yAnTar блог - про моє життя » Горгани

Явірник

yAnTar — Thu, 29 Jul 2010 11:55:17 +0000

В кінці травня і зі своїм знайомим Віталіком ходили на хребет Явірник і вершину Явірник-Горган. Тоді весь похід нас супроводжувала дощова погода і з хребта крім туману ми так нічого і не побачили. І ось трошки більше ніж через місяць я захотів пройтись ще раз на Явірник, але спуститись іншою стороною. А починалось все в суботу, коли я з Вовою домовились в неділю йти на Явірник. Відсвяткувавши зустріч випускників, я в екстреному порядку взяв маленький рюкзак, навігатор і пішов на московський поїзд. Доїхали московським поїздом в Коломию, переночували у мене і пішли на ранковий автобус на Буковель.
О 7:10 відправлявся автобус Коломия – Мукачево, на який ми сіли і за півтора години вийшли на зупинці (біля відпочинкового комплексу “На пеньках”) в Ямні. Далі маршрут йде по дорозі вздовж комплексу “Карпати”, все як попереднього разу, тільки цього разу погода набагато краща. Світить сонце, навколо нас плавно піднімаються хмарки. Трохи вище у зоні лісу робимо перекус. Виходимо з лісу на полонину Прутинок, з якої відкривається гарний краєвид, звідси видно полонину Явірник (минулого разу тут був тільки туман). Йдемо знову лісом по дорозі, виходимо до перехрестя (вправо – назад в Яремчу, вліво і вгору – дорога йде на полонину Явірник, йдемо вгору). На цьому перехресті лісовози зробили страшне болото, та й дорога розбита сильно лісовозами. Йдемо болотом до полонини, після вориння (загорожа для корів хто не знає) нас зустрічає корова, яка якось дивно на нас настроєна. Корови хоч і не боюся, але сховався за дерево. Виявляється, вона йде до вориння, думаючи, що ми його не закрили. О 11:00 ми виходимо з лісу. Щоб вийти на стежку на хребті – треба обійти колибу, ми полізли в лоб. З полонини гарно видно г.Хомяк, на якій я був 2 роки тому.
А далі – стандартна дорога – трохи лісом і камінням. О 12:17 (мій прогноз, що вийдемо о 12:00 не справдився) ми на вершині Явірник-Горган. Звідси добре видно хребет Синяка і Малого Горгана. Над нами скупчуються чорні грозові хмари, чути гуркіт грому. Причому гримить з усіх боків – один раз перед нами, другий раз ззаду нас. Починає крапати дощик. Одягаємо дощовики, але дощ нас не зачіпає (забігаючи наперед скажу, що три рази ми думали,що змокнемо і завжди нам везло, дощ зупинявся). Якраз перед нами чорна грозова хмара, ми йдемо їй назустріч. Каміння намокло, а по мокрому камінню йти задоволення небагато. Так ми доходимо до точки, де нам потрібно повертати у ліс (як потім виявилось на карті – то є г.Женець). Тут ледь-ледь помітна стежка (не маючи навігатора – ми її би не знайшли). Метрів за 20 перед цією стежкою, я почав обходити величезну каменюку і обходив стороною лісу, знайшов якусь “псевдостежку”, почав нею йти, провалюючись у чорницях, вернувся назад на хребет. Спускаємось вниз – перші метрів 100 спуск дуже крутий – майже вертикальний, далі просто крутий спуск.
До полонини Туршугувата у мене трек був, далі трека не було (як виявився, був і трек далі, я просто ступив), хоча там досить чітко видно стежку. Так ми дійшли до р. Жонка, яку прийшлось переходити вбрід, бо були тільки залишки кладки. Після кладки, єдина дорога, яка була повертає наліво (в протилежну сторону від Яремчі) та ще й вгору. Це мене трохи збентежило. Але через 200 метрів дорога повернула в потрібну нам сторону. Згодом (через 300 метрів) від цієї дороги відходить (чи то приєднується до цієї дороги) дорога з 201 маршрутом на Переслоп. По цій дорозі сходимо в Яремчу. Йдемо ще подивитись на водоспад Пробій, але заходимо з базару. Я думав, що там є прохід, а його там не виявилось, але подивились на водоспад з іншого ракурсу, а то завжди з мосту. У Яремчі зупиняємо маршрутку в сторону Коломиї, а в Коломиї одразу пересідаємо на автобус Ужгород-Чернівці, який догнав нас в Коломиї.
Так закінчився наш похід на хребет Явірник. За день пройшли 24.7 км. GPS-трек маршруту можна скачати тут.

Фото з походу:

Гори димлять	Гори димлять	Гори димлять	Гусениця
Гусениця		Плямиста саламандра	Краєвид
Там де видніється синій дах – полонина Явірник (туди ми йдемо)	3D-хмара	Полонина Явірник	Яремча
Хом’як			Каміння
Явірник Горган	Хом’як	Чи то дим, чи верткальна хмарка	Горгани
Горгани	Кедр	Я власною персоною	Горгани
Горгани	Вова	В цю хмару нам треба йти	Наше світле майбутнє
Яремча	А там уже дощ	Кедр	Спуск вниз (тут не видно крутизни схилу)
Камінь біля водоспаду	Водоспад Пробій	Профіль висоти (чітко видно який стрімкий спуск)	Карта маршруту

Вид з полонина Прутинок

Полонина Явірник

Зліва направо Хом’як, Синяк, Малий Горган

Карта Свидовець, Горгани, полонина Красна

yAnTar — Sun, 11 Jul 2010 21:13:30 +0000

Цей тиждень в мене виявився картографічним. На наступний день після покупки карт Вижницького і Путильського районів мені прийшли, замовлені днем раніше, книга Гори Гуцульщини (про неї напишу пізніше) і карта Горгани, Свидовець, полонина Красна (масштаб 1:50 000). Карта видана в Чехії в співпраці з Карпатськими стежками. Карта двостороння, охоплює досить велику територію, зроблена на якісному матеріалі і при цьому всьому коштує тільки 30 грн. На відміну від наших карт відсутня повністю реклама, а вільний простір заповнений корисною інформацією про телефони гірських пошуково-рятувальних загонів (треба українцям навчитись робити такі карти, бо картографія робить набагато гірші). Також до карти додається картка для вимірювання географічних координат в системі WGS-84 (якщо простіше – то лінійка для довготи і широти), на зворотній боці якої телефони гірських пошуково-рятувальних загонів. Наступний похід треба йти тестити карту на Сивулі.

Явірник-Горган

yAnTar — Tue, 25 May 2010 12:14:43 +0000

В суботу вдома щось сидіти не хотілось і в пятницю було вирішено кудись поїхати на 1 день (на 2 дні не виходило, бо в неділю мав бути Обнова-фест і в суботу ввечері фінал Ліги Чемпіонів). Хоча погода була дощовою уже тиждень, сайти показували різну погоду на суботу (weather.in.ua – ясно, meteoprog.ua – півдня дрібний дощ, півдня сухо, gismeteo.ua – цілий день дощі) вирішено було все таки поїхати в гори. Вибір упав на хребет Явірник (маршрут – Ямна – полонина Прутинок – полонина Явірник – хребет Явірник – г. Явірник-Горган – хребет Явірник – Женецький водоспад), багато чув про нього, але ніколи там не бував. В п’ятницю після обіду швиденько знайшов треки підходу (і спуску) на Явірник і поїхав в Коломию. В суботу о 7:20 виїжджаємо з Коломиї автобусом до Буковеля. Погода така, як передавав gismeteo.ua, але ми маємо надію, що погода стане такою, як на weather.in.ua (наївні).
О 8:40 ми уже на зупинці в Ямні, крапає маленький дощик. Йдемо по дорозі, в напрямку готелю Карпати. Час від часу перідично поглядаю на GPS, чи правильно ми йдемо по треку (трек брав звідси, точки цього району брав з проекту Блуд). Прямо перед нами болото – справа паркан, зліва – кущі, обійти ніяк не можна. Приходиться йти по виступу паркана (швидко, поки не бачить господар обійстя). Дивлюсь на GPS – ми пропустили поворот наліво, треба вертатись назад (добре що небагато – 200 м, але дорога неприємна знову через болото). Приходимо на місце, де навігатор показує поворот, а там будинок і заїзд до будинку (на треку точка 122). Нормальна дорога йде прямо, а нам наліво, ходимо тупцюємось на місці, пропоную вернутись трохи назад, може побачимо нашу дорогу. Питаємо місцевого – як нам на Горган пройти – каже йдіть через подвір’я – господар хати приватизував собі стежку.
Заходимо в ліс, метрів через 300 справа до нашої стежки примикає дорога (швидше за все це та якою ми пішли зразу ця дорога на карті перетинається з нашим треком набагато пізніше). Далі все прогнозовано йдемо по стежці. Зустрічаємо двох місцевих, які питаються, куди ми йдемо. На Явірник – гордо відповідаємо ми. В результаті прогнозована відповідь – ну і день ви вибрали для походу. Доходимо до 124 точки – тут роздоріжжя, йдемо прямо – хвилин через 20 виходимо на полонину Явірник. Дощ, вітер, туман, видимість 50 м, без навігатора було би дуже скрутно. Перед нами суцільне молоко, йдеш – і одразу перед нами, як у казці, виринає ліс. Тут, під лісом п’ємо гарячого чайку (куртка промокла – стало холодно, одягаємо рукавиці – після походу на Піп-Іван завжди беру рукавиці). Приємно, коли холодно, дощ, а в нас в рюкзаку є термос з чаєм (термосу 5 балів). Йдемо вздовж лісу, одна дорога йде наліво – точка 5 (сьогодні дивився в Ozi – треба було йти на зворотньому шляху тією дорогою до Женецького водоспаду, тоді не додумав подивитись – нема ще досвіду користування навігатором, наступного разу треба буде самому в Ozi прокласти маршрут, а не йти по готовому треку), друга повертає направо в ліс – логічно йти наліво, але навігатор показує треба направо. Обов’язково ще раз сюди прийду і тоді попробуємо повертатись назад тією другою дорогою.
Йдемо лісом, дощ потрохи зупиняється, через 20 хвилин ходьби з’являються каміння. Оце вже цікаво. Починаються справжні Горгани. Далі по каміннях до вершини. Цікаво ходити по мокрому камінню, особливо, коли це плита – стаєш на неї і потихеньку зсуваєшся вниз. Цікаво ходити на Явірник в туман – йдеш, тільки пройшов одну брилу, а через пару метрів з туману виринає ще одна – ще більша. Йдеш по каменюках, подивишся вправо – а там обрив метрів 10. Так ми йшли до вершини (г. Явірник-Горган – 1463м, навігатор показував 1457 м) майже годину (а відстань то всього – 930 м). На вершині обідаємо – бутерброди, гарячий чай. Дощ зупинився, через хмари пробиваються промені сонця, погода налагоджується.
Сподіваємось, що назад будемо повертатись уже не під акомпанемент дощу. Поки доходимо до полонини Явірник на мені висихає одяг. Що ще треба для більшого щастя у горах – ніж бути сухим у дощову погоду. На полонині Явірник бачимо якихось 3 птахів типу великих голубів (може куріпки). Далі по треку планово йдемо лісовою стежкою (знову ж на карті є паралельна дорога – цікаво, якого вона стану). Починається дощ, який поступово переходить у зливу. Через хвилин 20 ми повністю мокрі. Віталік йде і постійно витискає з рукавиць воду – як у казці – вода з каміння. Пізніше серпантинна стежка пропадає і хвилин 10 йдемо лісом вниз. Пізніше виходимо на дорогу і повертаємо направо – до Женецького водоспаду. Я там вже був, Віталік ні – хоче відвідати, та і я не проти подивитись на повноводний Женецький водоспад. Нам назустріч йде “товариство синіх дощовиків” – група, що приїхала автобусом до Женецького водоспаду – всі в чистенькому одязі, взутті, дехто з парасолею. Швиденько доходимо до водоспаду, дощі, що йдуть уже декілька днів утворили багато водоспадів, що впадають у р. Женець. На водоспаді з фотоапаратом стається прикрість (точніше 3 прикрості) – спочатку сідають батарейки, хоча зранку було 70%, можливо через потрапляння води. (Дома також батарейки були на нулю, а наступного дня 70% і все нормально, ще наступного дня на Обнові цілий день фоткав і зі спалахом). Через сідаючі батарейки фоткав через видошукач і не бачив, що шторки об’єктива не відкривались до кінця і ще накінець на об’єктив попала вода – і на фотках ця пляма була видна.
Від водоспаду йдемо 6 км до траси, там через хвилину нам зупиняється машина – доїжджаємо до Делятина, на зупинці робимо перекус – чай зі снікерсом (чай за 11 годин ще досить гарячий). Через 15 хвилин приїжджає автобус Ужгород – Чернівці і ми їдемо в Коломию (цікава річ – дорога назад рівно в 2 рази дорожча, ніж дорога туди ). Після Ланчина дощ зупиняється, виглядає сонечко, погода налагоджується, ех, чому не на 10 год. швидше. Проте буде привід приїхати сюди ще раз.
GPS-трек качати тут (трек повністю мій, точки скопійовано з трека звідси – http://alexey-ap.livejournal.com/14586.html і звідси – http://www.karpaty.com.ua/gps/blud.php). Але останні 6 км від водоспаду до дороги мені не подобаються – вони відрізняються як від дороги на карті, так і від існуючого треку (можливо погодні умови внесли свої похибки, бо інші 17.5 км добре лягли на карту).

Фото з походу

Ямна	“Йожик” в тумані	Туди ми йдемо	Полонина Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Одиноке дерево	Хребет Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник
г. Явірник-Горган	г. Явірник-Горган	Явірник	Явірник
Явірник	Женецький водоспад	Женецький водоспад	Водоспад
Водоспад	Водоспад	Водоспад	Водоспад
Дорога	Водоспад	Водоспад

Буковель – Синяк – Малий Горган – Буковель

yAnTar — Tue, 15 Dec 2009 17:07:56 +0000

На вихідних дома сидіти не хотілось і ми планували піти на Кукул з ночівлею. Проте якраз на вихідних похолодало і ночувати у колибі, в невідомо в якому стані не хотілося. Прийшлось замінити маршрут на одноденний без ночівлі. Вибір упав на маршрут по Горганах, тим більше, що на народних стежках був трек, а ходити зимою незнайомими стежками не хотілось. Заодно і потестив свій навігатор. Подорож наша розпочалась у п’ятницю ввечері, автобусом Київ-Косів доїхали в Коломию, переночували у мене. Підйом в 6:15 ранку, йдемо на автостанцію, надворі уже притрусило трохи снігом. Зустрічаємо Віталіка, сідаємо в автобус Коломия-Буковель і вперед. Чим далі в ліс (ближче до гір) тим більше дров (снігу).
В 9:15 виходимо на маршрут. Йшли за треком з Народних Стежок Карпат. Одразу відмічу, що окремі частини треку повністю співпадають із стежкою, а до окремих є претензії – це “стежка в лісі”, якої не існує (ACTIVELOG.19 – ACTIVELOG.27). UPD. Помилка була моєю, автор написав у себе: “На полонине в WP17 я решил сократить путь и пойти по тропе которая уходит влево. В результате я спустился достаточно быстро, но тропа теряется и я бы не рекомендовал следовать далее по моему треку. Лучше пойти прямо до хр.Маришечек и спустится по нему. По времени это может занять больше минут на 30, но дорога более приятная.”. А я цього не прочитав.
Погода так собі – легенький сніжок, сильний туман (не було би його – було би просто супер). Спочатку йдемо дорогою, витягом, через годину заходимо в ліс. Тут нас чекає неймовірна краса. Зимовий ліс заворожує. Через годину походу швиденько снідаємо і далі вперед. Йдемо по треку, тільки в одному місці стежка пропадає і ми зрізаємо (на треку це між точками 006 і 007).
В районі точки 008 ми почули як виє вовк (я реально налякався). А це виявилось “вив” Роман, який непомітно відійшов на метрів 50 вперед, поки я орієнтувався по GPSу. Біля 12 години виходимо на полонину Товсту. Перед полониною знаходяться колиби, одна з яких в досить непоганому стані (координати N48 22.957 E24 27.140). 20 хвилин ходьби і починаються справжні Горгани – каміння. Піднімаємось серпантином вгору. О 13:04 ми на висоті 1665 м. Швиденько фотографуємось і вперед по хребту. Йти неприємно – великі каміння, притрушені снігом, часто ноги ковзаються і є шанс травмуватись, декілька раз падаємо (але без неприємних наслідків). О 14:10 ми на Малому Горгані. Йдемо далі стежкою вниз (Роман каже, що знає сюди стежку). Я забуваю про навігатор. Через 10 хвилин я дивлюсь на навігатор. Ми йдемо не в тому напрямку, потрібно вертатись назад, вертаємось не по хребту, а до 14 точки зрізаючи (ми були впевнені, що між 13 і 14 точкою стежки нема). Біля 15:00 доходимо до лісу – обідаємо, пробуємо пити чай (його температура уже близька до нуля, а зранку ще був тепленьким), пробуємо їсти снікерс – але він замерз – можна горіхи ним товкти. Кидаю снікерс за пазуху (щоб відігрівався). Потрібно спішити, бо через годину вже буде темно, а нам ще біля 5 км шляху. Виходимо на полонину, на якій видніється колиба в гарному стані (N48 23.788 E24 25.446). Дорога розходиться прямо і направо. А трек йде наліво. Повертаємось пару метрів назад – так і є, ми пропустили стежку, повертаємо трішки вліво. Фотографуємось, з’їдаємо снікерс, який відігрівся. Рома пробує закип’ятити мінералку своїм способом(запальничкою підігріває пластикову пляшку), відкриває пляшку, а вода зверху моментально замерзає. Треба брати термос з собою (або пальник і малесеньку каструлю). Стежка широка, йдеться легко, вечірній зимовий ліс чарує. Але ця ідилія триває недовго.
Далі починається найгірша частина походу, стежка припадає, ми відхиляємось від трека на декілька метрів (та й треку як такого тут нема – тільки уривки). Пробуємо вийти на трек – виходимо, але стежки нема жодної – йдемо напролом до точки 018 (по дорозі бачимо слід великої тварини – швидше за все кабана). 30 хвилин жахливого спуску, деколи на 5 точці, згадуємо незлим тихим словом тих, хто ходив цими “стежками”. Виходимо десь на 50м південніше точки 018. Все – далі широка дорога, просто автобан, якщо порівняти з тим де ми провели останні 30 хвилин. Проте і на автобані трапляються халепи. Дорога перегороджена воротами, вгору метрів 10 також стіка, вниз – сітка до потічка. Але біля самого потічка є дірка, через яку ми пролазимо. Далі пригод уже нема – спокійно доходимо до Буковеля, Роман сідає на маршрутку на Івано-Франківськ, ми з Віталіком сідаємо на останню маршрутку в Коломию. Перша зимова подорож закінчилась. Якщо не рахувати двох спусків – то все було суперово, а так трішки естріму вийшло.
Деякі технічні дані
Загальний шлях – 17.19 км
Час руху – 5 г 8 хв
Час зупинок – 2 г 25 хв (ніколи не думав, що так багато часу йде на перекуси, фотографування)
Середня швидість руху – 3.3 км
Середня швидкість пересування – 2.3 км
Найвища висота – 1667м
Повний підйом – 802 м

На початку маршруту	Віталік і я	Зимова казка	Зимова казка
Ялина	Чорниця	Зимова казка	Зимова казка
	На вершині Синяка	На вершині Синяка	На вершині Синяка
Під деревом	На хребті	На хребті	Жереп
Жереп	Малий Горган	Малий Горган	Малий Горган
Зимовий ліс	Зимова фантасмагорія (випадково покрутив рукою при натисканні на кнопку спуску)

Синячка

yAnTar — Thu, 06 Aug 2009 20:25:04 +0000

В суботу вдома сидіти не хотілось, то вирішили піти в гори (так як на неділю були плани трохи попрацювати – то тільки на 1 день). Куди піти на один день – вирішили йти на Синячку.

В суботу вранці Валя і я (взявши рюзачок), мали сісти на автобус Чернівці-Хуст, в якому з Чернівців їхали Роман і Саша. Але в касі нам помилково дали квитки на автобус Коломия-Микуличин і прийшлось їхати цим автобусом і в Дорі чекати хлопців. Як потім, виявилось, чекати прийшлось не 20 хвилин, а цілих 50 – у автобусі порвався ремінь і у Делятині хлопці пересіли на бусик Делятин – Яремча. Аж біля 11 години ми вийшли із зупинки в Дорі. Від зупинки потрібно пройти метрів 200 назад в сторону Делятина і повернути наліво. Далі дорога йде попри монастир. Через деякий час дорога роздвоюється, куди йти – не знаємо. Пішов питати місцевого жителя, що стояв біля магазину. Дуже довго він мені розказував, як йти (у нього в голові певно було одне – як похмелитись ), спочатку розпитував, хто ми, звідки і т.д, потім казав, що потрібно вліво йти, через хвилину вже вправо. Потім, задумавшись, сказав: “Я можу тебе післати по-інакшому”. Коротше треба йти прямо, а біля каплички, яка будується повернути направо. Далі дорогою повз ліс, а потім через ліс маркованою стежкою для велосипедистів.
О 12:40 ми підійшли до Білого Каменю (інша назва – Пірс Дора) – трохи полазивши по Каменю (згадали розпорку в Млинках). Йдемо далі – по дорозі слухаємо музику групи Фліт, особливо гарно звучить пісня “Там був я”. Йдеться легко – дорога така, що легкова машина може проїхати. Хмари розійшлись, почало припікати сонце, прийшлось переодягатись. О 14:00 доходимо до нафтовидобувної вишки – Роман заліз на вишку, щоб сфотографуватись. Робимо перший привал і обідаємо. Води, не набрали, надіємось, що тут не буде такий випадок як на Добошанці. Приблизно через 20 хвилин доходимо до колиби, йду питати, де тут воду можна набрати. Старенький чоловік показує, де можна набрати воду (і тут як у пісні Фліт “Я був вражений”) – бо тут на висоті цивілізація – з землі стирчить кран, з якого тече холодна джерельна вода. Дідусь нам показав коротшу стежку лісом (вправо), щоб не обходити дорогою зліва. Ще дідусь нам розказав, що скоро будуть дощі, на питання звідки він знає, гордо відповів “з інтернета”. Ми посміялись, дідусь сказав, “у діда ще й мобілка є”.
Далі нас підстерігала небезпека – спочатку малини, суниці, а на самій Синячці чорниці (по місцевому афини), через які ми втратили багато часу. О 16:30 виходимо на Синячку. 15 хвилин сидимо на вершині і вниз. Вирішуємо спускатись іншою дорогою. Ми знали, що одна дорога, що йшла повз будиночки нафтовиків – йде в Яремчу. Пішли дорогою, яка огинає Синячку з іншого боку, ніж ми прийшли, надіючись, що вийдемо в Дору. Але дорога йшла то прямо, то вправо, то трішки вліво, але аж ніяк нв на ту дорогу, з якої ми починали маршрут. Зустріли місцевих по дорозі, вони сказали, що в Дору ми точно не вийдемо, а куди – вони і самі не знають. Пропонували нам вернутись назад. Але ми йшли вперед і вперед і вийшли в Яремчі, прямо на автостанцію біля 19:00. Автобусів в Коломию вже не було, то ж ми сіли у автобус Верховина-Івано-Франківськ і доїхали до Делятина, далі пішки до повороту на Надвірну. Там ми надіялись на маршрутку з Надвірної або на попутний транспорт. Але в той день нам не щастило. Простоявши до 21:00 ми повернулись назад в Делятин (за 3 км в Делятин водій, що їхав попутно бусиком хотів 20 грн, але врешті-решт довіз за 10). В Делятині ми дочекались поїзда Рахів-Коломия і о 23:20 були в Коломиї.
Нас “погубили” суниці і чорниці, які ми довго їли і через них не встигнули ні на поїзд о 18:55, ні на автобус.

Маковиця	Дора	Білий Камінь	Білий Камінь
Білий Камінь	Розпорка	Білий Камінь	Нафтовидобувна вишка
Нафтовидобувна вишка	Роман добуває нафту	Роман осідлав вишку	На Синячку
Вид з Синячки	На Синячці	Альпініст	На Синячці
Яремча	Яремча	Вокзал у Делятині

Довбушанка

yAnTar — Thu, 09 Jul 2009 20:05:53 +0000

На вихідні планували піти в гори на 3 дні в Горгани. Але за різними обставинами вийшло тільки на 2 дні. Планували піти на Довбушанку, а наступного дня, якщо буде час і бажання – на Малий Горган, або спуститись в Буковель.
Як і минулого разу в п’ятницю ввечері хлопці приїхали до мене (але московським поїздом, автобус Київ – Косів не заїжджав на автовокзал у Чернівцях), переночували і рано на 6:30 на автобус Коломия – Надвірна. Через 15 хвилин їзди заснув, але скоро прокинувся – надворі було темно і йшов дуже сильний дощ – двірники не встигали змивати воду з лобового скла. Біля 8 години приїхали в Надвірну. Дощ був менший, але все одно йшов. Пішли на автостанцію, де, через хвилин 20 йшов автобус на Бистрицю. 40 хвилин їзди по не дуже добрих дорогах і ми в Бистриці. Позаду нас чорнезні хмари. Снідаємо сардинами і вперед на Довбушанку. Хмари, ніби за помахом чарівної палички обходять нас стороною. з-за хмар виходить сонечко і стає жарко.

Йдемо вздовж невеликої річки, по дорозі зустрічаємо велике наметове містечко (більше 15 палаток) з мешканцями. По дорозі табличка – природний заповідник “Горгани”. Біля таблички карта місцевості, цікаво цю карту рисували або шпіони, або для шпіонів, бо розташування населених пунктів там досить дивне (особливо Рахова, який знаходиться між Верховиною і Зеленою). Біля 12 години дорога різко повертає наліво (річка залишається в стороні), піднімаємось досить крутим підйомом. Через півгодини підйому згадуємо, що води у нас грам 300 на чотирьох і, якщо вийдемо на хребет – то води уже не наберемо. Та всередині жевріє надія на маленький потічок. Чим вище піднімаємось, тим ця надія слабшає. Доходимо до розвилки, йдемо наліво через повалене дерево, через 5 хвилин ходьби повертаємось назад і йдемо направо. Починає накрапати дощик, але згодом закінчується, тільки витрачаємо час на дощовики.

О 13:50 виходимо на велику галявину, де пасуться коні. Тут починаються го́ргани – насипи великих каменюк. Сідаємо, відпочиваємо, нас доганяє група моїх земляків, спілкуємось з ними. Дарують нам напівповну півлітрову пляшку з водичкою. Йдуть попереду нас – їм легше йти – у них рюкзаки об’ємом 20-30 л. Починається жереп. Години півтори продираємось через жереп – ніби є стежка, але йти складно, жереп чіпляється за ноги, руки, рюкзак. Приходиться складати трекінгові палиці, вони не тільки не допомогаю1ть, але ще й заважають (взагалі на висоті в Горганах трекінгові палиці – зайва річ). Урррра. Жереп закінчився, попереду тільки каміння. Виходимо на хребет трохи нижче г.Ведмежик, на цю гору не піднімаємось, повертаємо одразу направо на Довбушанку. Вдруге нас обганяє група з Коломиї (вони ще піднімались на Ведмежик). Потрібно поспішати, бо нас наздоганяють чорні грозові хмари, чути перекати грому і не хочеться на вершині попасти під грозу. Але в той день нам везло (на відміну від наступного) і хмари знову нас обходять стороною (цікава штука – грім гримів позаду нас – майже над нашими головами потім моментально пропав, завжди коли гроза – довго ще чути перекати грому в стороні, де гроза, а тут пропав – і все). З Довбушанки відкриваються чудовий краєвид – попереду нас Малий Горган, Синяк і трохи далі – Хом’як, справа – Говерла і Петрос, ще правіше – Близниця позаду – Сивуля.

Біля 16:00 ми піднялись на Довбушанку. Тут у нас майже закінчилась вода і останки води ми розвели кислим вином. Згадували на Довбушанці, що за ті гроші, що купили вино, можна було купити вдвічі більше смачного соку. В багатьох каміннях були останки дощової води, але ми не ризикували її пити. Спуск з Довбушанки не був легшим за підйом, бо на каміннях є ризик впасти, чи підвернути ногу. Спускались камінням поки не знайшли стежку в лісі. Закінчилась наша вода з вином, прийшлось уже втамовувати спрагу ковтками вина, від якого в горлі пекло. Йдучи в лісі по стежці, ми чули звуки річки. Для нас цей звук був божественним, але наша стежка йшла в протилежний бік від річки і цей звук пропав. Пізніше стежка круто повертає наліво і ми знову йдемо в потрібному напрямку і звуки води стають все ближче до нас. Між іншим, тут вперше за цілий день ми побачили перший вказівник. Навіть не один вказівник, а цілих чотири на відстані 100 метрів, а далі жодного. Йдучи лісовою стежкою ми побачили тонесенкький струмочок. Вова поліз вгору набирати води. Потік був дуууже слабеньким, але Вова напився сам і приніс нам 0.5 л води. Вперше за 7 годин ми напились води не економлячи. А через півгодини ми розкладаємо намети біля тієї самої річки, яка видавала божественні звуки. В лісі, недалеко біля кладки є місце для розведення багаття. саморобні лавки біля вогню.
Вечеря класична – суп, гречка з тушонкою, чай зі згущеним молоком і вино. Під час вечері згадуємо фрукти, які би ми хотіли їсти – банани, ананаси, маракуйї і т.д. . Починається дощ, але під деревами він не такий сильний, згодом дощ зупиняється. Біля вогнища вирішуємо, що завтра спускаємось в Буковель, а не йдемо на Малий Горган.

Неділя 8:00 – замість будильника Роман виконує гімн України. Підйом, сніданок. Приходить лісник, який судячи з його вигляду вчора дуже добре святкував. Побачивши пляшку від пива (брали з дому на воду) в нього загораються очі – невже там пиво. Почувши негативну відповідь махнув рукою і пішов. Пізніше навідується ще один місцевий житель, який вже третій день шукає свого коня, який втік. Біля 10:00 виходимо в сторону Буковеля. Йдемо вздовж річки, приходиться декілька раз переходити через неї. По дорозі є поворот вліво (ми думали, що це поворот на Малий Горган, насправді це був поворот на Буковель). Дуже зручно переходити річку з трекінговими палицями, особливо по слизькому камінні. Виходимо на велику галявину з колибою.

Дорога розходиться вліво і вправо. Ми йдемо вправо, спочатку зарослями малини і кропиви (дуже добре йти в шортах і футболці), потім болотами. В деяких місцях нога попадає повністю в багнюку. Намочивши ноги, набравши болота (крім Вови, в якого класне взуття) йдемо уже прямо по потічку вниз, тому що стежка пропала. Час від часу звіряємо напрямок за компасом – все нормально. Ось наш потічок зливається з маленькою річкою і нам потрібно трохи звернути вліво, ми так і робимо і у Роми закрадається думка, що ми тут були. Дійсно – є наші сліди в іншу сторону. Висновок – півтора години блукання хащами, болотами і жодного результату. Повертаємось назад до місця нашої ночівлі. Три з половиною години назад ми стартували звідси.

Питаємо у місцевого жителя, як нам попасти в Буковель – можна двома шляхами – один – той, який ми йшли, але потрібно було повернути наліво, а інший – в другу сторону, а потім направо і дорогою лісом. Йдемо другим шляхом. Починає накрапати дощ, вирішуємо перечекати дощ. Тут я забув свою сідачку (”підсрачник”), згадав тільки через 30 хвилин, назад вертатись не хотів. Йдемо трохи стежкою, трохи дорогою, бачимо стрілки на камені. О 14:30 виходимо з жопи, в якій були майже півдня, бачимо Буковель. Уррра. Але за нами насувається інша жопа, яка через 10 хвилини нас наздоганяє. Гроза. Вода лиє, як з відра. Швиденько збігаємо вниз, але наша швидкість у порівнянні зі швидкістю хмар є нікчемною. Рома ще в цю грозу збирає суниці. Через півгодини гроза закінчується, ми йдемо, по коліна в болоті, майже по пояс мокрі, грунтовою дорогою в Буковель. В Буковелі купа машин, людей (чистих, а не таких як ми ). Від інших людей на Буковелі нас відділяє паркан, але яка велика різниця між нами і людьми за парканом. Переодягаємось на території Буковеля, тут же доїдаємо сардини і сідаємо на маршрутку до Яремчі. В Яремчі одразу пересідаємо на автобус Яремча-Чернівці, але, на жаль, для хлопців, він їде тільки в Коломию. Я виходжу трішки ближче до автостанції, хлопці їдуть далі.

Ось так закінчилась наша подорож на Довбушанку. Дуже погано, що нема маркування ні туди, ні звідти. Вчора на travel.org.ua/forums/ читав, що є один вказівник по дорозі на Довбушанку, але його важко помітити. Дуже добре мати з собою GPS (буду міняти телефон – візьму собі HTC Touch Cruise – там є вбудований GPS). Карту з маршрутом не викладаю, тому що важко зорієнтуватись, де ми почали маршрут другого дня і де ми блукали.

Така була погода в Бистриці	Початок маршруту	Гірський краєвид	Гірський краєвид
Шпіонська карта	Конячка	Синяк	Жереп
Ведмежик	Ведмежик	Добошанка	Погода атакує
Добошанка	Хмара нас обійшла стороною	Горгани	Горгани
Горгани	Малий Горган, за ним Синяк, вдалині Хом’як	Справа Петрос, зліва Говерла	Добошанка
Горгани	Химерне дерево	Малий Горган	Вечеря
Вечеря	Привид на дереві	Буковель	Буковель
Дорога	Дорога	Буковель

г. Хомяк

yAnTar — Mon, 02 Jun 2008 14:31:05 +0000

Цього тижня таки й вийшли на Хом’як, на відміну від попреднього разу.
Йшли серпантинною дорогою (маршрут 201). від початку маршруту до вершини тривало 3 години 20 хвилин. Виходили на гору не з полонини Бараня, а з полонини Хом’яків. Погода була пречудова, тільки на горі був вітер.
З.І. Різниця між наймолодшим і найстаршим учасником похзду складала 48 років (наймолодшому – 5 років, найстаршому – 53).

Хом’як

По дорозі з Коломиї в Яремчу в с. Саджавка

Потічок Верегімський

Цікаве дерево по дорозі на гору.

Сюди ми дійшли минулого разу (до стежки нам не вистачило метрів 500)

Дорога на Хом’як

Ось такий ще сніг по дорозі

Тіні хмар

Статуя Богоматері на вершині

Вид на г. Синяк

Говерла зліва, Петрос справа

Петрос

Політ

У зарослях жерепу

Коник на полонині