Ось таким маршрутом 4 туристи (Вова О., Вова З., Ваня і я) пройшли цими вихідними. Сівши на поїзд Чернівці-Львів (я приєднався в Коломиї) доїхали до Івано-Франківська. Потім вночі, поїздом Івано-Франківськ-Рахів доїхали до Ясіні (біля 7:00). Тут і почався наш підйом на Петрос. Пройшовши метрів 300 по залізничній колії повернули наліво, де городами добрались до пам’ятника – це був наш орієнтир, біля якого потрібно повернути направо. Потім кілометрів 3-4 йдемо по стежці вгору і вниз, по дорозі з правого боку є хати, біля яких пасуться коні, гавкають собаки. Зустріли по дорозі декількох місцевих жителів, питаємо чи правильно йдемо на Петрос. Так, правильно, відповідають нам. Зранку був туман, видимість біля 100 м, але зате яка краса, коли він розсіюється і гори проглядають крізь цей туман. Йдемо далі, туману вже немає, заходимо в ліс, проходимо хвилин 20-30, справа від стежки бачимо надпис питна вода, йдемо далі, в лісі стежка прямо нормальна, направо – болото, йдемо прямо, стежка йде вниз, швиденько спускаємось, стежка вже круто йде вниз, ми розуміємо, що йдемо не туди. Знімаємо рюкзаки, Вова О. і я йдемо на розвідку, доходимо до місця, де стежка роздвоюється, ми прийшли справа. А нам потрібно прямо, спускаємось вниз, беремо рюкзаки і повертаємось назад (дорога йде круто вверх і йти важко). Пройшовши хвилин 35-40 виходимо на дорогу, якою ми мали прийти, якщо би повернули направо, після позначки питна вода. Тут ми втратили біля 1,5 години часу.
При виході з лісу зустрічаємо місцевих хлопців, за їхніми словами до Петроса ще 2 години часу (насправді ми вийшли через 5 годин). Вийшовши з лісу потрапляємо на полонину Стіна під горою Шеса. Пройшовши ще трохи доходимо до джерельця, п’ємо воду. Нас догяняє група з Вінниці, яка йде з провідником. Ми йдемо разом з ними. Стараємось йти за ними, бо думаємо, що провідник знає дорогу. Потім ми їх обганяємо і йдемо стежкою. Далі стежка роздвоюється, одна веде вниз, друга вверх в ліс, але вниз стежка краща, в лісі вона неважна, ми чекаємо на групу з провідником. Група з провідником також не знає куди їм йти, але йде лісом. Я довго шукав Вові цитрамон і ми відстаємо від групи. Йдемо швидко лісом, намагаючись догнати групу, потім ще зупиняємось щоб зашити мій рюкзак. Групи не видно і не чути. Ми йдемо лісом квазістежкою, Ваня пропонує вертатись до полонини і розбивати там палатки, але ми переконуємо його і впевнено йдемо до нашої мети. Стежка то з’являється, то пропадає, але за компасом і картою ми йдемо в правильному напрямку. Намагаємось догнати групу, гукаємо “Люди, є хтось”, ніхто не відкликається.
О 14:50 виходимо на галявину, з якої видно Петрос. Перед нами крутий підйом на хребет, швидше за все ми мали вийти на цей хребет швидше і лівіше і вже по ньому йти. Привал. Через 5-10 хвилин за нами виходить група, яка була попереду нас. Ми в шоці. Ми весь час думали, що вони попереду і ми відстали від них, а вийшло якраз навпаки. Кажуть, що звідси на Петрос годинки 2. Час в горах ніби зупиняється, скільки не йдеш на гору – завжди 2 години до вершини. 
. А ще якщо запитаєш у місцевого населення – то вони кажуть кілометр (у них кілометр – це час, який людина проходить за годину ).
Піднімаємось досить круто на хребет, йти стає все важче і важче. Сили покидають нас. На цьому підйомі Вові О. важко підніматись. Майже весь похід він йшов першим, задавав досить швидкий темп руху, але тут сили покидають його. Вова З. бере його рюкзак і виносить на хребет. Вова О. підкріпившись шоколадкою, відновлює сили і йде далі (в результаті він першим з нашої групи вийшов на Петрос). Не маючи досвіду таких походів ми явно не розрахували з їжею (взяли не на 2 дні, а на 5-6), потім несли її і прийшлось подарувати частину їди місцевим жителям, а частину їжі залишити під великим каменем на підйомі до г.Петросул (їжа в бляшанках, так що не зіпсується). Піднімаємось на Петросул (1781 м н.р.м). На Петросулі я повністю вибиваюсь із сил. Вже на підйомі на Петросул, я відставав, по дорозі з Петросула на Петрос, я відстаю все більше і більше. Всім відома фраза про “9 життів кішки”. Якщо застосувати її до мене, то 8 своїх життів я втратив при підйомі на Петрос. Навіть не хочу фотографувати гори, хочу тільки добратись до вершини. На останньому підйомі доганяю Ваню, якому також дуже важко йти, ми останні з групи, хто піднімається на гору. Ваня жартує: “Тарас викликай рятувальників, я далі не йду”. О 16:50 Ваня і я завершуємо вихід на г.Петрос. Для нас двох підйом на Петрос зайняв майже 10 годин, для Вови О. і Вови З. на півгодини менше (якщо відняти 1,5 год. блукання то вийшли би за 8, а може і швидше, так як втратили сил на підйомі, коли блукали).
Перекусивши на Петросі, відпочивши, хвилин через 40 починаємо спуск, спуск набагато легший за підйом. Обговорюємо, що завтра ми не йдемо на Говерлу, а йдемо в Лазещину на поїзд і додому. По дорозі зустрічаємо чоловіка з Кривого Рогу (він нам підказав, що в Лазещину далі йти, ніж на Заросляк), який подорожує горами на велосипеді у 60 років. Він розказує, що був і в пустелях, і в Карелії, раніше об’їздив цілий Радянський Союз на велосипеді, організував веломарафон Кривий Ріг – Владивосток. Мда, мені б таке здоров’я, треба більше спортом займатись, а не за компом сидіти. Нам соромно, я з Івано-Франківської, а хлопці з Чернівецької області, а нам людина з Кривого Рогу каже, як краще йти, через Заросляк, чи Лазещину. На полонині Скопеській ночуємо – тут є місце для вогню, джерело, хатинка. Основне – це є дрова і вода. Тут ми перший раз за день нормально поїли. Тушонка з макаронами, чай з згущеним молоком і червоне вино. Лягаємо спати о 22:30. Темніє в горах швидко, ще немає 22.00, а вже темно. Спимо без задніх ніг.
Ввечері ми ще думали, чи підніматись на Говерлу, чи йти в обхід її. Ранком твердо вирішуємо – підніматись, хавчика вже менше, рюкзаки вже легші. Снідаємо – гречка з тушонкою і чай зі згущонкою. Планували вийти о 10:00, виходимо о 11:00. Ще вчора нам сказали, що ми можемо зекономити трохи часу, якщо підемо не дорогою з місця нашого ночлігу, а траверсом, йдемо по ледь помітній стежині, йти по ній добре, тільки вузька і постійно рюкзаками чіпляємся за гілки дерев. Хвилин за 20 (так як нам сказали вчора туристи, а не місцеві жителі ) доходимо до сідловини (1537 м н.р.м). Тут позначка до Говерли – 2 км (1:30 год. часу), до Петроса 4 км (1:45). Недалеко від цієї позначки стовп з надписом WC, який показує прямо в ліс. WC не видно. Піднімаємось по стежці на Говерлу – маршрут добре промаркований, через кожних 100 метрів висоти є позначки. Радіємо кожним 100 м набраної висоти. Підніматись набагато легше, ніж на Петрос, через 1,5 год. виходимо на найвищу вершину України – Говерлу. На Говерлі людей – як на Калинівському базарі . Найбільше на Говерлі жовтих прапорів – це 372 молоді рухівці зійшли на Говерлу. Чуємо з різних боків румунську, польські мови. З Говерли, так як і з Петроса – дуже гарний краєвид, видно всю Чорногору, вдалині видніється Піп-Іван із залишками обсерваторії. Спускаємось вниз, в планах зайти ще на водоспад, але ми не знаємо дороги, хлопці з раціями і у формі на горі кажуть, що потрібно на Говерляні повернути направо. Крім нас, ще 2 групи хочуть йти на водоспад, але не можемо знайти стежки, йдемо все нижче і нижче, а стежки немає, тільки зарослі альпійки. Вирішуємо, що сьогодні буде без водоспаду, милуємось ним здалеку. З однієї сторони шкода, що не були на водоспаді, з іншої – не знати, як склались би у нас справи з транспортом з Заросляка.
Заходимо в ліс, йдемо по стежці, спускаємось до Пруту, О 15:15 – ми на Заросляку, о 17:00 нам потрібно встигнути у Ворохту на вокзал. Бачимо бусик, який відправляється на Самбір, добігаємо до нього і просимось підкинути до Ворохти, погоджується, але місць нема і тільки стоячи (чесно кажучи, на інше ми і не розраховували). По дорозі йде багато туристів, які зупиняються наш бусик і який не зупиняється. У бусику жара неймовірна, з нас просто тече (та і не тільки з нас, не завидую пасажирам, яким у бусику до Самбора їхати), але краще проїхати 18 км у жарі, ніж йти пішки під сонцем. Гарно дякуючи, виходимо у Ворохті. Поїздка з Заросляка до Ворохти нам обійшлась по 5 грн і то водій відмовлявся брати гроші.
На вокзалі обідаємо. Сідаємо у раховоз Івано-Франківськ-Рахів, людей у Ворохті багато, але місця вільні ще є, на кожні зупинці людей (в більшості туристів) все більше і більше. У Яремчі вагони вже забиті повністю. У Делятині пересідаємо на поїзд Делятин – Коломия. О 20:15 – в Коломиї, хлопці беруть квитки на поїзд Чернівці – Коломия (за моєю пропозицією чуть не сіли в інший поїзд) і їдуть додому.
Ось так закінчилась моя перша серйозна поїздка в Карпати, раніше бував 3 рази на Говерлі і 2 рази на Хом’яку, але то все були одноденні подорожі автобусом або машиною.
З погодою нам повезло, вона була просто супер, один мінус, що пацани спеклись на сонці (у мене шкіра темнувата, тому мені повезло і я не спікся).
Розповідь іншого учасника походу читайте тут і тут.
 Поїзд Чернівці-Львів |
 По дорозі на Петрос |
 В тумані видніється Говерла |
 Веселка в тумані |
 Туман розсіюється |
 Привал |
 Свидовецький хребет ? |
 Стежка по дорозі на Петрос |
 Група, яку ми обійшли, самі не знаючи, як |
 Вова вийшов на Петрос |
 УРА, я виліз на Петрос |
 Ваня також виліз |
 Вид на Говерлу з Петроса |
 Те саме, але при 4-кратному зумі |
 Говерла |
 Говерла |
 Спуск з Петроса |
 Спуск з Петроса |
 Спортсмен з Кривого Рога |
 Говерла |
 Наші палатки |
 Захід сонця |
 Ось такий він Петрос – там ми були днем раніше |
 Екологічний пункт |
 WC |
 За нами Говерла |
 Говерла |
 Карпати |
 Каміння при підйомі на Говерлу |
 Вова З. йде на посадку |
 Далеко Піп-Іван з руїнами обсерваторії |
 Заслужений відпочинок |
 Краєвид з Говерли |
 г. Брескул |
 Під Говерлою |
 Водоспад здалеку |
 Прут (ось такий він тут маленький і чистенький) |
 Чотири богатирі (зліва направо Вова О., Ваня, Вова З., Тарас) |
 Банк Аваль у Ворохті |
 Вовин ірокез |
 На вокзалі у Ворохті |
Отара овець.
З.І. Орієнтувались по карті(Східні Карпати – угорська карта) і компасу (в неділю помітили, що його загубили 
).
16.07.2008 12:37
Да, это было супер!!!
16.07.2008 20:36
кул
21.07.2008 17:37
Класно, що може бути краще наших Карпат !!!
21.07.2008 17:43
відео з овцами це модно)). все думав коли вони всі пройдуть), їх добре при безсонні лічити )))
21.07.2008 18:02
2 Ярослав: тільки запах від них мяко кажучи неприємний
21.07.2008 18:04
2 Wetall:
“Лучше гор могут быть только горы” – В. Висоцький
23.07.2008 13:53
[...] як і обіцяв тут викладаю панораму Карпат [...]
15.10.2008 01:21
Завтра с женой едем проверять ваш маршрут, только из квасов на Петрос пойдем, да и в Ясыня пешком вернемся. Только б погода не подвела.
Спасибо за информацию.
15.10.2008 08:59
2 kudevil
Удачі вам, коли повернетесь, напишіть як сходили.
15.10.2008 12:59
обов”язково.
27.10.2008 00:49
Не очень то сложилось до Говерлы дойти – с погодой не свезло. Вот результат здесь можно почитать http://trek.blox.ua/html.
27.10.2008 10:14
Мда, з погодою вам не повезло, проте є привід повернутися сюди наступного року.
27.10.2008 11:10
100%
01.08.2009 10:10
Вже трохи часу пройшло відтоді, гадаю з такими наплічниками, як я побачив на світлині, більше не ходите. То можна калікою стати в місті. ))) А там – то краще копнути згори же би сам сі котив! ))))
02.08.2009 12:42
Я свій порвав в тому поході – то купив собі інший – ходив уже десь разів 10 з цим наплічником – ніби проблем не було, а старий – то окрема історія.
28.09.2009 12:16
Дуже класно. А я теж ходив на Маківку, Яворину, Говерлу. Але на говерлі без пригод не вийшло). Я в 22.00 після тренувань по боксу поїхав на вокзал, взяв
квитки у Львові на 667 Ковель-Чернівці до І.Франківька 23.35-02.20, а далі на дизелі до Ворохти 03.35-06.25.
Далі на ниві за 120грн завіз нас вуйко з коломиї на говерлу. Сходження на Говерлу почали в суботу о 8.00 по біло-зеленому маршруту, о 10.00 зробили привал під вершиною, після чого вилізли на цю гору. О 16.00 вирішили злізти з гори до темряви, щоб було швидше обрали найкрутіший зхил (біло-блакитний),
почало швидко темніти, сонце зайшло за говерлу. Я намагався випередити гігантську тінь, але вона була швидшою. В лісі ми зробили привал, де перепочивши до 20.00 вирішили йти пішки до Ворохти. На вокзалі я був о 2.15.
Придбав квиток за 13грн та вирушив до Львова 2.25-9.05. Кінець.
28.09.2009 12:38
А я вчора вночі повернувся зі Шпиць. Сходили через Пожижевську на Заросляк. На Заросялку ні один водй автобуса не хотів нас взяти, та все таки по дорозі сіли в УАЗик і доїхали. Сьогодні-завтра напишу звіт, як то все було.
23.02.2011 19:08
Було цікаво почитати Ваш опис маршруту. Отримав багато цікавої інформації. Я з колегами плануємо влітку пройтись схожим маршрутом: Ясіня – Петрос – Лазещина. На Петросі був один раз (піднімався з Лазещини). На Говерлі був разів 5-6 вже збився з рахунку. Сам я з Чернівців.
23.02.2011 19:44
2 Любомир – це був один з перших моїх походів, зараз трохи смішно його читати, але як кажуть на помилках вчаться, потім із знайомим ходили і на Петрос з перемички, і спускались в Ясіню (є gps-трек, якщо потрібно).
Завтра напишу звіт про похід в цю неділю на Петрос з Квасів – при тій погоді, що було – то було трохи екстремально.
А я зараз живу постійно також у Чернівцях, напевно, ще й маємо спільних знайомих, знаю з турклубом Весло ходив у похід Віктор Василевський.
Так що маємо шанс зустрітись, може ще й в спільні походи підемо.
28.02.2011 11:07
GPS-трек це прикольна штука. Користувався деякий час автомобільним (інколи дає кумедні похибки). Пішохідним ще не доводилось користуватись, буде цікаво спробувати, якщо підемо десь разом. Швидше за все спільні знайомі у нас мають бути. Віктор Василевський якось мав йди з нашим Клубом на Мармароський Піп-Іван, але в останню мить передумав і не поїхав з нами. На велике здивування для нас ми зустріли його у с.Діловому у складі іншої групи.
Спільні походи це гарна ідея, я двома руками за. Я додам твою пошту до розсилки новин нашого клубу. Якщо буде набридати, ти можеш легко відписатись від розсилки прямо зі своєї пошти.
28.02.2011 11:10
Ок, домовились.