Цього тижня потрібно відпочити на природі, так думаємо ми кожного тижня, але не завжди виходить, цього тижня вийшло – вибір пав на печеру Млинки, що знаходиться в с.Залісся Чортківського р-ну Тернопільської області. До мене і Вована приєднались ще Рома з офісу і його друг Саша. Так як вони виїжджають з Чернівців, а я з Коломиї – зустрічаємось у районному центрі Чорткові. Я приїхав о 8:50 і чекав до 9:40 автобуса Чернівці-Рівне. Зразу ж сіли на автобус, яким доїхали в с.Шманьківчики, а далі пішки 5 км до с.Залісся. Прямо на ходу вирішили перекусити – багато не їли, щоб в печеру не йти з лишнім вантажем. Так як нас було тільки четверо, то нам запропонували приєднатись до іншої групи. Приблизно через годину ми відправляємось у печеру. Наша об’єднана група налічує 12 чоловік – 9 хлопців і 3 дівчини, а також Світлана – провідник. Читати далі »
Минулого тижня у мене була заманлива пропозиція піти на Говерлу. Але буквально день-два перед походом мені нагадало моє коліно і я вирішив не ризикувати (як потім виявилось правильно зробив – бо після цієї нетривалої подорожі до Протятих камінь – коліно почало сильно боліти, особливо при спуску). По дорозі сюди видно, що наробила літня повінь. Чим ближче до гір – тим більші наслідки. Вже у Косові потрібно їхати через тимчасовий міст, основний зруйнувала вода. А у Великому Рожині Черемош взагалі забрав добрий шмат дороги. Читати далі »
Повертаючись зі Скель Довбуша вирішили заїхати у монастир в с.Гошів. Гошівський чоловічий монастир на Ясній Горі відомий своєю чудотворною іконою Божої Матері. “Монастирський літопис”, датований 1570 р. стверджує, що цей монастир був збудований вояком Кучуладом. Монастир також відігравав оборонну роль, не один раз стіни монастиря відбивали навали турків і татарів, а в 1762 р. татари підпалили його разом з церквою. Пізніше його було відновлено. Читати далі »
Ще позаминулих вихідних їздили в с. Бубнище Івано-Франківської обл. Знаходиться воно на межі Івано-Франківської і Львівської обл. приблизно на відстані 14 км від Болехова. Якщо їхати зі сторони Калуша, то в Болехові потрібно повертати наліво, не попасти туди важко, так як в Болехові є вказівник, де повертати. Машиною можна під’їхати прямо до самих скель, а можна залишити внизу і пройтись пішки біля 4 км. Читати далі »
Після першої невдалої спроби підняття на Піп Іван я дуже сильно хотів вийти на неї. Але за рахунок різних обставин (хвороба, весілля у знайомих, не було з ким йти) похід відкладався і відкладався. Я розумів, що чим з кожним тижнем ймовірність піти наступного тижня зменшується внаслідок погоди, а взимку в гори я не ходив. Одного разу мені навіть снилося, що я вийшов на цю гору. І ось в суботу, Вова Зеленюк (з ним я ходив на Петрос і Говерлу) склав мені компанію (він також мав одну невдалу спробу покорення Попа Івана) і о 15:00 сівши в автобус Коломия-Буркут ми вирушили в Дземброню. Хто їхав цим автобусом, той знає, який рівень комфорту у ньому – тут і клімат-контроль (з вікна дує, внизу – жарко), і музика зі спецефектами (особливо, коли переключаються передачі, деколи з другого, або третього разу) і швидкість пересування (3 год. з Коломиї у Верховину) т.ін. Читати далі »
Після відвідин Музею Писанки вирішили відвідати Музей історії міста Коломиї (створено 31 березня 1990 р. за постановою Ради Міністрів СРСР), одразу скажу, що тут мені сподобалось краще, ніж в Музеї Писанки. В цьому музеї можна прослідкувати історію рідного міста, побачити, які документи, книги, речі були у вжитку у 18-20 століттях. На першому поверсі розташована кімната, де освітлюється політичне життя міста Коломиї ще за часів панування Австрії і Польщі. На стіні висять 2 герби міста Коломиї. Під ними розташована “Mapa administracyjna powiatu kolomyjskiego”. Читати далі »
Так як погода була погана і сидів дома (на 600-ліття Чернівців пролетів як фанера над Парижем), то вирішив відвідати музей Писанки (трохи соромно, що живу в Коломиї, а в музеї так і не був). Музей являє собою унікальну будівлю у вигляді яйця (13 м заввишки), побудований у вересні 2000 р. Відкрили його 23 вересня 2000 р. під час святкування 10 Міжнародного гуцульського фестивалю. У музеї є велика колекція писанок – більше 6000. Читати далі »
Перша частина тут.
Далі повертаємось по трасі метрів 300 і їдемо у музей історії Галича. По дорозі до музею видно курган. Всередині, казала одна жінка, є захоронення князя, але вхід туди закритий. Пізніше прочитав тут, що там муляж. Експозиція музею розташована у Митрополичих палатах – пам’ятці архітектури XVIII ст. Це остання літня резиденція митрополита Андрея Шептицького. У музеї знаходяться дуже цікаві знахідки життєдіяльності наших предків – тут і фрагменти “столової” посудини (4 400 р. до н.е), тягарці ткацьких верстатів, зуб мамонта, крем’яні сокири (2 800 – 2 200 р. до н.е.), кам’яні сокири, крем’яні серпи (2 400 – 1 600 р. до н.е.), бронзові шпильки, кістяні накладки, кістяні проколки, великі імортні амфори. Читати далі »
Прочитавши на сайті статтю про музей у Крилосі вирішили з’їздити на вихідних у Крилос.
Крилос – село Галицького району Івано-Франківської області. Саме тут у середні віки була столиця Галицько-Волинськоко князівства – Галич. Зараз Крилос входить до національного історичного заповідника. У селі є 2 музеї – музей Історії Галича та музей народної архітектури та побуту Прикарпаття. Читати далі »
Рано-вранці троє туристів (Вова, Віталік і я), сівши на автобус Коломия-Верховина розпочали перший етап сходження на г. Піп-Іван – третю за висотою вершину Українських Карпат. В Коломиї погода була нельотною, падав дощ. Через 3 години ми були у Верховині, тут дощу не було, але небо було повністю затягнуто хмарами. Автобус до Дземброні відправлявся о 11:10 (Верховина – Шибене), у нас було ще 2 години вільного часу. Читати далі »