yAnTar блог - про моє життя » замок

Бучач

yAnTar — Thu, 29 Apr 2010 16:53:24 +0000

Після Русилівських водоспадів ми поїхали в Бучач – районний центр Тернопільської області. В Бучачі є цікаві архітектурні памятки – міська ратуша, костел 18 ст., монастир та замок (зараз розвалини замку). Саме в такому порядку ми і оглядали ці споруди.Ратуша – дуже гарна споруда, в дуже гарному стані (правда з одного боку ще стоїть риштування). Після ратуші йдемо до костелу Успіння Богородиці. Костел закритий, але крізь грати вдається сфотографувати інтер’єр костелу. Саме в цей час в костелі була репетиція і грав орган. Я вперше в житті почув як грає орган і це звучання мене вразило. Трохи послухавши органу ми пішли до монастиря Василіан, де зараз міститься Бучацький колегіум ім. св. Йосафата. Перед монастирем на лавці сидить багато хлопчаків – учнів цього колегіуму.
Якраз напроти монастиря знаходяться рештки Бучацького замку, куди ми і пішли. По дорозі до замку потрібно перейти маленьку річку, яка впадає у Стрипу і несе з собою тонни сміття. Такого срачу (а іншим словом це назвати не можна) я ще не бачив. Берег всіяний пластиковими пляшками, обгортками від чіпсів, цукерків та ін. Причому складається враження, що це все викидають жителі будинку прямо з вікон. А який тут сморід стоїть – таке враження, що тут синтезують нові види біологічної зброї. Оглянувши замок повертаємось назад тією ж самою стежкою і їдемо додому. По дорозі додому ще глянули на костели в Трибухівцях і Білобожниці. Але швиденько додому доїхати не виходить – машина кашляє, пчихає, трясеться, а їхати не хоче, по дорозі в Чернівці зупиняємось разів зо 5. Десь аж біля 10 години доїхали додому.

Фото

Бучацька ратуша	Бучацька ратуша	Бучацька ратуша	Костел
Надпис над входом у костел	Інтер’єр костелу	Василіанський монастир	Василіанський монастир – інтер’єр
Всередині монастиря – масонський знак	По дорозі до замку	Вигляд з замку на монастир	Вигляд з замку на монастир
Руїни замку	Руїни замку	Вежа	Замок
Костел у Трибухівцях	Костел у Трибухівцях	Костел у Трибухівцях	Костел у Білобожниці

Бучацький замок

Язловець

yAnTar — Sat, 24 Apr 2010 12:18:33 +0000

Після споглядання панорами Дністра ми швиденько спакувались в машину. Наступний пункт – с.Язловець. Щоб до нього доїхати у с. Товсте потрібно повернути наліво і йдемо біля 30 км не дуже доброю дорогою.Язловець – маленьке село (населення трохи більше 600 чоловік), але колись це було містечко з ярмарком, найбільшим на Поділлі (так пише вікіпедія). Одразу при в’їзді у село бачимо залишки Язловецького замку, побудованого в 16 ст., поруч із замком розташований Монастир сестер Непорочниць 17 ст. Двері замку закриті для відвідувачів (напевно через можливість обвалення). Від замку їдемо далі дорогою, зліва від дороги видно залишки костелу 16 ст. (GPS координати – N48 57.554 E25 26.455). Від костелу відкривається гарний вид на замок, в якому ми були 5 хвилин тому. Стан костелу, на жаль, залишає бажання бути кращим. Всередині гуляють страшні протяги. В перекритті костелу знаходиться велика дірка.
Далі їдемо на старий цвинтар – там знаходиться гарна каплиця і взагалі багато цікавих надгробків. Тишу цвинтаря порушив тільки заєць, який налякав мене і сам мене налякався.

Замок і монастир

Меандр дороги	Замок	Замок	Замок
Вежа замку	Герб Язловецуьких	Задня стіна замку
Язловецький ліс	Костел	Монастир сестер Непорочниць	Замок
Замок	Монастир сестер Непорочниць	Монастир сестер Непорочниць	Монастир сестер Непорочниць
Обличчя перед входом	Балкон (цікаво, як туди пойти)

Костел

Дзвінниця перед костелом		Вхід до костелу	Костел
Костел	Фреска всередині		Інтерє’р
Перекриття		Вигляд на замок від костелу	Костел – вигляд з дороги
На передньому фоні костел, на задньому замок

Цвинтар

Каплиця баронів Блажовських	Каплиця – всередині	Каплиця – перекриття	Колона в римському стилі

Осінній Червоноград

yAnTar — Fri, 20 Nov 2009 19:39:45 +0000

Після відвідин Млинків я запропонував відвідати урочище Червоноград. В похмуру осінню туманну погоду Червоноград виглядає сильно готично. В порівнянні з минулим разом приємно радує око – відсутність куп сміття, які літом залишають тут відпочиваючі. В Червонограді програма стандартна – водоспад, костел (1, 2 поверх, підвал), вежі. На Дівочі сльози не йдемо – уже темніє, а нам ще біля 80 км їхати додому. Натхнення нема зовсім, писати багато (гарно) не буду (не можу, не вмію).

Червоноград	Джуринський водоспад	Джуринський водоспад	Напіврозвалений костел
Вежі	Вежа	Вежа	Вежа

Мандрівка Львівською областю – день другий

yAnTar — Thu, 18 Jun 2009 21:00:58 +0000

Продовження подорожі, початок тут. Початковий маршрут на другий день був таким: Урич – Самбір – Крехів – Добромиль – Жовква – Львів. Але зрозумівши, що в Добромиль ми не встигнемо, ми його викреслили з нашого маршруту.

Прокинувшись о 7 ранку погода нас приємно здивувала – на небі ні хмаринки, сонечко світить. Поснідали, висушили намети і пішли оглядати скелі. Ще в прадавні часи тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, разом з утворенням гір Карпат були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення виринули на поверхню землі. До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля та інші менш відомі. Саме на цих 3 скелях існувала фортеця.
Тустаань — давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, який існував з другої половини IX до середини XIII ст., поки в 1240 р. хан Батий не зруйнував його.
По дорозі до скель є катапульта, з якою штурмують фортецю на щорічному фестивалі “Ту Cтань” (цього року пройде 6 вересня). Трохи далі по дорозі – каплиця з джерелом.
Спочатку ми вирушили на оглядини Малої Скелі і Гострого Каменя. Трохи полазили на цих скелях, сфотографувались на дереві, Андрій перевтілився у древнього жителя цієї фортеці. З Острого Каменя відкривається чудовий краєвид на основну скелю – Камінь. Тут же є криниця в камені.
Повертаємось до головної скелі, де колись був дитинець – укріплена частина замку. Камені вражають своєю висотою, у каменях видно діри, в яких стояли дерев’яні сваї, екскурсовод розказує, що тут був п’ятиповерховий (!!!) житловий комплекс, висота кожного поверху складала 3-4 метри. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто раз почути.
Далі повертаємось до машини і повертаємось назад. Їдемо тією ж жахливою дорогою через Східницю. Сьогодні їхати важче – сонце пече немилосердно.
Біля обіду приїжджаємо в Самбір – тут довго не затримуємось, прогулюємось центром, оглядаємо ззовні органний зал, костел Івана Хрестителя (1530 р., зберігся у хорошому стані) і церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У Самборі біля церкви стояла колоритна дівчина в якскраво-червоній спідниці і чоботах. (побачивши нас з фотоапаратами – дівчина пішла геть – на одній фотографії в куті видно її) .

Наступна зупинка Крехів – село відоме своїм монастирем, який відомий своїми чудотворними іконами. Монастир було засновано ще в 1613 р. ченцями Києво-Печерської Лаври Йоілем та Сильвестром. Походивши по території монастиря вирушаємо далі.

Жовква – районний центр – проте який районний центр – Львів в мініатюрі. Тут в центрі міста на малій площі зосереджені Ратуша, Жовквівський замок (зараз там проходить реконструкція), костел Св. Лаврентія XVII ст., (такий же грандіозний, як Домініканський костел у Львові), а також Василіанський (XVII-XX ст.) і Домініканський (XVII-XVIII ст.) монастирі. Жовква стає останнім пунктом у нашій мандрівці. Далі переїзд до Львова і нічним дизелем додому.

Фотографії.
Тустань

Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Капище
Капище	Капище		Ідол
Ідол з дерева			Мавки
	Острий камінь	Острий камінь	Острий камінь
Вид з Острого каменя на фортецю			Древні жителі:)
	Камінь – центр фортеці

		Камінь з іншого боку
Початок (у нашому випадку кінець) маршруту

Самбір

Міська ратуша

Костел Івана Хрестителя

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Крехів

В’їздна брама	Мозаїка	Миколаївська Церква	Миколаївська Церква
Оборонна вежа	Миколаївська Церква

Жовква

Мури фортеці	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія
Міська ратуша	Солдат на димарі		Фортеця

Мандрівка Львівською областю – день перший

yAnTar — Mon, 15 Jun 2009 14:25:38 +0000

На вихідні щось нічого не планувалось і мав провести їх дома. Але в суботу після обіду в аську написав Андрій, що він планує в неділю-понеділок зробити подорож частиною Львівською областї. Пропозиція була заманливою, відмовитись від неї було важко. Швиденько зібравшись, сідаємо у нічний потяг і вперед на Львів. У Львові нас зустрів інший Андрій, через годину приїхав машиною перший Андрій і вперед.
Маршрут на перший день був таким – Унів – Свірж – Звенигород – Старе Село – Урич (Тустань).

Перша зупинка – с.Унів, відоме своєю Унівською Лаврою. Незважаючи на досить поважний вік (побудована у XV ст.) вона збереглась у гарному стані. Навколо монастиря високі стіни з оборонними баштами. Всередині на стінах монастиря ікони святих та сцени з релігійного життя. В дворику монах розказував історію про одного священика, якого вивезли в Росію (на жаль, я забув прізвище і імя). Недалеко біля монастиря будується дерев’яна церква.

Виїхавши з Унева - повз Перемишляни їдемо в Свірж. В цьому селі над ставом знаходиться мальовничий замок, згадки про який зустрічаються в архівних документах, датованих 1530 р. В той час він належав шляхетському родові Свірзьких. Сучасного вигляду замок набув у середині XVII ст., з часу переходу його у власність графа О.Цетнера. Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок.
Закінчивши прогулянку замком нас чекав сюрприз. Наш автомобіль заперли у пастку, позаду Славути припаркувався джип. Андрій і пробував вирулювати, але місця було дуже мало. Прохожий підказав – та перенесіть ви машину, скільки того і сам миттєво допоміг це зробити. Добре, що машина легенька (Славута) і так просто вийшли з ситуації.

Далі повз Бібрку їдемо в с.Звенигород – колишню твердиню і одне з наймогутніших міст Галицько-Волинського князівства. Звенигород в свій час був столицею Звенигородського князівства. Але в 1240 р. хан Батий спалив місто і воно уже не відродилось і зараз має статус села. В селі знаходиться музей історії Звенигорода, який, якщо ви вже тут, неодмінно треба відвідати. У музеї є дуже багато цікавих експонатів – знаряддя праці, прикраси наших пращурів. Окрасою музею є 2 діорами – на першому поверсі – битва звенигородців з ханом Батиєм, на другому поверсі – сучасний і тодішній Звенигород. Недалеко біля музею розташований пам’ятник Землеробу, Воїну, Літописцю і Матері-берегині (я спочатку подумав, що то Кий, Щек, Хорив і Лебідь ). В зарослях бур’яну можна знайти пам’ятник давньоруському князю на коні з трьома ногами. З траси в Звенигород можна попасти з двох сторін, з одного боку – дорога гарна, з іншого – погана (через с.Шоломия). Ми за відомим законом попали на погану дорогу (хоча у порівнянні з Уричем це була ще автомагістраль).

Виїхавши із Звенигорода на трасу одразу повертаємо наліво – там знаходиться Старе Село. Руїни замку (оборонний замка кн. Острозьких, побудований 1584 — 89 з участю А. Прихильного та відновлений 1642 і 1654 рр. ) з дороги вражають своєю величиною – ну дуууже великі. Всередині також відчувається величина (і велич) замку, який тут колись був. На жаль, зараз, залишились тільки стіни. Всередині замку багато машин, людей, шашлики, пиво і т.д. Швиденько обідаємо і в дорогу – зараз нас чекає найдовший переїзд за сьогодні – в с.Урич.

Їхали ми туди довго і нудно, під Львовом попали під сильну грозу, пропустили потрібний поворот, прийшлось вертатись назад. По дорозі сюди бачили завод, де за словами Андрія “Микола їсть цемент” (Миколаїв цемент). А в Дрогобичі – це взагалі був сміх і гріх. Не знаю, хто і як ставить дорожні вказівники у дрогобицькому районі. Виїхали з Дрогобича, потрібно у Борислав, вказівник показує наліво Борислав, Дрогобич, повернули, виявляється вертаємось назад, їдемо далі. По дорозі зустрічаємо ще пару подібних вказівників, що Борислав і Дрогобич в одну сторону, хоча на карті, вони явно в протилежних сторонах. Складається враження, що інших вказівників не було, тільки Дрогобич – ось і ставлять його куди треба і не треба (перефразовуючи древнє прислівя можна сказати “всі дороги ведуть у Дрогобич”). Один раз повертались назад, бо стрілку на Східницю ставлять перед поворотом, а повертати треба не зразу, а через один поворот. Найсмішніше було далі – коли стоять 2 вказівники на відстані 100 метрів один від одного, перший показує поворот на Східницю наліво, а другий направо (цікаво, що між першим і другим знаком поворота наліво немає). В Східниці біля дороги є мінеральне джерело типу “Боржомі”, проте там дуже багато людей, а у нас немає часу (коли вертались назад, то підприємливі мешканці цю ж воду уже продають). В Східниці дорога стає гіршою і аж до Тустані дорога постійно погіршується. Останні 20 км їхали цілу вічність. Погода погіршилась, почав крапати дощик. Біля 21:20 (планували о 18:00) ми приїжджаємо на місце ночівлі. Краєвид суперовий. Розбиваємо намети, збираємо дрова, готуємо їжу. Дощ, який зупинився починає йти ще сильніше. Замість вечері за столом – вечеряємо в наметі. Біля 01:30 засинаємо. Щоб всюди встигнути завтра раненько потрібно прокидатись.

Унів

Оранта	Унівська лавра	Унівська лавра	Климентій Унівський
Фреска на стіні	Розп’яття	Капличка	Церква
Вежа

Свірж

Фортеця у Свіржі	Центральний вхід	Вежа	Звідси зрозумів тільки рік – 1917
Герб родини Цетнерів	Внутрішній дворик	Вхідні двері	Озеро
Фрагмент архітектури	Всередині фортеці		Фортеця – загальний вигляд
Вежа	Вежа	Вежа з іншої сторони

Звенигород

Звенигород	Звенигород	Музейний експонат	Макет церкви 12 ст.
Древній коваль	Вироби і знаряддя шевців	Вітражі	Вітражі
Останки древньої посуди	Люстра в музеї	Літописець	Воїн
Мати-берегиня	Хлібороб

Старе Село

Загальний вигляд фортеці

Фрагмент стіни

Вигляд зсередини

Панорама фортеці

Діорами в музеї с.Звенигород

Крилос (музей історїі міста Галича) – Галич

yAnTar — Thu, 02 Oct 2008 19:52:38 +0000

Перша частина тут.

Далі повертаємось по трасі метрів 300 і їдемо у музей історії Галича. По дорозі до музею видно курган. Всередині, казала одна жінка, є захоронення князя, але вхід туди закритий. Пізніше прочитав тут, що там муляж. Експозиція музею розташована у Митрополичих палатах – пам’ятці архітектури XVIII ст. Це остання літня резиденція митрополита Андрея Шептицького. У музеї знаходяться дуже цікаві знахідки життєдіяльності наших предків – тут і фрагменти “столової” посудини (4 400 р. до н.е), тягарці ткацьких верстатів, зуб мамонта, крем’яні сокири (2 800 – 2 200 р. до н.е.), кам’яні сокири, крем’яні серпи (2 400 – 1 600 р. до н.е.), бронзові шпильки, кістяні накладки, кістяні проколки, великі імортні амфори.

Також є багато кованих виробів епохи Галицько-Волинського кнзівства – зброя (наконечники стріл) та бойове спорядження (остроги різних типів) давньоруського воїна, пряжки до ременів, залізні цвяхи, ключі, ножиці, меч. Не обійшлося і без ювелірних виробів – хрестики, сережки. Також є залишки архітектури старого Успенського собору. В останній кімнаті можна побачити книги-мінеї XVII ст., написані старослов’янською мовою.

На табличках, які розташовані вздовж дороги, можна прочитати цікаву інформацію про Золотий тік, Митрополичі палати, Центральний оборонний вал.

Центральний Оборонний вал княжого Галича тягнувся від краю узбіччя над рікою Луквою до краю яру Мозолевого потоку. Довжина валу становила 624 м. Вали насипали на попередньо заготовлені дерев’яні конструкції так, що зовнішній бік валу і внутрішінй рову утворювали похилу площину. На валах розміщували оборонну стіну, оперту на кліті з внутрішнього боку валу. Дерев’яна конструкція була чотирикутної форми зі складеними колодами на зруб, які з внутрішнього боку валу надійно закривалися ворітьми. Віднайдені численні печі свідчать, що вали крім оборонного, мали ще й житлове та господарське призначення. В них проживала військова дружина міста Галича, зберігалися запаси харчів для тривалої оборони. Вал, з висотою схилу 25 м, рів та стіна утворювали неприступну фортецю.

У житті українського народу впродовж його багатовікової історії площі і майдани завжди відігравали важливу роль. Починаючи від Давньоруської держави і закінчуючи сьогоденням (Майдан 2004), українські площі і майдани були саме тим місцем, довкола якого вирувало політичне, економічне і релігійне життя. Саме таке значення в історії княжого Галича мала площа Золотий Тік. На Золотому Тоці виголошувалися укази галицьких князів, розігрувалися політичні та родинні драми. Звідси вирушали в похід галицькі воїни.

Золотий Тік був центром економічного, культурного життя Галицької держави. Тут були церкви та школи з вченими дидаскалами (Дидаскал – учитель у Стародавній Греції і Візантії), високі кам’яні будинки знатних галицьких купців і княжих достойників, склади та магазини, контори лихварів-банкірів, майстерні золотарів та інших ремісників. На Золотому Тоці жили книжники і княжі писарі, ювеліри, художники, лікарі та архітектори, знатні гості й княжі мужі. Тут можна було купити геть усе, чого тільки запрагнула душа: золоте узороччя й самоцвіти, шовки й оксамити, панцирі й кольчуги, соболині шуби й сап’янові чоботи, книги, ікони, пахощі, вина, різні прянощі, навіть фініки, а також молодого ятвязького раба й красуню половчанку.

Біля музею розташований Успенський собор.

Успенський собор – був головною святинею славного міста Галича. Побудований Ярославом Осмомислом у 1157 р. Тут Ярослав Осмомисл і був похованим. У середині 16 ст. храм був зруйнований. Відбудований знвоу у 1584 р. У 30-40-х рр. 20 ст. відомий український археолог Ярослав Пастернак (професор п’яти університетів світу !!!) досліджував цю місцевість і знайшов руїни стародавнього храму з саркофагом Ярослава Осмомисла. Храм вражає своєю помпезністю. Товщина стін храму складає 1,5 м. У храмі дуже товсті колони, а на стелі – велике зображення Богородиці.

Пройшовши 300 метрів нижче, можна набрати води з Княжої криниці.

Далі наш маршрут пролягав до славного міста Галича. Там ми походили по руїнах Галицького замку XIII-XVII ст., з якого відкривається шикарний краєвид (на жаль, не вийшло жодної нормальної фотографії замку, так як в той час постійно в об’єктив світило сонце). Замок зараз реставрується, на кожному з поверхів замку купа дощок, будівельних матеріалів. В центрі міста сфотографувались біля пам’ятника короля Данила Галицького і поїхали додому, по дорозі ще зупинились біля пам’ятника 1100-річчя заснування Галича.

Успенський Собор	Зуб мамонта	Первісна людина	Крем’яні сокири культури кулястих амфор (2 800 – 2 200 р. до н.е)
Імортні амфори	Макет укріплень княжого Галича	Прикраси	Зброя та бойове спорядження давньоруського воїна
Меч давньоруського воїна	Амфора	Робоче місце Ярослава Пастернака	Ключі від форту Буайяр (вироби галицьких ковалів)
Кімната у музеї (на передньому плані макет Галича	Ковальські вироби	Книги-мінеї XVII ст.
Плащаниця	Статуя ангела перед Митрополичими палатами	Митрополичі палати	Дзвінниця
Всередині Успенського Собору	Княжа криниця	Княжа криниця	Краєвид з Княжої криниці
Озеро біля княжої криниці	Капличка	Курган
Галицький замок	Галицький замок	Вхід закритий, князь відпочиває	Дністер, вид з замку
Дністер, вид з замку	Зліва – Церква Різдва, справа не знаю	Церква в Галичі
Пам’ятник на честь 1100-річчя Крилоса	Пам’ятник на честь 1100-річчя Крилоса	Чорні і білі хмари	Капличка по дорозі додому

Скала Подільська

yAnTar — Thu, 24 Jul 2008 15:04:34 +0000

Скала Подільська (до 1939 — Скала-над-Збручем) – селище міського типу Борщівського району Тернопільської області над рікою Збруч. Відома з XII століття, у 1518 р. отримала Магдебурзьке право. В селі знаходиться костел і руїни оборонного замка, який колись належав Лянцкоронському, На жаль оборонний замок знаходиться в розваленому стані. На замок робили наскоки татари, руйнуючи його. У 1516 р. замок був спалений дотла. Пізніше замок був відбудований. У першій половині XVI ст. замок був знову зруйнований і знову відбудований. Але на жаль великої шкоди замку завдають місцеві жителі, які розбирають його на будівельні матеріали.

Костел	Розвалини замку		Вид з руїн замку
Мури замку		Медитація (не я)

Пнівська твердиня

yAnTar — Thu, 03 Jul 2008 07:25:59 +0000

Повертаючись з Маняви, заїхали по дорозі в с.Пнів, що одразу за Надвірною.
Замок був збудований в другій половині 16 століття польськими феодалами Куропатвами, які ще в другій половниі 14 ст. одержали ці землі за військову службу від короля Владислава Опільського. Викінченої форми замок досяг у 17 ст. Огляд руїн свідчить, що замок неодноразово перебудовувався, ряд вікон закладено червоною цеглою. Деякі дослідникми висловлюють думку, що первісні укріплення замку були закладені ще в 14 ст. Твердиня розташована на плоскому пагорбі, що, колись був правим берегом Чорної Бистриці (так називалась в давнину Бистриця Надвірнянська на відміну ві Золотої, зараз Солотвинської). В плані замок – це неправильний п’ятикутник з виступаючими оборонними вежами. Зовнішні мури замку складені з ламаного каменю і цегли, товщиною до півтора метра. Свою неприступність замок здобув завдяки створенню добре продуманої системи штучних засобів оборони.
Оборонні вежі мали три яруси бійниць, стіни – два яруси: нижні для гармат, верхні для ручної вогнепальної зброї. Попасти в замок можна було лише через в’їздову вежу, до якої вів перекинутий через глибокий рів підйомний міст. Підсилював оборону в’їзду прибрамний корпус у вигляді неправильного чотирикутника, який гострим кутом виступає далеко за межі оборонної стіни.Також посилювали оборону замку шість веж різної конфігурації. У більшості веж були підвальні приміщення. Один з переказів розповідає, що з замку вів підземний до м. Надвірна, за іншим – підземний хід до Скиту Манявського.Те що замки мали таємні підземні ходи, підтверджується дослідженнями подібних твердинь. Ними користувалися під час облоги, щоб викликати допомогоу, а інколі і для порятунку. Але підземний хід до Скиту Манявського – це лише легенда. З появою замку пов’язують і виникнення міста Надвірної.
Пнівська твердиня відігравала значну роль в обороні краю від нападу степових загарбників – татар і турків.

1589 р. під час чергового нападу татари зруйнували ряд сіл і міст, що належали власникам замку. Серед них були Пнів, Битків і Надвірна. У польсько-турецьких війнах 17 ст. Галицькі замки, в тому числі і Пнівський, відігравали роль опорних пунктів для польських військ. Особливо їхня роль зросла після здобуття турками в 1672 р. Кам’янець-Подільської фортеці, яка прикривала кордони Руського воєводства з півдня.

В 1676 р. Станіславський ключ став метою спеціального походу турецької армії. Ібрагім-паші (Шайтана), що призвело до страшного розорення краю. Впало 13 прикордонних замків, в т.ч. й Галицький. Турки зруйнували також Скит Манявський, обложили Станіславську фортецю і Пнівський замок, проте злобути їх їм не вдалося.

З часом, із розвитком і вдосконаленням зброї, особливо польської артилерії, оборонне значення Пнівського замку занепало. З 1745 р. він переходить у власність Сенявських, а згодом Цетнерів, які проживали у замку до кінця 18 ст. Граф Цетнер приділяв значну увагу розвитку замку міста Надвірної, задає йому свій Герб. В кінці 18 ст. Цетнери покидають замок. Він разом з іншими маєтностями Цетнерів переходить у власність держави. А з початку 19 ст. орендарі розбирають будівлі замку на будівельні матеріали, з яких у Надвірній споруджують пивоварню і ряд інших будівель

До наших днів Пнівський замок, порівняно з іншими Прикарпатськими замками, зберігчя непогано і є надзвичайно цікавим та цінним пам’ятником військово-оборонної архітектури 14-17 ст., німим свідком бурхливої історії нашого краю.

Текст взято з кн. Михайла Максим’юка “Пнівська твердиня”, фотографії мої.

Загальний вигляд			Вхід у замок
Ось такий він Пнівський замок у всій своїй красі

Червоноград (Червоногород, Червоне)

yAnTar — Thu, 12 Jun 2008 14:22:38 +0000

На північний захід в 12 км від селище Тлусте, та на схід в 7 км. від річки Дністер, по руслі річки Джурин (лівої притоки Дністра) в розлогій долині, що утворилася виходом течії глибоких ярів з руслами малих місцевих річок, знаходиться урочище Червоне (так іменують тепер місцевість між селами Нирків і Нагіряни(Нагоряни)).На високому горбі стоять дві башти – руїни колишнього Червоногородського замку.

У письмових джерелах Червоногород згадується ще в ІX столітті, як резиденція руських князів. Перед навалою татаро-монгольських завойовників тут був дерев’яний замок, в якому відпочивали і розважалися полюванням князі Галицько – Волинської землі та інших околиць Київської Русі.
Скориставшись чварами між нащадками Данила Галицького, литовські феодали в 1362 році захопили цю територію Південно-Західної Русі. Землі, розташовані по Дністру, перейшли до рук великокнязівського роду Коріатовичів. Вони зробили Червоногород столицею своїх володінь. Один з них заснував на території замку домініканський монастир, який був зруйнований разом з містом у 1538 році волохами.
В 1430 році Червоногород перейшов у власність польського магната, каменецького старости Теофіла Язловецького, а згодом до своїх рук прибрав це місто найбільший землевласник Прикарпаття і Поділля, снятинський і коломийський староста Михайло Бучацький.
За старої Польщі з 1434 року місто було столицею Червоногородського повіту, Подільського воєводства , тобто західного Поділля, що сягало від річки Стрипи по річку Збруч. Цей статус протримався за Червоногородом аж до 1867 року (у цьому році повітом стало місто Заліщики ) . Польський король Казимир – ІV Ягелончик надав Червоногороду, першому з міст Тернопільщини, у 1448 році магдебурзьке право (вільне самоврядування).
У 1615 році власником міста став львівський калетелян Микола Данилович, який на місці дерев’яного спорудив кам’яний замок дві башти якого збереглися до наших днів. Він мав вигляд правильного паралелепіпеда з високими оборонними мурами і чотирма баштами, оточений річкою Джурин.
Восени 1648 року до міста підступили селянські загони сіл Лисовець, Шипівців, Торського, Головченців і містечка Тлусте (під час народно-визвольної війни 1648-1654р.р) . Після облоги та штурму вони з допомогою місцевого населення оволоділи замком.
Влітку 1672 року цю твердиню здобули штурмом війська турецького султана Магомета ІV. Три стіни і дві башти були сильно пошкоджені, які так і залишилися невідбудованими. Двадцять сім років повіт разом з Червоногородом перебував під турецьким ігом (з 1672 по 1699 р.р.).
Протягом XVІІІ століття замок перебував у напівзруйнованому стані. У 1778 році австрійський уряд продав його князю Королю Понівському, який в 1820 році частково розібрав замок, а решту перебудував на розкішний палац . Цей палац ще раз був перебудований сином князя Понівського.
Ось як описує його О.Чоловський в довіднику “Давні замки і фортеці на Галицькій Русі: “ “… Замок, розташований на східній стороні містечка. Оточений з усіх боків гористою місцевістю, являв собою в плані прямокутник, звернений фронтальною стороною до сходу, з двох сторін якого знаходились круглі башти з галереями зверху.
Між баштами розміщувався ганок, опертий на колони і прикрашений гербами князів Понівських. Замок збудований з червоного каменю. Всередині замку зберігалися фамільні портрети родини його власника князя Понівського.
На початку XVX століття Червоногород перейшов в руки князів Любомирських.
Біля замку у 1716 році в стилі пізнього ренесансу з елементами готики був збудований костел. У костелі на стінах було кілька пам’ятних таблиць , старі фрески та портрет фундатора. Стеля костелу повністю склеплена з каменю. На подвір’ї костелу знаходилась надгробна плита, датована
1618 рокам. Під костелом були людські поховання. В даний час будівля костелу перебуває в напівзруйнованому стані.
Біля замку на річці Джурин знаходиться найбільший на Поділлі водоспад, висота якого зараз становить 16 м. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько –татарськими полчищами, які в 1620 році після перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до м. Львова і м. Перемишля.
Справа в тому, що річка Джурин, колись була досить повноводна , робить у Червоногороді кілька кілометрову петлю, омиваючи своїми водами червоногородське поселення. Для того, щоб здобути цей замок , турками довелося перерубати кам’яний кряж і пустити води до повноводного Джурина на водоспад, звільнивши таким чином собі шлях до замку. Але, як би там не було, легенда залишається легендою, а водоспад існує.
На цьому водопаді на початку XІX століття був побудований водяний млин, який на початку нашого століття перебудували на двох турбінний водяний млин, що молов борошно і постачав електроенергію у червоногородське містечко. В 1956 році на його місці збудовано гідроелектростанцію, яка давала електричний струм для сіл Нирків, Нагіряни і Солоне. На жаль тепер її також немає. Залишилися одні руїни. Але водопад і далі кидає свої води із 16- ти метрової висоти.
В 1970 році населений пункт Червоне ( Червоногород) перестав існувати.
Ось так безславно закінчилася тисячолітня історія могутньої, найстарішої столиці Подільського краю-Червоногорода. І залишилися нам на згадку єдина хатина яка стоїть донині, фотографії, руїни і спогади… Червоні скелі, червона земля, червоний замок, навіть сніг при заході сонця також яскраво-червоне забарвлення. Дивишся і очам своїм не віриш…
Історія, краса цього мальовничого краю неповторна, як і його минуле, таке далеке. Але близьке для всіх, хто живе тут.

Текст надано Николяком Володимиром. Фотографії мої

Тут є ще один водоспад – Дівочі сльози, але ми були дуже сильно обмежені в часі і не були на ньому (коли я був перший раз на ньому, у мене не було фотоапарату ).

Водоспад на річці Джурин.
Дуже важко сфотографувати, щоби в кадр не попали люди, так як відпочиваючих там досить багато.

Ось такий він Червоногородський замок.

Червоноградські башти

Ліва башта

Права башта

За мною Червоногородський каньйон

Вид з середини башти

Макове поле
По дорозі з Коломиї в Нагіряни (здається, с. Сороки, Городенківського р-ну).