yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Під час походу Мармаросами познайомився з Віталіком, який через тиждень після походу запропонував піти на Протяте каміння. Але не просто піти, а полазити по скелях (систему, карабіни, мотузку він із знайомим мав). Я ще давно полазити по скелях, а тепер ця нагода випала, тож я погодився.Отже 1 серпня зранку я виїхав з Чернівців, перед цим була ще епопея з пошуком намету (мій був в Коломиї), в результаті передавали автобусом намет, де в Рожнові Віталік його забрав. Зустрілись у Вижниці, взяли там таксі і поїхали на перевал Німчич. З перевалу бадьорим кроком вирушили до Протятого каміння. По дорозі нас застав дощ, проте маленький, але там, куди ми йшли були чорні хмари і небо розривали блискавки. Але сьогодні нам повезло і ми сухі дійшли до Соколиного ока (одна зі скель у цьому масиві).

Швиденько назбирали дров, набрали води, розклали великий камень як стріха захищав нас від води) і полізли на “Бабу” – саме так названий один з каменів (через те, що на ньому хтось нарисував вугіллям голу жінку). Мені і Саші (а ми вперше лазили) показали техніку спуску дюльфером і ми спустились “з Баби”. Далі пішов дощ і ми сиділи більше 3 годин біля вогню (великий камінь захищав нас і вогонь від дощу), Саша грав гарно на гітарі співали пісні. Ближче до вечора дощ зупинився і ми полізли спуститись з брови Соколиного ока. Тут, висота вже явно не та, що “на Бабі” – з верху до низу, вийшло в районі 57 м, ми наміряли мотузкою. Поки останнім спускався Макс, уже і темно стало, зібрали всі мотузки і пішли вниз.

Біля вогню посмажили сосиски, випили по 100 грам (а як каже Роман Чайка, як зберуться українці і вип’ють – то або співають, або про політику говорять), поспівали українських пісень, організували міні-групу: Саша професійно грає на гітарі, а всі решта використовуючи підручні інструменти – Віталік грав на ударних (палички – шампури, барабани – пляшка, стаканчики, казанок, горня і т.д), йому акомпанував Макс (сокирою по дереві), а у мене були маракаси (ПЕТ-пляшка, в яку насипано трошки гречки) . Нашу музику певно чули того вечора всі Розтоки . Коли надоїло грати на музичних інструментах – пограли в гру “Є контакт” і полягали спати біля 2 години ночі.

Наступного дня швидко прокинулись, запалили вогонь, трішки поїли і вгору. В 9 годині ми вже були на Соколиному оці. Спускаємось не з брови, а з самого верху. Здається, що звідти відстань до землі більша, ніж з брови, але насправіді ні – біля 50 м, але звідси спочатку вертикально по стіні, а потім і взагалі просто в повітрі, а з брови кут спуску гостріший. Першим йду я, Макс страхує, мотузка, страховка – все в порядку, я пішов.

Спуск вертикальний, потихенько спускаюсь і раптом мотузка слабшає, страховка не тримає – мене кидає в сторону, в голові тільки одне – обірвалась мотузка – але не падаю, а “лечу” в сторону. Пролетівши 2-3 м, розвернувся спиною до скелі і зупиняюсь спиною на плоскому камені. Не вдарився зовсім, але вражень за ті 2 секунди набрався багато, вже і пропало бажання спускатись вниз. А сталось ось що – мотузка просто зсунулась з каменя в сторону і мене маятником кинуло в ту ж сторону. Посидів на камені біля хвилини, прийшов в себе, переборов свій страх і почав спускатись далі. Спускаюсь вниз, а через 5 метрів скеля закінчується і починається “пустота”. Перше питання – що робити (його, напевно, задають всі, хто тут спускається перший раз), а треба ослабити мотузку у вісімці (така штука для блокування мотузки при спуску) і спускатись вниз. Коли потрібно зупинитись, треба руку відвести назад. Посередині спуску трохи повисів у повітрі (найбільше сподобалось спускатись вертикально без опори), а потім вниз до скелі і далі уже стрибками впираючись в скелю вниз. Таким чином, спустились всі хлопці (пригод ніяких ні з ким не було). Потім ще полізли в печеру (спочатку зі страховкою ), а виявилось що це просто наскрізна діра в скелі.

А потім було найцікавіше (для мене) – ми почали лазити вгору. Макс ( найдосвідченіший учасник) закріпив мотузку через 2 карабін на двох гаках і ми полізли вгору. Лазили ми на простих маршрутах, але все одно було цікаво. Було щось типу лазіння у печері – розщілина (з болотом), куди поміщається півтіла, а півтіла в повітрі і потрібно підтягуватись всім тілом і відштовхуватись ногами. Потім закріпили мотузку на іншій стороні скелі – набагато вище, ніж перший раз, але туди так ніхто і не доліз. Пізніше зрозуміли, що цього робити було не варто, бо ми втратили багато часу і в авральному порядку збирались назад.
А добирались ми назад довго і нудно. На перевал Німчич за нами приїхало таксі (яке хлопці викликали через своїх знайомих півгодини), потім з Вижниці пішки через Кути до повороту на Косів. Макс залишився у Вижниці, Віталік поїхав в сторону Рожнова. Саша і я тут зупинили попутне таксі і доїхали до Косова, де я зрозумів, що автобусів в Коломию вже не буде. Постояв більше години під табличкою Вербовець, зателефонував додому і за мною приїхали (зі всіх машин, що проїжджали ні одна не зупинилась).

Нижче деякі фото (гарних фото, як ми лазимо нема – бо мали тільку одну мотузку і фотографували з землі, а було би краще, якби фотографували з одного рівня). Фото саламандри не моє (Саша фоткав)

Соколине око	Наші намети	Дерево росте просто на камені	Захід сонця
Намети		Перший пішов
Соколине око	Протяте каміння	Саламандра	Саламандра

Теги: гори, Карпати, Німчич, Протяте каміння, скелелазіння

• Протяте каміння
• Хребтом Пішконею: Синевир – г.Гропа – г.Нег...
• Вороненка – Кукул – Завоєля
• Заросляк – полонина Маришевська – Шпиці ...
• Коло вічності Українських Карпат
• Пенсіонерсько-дитячий похід на Рокиту
• Прогулянка під Хом’як
• Півдня в Румунії
• Красник – хребет Кострич – Кривопілля