yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Ніяк у мене не виходило написати про цей похід, Вирішив, закінчу писати про нашу мандрівку в Чехію і візьмусь за цей похід. Спочатку були інші справи, потім Вітя народився і було взагалі не до цього, то затягнулось надовго. Нарешті я це зробив. А було це в кінці жовтня минулого року, коли я з Вітею (з іншим, а не з тим, що народився недавно) і його знайомою пішли на Боржаву.
А починалось все ще навіть на 2 тижні раніше, коли Вітя, Віталік і я зібрались на Боржаву. Але дякуючи нашій Укрзалізниці прийшлось перенести поїздку, бо не було квитків до Львова. Тоді ми пішли на Близницю з Рахова. Цього разу квитки взяли заздалегідь і так як планували йти на 3 дні, то виїжджали в ніч з четверга на п’ятницю. І на цей день квитків було багато (на відміну від від наступного дня, коли багато студентів їде додому). Але цього разу Віталік захворів і ми з Вітею мали йти вдвох. Проте Вітя сказав, що буде ще один учасник. Він сильний ? (хто не знає анекдоту про сильну ворону – сюди), Звичайно, ж сильний відповів Вітя. Ну, ок,більше питань у мене не було.

В четвер ввечері прийшлось працювати до 23:00 (така специфіка того проекту була) і одночасно збирати рюкзак (хоча зараз вмію складати речі за 30 хвилин, раніше 1.5 – 2 години треба було). Заїжджаю на таксі до Віті, і виявляється, що третій сильний це … Вітіна знайома – Марина, яка не була ще в горах і Вітя взяв її в похід. Ну що робити – прийдеться бути сильною Марина це відчула ще в поїзді, бо ніби ніч і треба спати, а ми з ВІтею говорили про різні речі, майже аж до Франківська. На питання, хлопці ви спати не хочете, ми в унісон відповіли “ні”. Врешті-решт полягали спати. Спати прийшлось недовго, бо в Ходорові виходимо. Тут слід зазначити, що Вітя (логіст і знавець залізниці) запропонував такий маршрут добирання у Воловець:
Чернівці – Ходорів (00:50 – 04:58)
Ходорів – Стрий (05:54 – 07:00)
Стрий – Воловець (08:07 – 10:00)
Виходимо у Ходорові о 5 годині, як-не-як уже жовтень місяць трохи холодно (10 °C). Нам з ВІтею то не звикати, а Марині незвично. В Ходорові на вокзалі фашистські сидіння – саме так я їх прозвав ще пару років назад у Івано-Франківську -дерев’яні підголівники і масивні ручки для ніг, так що лягти ніяк не можна (хоча я один раз пробував – можна, але потім довго вилазити звідти ). До поїзда ще біля півгодини, у мене з’являється ідея, а давай комусь подзвонимо, наступна думка – Вові (разом працюємо, компанійський хлопець, з гарним почуттям гумору, точно не образиться). Перший виклик – не піднімає трубку (дивно, на годиннику 05:30, чому це трубку не піднімає). Другий виклик – є контакт.
Далі відбувається діалог
Вова: “Альо”.
Вітя: “Тут Тарас хотів тебе розбудити, а я забрав у нього телефон і не дав йому це зробити”.
Далі ще поговорили трохи і пообіцяли Вові, що до 10 ранку більше тривожити не будемо.

Подали поїзд до Стрия. Крім нас трьох у вагон зайшли ще декілька рибалок. Якщо на вокзалі було холодно, то в поїзді ще холодніше. Але я умудрився ще трохи поспати (поспав би більше, але Вітя мене постійно будив і питав чи я не сплю). Марина вже точно була не рада, що поїхала з нами в похід (похід ще навіть не почався).

О 7 годині під’їжджаємо до Стрия. Вже у вагоні трохи більше людей і стало трохи тепліше. В Стрию на вокзалі знову ж таки фашистські лавочки, але тепло. Купуємо квитки у Воловець. Пішли з Вітею на автовокзал (Вітя захотів дати шоколадку працівниці автовокзалу, яка відстоювала його права, коли він їхав з велосипедом в Чернівці). Зайшли в магазин купити йогуртів, почули цікавий діалог між продавчинею (яка зранку була не в гуморі) і чоловіком років 50-и, у якого було основне бажання – це похмелитися.
Ч.: М’ятних
П. Що м’ятних ?
Ч. Цукерок м’ятних
П. Скільки ?
Ч. Що скільки? Та 200 грам, що не зрозуміло.
П. Так я що екстрасенс вам, я не знаю, скільки треба і давай, пішло поїхало.
Зразу видно, люди економлять, на пляшку назбирали, а на закуску можна взяти 200 грам м’ятних цукерок.

Пішли ми з ВІтею на вокзал. Дочекались свого поїзда, сіли в нього. Зігрілись в поїзді. Поїзд достатньо хороший як для України (тоді я ще не знав, які Шкоди їздять на приміських маршрутах у Словаччині). Трохи далі Стрия поїзд розганявся до 110 км/год – для мене це була найбільша швидкість їзди на поїзді (на той час). І тут Вітю в поїзді осінило – та ми ж могли не виходити в Ходорові і не мерзнути в Ходорові і в дорозі до Стрия, а спокійно поспати до Львова, а там через годинку нормально сісти не цю ж електричку. Ех, що поробиш, як кажуть “Мудрая мысля приходит опосля”.

О 10 годині ми у Воловці, купуємо одразу ж квитки на поїзд назад (з Воловця у Стрий і з Ходорова у Чернівці). Ще 2.5 дні до поїзда, а плацкартних квитків вже нема, приходиться брати купейні (3 верхні місця). Знаходимо маршрутку і їдемо у Подобовець.

Подобовець

Дари природи

Перша наша точка – це водоспад Шипот, саме той, біля якого кожного року проходить відомий фестиваль на Шипоті.. По дорозі до водоспаду заходимо в магазинчик, де можна купити різних сувенірів. Самі сувеніри мене мало цікавлять, мене цікавлять туристичні марки, яких я купую 3 штуки. На водоспаді (на диво) людей небагато, витягую штатив, фотографую водоспад. Вітя в той час ріже ковбасу і сир (одночасно з фотографуванням влаштовуємо обід).

Водоспад Шипот

Водоспад Шипот

Водоспад Шипот

Собачка

Вітя і Марина

Вітя готує обід

Наступною нашою точкою є г.Гимба. Йдемо від водоспаду стежкою в напрямку гори. На карті Воловецького району від “Картографії” “наша” стежка йде вздовж підйомника, але насправді ми йдемо лісом і жодного підйомника тут нема. Серед лісу бачимо залишки від фестивалю “Шипот” і декілька хіппі, які тут мешкають ще від кінця червня. Йдемо стежкою вздовж неіснуючого витягу, виходимо на галявину. Ось і г. Гимба. дорога обходить її зліва, місцевий підтверджує, що треба йти цією дорогою (і можна було б піднятись на підйомнику, якщо би ми з водоспаду вернулись назад). Але оцінивши висоту гори вирішуємо йти напряму – в лоб. Спочатку навіть є якась стежка (Вітя ще назбирав яєчників або моховиків), але невдовзі вона пропадає. Йдемо заростями чорниці. Спочатку йдеться більш-менш, але чим ближче до вершини, тим крутіший підйом і густіші зарослі. По відстані навігатор показує 2.5 км, по часу 2:45, виходить середня швидкість 1 км/год. Ез пішли би дорогою – пройшли би 5-6 км за 2 години і не мучились би в тій чорниці. Але це не наш метод.

Боржава

Боржава

Боржава

Боржава

На вершині Гимби робимо перекус – хліб (дуже смачний, який купили ще гарячим у Воловці), сир, ковбаса Далі йдемо по хребту в напрямку Великого Верху. Ми тільки встигнули вийти на вершину, а сонце вже хилиться за обрій (жовтень все таки надворі). З Великого Верха видно світло на метеостанції, здається, що вона близько, думаємо, може це піти туди і там заночувати. Спускаємось з Великого Верха, йдемо ще біля 30 хвилин, але, здається, що метеостанція на тій самій відстані. О 19:15 зупиняємось.Надворі вже справжня ніч. Розкладаємо намет, Вітя йде шукати воду. Повертається через 45 хвилин, ми вже почали хвилюватися (як-не-як ніч). Йдемо з Вітею готувати вечерю. Марина, не дочекавшись гречки з тушінкою (саме так ми називаємо цей корисний продукт) йде спати. Ми з Вітею ще сидимо біля пальника.

Боржава

Боржава

Боржава

Боржава

Захід сонця на Боржаві

Захід сонця на Боржаві

Тут з нами стається цікава оказія. Вітя пішов в намет щось шукати і раптом на відстані 10 метрів від мене з пітьми виринає людина в плащі до землі, безшумно проходить повз наш намет і зникає через 10 метрів. Все сталось так раптово, що я навіть не встиг налякатись . Сказав Віті: “Дивись”, але Вітя побачив тільки силует, який пропав в темряві. Звичайно, що бурна фантазія могла придумати будь-що, але 99.9 % що це був хтось з працівників станції. Ще трохи посиділи біля намету і пішли спати. Так як намет ми ставили уже пізно ввечері, то не помітили, що поставили його не дуже рівно і коли б я не прокидався вночі, то я завжди був по центру намету, Вітя в кутку, а Марина аж на стінці намету. Так широко ще ніколи мені не було в наметі.

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Вранці зварили грибну юшку з мухоморів яєчників (Марина не хотіла її їсти, але юшка була дуже смачною), трохи “пострадали фігньою” – підкидували намет і фотографували в польоті і пішли в сторону г. Плай.

Вітя силач

Приготування грибної юшки

Яєчник (або моховик)

Грибна юшка

По дорозі зустріли колону з польських джиперів (у себе їздити заборонено, то вони нам природу нищать), вони нам махали руками, але ми не відповідали їм. Через 40 хвилин ми вже були на метеостанції “Плай”. Нас тут зустріли неприязно – маленька собачка не давала нам пройти. З людьми виявилось все набагато простіше – ми приємно поспілкувались і нас переконали, що ми без проблем можемо піти на г. Стій і назад (взагалі то ми хотіли першого дня йти на г.Стій і ночувати там, але не встигали). Залишили рюкзаки, спакували все необхідне у малий рюкзак Віті і пішли назад (в напрямку місця ночівлі). Польські джипери повертались назад, роблячи з дороги болото (колись були пропозиції на karpaty.com.ua носити цвяхи і кидати їх під колеса тим “туристам”). Між іншим на метеостанції старший чоловік з Польщі обурювався громадян своєї країни і казав, що у них так не можна.

Дорога на Боржаві

Марина і я

Джипери

Метеостанція

Метеостанція

Пам’ятна дошка Вячеславу Чорноволу

Не дійшовши метрів 300 до місця ночівлі повернули вправо на траверс, який обгинає г. Великий Верх. Траверс дуже мальовничий – справа внизу дерева, пофарбовані в жовто-червоно-коричнево-фіолетові кольори, а зліва величезна стіна, під якою (як сказав Вітя) відчуваєш всю свою жалюгідність перед силами природи.

Боржава

Боржава

Траверс г. Великий Верх

Траверс г. Великий Верх

Осіння Боржава

Осіння Боржава

Осіння Боржава

Осіння Боржава

Через півтора години ходьби траверс закінчується, починається стрімкий підйом, виходимо на хребет і далі в напрямку г. Стій. Ще півгодини ходьби і ми на вершині. Вершина колись була режимним об’єктом, так як тут розташовувалась військова РЛС. Зараз на вершині залишились останки від колишніх військових об’єктів.

ДДС (дом дежурного состава)

ДДС (дом дежурного состава)

На вершині ми пішли шукати геокешингову схованку, яка (за описом) мала бути в пластиковому контейнері. Знайшли, “пластиковий контейнер” виявився поліетиленовим пакетом, в якому був набір мокрих листків. Нічого не записували, нічого не забирали звідти, поставили його на місце. Через 10 хвилин на вершину Стою виїхали ще одні “любителі зеленого туризму” на квадроциклах. Ми вирішили йти назад. Назад йшли не траверсом, а хребтом через г. Великий Верх. Дорогою назад часто зустрічали пластикові пляшки, вирішили хоча б трошки прибрати стежку від пляшок. Географія пляшок була широкою від місцевих виробників аж до Москви. Тут зі мною сталась цікава оказія: піднімаю я пляшку і читаю по складам Шу-шен-с-ка-я. І зразу фраза: “Ці під….си і тут насмітили”.

Боржава

Боржава

Боржава

Боржава

г. Великий Верх

г. Великий Верх

А далі без жодних пригод, аж до метеостанції (на г. Високий Верх вже не заходили, траверснули її). На метеостанції були о 18:30, хотіли взяти рюкзаки і піти ночувати в сторону г. Темнатик. Але працівник станції сказав, що ми можемо без проблем розкласти намет на території метеостанції. Працівники розказали нам історії, які у них бувають: то блискавка влучить у громовідвід і згорить 4 км кабелю аж до Воловця, то снігом замітає рівно з дахом і працівник одного разу повертаючись з майданчика пішов по даху будинку далі в гори, про тумани,які тут бувають мало не 90% всіх днів. Показали фотографії з грибами, розміром більші за людську голову.

Захід сонця

Та сама зла собака

Та сама собака

Свята Марина

Вишка біля метеостанції

З місцевою собакою я і Вітя так і не змогли владнати, ми старались її обходити десятою стороною, тільки Марина могла біля неї ходити і гладити (вона задобрила харчами,які нас в були). Старший дядько зі станції казав,що міг би нас взяти всередину будинку, але у нього гості і ніяк не виходить. Ну ми на це сильно і не розраховували. Так як на метеостанції є метеомайданчик, де вимірюють різні показники, то я хотів дізнатись,які саме. Між мною і одним з працівників відбувся такий діалог:
Я: А які показники ви знімаєте ?
Пр. Усі.
Я: Ну які всі ? Температуру, вологість, кількість опадів ?
Пр. Ну усі, які є.
Я: Ну які усі ?
Пр.: Ну усі.
На цьому наш діалог закінчився.

Метеостанція

Вечеря

Ми зварили тушонку з макаронами, чайок і полягали спати. Хоча і поставили намет між двома напіврозваленими спорудами – вітер цілу ніч випробовував наш намет. Навіть було трохи холодно спати під ранок. Вранці було не дуже тепло – десь в районі 5-8 °C, вийшло сонце стало набагато тепліше. Вранці взяли кип’яточку, заварили чайку, спакували речі і вранці (дуже рано як для нас – о 09:00) вийшли. Вирішили продовжити нашу вчорашню екологічну міні-акцію по прибиранню Ближче до кінця походу ми з Вітею виглядали як новорічні ялинки, обвішані гірляндами – так як в рюкзаки пляшки не поміщались, то ми їх вішали через карабіни і мотузку на рюкзак.

Світанок на Боржаві

Метеостанція

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Світанок на Боржаві

Воловець

Вже у лісі Вітя і Марина почали збирати опеньки, я сварився з ними, тому що ми могли не встигнути на поїзд. Але, справдилась відома приказка – чим далі в ліс, тим більше дров опеньок, і їх вже навіть не потрібно було шукати – куди не глянь оком – всюди опеньки. То я вже також під’єднався до них. Ми з Вітею вирішили збирати в один пакет, а потім поділимось. Назбирали 2 великих пакети + у Марини 2 маленьких пакети було. Був би час і місце, куди збирати можна би було назбирати 50 кг опеньок. У Віті серце кров’ю обливалось, коли ми йшли і залишали скільки опеньок.

Осінній ліс

Осінній ліс

Осінній ліс

Осінній ліс

Осінній ліс

За 45 хвилин до відправлення потягу ми прийшли на вокзал. Неділя, багато людей, студенти їдуть на навчання і тут приходимо ми троє – у кожного в руках 2 пакети, рюкзак на спині, а з рюкзака (як я вже писав) як з новорічної ялинки звисають пластикові пляшки. Люди дивились на нас дивними поглядами. Ми залишили пляшки біля смітника, переодягнулись і пішли з Вітею в магазин за хлібом і булочками. Накупили скільки (9 булочок, 3 йогурти, 2 хліба), що рук не вистачало, щоб донести.

Прийшов наш потяг, ми зайняли наші місця, чомусь нам дали квитки на 28, 29 і 2 місце. Ми зайняли 28-30 місця і півдороги думали, як поміняти 30 і 2 місце а півдороги чекали, коли Вітю виженуть з його місця. Але до Стрия нас так ніхто і не вигнав. В Стрию сіли на приміський поїзд до Ходорова. В Ходорові у нас було ще багато часу до прибуття поїзду зі Львова, то ж ми з Вітею пішли шукати, де можна поїсти чогось гарячого (суп, борщик). Але так і не знайшли і взагалі було відкриті всього 2 магазини, один з них мав чудову назву “АЛКОЦЕНТР”.

Приїхав наш потяг, нас чекав сюрприз, зі Львова повертались наші колеги з роботи – Вова (той самий, якому ми 2 дні тому в 5:30 ранку дзвонили) і Сергій. Ми залишили свої купейні місця і пішли до них у плацкартний вагон. У них виявилось ще декілька пляшок медовухи (вони їхали з фестивалю вина і сиру), тож їхати було весело. Правда температура у вагоні була в районі 30 °C – тому що в УЗ по документах вже почався зимовий сезон (байдуже, що в той день було десь 18 °C на вулиці). А вікно відкрити не можна – зимовий сезон як-не-як (тут я писав про відповідь Укрзалізниці на рахунок даної ситуації) . Як сказав Вова “те що в вагоні було тепло, то добре, шкода віників не видавали”. Дорогою назад розважались тим, що читали газету від Михайлішина, (зазвичай, ми розпалюємо нею вогонь) і знайшли рекламу знахаря Василя, який “знімає вроки і сглаз, лікує від вірусів на відстані і т.д”. – реклама була шедевральною.

В Коломиї ми повернулись в наш купейний вагон (пасажири з нього виходили), невдовзі хлопці прийшли до нас. В Заболотові до нас провідниця привела 2 хлопців і сказала: “Отут є вільні місця, сідайте”. Вітя запитав її, а квитки у них є, на що провідниця почала кричати (хто ти такий, ти ще малий, щоб мені розказувати і далі в тому дусі) і в результаті вигнала всіх зайвих з нашого купе. Потім хлопці сказали, що в них є квитки на саме ці місця, але тон, яким провідниця сказала їм про місця давав привід в цьому сумніватись.

В результаті стояли в коридорі від Заболотова до Чернівців (хоча в цьому був навіть плюс – в коридорі було холодніше, ніж в купе). Вже під самими Чернівцями поділились опеньками (в купейному вагоні !!!). На вокзалі викликали таксі і роз’їхались по своїх домівках.

Мапа маршруту (1 день червоним, 2 і 3 день – синім)

Профіль висот

За 2.5 дні пройшли майже 41 км. GPX трек Подобовець – Шипіт – Великий Верх – Плай – Стій – Плай – Воловець

Теги: gpx, Боржава, Високий Верх, водоспад, Воловець, Гимба, гори, Карпати, осінь, Плай, Темнатик

• Прогулянка під Хом’як
• 4 сезони: Луги – Бребенеcкул – Несамовите &...
• Рахів – Близниця – Драгобрат – Ясіня
• Лужківський водоспад
• Явірник-Горган
• Хребтом Пішконею: Синевир – г.Гропа – г.Нег...
• Вороненка – Кукул – Завоєля
• Заросляк – полонина Маришевська – Шпиці ...
• Пенсіонерсько-дитячий похід на Рокиту