На вихідних не хотілось сидіти вдома і в четвер вирішували куди йти. Маршрут на Несамовите відпав через масове сходження за участю Ющенка і можливі проблеми з добиранням до Заросляка. Тоді виникла ідея спробувати піднятись втретє на Піп Іван.
В суботу о 6 годині ранку сідаємо на автобус Коломия-Верховина. В автобусі уже є 3 хлопці з рюкзаками. Між нами відбувається такий діалог:
(я) У Верховину ?
- так у Верховину
(я)а далі в Дземброню ?
- в Дземброню
(я)на Попа ?
- на Попа
(я) через Вухатий, чи через Смотрич
- ще не знаємо (ми також не вирішили, якою дорогою будемо підніматися, якою спускатись).
Підніматись будемо гуртом, а гуртом, як відомо, і батька легше бити. 
У Верховину приїжджаємо о 9:00. Чекати до 12:00 на автобус до Шибеного трохи довго і ми вирішуємо взяти бус до Дземброні. В саму Дземброню водій хотів 150 грн, домовились за 100 до повороту на Дземброню. Потім уже хотіли в саму Дземброню, але водій не встигав. О 10:15 виходимо, погода гарна – на небі ні хмаринки, тільки сонце припікає. О 11:00 повертаємо наліво, бачимо щит “Еколого-Пізнавальна стежка Дземброня – г. Піп Іван”. (Цією дорогою я ще не ходив. Попередні 2 рази – я ходив прямо селом, і стежка виходила потім на цю стежку біля входу в густий ліс), Сонце починає припікати ще сильніше і підніматись стає дедалі важче. Стрімкий підйом і палюче сонце остаточно мене добивають і я починаю відставати. Ще й перед нами півгодини їде УАЗ і смердить своїми вихлопними газами. Зупиняється перед перелазом, ми його обганяємо, він знову нас доганяє і знову ми дихаємо не чистим гірським, а повітрям від УАЗика. Доходимо до ферм, робимо привал (справжній, а то ми і так зупинялись через кожні 5-10 хвилин). УАЗик не може виїхати в горб, на якому вони мають зупинитись. Але водій впертий і десь за 4 разом ледве виїхав. Ура. Більше не будемо вдихати його вихлопи.
Трохи вище ферм дорога роздвоюється – направо на Вухатий, прямо – на Смотрич. Вирішуємо, що піднімаємось через Вухатий Камінь, а спускатись будемо через Смотрич. Зі сторони Смотрича на нас йде хмарка і швидко нас накриває. Починається гроза, ховаємось під деревом, хвилин 15 чекаємо, коли закінчиться дощ. Одягаємо дощовики і, як завжди, коли одягаєш дощовик – дощ закінчується. Заходимо у ліс – сонця нема, йти стає набагато легше. Швиденько доходимо до водоспаду, тут зупинилась на привал велика група – біля 15 чоловік. Група йде, зупиняємось ми, фоткаємо водоспад, фоткаємось самі, робимо перекус і вперед.
Підйом на Вухатий дається нам важкувато – сонце пече дуже сильно. Як тільки випадає нагода – ховаємось від сонця за камені. О 14:30 виходимо на вершину Вухатого. Ось тут закінчилась наша з Вовою мандрівка на Піп Іван минулого разу. По дорозі на Вухатий сталась цікава історія – одного з наших “нових” знайомих я впізнав – ми були знайомі ще років 15 назад – він приїжджав в село до бабусі, а я там раніше жив. Ніколи не думав, що можна так зустріти знайомого дитинства (але як кажуть – Земля тісна) Робимо швиденький перекус і вперед на Попа. Далі йти набагато легше, спочатку дорога йде вниз, потім плавно піднімається вгору. Півтора години ходьби з Вухатого і ми на вершині. Можна скинути рюкзаки і відпочити. Ура, за третім разом ми підкорили цю вершину. Ззовні споруда виглядає гарно, але всередині обсерваторії дуже брудно, дерев’яне перекриття обвалилось. З вершини Попа відкривається чудовий краєвид, вдалині видно Говерлу і Петрос.
О 17:10 починаємо спуск вниз. Йдеться назад легше і швидше. Доходимо до розвилки Вухатий Камінь-Смотрич. Трошки правіше Смотрича висять чорні грозові хмари. Хлопці думають, щоб повертатись через Вухатий, я наполягаю на Смотричі. Йдемо через Смотрич. О 18:40 виходимо на Смотрич, фотографуємось, ми з Вовою інсценізуємо кадр з Титаніку . Смотрич за своєю красою нічим не поступається Вухатому Каменю. Спускаємось вниз, грозові хмари нас обходять стороною. Спускаючись зі Смотрича, я знову відстаю (але не через втому, а через бажання сфотографувати кожен камінь). Справа від стежки видно красиві скелі. Як на мене (це не тільки моя думка, а всіх, хто спускався) – спуск зі Смотрича набагато складніший, ніж з Вухатого – спуск стрімкий, глина їде з під ніг (мене виручають трекінгові палиці). Якщо би тут був дощ – прийшлось би всім несолодко. Зайшовши в ліс ми уже розслабились – півгодини їли чорниці, йшли повільно. Біля 21:00 прийшли на місце ночівлі – велика галявина вище ферм, під лісом. Далі стандартний розклад – розкладання наметів, розпалювання вогнища, вечеря, посиденьки біля вогню.
Рано погода дуже зіпсувалась. Зі сторони Попа на нас йшли чорні хмари, був вітер (якщо внизу був сильний вітер, то можна тільки уявити, який вітер був на хребті), крапав трохи дощик.
Так як лягли пізно (біля 2 години), то наступного дня не йшли на автобус Буркут-Коломия, а вийшли о 9:40 з надією, що пішки до самої Верховини йти не будемо, а по дорозі щось нас підбере. Так пройшли до повороту на Дземброню. Почався дощ, проте довго не йшов – хвилин 20 не більше. Дійшли до Бистреця. У Бистреці нас догнав УАЗик, на водія якого ми були злі днем раніше (той самий, який їхав на Попа і забруднював повітря). Водій УАЗика взяв до себе на борт Андрія, в якого боліла стопа, Богдана і всі наші рюкзаки на багажник. Далі уже йшлось набагато легше. Проте довго йти не довелось, Через 40 хвилин нас підібрав вантажний мікроавтобус Мерседес. В бусику було дууже брудно, багато порохів, але як сказав нам водій: “краще х.йово їхати, ніж гонорово йти”. Так він нас довіз до Ільців, де нас чекали Андрій і Богдан. Гроші брати відмовився, пояснивши це тим, що сам знає, що таке туристи і як ходити добре з рюкзаком.
З Ільців йдемо пішки у Верховину, не доходячи хвилин 20 до автовокзалу нас трьох (2 Андріїв і мене) підвозить родич другого Андрія. Чекаємо на автовокзалі на Вову, Діму і Юру.
Вова і Діма їдуть першими автобусом Ворохта-Городенка до Снятина. Андрій і Юра після них у Франківськ (потім їм до Львова), а інший Андрій і я сідаємо на франківський автобус, що їде через Коломию. Нарешті, я таки піднявся на Попа, та ще не просто піднявся, а зустрів старого знайомого і знайшов ще 4 нових.
 На старті |
 Вершини Смотрича |
 Важко піднімаюсь на фоні Дземброні |
 Дощик |
 Дзембронський водоспад |
 Дзембронський водоспад |
 Підйом на Вухатий Камінь |
 Замучені життям |
 Вухатий Камінь |
 Погляд в далечінь |
 Каміння на Вухатому |
 Піп Іван |
 Вова і я |
 Останні кроки |
 Обсерваторія |
 Обсерваторія – вид згори |
 Справа – Говерла, зліва – Петрос |
 У вікні |
 Цегла, з якої збудована обсерваторія |
 На обсерваторії |
 |
 Обійми |
 Поцілунок |
 Прощальний погляд |
 На Смотричі |
 Титанік на Смотричі |
 3 богатирі |
 Печера |
 Каміння на Смотричі |
 Каміння на Смотричі |
 Спуск вниз |
 Скелі Смотрича |
 Скелі Смотрича |
 Каміння |
 Камінь на задньому плані нагадує голову гладіатора |
 Приготування вечері |
UPD.
Фото від львівських знайомих
 Фото на вершині |
 Фото на вершині |
 Дівчата штовхають УАЗик |
 Наші намети |
Чорногора. День перший. Дземброня – Смотрич – Піп Іван
Чорногірським хребтом – день 1
Чорногора. День другий. Піп Іван – Бребенескул &#...
Піп Іван Чорногірський – невдала спроба №2
Піп Іван Чорногірський – невдала спроба
Дземброня – Вухатий камінь – Дземброня
Шибене – Ясіня. День перший.
Панорами Чорногори
Вороненка – Кукул – Завоєля
29.07.2009 23:43
Класна подорож, заздрю … мені так і невдалось піднятись на Попа ((
30.07.2009 06:29
готовся на вторую серию
а через Смотрич мы када шли в туман и дождик, то ехали с него на жопе
30.07.2009 12:48
Нічого Віталік, у тебе все ще попереду.
Готуюсь Вова на другу серію – з Попа до Петроса.
31.07.2009 12:57
так, було суперово. спека добивала спочатку. мені на Вухатому вже було легше.
Тарас, невелика поправка: до снятина ми їхали з Дімоном.
п.с. скинь мені будь ласка вконтакт ссилку на відео того кумедного чувака, який йшов на Попа
31.07.2009 13:04
Точно, то я помилився, уже поправив.
31.07.2009 14:19
Класно описано і фотки прикольні, можна ше було згадати про те як дівчата той “бобік” штовхали, десь ше й фотографія є у Юри)))) Недаремно ж вони нас підібрали, ми ж їм допомогли, хоч і не зразу)
Виявляється блог прикольна штука, може то й собі зробити, хоч навряд шоб так добре вийшло як в тебе…
31.07.2009 14:55
Забув написати, а фото зараз закидаю, я ж забув про ваші фотки – там є одна колективна наша фотка – де ми всі на вершині.
02.08.2009 17:29
Я б радив обов’язково знайти час і пройти по всьому Чорногорському хребту. По часу при бажанні можна вкластись в 3 дні – і воно того справді варте.
Щодо описаного походу – дарма ви всі тягнули рюкзаки з собою вверх до обсерваторії. Простіше було завбачливо заховати їх в десь в районі майбутньої ночівлі, а з собою взяти лише дощовики та кілька бутербродів
До речі, Тарас, це тебе не Юра з Макс Маркетинг заразив цікавістю ходити в гори?
02.08.2009 18:07
В кінці серпня-початку вересня планується маршрут Піп Іван – Петрос.
На рахунок того, що ми тягнули наплічники – ми не знали остаточно де будемо ночувати, як вийде з часом. А на Вухатому не хотіли залишати, бо думали (так і вийшло) повертатись через Смотрич.
Гори мене цікавили ще давно, але дуже часто були перепони – то не було з ким йти, то не було часу, то ще щось. А в Юри часто питаю маршрут по якому йти.
P.S. А ми знайомі ?
02.08.2009 19:00
«ми не знали остаточно де будемо ночувати» – ну, якщо ви точно знали, що по хребту не йдете, то ночівля в будь-якому випадку повинна була бути нижче лінії Смотрич – Вухатий Камінь (там в принципі одна велика поляна для стоянки). Але це таке.. Кожен ходить так, як йому до смаку. Просто я, якщо є така можливість, намагаюсь скоротити час перебування рюкзака на плечах до мінімуму
Ми спілкувались 2-3 рази, коли ти приїжджав в офіс одного колоритного німця 
Я там теж працював. Мене Андрій звати.
«А ми знайомі ?» – ну, це як подивитись
02.08.2009 19:24
Ще був варіант ночівлі біля Смотрича, якщо б не встигли (не надіялись на хорошу погоду).
На рахунок перебування наплічника на плечах – нормально, більше сонце нас турбувало, ніж вага наплічника.
На рахунок роботи – я напевно здогадуюсь, хто ти, точно не можу бути впевненим – бо через той офіс пройшло дуже багато людей.