yAnTar блог - про моє життя » Ясіня

Бистрець – Шпиці – Петрос – Ясіня. День другий

yAnTar — Sat, 28 Aug 2010 12:25:57 +0000

Початок тут. Другий день нашого походу для мене почався дуже рано – о 3 годині ночі. Саме тоді я проснувся і відчув, що у мене температура – кожен дотик тіла до спальника – і мене морозить. Розбудив Вову, Вова знайшов якусь таблетку. Цікаво, що таблетки в нього не у блістерах, а так – без упаковки, він їх по кольору і розміру розрізняє (згадав виступ Вадіка Галигіна про професії і про фармацевта). Взагалі дуже добре, коли з тобою у поході є ходяча аптека . Потім я не міг довго заснути, хтось ще ходив біля намету (напевно якийсь пес або миша, або дух від того пам’ятника ), лісники ще чогось ходили півночі.Десь біля години п’ятої я заснув (я ще думав, може піти . Вранці прокинувся цілий мокрий – температура спала, мені було вже краще. Взагалі дивно, що я дістав тепловий удар, адже попереднього дня сонце ховалось за хмарами, був вітерець. Тільки один момент був – коли ми траверсували Говерлу – сонце зайшло за хмару, подув вітерець, я одягнув свою віндстоперку, через деякий час вийшло сонце і добряче припекло до чорної віндстоперки. Я деякий час не знімав її (було ліньки) і тільки тоді я міг отримати щось типу теплового удару, але це було недовго – порядка 15 хвилин. Цього року другий раз на Чорногорі – і другий раз з тепловим ударом. Не любить мене Чорногора.
Будильник ми поставили на 7, але, як це завжди буває, остаточно вилізли з наметів біля 8 години. На пальнику розігріли води, зварили гречані пластівці з гречкою, попили чайку, зібрали рюкзаки і вперед. О 9:50 ми вийшли. Вирішили, що йдемо під Петрос, а там буде видно, як буде у мене зі здоровям. Сьогодні на небі ні хмарники, сонце припікає нормально.
20 хвилин ходьби і ми біля урочища Скопеська. Через 30 хвилин ми біля підніжжя Петроса. Політ нормальний, 100% йдемо на Петрос. Йду набираю води, бо після Петроса вода буде нескоро. Повільно піднімаємось на Петрос, По дорозі на великому камені викладено маленькими камінчиками 1+1. Молодці, Хоча така конструкція довго не простоїть, але не обписали фарбою, а гарно виклали камінчиками. На вершині аналогічна аплікація – “Крехів-2010″. Підйом на Петрос в мене зайняв 1 год 16 хв (Вова на 15 хв швидше вийшов).
Перекус на вершині і треба спускатись вниз, спускаємось в Ясіню. В Лазещину не хотіли обоє спускатись, бо були тут недавно, коли йшли на Кукул, в Кваси я не дуже хотів, бо був тут 2 місяці тому, коли йшли з Дземброні у Кваси. З боку Ясіні ми піднімались з Вовою у першому нашому спільному поході. Коли згадуємо той похід – перше, що приходить в голову – це кількість їди, якої нам вистачило б на тиждень.
Спускаємось через Петросул і по стежці, тільки по нормальній стежці, а не як в нашому першому поході. Нижче Петросула знайшли камінь, під яким ми залишили паштет, консерви і згущене молоко (в тому ж таки пам’ятному першому поході), запасів уже не виявилось.
Через 1:40 год виходимо на галявину, де перетинаються 3 стежки, саме тут ми пішли в нашому першому поході прямо (і потім лізли в лоб на хребет), а треба було взяти лівіше. Ще трохи лісом і починається дуже неприємний спуск – крутий і кам’янистий. Потім ми вийшли на полонину Шеса. Тут навігатор показував нам йти вправо, хоча ми 100% знали, що дорога веде прямо, але через 10 хв побачили стежку, яка йшла з лісу і якою ми б вийшли, якщо б пішли за навігатором. Потім уже в селі декілька раз ми зрізали, як показував навігатор і йшли по стежках, а не по дорозі. Останні півтора години дорога йшла відкритою місцевістю, сонце припікало і я вже став почуватись не дуже добре (тим більше, що півночі не спав).
О 5 годині ми прийшли на вокзал. Так як до поїзда було ще більше 2,5 годин, то ми пішли на трасу зупиняти маршрутки. Одразу ж проїхав автобус Хуст-Коломия – для нас це був ідеальний варіант, але автобус нам не зупинився. . Пішли на зупинку зупиняти машини (точніше зупиняв Вова, а я в сидів у тіні на протилежній стороні дороги). Більше 50 машин проїхало за півтора години, але кількість у якість не переросла, ніхто так і не зупинився, в результат пішли на поїзд Рахів-Коломия. В Коломиї взяли таксі і поїхали до мене додому, там переночували і рано поїхали у Чернівці.

Трек спуску Петрос – Ясіня. Відстань – 21.7 км.

Фото з походу

Петрос	Петрос	Петрос	Петрос
Говерла	1+1	Крехів 2010	Вид з Петроса
Лазещина	Схил Петросула	Петросул	Петросул
Такі “кінські коники” живуть у Ясіні	Трек в OziExplorer (карта – генштаб)	Трек в MapSource (топокарта Карпат)	Профіль висоти

Петрос

Свидовецьким хребтом

yAnTar — Sat, 27 Jun 2009 19:36:47 +0000

Цього року ще не був у горах, трохи боявся, що моє хворе коліно не витримає навантаження і дасть про себе знати. Але рано чи пізно потрібно було починати і, купивши трекінгові палиці і медичний наколінник в суботу вирушив в перший похід в 2009 р. Маршрут був таким с. Ясіня – турбаза Драгобрат - г. Стіг – г. Геришаська – хр. Апшинець – г.Трояска – р. Чорна Тиса – с. Чорна Тиса – с.Ясіня
В пятницю ввечері хлопці приїхали з Чернівців, переночували в мене і в суботу раненько 0 6 год. автобусом Коломия – Хуст ми вирушили в похід. О 8:30 приїхали в Ясіню (по дорозі купуємо хліб, бо забули з дому взяти). Роман переодягається і о 8:50 стартуємо. По дорозі бачимо бар з досить цікавою назвою – “Гийзо” – ця назва нас дуже попрела і 2 дні походу будемо згадувати про неї. Година ходьби і перший перекус. Рома взяв з дому в одному пакеті курагу, ізюм і солоні горішки. Досить цікавий смак має солона курага, починаєш їсти – солона, кусаєш – вже солодка. Між іншим, я ізюм не люблю, але солоний ізюм мені сподобався. Через 3 години ходьби – турбаза Драгобрат. Купуємо тут вино і йдемо далі. Йдемо повз бугельні витяги. На схилах ще є трохи снігу. Хлопці влаштовують перегони на санках. Я відкриваю новий вид спорту – Jacketboarding (захотів прилягти на траву і почав з’їжджати вниз на спині, хлопці також спробували з’їхати на моїй куртці – їхні були не здатні для цього виду спорту ). О 13:30 траверсуємо г. Стіг. Погода починає псуватись, йдуть дощові хмари. Далі траверс г. Геришаска. На дорозі бачимо вбиту мідянку. Починається дощ, одягаємо дощовики, проте хвилин через 20 дощ зупиняється. Перед нами хребет Апшинець, дуже гарні краєвиди (як всюди у Карпатах). Зустрічаємо групу з Білорусі, які йдуть похід 2 к.с – попереду у них ще Петрос – Піп-Іван – Луги. Але нам не до їхнього маршруту, у нас програма мінімум сьогодні – озеро під г.Трояска.

Виходимо на гору, на якій є хрест (на нашій карті вона не позначена), під нею оз.Догяска,, напрво дорога на г. Трояска, яку ми мало не пропустили. Йдемо по стежці, справа від стежки суцільна димова завіса. Туман зупинився, ніби пропускаючи нас. Знову починається дощик. Траверсуємо г. Трояску і починаємо скидати висоту. Часу у нас ще достатньо, так що ночувати будемо не тут, а доки дійдемо. Йдемо вздовж р. Чорна Тиса. Переходимо декілька раз через річку по камінні. Останній раз переходимо вбрід – вода холоднюща, аж ноги ломить.

Одразу після переходу бачимо гарну поляну, де розбиваємо намети і розпалюємо вогнище. На вечерю у нас на перше – гречка з тушонкою, на друге – суп (саме так, а не навпаки, бо спочатку суп не планувався, а після гречки вирішили зварити суп).

Наступного дня вранці підйом о 7:00. Сніданок – вівсяні пластівці із згущеним молоком. Треба виходити швиденько, бо не знаємо скільки часу нам ще потрібно йти в с.Чорна Тиса. Вчора ввечері Діма ходив у розвідку і бачив, що стежка закінчувалась, то ми йдемо лісом. Стежка то пропадає, то з’являється. В деяких місцях стежка пропадає на одному березі і зявляється, доводиться роззуватись і переходити по воді на протилежний берег, вода, звичайно, що холодна. Одного разу перелазимо через слизьку колоду, перелазити незручно, колода дуже слизька, а з рюкзаком рівновагу тримати не дуже зручно.
Через 3 з половиною години лазання по лісі, каміннях і воді переходимо ще раз воду і виходимо на нормальну дорогу, бачимо напіврозвалений будиночок, біля якого стоїть Урал, тут йде вирубка лісу. Години 2 ходьби (по дорозі робимо обід, на меню – все що не доїли за вчора і сьогодні) і ми заходимо в село. Приводимо себе до нормально вигляду. Місцеві люди кажуть, що сьогодні транспорт в Ясіню не ходить, треба йти пішки, на питання скільки йти жінка каже 7 км з такою інтонацією, якби це було метрів 500. Але йти нам уже не дуже хочеться. Думаємо про те, щоби хтось підвіз. Бачимо попереду вантажівку, Вова доганяє її, чоловік погоджується нас підвезти. Залазимо в кузов і розміщуємось між (на) ящиків з капустою і картоплею. Духота неймовірна, піт заливає очі, але все ж таки краще, ніж пішки. Так ми проїхали 5 кілометрів. Гроші брати водій відмовився. Дуже велике йому спасибі, що нас підвіз.

Далі ще 2 кілометри асфальтною дорогою в центр с.Ясіня і одразу сідаємо на автобус в Коломию. Ще в Ясіні нас напрягала жіночка, яка приїхала сюди з 3 сумками і якимось ящиком, чи ми не бачили Ющенка. Який Ющенко, нафік він нам здався. (дома уже виявилось, що Ющенко в той час був в с.Яворів Верховинського району, а жіночка просто перепутала назви сіл ). Біля 17:00 приїжджаємо в Коломию. Я виходжу швидше, хлопці їдуть на автостанцію.

За дні ми пройшли (рахуючи по карті) 40 км – перший день – 22 км, другий день – 18 км (з них 5 машиною).

Маршрут	Початок маршруту	По дорозі	Річечка
Десь там далеко видно нашу гору	Жандарми	Лижник	Рома
Санний спорт	г.Стіг		Мідянка
Мідянка	Туман	Туман	Туман
г.Геришаска	Перекус – кілька з огірком	Гірський краєвид
Діма	Вова	Тарас	Хребет
оз.Догяска	Туман	Туман	Туман
Туман	Туман	Туман	Діма Довбуш
	Шеф-кухар	Біля вогню	Біля вогню
Біля вогню	Вогонь	р.Чорна Тиса	р.Чорна Тиса
р.Чорна Тиса	р.Чорна Тиса

Близниця

yAnTar — Thu, 07 Aug 2008 11:48:30 +0000

Вирішили минулих вихідних сходити в гори, спочатку планувався похід на Піп-Іван, але після того, що наробила стихія вирішили туди не йти. Знайомий порадив йти на Близницю. Прогноз погоди в Ясінях був більш-менш прийнятним і ми поїхали. Добирались автобусом Коломия-Хуст. О 6:00 він виїжджає з Коломиї. О 8:15 були на повороті на Драгобрат. Піднімаються хмари, небо все сіре. Перевзуваємось, одягаємось, о 8:30 вийшли, по дорозі разом з нами йдуть ще 2 “туристи”: бабка з Яблуниці і жінка з Москви, років під 60, колоритна така, постійно голосно говорить, звертаючись “Васіліна”. Вони йдуть на полонину Драгобрат. По дорозі видно наслідки недавньої стихії: повалені дерева, розмита дорога, в одному місці дуже сильно розмита – видно тріщини. йдемо вздовж р. Чорний Тисовець. 9:30 – перший привал, зліва височенний (метрів під 100) обрив, справа подібий, але пологіший і на ньому ще ростуть дерева. Наші “знайомі” пішли попереду, ми залишаємось вдвох. Хмари розходяться, видно гарне голубе небо. Йдемо середнім темпом. Мені трохи легше, бо Віталік несе палатку (проте звідти мені буде трохи важче, бо звідти палатку буду нести я). Біля 12 год. доходимо до притулку Драгобрат, звідси добре видно г.Близницю, жандарми. О 12:30 доходимо до комплексу “Оаза”, трохи вище від нього робимо привал. Дуже гарний краєвид, зліва добре видно Петрос і Говерлу. Так як ми тут перший раз, то ми не знали о котрій годині ми вийдемо сюди, планували о 15:00, тут отаборитися, а в неділю на Близницю. А так в нас ще цілий вільний день, я переконую Віталіка збігати без рюкзаків на Близницю. Залишаємо рюкзаки туристам, які недалеко розклали палатки і йдемо. Вони кажуть нам, щоб не затримувались, бо ввечері має бути погана погода, кажуть щоб на Малу Близницю не йшли, тільки на велику. О 14:30 починаємо наш підйом, піднімаємось по стежці, яка йде попри підйомники. Справа – г. Стіг, зліва – 2 Близниці. При підйомі сильний вітер, хоча погода дуже гарна. О 15:00 виходим на Жандарми – це такі скелі. Чому Жандарми – за легендою – це жандарми, які приїхали розслідувати причини смерті братів-близнят і дівчини і почувши розповідь старого вівчаря, вони від страху скам’яніли. Також за легендою гори названі на честь братів-близнюків і дівчини, яку вони кохали. Брати шукаючи квітку едельвейс зірвались зі скелі, а дівчина не витримавши горя кинулася зі скелі в прірву.
Найбільше, що мені сподобалось тут – це Жандарми.
Сфотографувавшись на Жандармах, піднімаємось на Близницю, починають насуватись хмари, можливо буде дощ.
15:40 – піднялись на Близинцю. Є декілька груп, одна з Києва – дивляться нашу карту, просять попити води. При підйомі на гору йшли 2 людей, які тримали в руках маленькі жіночі парасольки, цікаво, якби відкрити ці парасолі, то вітер зразу би їх порвав, або можна було би їх використовувати як парашут. На Близниці Віталік пропонує збігати ще на Малу Близницю, спускаємось по хребту і піднімаємось на Малу Близницю. Зліва по дорозі між Малою і Великою Близницями, бачимо цікавий виступ, Віталік каже, що обов’язково туди залізе, хоча там сфотографуватись, але коли будемо повертатись.
О 16:00 – піднялись на Малу Близницю. Фотографуємось з міні-штативом. За нами Чорногірський хребет. У південному напрямку далеко видніються високі гори. Які гори не знаємо, припускаємо, що це вже в Румунії, а можливо – то був Піп-Іван Мармароський. Видно, що за Ясінею йде сильний дощ, видно блискавки. Повертаємось назад на Близницю, Віталік як і обіцяв лізе на виступ. Повертається, піднімаємось на Близницю і сходимо внзи, сходимо стежкою, яка йде біля озера Ворожеська. За озером бачимо в стороні отару овець, які дружно дзвенять своїми дзвіночками, хвилин через 20 зустрічаємо ще 2 овечок, які відбилися від отари, бо в них перебиті ноги. Овечки трохи відпочивають і йдуть далі за отарою. О 18:10 спускаємось на полонину, забираємо рюкзаки і йдемо ставити палатку, рубаємо дрова, розпалюємо вогонь, згадуємо що забули взяти чай, Віталік збирає ягоди чорниць, листки і стебла малини, ромашку і чебрець і варить з цього чай. Сьогодні буде чай особливий – чай з лісних дарів, але він нічим не гірший за звичайний чай, просто колір дуже дивний у нього. Вечеряємо, лягаємо спати, я ще фоткаю сузір’я Великої Ведмедиці.
Неділя, 8:30 – підйом, набираю води, розпалюю вогонь. Віталік йде варити чай, рано чай має апетитніший вигляд, ніж ввечері. Так як сьогодні за планом ми нікуди не йдемо, то ми відпочиваємо. Цілий день, коли ми були там – на нас сунули дощові хмари, проте ми так і залишились сухими, дощ обходив нас стороною. О 15:10 виходимо, щоби встигнути на 17:30-18:00 на автобус Хуст-Коломия. Приходимо о 17:22, чекаємо, автобуса не видно, я зупиняю попутні машини, які не зупиняються . Через півгодини намагань зупинити машину зупняєтсься Ford Sierra з Івано-Франківськими номерами. Їдуть у Богородчани, ми з ними можемо їхати до Делятина, до повороту на Надвірну, по дорозі дуже часто відкривається багажник у машині, спочатку водій ще закривав його через кожних півкілометра, потім їдемо з відкритим багажником. У Делятині машина перестає їхати, починає іхати і зразу зупиняється. Кажуть, що якась проблема з подачею дизеля. Хвилин 10 чекаємо – і диво – машина поїхала. Тепер уже в Делятині стоїмо і зупиняємо машини. Через 15 хвилин зупиняється і за 20 грн везе нас в Коломию до Шепарівського кільця, далі сідаємо на 2 маршрут і їдемо додому.

Погода в суботу вранці	Поворот на Драгобрат		р.Чорний Тисовець
Справа – Петрос, зліва – Говерла	Жандарми	г.Близниця	На краю обрива
Перший Жандарм	Перший Жандарм	Між Першим і Другим Жандармом	Другий Жандарм
Петрос і Говерла	Третій Жандарм	Третій Жандарм	Жандарми
На Близниці	3 Жандарм	Схили Малої Близниці	Близниця зі сторони Малої Близинці
Мала Близниця, видніється Чорногора	За нами Чорногірський хребет	Близниця	Цікава тінь
Виступ між Близницею і Малою Близницею	Час кидати каміння		Піраміда Хеопса
Озеро Ворожеська	Слід мамонта	Заслужений шаман	Чай з трав
Петрос і Говерла рано в тумані	Чай з трав	Дорога не витримала стихії	Чугайстр

Відео:

Вітер по дорозі на Близницю

Плин хмар, вид з Малої Близниці.

Що наробила вода, по дорозі на Драгобрат

Ясіня – Петрос – Говерла – Заросляк

yAnTar — Wed, 16 Jul 2008 08:01:08 +0000

Ось таким маршрутом 4 туристи (Вова О., Вова З., Ваня і я) пройшли цими вихідними. Сівши на поїзд Чернівці-Львів (я приєднався в Коломиї) доїхали до Івано-Франківська. Потім вночі, поїздом Івано-Франківськ-Рахів доїхали до Ясіні (біля 7:00). Тут і почався наш підйом на Петрос. Пройшовши метрів 300 по залізничній колії повернули наліво, де городами добрались до пам’ятника – це був наш орієнтир, біля якого потрібно повернути направо. Потім кілометрів 3-4 йдемо по стежці вгору і вниз, по дорозі з правого боку є хати, біля яких пасуться коні, гавкають собаки. Зустріли по дорозі декількох місцевих жителів, питаємо чи правильно йдемо на Петрос. Так, правильно, відповідають нам. Зранку був туман, видимість біля 100 м, але зате яка краса, коли він розсіюється і гори проглядають крізь цей туман. Йдемо далі, туману вже немає, заходимо в ліс, проходимо хвилин 20-30, справа від стежки бачимо надпис питна вода, йдемо далі, в лісі стежка прямо нормальна, направо – болото, йдемо прямо, стежка йде вниз, швиденько спускаємось, стежка вже круто йде вниз, ми розуміємо, що йдемо не туди. Знімаємо рюкзаки, Вова О. і я йдемо на розвідку, доходимо до місця, де стежка роздвоюється, ми прийшли справа. А нам потрібно прямо, спускаємось вниз, беремо рюкзаки і повертаємось назад (дорога йде круто вверх і йти важко). Пройшовши хвилин 35-40 виходимо на дорогу, якою ми мали прийти, якщо би повернули направо, після позначки питна вода. Тут ми втратили біля 1,5 години часу. При виході з лісу зустрічаємо місцевих хлопців, за їхніми словами до Петроса ще 2 години часу (насправді ми вийшли через 5 годин). Вийшовши з лісу потрапляємо на полонину Стіна під горою Шеса. Пройшовши ще трохи доходимо до джерельця, п’ємо воду. Нас догяняє група з Вінниці, яка йде з провідником. Ми йдемо разом з ними. Стараємось йти за ними, бо думаємо, що провідник знає дорогу. Потім ми їх обганяємо і йдемо стежкою. Далі стежка роздвоюється, одна веде вниз, друга вверх в ліс, але вниз стежка краща, в лісі вона неважна, ми чекаємо на групу з провідником. Група з провідником також не знає куди їм йти, але йде лісом. Я довго шукав Вові цитрамон і ми відстаємо від групи. Йдемо швидко лісом, намагаючись догнати групу, потім ще зупиняємось щоб зашити мій рюкзак. Групи не видно і не чути. Ми йдемо лісом квазістежкою, Ваня пропонує вертатись до полонини і розбивати там палатки, але ми переконуємо його і впевнено йдемо до нашої мети. Стежка то з’являється, то пропадає, але за компасом і картою ми йдемо в правильному напрямку. Намагаємось догнати групу, гукаємо “Люди, є хтось”, ніхто не відкликається. О 14:50 виходимо на галявину, з якої видно Петрос. Перед нами крутий підйом на хребет, швидше за все ми мали вийти на цей хребет швидше і лівіше і вже по ньому йти. Привал. Через 5-10 хвилин за нами виходить група, яка була попереду нас. Ми в шоці. Ми весь час думали, що вони попереду і ми відстали від них, а вийшло якраз навпаки. Кажуть, що звідси на Петрос годинки 2. Час в горах ніби зупиняється, скільки не йдеш на гору – завжди 2 години до вершини. . А ще якщо запитаєш у місцевого населення – то вони кажуть кілометр (у них кілометр – це час, який людина проходить за годину ).
Піднімаємось досить круто на хребет, йти стає все важче і важче. Сили покидають нас. На цьому підйомі Вові О. важко підніматись. Майже весь похід він йшов першим, задавав досить швидкий темп руху, але тут сили покидають його. Вова З. бере його рюкзак і виносить на хребет. Вова О. підкріпившись шоколадкою, відновлює сили і йде далі (в результаті він першим з нашої групи вийшов на Петрос). Не маючи досвіду таких походів ми явно не розрахували з їжею (взяли не на 2 дні, а на 5-6), потім несли її і прийшлось подарувати частину їди місцевим жителям, а частину їжі залишити під великим каменем на підйомі до г.Петросул (їжа в бляшанках, так що не зіпсується). Піднімаємось на Петросул (1781 м н.р.м). На Петросулі я повністю вибиваюсь із сил. Вже на підйомі на Петросул, я відставав, по дорозі з Петросула на Петрос, я відстаю все більше і більше. Всім відома фраза про “9 життів кішки”. Якщо застосувати її до мене, то 8 своїх життів я втратив при підйомі на Петрос. Навіть не хочу фотографувати гори, хочу тільки добратись до вершини. На останньому підйомі доганяю Ваню, якому також дуже важко йти, ми останні з групи, хто піднімається на гору. Ваня жартує: “Тарас викликай рятувальників, я далі не йду”. О 16:50 Ваня і я завершуємо вихід на г.Петрос. Для нас двох підйом на Петрос зайняв майже 10 годин, для Вови О. і Вови З. на півгодини менше (якщо відняти 1,5 год. блукання то вийшли би за 8, а може і швидше, так як втратили сил на підйомі, коли блукали). Перекусивши на Петросі, відпочивши, хвилин через 40 починаємо спуск, спуск набагато легший за підйом. Обговорюємо, що завтра ми не йдемо на Говерлу, а йдемо в Лазещину на поїзд і додому. По дорозі зустрічаємо чоловіка з Кривого Рогу (він нам підказав, що в Лазещину далі йти, ніж на Заросляк), який подорожує горами на велосипеді у 60 років. Він розказує, що був і в пустелях, і в Карелії, раніше об’їздив цілий Радянський Союз на велосипеді, організував веломарафон Кривий Ріг – Владивосток. Мда, мені б таке здоров’я, треба більше спортом займатись, а не за компом сидіти. Нам соромно, я з Івано-Франківської, а хлопці з Чернівецької області, а нам людина з Кривого Рогу каже, як краще йти, через Заросляк, чи Лазещину. На полонині Скопеській ночуємо – тут є місце для вогню, джерело, хатинка. Основне – це є дрова і вода. Тут ми перший раз за день нормально поїли. Тушонка з макаронами, чай з згущеним молоком і червоне вино. Лягаємо спати о 22:30. Темніє в горах швидко, ще немає 22.00, а вже темно. Спимо без задніх ніг.
Ввечері ми ще думали, чи підніматись на Говерлу, чи йти в обхід її. Ранком твердо вирішуємо – підніматись, хавчика вже менше, рюкзаки вже легші. Снідаємо – гречка з тушонкою і чай зі згущонкою. Планували вийти о 10:00, виходимо о 11:00. Ще вчора нам сказали, що ми можемо зекономити трохи часу, якщо підемо не дорогою з місця нашого ночлігу, а траверсом, йдемо по ледь помітній стежині, йти по ній добре, тільки вузька і постійно рюкзаками чіпляємся за гілки дерев. Хвилин за 20 (так як нам сказали вчора туристи, а не місцеві жителі ) доходимо до сідловини (1537 м н.р.м). Тут позначка до Говерли – 2 км (1:30 год. часу), до Петроса 4 км (1:45). Недалеко від цієї позначки стовп з надписом WC, який показує прямо в ліс. WC не видно. Піднімаємось по стежці на Говерлу – маршрут добре промаркований, через кожних 100 метрів висоти є позначки. Радіємо кожним 100 м набраної висоти. Підніматись набагато легше, ніж на Петрос, через 1,5 год. виходимо на найвищу вершину України – Говерлу. На Говерлі людей – як на Калинівському базарі . Найбільше на Говерлі жовтих прапорів – це 372 молоді рухівці зійшли на Говерлу. Чуємо з різних боків румунську, польські мови. З Говерли, так як і з Петроса – дуже гарний краєвид, видно всю Чорногору, вдалині видніється Піп-Іван із залишками обсерваторії. Спускаємось вниз, в планах зайти ще на водоспад, але ми не знаємо дороги, хлопці з раціями і у формі на горі кажуть, що потрібно на Говерляні повернути направо. Крім нас, ще 2 групи хочуть йти на водоспад, але не можемо знайти стежки, йдемо все нижче і нижче, а стежки немає, тільки зарослі альпійки. Вирішуємо, що сьогодні буде без водоспаду, милуємось ним здалеку. З однієї сторони шкода, що не були на водоспаді, з іншої – не знати, як склались би у нас справи з транспортом з Заросляка.
Заходимо в ліс, йдемо по стежці, спускаємось до Пруту, О 15:15 – ми на Заросляку, о 17:00 нам потрібно встигнути у Ворохту на вокзал. Бачимо бусик, який відправляється на Самбір, добігаємо до нього і просимось підкинути до Ворохти, погоджується, але місць нема і тільки стоячи (чесно кажучи, на інше ми і не розраховували). По дорозі йде багато туристів, які зупиняються наш бусик і який не зупиняється. У бусику жара неймовірна, з нас просто тече (та і не тільки з нас, не завидую пасажирам, яким у бусику до Самбора їхати), але краще проїхати 18 км у жарі, ніж йти пішки під сонцем. Гарно дякуючи, виходимо у Ворохті. Поїздка з Заросляка до Ворохти нам обійшлась по 5 грн і то водій відмовлявся брати гроші.
На вокзалі обідаємо. Сідаємо у раховоз Івано-Франківськ-Рахів, людей у Ворохті багато, але місця вільні ще є, на кожні зупинці людей (в більшості туристів) все більше і більше. У Яремчі вагони вже забиті повністю. У Делятині пересідаємо на поїзд Делятин – Коломия. О 20:15 – в Коломиї, хлопці беруть квитки на поїзд Чернівці – Коломия (за моєю пропозицією чуть не сіли в інший поїзд) і їдуть додому.
Ось так закінчилась моя перша серйозна поїздка в Карпати, раніше бував 3 рази на Говерлі і 2 рази на Хом’яку, але то все були одноденні подорожі автобусом або машиною.

З погодою нам повезло, вона була просто супер, один мінус, що пацани спеклись на сонці (у мене шкіра темнувата, тому мені повезло і я не спікся).

Розповідь іншого учасника походу читайте тут і тут.

Поїзд Чернівці-Львів	По дорозі на Петрос	В тумані видніється Говерла	Веселка в тумані
Туман розсіюється	Привал	Свидовецький хребет ?	Стежка по дорозі на Петрос
Група, яку ми обійшли, самі не знаючи, як	Вова вийшов на Петрос	УРА, я виліз на Петрос	Ваня також виліз
Вид на Говерлу з Петроса	Те саме, але при 4-кратному зумі	Говерла	Говерла
Спуск з Петроса	Спуск з Петроса	Спортсмен з Кривого Рога	Говерла
Наші палатки	Захід сонця	Ось такий він Петрос – там ми були днем раніше	Екологічний пункт
WC	За нами Говерла	Говерла	Карпати
Каміння при підйомі на Говерлу	Вова З. йде на посадку	Далеко Піп-Іван з руїнами обсерваторії	Заслужений відпочинок
Краєвид з Говерли	г. Брескул	Під Говерлою	Водоспад здалеку
Прут (ось такий він тут маленький і чистенький)	Чотири богатирі (зліва направо Вова О., Ваня, Вова З., Тарас)	Банк Аваль у Ворохті	Вовин ірокез
На вокзалі у Ворохті

Отара овець.

З.І. Орієнтувались по карті(Східні Карпати – угорська карта) і компасу (в неділю помітили, що його загубили ).