова привезе якогось модного бурбону). А в магазині Вітя взяв пляшку закарпатського коньяку – ну пляшка коньяку на трьох – ще може бути, подумав я. Але Андрій взяв ще одну таку саму пляшку коньяку і ще знайшов в рюкзаку 0.5 л самогонки (для розтирання). То було вже забагато. Ми вирішили горілку не пити, а випити коньяк. До нашої ватри підійшов поляк і запитав, чи не можна йому посмажити сосиски. В результаті – ми поділились з ним коньяком, він з нами сосисками, потім ми допивали коньяк, а Норберт самогонку. Говорили про різні речі, Вітя по-польськи, я пробував по-англійськи, виявляється, коли і ти, і твій співрозмовник погано говорять по-англійськи – в результаті все зрозуміло (а може то коньяк так подіяв, що все було зрозуміло ). Говорили про різні речі – від звичайних побутових до політичних (правда Норберт подавав вигляду, що не розумів, коли ми говорили про Бандеру і Хмельницького), в кінці зійшлись на одному, що москалів і в Західній Україні, і в Польщі не люблять.

В кінці Норберт видав чудову фразу: “Ніц не годен пити, але ше м єдну буду”. Після того всього йому стало трохи погано, але через пару хвилин уже було все нормально. Ми розійшлись по наметах спати.

Наступного дня біля 7 години підйом, я посередині галявини знаходжу свої черевики (звечора я забув їх сховати під намет, добре, що не було дощу), готуємо їсти і о 9:20 стартуємо. Навіть не знаю, що тут розказувати – пологий спуск, маршрут промаркований, пригод ніяких не було. Цим маршрутом минулого року ми піднімались на Сивулю. Нам назустріч йде група з Тернополя (15 людей), яка розтягнулась на півгодини. Стандартні фото на розсипах каміння на траверсі Ігровця, далі лісом до поля Лопушна, тут я шукав залишки фундаменту (не знайшов). Майже все як і минулого року – тільки не потрібно було переходити 3 рази річку – тому що цього разу побачили маркування і пройшли вздовж річки (здавалось, що там пройти не можна і минулого року ми обходили це місце). Потім вихід на дорогу і ми в селі. Почав накрапати дощ і тільки ми склали всі свої речі в машину і виїхали почалась справжня злива. Вітя вирішив їхати через Івано-Франківськ – там краща дорога і в результаті швидше доїхали.

За 2 дні пройшли приблизно 28.7 км (перший день 17 км, другий 11.7). Трек можна скачати тут.

Ігровець	Гриб	г.Середня	Шишка
Ялівець	Вперед	г.Висока
По стежці		Ігровець
Траверс г.Висока	Траверс г.Висока	г.Висока	Вітаємо на г. Висока
Ігровець	Ігровець	Ігровець	На Ігровці
Ігровище (на задньому плані Сивулі)	с.Осмолода	Ігровище
Мала і Велика Сивулі		Вітя	Тарас (я)
Горгани	Горгани		Прощальний погляд
Горобина	Карта з маршрутом

Вийшли на маршрут о 9:24, навколо хмари, нічого не видно. А у Буковелі будують і будують. Коли тут не буваю – завжди все більше і більше він розростається. Йдемо по старому треку вздовж 13 підйомника. Підпеньки ростуть прямо на дорозі, білих грибів не видно (хоча ми особливо і не шукали – Олег зайшов декілька раз в ліс). Туман починає пропадати і ми бачимо просто фантастичні краєвиди. Думаємо, що це за гори, Свидовецький хребет чи може Буковельська трійця, але як на Буковель, Чорну Клеву і Довгу – то вони явно завеликі. Пізніше бачимо, що це дійсно Свидовець.

Попереднього разу між точками 006 і точками 007 на треку ми пішли напряму скоротивши, цього разу йдемо траверсом не напрягаючись. О 11 годині робимо перекус – бутерброди, гарячий чайок, шоколадка. Щось довго ми їли – аж півгодини. О 12:33 ми доходимо до полонини, з якої просто шикарний краєвид – видно Хом’як, Синяк, Малий Горган, Довбушанку, позаду нас видно красуню Чорногору – з-за хмар визирають вершечки Петроса і Говерли. Пізніше хмари над Чорногорою опускаються і ми бачимо, що Чорногора частково вкрита снігом – від Говерли до Бребенескула, тільки Петрос незаймано безсніжний. Піднімаємось кам’янистим серпантином. О 14:00 ми на Синяку. До Малого Горгана – як рукою подати, я думаю, що 15 хв ходьби туди, реально – годину. Справа від нас чудово видно хребет Явірник. На вершині фотографуємо(сь) і по хребту на Малий Горган. Справа (і ззаду) від Довбушанки йде якийсь хребет, думаємо, чи це хребет Сивуль чи ні. На форумі karpaty.com.ua підказали, що то Поленський і Кізя Гора, а позаду них Ігровище і г.Висока, а Сивулю ледь видно.

О 15:13 на вершині Малого Горгана, знову чай, бутерброди, відпочинок. Через півгодини починаємо спуск, спуск тут досить крутий, каміння дрібне, йдемо і просто зсуваємось вниз. Хоч спуск і стрімкий, але короткий, через 200 м каміння закінчується, починається ліс. О 16:24 доходимо до роздоріжжя (на треку точка 017), минулого разу ми пішли лівіше, зараз я планував йти прямо (автор треку, по якому ми йшли перший раз писав, що лівіше швидше, але прямо добра стежка через хребет Маришечек, але довше). Вирішуємо йти лівіше, тому що з часом у нас слабо і йти в темноті з одним ліхтариком по незнайомій місцевості не дуже б хотілося. Спочатку йде гарна широка стежка, потім вона звужується, а потім і остаточно пропадає і починається екстрім. На профілі висот видно, що перепад висот, який йде до 18 точки складає більше 200м (на 1 км). На карті (роздруківці) видно стежку, яка йде ще стрімкіше, ми її не бачили (та і чесно кажучи, ми на неї і не орієнтувались). Приблизно 900 м (за 30 хв) стрімкого спуску і ми на широкій дорозі, що веде у Буковель. Далі дорога перегороджена сіткою – і дорога, і ліс, і потічок (цікаво, якщо б ми пішли тією стежкою, що на карті, як би ми пролазили цю сітку), пам’ятаю, що ми перелазити тут неприємно, але ворота відкриті, як перші, так і другі. А потім нормальна дорога перетворюється у суцільне болото (машини тут постійно їздять) і починається справжній offroad. Минулої зими такого не було, та і морозець був, дорога була примерзла.

О 19:00 ми біля машини, сідаємо і їдемо в Коломию, там я забираю ще деякі речі і у Чернівці.

Навігатор показує, що пройшли ми 18,9 км (минулого року 17,7 км, Цікаво, що минулого року ми пройшли на півтора години швидше – було холодно і ми не сиділи і милувались горами (та і не видно нічого не було).. Порівнюючи треки, знайшов біля 730 м різниці (обхід між точками 006 і 007, йшли в Буковелі не від зупинки, а трохи далі і т.д). Цікаво, що навігатор у Віті показував, що ми пройшли на 1.5 км менше. Так що, відстань залежить від наших кроків і хто як ходить. Хто хоче пройти більшу відстань за один і той самий час – треба ходити біля мене, хто хоче пройтись маршрутом, але менше кілометрів – ходіть біля Віті.. А якщо серйозно – думаю різниця у відстані з’явилась через частоту записування трека (в мене було часто, у Віті – норма). Ввечері буду мати обидва треки і порівняю. Порівняв треки – 500 м різниці знайшов – на старті мій швидше почав писати трек і в лісі у мене багато поворотів, а у Віті трек прямий. Або я ходив багато зигзагами, або у Віті повороти локальні не враховує, або у мене забагато враховує. . Треба брати середні цифри – 18,5 км точно було.

Якщо потрібен трек – можна скачати тут.

Будівництво на Буковелі	Там далеко Свидовець	Свидовець	Морозець
Морозець	Полонина під Синяком	Хом’як	Говерла і Петрос
Говерла і Петрос	На вершині Синяка	Малий Горган (позаду Довбушанка, справа від неї у хмарах Сивуля)	Малий Горган (позаду Довбушанка)
Явірник	На Малий Горган	Зліва направо – Довбушанка, Ведмежик, на задньому плані-Поленський і Козя Гора, ще далі – Ігровець і г.Висока	Зліва направо – Поленський, Козя Гора
Вершина Малого Горгана	Спуск	Довбушанка	На задньому плані Чорногора
Малий Горган	Малий Горган і Синяк	Профіль висот	Карта маршруту

Панорами з походу:

Синяк

Явірник

Чорногора

Свидовець

Малий Горган

Тут ми могли піти двома шляхами – через полонину Негрова, або через гору Тавпиш і хребет Тавпіширка. Ми ще вдома вирішили що будемо йти через хребет Тавпіширка.

Зранку виглянуло гарне сонечко, проте через годину воно уже заховалось за хмари і більше цього дня не показувалось нам. Починається дощик. Йдемо спочатку лісом, потім просіками (у лісі обходимо завал з десятка дерев – як їх тут повалило хз). О 10:45 виходимо на дорогу, яка складається з суцільного болота і ще й до того йде вертикально вгору, йдемо дорогою в лісі, дорогу уже приємніша, хоча болота багато. Доходимо до розвилки – йде дорого прямо і наліво, дивлячись на трек (який був скачаний з karpaty.com.ua) я сказав йти вліво, а насправді вліво – це траверс, а прямо – набір висоти на г. Тавпиш. Через 30 хвилин походу ми бачимо г. Тавпиш і хребет Тавпіширка і тут нам потрібно йти невелику ділянку вгору.

Один з учасників нашого походу піддає мій маршрут жорсткій критиці (мол я такий поганий – маючи карту і навігатор, завів їх кудись, чуть не заблукали і т.д і т.п.). Насправді по довжині стежка траверсу на 500 м довша ніж пряма і максимум що ми втратили – 15 хв часу (а, можливо, і менше). Єдиною помилкою, що я допустив – це на роздоріжжі я полінувався витягнути карту з клапана (та і дощик йшов, не хотілось щоб вона намокла – треба купити однозначно чохол для карти і завжди носити при собі), а на карті чітко видно обидві дороги.

Виходимо на г. Тавпиш і йдемо просікою рівно, а потім вниз. Вниз – це не до добра, бо завжди після цього треба буде підніматись вгору. Так і є, скоро ми бачимо перед собою вертикальний підйом по каменюках (шкода, що нема фотографії, бо погода була дощова і фотоапарат був далеко у рюкзаку). І що найцікавіше ми в тумані і не бачимо, коли він закінчиться, а таке враження, що він не закінчиться ніколи. На рисунку профіля висот в районі 30 км видно вертикальні спуск і підйом. А далі по хребту Тавпіширка спочатку рівно, а потім тільки вниз.

О 13:12 на хребті бачимо роздоріжжя, направо – стежка на перевал Легіонів (туди треба обов’язково буде піти іншим разом), а ми йдемо прямо. О 13:28 непомітно проходимо вершину на хребті Тавпіширка (1499 м). Далі по хребту, потім лісом вниз, нічого особливого. Десь на висоті 1200 м знаходимо ожини (дуже смачні і дуже великі). Далі йдемо в село, останній кілометр зрізаємо через людські городи. Йдемо на автобус, що відправляється звідси о 17:20, але місцева жінка каже, що сьогодні неділя і не буде такого автобуса. О 16:08 добігаємо (по дорозі нам сказали, що автобус уже відправляється) на автостанцію, але автобус повністю забитий, а нам з нашими рюкзаками і тим більше місця нема.

А далі триває ціла епопея з добиранням. Вирішуємо брати таксі до Надвірної, крім нас ще двоє хочуть до Надвірної, дзвонять у Надвірну, бусів нема, а легкова нам явно не підходить. Місцевий пяничка пропонує послуги посередника і машину, яка за 150 грн нас відвезе у Надвірну. Вова і Ваня шукають в селі людей, які готові нас відвезти, не знаходять. Аж у місцевому ресторані-забігайлівці власник викликає таксі з Надвірної. Правда приїхав не бус, а Dacia Logan MCV. Рюкзаки спокійно поміщаються в багажник, а ми четверо на задньому сидінні так собі. Доїжджаємо в Надвірну, звідти їдемо цим же таксі в Коломию, бо маршрутка буде їхати тільки о 8 годині. Я виходжу біля хати, щоб залишити деякі речі у батьків, а деякі взяти, хлопці поїхали на вокзал, а приміський поїзд відправляється через 10 хв. Я їду з дому, встигаю забігти в останній вагон, коли поїзд рушає і двері напіввідкриті. Ну а далі – стандартне закінчення походу – доїдання шоколадок, гра в карти, згадування цікавих моментів.

Другого дня пройшли 19.1 км + 23 км першого дня = 42.1 км за 2 дні.
GPS-трек з походу на Сивулю (трек мій, точки взяті з проекту “Блуд”). Де точка 499 – там стежки розходяться – можна йти прямо вгору, а можна вліво (я про це писав в тексті). Також ще одне – траверс Малої Сивулі – перші 300 метрів – не по стежці, потрібно йти по стежці підйому, а потім від неї буде поворот вправо.
Фото з другого дня

Г.Негрова (я так думаю)	Г.Негрова (я так думаю)	Урвище Пекло	Десь в районі Довбушанки
Урвище Пекло	Урвище Пекло	Мухомор	Повалені дерева
От туди нам йти – вгору по болоті	Горррри	Горррри	Маршрут другого дня
Профіль висот (1 день + 2 день)

В Коломиї переночували в мене вдома і вранці пішли на автобус до Івано-Франківська, дуже добре, що вони їдуть через кожні 15 хвилин. Біля 7 ранку були в обласному центрі (Вова з одного Сан-Франціска приїхав в інше Сан-Франціско), зустріли Женю – 5 учасника нашого походу і поїхали на трикотажну фабрику, звідки відправляються маршрутки в сторону Гути.

Перед відправленням автобуса зайшли в “Фуршет” перекусили якимись гарячими бутербродами і сіли в автобус на Гуту. О 8:20 виїхали з Франківська, через 1:40 год ми на місці. Відстань невелика, але автобус їде довго, бо такий автобус і по дорозі ще заїжджає в Солотвин на базар. По дорозі нетверезий (а це було 8:30 !!!) місцевий житель нам розказував про ведмедів, які водяться у Горганах.

10 хвилин після десятої ми у Гуті, швиденько переодягаємось, перевзуваємось і о 10:25 виходимо на маршрут.Йдемо сільською автомобільною дорогою, потім починається грунтова дорога, болото, доходимо до вказівника, який показує прямо на Сивулю, направо на Ігровець, йдемо прямо, через 150 м дивлюсь на GPS, а наш маршрут повинен йти направо (ще вдома ми вирішили йти через Боревку), повертаємо назад.

А далі починається те, що дуже “любить” Вова Зеленюк – переходи річок, а точніше однієї – р. Лопушна, перший раз по камінню, другий раз по колоді, а третій раз вбрід. Хоча третій раз (і четвертий – назад вбрід) ми могли і не переходити, потрібно було шукати стежку справа від річки, але там вода розмила берег і стежки не було видно. Перейшовши річку йдемо деякий час зліва від неї, хоча навігатор показує, що потрібно йти справа. Коли зліва стежка закінчується переходимо на праву сторону і попадаємо на наш маркований маршрут. Слава Богу річку переходити більше не доведеться, вона зліва від нас. Ми виходимо на поле Лопушна, залишаючи справа від нас залишки фундаменту (яких ми так і не побачили),

Далі стежка йде траверсом Ігровця, біля стежки бачимо могилу дівчинки, яка прожила 14 років (що з нею сталось не знаю). О 14:20 бачимо справжні Горгани – величезні цекоти справа від нас, тут робимо привал, перекус, фотографуємось і вперед. Йдемо через перевал Боревка на полонину Погар, тут є інформаційний знак “Карпатських стежок” (взагалі цей маршрут досить добре промаркований, ще не зустрічав у Карпатах такого якісного маркування). Трохи далі від цього місця набираємо води, бо за точками з проекту “Блуд” наступна вода буде не скоро. Хоча погода така, що води пити не хочеться – хмарно і прохолодно. О 16:30 ми на г. Боревка. Тут зустрічаємо туристів, які йшли з Осмолоди, але в таку погоду нікуди йти не хочуть і сьогодні відпочивають (у них є день в запасі – вони можуть собі це дозволити). Видимість метрів 50, перед нами суцільне молоко, стає холодніше. По дорозі Вова чуть не наступає на гадюку, робимо гадюці фотосесію, добре, що холодно і вона малоактивна. О 17:43 проходимо г. Лопушна Далі кам’яні залишки укріплень з часів першої світової війни – добре зроблені – уже скоро буде 100 років, а вони не розвалюються.

Дорога йде по каміням тільки вгору і вгору. Женя і я (особливо я) відстаємо. О 18:40 робимо привал, їмо шоколадку, цукерки, trail mix (Вова привіз зі штатів – горіхи з корицею – класна штука, мені сподобалась). І тут диво – хмари (бувально за лічену мить) розходяться і ми бачимо пречудову картину – всі навколишні гори (подібне було таке, коли ми перший раз йшли на Чорногірського Попа Івана). Фотографуємо всю цю красу. І ось за поворотом ми бачимо ціль сьогоднішнього дня – Велику Сивулю, а далеко в небі ми бачимо веселку. Піднімаємось на Велику Сивулю і о 19:35 ми на вершині. Підйом на вершину не був важким,

Далі Мала Сивуля, але у нас з часом трабли, нам його банально не вистачає, вирішуємо траверсувати Малу Сивулю, тим більше, що на карті є стежка. Траверсна стежка йде відгалуженням від стежки, яка йде на вершину, але ми зрізали і не піднімались вгору, а пішли зразу в обхід. Метрів 300 бездоріжжям і ми виходимо на наш траверс. 20:30 і в лісі вже темно, одягаємо ліхтарики і йдемо лісом до місця ночівлі. О 20:55 знаходимо гарне місце (полонина Бистра або Рущина), де і розбиваємо наше наметове містечко.

Так як було темно і дрова не дуже приємно збирати, то варимо їсти на пальниках (крім мого, був ще один пальник – Женя взяв).

Як і минулого разу Вова взяв модне спиртне (того року був Бурбон), цього року 375 мл Pyrat Rum XO Reserve. А вечеря стандартна – суп, гречка з тушонкою.

За цей день ми пройшли 23 км з перепадом висот 1246 м. (трек пройденого маршруту буде сукупним за 2 дні в наступній частині).
Фото з першого дня походу

Бистриця Солотвинська	Offroad	Offroad	Перехід по колоді
Вбрід	Могила	Траверс Ігровця	Траверс Ігровця
Кедр	Мох	Цікаве дерево	Горгани
Підйом на г.Лопушна	Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758))	Залишки укріплень під г.Лопушна	Хмарки
Г.Лопушна	Гірський краєвид	Гірський краєвид	Велика Сивуля
Велика Сивуля	Гірський краєвид	Гірський краєвид	Велика Сивуля
Захід сонця	Мала Сивуля	Маршрут 1 дня

Лопушна

Хмари

Лопушна (на задньому плані Ігровець)

О 7:10 відправлявся автобус Коломия – Мукачево, на який ми сіли і за півтора години вийшли на зупинці (біля відпочинкового комплексу “На пеньках”) в Ямні. Далі маршрут йде по дорозі вздовж комплексу “Карпати”, все як попереднього разу, тільки цього разу погода набагато краща. Світить сонце, навколо нас плавно піднімаються хмарки.  Трохи вище у зоні лісу робимо перекус. Виходимо з лісу на полонину Прутинок, з якої відкривається гарний краєвид, звідси видно полонину Явірник (минулого разу тут був тільки туман). Йдемо знову лісом по дорозі, виходимо до перехрестя (вправо – назад в Яремчу, вліво і вгору – дорога йде на полонину Явірник, йдемо вгору). На цьому перехресті лісовози зробили страшне болото, та й дорога розбита сильно лісовозами. Йдемо болотом до полонини, після вориння (загорожа для корів хто не знає) нас зустрічає корова, яка якось дивно на нас настроєна. Корови хоч і не боюся, але сховався за дерево. Виявляється, вона йде до вориння, думаючи, що ми його не закрили. О 11:00 ми виходимо з лісу. Щоб вийти на стежку на хребті – треба обійти колибу, ми полізли в лоб. З полонини гарно видно г.Хомяк, на якій я був 2 роки тому.

А далі – стандартна дорога – трохи лісом і камінням. О 12:17 (мій прогноз, що вийдемо о 12:00 не справдився) ми на вершині Явірник-Горган. Звідси добре видно хребет Синяка і Малого Горгана. Над нами скупчуються чорні грозові хмари, чути гуркіт грому. Причому гримить з усіх боків – один раз перед нами, другий раз ззаду нас. Починає крапати дощик. Одягаємо дощовики, але дощ нас не зачіпає (забігаючи наперед скажу, що три рази ми думали,що змокнемо і завжди нам везло, дощ зупинявся). Якраз перед нами чорна грозова хмара, ми йдемо їй назустріч. Каміння намокло, а по мокрому камінню йти задоволення небагато. Так ми доходимо до точки, де нам потрібно повертати у ліс (як потім виявилось на карті – то є г.Женець). Тут ледь-ледь помітна стежка (не маючи навігатора – ми її би не знайшли). Метрів за 20 перед цією стежкою, я почав обходити величезну каменюку і обходив стороною лісу, знайшов якусь “псевдостежку”, почав нею йти, провалюючись у чорницях, вернувся назад на хребет. Спускаємось вниз – перші метрів 100 спуск дуже крутий – майже вертикальний, далі просто крутий спуск.

До полонини Туршугувата у мене трек був, далі трека не було (як виявився, був і трек далі, я просто ступив), хоча там досить чітко видно стежку. Так ми дійшли до р. Жонка, яку прийшлось переходити вбрід, бо були тільки залишки кладки. Після кладки, єдина дорога, яка була повертає наліво (в протилежну сторону від Яремчі) та ще й вгору. Це мене трохи збентежило. Але через 200 метрів дорога повернула в потрібну нам сторону. Згодом (через 300 метрів) від цієї дороги відходить (чи то приєднується до цієї дороги) дорога з 201 маршрутом на Переслоп. По цій дорозі сходимо в Яремчу. Йдемо ще подивитись на водоспад Пробій, але заходимо з базару. Я думав, що там є прохід, а його там не виявилось, але подивились на водоспад з іншого ракурсу, а то завжди з мосту. У Яремчі зупиняємо маршрутку в сторону Коломиї, а в Коломиї одразу пересідаємо на автобус Ужгород-Чернівці, який догнав нас в Коломиї.

Так закінчився наш похід на хребет Явірник. За день пройшли 24.7 км. GPS-трек маршруту можна скачати тут.
Фото з походу:

Гори димлять	Гори димлять	Гори димлять	Гусениця
Гусениця		Плямиста саламандра	Краєвид
Там де видніється синій дах – полонина Явірник (туди ми йдемо)	3D-хмара	Полонина Явірник	Яремча
Хом’як			Каміння
Явірник Горган	Хом’як	Чи то дим, чи верткальна хмарка	Горгани
Горгани	Кедр	Я власною персоною	Горгани
Горгани	Вова	В цю хмару нам треба йти	Наше світле майбутнє
Яремча	А там уже дощ	Кедр	Спуск вниз (тут не видно крутизни схилу)
Камінь біля водоспаду	Водоспад Пробій	Профіль висоти (чітко видно який стрімкий спуск)	Карта маршруту

Вид з полонина Прутинок

Полонина Явірник

Зліва направо Хом’як, Синяк, Малий Горган

О 8:40 ми уже на зупинці в Ямні, крапає маленький дощик. Йдемо по дорозі, в напрямку готелю Карпати. Час від часу перідично поглядаю на GPS, чи правильно ми йдемо по треку (трек брав звідси, точки цього району брав з проекту Блуд). Прямо перед нами болото – справа паркан, зліва – кущі, обійти ніяк не можна. Приходиться йти по виступу паркана (швидко, поки не бачить господар обійстя). Дивлюсь на GPS – ми пропустили поворот наліво, треба вертатись назад (добре що небагато – 200 м, але дорога неприємна знову через болото). Приходимо на місце, де навігатор показує поворот, а там будинок і заїзд до будинку (на треку точка 122). Нормальна дорога йде прямо, а нам наліво, ходимо тупцюємось на місці, пропоную вернутись трохи назад, може побачимо нашу дорогу. Питаємо місцевого – як нам на Горган пройти – каже йдіть через подвір’я – господар хати приватизував собі стежку.

Заходимо в ліс, метрів через 300 справа до нашої стежки примикає дорога (швидше за все це та якою ми пішли зразу ця дорога на карті перетинається з нашим треком набагато пізніше). Далі все прогнозовано йдемо по стежці. Зустрічаємо двох місцевих, які питаються, куди ми йдемо. На Явірник – гордо відповідаємо ми. В результаті прогнозована відповідь – ну і день ви вибрали для походу. Доходимо до 124 точки – тут роздоріжжя, йдемо прямо – хвилин через 20 виходимо на полонину Явірник. Дощ, вітер, туман, видимість 50 м, без навігатора було би дуже скрутно. Перед нами суцільне молоко, йдеш – і одразу перед нами, як у казці, виринає ліс. Тут, під лісом п’ємо гарячого чайку (куртка промокла – стало холодно, одягаємо рукавиці – після того пам’ятного походу на Піп-Іван завжди беру рукавиці). Приємно, коли холодно, дощ, а в нас в рюкзаку є термос з чаєм (термосу 5 балів). Йдемо вздовж лісу, одна дорога йде наліво – точка 5 (сьогодні дивився в Ozi – треба було йти на зворотньому шляху тією дорогою до Женецького водоспаду, тоді не додумав подивитись – нема ще досвіду користування навігатором, наступного разу треба буде самому в Ozi прокласти маршрут, а не йти по готовому треку), друга повертає направо в ліс – логічно йти наліво, але навігатор показує треба направо. Обов’язково ще раз сюди прийду і тоді попробуємо повертатись назад тією другою дорогою.

Йдемо лісом, дощ потрохи зупиняється, через 20 хвилин ходьби з’являються каміння. Оце вже цікаво. Починаються справжні Горгани. Далі по каміннях до вершини. Цікаво ходити по мокрому камінню, особливо, коли це плита – стаєш на неї і потихеньку зсуваєшся вниз. Цікаво ходити на Явірник в туман – йдеш, тільки пройшов одну брилу, а через пару метрів з туману виринає ще одна – ще більша. Йдеш по каменюках, подивишся вправо – а там обрив метрів 10. Так ми йшли до вершини (г. Явірник-Горган – 1463м, навігатор показував 1457 м) майже годину (а відстань то всього – 930 м). На вершині обідаємо – бутерброди, гарячий чай. Дощ зупинився, через хмари пробиваються промені сонця, погода налагоджується.

Сподіваємось, що назад будемо повертатись уже не під акомпанемент дощу. Поки доходимо до полонини Явірник на мені висихає одяг. Що ще треба для більшого щастя у горах – ніж бути сухим у дощову погоду. На полонині Явірник бачимо якихось 3 птахів типу великих голубів (може куріпки). Далі по треку планово йдемо лісовою стежкою (знову ж на карті є паралельна дорога – цікаво, якого вона стану). Починається дощ, який поступово переходить у зливу. Через хвилин 20 ми повністю мокрі. Віталік йде і постійно витискає з рукавиць воду – як у казці – вода з каміння. Пізніше серпантинна стежка пропадає і хвилин 10 йдемо лісом вниз. Пізніше виходимо на дорогу і повертаємо направо – до Женецького водоспаду. Я там вже був, Віталік ні – хоче відвідати, та і я не проти подивитись на повноводний Женецький водоспад. Нам назустріч йде “товариство синіх дощовиків” – група, що приїхала автобусом до Женецького водоспаду – всі в чистенькому одязі, взутті, дехто з парасолею. Швиденько доходимо до водоспаду, дощі, що йдуть уже декілька днів утворили багато водоспадів, що впадають у р. Женець. На водоспаді з фотоапаратом стається прикрість (точніше 3 прикрості) – спочатку сідають батарейки, хоча зранку було 70%, можливо через потрапляння води. (Дома також батарейки були на нулю, а наступного дня 70% і все нормально, ще наступного дня на Обнові цілий день фоткав і зі спалахом). Через сідаючі батарейки фоткав через видошукач і не бачив, що шторки об’єктива не відкривались до кінця і ще накінець на об’єктив попала вода – і на фотках ця пляма була видна.

Від водоспаду йдемо 6 км до траси, там через хвилину нам зупиняється машина – доїжджаємо до Делятина, на зупинці робимо перекус – чай зі снікерсом (чай за 11 годин ще досить гарячий). Через 15 хвилин приїжджає автобус Ужгород – Чернівці і ми їдемо в Коломию (цікава річ – дорога назад рівно в 2 рази дорожча, ніж дорога туди ). Після Ланчина дощ зупиняється, виглядає сонечко, погода налагоджується, ех, чому не на 10 год. швидше. Проте буде привід приїхати сюди ще раз.

GPS-трек качати тут (трек повністю мій, точки скопійовано з трека звідси – http://alexey-ap.livejournal.com/14586.html і звідси – http://www.karpaty.com.ua/gps/blud.php). Але останні 6 км від водоспаду до дороги мені не подобаються – вони відрізняються як від дороги на карті, так і від існуючого треку (можливо погодні умови внесли свої похибки, бо інші 17.5 км добре лягли на карту).
Фото з походу

Ямна	“Йожик” в тумані	Туди ми йдемо	Полонина Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Одиноке дерево	Хребет Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник
г. Явірник-Горган	г. Явірник-Горган	Явірник	Явірник
Явірник	Женецький водоспад	Женецький водоспад	Водоспад
Водоспад	Водоспад	Водоспад	Водоспад
Дорога	Водоспад	Водоспад

В 9:15 виходимо на маршрут. Йшли за треком з Народних Стежок Карпат. Одразу відмічу, що окремі частини треку повністю співпадають із стежкою, а до окремих є претензії – це “стежка в лісі”, якої не існує (ACTIVELOG.19 – ACTIVELOG.27). UPD. Помилка була моєю, автор написав у себе: “На полонине в WP17 я решил сократить путь и пойти по тропе которая уходит влево. В результате я спустился достаточно быстро, но тропа теряется и я бы не рекомендовал следовать далее по моему треку. Лучше пойти прямо до хр.Маришечек и спустится по нему. По времени это может занять больше минут на 30, но дорога более приятная.”. А я цього не прочитав.

Погода так собі – легенький сніжок, сильний туман (не було би його – було би просто супер). Спочатку йдемо дорогою, витягом, через годину заходимо в ліс. Тут нас чекає неймовірна краса. Зимовий ліс заворожує. Через годину походу швиденько снідаємо і далі вперед. Йдемо по треку, тільки в одному місці стежка пропадає і ми зрізаємо (на треку це між точками 006 і 007).

В районі точки 008 ми почули як виє вовк (я реально налякався). А це виявилось “вив” Роман, який непомітно відійшов на метрів 50 вперед, поки я орієнтувався по GPSу. Біля 12 години виходимо на полонину Товсту. Перед полониною знаходяться колиби, одна з яких в досить непоганому стані (координати N48 22.957 E24 27.140). 20 хвилин ходьби і починаються справжні Горгани – каміння. Піднімаємось серпантином вгору. О 13:04 ми на висоті 1665 м. Швиденько фотографуємось і вперед по хребту. Йти неприємно – великі каміння, притрушені снігом, часто ноги ковзаються і є шанс травмуватись, декілька раз падаємо (але без неприємних наслідків). О 14:10 ми на Малому Горгані. Йдемо далі стежкою вниз (Роман каже, що знає сюди стежку). Я забуваю про навігатор. Через 10 хвилин я дивлюсь на навігатор. Ми йдемо не в тому напрямку, потрібно вертатись назад, вертаємось не по хребту, а до 14 точки зрізаючи (ми були впевнені, що між 13 і 14 точкою стежки нема). Біля 15:00 доходимо до лісу – обідаємо, пробуємо пити чай (його температура уже близька до нуля, а зранку ще був тепленьким), пробуємо їсти снікерс – але він замерз – можна горіхи ним товкти. Кидаю снікерс за пазуху (щоб відігрівався). Потрібно спішити, бо через годину вже буде темно, а нам ще біля 5 км шляху. Виходимо на полонину, на якій видніється колиба в гарному стані (N48 23.788 E24 25.446). Дорога розходиться прямо і направо. А трек йде наліво. Повертаємось пару метрів назад – так і є, ми пропустили стежку, повертаємо трішки вліво. Фотографуємось, з’їдаємо снікерс, який відігрівся. Рома пробує закип’ятити мінералку своїм способом(запальничкою підігріває пластикову пляшку), відкриває пляшку, а вода зверху моментально замерзає. Треба брати термос з собою (або пальник і малесеньку каструлю). Стежка широка, йдеться легко, вечірній зимовий ліс чарує. Але ця ідилія триває недовго.

Далі починається найгірша частина походу, стежка припадає, ми відхиляємось від трека на декілька метрів (та й треку як такого тут нема – тільки уривки). Пробуємо вийти на трек – виходимо, але стежки нема жодної – йдемо напролом до точки 018 (по дорозі бачимо слід великої тварини – швидше за все кабана). 30 хвилин жахливого спуску, деколи на 5 точці, згадуємо незлим тихим словом тих, хто ходив цими “стежками”. Виходимо десь на 50м південніше точки 018. Все – далі широка дорога, просто автобан, якщо порівняти з тим де ми провели останні 30 хвилин. Проте і на автобані трапляються халепи. Дорога перегороджена воротами, вгору метрів 10 також стіка, вниз – сітка до потічка. Але біля самого потічка є дірка, через яку ми пролазимо. Далі пригод уже нема – спокійно доходимо до Буковеля, Роман сідає на маршрутку на Івано-Франківськ, ми з Віталіком сідаємо на останню маршрутку в Коломию. Перша зимова подорож закінчилась. Якщо не рахувати двох спусків – то все було суперово, а так трішки естріму вийшло.

Деякі технічні дані

Загальний шлях – 17.19 км
Час руху – 5 г 8 хв
Час зупинок – 2 г 25 хв (ніколи не думав, що так багато часу йде на
перекуси, фотографування)
Середня швидість руху – 3.3 км
Середня швидкість пересування – 2.3 км
Найвища висота – 1667м
Повний підйом – 802 м

На початку маршруту	Віталік і я	Зимова казка	Зимова казка
Ялина	Чорниця	Зимова казка	Зимова казка
	На вершині Синяка	На вершині Синяка	На вершині Синяка
Під деревом	На хребті	На хребті	Жереп
Жереп	Малий Горган	Малий Горган	Малий Горган
Зимовий ліс	Зимова фантасмагорія (випадково покрутив рукою при натисканні на кнопку спуску)

В суботу вранці Валя і я (взявши рюзачок), мали сісти на автобус Чернівці-Хуст, в якому з Чернівців їхали Роман і Саша. Але в касі нам помилково дали квитки на автобус Коломия-Микуличин і прийшлось їхати цим автобусом і в Дорі чекати хлопців. Як потім, виявилось, чекати прийшлось не 20 хвилин, а цілих 50 – у автобусі порвався ремінь і у Делятині хлопці пересіли на бусик Делятин – Яремча. Аж біля 11 години ми вийшли із зупинки в Дорі. Від зупинки потрібно пройти метрів 200 назад в сторону Делятина і повернути наліво. Далі дорога йде попри монастир. Через деякий час дорога роздвоюється, куди йти – не знаємо. Пішов питати місцевого жителя, що стояв біля магазину. Дуже довго він мені розказував, як йти (у нього в голові певно було одне – як похмелитись ), спочатку розпитував, хто ми, звідки і т.д, потім казав, що потрібно вліво йти, через хвилину вже вправо. Потім, задумавшись, сказав: “Я можу тебе післати по-інакшому”. Коротше треба йти прямо, а біля каплички, яка будується повернути направо. Далі дорогою повз ліс, а потім через ліс маркованою стежкою для велосипедистів.

О 12:40 ми підійшли до Білого Каменю (інша назва – Пірс Дора) – трохи полазивши по Каменю (згадали розпорку в Млинках). Йдемо далі – по дорозі слухаємо музику групи Фліт, особливо гарно звучить пісня “Там був я”. Йдеться легко – дорога така, що легкова машина може проїхати. Хмари розійшлись, почало припікати сонце, прийшлось переодягатись. О 14:00 доходимо до нафтовидобувної вишки – Роман заліз на вишку, щоб сфотографуватись. Робимо перший привал і обідаємо. Води, не набрали, надіємось, що тут не буде такий випадок як на Добошанці. Приблизно через 20 хвилин доходимо до колиби, йду питати, де тут воду можна набрати. Старенький чоловік показує, де можна набрати воду (і тут як у пісні Фліт “Я був вражений”) – бо тут на висоті цивілізація – з землі стирчить кран, з якого тече холодна джерельна вода. Дідусь нам показав коротшу стежку лісом (вправо), щоб не обходити дорогою зліва. Ще дідусь нам розказав, що скоро будуть дощі, на питання звідки він знає, гордо відповів “з інтернета”. Ми посміялись, дідусь сказав, “у діда ще й мобілка є”.

Далі нас підстерігала небезпека – спочатку малини, суниці, а на самій Синячці чорниці (по місцевому афини), через які ми втратили багато часу. О 16:30 виходимо на Синячку. 15 хвилин сидимо на вершині і вниз. Вирішуємо спускатись іншою дорогою. Ми знали, що одна дорога, що йшла повз будиночки нафтовиків – йде в Яремчу. Пішли дорогою, яка огинає Синячку з іншого боку, ніж ми прийшли, надіючись, що вийдемо в Дору. Але дорога йшла то прямо, то вправо, то трішки вліво, але аж ніяк нв на ту дорогу, з якої ми починали маршрут. Зустріли місцевих по дорозі, вони сказали, що в Дору ми точно не вийдемо, а куди – вони і самі не знають. Пропонували нам вернутись назад. Але ми йшли вперед і вперед і вийшли в Яремчі, прямо на автостанцію біля 19:00. Автобусів в Коломию вже не було, то ж ми сіли у автобус Верховина-Івано-Франківськ і доїхали до Делятина, далі пішки до повороту на Надвірну. Там ми надіялись на маршрутку з Надвірної або на попутний транспорт. Але в той день нам не щастило. Простоявши до 21:00 ми повернулись назад в Делятин (за 3 км в Делятин водій, що їхав попутно бусиком хотів 20 грн, але врешті-решт довіз за 10). В Делятині ми дочекались поїзда Рахів-Коломия і о 23:20 були в Коломиї.

Нас “погубили” суниці і чорниці, які ми довго їли і через них не встигнули ні на поїзд о 18:55, ні на автобус.

Маковиця	Дора	Білий Камінь	Білий Камінь
Білий Камінь	Розпорка	Білий Камінь	Нафтовидобувна вишка
Нафтовидобувна вишка	Роман добуває нафту	Роман осідлав вишку	На Синячку
Вид з Синячки	На Синячці	Альпініст	На Синячці
Яремча	Яремча	Вокзал у Делятині