Продовжую розповідь про наш похід на найвищу вершину Горган Сивулю. Тут перша частина розповіді. Ранок почався стандартно – будильник в 6 чи в 7 ранку, через півгодини після будильника я виліз з намету. Далі стандартний сніданок – мюслі (пластівці) із згущеним молоком і вперед. О 9:15 ми вийшли на маршрут. За 10 хвилин дійшли до урвища Пекло, спустились з Женею вниз по стрімкому спуску (бачили там сліди життєдіяльності коров – цікаво, як вони можуть туди спускатись чи підніматись). Тут стався один прикол – почав у телефоні дзвеніти будильник, а телефон я забув у наметі, а його спакував далеко у рюкзак. Цей дзвоник супроводжував нас ще на протязі години кожні 10 хвилин.
Тут ми могли піти двома шляхами – через полонину Негрова, або через гору Тавпиш і хребет Тавпіширка. Ми ще вдома вирішили що будемо йти через хребет Тавпіширка.
Зранку виглянуло гарне сонечко, проте через годину воно уже заховалось за хмари і більше цього дня не показувалось нам. Починається дощик. Йдемо спочатку лісом, потім просіками (у лісі обходимо завал з десятка дерев – як їх тут повалило хз). О 10:45 виходимо на дорогу, яка складається з суцільного болота і ще й до того йде вертикально вгору, йдемо дорогою в лісі, дорогу уже приємніша, хоча болота багато. Доходимо до розвилки – йде дорого прямо і наліво, дивлячись на трек (який був скачаний з karpaty.com.ua) я сказав йти вліво, а насправді вліво – це траверс, а прямо – набір висоти на г. Тавпиш. Через 30 хвилин походу ми бачимо г. Тавпиш і хребет Тавпіширка і тут нам потрібно йти невелику ділянку вгору.
Один з учасників нашого походу піддає мій маршрут жорсткій критиці (мол я такий поганий – маючи карту і навігатор, завів їх кудись, чуть не заблукали і т.д і т.п.). Насправді по довжині стежка траверсу на 500 м довша ніж пряма і максимум що ми втратили – 15 хв часу (а, можливо, і менше). Єдиною помилкою, що я допустив – це на роздоріжжі я полінувався витягнути карту з клапана (та і дощик йшов, не хотілось щоб вона намокла – треба купити однозначно чохол для карти і завжди носити при собі), а на карті чітко видно обидві дороги.
Виходимо на г. Тавпиш і йдемо просікою рівно, а потім вниз. Вниз – це не до добра, бо завжди після цього треба буде підніматись вгору. Так і є, скоро ми бачимо перед собою вертикальний підйом по каменюках (шкода, що нема фотографії, бо погода була дощова і фотоапарат був далеко у рюкзаку). І що найцікавіше ми в тумані і не бачимо, коли він закінчиться, а таке враження, що він не закінчиться ніколи. 
На рисунку профіля висот в районі 30 км видно вертикальні спуск і підйом. А далі по хребту Тавпіширка спочатку рівно, а потім тільки вниз.
О 13:12 на хребті бачимо роздоріжжя, направо – стежка на перевал Легіонів (туди треба обов’язково буде піти іншим разом), а ми йдемо прямо. О 13:28 непомітно проходимо вершину на хребті Тавпіширка (1499 м). Далі по хребту, потім лісом вниз, нічого особливого. Десь на висоті 1200 м знаходимо ожини (дуже смачні і дуже великі). Далі йдемо в село, останній кілометр зрізаємо через людські городи. Йдемо на автобус, що відправляється звідси о 17:20, але місцева жінка каже, що сьогодні неділя і не буде такого автобуса. О 16:08 добігаємо (по дорозі нам сказали, що автобус уже відправляється) на автостанцію, але автобус повністю забитий, а нам з нашими рюкзаками і тим більше місця нема.
А далі триває ціла епопея з добиранням. Вирішуємо брати таксі до Надвірної, крім нас ще двоє хочуть до Надвірної, дзвонять у Надвірну, бусів нема, а легкова нам явно не підходить. Місцевий пяничка пропонує послуги посередника і машину, яка за 150 грн нас відвезе у Надвірну. Вова і Ваня шукають в селі людей, які готові нас відвезти, не знаходять. Аж у місцевому ресторані-забігайлівці власник викликає таксі з Надвірної. Правда приїхав не бус, а Dacia Logan MCV. Рюкзаки спокійно поміщаються в багажник, а ми четверо на задньому сидінні так собі. Доїжджаємо в Надвірну, звідти їдемо цим же таксі в Коломию, бо маршрутка буде їхати тільки о 8 годині. Я виходжу біля хати, щоб залишити деякі речі у батьків, а деякі взяти, хлопці поїхали на вокзал, а приміський поїзд відправляється через 10 хв. Я їду з дому, встигаю забігти в останній вагон, коли поїзд рушає і двері напіввідкриті. Ну а далі – стандартне закінчення походу – доїдання шоколадок, гра в карти, згадування цікавих моментів.
Другого дня пройшли 19.1 км + 23 км першого дня = 42.1 км за 2 дні.
GPS-трек з походу на Сивулю (трек мій, точки взяті з проекту “Блуд”). Де точка 499 – там стежки розходяться – можна йти прямо вгору, а можна вліво (я про це писав в тексті). Також ще одне – траверс Малої Сивулі – перші 300 метрів – не по стежці, потрібно йти по стежці підйому, а потім від неї буде поворот вправо.
Фото з другого дня
 Г.Негрова (я так думаю) |
 Г.Негрова (я так думаю) |
 Урвище Пекло |
 Десь в районі Довбушанки |
 Урвище Пекло |
 Урвище Пекло |
 Мухомор |
 Повалені дерева |
 От туди нам йти – вгору по болоті |
 Горррри |
 Горррри |
 Маршрут другого дня |
 Профіль висот (1 день + 2 день) |
01.10.2010 16:28
мля, тот !”№;?:%; подъем по камням на хребте Тапиширка )) а еще видели глухаря там же )
01.10.2010 16:41
Точно забув написати, що бачили велику птаху, Вова ідентифікував його як глухаря.
31.10.2011 14:29
А підкажіть, будь ласка, якою програмою ви користувалися для побудови профілю висот.
31.10.2011 16:24
В MapSource є така можливість – на треку натиснути властивості, а потім буде кнопка профіль висот.
01.11.2011 08:05
Дякую! ))
09.06.2014 22:53
[...] йти з Бистриці на Довбушанку (тобто продовжити минулорічний похід, який закінчили в Бистриці). Їхали в п’ятницю (29 [...]