yAnTar блог – подорожі, відпочинок

Цього року вже декілька раз збирались піти в гори зимою. Але щось заввжди заважало – то погода була не такою, як ми хотіли, то замість Кострича поїхали на Драгобрат кататись на лижах, то ще щось. Але однієї суботи склались всі зірки і ми нарешті поїхали на Кострич. Поїхали тим самим складом, яким ходили восени на Боржаву (про яку я ніяк не можу дописати) – Вітя, Майя і я.

Але в суботу вранці, “зірки вже почали розходитись” , бо ми домовились з ВІтею, що о 6:30 він до мене заїжджає, я його набираю в період з 6:00-6:40 – а з телефону тьотя мені каже одне і те саме, що “абонент знаходить поза зоною досяжності”. Почекав до 7 години і пішов далі спати (а що робити). О 7:40 дзвінок в двері – на порозі Вітя. О 8 годині вже виїхали з Чернівців (добре, що їхали машиною, а так прийшлось би бігти за поїздом чи автобусом).

Ще раніше вирішили, що їдемо у Верховину через Снятин. В принципі дорога зі Снятина (я ще встиг трохи поспати до Снятина) до Косова непогана (за винятком одного шматка дороги), тільки біля самого Косова дорога плавно перетворюється в погану – це так сказати підготовка – бо з Косова до Верховини дороги майже нема. За розмовами швиденько доїжджаємо до Буковецього перевалу. В буковці ми були приємно здивовані, бо на вуличних ліхтарях стоять сонячні батареї вздовж всього села. За перевалом робимо зупинку, їмо смачні булочки і п’ємо джерельну водичку. Помітили, що за час скільки ми стояли (а це було десь біля 20 хвилин) проїхала тільки одна машина (якби сказав Олег – криза).

Десь біля 110 години ми у Верховині, йдемо в супермаркет за продуктами. Далі їдемо в Красник. З Ільців до Красника я сідаю за кермо. Прав у мене ще нема, але хочу йти здавати на права, а тут якраз добре вчитись – машин нема. Рушали ми дуже довго – десь за четвертим або п’ятим разом вдалось мені стартанути. Але далі все пішло нормально. Зупиняємось на початку нашого маршруту, залишаємо машину біля пилорами і о 11:50 стартуємо.

На перевалі

Відпочинок

Чесно кажучи, не пам’ятаю, коли так було тепло в середині лютого в горах. Знімаємо куртки і шапки, бо просто жарко. На підйомі знаходимо лавочку біля хати. Там і вирішуємо поїсти (бо Вітя вже встиг 5 раз запитати “а коли їсти будемо”). Біля першої години заходимо у ліс, тут вже є трохи сніжку (але зовсім небагато).

Відкривається краєвид на хребет позаду нас, швидше все це хребет Кринта – Скупова, на якому я був 2 роки тому. Вже на хребті Кострича відкривається ще кращий краєвид на Чорногору – від Смотрича (який заступає Попа) і до Ребри, тільки сонце дуже сильно сліпить з боку Чорногори. Спокійно йдемо по хребту, біля 3 години доходимо до колиби на полонині Веснарка, чи йти до іншої колиби, яка знаходиться на іншій полонині (з тією самою назвою Веснарка) і до якої йти біля 10 км. Майя пропонувала йти, Вітя хотів лишатись, я вагався. Поки думали пройшло біля півгодини, точно прийшлось би йти вночі, так що лишились тут. А взагалі то треба було йти, бо посередині хребта знаходиться ще одна колиба, про яку ми не знали. По суті це був мій “провтик”, бо на обох мапах (від стежок і на векторній від navigation.com.ua) вона є, але я звернув увагу тільки на надпис “руїни колиби”. Але про це ми дізнались аж наступного дня.

Чорногора

На Кострич

Біля колиби

Колиба

На Кострич

Маршрут

Майже затемнення сонця

Вітя

А тим часом – ходимо біля колиб, дурачимось, Вітя лізе на ялинку, що лежить на стежці. Нарешті йдемо займатись чимось толковим – розводити вогонь, варити їсти. Я умудрився вломити ніж, витягуючи його з поліна (не везе мені з тими ножами – точно такий же загубив коли йшли на Бребенескул з Лугів). Поки Майя варить макарони ми з Вітею йдемо фотграфувати захід сонця. Над нами пропливають хмаринки (як сказав Вітя, як крем), які прямо на очах трансформуються в різні чудернацькі об’єкти (мені вони нагадали гру “Життя” Конуея), а потім і взагалі пропали.

Слід чупакабри

Майже затемнення сонця

Чорногора

Дереволазання

Шишки

Дереволазання

Шишки

І знову дереволазння

Шишки

Шишки

Чорногора

Поки чекали заходу сонця небо почало затягувати димом – хтось розпалив якесь мегавогнище (виглядало, що це було біля колиби під Вухатим каменем), було навіть видно вогонь звідти. Вітя заходу сонця так і не дочекався – пішов їсти макарони (а даремно, бо захід сонця над Чорногрою був дуже гарним), я ще хвилин двадцять пофотографував і також пішов їсти. Сиділи ще трохи біля вогню, час від часу в колибі утворювались димові завіси, приходилось виходити на вулицю. Також продовжили нашу славну традицію гри в “Гори” (аналог гри “міста”, але тільки гори), яку почали на Драгобраті. Тільки цього разу трохи модифікували її, кожен мав називати міста гори в алфавітному порядку. Накінець я програв з рахунком 2:0, бо не знав гір на букви Л і Н. Вітя мені гори Ледескуль і Нєнєска не зарахував (сказав, що я вигадник і таких гір нема). Але я в Чернівцях подав апеляцію на цей ганебний поступок і наша гра закінчилась бойовою нічиєю (на Драгобраті була нічия без апеляції). Потім я ще раз заагітував Вітю піднятись на горбик зі мною, щоб сфотографувати НЛО Олегу нічну Чорногору. Щось не дуже вийшла Чорногора, але в правому куті вийшло НЛО (для Олега).

Чорногора

Колиби

Чорногора

Захід сонця над Чорногорою

Захід сонця над Чорногорою

Вогонь

Нічна Чорногора

Нічна Верховина

Біля 9 години пішли спати. Так як ми були в 3-кімнатній колибі, то для спання є окрема кімната. Тільки шкода, що вона не обігрівається (ех, скільки раз ми згадали за той вечір колибу в Лугах). В спальні знаходиться одне 2-місне ліжко (тобто нари) і стіл. Так як нас троє, то приймаємо рішення лягати на 2-місному ліжку втрьох (ну ми ж культурні люди, не буде хтось на столі спати). Насправді це рішення було зумовлено тим, що той один, що буде спати на столі (а це 100% мав бути я) певно трохи замерзне. Довго ми влаштовувались втрьох на тих вузеньких нарах. Накінець вирішили, що лягаємо валетом – тобто я ногами вперед. Спочатку я був скраю, але я побоявся, що вночі впаду з тих нар, мене перемістили всередину, а потім взагалі ід о стіни. ВІтя з Маєю заснули швидко, я ще слухав “На західному фронті без змін” Еріха-Марія Ремарки, потім ще слухав як завивав вітер (а вітер в ту ніч розгулявся не на жарт) і згадував твір Волкова “Чарівник смарагдового міста”, а саме початок – як Еллі забігає в хатинку за песиокм і їх відносить за сотні кілометрів. Саме таку хатинку, в якій ми спали я чомусь уявляв в дитинстві.
Та ніч була для мене екстремальною (можна сказати найекстремальнішою в горах, за винятком ночі під Туркулом), бо спати в таких умовах було дуже важко. Особливо мені, бо я в себе вдома коли сплю то перекидаюсь з боку на бік за ніч разів двадцять, а тут як шпроти в банці. (Все таки я умудрився за ніч разів 5 перевернутись з боку на бік – так сказати виконав свій мінімум ).

Ранок

Ранок

О 6:40 подзвонив телефон, десь через півгодини піднімаємось, йдемо дивитись на схід сонця. Але на небі є трохи хмар і сонця не видно. Повертаємось назад у наш готель нашук колибу. Розпалюэмо вогонь, варимо макарони. На десерт у нас згущене молоко Як це буваэ часто (особливо з Вітею і Віталіком) увесь процес (готування їжі, зборів і т.д) затягується надовго, то виходимо з колиби біля 11 години. Погода цього дня гірша ніж вчора (сонця не видно), але Чорногору видно добре. Снігу пд ногами небагато. Де-не-де в лісі можна знайти півметровий шар снігу (і це в кінці лютого в горах !!!).

Чорногора

Вечірня Чорногора

Вечірня Чорногора

Десерт

Споживання згущеного молока

Споживання згущеного молока

Споживання згущеного молока

Споживання згущеного молока

Згущінка

На маршруті

На маршруті

Красник (на цій фотографії видно Вітіну машину)

Десерт

Чорногора

Знову Чорногора

В одному місці бачу схил з нормальним для “карематингу” кутом. Пропоную Віті, він одразу погоджується (так сказати нам потрібна практика для участі в Олімпійських іграх з даного виду спорту ). Спускаємось декілька раз двійками (Вітя +я і Вітя + Майя). Вирішуємо спуститись “трійкою”. Спуск вийшов не дуже вдалим – в кінці спуску схил обривається стежкою і після того, як пролетіли цей схил різко гальмуємо. Я гальмую своїм носом в голову Майї. Наступного разу треба буде брати шоломи з собою. Вітя ще декілька раз спускається з Майєю. Йдемо далі.

Чорногора

Десь через 2 години (від нашого старту) доходимо до колиби (полонини Болота). Стан колиби приблизно такий самий, як в тій, що ми ночували, але вона більша. Ех, знали би ми про цю колибу пройшли би вчора ще 2 годинки і заночували тут. Дивимось на мапу – вона тут і позначена, але я щось не знаходив в неті інформації на рахунок цієї колиби (ну в будь-якому випадку це моя помилка). Обходимо колибу справа і йдемо в тому ж напрямку, що і йшли. Через декілька хвилин дивлюсь на навігатор і бачу, що ми пропустили поворот, повертаємось назад. Доходимо до місця, де мав би бути маршрут, нема ні маршруту ні слідів, дивимось ще раз на навігатор і мапу. Вітя каже, що на мапі все правильно, а на навігаторі не дуже і вертаємось назад до колиби. Але все таки, як виявилось пізніше, на навігаторі було все правильно, але ні стежки ні слідів, ні маршрута (там де на мапі він позначений) нема. Йдемо по слідах на снігу (все одно вони йдуть в напрямку хребта, тільки трохи в лоб). Декілька раз провалюємось в сніг по коліно, але в загальному йти нормально. Виходимо на хребет (повертаючись таким чином на наш маршрут).

На фоні Чорногори

Колиба

На фоні Кривопілля

Чорногора

На фоні Чорногори

На фоні Чорногори

А це я на фоні Чорногори

А це я на фоні Чорногори

Чорногора

Знову я

Чорногора з Кострича

Зі сторони Чорногори небо затягується хмарами, починає йти сніг. Вдається хоча б на півгодини побачити зиму в горах, бо через півгодини сніг вже зупиняється. Хмари то затягують небо, то розходяться. О 14:20 ми на вершині Кострич. Зі східного боку утворились карнізи, причому великі. Йдемо далі. При підході до г.Кострича вирішуємо, що на неї не йдемо, а спускаємось лісом вниз до Кривопілля. Добре, що в лісі є стежка, бо там справжня зима – поза стежкою снігу по пояс. Час від часу “не попадаємо” в сліди, провалюючись по коліна. Спуск вниз доволі крутий, місцями де є лід на стежці приходиться з’їжджати на ногах (або п’ятій точці). За годину доходимо до дрроги (якою би ми йшли, якщо б пішли на Костричу і до колиб), тут вже снігу відчутно менше. Біля самої дороги ще помітили дивну діру в дереві – Вітя і Майя казали, що це дятли продовбали її, а я казав, що хіба дятлолюди це зробили, бо я щось не вірю, що дятли таке можуть зробити. )

Чорногора

У лісі

На хребет

У лісі

У лісі

Хто зробив таку діру ? (дятли чи люди)

А далі дорога селом, зупинка на перевалі і спроби зупинити якийсь транспорт, щоб доїхати до повороту в Ільцях (далі 5 км або пішки, або якимось попутним транспортом). Але нам повезло, зупинився бус, який їхав прямо в Красник (правда ще з заїздом в Верховину, але то таке). І десь біля 19 години ми вже були біля нашої машини.

Цікаве дерево

г.Маковиця

г.Маковиця

За неповних 2 дні вдалось пройти 18,3 км (gpx трек тут)

Мапа походу

Профіль походу

Лінк на gpsies.com

Теги: gpx, гори, зима, Карпати, Кострич, Красник, Кривопілля, Чорногора

• Хребет Кострич
• 4 сезони: Луги – Бребенеcкул – Несамовите &...
• Зимовий Петрос (Кваси – біостаціонар – Петрос)
• Лазещина – Говерла – Заросляк
• Вороненка – Кукул – Завоєля
• Заросляк – полонина Маришевська – Шпиці ...
• Прогулянка під Хом’як
• Матрасно-екстремальний похід: Луги – Туркул – Луги
• Шибене – Ясіня. День другий і третій