Покутсько-Буковинськими Горганами: с.Шепіт – г.Ґрегіт – г.Ротило – пол. Мунчелик – г.Кітилівка – с.Кривопілля. Частина 1 » yAnTar блог

Чер 30

Покутсько-Буковинськими Горганами: с.Шепіт – г.Ґрегіт – г.Ротило – пол. Мунчелик – г.Кітилівка – с.Кривопілля. Частина 1

От уже цілий рік, як я не був у горах (останній раз був у травні в Татрах, про які ніяк не можу написати). На те є серйозна обєктивна причина. Але минулими вихідними вдалось піти на 2 дні в гори. Я давно вже хотів пройтись маршрутом з Космача у Микуличин або Верховину. Знайшов на мапі Косівського району круговий маршрут з с.Шепіт на г.Грегіт. Ще трохи погугливши знайшов круговий трек з с.Кривопілля на г.Ротило.
Обєднавши ці 2 маршрути вийшов маршрут з с.Шепіт в с.Кривопілля із заходом на вершини Грегіт і Ротило. Спочатку думав стартувати з Кривопілля, але з с.Шепіт виїхати ввечері проблемно, то вирішили стартувати з нього.

Компанію мені склали досвідчені Вітя і Вова З. (з якими я неодноразово ходив у походи). В суботу вранці виїхали першим автобусом в напрямку Коломиї. О 8:40 в Коломиї на автостанції, автобус в Шепіт о 9:00. Відстань 50 км долаємо за 1:40 – тобто наша середня швидкість 30 км/год.

В самому селі Вітя повторив разів 5 – “як тут класно, яка це дупа”. Йдемо в магазин, купуємо морозиво, сало, хліб, тим самим обвалюємо курс гривні в с.Шепіт, різко збільшуючи грошову масу в Шепоті (в касі магазину не було здачі зі 100 гривень )

О 11:40 виходимо на маршрут. На г.Грегіт є 2 маршрути з с.Шепіт – один через хребет Щивник, інший вздовж р. Брустурки. Ми планували йти першим маршрутом. Але автобусом ми проїхали біля 1 км другим маршрутом, то вирішили вже не вертатись назад.

Дорогою на Грегіт

Корова з Мілки

Під час складання маршруту я знайшов, що в с. Шепіт є водоспади (якраз на цьому маршруті) – Гуки (взагалі то по цьому району інформації дуже мало, 2 звіти про походи на г.Грегіт і все). Але ми досить скептично поставились до водоспадів, бо у нас кожен великий камінь на річці це водоспад (чи водограй), а великий камінь – то скеля. Але на щастя, ми помилялись. Вже з дороги було чути шум води, ми зупинились і думали, як це до нього спуститись. Під’їхала машина і нам підказали, що потрібно вернутись вздовж лісу назад і там стежкою спуститись. Спочатку бачимо менший водоспад, на відстані 20-30 метрів бачимо Великий Гук – справжній красень. Як сказав Вітя “непопсове місце”, це видно (на жаль) по кількості сміття.. Вирішуємо скупатись. Вітя з головою залізає під водоспад. Сушимось, повертаємось назад на маршрут.

Великий Гук

Малий Гук

Великий Гук

Камінь біля Великого Гука

Великий Гук

Малий Гук

Дивна копиця

Дорога йде селом, ми милуємось як чисто і прибрано біля кожної хати. Вітя будує стратегічні плани розвитку інфраструктури в с.Шепіт – на якому схилі який бугель поставити. Я йому допомагаю, Вова слухає наші теревені. Час від часу вдалині видніється г. Ротило. Біля 14:00 заходимо в ліс, Вирішуємо пообідати – поїдання хлібу, ковбаси і сиру займає у нас півгодини. Просуваємось далі, через півгодини розвилка, нам йти прямо, але так виглядаэ, що можна тут зрізати, йдемо лівіше, так і є – йдемо старою дорогою (на треку точка роздоріжжя). Виходимо на лісову дорогу і знову зрізаємо, але тут вже менше. Ще трохи підйому, дорога закінчується, виходимо на галявину.Звідси уже видно Чорногору.

Арніка гірська

Говерла

Йдемо на г.Грегіт – по дорозі ховаємо рюкзаки, бо будемо повертатись назад. У лісі вже біля самої гори сполохуємо якусь велику пташку, яку Вітя назвав “самальотом”. Швидше за все, то була пташка з родини совиних, бо широкі крила і переміщувалась на короткі дистанції в лісі (інший варіант, що птаха стерегла гніздо і далеко не відлітала). Піднімаємось на вершину Грегіт. Нічого особливого на вершині – декілька каменів і дерева, видно з вершини Чорногору. Довго не затримуємось, повертаємось назад тією ж стежкою.

Забираємо сховані рюкзаки, одночасно шукаємо коричневий маршрут (на мапі Косівського району), але там де він позначений його нема, вертаємось трохи назад і виходимо на дорогу, яка йде лісом, Вітя знаходить якусь псевдостежку і вирішує нею зрізати, Вова і я йдемо дорогою. Починається дощ (плановий, бо всі сайти погоди передавали маленький дощ – 0.1 – 0.4 мм на 6 годин). Одягаємо чехли на рюкзаки. Через 5 хвилин дощ закінчується. . Виходимо на полонину, через 5 хвилин виходить Вітя. Він зрізав багато і вийшов попереду нас і прийшлось вертатись до нас. На полонині є колиба, йдемо з Вітею туди, щоб купити бринзи, але бринзи там нема, а нас дуже сильно просять всередину випити по 100 грам. Чемно відмовляємо і назад до Вови. (Виявляється, що до колиби ми могли йти з Грегота, не вертаючись назад – на мапі Верховинського району від Картографії там є маршрут, на мапі Косівського нема, але це я побачив уже вдома)

Карпатский краєвид

Вперед на Ротило

Покутсько-Буковинські Горгани

г.Ротило

Знову заходимо в ліс, трохи підйому знову полонина, на ній колиба. Вирішуємо, що тут будемо ночувати (планово мали ночувати на полонині Мунчелик). Знову ховаємо рюкзаки в лісі і вперед на г. Ротило. 20 хвилин і ми на найвищій вершині Покутсько-Буковинських Карпат. Гора дуже гарна: по-перше на вершині розташовані великі кам’яні брили, по-друге з гори відкривається гарний краєвид на Чорногору. Позаду нас небо починає затягуватись хмарами, буквально за декілька хвилин ми вже сидимо в тумані. А на Чорногору сонце посилає промені сонця, утворюючи чудову картину. Але довго милуватись не можемо – налітає холодний вітер з дощем (а всі наші речі ми залишили в рюкзаках). В голові майнула думка прийти сюди ще вранці, якщо буде бажання і час.

Вперед на Ротило

Вітя

Вітя лізе на Ротило

г.Ротило

Полонина

Чорногора

Повертаємось до колиби, дощ посилюється, але через 10 хвилин закінчується (норма опадів на сьогодні виконана), хмари розходяться так швидко, як і зявилися. Забираємо рюкзаки з лісу і йдемо в колибу. На жаль колиба в поганому стані – всередині ночувати не можна. Тільки ми витягли речі з рюкзаків – до нас приходять гості – 18 коней. . Таке враження, що ми зайняли їхню територію, бо вони нас оточили з усіх сторін. Причому не бояться нас взагалі і підходять дуже близько, роблю коням фотосесію, одного фотографую “на паспорт”.

Коні

Фотографія на паспорт

Через деякий час після розмов, умовлянь і погроз, коні йдуть геть – але зупиняються недалеко від нас – на полонині. За вечір ми разів 20 цитували великого Коцюбинського, що “коні не винні”. Ми розкладаємо намет, набираємо воду, шукаємо дрова. Ще в Чернівцях Вова вирішив, що буде варити плов, тим і займається зараз. Паралельно дізнаємось, що ніхто з нас трьох не взяв чаю, а в горах без чаю якось не тойво. Збираємо листя малини, чорниці (на жаль плодів ще нема), Вітя додає ялівець.

Приготування їжі

Як завжди, у Віті гриби

Приготування їжі

Череп

Говерла

Зміна гуми

Приготування їжі

Говерла

Та сама Говерла (інший ББ)

Трохи ширший варіант

Вечеряємо, сонце ховається за пагорб, стає холодно і трохи мерзнемо. Я майже не взяв теплих речей (ех, рік не був в горах, то позабував дещо взяти) і ще й ходив по росі в сандалях, то трохи мокрі ноги. Потім я пропоную Віті експеримент – він ходить по колибі і світить ліхтариком у вікна, а я з великою витримкою фотографую. Мій задум і Вітіна реалізація трохи відрізняються і майже кожна фотографія закінчується словами класика: “Миша все х..ня, давай по новой”. Декілька дублів, Вітя мені каже, що він про мене думає і збирається йти спати. У мене інша пропозиція: ліхтариком писати в повітрі “ПТНПНХ”. Від такої пропозиції Вітя не відмовляється. Але у Віті виходять одні ієрогліфи, міняємось місцями, тепер я малюю букви, а Вітя фотографує (на відстані приходиться кричати Віті, який гудзик, коли тиснути). У мене виходить трохи краще, одного разу остання буква Х не помістилась в кадр, іншого замість Т – Г. Вітя закінчує стандартною фразою: “Миша все х..ня”.

Вечір

Нічна колиба

Що виходило у Віті з ПТНПНХ

Мій ПТНПНХ

Сидимо ще біля вогню, п’ємо чайок. Віті чай сподобався, мені ні, якийсь гіркий він був (швидше все через ялівець). Йдемо спати, я ставлю будильник на 5 годину – якщо буде бажаання піти на Ротило. До нас знову приходять гості – навколо намету ходять коні і дзвонять своїми дзвониками. Мені якось трохи страшно, щоб коні вночі не побігли і не затоптали намет разом з нами. Але хлопці заспокоюють – лягай спати, все буде нормально. Через деякий час передзвін почав віддалятись від нас – коні пішли геть (ну знову ж таки КОНІ НЕ ВИННІ).

Тоді, як ми бігали, Вова нам варив чай