Монітор Samsung P2250 Перший день весни
Бер 20

Зимовий ПетросЩе в середині січня знайомий (який організовує сплави і з яким я ходив Ліснівським хребтом) запропонував піти на Петрос. Ніколи не ходив зимою в гори, тому було і цікаво спробувати, але в той же час і трохи страшно – все таки перший раз зимою. Але, знаючи, що в Андрія М. (так буду його називати, бо в похід пішов ще інший Андрій – Андрій С.) був досвід зимових походів погодився. Вирішили йти на Петрос з Квасів. Я агітував за те, щоб ночувати не на полонині Рогнеска, а в біостаціонарі. Похід відклався майже на місяць – то я трохи захворів був, то у хлопців не виходило. Врешті-решт домовились на 19-20 лютого.
Знайшли телефон сторожа біостаціонару, попередньо зателефонували, домовились, з ночівлею все ок. Я в п’ятницю ввечері спакував рюкзак і поїхав в Коломию. О 4 ночі з вокзалу приїхав Андрій С. зі Львова, поспали ще до 7 години і зранку пішли на поїзд Коломия-Рахів.

На вокзалі нас чекав Андрій М. з Єрмаком, який їхав з Чорткова, сіли в поїзд і поїхали. Біля 12 години ми були в Квасах, туристи, які їхали в поїзді вийшли в Лазещині, до Квасів з туристів доїхали ми одні.
Одразу у Квасах Андрій М. (який ще в поїзді негласно взяв на себе обов’язки керівника) запропонував запарити вівсянки. Не знаю чому так, але сніданок першого дня ми (з Вовою найчастіше) їмо перекус, який взяли з дому. Я пропонував зїсти канапки і хліб з салом, але в результаті пішли запарювати вівсянку.
Чомусь зранку вівсянка з сирим арахісом мене не пре і я поснідав канапками і хлібом з салом і закусив вівсянкою (ще попутно зїв вівсянки на дні миски). В результаті хлопці повикидали половину запареної вівсянки і о 13:30 ми вийшли від джерела мінеральної води.

Погода в цей день була суперова – світило сонечко, була гарна видимість. Через 20 хвилин вже стало жарко йти, але вже в лісі стало холодніше і йти було нормально. Хлопці йшли попереду, я позаду. Спочатку стежка була протоптана, йшлось непогано, тільки вже на висоті 1200 м снігу було побільше. Під кінець дня насунули хмари і видимість стала меншою. О 17:00 ми прийшли на біостаціонар, сторож (до речі, дуже класний дядько) нам дав ключі від нашого номера кімнати і ми пішли облаштовуватись. Довго не могли розпалити пічку, але врешті-решт розпалили, за той час поки розпалювали пічку зварили рис на пальнику і повечеряли курячим м’ясом і рисом з тушонкою (що може бути смачніше в горах за тушонку :) ). З нами вечеряв ще один мешканець біостаціонару – кішка (шкода, забув, як називається). Дуже класна киця – ручна, стрибає одразу на коліна (минулого року, коли спускались з Петроса, то я вже зустрічав цю кішку на біостаціонарі).

До вечері Андрій С. взяв ще пляшку Vana Tallinn – естонський лікер зі смаком рому (але міцність явно не лікера – 50 градусів). Випили частину лікеру і полягали спати. Домовились, що встаємо о 4:30, щоб в районі 5 години вийти. Будильник продзвенів, але ніхто і не думав вставати, Андрій сказав, що рано і встали о 6 годині (дежа вю – аналогічна ситуація була у поході Ліснівським хребтом), краще б ті півтора години нормально поспати, а не розривати сон. Вночі пробуджувався декілька раз, наша нова знайома (киця) лазила по нас (тобто по спальниках), а один раз вилізла навіть на голову. Насамкінець вмостилась між мною і Андрієм С. і так спала з нами.

О 7:20 ми вийшли з біостаціонару. Взяли з собою 3 термоси, снікерси, арахіс і теплу підкладку до куртки. До перемички ми вирішили йти не траверсом, а через г.Шешул, тому що сторож з біостаціонару сказав, що дорогу сильно замело. На вулиці туман – видимість 50 м. Почали підйом – сніг по коліна і вище, через хвилин 15 підйому побачили сліди (вони починали підйом трохи південніше від нас). Так по цих слідах ми і йшли майже до Петроса. Час від часу перевіряв правильність маршруту на навігаторі. Спочатку провалювались по коліна, потім по пояс – йти було нелегко. Деякі ділянки приходилось проходити на чотирьох кінцівках. Рух ускладнювало ще те, що під снігом росте чи то жереп, чи то якась інші кущі. О 9:30 ми піднялись на вершину Малий Шешул. Звідти до Шешула більшого вже рукою подати, але мені йти було важко. О 10:08 ми на вершині г.Шешул. Якраз перед Малим Шешулом був дуже приємний момент – хмари внизу трохи розійшлись і ми побачили хоч щось (забігаючи наперед – це були найкращі погодні умови в той день). По дорозі перекушуємо снікерсом і гарячим чаєм. Хоча і йшли ми весь час в тумані і було десь в районі -5 -7 ° C, але було зовсім не холодно (я йшов у футболці, тонкій флісці і штормовій куртці). Можливо ще було так, бо на висоті до 1800 м був відсутній вітер.

На Шешулі за інерцією пішли прямо, але пропали сліди і я зразу глянув на навігатор – так і є, потрібно повертати наліво, спускаємось вниз – скинули в районі 150 м по висоті. Тут я помітив, що батарейки в навігаторі підсіли, поставив інші (у мене було 6 запасних батарейок + ще 4 в фотоапараті) – від них навігатор навіть не хотів вмикатись, прийшлось помінятись батарейками з фотоапаратом (вдома, відігрівшись, батарейки показували більше половини заряду). Тут і вирішив, вимкнути навігатор і час від часу вмикати його, звіряючись з треком (тим більше, що було добре видно сліди). Далі дорога була пологою, висота набирається повільно, йшли то вгору, то вниз. Чим ближче до вершини, тим гіршою ставала видимість, якщо йдеш першим – то взагалі не видно лінію горизонту (небо зливається зі снігом). По дорозі ще “зустрілись” 2 карнизи – на один з який хлопці пішли фотографуватись (я вважав, що краще подалі знаходитись від нього), а на другий в тумані Андрій зайшов. Перед самою вершиною (десь в районі 1900 м) була маленька (метрів 20, не більше) ділянка фірну. Ближче до вершини з’являється вітер (добре, що хоч не сильний, на хребті, коли йшли на Говерлу – був набагато сильніший).

О 13:15 ми на вершині, заходимо в капличку, їмо снікерс, сирий арахіс (хоч важко заходить, але набиваю шлунок, бо треба поповнити запаси енергії), п’ємо чай і йдемо вниз. Андрій С. попереду, я другий, Андрій М. позаду. На мої зауваження, що нам треба йти значно лівіше Андрій М. (”керівник групи”) відповідає менше говори і йди за Андрієм, він знає куди йти. Подивився на навігатор – ніби все ок, ми знаходимось на треку. Але щось мене непокоїть – не видно ні наших слідів і щось здається ми тут не йшли. І через декілька хвилин мені щось стукає в голову – трек іншого кольору (піднімались по зеленому, а спускаємось по синьому). І я розумію свою помилку – крім треків підйому на Петрос – на навігаторі був присутній літній трек спуску з Петросу в Ясіню, яким я спускався літом. Кричу Андрієві М., що ми спускаємось в Ясіню, а не Кваси, на що отримую стандартну відповідь – менше говори і йди за Андрієм – він знає, куди йти. Починаю голосно матюкатись, бо по-іншому Андрій мене не хотів сприймати. Спустились ми по висоті метрів 110. Пропоную піднятись на вершину і спуститись нормальним треком, на що отримую заперечення (склалось таке враження, що повернутись назад – це в Андрія на рівні фобії, я розумію на сплаві, там це неможливо через течію річки, але тут це цілком реально) – ми будемо траверсувати схил, поки не вийдемо на наш трек підйому. На мої репліки, що траверсувати такий схил небезепечно. була стандартна відповідь помовчати. Взагалі, в той день (та і в попередній) мою думку Андрій не сприймав і вважав правильною тільки свою.

Траверсувати схил – заняття не з приємних. Взагалі – це був один з найнеприємніших моментів у поході – йти по коліна (пояс) в снігу під стрімким кутом. Не знаю, чи можна спровокувати лавину з таким станом снігу, але мені йти було страшно. Півтора години зайняв наш траверс, поки ми не вийшли на шлях підйому. ,причому підйом з цього місця до вершини зайняв 40 хвилин (тобто, максимум годину зайняв би підйом назад на вершину і спуск по хребту). Але, якраз, головним аргументом(Андрія) за траверсування було те, що ми зекономимо час. В результаті втратили більше півгодини (це мінімум).

Попавши на трек підйому, йшлось вже набагато приємніше, хоча були ще деякі неприємні моменти (але не буду тут про них). Сліди наші були заметені і часто провалювались в сніг (зверху шар снігу, а знизу жереп), деколи 2-3 метри вліво, вправо і все ок, потім знову провалюємось. Ще йдучи туди, я “агітував”, щоб повертатись не через Шешул, а траверсом (коли закінчується світловий день – цей варіант – безпечніший), на що отримував очікувану відповідь – ні, ми будемо йти через Шешул. В результаті все-таки пішли траверсом. Перед перемичкою вирішили піти напряму (і так було без різниці, бо завжди провалювались в сніг, якого за цей день добряче випало) і вийшли трохи правіше (метрів на 100) дороги, яка зрізає шлях від перемички до траверсу (в принципі, може і на краще, що ми не були на перемичці – а то Андрієві могло стукнути в голову – піти через Шешул).

Прийшлось спуститись в яр, а потім піднятись з нього (напряму, щоб не обходити), за що я отримав лекцію від Андрія, що не вмію користуватись картою і на ній було видно цей яр по горизонталях і т.д. і т.п. Але в той день це все було не важливо (і сил і бажання комусь щось розказувати і доводити не було) – основне, що ми вийшли на наш траверс і скоро будемо в біостаціонарі. Тут ми випили останні запаси чаю, зателефонували рятівникам (повідомили, що все ок) і пішли на біостаціонар.

О 19:00 (через півтора години) ми вже були на біостаціонарі. Всю дорогу прийшлось тропити сніг, який тут був вище колін, але йшлося на диво легко (мабуть через те, що все погано вже було позаду). На біостаціонарі ми вирішували, що робити: хлопці хотіли їхати нічним поїздом, а я хотів залишатись тут на ще одну ніч. У мене не було бажання йти вночі у Кваси, було мало сил, та й ноги у мене були повністю мокрі: у мене були бахіли, але без шнурків і сніг постійно попадав через верх взуття – під кінець походу всередині взуття було багато снігу. В результаті ми розділились: я залишився ночувати, а хлопці, взявши мій навігатор, пішли на нічний поїзд. Повечерявши зі сторожем (між іншим, дуже класний дядько), полягали спати. Щоб не розпалювати мені пічку, я ночував у кімнаті сторожа.

Наступного дня, о 7 ранку прокинувся, поснідав, прибрав місце ночівлі (хлопці ввечері не встигли це зробити), набрав повний термос чаю і пішов сам у Кваси. За ніч нападало багато снігу, місцями слідів не було видно і провалювався у сніг. Вже у лісі йти було супер – мало снігу, нема вітру. І тільки на Джорджевій прелуці (назва якась американська) не було видно ні слідів, ні стежки і прийшлось брести порядка 200 метрів у снігу по пояс. А далі ліс і село. Біля 12 години я був на автобусній зупинці. Через 10 хвилин очікування зупинився бус, який їхав у Чернівці і до Чернівців доїхав у теплі і затишку, попиваючи чай з термоса і “Живчик”. Дорогою весь час лунала музика на іноземній мові, на ній же спілкувався водій автобуса з деякими пасажирами. Я довго не міг зрозуміти, чи то угорська, чи молдавська. Але коли водій на трасі проїхав метрів 500 обочиною на задній передачі – точно зрозумів, що молдавани. :) . Але хто би вони не були, о 16:00 я вже був у Чернівцях.

Після цього походу, я зрозумів, що не готовий ще ходити в зимові походи, ні фізично, ні психологічно. Можливо, ще погода так вплинула на мене, бо йти в суцільному тумані зимою – досить неприємно, а я хотів отримати від цього походу гарні фотографії і враження. Враження отримав, тільки не такі, як хотів. :)
На щастя не простудився, тільки декілька днів після походу боліли очі від снігу. В поході я мав з собою гірськолижну маску, але весь похід носив на голові її, а коли потрібно було одягати – там вже була суцільна льодова кірка.

Деякі фотографії з походу

Старт у КвасахСтарт у Квасах ОбтиранняОбтирання У лісіУ лісі ВідпочинокВідпочинок
ПольотиПольоти ГоррриГоррри ГоррриГоррри ШешулШешул
ШешулШешул ШешулШешул Вивчаємо маршрутВивчаємо маршрут ЯлинкаЯлинка
Туман розсіюєтьсяТуман розсіюється Туман розсіюєтьсяТуман розсіюється Що там у нас далі по маршруту ?Що там у нас далі по маршруту ? Хмари наступаютьХмари наступають
На схиліНа схилі Такий "краєвид" був майже цілий деньТакий “краєвид” був майже цілий день МедитаціяМедитація Позаду карнизПозаду карниз
ВершинаВершина ПортретПортрет Зимова ялинаЗимова ялина

Теги: , , , , , , , ,

Читайте також:

Залишити коментар

Коментарів: 17 для “Зимовий Петрос (Кваси – біостаціонар – Петрос)”

  1. 1. ОляNo Gravatar Сказав:

    Да, вражень багато))))
    Але головне, що щасливо додому попали)))

  2. 2. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Ну так – добре все, що добре закінчується. :)

  3. 3. АндрійNo Gravatar Сказав:

    Ось який я поганий:)
    В чому ти правий – я не мав наміру тебе слухати до вечора, бо це було недоцільно.Деякі моменти вирвані з контексту, і потребували б трохи серйознішого аналізу. Стосовно драпання з траверсу на нитку ДЖПС – категорично ні. “Розривання сну” – для початку, ліхтарик взяв тільки ти, і йти ми все одно не могли б вночі. Вівсянка – в мене немає гастриту тому, що я не харчуюся впоходах мівіною та канапками, хоча наступного дня перекус треба було зробити іншим.
    Про керівника походу – “Андрій С.” до останнього не знав, чи їхатиме, таке “самопризначення” було логічним.
    Тобто, зимою в горах ніякої демократії – це не я злюка, це норма, в результаті якої навіть в умовах паскудної погоди план було виконано.
    А як для першого разу зимою в горах ти досить адекватно себе поводив, глобальних претензій не є.

  4. 4. АндрійNo Gravatar Сказав:

    тобто, такий стиль проведення походу – з потраплянням на гору, був єдиноможливим і совість мене не мучить, я щойно думав про це:)

  5. 5. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Я написав своє бачення походу, а про моменти, що вирвані з контексту – напиши про що саме ти маєш на увазі.

    На рахунок ліхтарика – знову ж ІМХО в кожному поході (чи то зимовий, чи літній) він має бути у кожного учасника.

    Вівсянка – в мене гастриту також немає, і про мівіну я забув від того часу, як зїхав з гуртожитка :)

    Є ще деякі моменти – про які я не писав – твої слова “про людство” – якщо це було серйозно сказано – то ІМХО невиховано, якщо це жарт – то невдалий.

  6. 6. АндрійNo Gravatar Сказав:

    Ти надто чутливий. Мабуть, це добре. Я не дискутуватиму – немає часу. Останнє слово мені байдуже за ким:)

  7. 7. ScorpioNo Gravatar Сказав:

    Тарас, твой блог можно назвать популярным – ты дорос до срача в “каментах” :) ))
    поздравляю с первым опытом зимнего похода!

  8. 8. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Та ні Вова – то просто похід таким “екстремальним” виявився з точки зору організації і проходження. А після походу день-два були одні враження, причому не з приємних – тому і така “полеміка” вийшла.

  9. 9. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    А на рахунок популярності – можеш глянути на лічильник від topua.net – популярність просто зашкалює :) :) – 100 – 120 людей в день.

  10. 10. lesykNo Gravatar Сказав:

    емоції емоціями, але власне бачення ситуації у кожного своє….

    Тарас,а блог дійсно цікавий;)

  11. 11. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Дякую Леся за цікавість до мого блогу.

  12. 12. EsoterikNo Gravatar Сказав:

    добре, що спробував піти в гори взимку. бажаю нарік закріпити ці починання

  13. 13. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Дякую Вова.
    Надіюсь, що разом підемо ;)

  14. 14. nickNo Gravatar Сказав:

    Зимові Карпати – краса неймовірна )))

  15. 15. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    2 nick – я знаю, що краса там неймовірна, але, на жаль, тоді ми не побачили ту красу, а я так сподівався. :(

*