Якраз напроти монастиря знаходяться рештки Бучацького замку, куди ми і пішли. По дорозі до замку потрібно перейти маленьку річку, яка впадає у Стрипу і несе з собою тонни сміття. Такого срачу (а іншим словом це назвати не можна) я ще не бачив. Берег всіяний пластиковими пляшками, обгортками від чіпсів, цукерків та ін. Причому складається враження, що це все викидають жителі будинку прямо з вікон. А який тут сморід стоїть – таке враження, що тут синтезують нові види біологічної зброї. Оглянувши замок повертаємось назад тією ж самою стежкою і їдемо додому. По дорозі додому ще глянули на костели в Трибухівцях і Білобожниці. Але швиденько додому доїхати не виходить – машина кашляє, пчихає, трясеться, а їхати не хоче, по дорозі в Чернівці зупиняємось разів зо 5. Десь аж біля 10 години доїхали додому.
Фото

Бучацька ратуша	Бучацька ратуша	Бучацька ратуша	Костел
Надпис над входом у костел	Інтер’єр костелу	Василіанський монастир	Василіанський монастир – інтер’єр
Всередині монастиря – масонський знак	По дорозі до замку	Вигляд з замку на монастир	Вигляд з замку на монастир
Руїни замку	Руїни замку	Вежа	Замок
Костел у Трибухівцях	Костел у Трибухівцях	Костел у Трибухівцях	Костел у Білобожниці

Бучацький замок

Бучацький замок

Далі їдемо на старий цвинтар – там знаходиться гарна каплиця і взагалі багато цікавих надгробків. Тишу цвинтаря порушив тільки заєць, який налякав мене і сам мене налякався.
Замок і монастир

Меандр дороги	Замок	Замок	Замок
Вежа замку	Герб Язловецуьких	Задня стіна замку
Язловецький ліс	Костел	Монастир сестер Непорочниць	Замок
Замок	Монастир сестер Непорочниць	Монастир сестер Непорочниць	Монастир сестер Непорочниць
Обличчя перед входом	Балкон (цікаво, як туди пойти)

Костел

Дзвінниця перед костелом		Вхід до костелу	Костел
Костел	Фреска всередині		Інтерє’р
Перекриття		Вигляд на замок від костелу	Костел – вигляд з дороги
На передньому фоні костел, на задньому замок

Цвинтар

Каплиця баронів Блажовських	Каплиця – всередині	Каплиця – перекриття	Колона в римському стилі

Прокинувшись о 7 ранку погода нас приємно здивувала – на небі ні хмаринки, сонечко світить. Поснідали, висушили намети і пішли оглядати скелі. Ще в прадавні часи тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, разом з утворенням гір Карпат були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення виринули на поверхню землі. До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля та інші менш відомі. Саме на цих 3 скелях існувала фортеця.

Тустаань — давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, який існував з другої половини IX до середини XIII ст., поки в 1240 р. хан Батий не зруйнував його.

По дорозі до скель є катапульта, з якою штурмують фортецю на щорічному фестивалі “Ту Cтань” (цього року пройде 6 вересня). Трохи далі по дорозі – каплиця з джерелом.

Спочатку ми вирушили на оглядини Малої Скелі і Гострого Каменя. Трохи полазили на цих скелях, сфотографувались на дереві, Андрій перевтілився у древнього жителя цієї фортеці. З Острого Каменя відкривається чудовий краєвид на основну скелю – Камінь. Тут же є криниця в камені.

Повертаємось до головної скелі, де колись був дитинець – укріплена частина замку. Камені вражають своєю висотою, у каменях видно діри, в яких стояли дерев’яні сваї, екскурсовод розказує, що тут був п’ятиповерховий (!!!) житловий комплекс, висота кожного поверху складала 3-4 метри. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто раз почути.

Далі повертаємось до машини і повертаємось назад. Їдемо тією ж жахливою дорогою через Східницю. Сьогодні їхати важче – сонце пече немилосердно.

Біля обіду приїжджаємо в Самбір – тут довго не затримуємось, прогулюємось центром, оглядаємо ззовні органний зал, костел Івана Хрестителя (1530 р., зберігся у хорошому стані) і церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У Самборі біля церкви стояла колоритна дівчина в якскраво-червоній спідниці і чоботах. (побачивши нас з фотоапаратами – дівчина пішла геть – на одній фотографії в куті видно її) .
Наступна зупинка Крехів – село відоме своїм монастирем, який відомий своїми чудотворними іконами. Монастир було засновано ще в 1613 р. ченцями Києво-Печерської Лаври Йоілем та Сильвестром. Походивши по території монастиря вирушаємо далі.
Жовква – районний центр – проте який районний центр – Львів в мініатюрі. Тут в центрі міста на малій площі зосереджені Ратуша, Жовквівський замок (зараз там проходить реконструкція),  костел Св. Лаврентія XVII ст., (такий же грандіозний, як Домініканський костел у Львові), а також Василіанський (XVII-XX ст.) і Домініканський (XVII-XVIII ст.) монастирі. Жовква стає останнім пунктом у нашій мандрівці. Далі переїзд до Львова і нічним дизелем додому.
Фотографії.

Тустань

Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Тустань – Камінь	Капище
Капище	Капище		Ідол
Ідол з дерева			Мавки
	Острий камінь	Острий камінь	Острий камінь
Вид з Острого каменя на фортецю			Древні жителі:)
	Камінь – центр фортеці
		Камінь з іншого боку
Початок (у нашому випадку кінець) маршруту

Самбір

Міська ратуша

Костел Івана Хрестителя

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Крехів

В’їздна брама	Мозаїка	Миколаївська Церква	Миколаївська Церква
Оборонна вежа	Миколаївська Церква

Жовква

Мури фортеці	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія	Костел св. Лаврентія
Міська ратуша	Солдат на димарі		Фортеця

Маршрут на перший день був таким – Унів – Свірж – Звенигород – Старе Село – Урич (Тустань).

Перша зупинка – с.Унів, відоме своєю Унівською Лаврою. Незважаючи на досить поважний вік (побудована у XV ст.) вона збереглась у гарному стані. Навколо монастиря високі стіни з оборонними баштами. Всередині на стінах монастиря ікони святих та сцени з релігійного життя. В дворику монах розказував історію про одного священика, якого вивезли в Росію (на жаль, я забув прізвище і імя). Недалеко біля монастиря будується дерев’яна церква.
Виїхавши з Унева - повз Перемишляни їдемо в Свірж. В цьому селі над ставом знаходиться мальовничий замок, згадки про який зустрічаються в архівних документах, датованих 1530 р. В той час він належав шляхетському родові Свірзьких. Сучасного вигляду замок набув у середині XVII ст., з часу переходу його у власність графа О.Цетнера. Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок.

Закінчивши прогулянку замком нас чекав сюрприз. Наш автомобіль заперли у пастку, позаду Славути припаркувався джип. Андрій і пробував вирулювати, але місця було дуже мало. Прохожий підказав – та перенесіть ви машину, скільки того і сам миттєво допоміг це зробити. Добре, що машина легенька (Славута) і так просто вийшли з ситуації.
Далі повз Бібрку їдемо в с.Звенигород – колишню твердиню і одне з наймогутніших міст Галицько-Волинського князівства. Звенигород в свій час був столицею Звенигородського князівства. Але в 1240 р. хан Батий спалив місто і воно уже не відродилось і зараз має статус села. В селі знаходиться музей історії Звенигорода, який, якщо ви вже тут, неодмінно треба відвідати. У музеї є дуже багато цікавих експонатів – знаряддя праці, прикраси наших пращурів. Окрасою музею є 2 діорами – на першому поверсі – битва звенигородців з ханом Батиєм, на другому поверсі – сучасний і тодішній Звенигород. Недалеко біля музею розташований пам’ятник Землеробу, Воїну, Літописцю і Матері-берегині (я спочатку подумав, що то Кий, Щек, Хорив і Лебідь ). В зарослях бур’яну можна знайти пам’ятник давньоруському князю на коні з трьома ногами. З траси в Звенигород можна попасти з двох сторін, з одного боку – дорога гарна, з іншого – погана (через с.Шоломия). Ми за відомим законом попали на погану дорогу (хоча у порівнянні з Уричем це була ще автомагістраль).
Виїхавши із Звенигорода на трасу одразу повертаємо наліво – там знаходиться Старе Село. Руїни замку (оборонний замка кн. Острозьких, побудований 1584 — 89 з участю А. Прихильного та відновлений 1642 і 1654 рр. ) з дороги вражають своєю величиною – ну дуууже великі. Всередині також відчувається величина (і велич) замку, який тут колись був. На жаль, зараз, залишились тільки стіни. Всередині замку багато машин, людей, шашлики, пиво і т.д. Швиденько обідаємо і в дорогу – зараз нас чекає найдовший переїзд за сьогодні – в с.Урич.
Їхали ми туди довго і нудно, під Львовом попали під сильну грозу, пропустили потрібний поворот, прийшлось вертатись назад. По дорозі сюди бачили завод, де за словами Андрія “Микола їсть цемент” (Миколаїв цемент).  А в Дрогобичі – це взагалі був сміх і гріх. Не знаю, хто і як ставить дорожні вказівники у дрогобицькому районі. Виїхали з Дрогобича, потрібно у Борислав, вказівник показує наліво Борислав, Дрогобич, повернули, виявляється вертаємось назад, їдемо далі. По дорозі зустрічаємо ще пару подібних вказівників, що Борислав і Дрогобич в одну сторону, хоча на карті, вони явно в протилежних сторонах. Складається враження, що інших вказівників не було, тільки Дрогобич – ось і ставлять його куди треба і не треба (перефразовуючи древнє прислівя можна сказати “всі дороги ведуть у Дрогобич”). Один раз повертались назад, бо стрілку на Східницю ставлять перед поворотом, а повертати треба не зразу, а через один поворот. Найсмішніше було далі – коли стоять 2 вказівники на відстані 100 метрів один від одного, перший показує поворот на Східницю наліво, а другий направо (цікаво, що між першим і другим знаком поворота наліво немає). В Східниці біля дороги є мінеральне джерело типу “Боржомі”, проте там дуже багато людей, а у нас немає часу (коли вертались назад, то підприємливі мешканці цю ж воду уже продають). В Східниці дорога стає гіршою і аж до Тустані дорога постійно погіршується. Останні 20 км їхали цілу вічність. Погода погіршилась, почав крапати дощик. Біля 21:20 (планували о 18:00) ми приїжджаємо на місце ночівлі. Краєвид суперовий.  Розбиваємо намети, збираємо дрова, готуємо їжу. Дощ, який зупинився починає йти ще сильніше. Замість вечері за столом – вечеряємо в наметі. Біля 01:30 засинаємо. Щоб всюди встигнути завтра  раненько потрібно прокидатись.

Реклама: Якщо би у нас не було намету прийшлось би ночувати у готелі, а дізнатись про готелі Львова ціни можна на сайті hotelsbooking.com.ua

Унів

Оранта	Унівська лавра	Унівська лавра	Климентій Унівський
Фреска на стіні	Розп’яття	Капличка	Церква
Вежа

Свірж

Фортеця у Свіржі	Центральний вхід	Вежа	Звідси зрозумів тільки рік – 1917
Герб родини Цетнерів	Внутрішній дворик	Вхідні двері	Озеро
Фрагмент архітектури	Всередині фортеці		Фортеця – загальний вигляд
Вежа	Вежа	Вежа з іншої сторони

Звенигород

Звенигород	Звенигород	Музейний експонат	Макет церкви 12 ст.
Древній коваль	Вироби і знаряддя шевців	Вітражі	Вітражі
Останки древньої посуди	Люстра в музеї	Літописець	Воїн
Мати-берегиня	Хлібороб

Старе Село

Загальний вигляд фортеці

Фрагмент стіни

Фрагмент стіни

Вигляд зсередини

Панорама фортеці

Діорами в музеї с.Звенигород

На табличках, які розташовані вздовж дороги, можна прочитати цікаву інформацію про Золотий тік, Митрополичі палати, Центральний оборонний вал.
Центральний Оборонний вал княжого Галича тягнувся від краю узбіччя над рікою Луквою до краю яру Мозолевого потоку. Довжина валу становила 624 м. Вали насипали на попередньо заготовлені дерев’яні конструкції так, що зовнішній бік валу і внутрішінй рову утворювали похилу площину. На валах розміщували оборонну стіну, оперту на кліті з внутрішнього боку валу. Дерев’яна конструкція була чотирикутної форми зі складеними колодами на зруб, які з внутрішнього боку валу надійно закривалися ворітьми. Віднайдені численні печі свідчать, що вали крім оборонного, мали ще й житлове та господарське призначення. В них проживала військова дружина міста Галича, зберігалися запаси харчів для тривалої оборони. Вал, з висотою схилу 25 м, рів та стіна утворювали неприступну фортецю.

У житті українського народу впродовж його багатовікової історії площі і майдани завжди відігравали важливу роль. Починаючи від Давньоруської держави і закінчуючи сьогоденням (Майдан 2004), українські площі і майдани були саме тим місцем, довкола якого вирувало політичне, економічне і релігійне життя. Саме таке значення в історії княжого Галича мала площа Золотий Тік. На Золотому Тоці виголошувалися укази галицьких князів, розігрувалися політичні та родинні драми. Звідси вирушали в похід галицькі воїни.

Золотий Тік був центром економічного, культурного життя Галицької держави. Тут були церкви та школи з вченими дидаскалами (Дидаскал – учитель у Стародавній Греції і Візантії), високі кам’яні будинки знатних галицьких купців і княжих достойників, склади та магазини, контори лихварів-банкірів, майстерні золотарів та інших ремісників. На Золотому Тоці жили книжники і княжі писарі, ювеліри, художники, лікарі та архітектори, знатні гості й княжі мужі. Тут можна було купити геть усе, чого тільки запрагнула душа: золоте узороччя й самоцвіти, шовки й оксамити, панцирі й кольчуги, соболині шуби й сап’янові чоботи, книги, ікони, пахощі, вина, різні прянощі, навіть фініки, а також молодого ятвязького раба й красуню половчанку.

Біля музею розташований Успенський собор. Успенський собор – був головною святинею славного міста Галича. Побудований Ярославом Осмомислом у 1157 р. Тут Ярослав Осмомисл і був похованим. У середині 16 ст. храм був зруйнований. Відбудований знвоу у 1584 р. У 30-40-х рр. 20 ст. відомий український археолог Ярослав Пастернак (професор п’яти університетів світу !!!) досліджував цю місцевість і знайшов руїни стародавнього храму з саркофагом Ярослава Осмомисла. Храм вражає своєю помпезністю. Товщина стін храму складає 1,5 м. У храмі дуже товсті колони, а на стелі – велике зображення Богородиці.

Пройшовши 300 метрів нижче, можна набрати води з Княжої криниці.
Далі наш маршрут пролягав до славного міста Галича. Там ми походили по руїнах Галицького замку XIII-XVII ст., з якого відкривається шикарний краєвид (на жаль, не вийшло жодної нормальної фотографії замку, так як в той час постійно в об’єктив світило сонце). Замок зараз реставрується, на кожному з поверхів замку купа дощок, будівельних матеріалів. В центрі міста сфотографувались біля пам’ятника короля Данила Галицького і поїхали додому, по дорозі ще зупинились біля пам’ятника 1100-річчя заснування Галича.

Успенський Собор	Зуб мамонта	Первісна людина	Крем’яні сокири культури кулястих амфор (2 800 – 2 200 р. до н.е)
Імортні амфори	Макет укріплень княжого Галича	Прикраси	Зброя та бойове спорядження давньоруського воїна
Меч давньоруського воїна	Амфора	Робоче місце Ярослава Пастернака	Ключі від форту Буайяр (вироби галицьких ковалів)
Кімната у музеї (на передньому плані макет Галича	Ковальські вироби	Книги-мінеї XVII ст.
Плащаниця	Статуя ангела перед Митрополичими палатами	Митрополичі палати	Дзвінниця
Всередині Успенського Собору	Княжа криниця	Княжа криниця	Краєвид з Княжої криниці
Озеро біля княжої криниці	Капличка	Курган
Галицький замок	Галицький замок	Вхід закритий, князь відпочиває	Дністер, вид з замку
Дністер, вид з замку	Зліва – Церква Різдва, справа не знаю	Церква в Галичі
Пам’ятник на честь 1100-річчя Крилоса	Пам’ятник на честь 1100-річчя Крилоса	Чорні і білі хмари	Капличка по дорозі додому