Справа від хребта видно поодинокі хатки(думаю, територіально вони відносяться до с. Бисків), які знаходяться в долинах між вершинами. Але довго милуватись ними ми не могли, бо біля 13:30 небо почорніло, я сховав фотоапарат, почався дощ, який через хвилин 20 переріс у справжню зливу. Так, як рюкзаки були у нас маленькі – ми сховали їх під куртки, після чого Вова став подібним на українського (синьо-жовтий) пінгвіна (капюшон від куртки слугував дзьобом), а я за словами Вови – на вагітну Марічку. Шкода, що нема фотографій, можна було б посміятись. Під час грози ми (особливо я, бо трохи боюсь блискавок ) спішили вниз, біля 14:15 ми вийшли на дорогу, перейшли 2 мости (в одному з яких була величенька дірка – цікаво, як там машини їдуть) і йшли вздовж річки, на який розташований водоспад Бісків (нічого особливого). А далі були дуже гарні скелі по дві сторони дороги – я зробив декілька фото на свій старенький Canon Powershot A620 і водоспад Кізя – гарний каскадний водоспад – є фото, але не дуже гарної якості. Є привід повернутись сюди ще раз, але вже з Усть-Путили, щоб подивитись на ці скельні утворення, водоспад. Дощик вже майже припинився, щоб … піти ще сильніше. Почалась злива – найбільша за цей день. Але нам було все одно – в літньому взутті і бриджах (шортах) – ми вже і так промокли повністю. О 15:40 (планували біля 17:00) ми вийшли на трасу і побачили те, заради чого пройшли 24.6 км, а не просто під’їхали до неї – скеля Закамяніла багачка. Стоїть біля самої дороги і дивиться на неї. Звичайно, що фото я не робив, бо пожалів в дощ витягувати старенький фотоапарат, щоб не відправити його передчасно на пенсію. Через годину (о 16:40) приїхав автобус Путила – Вижниця, у Вижниці зразу пересіли на автобус до Чернівців, який чомусь їхав біля 3 годин (хоча майже всю дорогу я і так спав).

Якщо хтось бажає пройтись цим маршрутом – можете скачати трек Долішній Шепіт – Усть-Путила

Маленька реклама: якщо ви любите відпочивати за кордоном – звертайтесь до нас отдых в Израиле ми вам забезпечимо на вищому рівні.

Нижче деякі фото (вже вдома я побачив, що майже на всіх фото є плями – на матрицю попала пилюка і прийшлось їх усувати в фотошопі.

Галявина	Квіточки	Гірський краєвид	Дерева
Дерева	Ягоди готові до вживання	Ягоди знищені	Галявина
Квіточка	Загадковий ліс	Загадковий ліс	Загадковий ліс
Ці хмари нас обійшли	с.Бисків	Серпантини	Ще одна квіточка
Хребет Чиохелька	Хребет Чиохелька	Стежка	Стежка на хребет
	3-зірковий готель	Хребет Чиохелька	Правильне кругле дерево
Те саме дерево на задьному плані		Правильне кругле дерево	Ще одне цікаве дерево
А ці хмари нас не оминули	Як проїхати цю яму – хз	Скелі біля дороги	Ще одні скелі
Водоспад Кізя	Наш маршрут

Леся захотіла подивитись на садибу Лекечі. Поїхали туди, а коли їхали назад – то стався прикол – Вован переїхав через бордюр і машина сіла на дно, а заднє ліве колесо висіло у повітрі. Домкрат і камінь зробили свою справу і ми щасливо добрались додому.

Якщо проїжджаєте тут – обовязково сюди заїдьте подивитись на скелю, можете і на турбазу заїхати (але ціни там космічні)..
Фото

Скеля Лекечі – вигляд з дороги

Скеля Лекечі

Посередині маленька цяточка – то я

Скеля Лекечі

О 11:30 вирішили перекусити, їмо швиденько бутерброди з огірками і вперед по маршруту. Стежка виходить з лісу і далі ми йдемо метрів 300 вздовж лісу. Сонце в таких місцях пече нещадно. Нашу стежку перпендикулярно перетинає інша стежка – за словами місцевого хлопчини вона йде в Малий Рожин. Стежка знову заходить в ліс і починається крутий підйом. Карта показує, що ми піднімаємось на г. Петрів Грунь. В лісі ми доганяємо дівчат, які вийшли перед нами. Далі йдемо по хребту, стежка роздвоюється, дівчата йдуть вліво, ми спочатку повертаємо за ними, але потім йдемо по хребту стежкою вправо. Через 10 хвилин ходьби помічаємо перший камінчик (у порівнянні з наступними), біля нього намет і багато людей. Йдемо далі.

О 13:25, при виході з лісу бачимо те, заради чого ми сюди прийшли. Величезна каменюка висотою під 30м. Сходимо зі стежки і повертаємо на 90° вліво. 10 хвилин спуску і ми під каменем. Крім нас тут ще група хлопців і дівчат з Косова, чекаємо, поки вони злізуть, бо тут односторонній рух . На одного “скелелаза” прийшлось чекати біля 10 хвилин, бо він хотів злазити, не так як всі, врешті решт зліз він нормально і вилізли ми. По дорозі нагору поїли чорниць (вони ростуть прямо на камені). На вершині цього каменя стоїть маленький (відносно) камінь, на якому є графіті УНА-УНСО. Звідси добре видно с.Яворів і гірські хребти за ним.

З вершини цього каменя видно другий камінь, до нього і веде стежка (потрібно від каменя повернути наліво, а не вертатись на хребет), ми нею і пішли. Через півгодини ходьби ми дійшли до наступного каменя, я виліз на нього, на відміну від першого – тут немає чіткої вершини – просто рівнина. Знайшов тут розпору, показав Вові, що це таке і що по такому треба лазити в печері. Біля цього каменю в лісі розташований ще один камінь, на який ми вже не лізли. Вийшли на хребет, знайшли стежку і повернули в сторону села (стежка малопомітна, але перед нею видно зсув грунту), як ми думали, що ми на рівні села Малий Рожин, але карта Navlux в навігаторі показувала, що це вже Бабин. Уточнивши у місцевого – дійсно виявилось, що це с.Бабин і до “асфальту” в сторону Косова 4 км, а в сторону Вижниці – 10 км. Йдемо в сторону Вижниці, по дорозі Вова часто відставав, причиною цього була малина. По дорозі ми бачили наслідки недавньої повені, половина мостів в селі підмита або зруйнована (маю багато фото, напишу окремий пост).

Так ми дійшли до зупинки, чекали на останній автобус з Путили, який проїхав на швидкості і не зупинився, вирішили йти пішки у Вижницю, по дорозі зупиняючи машини. Але багато пройти ми не встигли (900 м). Нас догнав автобус Путила – Чернівці (той який не зупинився – то був якийсь лівий автобус), яким ми приїхали зранку сюди. На цьому і закінчився наш похід на Сокільський хребет.

Якщо когось цікавить GPS-трек цього походу – його можна скачати тут.

Точка 008 – місце ймовірного виходу в село, якщо з точки камінь2 не йти по хребту, а пройтись перпендикулярно до нього.

Точка 009 – Сільська рада.

Одне уточнення – трек між точками Камінь і Камінь2 не писався (але там стежку видно чітко).

Фото з походу:

Скеля Сокільського	Галявина	Галявина	Вид на с.Малий Рожин
Перший камінчик	Рельєф каменя	Рельєф каменя	Рельєф каменя
Сокільський хребет		Перший камінь	Камінь
Калина		Альпініст Вова
	Під каменем		Другий камінь
		Гірський краєвид	Розпора (майже як у Млинках )
Третій камінь		Небо
Коники	Краєвид	с.Бабин	Підосиновик
Маршрут

Добратись у с.Снідавка легко – на дорозі Верховина-Косів є вказівник повороту наліво, повертаємо туди, проїжджаємо біля 3 км зустрічається капличка, дорога йде прямо, вліво йде дорога до маленького, але гарного водоспаду і одного каменя (тут ми були 8 березня), зараз їдемо прямо, сюди ми ще повернемось пізніше. Ще десь 4 кілометри ґрунтової дороги і ми біля школи. Місцеві діти нам розказали, як пройти до каміння – весь час стежкою прямо і вона вас приведе до каменів. Йдемо вгору – спочатку крутий підйом, потім стежечка йде прямо, а дорога повертає наліво. Йдемо по дорозі, заходимо в ліс, потім виходимо біля людських хат. Йдемо попри скошене сіно і тут я помічаю камені, ми знаходимось над ними. Вони далеко внизу (потрібно було іти лісом). Спускаємо псевдостежкою, витоптаною такими як ми у траві. Через 10 хвилин ми біля першого каменю (всього їх тут 3 великих і багато менших). Висота каміння вражаюча – один був метрів 30.

Що приємно – що каміння ще не обписані (не було ще тут Вась і Коль, які це вміють робити) і, відносно (порівнюючи з Писаним Каменем), мало сміття. Біля каміння дуже смачні ожини. Ще запам’ятались великі мурахи, які моментально обсідали ноги (проте не кусали). Походивши хвилин 20 йдемо назад. Біля каплички (це уже у Яворові) повертаємо направо, фотографуємось біля водоспаду, фотографую камінь, на вершечку якого стоїть камінь-голова (ніби якогось прибульця) і їдемо додому.
Фото

Вид на камінь зверху	Вид на камінь зверху	Камінь	Камінь
Камінь		Під каменем	Дерево
Голова прибульця	Водоспад	Водоспад	Яворівський водоспад (біля дороги)
Скеля у Косові

Прокинувшись о 7 ранку погода нас приємно здивувала – на небі ні хмаринки, сонечко світить. Поснідали, висушили намети і пішли оглядати скелі. Ще в прадавні часи тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, разом з утворенням гір Карпат були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення виринули на поверхню землі. До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля та інші менш відомі. Саме на цих 3 скелях існувала фортеця.

Тустаань — давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, який існував з другої половини IX до середини XIII ст., поки в 1240 р. хан Батий не зруйнував його.

По дорозі до скель є катапульта, з якою штурмують фортецю на щорічному фестивалі “Ту Cтань” (цього року пройде 6 вересня). Трохи далі по дорозі – каплиця з джерелом.

Спочатку ми вирушили на оглядини Малої Скелі і Гострого Каменя. Трохи полазили на цих скелях, сфотографувались на дереві, Андрій перевтілився у древнього жителя цієї фортеці. З Острого Каменя відкривається чудовий краєвид на основну скелю – Камінь. Тут же є криниця в камені.

Повертаємось до головної скелі, де колись був дитинець – укріплена частина замку. Камені вражають своєю висотою, у каменях видно діри, в яких стояли дерев’яні сваї, екскурсовод розказує, що тут був п’ятиповерховий (!!!) житловий комплекс, висота кожного поверху складала 3-4 метри. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто раз почути.

Далі повертаємось до машини і повертаємось назад. Їдемо тією ж жахливою дорогою через Східницю. Сьогодні їхати важче – сонце пече немилосердно.

Біля обіду приїжджаємо в Самбір – тут довго не затримуємось, прогулюємось центром, оглядаємо ззовні органний зал, костел Івана Хрестителя (1530 р., зберігся у хорошому стані) і церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У Самборі біля церкви стояла колоритна дівчина в якскраво-червоній спідниці і чоботах. (побачивши нас з фотоапаратами – дівчина пішла геть – на одній фотографії в куті видно її) .
Наступна зупинка Крехів – село відоме своїм монастирем, який відомий своїми чудотворними іконами. Монастир було засновано ще в 1613 р. ченцями Києво-Печерської Лаври Йоілем та Сильвестром. Походивши по території монастиря вирушаємо далі.
Жовква – районний центр – проте який районний центр – Львів в мініатюрі. Тут в центрі міста на малій площі зосереджені Ратуша, Жовквівський замок (зараз там проходить реконструкція),  костел Св. Лаврентія XVII ст., (такий же грандіозний, як Домініканський костел у Львові), а також Василіанський (XVII-XX ст.) і Домініканський (XVII-XVIII ст.) монастирі. Жовква стає останнім пунктом у нашій мандрівці. Далі переїзд до Львова і нічним дизелем додому.
Фотографії.

Тустань

Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Капище
Капище	Капище		Ідол
Ідол з дерева			Мавки
	Острий камінь	Острий камінь	Острий камінь
Вид з Острого каменя на фортецю			Древні жителі:)
	Камінь – центр фортеці
		Камінь з іншого боку
Початок (у нашому випадку кінець) маршруту

Самбір

Міська ратуша

Костел Івана Хрестителя

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Крехів

В’їздна брама	Мозаїка	Миколаївська Церква	Миколаївська Церква
Оборонна вежа	Миколаївська Церква

Жовква

Мури фортеці	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія
Міська ратуша	Солдат на димарі		Фортеця

с. Снідавка знаходиться на відстані приблизно 20 км від Косова. Потрібно їхати в сторону Верховини і зразу за с. Соколівкою повертати направо. Траса була чистою і сухою, а дорога в селі була засніженою. Спочатку було болото, але як кажуть, чим далі в ліс – тим більше дров (у нашому випадку снігу). Пізніше дорога перетворилась на “залізничний шлях” – 2 глибокі колії, по яких їде машина. На одній ділянці Роман (водій) відпустив кермо і машина слухняно повернула куди потрібно. Доїхавши до каплички дорога роздвоюється, куди далі їхати не знаємо. Запитали місцевого жителя, де “скелі, каміння великі”, почули таку відповідь: “І там каміні, і тут каміні, тут всюди каміні є”. Зрозуміли, що нічого путнього він нам не скаже, повернули наліво (ще раніше згадував про цей поворот інший місцевий житель). Проїхавши ще біля 300 метрів, зупинились, бо далі підйом і машина просто не виїхали би. Місцева жителька показала нам дорогу куди йти, йти було ще біля 1 кілометра.

Незадовго перед нами відкрилась чудова картина: 2 великі камені і прохід між ними, з одного каменю звисали товстенні бурульки, як сталактити. Вдалині височів ще більший камінь, переправившись через струмок (за допомогою каміння) ми рушили до каменю. Туди вела протоптана стежинка, але буквально крок вліво, крок вправо – провалюваємся по коліна в сніг. За декілька метрів до цього височенного каменю стоїть закинута хатина. Походивши, пофотографувавшись біля нього, ми повернулись назад, так як уже вечоріло. По дорозі назад ще помилувались маленьким, але дуже гарним водоспадом.

Шкода, що ми приїхали пізно, що не були на всіх каміннях (чув, що тут є декілька рівнів), проте є причина повернутись сюди ще раз літом.
З.І. Так пройшла моя перша подорож у 2009 році, хоча і невелиска, але початок все ж таки є.
З.І.І. Сьогодні їдемо у Львів.
Фото

Зимовий ліс		Зимові сталактити
	Ось такої висоти, ось такої ширини	Засніжені ялини
Скеля		Водоспад

Доїхавши до межі сіл Підзахаричі і Розтоки, запитали місцевих жителів, як проїхати до Протятих камінь, сказали, що можна прямо з того місця де ми зупинились повернути наліво і треба буде йти далі пішки, або можна йти через перевал Німчич (ми так і планували через нього) – потрібно повернутись назад біля 500 м і повернути уже направо біля каплички. Так і зробили. Далі дорога вгору серпантином і зупинка біля колиби на межі Вижницького і Путильського районів. Це і є перевал Німчич. Далі повз бугельні витяги йдемо вгору і вгору.

По дорозі відкриваються гарні краєвиди – справа розкинулись хати якогось села (швидше за все Розтоки, можливо Підзахаричі), повз них змійкою звивається Черемош. Якщо піднятись різко вгору, потрібно повертати наліво (потім ми бачили іншу дорогу, яка веде полого). Справа далеко видніється якийсь хребет, можливо, Чорногірський, зліва лісисті гори висаджені, як під лінійку. Ще трохи піднявшись вгору, починаємо спуск вниз, через 15-20 хв бачимо перші скелі. Що перше кидається в очі – величезна купа сміття і повно надписів на кшталт “тут був Вася” – жодні гори, скелі не обходяться без них. Крім надписів є також видовбаний профіль черепу і облич на каміннях.
Протяте каміння – це скелі, які утворились з розбитих пластів пісковика, які насунуті один на одного. Скелі вражають своєю величчю, висота каміння складає подекуди 40-50 м.

Тут недалеко знаходяться ще печера Довбуша – довжиною біля 20 м і Залізне джерело в урочищі Лужки. В печеру нам сказали, що потрібно провідника, бо самі не знайдемо, а до Залізного джерела ми не доїхали через погану дорогу, а пішки йти 4 км по суцільному болоту не хотілось.
Насамкінець процитую класика української літератури.

“Раз заїхали на високу гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, – кажуть, що то зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би” – так писала Леся Українка в листі до О.Кобилянської 1 серпня 1901 р., описуючи своє враження від подорожі.
Фото

с. Великий Рожин – скала над Черемошем	с.Розтоки	с.Розтоки	Звідси ми вийшли
Шишки	хребет (можливо Чорногірський)	Краєвид	Ряди ялинок
Череп	Протяте каміння	Протяте каміння	Протяте каміння
Таке тут зробили наші люди	Дерево з декількома стовбурами	Краєвид	Той самий хребет затягнутий хмарами
Стежка назад

Декілька панорам

Черемош

На задньому плані хребет (можливо Чорногірський)

І декілька відео

Біля скель завжди людно (і як наслідок – брудно і тисячі надписів на кшталт “Тут був Вася”), тут пропонують покататись на коні, хлопчина років 8-10 пропонує сфотографуватись з соколом, купити різні сувеніри і книги про скелі Довбуша. Я пішов фотографуватись з соколом, першу фотку він ще сидів нормально, а потім усе прагнув розв’язати мотузку, на якій був прив’язаний і щось “співав” мені над вухом
P.S. Цікаво, як в Україні експлуатують ім’я Олекси Довбуша – якщо великий камінь – значить Довбуша, якщо печера в Карпатах – значить Довбуша, якщо скелі – Довбуша. Аналогічно, що не замок в Румунії – то Дракули.
Фото

Перша скеля	Скелі Довбуша	Скелі Довбуша	Фотосесія з соколом
Скелі Довбуша	Скелі Довбуша	Скелі Довбуша	Скелі Довбуша
Модрина чи кедр	Голова людини
Голова людини

Довжина маршруту складає 3 км. Маршрут помарковано, йдуть по стендах від 4 до 10 (далі за 10 стендом, як нам сказали, при вході, вихід на г. Маковицю), на кожному стенді вірш про опришків і Довбуша.

З правої сторони, між 4 і 5 стендом глибоке урвище, видно центральну дорогу і річку Прут.
Фотки вийшли не зовсім гарні, так як було досить темно

Ох і важко цей камінь тримати