О 7:10 відправлявся автобус Коломия – Мукачево, на який ми сіли і за півтора години вийшли на зупинці (біля відпочинкового комплексу “На пеньках”) в Ямні. Далі маршрут йде по дорозі вздовж комплексу “Карпати”, все як попереднього разу, тільки цього разу погода набагато краща. Світить сонце, навколо нас плавно піднімаються хмарки.  Трохи вище у зоні лісу робимо перекус. Виходимо з лісу на полонину Прутинок, з якої відкривається гарний краєвид, звідси видно полонину Явірник (минулого разу тут був тільки туман). Йдемо знову лісом по дорозі, виходимо до перехрестя (вправо – назад в Яремчу, вліво і вгору – дорога йде на полонину Явірник, йдемо вгору). На цьому перехресті лісовози зробили страшне болото, та й дорога розбита сильно лісовозами. Йдемо болотом до полонини, після вориння (загорожа для корів хто не знає) нас зустрічає корова, яка якось дивно на нас настроєна. Корови хоч і не боюся, але сховався за дерево. Виявляється, вона йде до вориння, думаючи, що ми його не закрили. О 11:00 ми виходимо з лісу. Щоб вийти на стежку на хребті – треба обійти колибу, ми полізли в лоб. З полонини гарно видно г.Хомяк, на якій я був 2 роки тому.

А далі – стандартна дорога – трохи лісом і камінням. О 12:17 (мій прогноз, що вийдемо о 12:00 не справдився) ми на вершині Явірник-Горган. Звідси добре видно хребет Синяка і Малого Горгана. Над нами скупчуються чорні грозові хмари, чути гуркіт грому. Причому гримить з усіх боків – один раз перед нами, другий раз ззаду нас. Починає крапати дощик. Одягаємо дощовики, але дощ нас не зачіпає (забігаючи наперед скажу, що три рази ми думали,що змокнемо і завжди нам везло, дощ зупинявся). Якраз перед нами чорна грозова хмара, ми йдемо їй назустріч. Каміння намокло, а по мокрому камінню йти задоволення небагато. Так ми доходимо до точки, де нам потрібно повертати у ліс (як потім виявилось на карті – то є г.Женець). Тут ледь-ледь помітна стежка (не маючи навігатора – ми її би не знайшли). Метрів за 20 перед цією стежкою, я почав обходити величезну каменюку і обходив стороною лісу, знайшов якусь “псевдостежку”, почав нею йти, провалюючись у чорницях, вернувся назад на хребет. Спускаємось вниз – перші метрів 100 спуск дуже крутий – майже вертикальний, далі просто крутий спуск.

До полонини Туршугувата у мене трек був, далі трека не було (як виявився, був і трек далі, я просто ступив), хоча там досить чітко видно стежку. Так ми дійшли до р. Жонка, яку прийшлось переходити вбрід, бо були тільки залишки кладки. Після кладки, єдина дорога, яка була повертає наліво (в протилежну сторону від Яремчі) та ще й вгору. Це мене трохи збентежило. Але через 200 метрів дорога повернула в потрібну нам сторону. Згодом (через 300 метрів) від цієї дороги відходить (чи то приєднується до цієї дороги) дорога з 201 маршрутом на Переслоп. По цій дорозі сходимо в Яремчу. Йдемо ще подивитись на водоспад Пробій, але заходимо з базару. Я думав, що там є прохід, а його там не виявилось, але подивились на водоспад з іншого ракурсу, а то завжди з мосту. У Яремчі зупиняємо маршрутку в сторону Коломиї, а в Коломиї одразу пересідаємо на автобус Ужгород-Чернівці, який догнав нас в Коломиї.

Так закінчився наш похід на хребет Явірник. За день пройшли 24.7 км. GPS-трек маршруту можна скачати тут.
Фото з походу:

Гори димлять	Гори димлять	Гори димлять	Гусениця
Гусениця		Плямиста саламандра	Краєвид
Там де видніється синій дах – полонина Явірник (туди ми йдемо)	3D-хмара	Полонина Явірник	Яремча
Хом’як			Каміння
Явірник Горган	Хом’як	Чи то дим, чи верткальна хмарка	Горгани
Горгани	Кедр	Я власною персоною	Горгани
Горгани	Вова	В цю хмару нам треба йти	Наше світле майбутнє
Яремча	А там уже дощ	Кедр	Спуск вниз (тут не видно крутизни схилу)
Камінь біля водоспаду	Водоспад Пробій	Профіль висоти (чітко видно який стрімкий спуск)	Карта маршруту

Вид з полонина Прутинок

Полонина Явірник

Зліва направо Хом’як, Синяк, Малий Горган

О 8:40 ми уже на зупинці в Ямні, крапає маленький дощик. Йдемо по дорозі, в напрямку готелю Карпати. Час від часу перідично поглядаю на GPS, чи правильно ми йдемо по треку (трек брав звідси, точки цього району брав з проекту Блуд). Прямо перед нами болото – справа паркан, зліва – кущі, обійти ніяк не можна. Приходиться йти по виступу паркана (швидко, поки не бачить господар обійстя). Дивлюсь на GPS – ми пропустили поворот наліво, треба вертатись назад (добре що небагато – 200 м, але дорога неприємна знову через болото). Приходимо на місце, де навігатор показує поворот, а там будинок і заїзд до будинку (на треку точка 122). Нормальна дорога йде прямо, а нам наліво, ходимо тупцюємось на місці, пропоную вернутись трохи назад, може побачимо нашу дорогу. Питаємо місцевого – як нам на Горган пройти – каже йдіть через подвір’я – господар хати приватизував собі стежку.

Заходимо в ліс, метрів через 300 справа до нашої стежки примикає дорога (швидше за все це та якою ми пішли зразу ця дорога на карті перетинається з нашим треком набагато пізніше). Далі все прогнозовано йдемо по стежці. Зустрічаємо двох місцевих, які питаються, куди ми йдемо. На Явірник – гордо відповідаємо ми. В результаті прогнозована відповідь – ну і день ви вибрали для походу. Доходимо до 124 точки – тут роздоріжжя, йдемо прямо – хвилин через 20 виходимо на полонину Явірник. Дощ, вітер, туман, видимість 50 м, без навігатора було би дуже скрутно. Перед нами суцільне молоко, йдеш – і одразу перед нами, як у казці, виринає ліс. Тут, під лісом п’ємо гарячого чайку (куртка промокла – стало холодно, одягаємо рукавиці – після того пам’ятного походу на Піп-Іван завжди беру рукавиці). Приємно, коли холодно, дощ, а в нас в рюкзаку є термос з чаєм (термосу 5 балів). Йдемо вздовж лісу, одна дорога йде наліво – точка 5 (сьогодні дивився в Ozi – треба було йти на зворотньому шляху тією дорогою до Женецького водоспаду, тоді не додумав подивитись – нема ще досвіду користування навігатором, наступного разу треба буде самому в Ozi прокласти маршрут, а не йти по готовому треку), друга повертає направо в ліс – логічно йти наліво, але навігатор показує треба направо. Обов’язково ще раз сюди прийду і тоді попробуємо повертатись назад тією другою дорогою.

Йдемо лісом, дощ потрохи зупиняється, через 20 хвилин ходьби з’являються каміння. Оце вже цікаво. Починаються справжні Горгани. Далі по каміннях до вершини. Цікаво ходити по мокрому камінню, особливо, коли це плита – стаєш на неї і потихеньку зсуваєшся вниз. Цікаво ходити на Явірник в туман – йдеш, тільки пройшов одну брилу, а через пару метрів з туману виринає ще одна – ще більша. Йдеш по каменюках, подивишся вправо – а там обрив метрів 10. Так ми йшли до вершини (г. Явірник-Горган – 1463м, навігатор показував 1457 м) майже годину (а відстань то всього – 930 м). На вершині обідаємо – бутерброди, гарячий чай. Дощ зупинився, через хмари пробиваються промені сонця, погода налагоджується.

Сподіваємось, що назад будемо повертатись уже не під акомпанемент дощу. Поки доходимо до полонини Явірник на мені висихає одяг. Що ще треба для більшого щастя у горах – ніж бути сухим у дощову погоду. На полонині Явірник бачимо якихось 3 птахів типу великих голубів (може куріпки). Далі по треку планово йдемо лісовою стежкою (знову ж на карті є паралельна дорога – цікаво, якого вона стану). Починається дощ, який поступово переходить у зливу. Через хвилин 20 ми повністю мокрі. Віталік йде і постійно витискає з рукавиць воду – як у казці – вода з каміння. Пізніше серпантинна стежка пропадає і хвилин 10 йдемо лісом вниз. Пізніше виходимо на дорогу і повертаємо направо – до Женецького водоспаду. Я там вже був, Віталік ні – хоче відвідати, та і я не проти подивитись на повноводний Женецький водоспад. Нам назустріч йде “товариство синіх дощовиків” – група, що приїхала автобусом до Женецького водоспаду – всі в чистенькому одязі, взутті, дехто з парасолею. Швиденько доходимо до водоспаду, дощі, що йдуть уже декілька днів утворили багато водоспадів, що впадають у р. Женець. На водоспаді з фотоапаратом стається прикрість (точніше 3 прикрості) – спочатку сідають батарейки, хоча зранку було 70%, можливо через потрапляння води. (Дома також батарейки були на нулю, а наступного дня 70% і все нормально, ще наступного дня на Обнові цілий день фоткав і зі спалахом). Через сідаючі батарейки фоткав через видошукач і не бачив, що шторки об’єктива не відкривались до кінця і ще накінець на об’єктив попала вода – і на фотках ця пляма була видна.

Від водоспаду йдемо 6 км до траси, там через хвилину нам зупиняється машина – доїжджаємо до Делятина, на зупинці робимо перекус – чай зі снікерсом (чай за 11 годин ще досить гарячий). Через 15 хвилин приїжджає автобус Ужгород – Чернівці і ми їдемо в Коломию (цікава річ – дорога назад рівно в 2 рази дорожча, ніж дорога туди ). Після Ланчина дощ зупиняється, виглядає сонечко, погода налагоджується, ех, чому не на 10 год. швидше. Проте буде привід приїхати сюди ще раз.

GPS-трек качати тут (трек повністю мій, точки скопійовано з трека звідси – http://alexey-ap.livejournal.com/14586.html і звідси – http://www.karpaty.com.ua/gps/blud.php). Але останні 6 км від водоспаду до дороги мені не подобаються – вони відрізняються як від дороги на карті, так і від існуючого треку (можливо погодні умови внесли свої похибки, бо інші 17.5 км добре лягли на карту).
Фото з походу

Ямна	“Йожик” в тумані	Туди ми йдемо	Полонина Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Одиноке дерево	Хребет Явірник
Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник	Хребет Явірник
г. Явірник-Горган	г. Явірник-Горган	Явірник	Явірник
Явірник	Женецький водоспад	Женецький водоспад	Водоспад
Водоспад	Водоспад	Водоспад	Водоспад
Дорога	Водоспад	Водоспад

В суботу вранці Валя і я (взявши рюзачок), мали сісти на автобус Чернівці-Хуст, в якому з Чернівців їхали Роман і Саша. Але в касі нам помилково дали квитки на автобус Коломия-Микуличин і прийшлось їхати цим автобусом і в Дорі чекати хлопців. Як потім, виявилось, чекати прийшлось не 20 хвилин, а цілих 50 – у автобусі порвався ремінь і у Делятині хлопці пересіли на бусик Делятин – Яремча. Аж біля 11 години ми вийшли із зупинки в Дорі. Від зупинки потрібно пройти метрів 200 назад в сторону Делятина і повернути наліво. Далі дорога йде попри монастир. Через деякий час дорога роздвоюється, куди йти – не знаємо. Пішов питати місцевого жителя, що стояв біля магазину. Дуже довго він мені розказував, як йти (у нього в голові певно було одне – як похмелитись ), спочатку розпитував, хто ми, звідки і т.д, потім казав, що потрібно вліво йти, через хвилину вже вправо. Потім, задумавшись, сказав: “Я можу тебе післати по-інакшому”. Коротше треба йти прямо, а біля каплички, яка будується повернути направо. Далі дорогою повз ліс, а потім через ліс маркованою стежкою для велосипедистів.

О 12:40 ми підійшли до Білого Каменю (інша назва – Пірс Дора) – трохи полазивши по Каменю (згадали розпорку в Млинках). Йдемо далі – по дорозі слухаємо музику групи Фліт, особливо гарно звучить пісня “Там був я”. Йдеться легко – дорога така, що легкова машина може проїхати. Хмари розійшлись, почало припікати сонце, прийшлось переодягатись. О 14:00 доходимо до нафтовидобувної вишки – Роман заліз на вишку, щоб сфотографуватись. Робимо перший привал і обідаємо. Води, не набрали, надіємось, що тут не буде такий випадок як на Добошанці. Приблизно через 20 хвилин доходимо до колиби, йду питати, де тут воду можна набрати. Старенький чоловік показує, де можна набрати воду (і тут як у пісні Фліт “Я був вражений”) – бо тут на висоті цивілізація – з землі стирчить кран, з якого тече холодна джерельна вода. Дідусь нам показав коротшу стежку лісом (вправо), щоб не обходити дорогою зліва. Ще дідусь нам розказав, що скоро будуть дощі, на питання звідки він знає, гордо відповів “з інтернета”. Ми посміялись, дідусь сказав, “у діда ще й мобілка є”.

Далі нас підстерігала небезпека – спочатку малини, суниці, а на самій Синячці чорниці (по місцевому афини), через які ми втратили багато часу. О 16:30 виходимо на Синячку. 15 хвилин сидимо на вершині і вниз. Вирішуємо спускатись іншою дорогою. Ми знали, що одна дорога, що йшла повз будиночки нафтовиків – йде в Яремчу. Пішли дорогою, яка огинає Синячку з іншого боку, ніж ми прийшли, надіючись, що вийдемо в Дору. Але дорога йшла то прямо, то вправо, то трішки вліво, але аж ніяк нв на ту дорогу, з якої ми починали маршрут. Зустріли місцевих по дорозі, вони сказали, що в Дору ми точно не вийдемо, а куди – вони і самі не знають. Пропонували нам вернутись назад. Але ми йшли вперед і вперед і вийшли в Яремчі, прямо на автостанцію біля 19:00. Автобусів в Коломию вже не було, то ж ми сіли у автобус Верховина-Івано-Франківськ і доїхали до Делятина, далі пішки до повороту на Надвірну. Там ми надіялись на маршрутку з Надвірної або на попутний транспорт. Але в той день нам не щастило. Простоявши до 21:00 ми повернулись назад в Делятин (за 3 км в Делятин водій, що їхав попутно бусиком хотів 20 грн, але врешті-решт довіз за 10). В Делятині ми дочекались поїзда Рахів-Коломия і о 23:20 були в Коломиї.

Нас “погубили” суниці і чорниці, які ми довго їли і через них не встигнули ні на поїзд о 18:55, ні на автобус.

Маковиця	Дора	Білий Камінь	Білий Камінь
Білий Камінь	Розпорка	Білий Камінь	Нафтовидобувна вишка
Нафтовидобувна вишка	Роман добуває нафту	Роман осідлав вишку	На Синячку
Вид з Синячки	На Синячці	Альпініст	На Синячці
Яремча	Яремча	Вокзал у Делятині

Довжина маршруту складає 3 км. Маршрут помарковано, йдуть по стендах від 4 до 10 (далі за 10 стендом, як нам сказали, при вході, вихід на г. Маковицю), на кожному стенді вірш про опришків і Довбуша.

З правої сторони, між 4 і 5 стендом глибоке урвище, видно центральну дорогу і річку Прут.
Фотки вийшли не зовсім гарні, так як було досить темно

Ох і важко цей камінь тримати