yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Отже, продовження маршруту Покутсько-Буковинськими Горганами (Початок тут). Те, що я боявся, що вночі прийдуть коні і поламають наш намет не справдилось , але спав я все одно не дуже добре (майже так завжди в горах). Звечора я планував піти подивитись на схід сонця на г.Ротило, але лінь взяла своє (вимкнув будильник і далі ліг спати) і я нікуди не пішов. Все одно проснувся рано (як на мене) – о 7 годині. Хвилин через 20 виліз Вова. Розпалили вогонь і почали кип’ятити воду. Вітя (як це буває завжди) довго не вилазив з намету (був би Віталік – був би він останнім). На сніданок у нас були вівсяні пластівці. Але самим нам не вдалось поснідати. До нас прийшли наші вчорашні друзі (які не винні). Вітя вирішив поговорити з ними, але на відповіді “як спали, як у них справи” коні нічого не відповідали.

Вітя обережно гладить коника

Кінь-панк

Тільки ми почали їсти пластівці, як коні прийшли до нас. Так як і вчора, наступали з усіх боків, взявши нас у тісне кільце. Проти коней ми використовували метод “батога і пряника”. Спочатку відганяли їх, але ротація у коней проходила чудово – одні пішли, другі прийшли. Потім почали їх годувати, спочатку залишками каші (з рук боялись давати, щоб не вкусити, то використовували шматок кори, як ложку), коням щось каша не сподобалась. Двом коням ми дали клички – панк (через його гриву-ірокез) і емо (через гриву, яка повністю закривала одне око). Зрозумівши, що коні не дадуть нам нормально зібрати речі, відігнали їх всіх подалі. Вони пішли, але один найхитріший вернувся, відчуваючи, що все таки щось знайде у нас. Ми знайшли півбуханки хліба, яка коняці сподобалась.

Годування

Кінь-емо

Кінь-панк

Зачіска

Збираємось

Колиба

Мунчелик

Мілка

Мунчелик

Виходимо аж біля 10 години. Швиденько (45 хвилин) доходимо до полонини Мунчелик. Дорогу нам перекрив грізний бик, який реве так, як декілька ведмедів. (чули би вночі в наметі такий рев, перелякались би сильно).Обходимо його стороною, збоку стоїть недобудований будинок. Фундамент старий камяний (ще австрійський), але сам будинок будували недавно (правда ще нема підлоги). Далі йдемо залишками воєнної лісової дороги (з Микуличина в Космач). Проходимо полонину Горда (Хордя), трек йде низом полонини, ми йдемо верхом (бачимо там червоне маркування), на верхній точці полонини нас зустрічають вівці зі своїми охоронцями, які довго гавкають на нас. Починається дощ, спішимо, щоби зайти в ліс, поки доходимо лісу (щоб так заховатись від дощу), дощ зупиняєтьтся. Обходимо з південного напрямку г. Хорде. Дуже гарний ліс – зелений мох, місцями каміння як в справжніх Горганах.

Карпатські хребти

Злий бик

Вівці

Сторож

Карпати

Той самий злий бик

Карпати

Мох

Але через 20 хвилин ця краса закінчується, виходимо на автомобільну дорогу. Тут я вже був 3 роки тому, коли йшов з Ворохти у Микуличин Ліснівським хребтом. Тут же бачимо вказівник, на якому вказано, що до Кривопілля 10 км і 4.5 години ходьби, тобто в Кривопілля ми будемо о 17:15 (я планував, щоб бути там о 16:10, щоб встигнути на автобус з Верховини і в Делятині встигнути на потяг в Коломию). Але тут ж нема вже підйомів і спусків (думаємо ми) і плануємо за 2.5-3 години дійти до Кривопілля (ще сміємось з тих, хто маркував маршрут і писав такий час). Йдемо дорогою, замість того, щоб зрізати і піти лісом. Проте ми візьмемо потім реванш за цю зрізку, про одну з них буду пам’ятати ще довго.

Мох

Мох

Мох

Мох

Далі нудна дорога, нічого цікавого, так як дорога йде серпантином і видно 2 різких повороти, пропоную зрізати. Першу зрізку йду сам, хлопці з мене сміються. Ліс не густий, проходиться легко. Але як кажуть, дурний приклад заразний, наступну зрізку вже йдемо всі троє. Далі дорогою і дорогою, в лісі ВІтя бачить якусь псевдостежку, пропонує ще тут зрізати, дивлюсь на мапу – дорога тут робить величезний гак, ну що ми слабаки – зрізаємо, спочатку йдеться більш-менш нормально, але чим далі в ліс тим більший п..єц наступає, останні 100 метрів я з Вовою дряпаємось через буреломи, які місцями метрової висоти у зарослях ожини і кропиви (Вітя пішов трохи правіше і менше дряпався буреломами). В результаті замість 1000 м дорогою йшли 300 метрів лісом і зарослями ожини. Йшли 15 хвилин, тобто за той самий час могли спокійно пройти дорогою. Але ж то нецікаво по дорозі, по азимуту ходити цікавіше.

Робимо привал, їмо козинаки, сир і вперед, Дорога заходить в ліс і починається підйом. Підйом не дуже стрімкий, але йти важкувато. Це підйом на г.Кітилівка (висота 1363 м). Вже на самій горі з’являються великі каменюки – як у спрвіжніх Горганах. З вершини відкривається краєвид на Покутсько-Буковинські Карпати. Добре видно маршрут, яким ми сьогодні йшли. Вітя “клеїть панорами” на свій Nexus, я панорами клеїти не можу, бо забув вдома залити клею у свій Pentax. Далі дорога йде хребтом і тут ми розуміємо, чому на вказівнику було написано 10 км і 4.5 години. Адже швидкість пересування тут складає приблизно 2 км/год. Але цей хребет нам дуже сподобався. Ми одразу його назвали “Явірник в мініатюрі”.

г.Кітилівка

Вітя клеїть панорами

г.Кітилівка – Явірник в мініатюрі

Вигляд з г.Кітилівка

Вигляд з г.Кітилівка

На г.Кітилівка

г.Кітилівка – Явірник в мініатюрі

г.Кітилівка

г.Кітилівка – Явірник в мініатюрі

Наступна (і остання на сьогодні) вершина – г. Копєц (або г. Діл на іншій мапі). Одразу з вершини такий спуск, що просто “копєц” – дуже стрімкий. Невдовзі виходимо з лісу і йдемо відкритою місцевістю. Прискорюємось бо вже майже 4 година, Вітя каже, що до траси вже недалеко.

Перед дощем у Кривопіллі

Вид на Чорногору з Кривопілля

Кривопілля

О 16:12 вже на трасі. О 15:50 з Верховини їде автобус до Івано-Франківська, на нього і розраховуємо. Це був другий з варіантів добирання – перший, якщо б ми встигнули на 16:40 у Ворохту, другий оцей – автобусом до Делятина, а далі поїздом, а третій – уже як вийде автобусом до Делятина, а далі або поїздом в Коломию і Чернівці, або нічним в Коломию і ночувати в Коломиї. Йдемо по трасі назустріч нашому автобусу на зупинку. Починається дощ (2 мм, які мали випасти сьогодні – так казали сайти прогнозу погоди) . Якраз коли дощ посилюється ми вже доходимо на зупинку. О 16:20 ми на зупинці. Автобуса чекаємо більше 20 хвилин (тобто з Верховини в Кривопілля він їхав десь 40 хвилин замість моїх прогнозованих 20).

Заходимо в маршрутку з нашими рюкзаками, в маршрутці тісно, люди сваряться, що ми чіпляємо їх рюкзаками, місць немає, приходиться стояти. Хоча мені повезло і було місце на останньому ряді і я сидів аж до Делятина. В Делятині у нас ще більше години до поїзда Делятин – Коломия. На вокзалі доїдаємо залишки їжі. Потім поїзд в Коломию, морозиво і тим самим поїздом у Чернівці. Тільки виїхали з 20-хвилинним запізненням, бо чекали поїзди Чернівці – Генічеськ і Софія – Москва.

Отакий собі вийшов маршрут. Маршрут цікавий, неходжений, туристів за 2 дні не зустріли ні одного. Пройшли 35 км (17 першого дня і 18 другого).
GPS трек можна скачати тут.

Маршрут

Профіль висот

Теги: gpx, Горгани, Кітилівка, Кривопілля, Мунчелик, Покутсько-Буковинські Горгани

• Прогулянка під Хом’як
• Красник – хребет Кострич – Кривопілля
• Покутсько-Буковинськими Горганами: с.Шепіт – г.Ґр...
• Хребет Кострич
• Бистриця – Гропа – Братківська – Чорн...
• Бистриця – Довбушанка – Малий Горган –...
• Стара Гута – Ігровець – Боревка – Стара Гута
• Ліснівським хребтом. З Ворохти в Микуличин
• Буковель – Синяк – Малий Горган. Осінній варіант