Все ніяк не міг зібратись написати про цей похід, то часу не було, то в Болгарії відпочивав, тільки зараз знайшов час. 22 липня телефонує до мене мій знайомий і пропонує пройтись круговим маршрутом на Ігровець зі Старої Гути. Так як погоду передавали нормальну і планів на вихідні не було, то я погодився. В той же день ввечері пішли в DEPOt закупили необхідні продукти, скачали трек і в суботу вранці виїхали його машиною (Вітя, Андрій і я) з Чернівців. Планували виїхати о 5 годині, вийшло трохи пізніше – на дріжджзаводі були біля 6 години. Далі дорога, через Коломию (до Коломиї вдалось ще трохи поспати), в якій я забираю свій намет, Надвірну і ми вже в Старій Гуті. На розвилці виникло питання – куди їхати – направо чи наліво, місцевий житель, якого ми запитали (і підвезли додому) сказав правильну дорогу, також він порадив, де можна залишити машину на ніч. Також розказав нам, що тут в Старій Гуті є дачі “Газпрому” (нічого собі, в серці Карпат землю розкупили вороги України).
Отже, залишаємо машину на одному подвір’ї і біля 9:00 вперед на Ігровець. Тут я вже був минулого року, коли йшли на Сивулю, але одразу за селом ми повертаємо направо, а тоді йшли прямо. Тут же на повороті дуже багато машин і, як висновок, дуже багато людей, але мало хто йде на Ігровець чи Сивулю – просто сидять і <і>п’ють відпочивають.
Стежка добре маркована, тільки в одному місці (де розходяться річки – в файлі точка №1) маркування не було і ми пішли за треком (скачаним з raduet.com/nsk). Далі маркування пропало. Справа в тому, що маршрут на старій карті Горган і маршрут на новій карті (Горгани-Свидовеь від stezhky.org.ua) трохи відрізняється – на старій карті він йде південніше, на новій північніше. Так як трек в нас збігався зі старим (південним) маршрутом – то ми пішли по ньому. Накінець стежка пропала і нам прийшлось біля 1 кілометра лізти лісом по азимуту. Проте Андрій знайшов 2 грибів – одного великого красеня, другого меншого. О 13:15 ми вийшли на нормальну стежку і через 20 хвилин вийшли на полонину Середню. Тут нас догнали хлопці з Коломиї, які вийшли на годину пізніше з Гути, але взяли нормальний темп. Вони планували за сьогодні дійти до Сивуль і спуститись на Рущину. На полонині Середній ми затримались – там були непогані чорниці. Ми планували підніматись ще на г. Середню, але передумали і пішли далі. Невдовзі почались справжні Горгани – дорога була всипана каменюками. На хребті був свіжий вітерець, тож прийшлось одягнути куртки. А далі по хребту, захопившись розмовами пропустили підйом на г. Високу. Прийшлось вернутись, щоб піднятись на цю вершину (висота цієї вершини всього на 1 м менша, ніж висота Ігровця).
Після г.Високої хребет Ігровище і біля 18:00 сама вершина Ігровець. Вершина – це так собі сказано, тому що Ігровець плоский і великий, як футбольне поле – і турів штук 5 на ньому – хто де хотів, там вершину і позначив.З вершини добре видно навколишні села, Сивулі, десь далеко Довбушанку. На вершині перекусили, пофоткались і почали спуск. Спуск (як і кожен спуск у Горганах) неприємний – каміння сунуться, є ймовірність впасти. Темп у нас був не дуже швидким, ми були на перевалі Боревка біля 20:00.
Тут ніби гарне місце – є недалеко вода, дрова. Але не все так добре, як би здавалось. На цій полонині полчища якихось мух, від яких неможливо заховатись, і вони лізуть у ніс, вуха, рот, кусають за руки і зразу утворюються на руках плямки. Мастились зірочкою, ще якимись кремами – нічого не допомагало. Єдиний дієвий метод – це на голову шапку, на обличчя бандану, футболку з довгим рукавом і рукавиці на руки, ще би мати окуляри – тоді би був повний захист. Трохи далі в лісі зустріли хлопців, які планували вийти на Сивулю – але відклали на завтра марш-кидок. Зготували їсти на пальнику, розпалили вогонь (щоби посидіти біля нього). Ніби під боком ліс, але прийшлось пошукати дров – бо тут все чисто визбирано. Виручив величезний корінь дерева, яке впало. Біля 10 години вечора всі мухи, як за помахом чарівної палички пропали – напевно полетіли на іншу полонину, шукати нових туристів.
Ще в магазині, коли купували їсти, зайшла розмова, що будемо брати зі спиртного. Я, взагалі, в горах майже не п’ю (хіба, що глінтвейну перед сном або Вова привезе якогось модного бурбону). А в магазині Вітя взяв пляшку закарпатського коньяку – ну пляшка коньяку на трьох – ще може бути, подумав я. Але Андрій взяв ще одну таку саму пляшку коньяку і ще знайшов в рюкзаку 0.5 л самогонки (для розтирання). То було вже забагато. Ми вирішили горілку не пити, а випити коньяк. До нашої ватри підійшов поляк і запитав, чи не можна йому посмажити сосиски. В результаті – ми поділились з ним коньяком, він з нами сосисками, потім ми допивали коньяк, а Норберт самогонку. Говорили про різні речі, Вітя по-польськи, я пробував по-англійськи, виявляється, коли і ти, і твій співрозмовник погано говорять по-англійськи – в результаті все зрозуміло (а може то коньяк так подіяв, що все було зрозуміло ). Говорили про різні речі – від звичайних побутових до політичних (правда Норберт подавав вигляду, що не розумів, коли ми говорили про Бандеру і Хмельницького), в кінці зійшлись на одному, що москалів і в Західній Україні, і в Польщі не люблять.
В кінці Норберт видав чудову фразу: “Ніц не годен пити, але ше м єдну буду”. Після того всього йому стало трохи погано, але через пару хвилин уже було все нормально. Ми розійшлись по наметах спати.
Наступного дня біля 7 години підйом, я посередині галявини знаходжу свої черевики (звечора я забув їх сховати під намет, добре, що не було дощу), готуємо їсти і о 9:20 стартуємо. Навіть не знаю, що тут розказувати – пологий спуск, маршрут промаркований, пригод ніяких не було. Цим маршрутом минулого року ми піднімались на Сивулю. Нам назустріч йде група з Тернополя (15 людей), яка розтягнулась на півгодини. Стандартні фото на розсипах каміння на траверсі Ігровця, далі лісом до поля Лопушна, тут я шукав залишки фундаменту (не знайшов). Майже все як і минулого року – тільки не потрібно було переходити 3 рази річку – тому що цього разу побачили маркування і пройшли вздовж річки (здавалось, що там пройти не можна і минулого року ми обходили це місце). Потім вихід на дорогу і ми в селі. Почав накрапати дощ і тільки ми склали всі свої речі в машину і виїхали почалась справжня злива. Вітя вирішив їхати через Івано-Франківськ – там краща дорога і в результаті швидше доїхали.
За 2 дні пройшли приблизно 28.7 км (перший день 17 км, другий 11.7). Трек можна скачати тут.
21.10.2011 23:46
і як їхати у похід машиною, а не раховозом чи маршрутками?
21.10.2011 23:53
З точки зору добирання в глухі райони і економії часу – однозначно краще, мінус один – це маршрут треба робити круговим, щоб повернутись до машини.
Ну і звичайно втрачається шарм їзди в раховозі або маршрутці (як то ми в Бистрицю їхали), деколи там багато чого цікавого можна побачити.
26.10.2011 16:29
“мінус один – це маршрут треба робити круговим, щоб повернутись до машини”
или водитель уезжает и приезжает забрать в другую точку
26.10.2011 17:34
Можливо і так ,але у нашому випдаку це дуже великий кілометраж
Стара Гута – Осмолода – 80 км
Стара Гута – Бистриця – 75 км
31.08.2014 19:34
[...] час походу на Ігровець Вітя розказав мені про українського письменника з [...]