yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Наша подорож почалась з поїзду № 608 Чернівці – Львів. Придбали в інтернеті квитки, роздрукували, пред’явили на касі роздруківки отримали справжні квитки (між іншим у Чехії і Словаччині обмінювати роздруківки на квитки не потрібно). Обмінявшись квитком з хлопцем з сусіднього купе ми троє опинились в одному купе. Сидимо, обговорюємо нашу майбутню мандрівку, не зовсім віриться, але ми все таки їдемо. Звісно, що зразу ми не пішли спати – ну як це зразу лягати спати в поїзді . Десь о 1:30 вирішили зателефонувати Вові, уточнити яке саме пиво йому купити в Чехії (це у нас з Вітею така традиція вночі зателефонувати Вові і щось запитати його – ця традиція була започаткована в 2 попередніх походах). Десь аж біля Івано-Франківська заснули.
О 5:30 нас будить баритон провідника – вставайте, швиденько, далі поїзд їде в парк (в зоопарк, в South park чи парк юрського періоду ми не уточнили). Встали, одягнулись, а до Львова ще біля 40 хвилин їзди. О 6:20 ми у Львові. Мою пропозицію піти до костелу Ельжбєти Олег зарубав на корені (”нема що там робити і на що дивитись”). Я і не догадувався про те, що вже сьогодні я буду бачити собор Ельжбєти (тільки уже в словацькому місті Кошице). Зустрілися з Андрієм, забрав страховку (про перипетії з нею, можна прочитати тут).

До поїзда Львів-Мукачево у нас ще 2 години, робити нема що, до костелу ніхто йти не хоче. Пішли дивитись на Хюндая. Стояли, дивились, обговорювали, машиніст Хюндая нам блимнув фарами. Вирішили сфотографуватись біля цього дива техніки. Машиніст одразу ж вибіг і “насварив” нас – тут фотографувати не можна. Одразу ж дав свій фотоапарат і попросив, щоб його сфотографували.

Поїзд Львів – Чернівці

Поїзд Львів – Чернівці

Той самий знаменитий Хюндай

Ще трохи походили по перону – виявляється у Львові на пероні є Wi-Fi з хорошим сигналом. Але тільки Хюндай поїхав Wi-Fi пропав. Виявляється, що у Львові на вокзалі нема Wi-Fi .Пішли в зал очікування.

Дочекались нашого поїзда (807 Львів-Мукачево) і о 8:00 виїхали зі Львова Я з Вітею їхали цим поїздом декілька місяців назад (коли йшли на Боржаву) і ми знали, що тут є 2 типи вагонів 2 класу. Цього разу ми взяли в інтернеті квитки в той клас, де дуже великий столик (1м х 1м). Взагалі-то поїзд цей дуже гарний як для України (ввечері я прозрів від словацьких поїздів), в районі Стрия він розганяється до 110 км і майже не трясе. По дорозі встигли зіграти одну партію в К2 (єдиний раз за всю поїздку, не знаю, для чого я брав її і Saboteura). І то грали ми якось мляво, чи то далось взнаки, що не виспались нормально, чи те, що в поїзді був дуже неприємний запах (від якого мене чуть не знудило). Прийшлось трохи в тамбурі постояти. А після Воловця нас чекала справжня весна – ближче до Сваляи, жодного шматочку снігу (ми не знали, що в той же день ми знову попадемо в справжню зиму).

Біля 12:00 ми у Мукачево. Тут нас чекав ще один сюрприз – приміського потяга в Чоп не було (хоча в розкладі поїздів на Львівській залізниці він був) . Ну у нас є приблизно 2 години запасних, так що ми не сильно переживаємо. Найближчий поїзд в Чоп буде через 30 хвилин (Одеса – Ужгород, на який ми могли сісти у Львові). Купуємо квитки і чекаємо на нього. Щоб не нудьгувати – вирішили пройтись навколо вокзалу. При вході на вокзал одразу кидаються в очі монументи в стилі радянських 60-х – “колгоспниця і робітник” та панно з кремлем навпроти вокзалу.

Мукачівські скульптури

Мукачівські скульптури

Мукачівські скульптури

Панно в Мукачеві

Сжижженый (або спижженый газ)

Далі без проблем і пригод добрались до Чопа. У Чопі виходимо з вагона і одразу відчувається, що це прикордонна територія – нас зустрічають суворі хлопці зі зброєю. На вокзалі біля каси величезна черга, розпитуємо, що до чого, виявляється це черга на Захонь і квитки на наш поїзд будуть продаватись о 15:30 (тобто за годину до його відправлення). Тобто у нас ще є півтора години. Треба поїсти чогось гаряченького, а то все щось тверде їмо (котлети і відбивні у поїзді Львів – Мукачево). Пішли шукати де би це поїсти. По дорозі розглядаємо споруди Чопа – масивний приміський вокзал, будинок культури і напіврозвалені будинки. Чоп справляє враження депресивного містечка (ми тоді ще не знали, що ми побачимо через пару годин в “Європі”).

Приміський вокзал

Приміський вокзал

Закинута будівля в Чопі

Недалеко від вокзалу ми знайшли забігайлівку “Вікторія-М”, де за 17 грн з кожного поїли (поїли не те слово, а дууууже смачно поїли) бульйончику і картоплі (хлопці картоплю по-селянськи, я смажену). Порції були великі і, ще раз повторюсь, їда була дуже смачна. Вирішили, що при поверненні назад обов’язково зайдемо сюди ще раз. Пішли потихеньку на вокзал. Біля кас вже не було жодної людини. Купили квитки на поїзд і сіли чекати, коли нас викличуть. Взагалі-то квитки – це не звичайний квиток, а шедевр – така собі книжечка, в якій багато незрозумілої інформації і дивна сума з комісіями і доплатами. Шкода, що я його не сфотографував, в той момент всі думки були зайняті тим, як ми переїдемо кордон, коли ми переїдемо кордон і чи взагалі ми переїдемо кордон. Дивує, що крім нас більше нікого нема, ну нічого ще прийдуть, думаємо ми.

Той самий суп

Будинок культури

Наступає година “X” – 16:10, на дверях написано, що за 20 хвилин до відправлення поїзда закінчується оформлення документів, а нас ще навіть ніхто не запрошував у ту саму кімнату для їх оформлення. Йду питати у прикордонника на колії, чому так і чи про нас не забули. Don’t worry, be happy, тільки українською відповідає прикордонник. 16:20 – нарешті нас запрошують всередину, заходимо всі разом, поодинці кажуть нам. Стандартна процедура – куди їдете, що везете, далі перевірка документів. Я і Олег проходимо, Вітя затримується. Справа в тому, що на візи наші фотографії вклеїли розтягнутими по ширині (напевно у консульстві не знають, що у фотошопі є галочка “зберігати пропорції”) і особливо на фотографії Віті помітно різницю між справжнім обличчям і обличчям на фотографії. Віті прийшлось відповідати додатково на питання “який він знак зодіаку”. Ну все, контроль пройшли, але тепер треба чекати, коли нас випустять з кімнати до поїзда. А час підтискає – уже 16:25, 16:28. Знову питаємо, знову та ж сама відповідь – не партесь. О 16:30 ми заходимо у поїзд уже словацька провідниця забирає у нас нашу проїздну книжечку, поїзд опломбовують запечатують закривають, щоб ми не вийшли по дорозі і вперед. Взагалі-то поїзд – це дуже пафосно звучить, бо поїзд складається з 1 вагона. І в цьому вагоні тільки ми троє.

10 хвилин і ми на нейтральній території. До нас заходять словацькі прикордонники і забирають наші документи. Після паспортного контролю – приходять суворіші чоловіки. Наркотики, алкоголь, сигарети – кожному стандартне питання. Но, ніхьт, найн, нема. Питання повторюється знову, ну нема у нас наркотиків і не виглядаємо ми як наркодилери. Потім питання, скільки грошей везете з собою, куди, на що їдете, покажіть запрошення – у нашому випадку, це квитки на біатлон, ваучери для проживання в готелі, квитки на поїзд, причому, що найсмішніше – все у форматі А4 – ціла папка. Наркотики, сигарети ? Ну нема. Оглядають наш і сусідній вагони – заглядають у люки під сидіння, світять ліхтариками. До нас у потяг забігає милий песик (вівчарка мені до пояса), бігає, нюхає вагон, рюкзаки, підбігає кожного з нас нюхає (особливо Вітю, бо він сидів скраю, Вітя собачці сподобався – вона полизала його руку ). Наркотики, сигарети, алкоголь ? Після повтореного в 7 раз питання почиваєш сумніватись, а може і дійсно є якісь наркотики, сигарети, алкоголь . В той же самий час згадую фільм Бангкок хілтон (де хлопець підкинув своїй дівчині наркотики і її спіймали на таможні). І все таки собачка у нас знайшла наркотик – у Вітіному рюкзаку були ковбаса і сало і вона дуже довго обнюхувала саме той рюкзак з українським наркотиком. В перерві між “обнюхуванням” рюкзаків перевіряють рюкзаки. витягуємо все що маємо – шкарпетки, одяг, Saboteur, K2. У Віті в рюкзаку знаходять ту саму ковбасу і сир – виявляється не можна ввозити в Європу такі речі, на що словак каже “Хлопці не можна, але сховайте, щоб ніхто не бачив”, цікаво, чи можна сало везти В Олеговий рюкзак дивляться 2 рази і за другим разом знаходять ще один “наркотик” – пластиковий контейнер з котлетами і відбивними . На питання “Цо то таке” звучить банальна відповідь “котлети”.

“Конфети” з подивом питає словак, (такого типу цукерок він ще не бачив в житті).
Та ні “котлети, мнясо”.
Ну ок.

Цікаво, що вудочки наші зовсім не перевіряли, навіть собака не нюхала, бо стояли в зоні недосяжності . Далі бачимо виставу – дресуру собаки, коли на певні команди собака гавкає і отримує якусь їду (або наркотик). Нас залишають самими, через 5 хвилин ми отримуємо документи із штампом про в’їзд у Європу. Хууу, ніби камінь з душі впав. Ми у Європі.

Ще 5 хвилин поїздом і ми у Європі. Чієрна над Тисою. Європа нас зустрічає густим снігом, хоча правильно сказати, що це Україна нас так проводжала. Тут, якщо порівнювати з Чопом, нема ні прикордонників, ні міліції. Фотографую поїзд з провідницею, який їде у Чоп, на що отримую жест прапорцем “не можна”.

Прикордонний поїзд

Прикордонний поїзд

Пам’ятник паровозу

Вокзал Чієрни над Тисою – за розмірами і вигляду – як у Ходорові. До нашого поїзда в Кошице, ще 2 години – йдемо гуляти Чієрною. Біля вокзалу пам’ятник тепловозу. Йдемо далі, сніг йде інтенсивніше, ховаю фотоапарат, трохи фотографую на телефон. Чим далі від вокзалу, тим більше Чієрна нам нагадує кадри з фільму Євротріп (Братиславу). Справа від нас будинок без вікон, зліва без вікон і дверей, тільки величезні чорні діри дивляться на нас. Фотографую цю “красу”. З вікон будинку навпроти на нас дивляться з вікон і показують пальцями. Йдемо краще на вокзал. По дорозі маленький циганчук просить 1 цент (правда ми тільки з п’ятого разу зрозуміли, що він хоче). На вокзалі контингент подібний, але розцінки тут уже вищі – тут уже 10 центів просять. Швидше, би звідси поїхати .

Той самий поїзд через кордон (фото з телефону)

Чієрна над Тисою (фото з телефону)

І ось, наступає чарівне перетворення попелюшки в принцесу – на вокзал приїжджає двоповерхова красуня Skoda elephant. Ми перші заходимо, йдемо одразу на другий поверх. Wow, дядя Діма (це кодове слово, яке ми взяли з відео про розбитий Хюндай і воно у нас заміняло популярний матюк) і т.д – м’якенькі сидіння, чистенькі вікна (2 склопакети, як підмітив Олег). Я пішов в туалет і прозрів – чистота ідеальна, туалетний папір м’якенький і що, найголовніше – це 3 кнопки (жодних педалей, дебільного краника і інших принад туалета в українському поїзді). Після цього у мене поїзди почали ділитись на 3-кнопочні, 8-кнопочні (це буде пізніше), 3-кнопочні механічні і педальні (українські). У нас в Україні ці поїзди будуть експлуатувати, як поїзхди між великими містами, а за кордоном це всього-на-всього приміський поїзд . Поїзд розвиває швидкість до 100 км/год, причому стартує і гальмує настільки плавно, що абсолютно не відчувається. Провідниця перевіряє квитки (провідниця була та сама, що і в поїзді Чоп – Чієрна над Тисою), у нас стандартні роздруківки А4.

Вітя в Skoda elephant

Сидіння в Skoda

Олег в Skoda elephant

Вітя в Skoda elephant

Біля 20:00 приїжджаємо в Кошице, тут снігом вже засипало огого. Вітя залагоджує справу зі зворотніми квитками (квитки з Брно в Братіславу потрібно було завірити у Словаччині). Часу у нас вдосталь (більше 2 годин), йдемо гуляти нічним містом. Недалеко біля вокзалу натрапляємо на міст, а за ним просто шикарний будинок, витягую штатив (великий уклін Віті, що тягав його всю подорож). Далі за будинком ще краще – костел Ельжбєти (той самий, на який я хотів подивитись у Львові). На жаль, сфотографувати нормально вночі у мене не вийшло (але ми тут будемо через тиждень, тому буде ще одна спроба). Ми спішимо, йдемо далі по вулиці (типу Кобилянської) у Чернівцях.

Трамваї в Кошице

Трамваї в Кошице

Нічне Кошице

Нічне Кошице

Нічне Кошице

Нічне Кошице

Треба зайти в магазин, взяти пива і відсвяткувати наш успішний приїзд в Європу. Знаходимо супермаркет, о, я ще скотч і тапочки зможу купити (так і не купив за всі дні у Європі, але біля кожного супермаркету ми згадували мої тапочки) , заходимо в нього, мене і Олега виганяють, що таке – закрито. Супермаркет в неділю працює до 9 години – що за дикість . Йдемо на вокзал. На пішохідному переході затримуємось на 2 секунди, а тут сюрприз – вже червоне світло (фашистські світлофори додаю я до свого списку фашистських лавочок на українських вокзалах). Хоча, такі світлофори створюють менше пробок
По дорозі хочемо купити пиво, але всі магазини закриті (дивина та й годі). Купуємо пиво на вокзалі.

Кобилянська в Кошице

Ліхтарики

Кобилянська в Кошице

Супермаркет

Квиток у нас був в 4-місне купе (за яке заплатили 30 євро), були ще варіанти у 3-місне (32 євро) і 6-місне (28 євро). Я пропонував брати у 3-місне, щоб нікого не було з нами, але хлопці переконали брати 4-місне (і так нікого не буде). Ще коли брали квитки в інтернеті, отримали 2 верхніх і 1 нижнє місця (так що уже виникли деякі сумніви на рахунок того, що ми будемо втрьох). За 10 хвилин до відправлення до нас підселився пасажир – жінка бальзаківського віку. Ех, не буде сьогодні сала, пива і т.д. Розклали наші “дивани”, взяли прадло (тобто білизну) закинули речі нагору і пішли у коридор … пити пиво. Я спочатку протестував проти цього – як-не-як Європа, може це тут заборонено і т.д., але хлопці були непереконливими. Дивно, 10 година, а в поїзді всі сплять. В українському поїзді все тільки починається – ходіння, куріння, пиво, горілка, крики, музика, а тут нікого. Тільки ми троє стоїмо в коридорі і п’ємо пиво. За вікном мелькають краєвиди, глянувши на навігатор ми прозріваємо, 140 км/год.

“І цо то вам не спат” такою була фраза від провідниці, якій ми заважали ходити в коридорі. Я досить довго напрягав хлопців, що я голодний і хочу їсти, в результаті ми взяли контейнер з “конфетами-котлетами” і по-українськи (тобто, без вилок а руками взяли по 2-3 котлети) з’їли їх. Випивши пиво, вирішили, що дійсно “нам треба спат” і пішли спати. Мені повезло – на всіх квитках, які ми купували в інтернеті – у мене було нижнє місце. Прощавай Словаччино, зранку ми вже будемо в Чехії, про що і буде наступний пост.

Теги: Європа, кордон, Кошице, Львів, митниця, Мукачево, Словаччина, Україна, Чієрна над Тисою, Чоп

• Чеські замітки: дорога додому, Брно – Братислава ...