Рано-вранці троє туристів (Вова, Віталік і я), сівши на автобус Коломия-Верховина розпочали перший етап сходження на г. Піп-Іван – третю за висотою вершину Українських Карпат. В Коломиї погода була нельотною, падав дощ. Через 3 години ми були у Верховині, тут дощу не було, але небо було повністю затягнуто хмарами. Автобус до Дземброні відправлявся о 11:10 (Верховина – Шибене), у нас було ще 2 години вільного часу.
Десь біля 10 години і у Верховині почався дощ. Купили квитки, глянули на них, у нас було 1-3 місця. Ми були перші і єдині, напевно, хто мав квитки ,всі розплачувались з водієм, ми ще були змушені доплатити за наш багаж. Автобус був переповнений (як нам сказали, сьогодні у Верховині – базарний день), крім людей у автобусі також їхали 2 маленькі свинки, які всю дорогу кувікали (звичайно, що запах у автобусі був оригінальний – Шанель № 145).Хоча автобус уже був забитий людьми, водій по дорозі ще набирав пасажирів. Такі маленькі автобуси – як резинові, люди напихаються і напихаються. Крім нас, в автобусі були ще 5 туристів, як потім вияснилось, вони також йшли на Піп-Іван. Хоча, вони планували за 1 день вийти на Піп Іван і дійти до Несамовитого озера, але їм сказали, що це неможливо. Водій виявився справжнім гонщиком – по таких ямах з такою швидкістю, коли зліва обрив, а справа – скеля, йому можна сміливо йти на раллі Париж-Дакар.
В автобусі місцевий чоловік поцікавився, куди ми їдемо, почувши, що на Піп Іван, не без долі сарказму усміхнувся і сказав, що там вчора випав сніг. Який сніг запитав Віталік. Білий, відповів гуцул. Тоді до мене дійшло, я не взяв шапку з собою, а тільки кепку. В такій же ситуації був і Вова. Нічого, щось придумаємо, вирішили ми. Цим самим автобусом в неділю ми думали повертатись, але в автобусі нас повідомили, що в неділю ходить тільки один автобус з цього напрямку Буркут – Коломия о 8:00 у Дземброні.Через півгодини їзди, якщо це можна так називати, ми вийшли у Дземброні.
Вирішили одягнути дощовики, так як моросив дощ. Крім нас 3, а також 5 туристів (більшість з них було з Києва), вийшов на зупинці місцевий житель – пан Тарас, який розказав нам, як пройти на Піп Іван, а також сказав, що, можна у нього переночувати (20 грн з чоловіка). Під’їхав джип Mitsubishi L-200 з чернівецькими номерами і запропонував під’їхати. Пан Тарас сів у салон, київські туристи сіли у кузов. Ми подумали, що нам місця уже не вистачить. Але водій сказав, щоб сідали і ми. 8 чоловік у кузові машини (Віталік і я – наполовину) ,4 у салоні. Ось скільки людей може їхати у джипі. Тут ми зекономили 4,5 км дороги. Гарно подякувавши водієві (гроші брати він відмовлявся), ми почали 2 етап нашого сходження на г.Піп Іван.
Почали сходження разом з київськими туристами, вони попереду, ми трішки позаду них. Але вже через 20 хвилин підйому, вони почали чуть відставати і ми пішли попереду них. Маршрут добре промарковано. Спочатку стежка йде попри ліс, моросить дощ. Помічаємо, що це моросить не дощ, а мокрий сніг. Через годину заходимо в ліс. Ліс густий, стежка вузенька – заходимо, ніби в якусь печеру. Далі йдемо лісом, лісом, при виході з лісу зустрічаємо місцевих жителів, кажуть, що до Вухатого Каменю ще годину ходьби. При виході з лісу переходимо потічок, який утворює каскад водоспадів. Далі йде низькотрав’я – багато чорниць (по-місцевому афин) і жерепу. Вові дуже смакують чорниці (він їх їсть перший раз у житті). Листя і голки вкриті інеєм. Набагато холодніше, ніж в лісі, добре, що вітру немає. Видимість – метрів 50-100.
Вова і я за відстутності шапок, замотуємо на голову рушники, я одягаю на руки шкарпетки. Витягуємо градусник з рюкзака, він показує +4°C. О 16:00 піднімаємо на Вухатий Камінь. Стає зрозумілим чому саме так назвали цю гору. За умов поганої видимості камінь виринає з туману як привид. Ми вирішуємо, що краще сховати рюкзаки тут і швиденько збігати на Піп Іван і назад. Позначок маршруту вже немає. (ми сховали рюкзаки трохи нижче каменя з останньою позначкою). Піднімаємось вгору і вгору. Виходимо на верх гори, далі стежка йде різко вниз. За картою і компасом, нам потрібно йти вліво, а стежки не видно. Походивши хвилин 30 і не знайшовши стежки ми повертаємось назад. Забираємо рюкзаки і йдемо вниз. Зійшовши добру частину дороги, зустрічаємо групу з Києва. Даємо їм роздруківку карти, бо нам вона уже не знадобиться. Спускаємось далі вниз. І тут сталось майже диво: прямо на очах туман розсіюється, з-за хмар виходить сонечко. Але, на жаль, ми уже йдемо додому, якщо би у нас був ще один день в запасі, то могли би піднятись на гору. Якщо б це сталось години на дві швидше, ми будучи на Вухатому камені бачили би стежку куди нам йти. А нам наступного дня потрібно їхати додому.
Шкода, що ми не побували на Піп Івані, хоча є привід повернутись сюди ще раз ( а так досить реально, навіть вийти о 12:30 сходити на Попа і назад). Далі йдемо повільно вниз. По дорозі на дереві бачимо вивіску: вогонь не розпалювати, палатку не розкладати, земля приватизована, цікаво, чи це тільки земля навколо дерева приватизована, чи цілий ліс. Скоро уже і в гори не підеш, бо все приватизують. Вирішуємо ночувати не в палатках надворі, а в хатинці у пана Тараса. Розпалюємо у кімнаті камін, вечеряємо, лягаємо спати. Спали мало, бо лягли біля 1 години ночі, а встали о 5:20, ще й Вова заважав спати, бо цілу ніч говорив на мові подібний до івриту 
. Треба було його штовхати, щоб він перестав говорити. Ранком прокидаємось, о 6:25 виходимо, йдемо 50 хвилин до зупинки, сідаємо на автобус Буркут-Коломия і їдемо додому. Вова на кожній зупинці закриває задні двері руками, бо самі вони вже не закриваються. . А спати хочеться жахливо, та хіба в ньому поспиш.
P.S. Потім телефонував туристам з Києва, вони вийшли того дня на Піп Іван, спустились на полонину між Попом і Вухатим каменем, там переночували, казали, що вогонь розпалити не змогли, вночі було дуже холодно.
P.S.S. Якщо я щось забув або сказав неправильно, то Віталік і Вова допишуть.
 Ранок у Дземброні |
 Вхід у ліс |
 Туман |
 Іній |
 Іній |
 Замерзлі крапельки |
 Налітає сніжок |
 Жереп |
 Віталік |
 Вова |
 Тарас (я) |
 Вухатий камінь |
 Я тримаю камінь |
 Вухатий Камінь |
 Вухатий Камінь |
 Іній |
 Ось так тепло там було |
 Ось так тепло там було |
 Туман розсіюється |
 На Вухатому Камені |
 с.Дземброня |
 Вухатий Камінь |
 Вухатий Камінь |
 Ось таким було небо, коли ми повертались |
 Вухатий Камінь |
 Вухатий Камінь |
 Вухатий Камінь |
 Вухатий Камінь |
 |
 Павутина |
 Дзембронський водоспад |
 Дзембронський водоспад |
 Вухатий Камінь здалеку |
 Гірська стежка |
 Гірський краєвид |
 |
 Вечеря |
 Вечеря |
 Міст на Шибене |
 |
 Дзембронька впадає в Черемош |
Чорногірським хребтом – день 1
Піп Іван Чорногірський
Піп Іван Чорногірський – невдала спроба №2
Дземброня – Вухатий камінь – Дземброня
Чорногора. День другий. Піп Іван – Бребенескул &#...
Чорногора. День перший. Дземброня – Смотрич – Піп Іван
Шибене – Ясіня. День перший.
Прогулянка Мармаросами
Панорами Чорногори
17.09.2008 11:57
Wetall той що Віталік. Хоча похід видався не дуже вдалим, оскільки кінцевої мети ми так і не змогли досягти. Але те, що ми побачили, та й пережили за цей один день в повному обсязі компенсувало не вихід на вершину гори Піп Іван. Це було классссссссно.
17.09.2008 13:03
Vovka – той, що обжора. Всіх попереджаю – в горах чорниць більше немає….., бо я все зїв
. Скажу так: мій перший похід залишив в моїй памяті багато приємних спогадів. До цього дня я не уявляв собі що таке “гори”. Хоча погода не була сонячною і, з кожним новим поворотом, погрожувала завести нас в інший бік від “Піп Івана” (що врешті їй вдалося), вона (погода) показала якими зовні незайманими можуть бути Карпати. Протягом всього дня, густим як молоко туманом, вона закривала від нас сліди цивілізації – моментами здавалось, що навколо немає нікого крім нас). І тільки наприкінці нашої подорожі, ніби вибачаючись перед нами, вона показала щось надзвичайне…… За лічені секунди туман розвіявся, ховаючись від поодиноких променів сонця, яких так довго чекали, покриті льодом, жереп, чорниця, едельвейс…… Для мене це був мало не шок: уявіть собі – весь день, карабкаючись на гору, я міг тільки складати геометричні фігури, аналізуючи шлях, що ми пройшли. Але уявити краєвид, що відкривається з вершини гори……. Це те саме, що заснути бомжем в картонній коробці з недопитою півлітрою за пазухою, і прокинутись мільярдером в шикарному BENTLEY і з подружкою-моделлю на правому сидінні. Одним словом, я відкрив для себе нове хоббі. І всім, кому більше до душі природа, а не закурені кафе, диско і т.д. рекомендую попробувати сходити в наші Карпати(для початку).
P.S.Приємним і симпатичним дівчатам, з задоволенням складу компанію.
17.09.2008 13:15
А нічліг у вас був просто бездоганний – заздрю:) нам без вогнища, в мороз, про таке лиш мріялося:)
Туристка з Києва
17.09.2008 13:21
2 Ната:
Ми раді за вас, що ви вийшли на Піп Іван. Нам трохи не повезло з горою, проте повезло з нічлігом.
Чекаємо на відео з джипа.
17.09.2008 13:22
А Vovka дійсно з’їв всі чорниці у горах.
17.09.2008 13:28
Ага. Від мене і досі пахне димом з нічлігу. Ми там “мівіну” коптили
17.09.2008 13:41
2 Vovka
. Посміялись досхочу.
Хто просто мівіну коптив, а хто мівіну з чаєм і тушонкою пробував їсти
Вова і Віталік знають, а решта ні, пояснюю – в кімнаті, де ми ночували було темно і я собі в горня кинув мівіну, тушонку, залив кип’ятком, потім дивлюсь, чогось вода червонуватого відтінку, думаю, може від м’яса, почав їсти, витягую ложкою великі куски м’яса, думаю, ого як їх багато, здається скільки не кидав, а це виявляється пакетики чаю – там було 6 пакетиків чаю.
20.09.2008 23:10
афігєнні фотки!
22.09.2008 08:30
2 Вован (Зеленюк) Дякую. Ходи цього тижня з нами.
02.01.2009 21:33
історія цікава. раджу спробувати піднятись на Піп Іван через Смотрич (з чубком на верхівці – впевнений, що ви його бачили з с.Дземброня). а про двері в автобусі – чиста правда – сьогодні сам це робив напевно в цьому ж старому радянському маленькому безрозмірному автобусі
будуть питання про маршрут – ася 418940225 – чим зможу допоможу
02.01.2009 22:17
2 Сергій
У нас була ще одна спроба (також невдала) – ми пробували підніматись тим самим маршрутом – http://yablog.org.ua/2008/10/22/pip-ivan-chornohirskyj-number-2/