yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Ранок третього дня в Чехії (як завжди у походах з Вітею і Віталіком) почався не дуже рано – десь біля 9 години (ну не вміємо ми отак зранку просипатись як ці чехи). Якраз встигли на сніданок (хоча були одними з останніх). Сьогодні нам треба спішити, так як сьогодні індивідуальна жіноча гонка в Нове Место. Отже після сніданку йдемо назад в кімнату, беремо необхідні речі (в список необхідних речей, звичайно, що попадають вудочки.) і виходимо з готелю. Шукаючи, де купити їзденки (квитки) проходимо 2 зупинки, а автомата нема. Знаходимо магазин, в якому Олег купує кожному по 4 їзденки. Їдемо в центр. Я пропоную більше пройтись пішки, але хлопцям цікавіше їздити трамваями. Пересідаємо на інший трамвай, потім ще одним повертаємось назад і т.д. Спочатку я злився (бо нічого не побачимо з тих трамваїв), а потім вже сам запропонував, а чого йдемо пішки – сідаємо на трамвай (якщо не можна процес зупинити, треба його очолити). Слава Богу, що закінчується термін дії їзденки і далі ми йдемо пішки.

Вид з готелю

Брно

Трамвай

Трамвай

Церква

Церква

Брно

Гарний будинок

Собор св. Петра і Павла

Собор св. Петра і Павла

Йдемо в сторону собору святих Петра і Павла. Собор нічим не гірший від собору святого Віта (тільки не такий помпезний). Заходимо всередину – там дуже гарно, позаду вражає своєю могутністю орган (шкода, що там не можна фотографувати). Вийшовши з собору бачимо оголошення, що можна піднятись на вежу собору. Я активно агітую піднятись туди, хлопці погоджуються. Вхід на вежу коштує всього-на-всього 35 КЦ (14 гривень). Піднімаємось нагору спіралеподібними вузькими сходами. Було би це в Празі – тут би були страшенні черги, а так – крім нас нікого нема (коли ми спускались вниз, ще 2 відвідувачів були).

Будинок

Собор св. Петра і Павла

Фрагмент собору св. Петра і Павла

Фрагмент собору св. Петра і Павла

Вид на Брно з собору

Фрагмент собору св. Петра і Павла

Вид на Брно з собору

У вежі собору

Вид на Брно з собору

Трамвай (тільт-шифт на прохання трудящих)

Вид з Собору на Брно

Вид на Брно з собору

Вид на Брно з собору

Сходами вниз

Сходами вниз

Герб

Вид на Брно з собору

Піднявшись на рівень приблизно 6 поверху, можна спостерігати панораму міста Брно. Майданчик для огляду дуже маленький, троє людей поміщається з трудом (цікаво, якби це було в Празі). Переходимо на протилежну сторону собору і дивимось на Брно з іншої сторони. Тільки коли піднялись сюди я побачив над головою якийсь величезний дивний круглий предмет, подумав, якийсь специфічний ліфт, чи що таке. Коли переходили з однієї вежі на іншу, ми відчули на собі вплив того предмету – добре, що була тільки 12:15 і дзвін бив всього один раз. А якщо б ми прийшли на 15 хвилин швидше – то відчули би сильніше.

Внизу ми ще зайшли на експозицію (це також входило в ті 35 КЦ) різних предметів, що зв’язані з собором, або знайдені під час розкопок – золоті убори священиків, стародавні Євангелія і т.д (фотографувати там також було заборонено).

Костел св. Якуба

Divadlo (театр)

Біля Дівадла

Центральна площа Брно

Далі Олег з Вітею пішли у кав’ярню (чи цукерню), а я і пити (їсти) нічого не хотів, та і не хотів втрачати часу – пішов пройтись центром міста. Домовились зустрітись через півгодини на цьому ж місці. Я обійшов собор з іншого боку, погуляв центром і рівно через півгодини був на місці. Хлопців не було – вони вийшли з кав’ярні через 30 секунд. Що таке 30 секунд ми тоді навіть не думали, а вже ввечері ми двічі будемо згадувати 30 секунд. І наступного дня у нас буде шанс знову згадати 30 секунд. Але про все по порядку.

Будинок

Будинок

Вірш

Ще один трамвай

Собор

Трамвай

Собор

Собор св. Петра і Павла

Трамвай

Арка

Центральна площа Брно

Чортяка

Такий собі покемон

Герб

Тигр

Бюст

Двері з “покемонами”

Бюст у профіль

Тигр	Ще один герб

Готель (не наш)

О 14:20 поїзд в Ждяр. Вітю (як менеджера по квитках, вокзалах і поїздах) відправляємо купувати квитки у Ждяр. Вітя бере zpatecni квитки (тобто в обидві сторони). Квитки коштують 532 КЦ (з кожного приблизно по 68 гривень). Йдемо вниз, стоїмо перед табло, на якому змінюються рейси поїздів, які відправляються і чекаємо свого рейсу. З боку ми нагадували представників племені Мумбо-Юмбо, які зачаровано дивляться на дзеркальце. Дочекались свого рихлика, так у Чехії називається швидкий поїзд (взагалі-то багато смішних слів у чеській мові: cerstvy – свіжий, pozor – увага). Вітя так розшифрував букву R біля номера поїзда.

В поїзді зайняли закрите 6-місне купе, до нас підсіла ще одна жінка з дитиною. У Чехії (та і Словаччині також) всі люди чемно питають, чи місце вільне, чи зайняте. 70 хвилин і відстань у 80 км подолана. Дорогою відкриваються гарні пейзажі, на полях видно косуль.

Зі Ждяру в Нове Место можна їхати 2 способами: приміським поїздом або шатлом. Вирішили скористатись шатлом (ми читали про деякі проблеми з шатлом на biathlon.com.ua але не звернули особливої уваги на це). Оглянувшись навколо, ми побачили людей, які також їдуть на біатлон (так ми вирішили за одягом тих, хто там стояв). Через 10 хвилин приїхав шатл, всі люди кинулись туди і ми вже не помістились. Одразу за цим шатлом приїхав ще один, ми сіли в цей і поїхали. Зі Ждяра над Сазавою в Нове Место на Мораве всього 11 км, але їхали ми довго – 25 хвилин, бо шатл часто зупинявся і забирав людей.

І ось ми у Новому Месті. Натовпи вболівальників з усіх боків йдуть в сторону стадіону. Слідуючи стадному інстинкту йдемо за ними. Дуже багато німців, норвежців, словаків, росіян, ну і, звичайно, що чехів. Самоідентифікуємось, тобто витягуємо прапори і чіпляємо їх на вудочки. Один прапор звичайний (1350мм х 950 мм), другий гігантський (його пошила сестра Віті за вказаними нами розмірами – 2700мм х 1900мм). Цей прапор одним з найбільших на стадіоні, яким розмахували.

З нашим гігантським прапором

З нашим гігантським прапором

Наш прапор

При вході перевірили наші квитки (як завжди у нас квитки на форматі А4). Наступний блокпост перевіряв рюкзаки і вилучив у нас пляшку з мінеральною водою. Але вода не дісталась ворогу, Вітя тут же знищив залишки води. По дорозі на стадіон, проходимо повз трас. І от я бачу великого і могутнього Бйорндалена, який тренується. Все, завдання мінімум виконано, можна і додому їхати.
Так як прийшли ми відносно пізно (за годину до початку гонки), то вільних місць на трибуні було мало. Прийшлось стояти з самого краю трибуни. Одразу після початку гонки до нас підійшла стара німка і попросила відійти в сторону, бо з верхніх трибун не видно нічого через наш прапор. Прийшлось стояти в проході (це ще на краще вийшло, бо там ніхто не заважав), волонтери дозволили нам стати туди.

Стадіон

На стадіоні

Підготовка до гонки

Стадіон

Український прапор (фан-клубу Дериземлі)

Підготовка

Олена Підгрушна

Стадіон

Стадіон

Колоритний норвежець

По телевізору стадіон виглядає зовсім не так, як насправді. Перед початком дійства оголошують спортсменів (з їхніми досягненнями), звучить музика, уболівальники веселяться. І ось наступає момент старту, понеслось.

Взагалі-то спостерігати за індивідуальною гонкою на стадіоні справа дуже складна, особливо коли стартувала половина учасників – у декого перша стрільба, у декого друга, дехто вже на останню приїхав. А ще важко знайти на якій установці стріляє наша спортсменка і спостерігати за нею. Також ми з Вітею помітили, що мішені не блимають червоним кольором при промаху (як по телевізору) .

Перша стрільба – Валя Семеренко робить промах, ех як недобре все починається, але на наступних стрільбах Валя виправляється і проходить чисто. Ура, як для індивідуалки гарний результат. На фініші дуже довгий час Валі нема рівних – вона тримається на першому місці, але ще не фінішували такі зубри, як Бергерова, Зайцевова, Хенкельова. Саме так (ще й з наголосом на останній склад) оголошував прізвища чеський коментатор. Це виглядало дуже смішно і ми думали, що це у коментатора такий стиль, але коли побачили наступного дня в газеті Tura Bergerova, то прозріли.

Стадіон

Підготовка

Стадіон

Старт Валі Семеренко

Старт Кайси Маккаряйнен

Старт Олени Підгрушної

Кайса Маккаряйнен – 2 промахи на першій стрільбі, це добре, Ольга Зайцева – аналогічно, нашій радості нема меж.

Наступною з наших дівчат їде Олена Підгрушна – по одному промаху на кожному з вогневих рубежів і шансів на медаль нема.

47 номер у Габріели Соукалової. Хід дуже добрий, на 2 стрільбах чисто, якщо так піде і далі, то вона бути швидшою за Валю. Увесь стадіон підтримає Габріелу, а я і Вітя бажаємо їй промаху. На 3 стрільбі є промах, ми з Вітею тихенько радіємо (голосно не можна, а то ще поб’ють). 4 стрільба – ще 1 промах, увесь стадіон мовчить, Вітя не витримує натиску емоцій: “уеей”. Ми нічого не маємо проти Соукалової (гарна дівчина, гарно співає), але наші сьогодні мають бути на п’єдесталі.

№ 58 – Віта Семеренко. Віта йде дуже гарно, але останній постріл на останній стрільбі виявився невлучним. Віта приїжджає на фініш другою після своєї сестрички. Оце буде гарно, якщо б все так закінчилось, але на трасі ще БергерОва. Через 2 хвилини після Віти на стрільбу приїжджає Тура. Жодного промаху, все з першим місцем зрозуміло. Ще надіємось, що Валя і Віта будуть вдвох будуть на п’єдесталі.

Після Тури Анастасія Кузьміна. І хоча вона має 2 промахи – вона зуміла вклинитись між Валею і Вітою (не бути сестрам Семеренко вдвох з медалями). Хоча, друге і четверте місце це також непогано. Непогано, якби не Андреа Хенкель, яка з чистою стрільбою випереджує обох сестер і займає друге місце.

Фініш Мірі Гесснер

Все, гонка закінчилась, До нас підходить чоловік з Київської області вітає нас, йдемо дивитись на церемонію нагородження. Тут зібрались норвежці, німці, українці і …. росіяни, які постійно кричать “Рассєя”. Ну нема нікого з Рассєї на п’єдесталі, чого репетувати.

Фініш Юлії Джими

Стадіон

Стадіон

Нагородження

Святкування

Святкування

Гігантська крутилка (не знаю, як воно називається)

Нагородження

Нагородження

Святкування

Норвежці

Українці

Церемонія закінчилась, у нас 50 хвилин до поїзду. Вибігаємо із стадіону і біжимо до шатлів. Спочатку Олег йде на першому місці, я з Вітею позаду, ближче до шатлів ми доганяємо Олега. Перший шатл не їде в Zdar Nadrazi (вокзал у Ждярі). Олег підходить до наступного – цей їде, куди нам треба. 40 хвилин, часу достатньо, квитки купувати не треба. На одній з зупинок Вітя з Олегом говорять мені “Nadrazi”. Виходимо. А тут сюрприз – це не вокзал, а зимовий стадіон, який ззовні дуже подібний на вокзал.
Одразу постає одне з вічних питань “Що робити ?” (на питання “Хто винен” відповідь ми знали – всі троє ). До поїзда ще 30 хвилин. До вокзалу навігатор показує 1.7 км. Тобто цю відстань можна пройти не сильно напрягаючись. Але ми довго чухаємось. Вирішуємо чекати наступного шатла (вони ходять з періодом в 15 хв). Приїжджає шатл – ми втрьох забігаємо, водій виганяє нас. Ми показуємо наші квитки на біатлон і говоримо “Zdar nadrazi, nadrazi Zdar”. Водій хитає головою. Виходимо з шатла. Що робити ? Бігти. 13 хв і 1.7 км. Але ми з Вітею сильні (тут анекдот про сильну ворону). Вітя біжить перший (Вітя КМС по спортивному орієнтуванню), я другий, Олег третій. Такого перформенсу Ждяр напевно ще не бачив – тихеньке вечірнє місто і тут біжать 3 хлопців, відстань між якими 50-70 м і кричать на цілий Ждяр. Так як я біжу з навігатором, то я кричу Віті де повертати, потім обертаюсь назад і ту саму процедуру проводжу з Олегом. В такому порядку ми і прибігаємо на вокзал.
А розриви між нами 30 секунд (ті самі 30 секунд, про які я писав раніше). І якщо Вітя ще встиг на поїзд (Вітя просив провідника, щоб почекав хвилину, але марно), то я прибіг о 20:33 і уже не встиг. Я тільки побачив поїзд, який поїхав. Знову виникає питання “Що робити”. Йдемо в зал очікування і чекаємо. І тут оголошення по гучномовцю, в якому є слово “Брно”. Повтор англійською мовою і крик Віті: “Побігли”. Ми знову біжимо у підземний перехід, вибігаємо на колію і бачимо, як уже дійсно поїзд у Брно від’їжджає. Та що за день такий. А той поїзд, який був раніше – то зовсім інший поїзд (але куди він їхав нам, чесно кажучи, було нецікаво).
І тут я вперше за всю поїздку пожалкував, що я не в Україні. У нас поїзди можуть запізнюватись на 20-30 хвилин, якщо хтось добігає, то поїзд може зупинитись.

Знову питання “Що робити”, Автобусів нема, наступний поїзд в Брно о 4:30 ранку. Вокзал закривається о 23:00. Тут я вдруге пожалкував, що я зараз не в Україні, бо в нас вокзали в багатьох містах працюють цілодобово, а тут все чітко, з 23:00 по 4:30 нема поїздів – вокзал закритий.

Варіантів у нас два:
1) гуляти нічним Ждяром з 23:00 по 4:30;
2) шукати таксі, літак, вертоліт, тобто альтернативний спосіб добирання.

Прийнято 2 варіант. Я з Вітею йдемо на перон шукати допомоги. Я пробую пояснити нашу ситуацію на чесько-українсько-російсько-білорусько-англійській мові.
Тут треба зробити маленький відступ – ще до поїздки Олег і Вітя постійно мені говорили “вчи чеську”, вони скачали уроки з чеської і дивилися (чи говорили, що дивилися). Так як бажання і часу у мене не було, то я майже не знаю чеську. Олег і Вітя – кажуть, що знають (чехознавці – саме так я їх називав), бо якщо я знав 15 слів чеською, то вони знали 35. а може і 40. Вітя для цих цілей купив розмовник і ми його мали з собою, але ми читали його тільки в поїзді.
Провідник нам підтверджує, що до 4:30 жодного поїзда в Брно нема, готелі зайняті (готелі люди бронювали ще в серпні). Вихід один – таксі. Дуже дорого нам відповідають. Скільки ? Працівниця вокзалу нам каже скільки, але ні я (ну зі мною зрозуміло), ні Вітя (видатний чехознавець) не розуміємо, скільки саме. 2000 КЦ – така відповідь на листочку. Поділивши на 3 отримуємо суму в 266 грн. Погоджуємось, адже варіантів у нас нема. Таксі буде через 20 хвилин. Дивина та й годі – на залізничному вокзалі нема жодного таксі.

Сидимо, чекаємо, я читаю новини на biathlon.com.ua (майже на всіх вокзалах є Wi-Fi), дивлюсь в Railteam mobile (дуже крута аплікуха, постійно користувались нею під час подорожі), які взагалі поїзди їздять з Ждяра, Брно і т.д І тут підходять 3 особин (1 жіноча, 2 чоловічі) у куртках з написом “Russia”. Хтось потягнув Олега за язик – “Ви також у Брно ?”. Виявляється вони у такій самій ситуації. Але вони впевнені, що є поїзд о 21:30 (бо вчора він був). Слово за слово розказуємо їм, що і до чого. Вони також пробують замовити таксі. Але не все так просто, у Ждярі НЕМА вільної машини таксі, не те що вільної, а в принципі нема. В районному центрі НЕМА таксі.

Декілька спроб викликати таксі виявились невдалими і тут прозвучала геніальна фраза “Вы себе как хотите, но мы едем с вами”. Що зробиш – москаль, він і у Африці москаль. Ми сказали, що одну людину можемо взяти, але не більше. І тут наші “північні сусіди” вирішили діяти на опередження – вийшли на вулицю (і нам так здалось, що вони хотіли перехопити нашу машину). Але чарівна фея (охоронниця вокзалу) викликала їм таксі з Нового Места (з того самого Нового Места, на якому на таксі сюди приїхали вони троє і “как нормальные люди решли ехать поездом в Брно”).

Через 30 хвилин після виклику приїхало таксі. Ми подякували нашій рятівниці, сіли в машину і перше, що зробили (маючи досвід поїздок з українськими таксистами) – це уточнили вартість нашої поїздки. Водій показав на лічильник. Ееее, нам сказали 2000, на що водій відповів, що все ок і ми вкладемось у цю суму. Дорога в Брно пройшла швидко. З водієм їхати було цікаво, ми трохи поспілкувались, він казав, що з України до Братіслави недалеко (може він уже возив когось туди, пожартували ми). А його фрази “сто двацат” (швидкість, яку ми розвинули на одній з доріг) і “курва діра” (на 80 км яма була тільки одною) ми запам’ятаємо надовго. Майже всю дорогу Вітя був пригніченим (так як він у нас був менеджером по поїздах ), я його розраджував, що треба ставитись до цього простіше (ну з ким не буває), тим більше, що нічого страшного не сталось. Ближче до Брно Віті стало краще. І, що дуже важливо, Вітя розказав мені історію, яка була з Максом Кідруком, як вони закопали машину у пісках і наступного дня поїхали знову туди. В той день я не надав вагомого значення цим словам, але наступного дня ми знову будемо їхати у Ждяр і ці слова ми ще згадаємо. У Брно таксист, побачивши наш готель сказав “Гател Віста, супєєр”. Подякувавши за те, що довіз блудних синів додому (між іншим, поїздка обійшлась на 200 крон дешевше, що дивно, як для таксиста), отримали фразу (яку знову таки запам’ятаємо надовго) у відповідь “Дасвіданя”. Ще би, одне таксі на ціле місто і такі клієнти.

Між іншим, в його старенькій Jetti (на спідометрі якої було 260 000 км) нічого не стукало, не грюкало і не калатало. Ще б пак одна “курва діра” на 80 км, машини можуть служити довго.

І тільки в готелі ми усвідомили, а що би було, якби ми встигли на той перший поїзд і поїхали в Гавлічкув-Брод, який в протилежному боці від Брно. Було бе ще цікавіше і пригод було би більше.

Уже в готелі Вітя сказав, що наш водій дуже сильно йому нагадує водія з фільму “Eurotrip” у Братіславі. І фразу “Дасвіданя” ми перефразували у “Братіслаааааава”. В готелі знову поїли українського наркотика (сала з часником), випили пива і полягали спати. Завтра нас знову чекав Ждяр, але такого з нами більше ніколи не повториться (якими наївними ми тоді були).

І накінець ще одна панорама

Вид з Собору на Брно

Теги: Європа, індивідуальна гонка, біатлон, Брно, Ждяр, Нове Место, чемпіонат світу, Чехія

• Чеські замітки: день четвертий, Нове Место, індивідуаль...
• Чеські замітки, день сьомий, Брно, Нове Место, день мас...
• Чеські замітки, день шостий, Брно, Нове Место, чоловіча...
• Чеські замітки, день п’ятий, Брно, Нове Место, жі...
• Чеські замітки: дорога додому, Брно – Братислава ...
• Чеські замітки: день четвертий, Брно, Шпільберк.
• Чеські замітки: день другий, Прага – Брно
• Валя Семеренко – чемпіонка світу з біатлону
• Чеські замітки: Нічна Прага