Півдня в Румунії

Лют 27

Румунія В четвер пише мені Вітя, а давай на вихідних махнемо в Сучаву. Так як я в Сучаві ще не був, та і близько тут, то вирішили, що в суботу зранку їдемо. Щоб зекономити (на зеленій карті) і урізноманітнити нашу поїздку вирішили, що їдемо машиною до Порубного, там залишаємо машину, йдемо пішки в Сірет 4,5 км, а звідти автобусом в Сучаву.
Але пізніше подумали, що машиною можна побачити набагато більше і наш маршрут вже виглядав отак – Seret – Radauti – Sucevita – Moldovita – Transraraul – Campulung – Suceava – Siret.

Почали шукати, хто би ще з нами поїхав. Був один кандидат, але не вийшло у нього. Запропонували Олегу (тому, з яким бігали у Ждярі за поїздами і у якого всі ноги були мокрі, коли йшли на Туркул). Причому він сказав таку фразу, “о, з Вітьком це цікаво, будуть пригоди 100%”. Як у воду дивився, пригоди в нас почались дуже скоро (перетин кордону став для нас величезною пригодою).

Ввечері зроблено бутерброди, Вітя зранку заїжджає за мною. Я не чув дзвінка будильника, то Вітя мене зранку і розбудив. Але виїхали вчасно, як і планували, о 6 ранку. На заправці біля кордону купили зелену карту і вперед. Машин відносно було небагато (принаймні так здавалось) – ми стояли 10 в черзі. Вітіні прогнози були година на таможні, у Олега прогноз був трохи гіршим – 2 години. Я вирішив трохи поспати, бо не виспався вдома, Зе той час, що я спав – тобто десь за першу годину проїхали 2 або 3 машини. З такими розкладами наш прогноз збільшився до 3 годин. Пішли прогулятись і знайшли знайомого, який возить людей з Чернівців у Сучаву. Каже, що на його пам’яті, за останні 4 роки це другий такий випадок, коли черга так повільно йде (і говорять люди, що причини в румунських митниках, наші пропускають швиденько). За наступні 2 години черга просунулась на одну машину. Це хтось з черги не витримав і поїхав в Чернівці і правильно зробив. І десь через годину черга почала повільно просуватись. В загальному ми витратили 6

шість

, Карл годин на митинці. І то нам трохи повезло, бо на румунській стороні ми стали в коротшу чергу (як потім виявилось для EU мешканців). А стали би в свою All pasports чергу, ще простояли би годину-півтори. От тобі і пригоди.

Їдемо по нашому маршруту. Першою точкою є монастир в Сучевіці.

Тут нам Олег проводить швидко екскурсію монастирем. Пряма мова
“Тут я вже був, треба платити 5 леїв за вхід, ви заходьте сюди подивитесь, як він виглядає, далі йти не треба, бо треба вже платити. Я тут вже був та і часу в нас нема, поїхали далі”. Причому, Вітя вже тут другий раз і Олег йому вже другий раз проводить таку екскурсію.
Я ще йду швиденько з дороги фотографую монастир і вертаємось до машини.

Вітя показує, куди нам треба їхати

Виявляється у Румунії є свої Гімалаї

Наступним нашим пунктом був перевал, з якого мали відкриватись чудові краєвиди. Але чим вище по дорозі, тим густішим ставав туман і я побачив тільки отакі краєвиди

Вітя показує мені гарний краєвид і розказує, де там колиби і вівці

Зупиняємось на перевалі, підходить старенький дідо і пропонує купити писанки. Говорить, звісно ж румунською, ми махаємо головою, що не розуміємо, він,почувши українську мову починає говорити гуцульською мовою. “Баба намалювала, купіт хлопці, життє тіжке, най його шляк трафит, пїть леїв, у монастири за десіть буде”. Вітя купує одну писанку. Я вже потім пошкодував, що також не купив, дійсно видно, як тому чоловіку нелегко там.

Далі монастир в Молдовіці. Длбре, що вхід тут вільний і Олег ще не був, а то ми мали шанс отримати ще одну екскурсію від Олега “тут треба платити, я вже був, поїхали”.

Ззовні стіни монастиря повністю покриті фресками. Виглядає дуже гарно.

Напис старослов’янською,

Довго тут не затримуємось, бо часу в на обмаль – через 3 години вже буде темно.
Наступна наша зупинка – це вузькоколійка (для Віті, я думаю, це була основна точка ). Ще перед під’їздом сюди Вітя розказував про цю вузькоколійку, а в самій Молдовіці ми вже чули аналітичні дослідження, чому це колія в селі була широкою, якщо має бути вузькою, але далі все склалось і ми попали на вузькоколійку.

Moldovita CFF

Вагони

В такому добре літом їздити

У вагонному депо

Скотовозка

Бувають і вантажні вагони

Ще один пасажирський вагон

Муковоз (не знаю, як він правильно називається)

Ще один пасажирський вагон

Всередині вагона (2 клас, тверді лавки)

Всередині вагона (1 клас, м’які сидіння)

Ця вузькоколійка працює тільки як туристична. В лютому було декілька рейсів (13, 14 лютого). Наступні рейси будуть десь у квітні. Вітя сказав, що 100% треба приїхати сюди і покататись. Хто б сумнівався

Наступна зупинка ще один перевал

На спуску (нижче хмар) вже краще видно і зупиняємось. щоб сфотографувати місцевість. Краєвиди тут мені нагадують наші Гринявські гори, тільки є одна суттєва відмінність – це гарні дороги, все решта дуже подібне до України – і пейзажі, і хати, і біля хат, Трохи менше сміття (але все таки воно є).

Потім їдемо в Пожорату. Там ми планували пожрати, але так як поїли вже на перевалі, то їдемо без зупинки.
Наступна і основна точка нашої подорожі – це скелі в масиві Rarău. До скель веде ще один серпантин – це вже третій за сьогодні (але цей серпантин най-най-най). Ще внизу до серпантину бачимо знак “цеглу” (в’їзд заборонено), знак “знімає камера” і біля них ще якийсь знак, де дуже багато слів румунською мовою. А з мовою у нас біда повна, нічого не розуміємо (я взагалі нічого, Олег і Вітя знають 10-20 слів). І взагалі я себе почував у Румунії не дуже комфортно в плані мови. Якщо в Словаччині, Чехії чи Польщі 20% слів зрозуміло, ще 30% можна здогадатись, то тут одне слово з 20 зрозуміле, ще одне можна здогадатись. (В першому монастирі ми вже мали один прокол, коли монашка щось говорила Віті, а він їй помахав головою, вона почала голосніше говорити, а потім і кричати. виявляється вона просила гроші (потім перейшла на російську), а Вітя помахав головою і пішов далі.). Так от, поїхали ми під знак “проїзд заборонено”.
Через декілька хвилин ми зрозуміли, чому їхати не можна (небажано). Місцями обсипається грунт і деколи на дорозі валяються великі брили землі. Але ми були не одні, за нами ще поїхала машина (основне, що вона була без мигалок). А чим далі тим веселіше – спочатку туман, а потім сніг і лід на дорозі, а потім взагалі колія на дорозі.

Дорога на Трансрарау

Дорогою ми зустріли ще декілька машин і туристичний автобус, але він вже їхати далі не міг і спускався вниз, а люди пішли пішки. Але, як каже Вітя “у нас джип” і ми їдемо до кінця. Доїжджаємо до місця, звідки за нашими здогадками має бути оглядовий майданчик на скелі – є стенд з фотографією скель, мапа туристичних маршрутів і в одному напрямку схил йде різко вниз. Але більше 100 м нічого не видно. І Вітя каже, що на гугл-мепс то виглядало трохи не так. Їдемо ще трохи далі. Десь через кілометр бачимо скелю. Ооо, нарешті, це воно.

Скеля

Але, хнову ж таки (і на гугл мепсі, і на стенді) скель має бути декілька. Піднімаємось на гірку, може з неї буде видно більше, але чим вище, тим густіший туман і взагалі вже нічого не видно. Як потім виявилось тут тільки одна ця скеля, яку ми бачили, а на масив скель треба дивитись з того місця, де ми зупинились перший раз.

Так як у Чернівцях снігу нема, то хоч в Румунії побачили ялинки в снігу

Дорога Transrarau

Обережно

Машина

Ще трохи гуляємо і їдемо назад, щоб встигнути спуститись, поки ще трохи видно. Я знімаю відео, висунувши руку з телефоном у вікно.

Спускаємось вниз. далі наша дорога лежить через Гура Гуморулуй (місце, де народилась Ольга Кобилянська) в Сучаву. В Сучаві ми ще планували подивитись на руїни фортеці, але вже темно і ми туди не їдемо. Натомість їдемо ще в молл, де все краще і дешевше, ніж в Україні (ну так Олег казав). В результаті купуємо сири (поодинокий приємний момент зі спілкуванням, бо дівчина, що продавала сир розуміла і непогано говорила англійською мовою) , шоколадки і їдемо додому. Дуже дешевого (як говорив Олег) нема, є речі, які дешевші, а є точно такі ж, які дорожчі, ніж у нас.

На кордоні вже біля 22 години, з румунського боку нема жодної машини, на все про все трохи більше 10 хвилин (на обох кордонах). А з українського боку купа машин і одразу за шлагбаумом дві величезні ями – “Welcome to Ukraine, не розслабляйтесь”.

P.S. І накінець бонус – народна румунська пісня “Іоанне, Іоанне” у виконанні Віті. Вітя ти просив, щоб я відео не знімав, як ти співаєш, я відео не знімав, тільки звук записував.