В один осінній день вирішили ми (тим самим складом, що йшли на Чорногору) поїхати в гори подивитись на золоту осінь. А де золота осінь “найзолотіша” – звісно ж на Боржаві. Ну все, їдемо на Боржаву, вирішили ми. З покращенням Азарова поїзд Чернівці – Ужгород відмінили, треба їхати через Львів. Зайшли на сайт booking.uz.gov.ua, щоб купити квитки на нічний львівський поїзд, а квитків нема (на 1 купейне місце нам втрьох важко поміститись). Вітя запропонував піти з Рахова на Близниці, так і зробили. Звечора купили всі продукти, Віталік зробив тушонку і домовились, що вранці я заїжджаю за Вітею і їдемо на вокзал. Зранку довго чекав на таксі, заїхав за Вітею і на вокзал. Приїжджаємо о 4:50 на вокзал (ми думали. що поїзд о 4:51), біжимо на перон і бачимо тільки хвіст поїзда під мостом. Вітя починає бігти за поїздом (як він пізніше пояснив – то був стан афекту 
), я за ним, але вже пізно. Телефонуємо Віталіку, щоб він попросив машиніста почекати нас на станцію “Чернівці-Північна” Одночасно біжимо до таксистів, щоб довезли нас до зупинки “Чернівці-Північна”. До нас приєднується ще одна дівчина, яка також втратила цей поїзд.
Таксист морозиться до північної зупинки везти не хоче, поки з ним говорили, Віталік каже, що вони вже виїхали з північної. Йдемо до іншого таксиста – вже нам треба у Мамаївці . Швиденько сідаємо і доганяємо поїзд. Паралельно по телефону говоримо з Віталіком, щоб трохи затримав поїзд у Мамаївцях. Зупиняємось біля стадіону у Мамаївцях, рюкзаки на плечі, сумки в руки (взяли у дівчини) і бігом. Якраз встигаємо, Віталік сказав машиністу і він нас почекав, але чекав недовго. Ну Віталіку респект і уважуха. Ми ще не виїхали з Чернівців, а похід уже починається цікаво.
 Схід сонця в Коломиї |
 Вітя – повелитель раховозів |
 Одиноке дерево |
 Одиноке дерево |
До Коломиї добрались уже без пригод. Сіли на рахівський поїзд і вперед. Їхати в цьому поїзді було цікаво: 2 вагони окупували діти зі школи – як ми їх називали 7Б (за деякими недостовірними даними 9Г) Коли заїхали в перший тунель – світло не включили і у вагоні почало творитись жахіття – крики “ААА, туунееееель”, верески, бігання дітей по вагону. Другий тунель не справив на “7Б” такого враження, як перший. Десь ближче до Ворохти Віталік заснув і ми з Вітею вирішили зробити йому “прикол”. Домовились з “7Б”, що коли заїжджаємо в тунель, то вони прибігають всі до нього і кричать “тунель”. Але перед самим тунелем у Вороненці Віталік прокинувся і наш план зазнав цілковитого фіаско. Поки він спав, у нас виникло ще декілька ідей, які можна зробити, а саме … не буду тут їх писати, а то він прочитає і зрозуміє, а наступного разу ми постараємось їх реалізувати.
Наші знайомі з 7Б всі дружно вийшли в Ясіні, так що до Рахова їхалось набагато спокійніше. О 12:15 приїхали в Рахів. Купили на базарі 10 чи 12 помідор, точно не пам’ятаю (тільки пам’ятаю, що довго думали, скільки нам треба і торгувались також довго) і вперед, подалі від цивілізації. Купили на базарі помідор і вперед. Спочатку йдемо біля кілометра дорогою, потім стежка повертає вліво, тут вже машин нема, але все одно ще село. Впадає у очі сміття, яке тут на кожному кроці. Причому видно, що смітять не туристи, а самі місцеві, які тут живуть. Але чим далі від цивілізації, тим сміття менше – це радує.
 Одиноке дерево |
 Сад одиноких дерев |
 Ще одне дерево |
 Вівці |
Сам маршрут доволі цікавий – йдемо старою дорогою, викладеною з каменю (ну спочатку йшли стежкою, щоб зрізати), час від часу зрізаємо навпростець. Дорога тільки вгору і вгору, але не стрімкий підйом, а плавний. Йдеться легко. Дорогою п’ємо сік “Садочок” і їмо печення (минулого дня звільнявся працівник з роботи і це залишилось, а нам у поході пригодились – Шаня привіт). Незважаючи на те, що надворі початок жовтня – досить тепло, йдемо в футболках. Десь біля 15:00 доходимо до полонини, на якій дуже багато овець. Собаки-сторожі зустрічають нас непривітно і десь за 50 м від нас починають гарчати, одна з собак завбільшки як вівця. Обійти їх ніяк не можна. Йдемо потихеньку до них, оглядаючись час від часу назад – а чи встигнемо добігти до ось того дерева і вилізти на нього. Вівчар заспокоює своїх вівчарок (собак) і ми швиденько проходимо далі.
 Вівці |
 Ретрансляційна вишка |
 Ретрансляційна вишка |
 Антени |
Десь через півгодини WOW – на вершині безіменної гори бачимо велику вишку. Але ми цю гору траверсуємо, бо вже втратили поворот. Ну ми сподіваємось, що десь буде стежечка “в лоб” до цієї вишки. Стежки нема, ми проходимо повз вишку. Доходимо до місця, де сходиться траверс і стежка через гору. Виникає спокуса піти на гору і подивитись на вишку, виглядає, що до неї йти недалеко. Вітя підтримує ідею, Віталік не хоче – залишається з нашими рюкзаками і ми вдвох без рюкзаків йдемо на гору. Обіцяємо Віталіку, що довго не будемо, як-не-як жовтень, день короткий. а нам ще йти сьогодні.
 Ретрансляційна вишка |
 Передатчики |
 Вигляд знизу |
 Ще один ракурс знизу |
12 хвилин – і ми на вершині, все таки не 300 м, як здавалось до неї, а вдвічі більше. Здалеку вишка здавалась метрів 30-40 висотою. Але чим ближче ми до вишки, тим більшою вона стає. На території біля вишки нема нікого, зустрічаємо 2 хлопців, які приїхали сюди мотоциклом, вони вирішують вилізти на вишку. Ми стоїмо внизу, дивимось. В той же час вирішили знову потролити підбадьорити Віталіка – телефонуємо йому вниз і кажемо, щоб дивився на вишку, куди ми залізли. Через пару хвилин з’являється робочий, кричить, щоб хлопці злазили. Ми з Вітею напрошуємось в гості. Дядько заводить нас всередину, показує різні передавачі, розказує про умови праці, про те, що тут “ловить все” – Київстар, UMC, Інтертелеком і купа каналів і що це ретрансляційна вишка, яка передає сигнал на Ужгород і Франківськ.
Тут зі мною стався цікавий казус – фотографуючи один тюнер, я помітив, що на фотографії нема цифрового табло, сфотографував ще раз – а воно з’явилось, я почав крутити фотоапарат, а табло то пропадає, то з’являється знову. А причина була банальна – круговий поляризаційний фільтр (за проханням Віті даю посилання на вікіпедію, що це таке).
Спускаємось вниз, швиденько проходимо повз передавачі, бо казав дядько, що радіація тут “дай Боже”. Можливо це чисто психологічно, а можливо дійсно, щось є, але і я, і Вітя почували себе некомфортно, коли проходили під ними (Вітю боліла голова, а у мене було враження, що в правій руці якісь мурашки бігають).
 На вишці |
 Устаткування |
 Устаткування |
 Типовий Свидовецький пейзаж |
Вертаємось до Віталіка, оце наше “ми швиденько туди і назад” зайняло годину. Їмо шоколадку і вперед, уже 17:30, годину-півтора часу ще можна йти, а потім буде темно. О 18:20 доходимо до притулку, крім притулку тут і метеостанція, видно флюгер і інші засоби для виміру метеопоказників. Сонце вже починає опускатись за обрій. Сонце світить темно червоним кольором, забарвлюючи жовте листя в яскраво багряне. От тобі і “золота осінь”, яку ми хотіли бачити на Боржаві. Нижче стежки бачимо колибу, думаємо, а може нам тут зупинитись. Віталік йде на розвідку,а ми з Вітею чекаємо. Сонце ховається за обрій і прямо на очах, за декілька хвилин стає холодно. Ми з Вітею одразу біжимо вниз до колиби. Колиба в більш-менш нормальному стані. Так як в радіусі 2-3 кілометрів інших колиб немає, а намет розкладати немає великого бажання, залишаємось в цьому обійсті. Віталіка залишаємо на вогонь і дрова, самі йдемо по воду. Так як пляшок у нас тільки одна, беремо з собою порожню коробку від соку “Садочок”. У коробку від соку набирати воду незручно. І тут виявляється чудова особливість – діаметр ПЕТ-пляшки співпадає з діаметром отвору коробки від соку – і можна без проблем (і втрат) переливати воду з пляшки в упаковку від соку – це ж нанотехнології .
 Золота осінь |
 Флюгер |
 Золота осінь |
 Золота осінь |
Розпалюємо в колибі вогонь, в цьому нам допомагає Віталій Михайлішин (кандидит в народні депутати в Чернівцях), а точніше його газета (яку носять кожного тижня по квартирах), яка чудово горить. В колибі витяжка працює дуже погано, деколи такий дим в колибі, що нема чим дихати. Вечеряємо макаронами з тушонкою. Я тестую новий штатив і пробую фотографувати нічне небо. На жаль, не дуже виходить. 
Йдемо спати. За перший день пройшли 16 км із запланованих 21, отже 5 км переноситься на завтра.
 Захід сонця |
 Захід сонця |
 Вітя і Велика Ведмедиця |
 Невдала спроба з зорями |
Вранці прокидаємось, стандартна ситуація – мені приходиться будити хлопців, а то вони не дуже хочуть рано просинатись. Аж після 8 години нарешті піднімаються. Вранці трохи холодно – в колибі багато дірок і цілу ніч продувало. Знову розпалюємо вогонь, але їмо уже надворі, бо знову багато диму. Запарюємо мюслі зі згущеним молоком. Вітя вилазить на другий поверх нашої колиби, нагадуючи мені бабку з фільмів Олександар Роу. Аж о 10:30 виходимо. Знову в пригоді стає Михайлішин, бо Віталік забрав туалетний папір, а газету Михайлішина якраз для цієї справи можна застосувати. Вирішуємо написати листа в редакцію, на кшталт “Газета ваша чудова, але робіть її з м’якшого паперу”.
Погода зіпсувалась повністю – небо затягнуте хмарами, холодно, вітер. Маршрут спочатку йде хребтом, в основному траверсами. Потім різкий спуск – тут ми трохи затримуємось у чорницях (але не простих, а гігантських). А далі все знову траверсом і траверсом. Доходимо до підніжжя гори, яку всі називають Малою Близницею, але на карті Мала Близниця розташована в іншому місці. Дорога йде вправо, вліво і прямо на гору. Вирішуємо йти лівим траверсом. Спочатку дорогою, а потім стежкою, але стежки, яка є на карті, реально нема. Пробуємо шукати її, так і не знаходимо, йдемо в лоб на сідловину між Близницями. Підйом дуже стрімкий. Сильний туман, але ми сильні(хто не знає анекдот про сильну ворону – читайте тут), ми йдемо
вгору. Підйом настільки стрімкий, що коли дивишся вниз, то стає страшно. Але туман нас рятує – ми бачимо тільки декілька метрів. Відстань у 1.1 км ми йшли майже годину. Помилка сталась через наше бажання йти вліво і через те, що на топокарті там була стежка (у версії 1.07 цю стежку вже забрали). Окремо треба згадати вітрознавця Віталіка, без якого було б важко вийти на перемичку, бо він впевнено сказав, що вітер завжди дує на перемичку і нам треба йти за вітром. На перемичці дуже сильний вітер, одягаємо шапки (у мене замість шапки балаклава), рукавиці.
 Вітя (як бабки з фільмів Роу) |
 Осінь (еже не золота) на Свидовці |
 Сумна осінь |
 |
Ще 20 хвилин і ми на Близниці. Третій раз я піднімаюсь на Близницю і завжди тут такий сильний вітер. Ховаємось від вітру трохи нижче вершини. Тут ми доїдаємо залишки тушонки з хлібом з гірчицею. Гірчиця була козацькою і ми з Вітею витискали гірчицю на хліб один одному (Віталік у нашому кулінарному перформансі тактовно відмовився брати участь). Трохи поплакавши і прочистивши ніс (від гірчиці) йдемо далі. В тумані доходимо до жандармів і за декілька секунд вітер проганяє туман і відкривається гарний краєвид, поки я діставав фотоапарат (знову ж таки лічені секунди) з сумки жандарми вже знову затягуються хмарами. Нижче жандармів туману вже нема (просто ми уже нижче хмар). Добре видно Драгобрат, спускаємось до нього. Йдемо попри відомий готель “Спартак” (тут я розказував чим він славиться). З боку г. Стіг насувається чорна страшна хмара і рухається вона в нашу сторону, треба поспішати. Охоронці на Драгобраті кажуть, що на завтра передають сніг (вони були праві, наступного дня на Драгобраті випав сніг).
 Під Близницею |
 На Близинці |
 Жандарм |
 Вниз |
А далі – вниз в Ясіню, дорогою (якою їздять машини) я не хотів йти принципово – декілька разів ходив нею – дуже нудно йти 8 км дорогою. Знаємо, що є ще дорога лісом, питаю місцевих, де нам краще повернути (але Вітя каже не треба – він знає куди йти). Йдемо лісом – набагато краще, ніж тією лісовою дорогою. По дорозі їмо ожини, Вітя збирає гриби. Йдемо швидко, бо треба встигнути на поїзд Рахів – Коломия. Орієнтуємось на те, що він буде в Ясіні о 19:30. Останні кілометри вже в Ясіні біжимо дуже швиденько йдемо (постійно промовляючи, що ми сильні, ми дуже сильні ). На зупинку приходимо о 19:17, виявляється, що у нас ще є цілих 50 хвилин. Купуємо в магазині йогурти,сік і відпочиваємо. Поки Вітя ходив в магазин – йде дощ (але такий сильний, що капець, як літня злива). Одне нас радує, що в цьому поїзді буде мало людей і буде спокійно – можна буде відпочити. Але за 10 хвилин до прибуття поїзда на зупинку приходить той самий “7Б”, який їхав з нами в Коломию. При посадці в поїзд займаємо тактику очікування (цитуючи класика “Хто зрозумів життя – той не спішить”) – дивимось, в який вагон сідає ця татаро-монгольська навала і сідаємо в інший вагон Цього дня пройшли багатенько – 26 км.
 По дорозі до Драгобрату |
 Драгобрат |
 Той самий відомий Спартак |
 Останнє одиноке дерево |
По дорозі в Коломию обдумуємо варіант добирання в Чернівці – Вітя знаходить один можливий варіант – це автобус Львів – Кишинів. З Коломиї він має відправлятись о 23:50. а наш поїзд прибуває о 23:33. за цей час без проблем ми можемо доїхати машиною з одного вокзалу на інший. Але як ми почали цю поїздку, так ми її і закінчили. Поїзд запізнився на 15 хвилин, за пару хвилин ми машиною доїхали на автостанцію, але таксисти сказали, що був якийсь автобус 5 хвилин тому, зупинився і одразу ж поїхав. Ну поїхав, то поїхав – їдемо до мого колишнього дому і там ночуємо. А вранці одеським поїздом їдемо у Чернівці.
В сумі за 2 дні пройшли 42 км. Трек можна скачати тут.
P.S.Ґречно дякую Віті за рецензію і правки до тексту, без нього текст не був би таким емоційно забарвленим 
P.P.S Після походу Вітя сказав, що в моїй “галереї одиноких дерев” не вистачає ще одного одинокого дерева – остання фотографія – то найодинокіше дерево.
Рахів
Свидовець
Якийсь невідомий хребет
Свидовець
05.02.2013 00:34
Лінка на поляризатор відкривається в цьому ж вікні, трошки не дружньо по відношенню до користувача
05.02.2013 01:10
Дякую за ще одну незабутню подорож. Більше нічого не буду писати, бо то все емоції. Тільки декілька слів: шкода ліхтарика, який загубив в метушні під час наздоганяння поїзда, також що не підбадьорили Віталіка в поїзді, що довелось їхати вечірнім поїздм до Коломиї і ночувати в Тараса, за що велика подяка його батькам, що довелось в дощ іти за сіком і мінералкою, що в колибі трохи дуло і постійно задимлено було. Трохи по дебільному пішли по стежці, яка в Тараса на навігаторі була, а реально не було. Але погодьтесь, саме це і робить подорожі незабутніми.
05.02.2013 02:43
Тарас, фото со звездами, какая выдержка?
05.02.2013 11:14
@ Вітя
На рахунок подорожі – нема чого мені дякувати, я був таким самим учасником, як ти і Віталік
Про ліхтарик забув написати – шкода, що ти його загубив, бо він був класним.
На рахунок ночівлі в Коломиї – батьки у мене звикли, що літом раз в місяць-два ми ночуємо, нема проблем, навіть раді, що я приїжджаю (бо останнім часом рідко коли буваю).
То що пішли по тій стежці – згоден, я не хотів йти там, де вже я був, а по якісь новій стежці – знайшли собі геморой на свою голову. Але не пішли би ми тією стежкою, не відкрився би талант Віталіка вітрознавця.
Як ти правильно зауважив, саме такі моменти і роблять похід незабутнім.
@ Вова
Там де Велика Ведмедиця – здається десь секунд 30, там де зоряне небо – в районі 15 хвилин і діафрагма прикрита. (точно не памятаю, можу тільки дома в EXIF глянути).
02.03.2013 19:33
Дуже гарні “золоті” фотографії. Нічні теж. А з великою ведмедицею – фотошоп 100%. За газету та останнє одиноке дерево +100500
02.03.2013 20:46
На рахунок “золотих” то природа постаралась.
На рахунок Великої ведмедиці – фотошоп десь 10%, бо я тільки “підсилив” це сузір’я, а воно там було. (Отут https://dl.dropbox.com/u/5661857/big_bear.jpg оригінал, тільки маленького розміру якщо збільшиш, то побачиш, що Велика ведмедиця там є).
Газета Михайлішина нас виручає в будь-якому поході.
Одиноке дерево – ну що зробиш – воно таки дійсно одиноке.
13.04.2013 21:20
Вчасно натрапив на твій звіт – готую похід приблизно тим же маршрутом на травневі (можливо оберу інший варіант) . Гарні фотки , особливо панорами. Безіменна гора з вишкою має назву Терентин. Тією ж стежкою (скоріше її відсутністю) я теж піднімався на Близницю http://sergey-si.livejournal.com/6029.html , тільки нам цей підйом не здався надто складним . Часові орієнтири і колибу (я так зрозумів – на полонині Перелісок) беру на замітку )
13.04.2013 21:33
Дякую за позитивний відгук.
На рахунок тієї стежки – нам здалась вона важкою, та і погода була не дужа гарна – вітер, туман, сиро.
Колиба – саме так на Переліску, але на самому початку полонини, там далі були ще колиби, але як нам здалось стан в цієї першої був кращий. Тільки до води десь метрів 200-300 треба було ходити.
Якщо вийти з Рахова біля 12 години – то без проблем можна добратись до цієї колиби ввечері, тим більше, що день зараз довший, ніж тоді.
11.11.2013 00:42
[...] поїздку, бо не було квитків до Львова. Тоді ми пішли на Близницю з Рахова. Цього разу квитки взяли заздалегідь і так як [...]
23.04.2019 14:00
Хочу порадитись з Вами щодо цього походу. Зв’яжіться зі мною будьласка 0675363828