yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Ще в листопаді 2011 року одних вихідних зовсім не хотілось сидіти дома, а йти в похід з ночівлею не було з ким, та і погоду в районі Чорногори, Горган передавали дощову, то вирішив з’їздити в Усть-Путилу подивитись на водоспад, Закам’янілу багачку (цього літа був я там – але в дуже погану погоду ). Підбив на цю справу мою Валю і Вована з Лесею (з умовою, щоб не дуже далеко йти). Отже, виїхали в суботу о 7:55 з Чернівців мікроавтобусом Чернівці – Путила. Крім цієї маршрутки на вокзалі стояв ще автобус в Путилу, який виїжджав о 9:00 (далі цей автобус відіграє ключову роль ). Не доїжджаючи кілометрів 10 до Вашківців автобус зупинився і завестись більше не зміг. Водій заспокоював всіх – все нормально, скоро поїдемо. Так непомітно пройшла година. половина людей пересіла на автобуси до Вашківців і Вижниці, а ми все чекали. Водій обіцяв, що з хвилини на хвилину приїде автобус з Чернівців і ми на нього пересядемо. Таки дочекались пересіли на той автобус, який стояв на автостанції у Чернівцях. Але пригоди на цьому не закінчились.

Автобус, як би сказав Кузьма, був з часів підписання угоди Молотова-Ріббентропа. Задні сидіння взагалі були шикарні – стояли на пеньках. Автобус потихеньку доїхав до Вижниці -сюди особливих вражень від їзди не було, а от після Вижниці почалися. В районі Великого Рожена в салоні автобуса утворився туман – через діри автобуса набилось повно пилюки всередину, так що було важко дихати. Але це тільки початок. Далі водій включив пічку і наше сидіння нагрілось до такої температури, що всидіти на ньому було важко, а потім до цього ще і додався сморід плавленої пластмаси. На наші репліки, що там щось горить водій відповів – все ок (не перший раз йому це чути), зараз перестане. Дійсно, хвилин через 10 сидіння вже так не пекло і противного смороду не було (або ми вже звикли до нього). Далі почались дороги (якщо можна їх так назвати), які відремонтовані (також важко тут вжити це слово) після повені 2008 року. Їхали ми довго і нудно, на деяких ділянках навігатор показував не більше 30 км/год.

Чим вище в гори, тим більше снігу було біля дороги, Черемош в деяких місцях був повністю скований льодом, в той час як у Чернівцях тоді (та і зараз) і близько снігу не було. О 13:20 (я планував, що приїдемо о 11:00 – 11:30) приїхали в Усть-Путилу. При виході з автобуса я глянув на термометр і побачив, що там була неймовірна цифра – 27 °C – в старих автобусах пічка працює в 2 режимах – вкл і викл. А далі все по плану – вийшли, подивились на Закам’янілу Багачку і замерзлий водоспад Кізя. По дорозі пострибали на льоді річки, покидались сніжками, повисіли на тросах (від колишнього моста) над річкою, дійшли до Біскова і назад.

Прийшлось швидко повертатись, бо ми не знали, чи буде автобус о 18:30 (це той, яким ми їхали сюди і він поламався) і ми йшли на автобус на 17:30. Знову довго їхали тими “дорогами”, хоча автобус був вже кращим за свого попередника. У Вижниці прямо з-під нашого носа (ми навіть не встигли з автобуса вийти) поїхав автобус у Чернівці (за розкладом він мав відправитись на 3 хвилини пізніше) і нам прийшлось чекати 40 хвилин на наступний. За той час перекусили в столовій на автостанції, дочекались нашого автобуса і успішно доїхали в Чернівці.

Закам’яніла багачка	Двоголова корова	Вирубка	Скеля
Річка	Подихи зими	Подихи зими	Акробат
Скеля	Дорога додому	Водоспад Кізя	Дорога додому

Теги: водоспад, Закам'яніла багачка, зима, Усть-Путила

• Прогулянка під Хом’як
• Зимові водоспади – Джуринський і Дівочі сльози
• Урочище Тернишори