В попередній частині я писав, як ми ‘готувались до фіналу Ліги Європи і як добирались до Варшави. В цій частині напишу все про перший день у Варшаві до самого матчу (про матч буде окремий пост).
Отже, біля 2 години ми у Варшаві. Обганяєо машину, на якій написано “deska tarasowa.”. Тоді я ще не знав, що через декілька годин я разів десять буду фотографуватись з польським “Taras’ ом”.
У Варшаві нас вже чекає Сергій Кіф’як (який нам привіз квитки). Домовились, що чекати від нас буде у Хмелярні. Тож їдемо в напрямку залізничного вокзалу (бо Вітя сказав, що від вокзалу до Хмелярні недалеко). Ніяк не можемо знайти в навігаторі оту хмелярню. То зупиняємось біля Palac Kultury i Nauki – висотка-сталінка (хоча виглядає будівля непогано).
Швиденько фоткаємось на фоні цього палацу.
Поки Вован чаклує з паркоматом, мені вдається на протилежній стороні вулиці знайти фрішни wi-fi і прокласти маршрут до хмелярні. Виявляється, що ми дуже близько від неї і пішки туди біля 800 метрів. Швиденько добираємось туди, де нас чекає вже Сергій. Влаштовуємо лотерею з квитками, я витягую квиток Bernd’a Wilhelm’a. Серьозі попадає квиток якоїсь німкені 
Наші квитки
У хмелярні
Ознайомлюємось з цінами. На перший погляд все дорогувато, якийсь супчик – 14 злотих (при теперішньому курсі, це приблизно 100 грн), пиво від 80 грн (за 0.5). При старому курсі гривні ціни були би в 3 рази меншими
Я взяв собі отаке Panipani
Вітя умудрився взяти пиво за 30 злотих. Пиво, 210 грн, Карл. Але 15%, що потім було трохи помітно
Потім повернулись до машини і пішли фотографуватись до фонтана біля Палацу культури і науки
Вся Варшава в той день була пофарбована в синьо-жовті і червоно-білі фарби, от і біля фонтана зустріли такого як і ми вболівальника
У Варшаві дуже багато сталінок (Варшава відбудовувалась після війни), але крім сталінок у центрі височіють 3 хмарошкряби
Я запропонував піти в той палац, може там щось буде цікаве всередині, в ньому і знйашли інформаційний туристичний центр
А в центрі ми знайшли інформацію про “taras widokowy” (тераса оглядова) на 30 поверсі
Я одразу загорівся – хочу на “taras widokowy”, пішли шукати вхід, прийшлось зробити коло навколо палацу, бо пішли не в ту сторону
Чомусь біля стоянки для інвалідів стояв такий пропелер, певно він має якесь відношення до палацу.
От ми і зайшли всередину, виявилось, що на 30-й поверх не треба йти пішки (як я прогнозував), а туди їде ліфт. Купуємо квитки і вперед до ліфта. Але треба зробити ще одну фотку під моїм іменем. Цікаво. в якій країні світу можна буде ще сфотографуватись зі своїм ім’ям.
Дуже швидко піднялись на 30-й поверх, одразу закладає у вухах. У ліфті є стілець, на якому сидить жіночка, основною функцією якої є натискати на кнопку з номером 30 і 1 (коли їде вниз). Оце нудна робота – цілий день їздити вгору-вниз.
Виходимо на 30 поверсі, одразу дує дуже сильний вітер – всюду протяги.
Вигляд, який відкриваєтсья звідси вартує навіть того, щоб сюди підніматись сходами. Я думав, що це буде якийсь обмежений майданчик, а це можна ходити всі поверхом і роздивлятись Варшаву на всі 4 сторони.
Ось таки вигляд відкривається з 30 поверху
Трамваї для Віті
Хмарошкряби
Старе місто
Відео
А це для Вови Осіпова (знаю наперед, що він скаже, що тут можна би заюзати тільт-шифт )
Тут я мусив знову сфотографуватись
Купуючи квитки, також сфотографувався з Тарасом
І знову я біля Тараса
Крім Тараса, поляки ще і Windu шанують (навіть Winda XXX є) – також всюди стрілками позначають
І знову хмарошкряби
Далі ми направились в сторону стадіону. Вирішили йти пішки і одразу ж попали на марш вболівальників.
Центр науки Коперника (в який я дуже хотів попасти, але так і не вийшло).
Люк для Олега Моргоча
Потім ще трохи походили вулицями і пішли в напрямку стадіону (але не так як всі дорогами, а якимись вуличками)
Якийсь університет
Квіти
Зачьотна польська машина
Де стадіон додатково нам вказував вертоліт (навіть два), який постійно кружляв над стадіоном
Дорогою до стадіону знайшли шматок труби якогось газопроводу (ще за часів СРСР), Вітя спробував відкрутити його, але нічого не вийшло.
І от через 15 хвилин ми побачили красень-стадіон. Хоча красенем він нам здавався на фотографіях і на квитках, а зблизька стадіон виглядає так собі
Щоб дійти до стадіону, потрібно пройти через величезний міст. А паралельно йде залізничний міст. Вітя одразу ж почав кричати “поїзд, поїзд”. Взагалі на стадіон Вітя міг вже і не йти, йому і тут було добре.
Той самий міст, яким ми йшли
А тут і я є
Ну і щоб я Вітю не сфоткав на фоні поїзда, то був би великий гріх на мою душу. Але так як поїзди там їздять дуже часто, то треба було фоткати з кожним. Як я вже вище писав Вітя на футбол міг і не йти, йому і тут було цікаво.
Опори моста
Так ми і дійшли до стадіону, а там купа людей. Знайшли наш сектор і пішли туди. А там нас чекала перша несподіванка – в усіх людей, що заходять на стадіон просять паспорти, Тут ми одразу і захвилювались – паспорти то в нас є, але прізвища і імена на паспортах і квитках не співпдають (а в Сергія і Вована – взагалі “жіночі” квитки). І тут я побачив, що на одному з турнікетів стоїть молодий хлопець (років 15-16) і одразу пішов до нього. Перше питання до мене “паспорт”, я зразу відморозився “вдома, не взяв”, хлопець подумав пару секунд, я зробив жалісливе лице і сказав -”не знав, що треба брати”. Хлопець ще раз подумав і сказав проходь. Наступна перевірка була простішою – треба було просто показати, що є в мене в рюкзаку. Дядька охоронця зацікавив тільки фотоапарат і запитав пані, що стояла недалеко, чи можна з таким чи ні (там стояв зум 18-250, наступного разу можна просто ставити тоненький об’єктив і вони взагалі нічого не будуть питати). “Можна, маю добре серце”, – сказала пані. “Дзінькую” відповів я.
Через 1-2 хвилини прийшли решта – Вітя і Серьога також відморозились, сказавши, що нема паспортів, а Вован чемно показав паспорт. Виявляється вони не звіряють дані в паспорті і в квитку. Для чого їм паспорт – загадка. Як один з варіантів – можливо у них є “чорні списки вболівальникв”, хз. Задоволені, що все так гладко пройшло ми рушили до сходів, що ведуть всередину стадіону і помітили, що нема Боді. От засада, у Боді якраз були оті дитячі квитки (тобто дорослий + дитячий), на що у Боді була легенда, що “Kinder ist krank”. Хвилин 15 ми чекали Бодю, ходили з другого боку турнікетів і дивились, чи нема його десь (за той час встигли поговорити з нашими вболівльниками, які мали такі самі квитки як і ми – куплені в Італії, Іспанїі). Були різні версії – не пропустили, кудись відвели, щоб з’ясувати обставини і т.д. Пробували дзвонити йому (але абонент був поза зоною досяжності). Зрозумівши, що нічого ми тут не вирішимо пішли на стадіон (згадавши незлим тихим словом німця, який продав нам цей квиток). Знайшовши на фотоапараті квиток Боді ми пішли перевірити, чи бува він не сидить на своєму місці. Так і є – він вже встиг купити Кока-Колу ісидів на своєму місці, навіть не думаючи, як ми розпереживались за оті 15 хвилин. Бодя нам розказав, що у нього все виявилось дуже гладко, він показав 2 квитки і паспорт. стюард йому сказав – для чого 2 квитки, треба тільки один. Тобто у нас виявився один лишній квиток (Вітя ще в Чернівцях казав, що “зажене” цей квиток, але так як він був дитячий, то було якось страшно його комусь продавати). Після приїзду додому я написав німцеві про це і він повернув половину суми за квиток.
Потім ми пішли купили Фанту, Колу, хот-доги (якісь були не дуже смачні) і пішли дивитись футбол церемонію відкриття. А що там було – в наступній частині.
