yAnTar блог – подорожі, відпочинок

В попередньому пості я писав про останній день гонок на Чемпіонаті світу з біатлону в Новому Месті. В цьому пості я напишу про зворотню дорогу з Чехії в Україну.
Отже, в Новому Месті ми сіли на поїзд до Ждяра, а там пересіли на поїзд до Брно. В Брно у нас було ще більше години до нашого поїзда в Братиславу і ми вирішили піти ще в супермаркет і купити пива і продуктів на дорогу. Щоб не тягати з собою вудочки в супермаркеті, ми їх залишили біля входу (так як завжди це робили до цього). При виході ми чуть не забули про вудочки, але вчасно згадали. Пішли до входу, а їх там нема. 6 днів ми носились з ними, пережили багато пригод – забували їх на лавочці в Празі, губили половину сегментів, коли бігали за поїздами у Ждярі, залишали без догляду майже кожен день, а в останній день хтось їх “конфіскував”. Варіантів було два – або охоронець супермаркету сприйняв їх як “небезпечний предмет”, або бомжі-цигани (яких ми за 7 днів перший раз побачили) їх забрали собі. Але, змагання вже закінчились, то і нам вони би вже і не пригодились.

О 20:10 відправляється поїзд (Вітя просив уточнити, що це був поїзд типу EuroCity) з Брно. На словацькій території у нас ще раз перевіряють квитки. (Вітя захоплюється їхніми порядками – квитки перевіряють вже в поїзді, уникаючи черг перед посадкою в поїзд, як таких. А з нашими “покращеннями” і перевіркою паспортів – черги перед посадкою тільки збільшуються). О 21:45 ми в Братиславі. Враження такі, ніби попав десь в Україну (старий невеликий вокзал, в якому йде ремонт), Контингент на вокзалі також нагадує Україну. У нас була думка пройтись до Дунаю (у нас було 2 вільні години), але побачивши контингент (багато циган) на вокзалі вирішили нікуди не ходити. Але є один плюс – є фрішний Wi-Fi, причому хорошої якості і є вільні розетки, де можна зарядити телефони. Сидимо на стільчиках і сидимо в інтернеті.

О 23:30 подають наш потяг. У нас знову 4-місне купе, надіємось, що крім нас не буде нікого (ми вже так надіялись, коли їхали в Прагу, але вийшло не по нашому). Цього разу людей було мало і до нас в купе ніхто не підсів.

23:49 – відправляється наш поїзд. До нас приходить провідник і щось швидко говорить. Вітя і я сидимо, як барани і нічого не розуміємо, Олег ствердно киває головою на кожне слово провідника. Добре, що з нами є Олег (експерт з чеської і словацької мов). Тільки провідник виходить, ми з Вітею одразу розпитуємо Олега: “Ну що він сказав, що хотів”. На що отримуємо відповідь, яка увійшла в анали історії і стала крилатою фразою: “Він дуже швидко говорив”. Епічна відповідь. Через декілька хвилин знову приходить провідник і знову “дуже швидко говорить”. Виявляється, йому потрібні наші документи. Звіряє дані на квитках і паспортах (взагалі то паспорта не потрібно для проїзду, але так як у нас квитки куплені в інтернеті, то він перевіряє чи бува ми не їдемо за чужими квитками).

Провідник пішов,треба повечеряти. Сьогодні у нас на вечерю пиво Пріматор пшеничне, сир, ковбаса. Сидимо, п’ємо пиво, вирішив подивитись на телефоні, яка швидкість у цього поїзда. 150 км/год показав телефон – максимальна швидкість, яку ми заміряли за всю нашу поїздку. Ех, як добре, так їхати і абсолютно не відчувати, що ти їдеш скільки. А вже в обід ми будемо їхати в українських поїздах 60 км/год і будемо дуже сильно це відчувати. Але не хочеться думати про погане. Йдемо спати.

О 7 годині ми прибули в Кошице. до поїзда на Чієрну (10:10) у нас ще є 3 години. Здаємо речі в багаж і йдемо гуляти в Кошицях. Олег хоче йти в якийсь житловий квартал, я хочу до костелу Ельжбєти, який ми бачили вночі, коли тільки їхали в Чехію. Погоджуємось на тому, що їдемо спочатку на Кошицький гравітон (хто не знає, це великий житловий масив у Чернівцях), а потім в центр до костелу Ельжбєти. Купуємо квитки, сідаємо на перший трамвай, що приходить і їдемо у невідомому напрямку, потім пересідаємо ще 2 рази за чисто випадковим принципом. Бачимо багатоповерхівки і виходимо. Біля будинків чистенько, всі доріжки асфальтовані, біля будинків дитячі майданчики. Дуже сподобалось те, що на майданчику є дитяча стінка для скелелазіння.

Парк в Кошицях

Парк в Кошицях

Афіша

Будиночки

Будиночки

Повертаємось назад. Дорогою бачимо поліцейських на перехресті. Всі машини у них їздять з увімкненим ближнім світлом. А одному,який їхав без увімкненого світла, жінка-поліцейський жестом показала – увімкни світло. Одразу спадає на думку гасло чеської поліції Pomahat a chranit і української “зупиняти і гроші збирати”.

Ями бувають і закордоном

Na planete Kosic

Під’їзд

Стінка для скелелазіння

Пішохідний перехід

Сусіди

Далі йдемо в центр по вул. Головній (точно як у Чернівцях). Дуже гарна і затишна вулиця. Вулиця нас веде прямо до чумного стовпа, дівадла (театр по нашому) і до костела св. Ельжбєти. Все тут дуже гарне і чисте. Ще заходимо в магазинчик, купуємо сувеніри і на вокзал.

Будинок

Ранок в Кошицях

Вулиця Головна

Вулиця Головна

Hotel Slavia

Чумний стовп

Чумний стовп

Зодіак навколо стовпа

Телець

Овен

Театр

Театр

Костел св.Ельжбєти

Костел св.Ельжбєти

Костел св.Ельжбєти

Елементи декору

Якась міська установа

Незрозумілий пам’ятник

Замки

Замки

Будинок

Костел св. Ельжбєти

Театр

Головна площа м.Кошице

Забираємо речі з камери схову і їдемо в Чієрну. Цього разу їдемо не в двоповерховій Шкоді Елефант, а в одноповерховому старенькому поїзді. З іншого боку навіть добре, що такий поїзд – так ми готуємо себе до в’їзду в Україну. О 11:55 ми в Чієрні, до потяга на Чоп у нас ще більше 2 годин. В принципі ми могли їхати потягом пізніше на 2 години, але ми боялись, що поїзд може запізнитись і тоді ми будемо чекати аж до 22:40 в Чієрні. 2 години в Чієрні тягнуться довго. Потрохи збираються люди (отже в УКраїну нас вже не буде їхати 3 у вагоні). Зайшовши в туалет, помічаю якогось підозрілого лисого (як сказав Вітя пізніше – саме те, що він лисий – було найбільш підозрілим ) чоловіка, який (у мене так склалось враження) щось перепаковував зі своєї великої сумки собі під одяг. І в туалеті він сидів дуже довго – десь біля 15 хвилин. Потім на вокзалі було видно, що він нервує, бо виглядав збуджено і піт виступав на його чолі (це був кінець лютого). Олег одразу згадав фільм “Бангкок хілтон” і ми пильнуємо, щоб лисий нічого нам не підкинув.

У вагоні крім нас їде ще сімейна пара з дитиною з України і ще якийсь чоловік (родом з Києва, живе в Санкт-Петербурзі), який дуже любив говорити (і якраз ту сімейну пару і напрягав). Але, як часто буває, почавши за здравіє, закінчив за упокій -спочатку говорить те, що СРСР – це була штучна держава і вона не могла довго існувати. А от царська рассійская імперія – це зовсім інша справа – і вона повинна бути від Фінляндії аж до Туреччини (звичайно, що включаючи її). Далі продовжилось тим, що для чого нам українська мова і чому ми не хочемо бути разом з Расєєю. Я весь час мовчав, але тут вже не витерпів і сказав, що я вважав за потрібне. Звичайно,що мене обізвали “націоналістом”. Ще одна-дві репліки і була досягнута головна мета – його рот закрився і аж до Чопа він не сказав ні слова.

На кордоні у нас швиденько перевірили паспорти (в рюкзаки навіть не дивились, тільки запитали, чи є якийсь товар). В Чопі в транзитному залі нас також швиденько пропустили (між іншим того підозрілого лисого також пропустили без проблем ). В рюкзаки наші прикордонники заглядали неохоче. Зразу при виході з транзитного залу нас “впізнали” по наших шапках, що ми були на ЧС з біатлону. Так як у нас був ще час до потяга на Львів, то пішли у “Вікторію-М” – місцеве кафе, де можна дуже смачно і дешево поїсти.

А далі були українські поїзди – черепашача швидкість, таргани на поличках, відсутність світла у купе. Провідник аргументував це тим, що батарея не зарядилась. Ми хотіли дати йому батареї від телефонів. Я хотів читати книжку, але при тому освітленні читати було нереально. У роздумах я вивів
“закон Андрусяка” – чим вища освітленість всередині поїзда, тим більш освічена і непитуща нація. Так як у Чехії багато людей в поїздах читають книжки, читають на ноутбуках, а у нас що роблять (коли погане світло) – правильно п’ють. І ще одним фактором,який непрямо сприяє цьому – є розмір столика, який у наших поїздах в 4 рази більший за словацький.

Далі був Львів. Вирішили піти в платний зал підвищеного комфорту (з Wi-Fi). Одразу при вході табличка “Wi-Fi не працює”. Насправді цей зал не сильно відрізняється від звичайного залу. Також є бомжі, правда менше, ніж у звичайному залі, але процес дифузії ароматних часток бомжів відбувається за тими самими фізичним законами. В залі зустріли знайомого з Чернівців, який чекав на той самий потяг Ковель – Чернівці.

Отак і закінчилась наша поїздка на Чемпіонат світу з біатлону в Чехію. Чи міг, я думати ще на початку 2000-х років, коли ще бігала Олена Зубрилова, що я поїду на Чемпіонат світу з біатлону. Напевно, ні, тоді такої думки і не було. А зараз це вже позаду. Завдяки Віті, що в один день біля 12 години ночі написав таку пропозицію в скайпі. Можливо, наступного року буде аналогічна поїздка, хтозна. Але це вже буде трохи по-іншому. Ця перша, не забудеться ніколи.

Теги: Європа, Братислава, Брно, Кошице, Львів, Словаччина, Чієр, Чієрна над Тисою, Чехія, Чоп

• Чеські замітки: дорога
• Чеські замітки, день сьомий, Брно, Нове Место, день мас...
• Чеські замітки, день шостий, Брно, Нове Место, чоловіча...
• Чеські замітки, день п’ятий, Брно, Нове Место, жі...
• Чеські замітки: день четвертий, Брно, Шпільберк.
• Чеські замітки: день третій, Брно – Ждяр – ...
• Чеські замітки: день другий, Прага – Брно
• Чеські замітки: Нічна Прага
• Чеські замітки: день четвертий, Нове Место, індивідуаль...