В попередніх частинах (тут і тут ) я описав все, що відбувалось перед фіналом (від прийняття рішення про поїздку і до проходження фейс-контролю на стадіоні). В цій частині розкажу про найголовніше – а саме про сам матч.
Перше, що ми зробили на стадіоні – це знайшли свої місця і одразу пішли фотографуватись на фоні футбольного поля.
На фоні стадіону сфоткались всі (навіть я, не люблю я такі фотографії)
Після фоток ми пішли купити щось поїсти, асортимент був не дуже великим – класичний фаст-фуд – хот-доги з братами і сестрами та відповідні напої – кока-кола, фанта і ін. Взяли ті хот-доги і пішли на свої місця.
Після цього всього у нас ще було багато часу до початку матчу (біля 30 хвилин) і ми попали ще на церемонію відкриття матчу. Взагалі-то я такі церемонії не люблю (особливо не люблю дивитись церемонії відкриття і закриття Олімпійських ігор), але ця церемонія мені навіть сподобалась. Нижче на відео можна подивитись, як вона виглядала, за законом підлості на останні 10 секунд у мене не вистачило місця на SD-карті.
Церемонія відкриття
Трибуна вболівальників Севільї
Після церемонії відкриття почався матч і пішло-поїхало. Перші хвилини були напруженими для “Дніпра”, але насподівано на 7 хвилині Никола Калініч забиває гол. Нашій радості не було меж. А що творилось у фанатському секторі, то важко було описати.
Вітя радіє забитому голу
Одразу після забитого голу наші вболівальники запалили фаєри, кількість стюардів біля трибуни збільшилась десь в 3 рази. Але нічого екстраординарного не сталося.
Боротьба на полі
Як ми і передбачали (ну тут не треба бути Павлом Глобою) Дніпро закрився на своїй половині поля. Севілья почала тиснути і таки дотиснула Дніпро. На 28 хвилині гол забив Крихов’як і польські трибуни заревли. Національний стадіон у Варшаві вболівав не так за Севілью,як за свого співвітчизника (як в 2000-х роках пів-України вболівало за Шевченка). А через 3 хвилини Севілья вже виходить вперед,
Бойко щось говорить судді
Кутовий для Севільї
Але під кінець першого тайму Дніпро заробив право виконати штрафний удар і Ротань із штрафного забив гол. Мені навіть вдалось сфотографувати момент, коли м’яч залітає у ворота Севільї.
Настав час перерви, ми зібрались всі разом, щоб обмінятись враженнями (Вітя і Серьога сиділи через 6 рядів позаду нас, а Бодя взагалі в “дитячому” секторі). Вітя сказав, що ще одного такого напруженого тайму він не витримає, що йому вистачило одного тайму. Так як біля нас з Вованом були 2 вільні місця, то на них перемістились Серьога і Вітя, як-не-як вчотирьох веселіше буде.
Під час перерви, ще раз сфотографувались на фоні стадіону.
Не знаю, як це називається, може центральна опора
А тим часом польські чоловіки з сапами і граблями пішли сапати футбольне поле.
Головний тренер “Дніпра” Мирон Маркевич
Найголовніший тренер
Почався другий тайм, я собі дав обіцянку взагалі нічого не фотографувати, а просто дивитись футбол. 
Так і сталось, у мене нема жодної фотографії з другого тайму. Про другий тайм писати багато нема змісту – напевно всі бачили і пам’ятають той матч – 5-7 хвилин переваги Дніпра, а потім перевага Севільї (не дуже відчутна, але все таки перевага). В одному з моментів тільки якимось дивом м’яч не залетів у ворота Бойка.
Протягом перших 20 хвилин український сектор (ну і поодинокі люди в інших секторах як ми) співали гімн України, кричали “Путін ху#ло” і стрибали під акомпанемент “Хто не скаче, той москаль”. Виглядало трохи дивно (але було весело) – в нашому секторі стрибали тільки ми з Вітею, а потім до нас приєднались ще 2 вболівальників з України.
А на 73 хвилині настала розв’язка матчу. Хтось із захисників “запалив свічку”, потім захисники помилились ще раз і Севілья забила третій гол (не так Севілья забила, як Дніпро саме привезло собі цей гол). Далі Дніпро пробувало відігратись, Севілья контратакувала і нам повезло, що не забила більше (в одному моменті Бойко врятував, в інших моментах не вистачало точності нападникам Севільї). А за 5 хвилин до закінчення основного часу Дніпро залишився вдесятьох. Матеус впав на рівному місці (декілька хвилин до того він зіткнувся з футболістом Севільї). Здається в той час увесь стадіон, забувши про футбол і рахунок, переживав за долю Матеуса. Коли його виносили з поля стадіон проводжав його стоячи.
На жаль, Дніпру не вдалось забити третій м’яч і Севілья отримала кубок Ліги Європи.Гравці Дніпра були у розпачі – дехто плакав, Бойко просто сидів на землі, обхопивши голову руками. Чесно кажучи Севілья не показала чогось такого екстраординарного, просто декілька грубих помилок вирішили долю матчу.
Бойко був дуже засмученим.
В той час як більшість гравців Дніпра горювали за те, що сталось Федецький, “одягнувши” на себе і свого сина українські прапори пішов дякувати вболівальникам “Дніпра”.
На церемонію нагородження ми не залишились, а вирішили їхати в готель.
На виході з стадіону ще треба було сфотографуватись “на фоні стадіону”. Оту велику пляму на асфальті тоді не було видно, побачили її тільки вдома.
Так як наша машина в центрі, а пішки ми не хотіли йти, то пішли на залізничну станцію, яка знаходиться за 200-300 метрів від стадіону. Дуже зручно, коли зупинка близько від стадіону, на вокзалі нам зразу сказали, що квитка не потрібно – всі вболівальники сьогодні їдуть безкоштовно.
Через декілька хвилин приїхав поїзд.
Ну щоб Вітя не сфоткався біля поїзда, то він би не був Вітею (правда виглядає він трохи збентежено).
Ну і, звичайно, як це буває в наших поїздках з Вітею, мусимо ми щось “провтикати” з поїздом. Вийшли ми на зупинку пізніше. ні мали виходити (хоча заради справедливості і я, і Вітя говорили, що нам виходити на наступній зупинці, а Вован говорив правильно, що на попередній). В результаті проїхали ще одним поїздом одну зупинку назад. Цю зупинку вже не пропустили і пішли шукати нашу машину. В той час було таке враження, що перебуваєш десь в Україні – звідусіль чути українську мову і тільки польські нічні хмарочоси зрадливо говорили “це не Україна”.
Знайшли нашу машину і поїхали в готель. До готеля нам було немало-небагато 39 км. Готель на самій окраїні Варшави біля аеропорту. Але коли ми вибирали готелі (а робили ми це в останні дні перед футболом), то в центрі всі вже були зайняті, тому наш вибір випав на готель “Версаль”. Доїхали без пригод, дякуючи навігатору, на заправці біля готелю ще знайшли магазинчик, де продавався “темний козел”, взяли пива і пішли святкувати друге місце Дніпра.
