Якраз напроти монастиря знаходяться рештки Бучацького замку, куди ми і пішли. По дорозі до замку потрібно перейти маленьку річку, яка впадає у Стрипу і несе з собою тонни сміття. Такого срачу (а іншим словом це назвати не можна) я ще не бачив. Берег всіяний пластиковими пляшками, обгортками від чіпсів, цукерків та ін. Причому складається враження, що це все викидають жителі будинку прямо з вікон. А який тут сморід стоїть – таке враження, що тут синтезують нові види біологічної зброї. Оглянувши замок повертаємось назад тією ж самою стежкою і їдемо додому. По дорозі додому ще глянули на костели в Трибухівцях і Білобожниці. Але швиденько додому доїхати не виходить – машина кашляє, пчихає, трясеться, а їхати не хоче, по дорозі в Чернівці зупиняємось разів зо 5. Десь аж біля 10 години доїхали додому.
Фото

Бучацька ратуша	Бучацька ратуша	Бучацька ратуша	Костел
Надпис над входом у костел	Інтер’єр костелу	Василіанський монастир	Василіанський монастир – інтер’єр
Всередині монастиря – масонський знак	По дорозі до замку	Вигляд з замку на монастир	Вигляд з замку на монастир
Руїни замку	Руїни замку	Вежа	Замок
Костел у Трибухівцях	Костел у Трибухівцях	Костел у Трибухівцях	Костел у Білобожниці

Бучацький замок

Бучацький замок

Далі їдемо на старий цвинтар – там знаходиться гарна каплиця і взагалі багато цікавих надгробків. Тишу цвинтаря порушив тільки заєць, який налякав мене і сам мене налякався.
Замок і монастир

Меандр дороги	Замок	Замок	Замок
Вежа замку	Герб Язловецуьких	Задня стіна замку
Язловецький ліс	Костел	Монастир сестер Непорочниць	Замок
Замок	Монастир сестер Непорочниць	Монастир сестер Непорочниць	Монастир сестер Непорочниць
Обличчя перед входом	Балкон (цікаво, як туди пойти)

Костел

Дзвінниця перед костелом		Вхід до костелу	Костел
Костел	Фреска всередині		Інтерє’р
Перекриття		Вигляд на замок від костелу	Костел – вигляд з дороги
На передньому фоні костел, на задньому замок

Цвинтар

Каплиця баронів Блажовських	Каплиця – всередині	Каплиця – перекриття	Колона в римському стилі

Замок був збудований в другій половині 16 століття польськими феодалами Куропатвами, які ще в другій половниі 14 ст. одержали ці землі за військову службу від короля Владислава Опільського. Викінченої форми замок досяг у 17 ст. Огляд руїн свідчить, що замок неодноразово перебудовувався, ряд вікон закладено червоною цеглою. Деякі дослідникми висловлюють думку, що первісні укріплення замку були закладені ще в 14 ст. Твердиня розташована на плоскому пагорбі, що, колись був правим берегом Чорної Бистриці (так називалась в давнину Бистриця Надвірнянська на відміну ві Золотої, зараз Солотвинської). В плані замок – це неправильний п’ятикутник з виступаючими оборонними вежами. Зовнішні мури замку складені з ламаного каменю і цегли, товщиною до півтора метра. Свою неприступність замок здобув завдяки створенню добре продуманої системи штучних засобів оборони.

Оборонні вежі мали три яруси бійниць, стіни – два яруси: нижні для гармат, верхні для ручної вогнепальної зброї. Попасти в замок можна було лише через в’їздову вежу, до якої вів перекинутий через глибокий рів підйомний міст. Підсилював оборону в’їзду прибрамний корпус у вигляді неправильного чотирикутника, який гострим кутом виступає далеко за межі оборонної стіни.Також посилювали оборону замку шість веж різної конфігурації. У більшості веж були підвальні приміщення. Один з переказів розповідає, що з замку вів підземний до м. Надвірна, за іншим – підземний хід до Скиту Манявського.Те що замки мали таємні підземні ходи, підтверджується дослідженнями подібних твердинь. Ними користувалися під час облоги, щоб викликати допомогоу, а інколі і для порятунку. Але підземний хід до Скиту Манявського – це лише легенда. З появою замку пов’язують і виникнення міста Надвірної.

Пнівська твердиня відігравала значну роль в обороні краю від нападу степових загарбників – татар і турків.
1589 р. під час чергового нападу татари зруйнували ряд сіл і міст, що належали власникам замку. Серед них були Пнів, Битків і Надвірна. У польсько-турецьких війнах 17 ст. Галицькі замки, в тому числі і Пнівський, відігравали роль опорних пунктів для польських військ. Особливо їхня роль зросла після здобуття турками в 1672 р. Кам’янець-Подільської фортеці, яка прикривала кордони Руського воєводства з півдня.
В 1676 р. Станіславський ключ став метою спеціального походу турецької армії. Ібрагім-паші (Шайтана), що призвело до страшного розорення краю. Впало 13 прикордонних замків, в т.ч. й Галицький. Турки зруйнували також Скит Манявський, обложили Станіславську фортецю і Пнівський замок, проте злобути їх їм не вдалося.
З часом, із розвитком і вдосконаленням зброї, особливо польської артилерії, оборонне значення Пнівського замку занепало. З 1745 р. він переходить у власність Сенявських, а згодом Цетнерів, які проживали у замку до кінця 18 ст. Граф Цетнер приділяв значну увагу розвитку замку міста Надвірної, задає йому свій Герб. В кінці 18 ст. Цетнери покидають замок. Він разом з іншими маєтностями Цетнерів переходить у власність держави. А з початку 19 ст. орендарі розбирають будівлі замку на будівельні матеріали, з яких у Надвірній споруджують пивоварню і ряд інших будівель
До наших днів Пнівський замок, порівняно з іншими Прикарпатськими замками, зберігчя непогано і є надзвичайно цікавим та цінним пам’ятником військово-оборонної архітектури 14-17 ст., німим свідком бурхливої історії нашого краю.

Текст взято з кн. Михайла Максим’юка “Пнівська твердиня”, фотографії мої.

Загальний вигляд			Вхід у замок
Ось такий він Пнівський замок у всій своїй красі

Скориставшись чварами між нащадками Данила Галицького, литовські феодали в 1362 році захопили цю територію Південно-Західної Русі. Землі, розташовані по Дністру, перейшли до рук великокнязівського роду Коріатовичів. Вони зробили Червоногород столицею своїх володінь. Один з них заснував на території замку домініканський монастир, який був зруйнований разом з містом у 1538 році волохами.

В 1430 році Червоногород перейшов у власність польського магната, каменецького старости Теофіла Язловецького, а згодом до своїх рук прибрав це місто найбільший землевласник Прикарпаття і Поділля, снятинський і коломийський староста Михайло Бучацький.

За старої Польщі з 1434 року місто було столицею Червоногородського повіту, Подільського воєводства , тобто західного Поділля, що сягало від річки Стрипи по річку Збруч. Цей статус протримався за Червоногородом аж до 1867 року (у цьому році повітом стало місто Заліщики ) . Польський король Казимир – ІV Ягелончик надав Червоногороду, першому з міст Тернопільщини, у 1448 році магдебурзьке право (вільне самоврядування).

У 1615 році власником міста став львівський калетелян Микола Данилович, який на місці дерев’яного спорудив кам’яний замок дві башти якого збереглися до наших днів. Він мав вигляд правильного паралелепіпеда з високими оборонними мурами і чотирма баштами, оточений річкою Джурин.

Восени 1648 року до міста підступили селянські загони сіл Лисовець, Шипівців, Торського, Головченців і містечка Тлусте (під час народно-визвольної війни 1648-1654р.р) . Після облоги та штурму вони з допомогою місцевого населення оволоділи замком.

Влітку 1672 року цю твердиню здобули штурмом війська турецького султана Магомета ІV. Три стіни і дві башти були сильно пошкоджені, які так і залишилися невідбудованими. Двадцять сім років повіт разом з Червоногородом перебував під турецьким ігом (з 1672 по 1699 р.р.).

Протягом XVІІІ століття замок перебував у напівзруйнованому стані. У 1778 році австрійський уряд продав його князю Королю Понінському, який в 1820 році частково розібрав замок, а решту перебудував на розкішний палац . Цей палац ще раз був перебудований сином князя Понінського.

Ось як описує його О.Чоловський в довіднику “Давні замки і фортеці на Галицькій Русі: “ “… Замок, розташований на східній стороні містечка. Оточений з усіх боків гористою місцевістю, являв собою в плані прямокутник, звернений фронтальною стороною до сходу, з двох сторін якого знаходились круглі башти з галереями зверху.

Між баштами розміщувався ганок, опертий на колони і прикрашений гербами князів Понінських. Замок збудований з червоного каменю. Всередині замку зберігалися фамільні портрети родини його власника князя Понінського.

На початку XVX століття Червоногород перейшов в руки князів Любомирських.

Біля замку у 1716 році в стилі пізнього ренесансу з елементами готики був збудований костел. У костелі на стінах було кілька пам’ятних таблиць , старі фрески та портрет фундатора. Стеля костелу повністю склеплена з каменю. На подвір’ї костелу знаходилась надгробна плита, датована

1618 рокам. Під костелом були людські поховання. В даний час будівля костелу перебуває в напівзруйнованому стані.

Біля замку на річці Джурин знаходиться найбільший на Поділлі водоспад, висота якого зараз становить 16 м. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько –татарськими полчищами, які в 1620 році після перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до м. Львова і м. Перемишля.

Справа в тому, що річка Джурин, колись була досить повноводна , робить у Червоногороді кілька кілометрову петлю, омиваючи своїми водами червоногородське поселення. Для того, щоб здобути цей замок , турками довелося перерубати кам’яний кряж і пустити води до повноводного Джурина на водоспад, звільнивши таким чином собі шлях до замку. Але, як би там не було, легенда залишається легендою, а водоспад існує.

На цьому водопаді на початку XІX століття був побудований водяний млин, який на початку нашого століття перебудували на двох турбінний водяний млин, що молов борошно і постачав електроенергію у червоногородське містечко. В 1956 році на його місці збудовано гідроелектростанцію, яка давала електричний струм для сіл Нирків, Нагіряни і Солоне. На жаль тепер її також немає. Залишилися одні руїни. Але водопад і далі кидає свої води із 16- ти метрової висоти.

В 1970 році населений пункт Червоне ( Червоногород) перестав існувати.

Ось так безславно закінчилася тисячолітня історія могутньої, найстарішої столиці Подільського краю-Червоногорода. І залишилися нам на згадку єдина хатина яка стоїть донині, фотографії, руїни і спогади… Червоні скелі, червона земля, червоний замок, навіть сніг при заході сонця також яскраво-червоне забарвлення. Дивишся і очам своїм не віриш…

Історія, краса цього мальовничого краю неповторна, як і його минуле, таке далеке. Але близьке для всіх, хто живе тут.

Текст надано Николяком Володимиром. Фотографії мої

Також про історію села Нагіряни можете почитати в книжці Василя Дрозда Село Нагоряни на тлі історії України

Тут є ще один водоспад – Дівочі сльози, але ми були дуже сильно обмежені в часі і не були на ньому (коли я був перший раз на ньому, у мене не було фотоапарату ).
Водоспад на річці Джурин. Дуже важко сфотографувати, щоби в кадр не попали люди, так як відпочиваючих там досить багато.

Ось такий він Червоногородський замок.

Червоноградські башти

Ліва башта

Права башта

За мною Червоногородський каньйон

Вид з середини башти

Макове поле По дорозі з Коломиї в Нагіряни (здається, с. Сороки, Городенківського р-ну).