Євромайдан 08.12 Pipo M6 Pro 3G
Лют 09

Ще один звіт про похід, в який ми йшли минулого (вже позаминулого) року. Рівно 2 тижні х після походу Боржавою Віталік, Вітя і я (стандартний склад минулого року) захотіли піти десь на Чорногору (у Чернівцях снігу ще не було, а в горах було небагато, що нам підходило).

Отже, зібрались ми в п’ятницю їхати в похід, але не все так просто – квитків на нічний поїзд до Іівано-Франківська нема, вирішили піти тоді воєнною дорогою з Космача в Микуличин. Але десь біля 16:00 з’явились 3 купейних квитки на наш улюблений 608 поїзд (яким ми повертались з Боржави). Швиденько купуємо квитки на сайті УЗ і міняємо наші плани на початкові – йдемо на Чорногору.

Ввечері Віталік і Вітя купили продукти. В той час у мене був один дуже цікавий проект – то я ще до 23:00 працював вдома (паралельно складаючи речі в рюкзак). Біля 12 години ночі викликав таксі, заїхав за ВІтею і поїхали на залізничний вокзал, де нас уже чекав Віталік. Ми з ВІтею мали 2 верхні полички в одному купе, Віталік був у сусідньому. До Івано-Франківська час пролетів швидко, навіть вдалось трохи поспати між Коломиєю і Івано-Франківськом.

У франківську сідаємо на раховоз і вперед у Рахів. За нашою традицією (перший раз телефонували, коли їхали на Боржаву) знову зателефонували Вові (цього разу о 3:30), запитали, як справи, що робить. На що отримали відповідь, що чому так пізно телефонуємо, він не спить півночі, чекає на нас і просив щоб наступного разу телефонували десь біля 1-2 години. :) Ми пообіцяли до 10 ранку більше Вову не турбувати. :)

Дорогою трохи вдалось поспати (той хто їхав в раховозі,знає, як зручно там спати). В Рахові були біля 8 години ранку. До автобуса в Луги ще 2 години (в п’ятницю я телефонував на автовокзал і мені сказали, що о 10:00 є маршрутка в Луги). Вітя і Віталік пішли на базар купили смачного сиру, в магазині купили хліб, воду, а решту часу тинялись по вокзалі в Рахові. Потрохи час спливав, ближче до десятої ми почали думати, який це автобус зараз приїде. Я схилявся до версії, що це буде раритет радянського автопрому ПАЗ-672 (такий автобус ще курсує рейсами Верховина – Шибене і, деколи, Коломия – Буркут). Але сталось, зовсім не те, на що ми чекали, на автовокзал Рахова приїхав новенький (ні, не так – НОВЕНЬКИЙ) автобус Богдан з табличкою “Луги”. Завантажились в автобус і поїхали. Вже з автобуса зателефонували Вові (обіцянку свою не телефонувати до 10:00 ми виконали і пообіцяли привезти пива, як сказав Вова “Лугинського”). :)

Вокзал у РаховіВокзал у Рахові Готель УединениеГотель Уединение

Як завжди, контингент такого автобусу – це туристи і місцеві жителі (переважно старшого віку), так було і цього разу. Старша вже жіночка розпитувала нас, куди йдемо. Отримавши відповідь, казала, що збирала дрова в районі Бребенескула і повідомила, що там вже випав сніг. Біля 10:45 приїжджаємо в Луги (між іншим це не кінцева зупинка, автобус їде далі в с. Говерла). Біля місцевого магазину поснідали бутербродами і вперед. Як завжди процес їжі, збирання у нас відбувається довго. Ще 5-10 хвилин думали, чи купувати вино, чи ні, зійшлись на тому, що добре би купити, але ніхто не хотів його нести (як-не-як зайвий кілограм), тож обійшлось без нього.

Вокзал в РаховіВокзал в Рахові с.Лугис.Луги ЯлинкаЯлинка

О 11:30 виходимо на маршрут. В Лугах на старій будівлі висить реклама (типу біг борда) – готель з романтичною назвою “Уединение” і всього-навсього 9 км до нього. Захопившись розмовами ми не помітили як пропустили поворот на маршрут. Йдемо дорогою, то чому звертати з неї :) (вже вдома, глянувши на мапу побачив, що ця дорога виходить на наш маршрут, але більше, ніж через 10 км). Повертаємось назад 400 метрів. Маршрут йде стежкою вздовж паркану (не було би навігатора, ми би і не побачили стежку).

Початок підйому достатньо крутий, але незабаром стає пологим. Починає припікати сонце. Йдемо в одних футболках, адже на вулиці справжнє літо. Правда літо триває недовго, через годину заходимо в ліс і приходиться одягати тепліший одяг – в лісі до нас повертається осінь, осінь справжня з інеєм на землі. І чим далі в ліс, тим холодніше. В лісі приходиться обходити 2 завали (перший менший, а другий великий) – величезні дерева (які попадали від якоїсь природної сили) утворили складний перехресний лабіринт. 500 метрів ми проходимо за півгодини. Далі знову підйом. За законами жанру після осені має бути зима. Але ми пропускаємо одну пору року – у нас вже весна. Сонце гріє і сніг в лісі тане – під ногами дуже мокро, з дерев крапає дощ і падають шматки снігу. Вітя ще встигає збирати грибів (з-під снігу). Виходимо на якусь локальну вершину – на мапі це г. Бребенескуль (1227 м.). Звичайно, що це не чорногірський Бребенескул. Ще трохи за цією вершиною і галявина, з якої гарний краєвид на Чорногору. Гора, яку видно, ми ідентифікували як г. Туркул. З іншого місця видно г. Говерла. Ще трохи далі – Чорногірський хребет в напрямку Попа Івана.

ЧорногораЧорногора

Осінь у лісіОсінь у лісі ЛистокЛисток
Весняний лісВесняний ліс г. Говерлаг. Говерла

Далі скидаємо висоту (в районі 100 м). Стежка вийшовши з лісу перетворилась на дорогу. Йдемо дорогою – але, на жаль, наша швидкість від цього не збільшується (взагалі швидкість була найнижчою за всі останні походи). Далі дорога стає ще кращою і тут з-за повороту табличка “лісова автомобільна дорога, загальна протяжність – 1.0 км”. Йдемо далі – справа від дороги колиба. Вітя йде дивитись, в якому вона стані, а я з Віталіком йдемо далі. Вітя нас доганяє і пробує переконати в тому, щоб залишитись в колибі (так як вона в дуже доброму стані). Але ми з з Віталіком вперто не погоджуємось, мотивуючи це тим, що ще нема 17:00, а ми із запланованих 15-17 км пройшли тільки 8. Так як у нас демократія і у нас з Віталіком більшість голосів, то йдемо далі. Вітя продовжує агітувати, щоб вертались в колибу (мотивуючи тим, що через годину буде абсолютна темнота). І тут мені в голову стріляє думка – якщо будемо ночувати в наметі, то вранці потратимо годину тільки на те, щоб його зібрати, трохи висушити, зварити їжу на холоді і на всі інші збори (не враховуючи те, що буде вночі холодно). Аргументую свою позицію – тепер вже більшість у мене з Вітею (у нас же демократія) :) – Віталік погоджується з нами, повертаємось назад до колиби. Послухали би одразу Вітю – не йшли би зайвих півтора кілометри. Через півгодини стає вже темно і холодно (тобто багато цього дня ми б вже не пройшли).

Лісова автомобільна дорогаЛісова автомобільна дорога КолибаКолиба
ГориГори ГориГори ГориГори

А колиба дійсно добротна, шпар немає взагалі, всередині нари, пічка-буржуйка. Розпалюємо пічку (в колибі були дрова, а для розпалу ми ножем покололи дрова), всередині одразу стає тепло жарко. Приходиться навіть трохи відкривати двері. Одяг і взуття сохне за лічені хвилини. Вода закипає в казанку прямо на поверхні пічки, навіть всередину нічого не потрібно ставити. Так як Вітя назбирав польських грибів (в основному підмерзлих), то варимо грибну юшку. Але нам потрібно ще щось – хоча б 1-2 картоплини, шукаємо в колибі,чи ніхто не залишив чогось такого, знаходимо 5 пакетів з сіллю, майонез, гірчицю, а картоплі нема. Аж через 10 хвилин пошуків Вітя знаходить картоплю. Беремо картоплю, замість неї залишаємо згущінку ((в наш словниковий запас давно ввійшов саме азаровський варіант цього слова)). На друге у нас – макарони з тушінкою (азіровка рулить), п’ємо чай. В колибі стає дуже жарко, сидимо в трусах і футболках.

І тут я кажу Віті: “А давай пішли снігом обтиратись на вулицю”. Вітя дивиться на мене і я чекаю від нього фрази на кшталт: “Ну ти Тарас і дурний – йде собі сам”. Але Вітя відповідає “пішли”. Тепер вже я думаю “Ну ти Тарас дурний” :) . Але що робити – сказали, зробили. Співаючи “парара – парарам” – музику з Джентльменів удачі йдемо обтиратись снігом (Віталік не захотів нам скласти компанію). А на вулиці вже холодно – градусів -5°C – а може і менше, тобто вже справжня зима.. Але нам зовсім не холодно, тільки сніг сильно “колючий” і коле тіло – ніби наждачним папером обтираєшся. Заходимо в колибу – 5 хвилин і ми вже сухі, ще 5 хвилин і вже потрібно відкривати двері. Довго в колибі ми не витримали — через 15 хвилин йдемо знову обтиратися снігом, цього разу вже втрьох. Біля колиби тече вода, йдемо набирати воду, тут мене чекає сюрприз, Вітя ззаду наливає мені на спину води.. Вибачайте, ведмеді і вовки Карпат, якщо я вас розбудив своїм криком.: )

Повертаємось в колибу, у гарячу пічку закидаємо декілька картоплин. Так як завтра треба пройти велику відстань, то лягаємо спати швиденько. Ставимо будильник на 5 годину ранку (між іншим перший раз за всі походи на таку ранню годину). О 5 ранку дзвонить будильник, просинаємось, починаємо готувати сніданок, одягатись і готуватись на вихід. О 7:30 нарешті виходимо. Дорога нам вже знайома (вчора тут були 2 рази). На дорозі бачимо сліди якихось тварин (напевно Чупакабри).

Схід сонцяСхід сонця КолибаКолиба
Сліди невідомих звірівСліди невідомих звірів Сліди невідомих звірівСліди невідомих звірів

Йдемо дорогою біля 2.5 км, далі повертаємо вліво від дороги і вже йдемо стежкою, трохи скидаємо висоту. Йдемо вздовж струмка, спочатку лісом, а потім рідколіссям. Далі трохи відхиляємось вліво від маршруту (піднімаємось вгору), бачимо, що нам треба йти вздовж потічка і повертаємось назад. Але повертаються не всі, Віталік вперто не хоче спускатись вниз і ломиться лісом. Ми з Вітею чекаємо Віталіка внизу, спостерігаючи за комахами, які повзають біля струмка. Десь через 20 хвилин приходить Віталік, продовжуємо наш рух. Рухаємось в яру між двома хребтиками – справа від нас Гора Полонина Лемська – я завжди коли йду Чорногорою – кажу, що хотів би туди піти. (між іншим, ми могли піти через цю полонину, півгодини тому ми проходили повз поворот стежки на неї).

Полонина ЛемськаПолонина Лемська

Зимовий лісЗимовий ліс ПотічокПотічок
ВідпочинокВідпочинок ВідпочинокВідпочинок
ГориГори Ті самі комахиТі самі комахи

Десь о 10 годині починає припікати сонечко, стає жарко, приходиться знімати одну пару штанів. Виходить поєднання зими і літа – навколо всюди сніг, а сонце пече, що жарко. Одразу і робимо перекус. Ще трохи і перед нами вигулькує ВОНА – саме та гора, яка мені подобається найбільше, і я хотів побачити її саме з тилу – Гутин-Томнатик. Вперше я побачив її 3 роки тому. коли ми ночували на озері Бребенескул і з того часу полонила моє серце. :) Наступні півтора-дві години ми будемо постійно бачити цю гору і милуватись нею.

Біля Гутин ТомнатикуБіля Гутин Томнатику Гутин ТомнатикГутин Томнатик
Гутин ТомнатикГутин Томнатик Гутин ТомнатикГутин Томнатик
Гутин ТомнатикГутин Томнатик Гутин ТомнатикГутин Томнатик

Але вистачить романтики, повертаюсь до суворих буднів. :) Трохи збиваємось зі стежки і йдемо трохи снігом, трохи жерепом, трохи потічком (підніматись по ньому не дуже комфортно). Але це триває недовго – через 5 хвилин виходимо на нормальну стежку і йдемо вже до озера без жодних пригод. А на Бребенескулі вітер (як завжди), холодно, озеро замерзло повністю. Приходиться одягати той одяг, що ще недавно зняли. Обідаємо. Ох як гарно сидіти на березі замерзлого озера і їсти печену картоплю (хоч і холодну). Тут я помічаю, що нема мого ножа (яким я ще 16 годин тому колов дрова), ех, шкода, але назад повертатись я не буду (99%, що загубив його тоді, коли переодягався). Ну що поробиш, прийдеться купити ще один такий самий. Трохи відпочиваємо і йдемо далі – нам ще сьогодні треба бути у Ворохті.

ХмариХмари БребенескулБребенескул

По дорозі на БребенескулПо дорозі на Бребенескул

Гутин ТомнатикГутин Томнатик

Гутин ТомнатикГутин Томнатик

Гутин ТомнатикГутин Томнатик

Озеро БребенескулОзеро Бребенескул

Озеро БребенескулОзеро Бребенескул

Підйом на хребет дається мені дуже важко, я відстав хвилин на 10 від хлопців (хоча я і пізніше трішки вийшов). З хребта відкривається гарний краєвид, видно всю Чорногору – від Попа Івана і до Петроса. По хребту йдеться набагато легше, незважаючи на неслабкий вітер. Снігу небагато і переважно втоптаний, навіть є стежка. Рухаємось в напрямку оз. Несамовите, по дорозі траверсуємо г. Ребру. Біля 14:00 ми на Несамовитому. За всі роки, що був тут, ще ніколи не бачив Несамовите озеро таким безлюдним – зазвичай тут натовп людей. Біля озера Вітя влаштував показовий заїзд з карематінгу. Я не підтримав його (як це було літом на Чорногорі), бо лінувався знімати рюкзак. Тут же ми трохи потролили підбадьорили Віталіка, закидавши його сніжками.

Чорногора (на задньому плані Піп Іван)Чорногора (на задньому плані Піп Іван)

Г. Ребра, посередині чорна цяточка - це ВіталікГ. Ребра, посередині чорна цяточка – це Віталік

Вітя на фоні г,РебраВітя на фоні г,Ребра

Г. РебраГ. Ребра

Далі дорогою вниз, вниз до Заросляка (чим далі від Несамовитого, тим менше снігу, біля метеостанції снігу взагалі нема). Перед самим Заросляком знову підбадьорили Віталіка – в одному місці,де дорога робить крутий поворот я з Вітею трошки відстали від Віталіка, а далі лісом через яр. Хотіли здивувати Віталіка, що були позаду, а виявились попереду. Але Віталік, помітивши, що нас нема, став чекати нас на півдорозі. В результаті нам прийшлось кричати Віталіку, щоб йшов швидше, бо ми вже його обігнали. Шкода, але Віталік не оцінив нашого підбадьорювання.

Вид з Несамовитого озераВид з Несамовитого озера

О 16:30 ми з гарним настроєм (з надією, що буде якийсь транспорт) прийшли на Заросляк. Але на Заросляку порожньо – і, тільки, ми встигли провести поглядом бус, який поїхав геть. Якби не наші підбадьорювання, сніжки, карематінги – то ми якраз би встигли на цей автобус (не факт, що ми б поїхали ним, але все одно). Ну що нам залишається робити – треба йти пішки до розвилки на Ворохту, надіючись (згадуючи слова Лесі Українки “Contra spem spero”), що може ще хтось буде їхати з Заросляка. Дорогою до КПП вирішуємо перевзутись у альтанці і, якраз тоді,коли ми це робимо, повз нас проїжджає машина. Що зробиш – везе нам сьогодні. :) Через 2 години ми уже на розвилці, йдемо в напрямку Ворохти. і зупиняємо машини. Машин щось мало їздить, але і ті не зупиняються. Щоб встигнути на нічний поїзд – треба йти ще швидше. Втома уже валить з ніг – як-не-як на ногах з 7 години і вже більше 30 км пройшли. Йдемо мовчки. Вітя видає фразу “з Тарасом напевно щось сталось, бо уже півгодини нічого не говорить.” :)

Але в голові замість “Contra spem spero” стукає веселе медхедівське “Надія Є”. І вона до нас приходить – в образі старої убитої копійки (ВАЗ-2101). Останні 4 км у Ворохту ми їдемо в машині. На питання водієві скільки з нас отримуємо відповідь “Десєтка”, ми вирішуємо (колегіально), що “Двацєтка” буде краще, адже водій нас реально виручив. Ми приходимо на вокзал за 40 хвилин до відправлення поїзда (теоретично, ми могли б і встигнути пішки, але це було б важко). У Ворохті купуємо йогурт, ковбасу, хліб і сідаємо в поїзд.
На тому і закінчився наш похід, цікаво, що перший раз так ходив на Чорногору – пройшли більше 40 км, а не були на жодній вершині. :)

За другий день пройшли немало-небагато 34,3 км і 4,1 км проїхали машиною. Всього за дні вийшло пішки 44,4 км, трек походу можна скачати тут.

МапаМапа Профайл висотПрофайл висот

Профіль треку на gpsies.com

І насамкінець бонус – карематінг від Віті

Теги: , , , , , , , , , , , ,

Читайте також:

Залишити коментар

Коментарів: 4 для “4 сезони: Луги – Бребенеcкул – Несамовите – Заросляк – Ворохта”

  1. 1. СергійNo Gravatar Сказав:

    гарно пройшлись! фотки бомбезні!!!!!!!!!!!!!!! аж захотілось повторити цей маршрут, з Лугів ще не ходив на Чорногірський. А яким фотиком користуєшся? І ще – скільки зайняв перехід Заросляк – траса? (там ніби біля 12 км)

  2. 2. yAnTarNo Gravatar Сказав:

    Дякую. Відповідаю на питання:
    1) Користуюсь фотоапаратом Pentax k-r (http://yablog.org.ua/2011/05/24/pentax-k-r-body/), об’єктив Tamron 18-250 (http://yablog.org.ua/2011/05/28/tamron-af-18-250-mm-f3-5-6-3-diii-ld-aspherical-if-macro/), планую скоро купити ширик кращий.

    2) Перехід Заросляк – траса 12.5 км (по навігатору), йшли 2:30 (ну хвилин 15 можна відняти, бо ми перевзувались і робили перекус).

    Якщо йти літом, то ночувати краще не в колибі, а пройти від неї ще кілометрів 5-6, вода там є всюди. Бо на другий день виходить кілометраж великий.

*