yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Після першої невдалої спроби підняття на Піп Іван я дуже сильно хотів вийти на неї. Але за рахунок різних обставин (хвороба, весілля у знайомих, не було з ким йти) похід відкладався і відкладався. Я розумів, що чим з кожним тижнем ймовірність піти наступного тижня зменшується внаслідок погоди, а взимку в гори я не ходив. Одного разу мені навіть снилося, що я вийшов на цю гору. І ось в суботу, Вова Зеленюк (з ним я ходив на Петрос і Говерлу) склав мені компанію (він також мав одну невдалу спробу покорення Попа Івана) і о 15:00 сівши в автобус Коломия-Буркут ми вирушили в Дземброню. Хто їхав цим автобусом, той знає, який рівень комфорту у ньому – тут і клімат-контроль (з вікна дує, внизу – жарко), і музика зі спецефектами (особливо, коли переключаються передачі, деколи з другого, або третього разу) і швидкість пересування (3 год. з Коломиї у Верховину) т.ін.
О 19:00 нарешті наш автобус приїхав (якщо це можна так назвати) у Дземброню. Надворі досить темно, швиденько доїдаємо бутерброди і о 19:20 вирушаємо в дорогу – йти до місця ночівлі ще біля 5 км. Дорога повністю розбита – болото, калюжі. Час від часу напроти нас їдуть машини і так світять в очі, що взагалі нічого не видно. Проїхало 2 Урали наповнені деревом (ось так вночі люди заробляють гроші). Через хвилин 40 стає вже остаточно темно, вмикаємо фонарик і йдемо. По дорозі Вова наспівує пісеньку Йожин з Бажина, я його підтримую.

О 21:00 приходимо на місце нашої ночівлі, втративши по дорозі хвилин 15 (я був невпевнений чи ми правильно йдемо, хоча йшли ми правильно). Градусник показує -1° C. В хаті тепліше, ніж надворі, але ненабагато. Вирішуємо вогонь не розкладати, щоб більше поспати, бо завтра раненько потрібно вставати. Вечеряємо. Біля 23 години сюрприз – приходить СМС з Каліфорнії від Вови Осіпова. Відписую йому. Лягаємо спати.

Неділя. 6:00 – звучить Du hast – потрібно вставати. Зі спальника вилазити не хочеться, тому що в хаті холодно, на вулиці було -5, а в хаті не набагато тепліше (хоча спати було не холодно, спальник свій тест пройшов). Через 15 хвилин Вова наважується вилізти зі спальника, дивиться у вікно і каже, що випав сніг. Я не вірю йому, але через 5 хвилин вилажу зі спальника, дивлюсь у вікно – справді всюди сніг – на деревах, на землі. Як так може бути, адже ж ввечері небо було зоряне і ясне. Але добре придивившись, бачимо, що це не сніг, а іній. Їмо, п’ємо чай і о 8:00  виходимо на наш маршрут. Погода просто супер – на небі ні хмаринки. Надворі просто краса, сонце виходить з-за обрію, світить на іній. Йдемо не тим маршрутом, де є позначка еколого-пізнавальна стежко Дземброня – Піп Іван, а іншим – щоб не вертатись назад. Через 30 хвилин ми бачимо вершину Смотрича і Вухатого Каменя – вершини вкриті снігом. Через годину ходьби виходимо на перемичку біля жолобка, де сходяться ці дві стежки, я мав деякі сумніви, чи правильно ми йшил, але зараз всі сумніви позаду – йдемо правильно. Заходимо в ліс, чути як сильно на верху шумить вітер, але у лісі його немає.

9:35 – Виходимо з лісу – перший водоспад, тут уже вітер відчувається досить сильно. На водоспаді утворилися гарні бурульки. Також дуже гарно, коли краплинки води стікають під льодом (далі у відео можна глянути). Піднімаємось на Вухатий Камінь – з кожним кроком вітер все посилюється. Мене починає боліти ліве коліно, місяць тому я був впав  і тільки зараз воно дало про себе знати. Я частіше зупиняюсь, коли не піднімаюсь – коліно не болить. При підйомі на Вухатий вітер все сильніший і пориви частіші, рухаємось короткими перебіжками від каменя до каменя. Вітер сильний, деколи припадаємо до землі, щоб не зносило. Трохи вище вітер вщухає, підніматись можна нормально.

О 11:04 виходимо на вершину Вухатого – Вова йде попереду мене на відстані 5 метрів, каже мені, що треба акуратно йти, одразу ховаємось за камінь, Вітер просто шалений – збиває з ніг. Ось і побачили ми Попа Івана, на хребті досить багато снігу. Вирішуємо чекати на вершині 15-20 хвилин, можливо вітер вщухне. Пробуємо фотографувати Попа. Фотографувати важко, вітер задуває в очі. Посидівши хвилин 15 ми спускаємося вниз. Вова пропонує писати СМС Вові Осіпову, щоб він у себе вирубав кондиціонер, а то нас здуває сильно . Якщо б на нашому місці були б досвідчені туристи – то вони, напевно, би йшли по хребту, а ми туристи-чайники не маючи, хоча б, окулярів і трекінгових палок, повертаємось назад. Шкода, що друга спроба піднятись на Піп Іван для нас закінчилась невдачею. По дорозі зустрічаємо групу з Молдавії, яка хоче пройти Чорногірським хребтом.

Спускаємось швиденько вниз, хочемо сьогодні встигнути на автобус Верховина-Київ. На спусках мене сильно болить коліно, спускаюсь, як інвалід. 2 з половиною години займає у нас спуск. Швиденько обідаємо, випиваємо трошки вина за той рік, коли ми підкоримо Піп Іван і в дорогу. Надіємось, що по дорозі хтось підвезе до Верховини. Перша надія розбивається, коли туристи на Mercedes Sprinteri відмовляються підвезти, мотивуючи тим, що у них 12 чоловік і немає місць (літом коли спустились з Говерли – їхали в бусику, де була жара неймовірна – люди з Львівської області нас чотирьох взяли, а тут на двох місця не вистачило), треба було сфоткати таких “добрих людей” і вивісити тут їх фотки. Йдемо далі пішки – назустріч їде Ланос, водій зупиняється, питає чи ще далеко їхати в Зелене, пояснюємо, що йому потрібно вернутись назад і їхати через міст. Разом з тим напрошуємось під’їхати до моста (це приблизно 1.5 км). Далі знову пішки. Пройшовши декілька кілометрів – зупиняється вантажний Mercedes, що возить каміння з Красника у Дземброню. Велике спасибі чоловіку з Києва, який нас двох з двома рюкзаками взяв на одне місце біля нього – все-таки світ не без добрих людей. Так ми доїхали до Красника, далі знову пішки до повороту на Ільці. На зупинці дівчина каже, що має бути маршрутка Івано-Франківськ-Верховина через 15-20 хвилин, ми чекаємо 20 хвилин – маршрутки немає, вирішуємо йти пішки, пройшовши біля кілометра їде маршрутка і .. не зупиняється. Йдемо по дорозі і рахуємо з якою швидкістю нам потрібно йти, щоб встигнути на автобус Верховина-Київ. Зупиняємо машини, якщо ніхто не зупиниться – то ми, очевидно, не встигнемо. Зупиняється таксист і підвозить нас до автостанції. Водій закриває двері автобуса, виявляється, що автобус відправляється о 17:50, не хоче нас брати, тому що всі місця розкуплені (але багато вільних є), просимось, що будемо стояти. Усе, їдемо додому. Згадуємо в автобусі всі наші вреження. Цікаво, чому проїзд у комфортному автобусі Верховина-Київ дешевший, ніж в ковбойському автобусі Коломия-Буркут, можливо в буркутському – додаткова плата за екстрім.

З.І. Якщо я щось забув, або не так сказав – Вова виправить.

Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні
Ранок у Дземброні	Ранок у Дземброні	Бурульки на водоспаді	По дорозі на Вухатий Камінь
По дорозі на Вухатий Камінь	По дорозі на Вухатий Камінь	Вид з Вухатого Каменя на Піп Іван	Піп Іван
Гора справа від Попа (напевно г.Дземброня)	Вниз з Вухатого Каменя	Вниз з Вухатого Каменя
		Бурульки на водоспаді	Бурульки на водоспаді
Бурульки на водоспаді	Вухатий Камінь	Вухатий Камінь	Тут ми ночували
Черемош	Міст(по ньому їздять машини)	Банер – вітер робив його флешовим

Зліва г. Дземброня

Зліва у снігу – Вухатий Камінь

Дземброня, дорога на Вухатий Камінь, вітер тільки починається

По дорозі на Вухатий Камінь

На вершині Вухатого Каменю

Дзембронський водоспад. Краплинки води стікають під льодом.

Теги: Вухатий камінь, гори, Дземброня, Карпати, Піп Іван

• Чорногірським хребтом – день 1
• Піп Іван Чорногірський
• Піп Іван Чорногірський – невдала спроба
• Дземброня – Вухатий камінь – Дземброня
• Чорногора. День другий. Піп Іван – Бребенескул &#...
• Чорногора. День перший. Дземброня – Смотрич – Піп Іван
• Шибене – Ясіня. День перший.
• Прогулянка Мармаросами
• Панорами Чорногори